До питання образу ворога СРСР у сучасній науковій літературі

Purpose. The subject of this article deals with showcasing the level of research in contemporary scientific literature. The goal of the article is a critical analysis of previous studies, separating the as-of-yet untouched aspects of the topic. Using multiple historiography sources as the base for research, the author explains the reasons for a rise in quantity of works related to the issues of propaganda, including the mechanics of creating such images, the psychological effects of their formations, and the circumstances of the appearance of such images of "the Other" in regards to both foreign and domestic policy of the Soviet Union.

Approach. The research is based on a critical analysis of the sources of historiography, specifically the PhD thesis ones, as well as various scientific articles from Ukrainian and Russian historians and sociologists. The approach to choosing sources is based on the view of historiography as a field of study in itself, as it encompasses many works that deal with specific issues, so that a historiography analysis study would allow to discern relevant points that were not yet analyzed by previous scientists and could become subjects of future articles. Determining this level of the issues' study helps to show the article's relevance.

Findings. The research's results show that every image formed in human conscience is a unique and many-faceted subject that is quite relevant for contemporary science. The stepping stone in the research of said complex phenomenon is intervened with events related to the dismantlement of the USSR as a political entity, with independent states emerging on its former territories. According to the author, the changes in the countries' political regimes and social structures brought the long- sought freedom of artistic thought, removed the censorship and Soviet ideological issues, allowing to start the research of different facets of Soviet propaganda. It is also noted that the concept of "the Other" is an integral a part of societal understanding of the world. For the Soviet era, the creation of such an image is deeply intervened with its ideological component, as it was the propaganda that created the ideas of "what" and "who" are the main enemies of the Soviet Union, and then enforced it in the society, in the conscience of Soviet citizens.

Research implications. The analysis of works on the issues related to the image of the enemy" in USSR allows to conclude that such facets of the topic as the definition of "the Other", the mechanisms behind the image's creation in societal conscience, the psychological issues related to the phenomenon, the reasons for its rise during the World War II period, the problematics of the post-War period propaganda, - all of these issues were adequately studied by the researchers. A new and relevant approach to the topic would be a further analysis of the "image of the enemy" as it was depicted through the humor culture of USSR, the political cartoons of which were themselves an instrument of propaganda.

Value. The research's results allow to determine the level of study this issue received by other researchers, so as to find the less-researched and completely evaded aspects of the topic of the "image of the enemy" in USSR.

Key words: image of the enemy, contemporary historiography, Soviet propaganda, concept of "the Other".

Після здобуття незалежності у сучасній історичній науці відбувалося переосмислення багатьох ключових проблем вітчизняної історії та поява нових об'єктивних підходів у дослідженнях, що дозволило науковцям переглянути більшість положень радянської історіографії, звернутись до раніше замовчуваних або заборонених проблем і таким чином вийти на якісно новий рівень дослідження. Серед доробків радянської спадщини переважну більшість займають праці, що стосуються політичних, економічних та військових аспектів історії, тим самим створюючи широке поле для вивчення проблем світогляду та психології радянської людини, роботи пропаганди тощо.

До числа найменш розроблених у радянській історичній науці питань, безумовно, належить психологічний аспект політичного життя в СССР. Серед таких праць необхідно виділити дослідження, що присвячені проблемі образу «ворога народу» як психологічному та ідеологічному компоненту масової свідомості, що функціонував у різноманітних історичних контекстах. Вивчення громадських свідомості та психології підмінялось освітленням класової ідеології, через що коло дослідницького інтересу замикалося на пропагандистській діяльності більшовицької партії. Роботи, що були присвячені пропаганді в радянській час, мали ідеологічний характер і давали в основному позитивну оцінку пропаганді. Така дослідницька позиція унеможливила пошук прихованих цілей пропаганди та аналіз її можливих негативних наслідків. Це зумовило те, що тоталітарна психологія, пропаганда та її складові довгий час не ставали предметом дослідження істориків. Виходячи з цього, мета дослідження полягає у вивченні проблеми образу ворога в СРСР та її існування в радянському культурному просторі за матеріалами сучасної наукової літератури.

Серед досліджень, присвячених образу ворога, треба відзначити працю І. Гасанова, у якій він розглядає особливості еволюції національних стереотипів і проблему формування національної нетерпимості. Автором виокремлено загальні риси «образу ворога»: чужак, агресор, безлика небезпека, богоненависник, варвар, ненаситний загарбник, злодій, злочинець, садист, насильник, уособлення зла та потворності, смерть. Особливу увагу дослідник звертав на ґенезу «образу ворога» як структурного елемента громадської свідомості, соціально-політичні аспекти поняття.

І.Гасанов висловив думку, що «ворожий образ» є небезпечним як для стабільності зв'язків між державами, так і для внутрішньополітичного життя країни, бо несе за собою підозру, тиск на інакомислення, ігнорування внутрішніх проблем [1].

Роботи Л. Гудкова присвячені проблематиці механізмів формування та актуалізації «образу ворога», який характеризується як ідеологема масової свідомості, структура негативних елементів, що створена ідеологією для актуалізації ворога в народній свідомості. Він розглядає історію людства сукупно з еволюцією категорії «ворог»; досліджує роль державних інститутів в актуалізації образу ворога; у роботі також дається коротка типологія «ворогів» (узагальнено: «зовнішні» вороги, «внутрішні» вороги і загальні «духовні» вороги). радянський література ворог війна

Вчений аналізує розвиток СРСР як постійну боротьбу з «ворогом» (ключовий фактор формування ідентичності). Внутрішня історія тоталітарної держави являла собою боротьбу зі шпигунами, шкідниками, «троцькі- стами» (20-30-і рр. ХХ ст.), «низькопоклонниками перед Заходом», космополітами (пізній сталінізм), «анти- партійними угрупованнями», міщанством, сектантами, стилягами, впливом капіталізму, націоналістами, дисидентами тощо (друга половина ХХ ст.) [2].

Психології «образу ворога» і його формуванню приділила велику увагу О. Сенявська. Авторка підкреслює у своїх роботах, що образ ворога формується через психологічні механізми в системі «ми і вони», «свій-чужий». Людині властиво переносити будь-які внутрішні труднощі та негативні якості на певний збірний ворожий тип, який уособлює сили зла і руйнування. У момент війни проблема «чужого» набуває гіпертрофованої форми. Необхідність створення негативного образу ворога обумовлена тим, що знищення, тобто вбивство людини, виходить за рамки моральних норм та етики [3].

Образу ворога торкнулась у своїх працях й дослідниця Л. Гриневич. Зокрема вона розглядає способи конструювання образу «ворога» СРСР та УСРР у політичній карикатурі другої половини 1929 р. - початку 1930-го рр., тобто час напередодні переломних моментів української історії - колективізації, розкуркулення, Голодомору, надуманих політичних процесів. У якості головного джерела Л. Гриневич використовує політичні карикатури, що розміщувалися у сатиричних журналах («Крокодил», «Червоний перець», «Безбожник») та газетах різних рівнів. Вона дає розгорнутий опис поняття «карикатура», зазначає її функціональні особливості, робить спробу відмежувати політичну карикатуру та радянський агітаційний плакат. Серед більш популярних ворожих образів виділено «куркуля», «священика», «непмана», «петлюрівця», «націоналіста» [4].

Проблемі історичного змісту поняття «образ ворога» приділяють увагу Р. Магомєдов та

М. Чогандарян. Автори детально досліджують характер, функції та вплив на суспільну свідомість існування явища «противника» СРСР першої половини 1930-х рр.

Так, у якості головних зовнішніх ворогів Радянської держави виступають «буржуазний агресор» Великобританія (головний зовнішній ворог), Німеччина (через яку Франція і країни Східної Європи припиняють нести серйозну загрозу СРСР), країни Скандинавії та Балтії; зроблено акцент на безпосереднє джерело загрози для радянської людини - Японію [5]. Формуванню образу останньої як ворога перед Другою світової війною присвячена праця А. Ложкіної [6].

Виділено основні засоби пропаганди (головного механізму образу ворога) для формування образу зовнішнього ворога - друковані засоби інформації, літературу (художня та драматургічна), кінематограф. У висновках автор зазначила, що саме дало створення негативного образу Японії Радянському Союзу, а саме можливість подолати внутрішню опозицію та реалізувати свої гео- політичні інтереси на Сході [6].

Тематиці внутрішнього ворога кінця 1920-х - 1930-х рр. на прикладі періодичної преси присвятила публікації О. Попова. У них досліджується історія створення образів ворогів в радянській періодиці. Автор зосередила увагу на завданнях, які поставила пропаганда СРСР працівникам преси (інформування суспільства про внутрішні загрози, застереження), у результаті чого газетна журналістика не тільки була рупором пропаганди, але й сама брала участь у «репресивних акціях» проти ворогів [7]. О. Попова детально висвітила цілий ряд механізмів створення образу внутрішнього ворога радянською пропагандою (дезінформація, інформаційний штурм, авторитет особистості тощо) [8].

Вищезазначена нами О. Сенявська у своїй роботі ґрунтовно простежила еволюцію образу ворога в передвоєнний час, період Другої світової війни, а також його трансформацію на початку Холодної війни. Дослідниця розглянула питання, які торкаються джерел, умов виникнення та розвитку образу зовнішнього та внутрішнього «ворогів» у 1945 р. - початку 1950-х рр., його зміст, форми, місце і роль в системі радянської пропаганди; охарактеризувала діяльність відділу пропаганди і агітації ЦК ВКП(б), Союзу радянських письменників СРСР, «Літературної газети», Російської православної церкви; визначила місце і роль антисемітизму в ідеологічній обробці населення [9].

Детально розглядає образ зовнішнього ворога під час війни О. Маєвський. Автор аналізує процес формування образу ворога у плакатній продукції СРСР 1941-1945 рр. Зазначається, що радянська система використовувала задля досягнення власних цілей засоби візуальної пропаганди, і саме плакат зіграв тут не останню роль. Автором розкриваються специфічні художні форми у плакаті; робиться вдала спроба поділити творчий доробок плакатистів на три періоди, об'єднані спільними рисами (початок війни - заклики до об'єднання задля перемоги, захисту батьківщини, образи Гітлера, нацистів та їхніх жертв; період окупації територій СРСР - образи військовополонених, змучених, зображення німців у вигляді тварин; етап звільнення територій - скорочення кількості ворожих образів, зображення вої- на-переможця). О. Маєвський приходить до висновку, що саме в роки війни плакатне мистецтво піднялося на новий ідейний рівень та стало важливою зброєю радянської пропаганди проти ворогів [10].

Образу ворога заключного етапу війни присвячена праця А. Мінгазудінова, що розкриває зміст, форми та методи масово- політичної роботи, яка формувала образ Німеччини у свідомості радянських воїнів під час звільнення території України у 1943-1944 рр. Автор спирався на значну кількість архівних матеріалів, що дало змогу висвітлити діяльність політпрацівників та агітаторів більш детально [11].

Варто відзначити внесок у вивченні образу ворога та підняття проблематики післявоєнної пропаганди А. Фатєєва. У своєму дослідженні [12] він аналізує багато важливих проблем з розвитку образу ворога після війни. Крім цього приділяється увага таким теоретичним питанням, як поняття образ ворога, механізм його створення, класифікація ворогів. Автор вважає, що образ ворога є ідеологічним вираженням соціального антагонізму, динамічним символом ворожих громадянину та державі сил, інструментом політики правлячої еліти. Якщо О. Сенявська більшу увагу приділяла психологічним моментам у формуванні образу ворога, то А. Фатєєв підкреслив ідеологічну сторону механізмів формування цього образу.

А. Фатєєв в еволюції післявоєнного радянського варіанту образу ворога виділяє три етапи: два перших повоєнних роки: 1945 - червень 1947 рр.; осінь 1947 р. - серпень 1949 рр.; період з осені 1949 по березень 1953 рр. Дослідник зазначає, що у суспільній свідомості були сформовані три форми зовнішнього ворога: американський імперіалізм, який уособлював усі жахи капіталізму; держави-суперниці (Великобританія, Франція) та югославський ворог.

Становлення образу внутрішнього ворога, на думку вченого, пов'язане в першу чергу з терміном «космополіт», який у підсумку почав використовуватися для зображення зрадників батьківщини, «п'ятої колони». Роботу ілюструють також два повних тексти архівних документів: «План заходів пропаганди серед населення ідей радянського патріотизму (квітень 1947 р.)» та «План заходів задля посилення антиамериканської пропаганди на найближчий час (квітень 1949 р.)» [13]. Незважаючи на те, що А. Фатєєв намагався охопити усі типи «ворогів», які були сформовані у цей період, йому більш повно вдалось охарактеризувати зовнішніх «ворогів».

Тема зовнішнього ворога в радянській пресі знайшла відображення в праці Д. Самотовінського та О. Куренчаніної. Автори приділили увагу вербальним та візуальним матеріалам газети «Правда» за 19451947 рр. Результати дослідження показали, що на початку зазначеного періоду зовнішніми «ворогами» Радянської держави виступали окремі політичні діячі або політичні кола та партії; спостерігається порівняння з образами нацистів та їхніми ідеологами (наприклад, порівняння У. Черчилля з А. Гітлером). З часом, ворожий образ зазнав трансформації - «ворогами» спочатку стали конкретні країни, а потім і весь капіталістичний світ. На чолі зовнішніх ворогів знаходилися США (образ дядьки Сема чи «буржуя-капіталіста») [14].

О. Костерєва звертає увагу на вплив на суспільну свідомість засобів візуальної пропаганди (карикатури, плакати). Дослідниця детально аналізує альбом Кукриніксів «Бредові англоамериканізатори» (1951 р.) та завдяки його інформативному наповненню встановлює характерні ознаки зовнішніх ворогів СРСР, виявляє ступінь взаємозв'язку образу ворога з реальним політичним змістом [15].

Образ зовнішнього ворога посідає окреме місце і в дослідженні В. Некрасової. Так, розглядається завершальний етап «холодної війни», який пов'язується з приходом на посаду Генерального секретаря КПРС М. Горбачова. Автор проводить аналіз образу зовнішнього ворога часів зближення СРСР та США («нове політичне мислення»). З'ясовується, що наприкінці часу існування СРСР ще зберігався образ ворога, але головною особливістю пропаганди стає тенденція до збільшення закликів порозуміння та дружби між США та Радянським Союзом [16].

Отже, на сучасному етапі спостерігається зростання наукових досліджень, присвячених проблемам формування образу ворога СРСР, його типології тощо. Така ситуація пояснюється, перш за все, недоступністю до початку 1990-х рр. архівів ЦК КПРС для дослідників, а також пануванням комуністичної ідеології в усіх сферах життя. Проблеми взаємовідносин між владою і суспільством, формування суспільної свідомості в радянський період зазнавали жорсткого цензурування або замовчування. Це зробило неможливим виявити об'єктивну цілісну картину багатьох сторін життя радянського суспільства. Питання образу ворога згадувалось рідко та не було об'єктом спеціального дослідження. Відкриття архівів та доступ до документів з історії внутрішньої та зовнішньої політики СРСР привели до розвитку раніше замовчуваних історичних сюжетів. Нові можливості доступу до історичних джерел, зарубіжної літератури, міжнародної інформаційної мережі стимулювали перегляд й відмову від заполітизованих схем та віджилих, малопродуктивних методологічних побудов, сприяли освоєнню нових дослідницьких методик, появі нових наукових напрямів, спонукали наукові зусилля і пошуки нових методологічних орієнтирів.

Аналіз праць, присвячених образу ворога в СРСР, дає можливість зробити висновок, що такі аспекти, як поняття образу ворога, механізми його створення, психологічні моменти формування образу ворога, умови його виникнення в міжвоєнний період, під час Другої світової війни, проблематика післявоєнної пропаганди отримали належне висвітлення в історичній науці. Актуальним був би подальший аналіз образу ворога за допомоги джерел сміхової культури СРСР, яка являла собою інструмент пропаганди.

Резюме

Исследование посвящено отображению в современной научной литературе проблемы образа врага в СССР. Автор указывает на причины возрастания количества работ, посвященных проблемам формирования данной идеологемы, типологии внутренних и внешних врагов Советского государства. Анализ историографических наработок позволяет определить степень изученности данного вопроса и наметить дальнейшие ориентиры будущих исследований.

Ключевые слова: образ врага, современная историография, советская пропаганда, категория «Другого».