Нова парадигма жіночого прозописьма в українській та японській літературах кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нова парадигма жіночого прозописьма в українській та японській літературах кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Гаєвська О.В.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

У статті розглянуто нову парадигму жіночої прози в українській та японській літературах. На основі аналізу творів кінця ХІХ - початку ХХ ст. доведено, що в згаданих літературах помежів'я століть авторки зверталися до нових тем, образів, засобів зображення дійсності. Вони прагнули дослідити нові грані фемінного дискурсу, його особливості, психологічну зумовленість, художній світ героїнь. Увагу акцентовано на зображально-виражальних засобах, які розкривають талант письменниць. На основі дослідження особливостей прозописьма представниць української та японської літератур зроблено висновок про майстерність письменниць у відтворенні подій, створенні психологічих портретів героїнь, що вписуються у нову парадигму епохи fin de siecle.

Рушієм розвитку сюжетних ліній у творах українських та японських письменниць є образи нових жінок, які відображають не лише специфіку літератури та культури певної нації, а й актуалізують окремі тенденції глобалізму Жінки у прозі О. Кобилянської, Є. Ярошинської, Н. Кобринської, Лесі Українки, Хігучі Ічійо, Йосано Акіко та ін. є уособленням жіночності, їм властиві ніжність, чуттєвість, емоційна вразливість, мрійливість і водночас активність та готовність до дій.

Синтезуючи різні тенденції, письменниці обох літератур наголошували на проблемі становища жінки в суспільстві тих часів, розкривали форми протесту проти патріархальних традицій, демонстрували спроби знайти сфери для самореаліза- ції, відтворювали шляхи подолання стереотипів.

Аналіз творів японських та українських письменниць засвідчує, що представниці обох націй розуміли необхідність оновлення літератури як на формальному, так і на семантичному рівнях.

Характери жінок, створені письменницями, є ключовим чинником формування нової парадигми жіночої прози, оскільки опис внутрішнього світу героїнь, представлення різних настроїв та психологічних станів, використання таких способів зображення, як деталізація, паралелізм, внутрішній монолог тощо, сприяли оновленню літератури та її інтеграції у русло світових мистецьких процесів межі століть.

Ключові слова: прозописьмо, парадигма, жіноче письмо, образ, портрет, фемінний дискурс, психологізм, ^ПМ^^ («японський дух - західні знання»), Д^Ж® («гарна дружина, мудра матір»), Дп^АМЬ («глобалізація»).

Gayevska O. V. NEW PARADIGM OF FEMALE PROSE WRITINGS IN UKRAINIAN AND JAPANESE LITERATURES OF THE LATE XIX - EARLY XX CENTURIES

The article deals with a new paradigm of female prose in Ukrainian and Japanese literatures. The analysis of the works of the late XIX - early XX centuries has shown that at the turn of the century, female writers of the above-mentioned literary works implemented new topics, characters and means ofreality representation. They tended to explore new aspects of female discourse, its peculiarities, psychological conditioning, thefictional features of its heroines. The main focus of this article lies on pictorial and expressive means that reveal the talent offemale writers. Based on the study of the peculiarities ofprose writings of the representatives of Ukrainian and Japanese literatures, there was made a conclusion about the artistry of female writers in reproducing events, creating psychological portraits of heroines that fit into the new paradigm of the fin de siecle epoch. It can be argued that the driving force behind the development of the plot lines in the literary works of the above mentioned Ukrainian and Japanese female writers are the characters of new heroines. Female writers create unique artistic characters that reflect not only the specifics of the literature and culture of a particular nation, but also actualize the certain globalism tendencies. Women in the literary works of O. Kobylianska, Y. Yaroshynska, N. Kobrynska, Lesia Ukrainka, Higuchi Ichiyo, Akiko Yosano and others are the impersonation of femininity, since they are characterized by tenderness, sensuality, emotional vulnerability, and at the same time activeness and strong willingness. Synthesizing local and foreign tendencies, the female writers of both literatures emphasized the problem of the position of a woman in the society of those times, revealed various forms of protest against patriarchal traditions, showed the attempts to find the spheres for self-realization, recreated the ways to overcome stereotypes. The analysis of the literary works of Japanese and Ukrainian female writers testifies to the fact that the way the representatives of these literatures understood the need to update literature at both the formal and semantic levels, overlapped. The characters ofwomen created by these female writers are a key factor in the formation of a new paradigm offemale prose, because the description of the inner world of heroines, the representation of various moods and psychological states, the usage of such ways of expression as detailing, parallelism, inner monologue contributed to the renewal of literature and its integration into the stream of the world artistic processes at the turn of the century.

Key words:prose writing, paradigm, female writing, character, portrait, feminine discourse, psychologism, m»?, am /n-zwe

Постановка проблеми

жіноча проза українська японська література

Сучасне українське та світове літературознавство приділяє значну увагу жіночому прозописьму, яке набуло широкого розвитку в кінці ХІХ - на початку ХХ ст., тобто в епоху модернізму. Формування літератури цього періоду відбувалося на основі модерної художньої парадигми, яка характеризується інтелектуалізмом, психологізмом, новим глибинним інтересом до внутрішнього життя та світогляду людини, актуалізацією феноменів фемінності та маскулінності. У цей час активно розвивається в багатьох куточках світу жіночий рух, що набув особливої специфіки в кожній країні зокрема. «Жінки-письменниці наприкінці ХІХ ст. починають активно боротися за свої права, за своє «звільнення». Окремі чоловіки-письменники також долучаються до цього руху. <...> Так, американський жіночий рух надихається європейським, і навпаки» [17, с. 7]. Формується своєрідний «світовий синкретизм», який сприяє еволюції усвідомлення і пробудження жіночності. Як пише В. Вульф, «твір жінки є завжди жіночним; він не може не бути жіночним; з найкращого боку він є жіночним; тільки проблема полягає у визначенні того, що ми розуміємо під жіночним» [3, с. 516]. Ніби продовжує судження В. Вульф українська дослідниця В. Агеєва, наголошуючи, що жінки хоча й мали не так багато матеріалу, все ж писали: «Жінка, замкнена в хатньому обширі, мала порівняно небагато матеріалу для спостережень. І до того ж її світ уважається нижчим, маргінальним: родинні клопоти, материнство, сестринство, дім - усе це зображалося в літературі ХІХ ст. доволі скупо і поверхнево з погляду невтаємниченого зовнішнього спостерігача» [1, с. 16-17].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Погляди і твори українських письменниць кінця ХIХ - початку ХХ ст., як і їхніх посестер в японській літературі, сприяли становленню і розвитку жіночої літератури не тільки в Україні та Японії, а й у всьому світі. Проблему жіночої творчості, жіночого письма досліджували українські та зарубіжні літературознавці: В. Агеєва, В. Вульф, Т Гундорова, Н. Зборовська, Н. Ісаєва, Л. Луців,

К. Міллет, С. Павличко, М. Павлишин, Я. Поліщук, Я. Чайківська, Е. Шовалтер та ін. Вони сходяться на думці, що жіноча проза активно, хоча й по-різному, почала розвиватися в епоху модернізму в усіх літературах і засвідчила «прагнення авторок всебічно досліджувати основи жіночого буття і глибини жіночої психології» [7, с. 147].

Постановка завдання. Метою статті є окреслення нової парадигми жіночої прози в українській та японській літературах шляхом звернення до аналізу творчого доробку чільних представниць обох літератур кінця ХІХ - початку ХХ ст., зокрема О. Кобилянської та Хігучі Ічійо.

Виклад основного матеріалу

На соціокуль- турних процесах в Україні кінця ХІХ - початку ст. позначилися загальноєвропейські тенденції, зокрема пов'язані з поширенням фемінізму. Українська жінка виявляє незадоволення своїм становищем, прагне до самореалізації та активної участі у всіх сферах життя. Аналогічні явища спостерігаємо у світовому масштабі, де суспільний рух, яким на початку був фемінізм, набуває світоглядно-культурного значення, підіймаючи проблеми особистісного, творчого голосу жінки й актуалізуючи тезу американської дослідниці Е. Шовалтер про те, що жінки мають «знайти власну тему, власну систему, теорію і власний голос» [16, с. 55].

Японська література формується під впливом західноєвропейської, американської та інших літератур, а також апелює до своєї національної «підсвідомості», в основі якої лежить релігійний синкретизм (традиції синтоїзму, буддійські та кон- фуціанські ідеї). Автори хрестоматії «Японська література» (2012 р.) зазначають: «На кожному етапі взаємодії двох різних літературних традицій - західної та японської - процес запозичення, адаптації, частково вимушених переробок здобутків «імплантованої» культури змінився глибоким аналізом і органічним поєднанням. Японські літератори висунули численні теоретичні розробки і власні мистецькі концепції, зорієнтовані, в першу чергу, на західноєвропейську поетику та літературно-критичну думку...» [11, с. 22]. Одним із прикладів може бути прозописьмо японської письменниці Хігучі Ічійо, що яскраво передає атмосферу ukiyo (яп. їУШ «швидкоплинного світу»). За буддійськими уявленнями, яких дотримується письменниця, життю притаманні мінливість, химерність; без швидкоплинності немає життя, а світ надзвичайно дорогоцінний і водночас трагічний, адже кожна мить може бути останньою (Хігучі Ічійо, ніби передчуваючи «швидкоплинність» власного життя, поспішала жити і творити; як відомо, вона померла у віці двадцяти чотирьох років). Письменниця також звертається до ідеалів естетики mono-no aware (яп. 4^J©..HTT «чарівний смуток речей» - японська естетична категорія поезії епохи Хейан (794-1185)). Поєднання традиції та «жіночності» свідчило про новаторство письменниці (прикметно, що Хігучі Ічійо була однією з останніх письменниць, які писали старою літературною мовою бунго ( яп. ^^); бунго у її творах звучить надзвичайно сучасно, забезпечуючи їм популярність); пізніше пануватиме концепт «поєднання літературної та розмовної мови» ґембун іччітай (яп. ж^і&).

Уже в кінці ХІХ ст., особливо впродовж 70-80-х років, фемінізм витворює свій теоретичний дискурс і стає академічною дисципліною, яка залучає моделі та концепції психоаналізу, семіотики та ін. Паралельно формується і феміністична критика, яка не лише відображає поширення емансипаційних та ліберальних ідей свободи, розширення прав, зростання рівня культурної самосвідомості серед жінок, а й аналізує процеси виникнення та еволюції жіночої літератури, тобто літератури, писаної жінками і, як правило, призначеної для жіночого читання [2, с. 48]. Формування феміністичного дискурсу веде також до витворення власне феміністичної літератури. Як показують спостереження, проблематичним є розділення літератури на жіночу та феміністичну. Зрозуміло, що не всяке письмо, зорієнтоване на жінок і продуковане жінками-письменницями, є феміністичним. На відміну від жіночого прозо письма феміністична література охоплює тексти, які виявляють обізнаність авторів із критикою жіночого залежного становища та дискутують питання тендеру і статі. Феміністична критика покликана розробляти методологічні та інтерпре- таційні підходи, що здатні всебічно аналізувати жіночу і феміністичну літературу, питання жіночого авторства, природу жіночого письма. Жіноча література, тобто література, написана жінками, стала дзеркалом кардинальних зрушень у соціальній і культурній сферах, відбиваючи і впливаючи на зміну традиційних жіночих ролей, породжуючи феміністичні дискусії в різних країнах. Аналізуючи тему «нової жінки» як феномен європейської культури, Леся Українка у статті «Нові перспективи і старі тіні» твердила, що на кінець ХІХ ст. характер «нової» жінки виразно окреслюється в норвезькій літературі, досить повно розробляється в літературі німецькій, а практичні аспекти жіночої проблеми найглибше розв'язуються в англійській літературі (див: [12, с. 99]).

У дискурсі тенденцій модернізму, зокрема активізації фемінізму та жіночої творчості, виразним є синкретизм західноєвропейського логоцен- тризму (спрямованості на утвердження чіткої впорядкованості, сенсу, «раціо») та східної чуттєвості (самозаглибленості, «розфокусованості», асиметрії буття). Саме у цьому контексті варто розглядати жіноче прозописьмо, репрезентоване доробком українських та японських письменниць. В українській літературі починаючи з кінця ХІХ ст. і впродовж ХХ ст. з'явилася і сформувалася потужна у формальному й естетичному плані жіноча література, представлена такими іменами, як О. Кобилянська, Леся Українка, Н. Кобринська, Є. Ярошинська, Дніпрова Чайка, Л. Яновська, пізніше - Ірина Вільде, О. Теліга, Л. Костенко, О. Забужко та ін. У Японії нова хвиля жіночої літератури теж виникла наприкінці ХІХ ст. з приходом до влади імператора Мейджі (1868 р.), який проголосив девізом «освічене правління» (яп. mei ВД «світло,знання»;у7 '(д «правління»), алозун- гом: wakon yousai ( яп. ^ПМ^^ «японський дух - західні знання»). При цьому національні риси, особливо в менталітеті та культурі, не тільки не принижувалися, а й ставилися на перше місце (див.: [6]). Така вестернізована політика Японії уряду Мейджі (1868-1912) була своєрідною «підготовкою» до пізнішої епохи глобалізації (яп. ^п^А/Р ЇЦ), що згодом запанувала у всьому світі.

В американській словесності жіноча література активно заявляє про себе із середини ХІХ ст. (М. Фуллер, К. Шопін, Е. Уортон, У. Кесер, Е. Уокер та ін.). Е. Шовалтер закликає до розбудови своєрідної феміністичної методології, не озираючись на чоловічу критичну традицію (див: [16]). Дослідниця вирізняє три стадії розвитку жіночої літератури та літературного фемінізму: імітація панівної традиції; протест проти патріархальних стандартів і цінностей; відкриття самих себе та пошуки ідентичності. У книзі «Їхня власна література» (1977 р.) Е. Шовалтер уперше пропонує класифікацію жіночої літератури у США: 1) feminale writing (жіноче письмо) 1840-1880 рр. (воно прикметне тим, що авторки сповна підла- штовувалися до стандартів, сформованих чолові- ками-письменниками, отже, нівелювали суто жіноче; 2) feminist literature (феміністична література) 1880-1920 рр. (письменниці активно протестували проти патріархальних цінностей, усі- ляко протиставляючи жінку чоловікові); 3) feminine literature (фемінна література), що розвивається з 1920 р. до нашого часу (авторки намагаються якомога яскравіше ідентифікувати себе як жінок, не вдаючись при цьому до екстремізму). Такої класифікації намагаються дотримуватися й інші дослідники як української, так і японської літератури, твореної жінками.

У японській літературі досить популярною і часто цитованою була теза Накумара Насанао (проголошена у 1875 р.) про місце і призначення жінки у суспільстві: ryousai kenbo ( яп. Д^Ж® «гарна дружина, мудра матір»). Ця теза перегукується з характеристиками героїнь О. Кобилян- ської, Н. Кобринської, Є. Ярошинської, Лесі Українки («жінка для домашнього вжитку», жінка як «додаток» до чоловіка, його родини тощо). Ясна річ, жінки не могли миритися з такою соціальною несправедливістю. Вони почали говорити про свої права, ініціювати появу журналів, альманахів, акцентувати «жіноче» питання.

Формування і зародження жіночої літератури в Японії пов'язане з неоромантизмом, який стає досить поширеним явищем на почату ХХ ст. У цей час виходять різноманітні неоромантичні журнали, зокрема популярним був «Мьоджьо» («Вранішня зірка»), зіркою якого стала поетка Йосано Акіко. У 1909 р. серед молоді виникає щось на зразок літературного салону, що дістав назву «Товариство Пана». Ясна річ, що на творчу молодь Японії мав вплив і європейський модернізм, зокрема французький парнасизм і символізм, кубізм, італійський футуризм, німецький неоромантизм. Популярними авторами були А. Рембо, П. Верлен, Ш. Бодлер (переклади їхніх творів видає Нагаї Кафу в збірці «Корали» (1913 р.)), а домінуючими настроями - естетизм, романтична чуттєвість, індивідуалізм і особливе поцінування культури, здатної перетворити світ. Європейські стилі та нова модерністська образність проникають в японську літературу, як у поезію, так і в прозу, завдяки особистому знайомству окремих японських авторів із культурою Франції, Німеччини та інших європейських країн (прикладом може бути творчість Кіношіта Мокутаро, Морі Огая та ін.). Загалом саме наприкінці ХІХ ст. спостерігається активне засвоєння у Японії західного культурного і літературного досвіду, зокрема в межах модернізму, що за своєю природою був явищем передусім космополітичним. При цьому досить гостро постає питання про віднаходження рівноваги між запозиченими західними формами і японським досвідом та специфічними традиціями Японії.

Прикметно, що японські письменниці звертаються до тем, що були характерними й для української жіночої прози. Так, в українській літературі чимало про жінку та її долю написала, як уже зазначалося, О. Кобилянська. Бачення майбутнього покликання жінки свідчить про етичний ідеал письменниці. «Образовані і тонко відчуваючі жінки, - писала О. Кобилянська, - є для мене ідеалом, до котрого молюся я - але за те жіноцтво, котрого інтелігенція лежить лише в крою сукні, взагалі в самих шматах, є мені щось так утяжливого, що я сама собі в деяких хвилях кажу, що <.. .> перед такою <...> ніколи не створила би душу, ніколи» [8, с. 151]. Ці слова можна віднести і до Є. Ярошинської, Н. Кобринської, Лесі Українки та інших українських письменниць кінця ХІХ - початку ХХ ст. Героїні творів О. Кобилянської - люди з почуттям власної гідності, які часто здатні на самопожертву, для яких нормою є жити «відповідно до законів розуму», це жінки «нового європейського типу» (раннє оповідання «Гортенза», повісті «Людина», «Царівна», пізніші «Через кладку», «За ситуаціями» та ін.). Новий тип жінки є виразним у повісті «За ситуаціями». Як зауважують дослідники творчості О. Кобилянської, «такий тип, як Аглая-Феліцітас, майже ніколи не доходить до рівноваги; рівновага - була би стагнація в його духовному розвою, отже, затрачення того всього єсть поезією, шуканням, красою, поривом, переживанням високих настроїв. Такий тип жінки й не піддається життю, як не піддається геройський тип мужчини, - хіба прийде така буря, що його зломить. І коли Аглая-Феліцітас відчула небезпеку для себе в тім дрібнім, прозаїчним житті, що погрожувало затіснити і обмежити їй свободу, коли й взаємини її з професором Чорнаєм були з'ясовано настільки, що дальше продовження їх стало неможливим, небезпечним для власної свободи, - вона вирішила попрощатися і виїхати до Відня» (цит. за: [4, с. 154]). Про головну героїню твору М. Євшан зазначав: «Їй так тісно, задушно, безвідрадно. А вона почуває в собі стільки зайвих сил, котрих нікуди діти, її так щось виводить з рівноваги і спокою, що вона не могла би вже стерпіти дальшого животіння, і кинулась би найрадше з головою у вир, аби спробувати свого щастя. Вона жадала би свободи, далекого простору, де могла би виявити всю свою буйність, гратися із зорями або «котитися, як хвиля в морі, або вітер». <...> Те, що Кобилян- ська хотіла дати нам в Аглаї-Феліцітас, се чи не найкращий жіночий тип і чи не найвища струна в її творчості» [5, с. 502]. За весь час своєї діяльності письменниця «не кинула ані одної думки, яка була би пересічною, яка обнижувала би рівень літературної творчости. І все її думка змагала до висоти, до ушляхетнення почувань та найглибших інстинктів, до плекання краси <...>. І того змісту творчости Кобилянської, а з тим і найновішої її повісти, не зможе ніхто і нічим обезцінити, ані подати в сумнів» [5, с. 502].

О. Кобилянська писала: «Мої особисті переживання відіграли немалу роль в моїх текстах» [8]. Можна стверджувати, що це стосується майже всіх її творів. Цікаво, що такі ж думки відчитуються у текстах японської письменниці Хігучі Ічійо, зокрема в оповіданні «Тринадцята ніч». У творі зображено непросту долю японської жінки, яка повністю залежна від чоловіка, родини, суспільства. Осекі була змушена вийти заміж за впливового чоловіка, аби врятувати свою родину від бідності. Заради дитини вона декілька років намагається терпіти знущання чоловіка. Проте в душі героїні зріє протест, єдиний спосіб якого - залишити чоловіка. «<...> кажуть, що діти і без батьків виростають, може, моєму хлопчикові буде і краще з мачухою, ніж з такою нещасною матір'ю, як я, мачуха потурбується про нього, виховає, тоді він і батькові стане милішим, заради дитини я на все готова, тільки після цієї ночі я додому більше не повернуся! Рішучості в ній було чимало» [18; переклад О. Гаєвської]. Батьки були переконані, що їхня донька щаслива й забезпечена. Проте її прихід серед ночі до батьківського дому і розповідь про своє родинне життя зруйнували ілюзії та завдали чималих хвилювань. Героїня звертається до батьків за порадою і з проханням: «За ті сім років, що вона одружена, їй ні разу не доводилося з'являтися до батьків одною і вночі. [...] Через силу посміхаючись, аби приховати гіркоту свого стану, вона звертається до батька: «<...> у мене до вас прохання, прошу мене вислухати... Я прийшла до вас із твердим рішенням не повертатися більше до Харади, прийшла без його дозволу, вклавши сина, знаючи наперед, що вже ніколи не побачу своєї дитини.» [18; переклад О. Гаєвської]. Як розуміємо, її взаємини з чоловіком (як і в згаданому творі О. Кобилянської) стали неможливими, небезпечними для власної свободи, тому вона бачить один варіант і єдиний можливий для себе вибір - залишити чоловіка. Письменниця послідовно розкриває життя своєї героїні, показує, скільки принижень із боку чоловіка їй довелося пережити. Зокрема, їй постійно доводилося вислуховувати його докори про те, що вона не має освіти, не вміє підтримати світську розмову, що її батьки погані (бо бідні!).

Як і проза О. Кобилянської, твір Хігучі Ічійо глибоко психологічний. Про це свідчать майстерне відтворення переживань молодої жінки, її хвилювань перед невизначеним майбутнім, емоційні монологи батьків, які радять доньці повертатися додому, до чоловіка: «Подумай добре, візьми себе в руки і зараз же повертайся додому, зроби вигляд, що нічого не трапилося; продовжуй жити, але будь стриманою, якою була до цього часу <...>» [18; переклад О. Гаєвської]. Таким чином, слідуючи патріархальним традиціям, батьки умовляють доньку підкоритися долі. Під їхнім впливом героїня змушена повернутися додому. Трагізм становища підсилюється ще й тим, що вона прийшла в батьківський дім у святковий вечір, особливості якого нагадують українські традиції (мати дуже зраділа зустрічі з донькою, пригощає її пирогами з квасолею і каштанами). Для мови героїні характерні певна фрагментарність, пристрасність, особливий внутрішній ритм, що виказує своєрідне жіноче світовідчуття, коли осо- бистісне, індивідуальне домінує над колективним, а це, своєю чергою, увиразнює нові принципи в жіночому прозописьмі досліджуваного періоду.

Образ героїні оповідання Хігучі Ічійо нагадує образи жінок, зображених у творах О. Коби- лянської, Н. Кобринської, Є. Ярошинської, Лесі Українки, Х. Алчевської, Уляни Кравченко; її внутрішній світ, переживання співзвучні з психологічними перипетіями, що їх переживають героїні творів українських письменниць. Зокрема, особливо виразними є перегуки з оповіданнями Лесі Українки. У її творах («Жаль», «Така її доля», «Приязнь», «Метелик», «Помилка» та ін.) актуалізовано соціальні, національні та психологічні аспекти життя жінки.

Заглибленням у внутрішній світ героїв, їхніх настроїв, думок, бажань характеризується й інший твір японської письменниці Хігучі Ічійо «Каламутна течія». Як і в оповіданні «Тринадцята ніч», письменниця розкриває безправне становище японської жінки. Орікі, головна героїня «Каламутної течії», «не є втіленням злості, колись її спіткало горе, і вона занурилася в каламутну воду, захопившись брехнею і розвагами з гостями <.>» [19; переклад О. Гаєвської]. Намагаючись проаналізувати своє життя, Орікі роздумує про свою долю: «<.> від народження над мною висить прокляття багатьох поколінь, очевидно, я маю померти, така моя доля, але перед тим я мушу дещо зробити. <...> ніяк не розумію, що робити? Можу залишатися Орікі з Кікуноі, але це означає бездумно жити, забути про природні почуття, почуття обов'язку <.>» [19; переклад О. Гаєвської]. Трагізм героїні Хігучі Ічійо в тому, що вона усвідомлює безвихідь свого становища. Вона, подібно до героїнь творів О. Кобилянської, об'єктивно оцінює свою ситуацію. Мрії про одруження і будинок у контексті обставин її життя виглядають фантастичними. Монологи обох героїнь надзвичайно чуттєві й зворушливі, розкривають їхні позитивні риси, засвідчують бажання піднятися з того дна, в якому вони опинилися. Героїня оповідання «Каламутна течія» у розлогих монологах висловлює ілюзорне бачення свого майбутнього, того життя, яке могло б в неї бути. Наратив твору прикметний імпліцит- ністю, рефлексивністю, поліфонізмом (яп. idashi ginu «багатошаровість»), «роздвоєністю» (аналогічно до естетичного концепту яп. uramasari). Загалом ідейно-естетичні особливості твору суголосні засадам японської світогляної системи, що водночас є новатоською особливістю фемінного прозо- письма Хігучі Ічійо.

Поступово письменниця підводить читача до трагічного фіналу. Безвихідь становища героїні, яка водночас подумки намагається боротися, вмотивовує її смерть. Мова, портретна характеристика, психологічні деталі та внутрішні монологи й діалоги розкривають образ героїні, засвідчують його суголосність з образами окремих творів українських письменниць. Зокрема, «Каламутна течія» нагадує твори О. Кобилянської («Людина», «Царівна») та Лесі Українки («Касандра», «Камінний господар»), у яких героїні уособлюють жінку нової доби, котра кидає виклик суспільству, і хоча її майже ніхто не підтримує, проте внутрішньо така героїня перемагає.

У творі «Ігри однолітків» Хігучі Ічійо йдеться про дружбу підлітків, перше кохання, вибір життєвої дороги. Читацький інтерес акумульований на долі Мідорі, сестри найпопулярнішої куртизанки кварталу. Окремі фрагментарні замальовки ніби відтворюють історію Японії від доби Хейан до доби Едо, підкреслюють колоритність та світогляд народу. Ознакою твору є інтертекстуальність, яка сприяє структурній самоорганізації тексту. Письменниця аналізує внутрішню мотивацію поведінки персонажів, значну увагу приділяє відтворенню рис японської національної ментальності. Хігучі Ічійо уникає реплік-оцінок, моделюючи художній образ поступово, за допомогою розлогих діалогів та монологів.

Загалом увагу Хігучі Ічійо привертали події з життя молодих дівчат її епохи. Прикметно, що як і твори О. Кобилянської («Людина», «Царівна»), її перші художні тексти постали на основі щоден- никових записів. У творах японської письменниці йдеться про мрії молодих дівчат, їхні сподівання, віру в краще майбутнє. Працюючи в канцелярській крамниці продавцем, авторка часто розмовляла з відвідувачами, зокрема з дівчатами, мешканцями кварталу «червоних ліхтарів», які розповідали їй про своє життя. Згодом (у творі «Ігри однолітків») письменниця описала особливості життя у цьому кварталі: «<...> начебто й дітися нікуди від великої наживи, а тільки в околицях щось про багатіїв ні слуху ні духу; чимало тутешніх жителів працюють у веселому кварталі; вірні чоловіки прислуговують повіям у дешевих борделях. <.> доньки теж при ділі: одна - дівчина-служниця у високопоставленої куртизанки-ойран, інша - супроводжує другу ойран в один із чайних будиночків, до воріт і назад. <...> побачивши ліхтар із назвою закладу, вони думають, що з ними буде після закінчення навчання? Зараз вони молоді й навчання їх не обтяжує <...>, але пройде час - глянеш, а вони вже не молоді.» [20; переклад О. Гаєвської].

Авторці вдаються портретні описи героїнь, вони надзвичайно деталізовані, колоритні, спрямовані на різнобічну характеристику жінок нового часу, підкреслюють їхній соціальний, психологічний і фізичний стан. Твір «Ігри однолітків» був екранізований у 1955 р. Фільм набув великої популярності, адже відтворював «типовий» квартал та «типових» героїнь доби Мейджі (див.: [21]).

Отже, у японській, як і в українській літературі, письменниці були не байдужі до жіночих проблем і намагалися їх актуалізувати, за можливості вирішувати у новій соціокультурній ситуації. Сюжети згаданих текстів відтворюють життєві історії і долі жінок різних суспільних станів, їхні особисті та соціальні прагнення. Це справді були нові типи героїнь, особливі своїм глибоким внутрішнім світом і складним духовним борінням.

На межі століть Японія починає запозичувати нові ідеї за кордоном і «прискореними темпами проходити шлях, на який Європі знадобилося кілька століть» [10]. Особливо помітно це відбилося в літературі, де різні напрями змінюють один одного надшвидкими темпами. Завершується процес відродження жіночої літератури 90-х років ХІХ ст. творчістю Хігучі Ічійо, Міяке Кахо, Вакамацу Шідзуко, Шімідзу Шірін, Хіра- цука Райтьо, Йосано Акіко, пізніше - Ногамі Яеко, Енті Фуміко, Накадзато Цунеко та ін. Узаконенню прав авторки-жінки сприяли проникнення християнського вчення в Японію, а також розповсюдження ідей фемінізму та руху за права людини (див.: [9]). На зламі століть в японських літературних колах усе частіше чути голоси, які проголошують наближення «епохи жінки». Зауважимо, що протягом 1894-1896 рр. Хігучі Ічійо пише свої найвідоміші твори («Каламутна течія», «Тринадцята ніч», «Ігри однолітків» та ін.). 1901 р. Йосано Акіко друкує свою першу збірку поезій «Скуйовджене волосся». Прикметно, що «видатні жінки часто ставали музами для поетів та художників. У такому статусі легше було здобути незалежність і популярність» [1, с. 17]. Це, зокрема, стосується історії Йосано Акіко та Йосано Теккана.

У кінці ХІХ - на початку ХХ ст. феміністична критика, яка виникла як каталогізація реакцій жінок-читачок на стереотипи, закодовані в літературних текстах, розгорнулася у двох напрямах. Перший підносить виняткову роль жіночої свідомості та жіночого досвіду для формування власне феміністичної естетики. Другий - має переважно лінгвістичну природу та апелює до поняття «фемін- ного», яке розуміється передусім як альтернатива фалоцентричному дискурсу. Окрім теми жіночого авторства, іншим об'єктом феміністичної критики стали пошуки розмежування між «жіночою літературою», «феміністичною літературою» і «жіночим письмом». Представники феміністичної критики стверджують, що патріархальність не забороняє жінці говорити; вона лише відмовляється слухати, якщо жінка говорить не універсальною мовою, тобто не так, як це роблять чоловіки, а по-жіночому (яп. onna rashii, ^^ЦИ), підбираючи жіночі слова (яп. onna-kotoba, ^W^). Феномен «жіночого мовлення» в японській мові підкреслює особливу, залежну роль жінки в мовній культурі (концепт «гарна дружина та мати» лишається незмінним), у суспільстві (яп. onna wa otonashiku shitoyakani hanasu beki de aru («жінки мусять говорити спокійно та ввічливо») або яп. josei wa muyoo no kuchi wa kikazu, shizukanishite okuyukashiku iru beki de aru («жінки не повинні говорити зайвого, мають бути врівноваженими та тихими») (див.: [15, с. 62]).

Як у японській, так і в українській літературі межі століть розгортався процес формування і розвитку нової парадигми жіночого прозо- письма. Аналіз творів письменниць свідчить про поширення жіночого письма, яке торкається не лише особливостей творчості жінок-письмен- ниць, а й специфіки сприйняття жінкою оточуючого світу і свого місця у ньому. Усе це супроводжувалося оновленням образної системи. Як писав І. Франко, «українське жіноцтво силкується втягнути наше жіноцтво у сферу ідей інтересів передового європейського жіноцтва» [13, с. 502]. Схоже спостерігаємо і в японській літературі, в якій актуальності набув вже згаданий концепт «wakon yousai» ( «японський дух - західні знання»). На цій хвилі авторки показують своє індивідуальне бачення кожної ситуації і переходять від зображення зовнішніх речей до рефлексії (О. Кобилянська, Є. Ярошинська, Н. Кобринська, Леся Українка, Хігучі Ічійо, Йосано Акіко та ін.).

Проза Н. Кобринської, як зауважує А. Швець, - це «феміністична настанова, пробудження жіночого духа через літературу», вона «інспірувала практику художнього ословлення жіночої проблематики, яка стала вислідом авторських поглядів на психологію жінки, проблеми її духовного світу, суспільного становища, стосунків із чоловіками, матримоніальних взаємин» [14, с. 691]. Здійснюється художній аналіз вираження психологічної та екзистенційної проблеми самотності саме у прозовому дискурсі, виявляючи художньо- типологічні аналогії, зумовлені психологічною схильністю жінки до самоусвідомлення свого «Я» в суспільстві.

Можна стверджувати, що рушійною силою розвитку сюжетних ліній у творах згаданих українських та японських письменниць є образи нових героїнь. Авторки створюють неповторні художні образи, які відображають не лише специфіку літератури і культури певного народу, а й актуалізують окремі тенденції глобалізму. Жінки у творах О. Кобилянської, Є. Ярошинської, Н. Кобринської, Лесі Українки, Хігучі Ічійо, Йосано Акіко та ін. - утілення жіночності: ніжні, чуттєві, емоційно вразливі, часто закохані, мрійливі, психологічно мотимовані й водночас активні та сильні. В їхніх образах синтезовано ознаки «фемінного» й «феміністичного». Література засвідчує, що жінка стає іншою, зростає її роль в суспільстві, посилюються самооцінка і самосвідомість героїнь.

Висновки і пропозиції

Отже, як засвідчили спостереження, динамічні процеси, що відбувалися у світовій літературі кінця ХІХ - початку ХХ ст., породжували необхідність формування й осмислення нового культурно-історичного контексту жіночого буття, у тому числі в українській та японській літературах. Розвиток української та японської жіночої прози припадає на період модернізму й суголосний із його основними ідейно-естетичними тенденціями. Як українська, так і японська література, творена жінками, поставала й еволюціонувала від впливом європейських мистецьких віянь межі століть, що водночас не означало нехтування традиціями національного письменства. Синтезуючи вітчизняні й зарубіжні тенденції, письменниці обох літератур акцентували на проблемі становища жінки в тогочасному суспільстві, розкривали різні форми протесту проти патріархальних традицій, показували пошуки сфер самореалізації, відтворювали шляхи подолання стереотипів. Аналіз доробку японських та українських письменниць засвідчує суголосність їхнього розуміння потреби оновлення літератури як на формальному, так і на змістовому рівнях. Створені авторками образи жінок є ключовим чинником формування нової парадигми жіночого прозописьма, адже проникнення у внутрішній світ героїнь, відтворення різноманітних настроєвих, психологічних станів, залучення таких засобів зображення, як деталізація, паралелізм, внутрішній монолог, сприяли оновленню літератури, інтеграції її в русло світових мистецьких процесів межі століть. Паритетне зіставлення творчості письменниць різних літератур і культур збагачує світоглядно-естетичний, культурно-літературний дискурс, що сприяє ознайомленню з загальнолюдськими проблемами, виявленню спільних та відмінних способів і засобів репрезентації фемінності в літературах, увиразнює шляхи пошуку національної, особистісної й творчої ідентичності в межах художнього дискурсу різних культур і народів. Перспективним в означеному напрямі видається подальше дослідження спільних аспектів оприявлення жіночого голосу в творах українських та японських письменниць (і не лише межі століть, а й у контексті сучасності), а також розкриття відмінностей у специфіці художнього втілення проблем, пов'язаних із фемінністю та її вираженням на світоглядно- естетичному, формальному й змістовому рівнях художніх текстів.

Список літератури

1. Агеєва В. Власним голосом: жіноча одвертість і модерністський бунт. Інша оптика: тендерні виклики сучасності. Київ : Смолоскип, 2019. С. 13-28.

2. Батлер Дж. Феминизм под любым другим именем. Интервью с Рози Брайдотти. Гендерные исследования. 1999. № 2. С. 48-78.

3. Вульф В. Визначення жіночности: ґінокритика і жіночний текст. Антологія світової літературно- критичної думкиХХст. Львів : Літопис, 1996. С. 516.

4. Гаєвська О. Повість за ситуаціями. Історія української літератури. Кінець ХІХ - початок ХХ століття : у 2-х кн. Кн. 1. Київ : Либідь, 2005. С. 151-155.

5. Євшан М. Ольга Кобилянська: Альманах у пам'ятку її сорокалітньої письменницької діяльності (1887-1927) / зладив д-р Лев Когут. Чернівці, 1928. 279 с.

6. Железняк О., Тебин Н. О некоторых аспектах самоидентификации японской нации.

URL: http://www.ifes-ras.ru/publications/online/1991-zheleznyak-on-tebin-np-o-nekotoryx-aspektax-

samoidentifikaczii-yaponskoj-naczii.

7. Ісаєва Н. Фемінне самоствердження: жіноча проза як тендерно маркована концептуалізація дійсності. Китайська жіноча проза: ревізія канона. Київ : Логос, 2018. С. 139-171.

8. Кобилянська О. Про себе саму. Кобилянська О. Твори : у 5 т. Т. 5. Київ : Держлітвидав України, 1963. С.321-370.

9. Круги на воде: Сборник. Москва : Радуга, 1993. 654 с.

10. Мистическая Япония / сост. Т Редько-Добровольская, Г Дуткина. Санкт-Петербург : Северо-Запад Пресс, 2003. 504 с.

11. Японська література : хрестоматія. Т 3 (ХІХ-ХХ ст.) / передм. І. Бондаренко, Ю. Осадча. Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. С. 7-23.

12. Українка Л. Новые перспективы и старые тени («Новая женщина» западноевропейской беллетристики). Зібрання творів : у 12 т. Т. 8. Київ : Наукова думка, 1977. С. 76-99.

13. Франко І. Зібрання творів : у 50 т. Т. 41. Київ : Наукова думка, 1984. 502 с.

14. Швець А. Жінка з хистом Аріадни. Життєвий світ Наталі Кобринської в генераційному, світоглядному і творчому вимірах : монографія / Інститут Івана Франка НАН України; Лекторій СУА з жіночих студій УКУ ; ВГО «Союз Українок». Львів, 2018. 752 с.

15. Naomi Ogi. Involvement and Attitude in Japanese Discourse: Interactive markers. John Benjamins Publishing Company, 2017. 232 р.

16. Showalter E. A Literature of Their Own: British Women Novelists from Bronte to Lessing. Princeton : Princeton University Press, 1999. 347 p.

17. Women's Emancipation Writing at the Fin de Siecle. Edited By Elena V. Shabliy, Dmitry Kurochkin, O'Donell Karen. Published December 6, 2018 by Routledge. 246 p.

18. ЙВ“Ї T^H^J . URL: https://www.aozora.gr.jp/cards/000064/files/56040_57512.html

19. ЙВ“Ї F^^'<9^j . URL: https://www.aozora.gr.jp/cards/000064/files/56042_54978.html

20. ЙП“^ Tfctf<^J URL: https://www.aozora.gr.jp/cards/000064/files/56041_54765.html

21. Takekurabe (1955 film) URL: https://en.wikipedia.org/wiki/Takekurabe_(1955_film)

Размещено на Allbest.ru