До питання про декодувально-смислову роль протоонімів власних назв поетичних текстів збірки В. Стуса "Час творчості"

Daria Kozlovska

Department of Ukrainian Language and Culture, Vasyl' Stus Donetsk National University, Vin- nytsia, Ukraine

Abstract

Background: The question of establishing protoonyms interests us in lexicographical aspect (compiling a dictionary-concordance of the texts in collection «Time of Creativity» by V. Stus). This problem is relevant because of in-depth study of protoonymization phenomenon.

Purpose: The purpose of this research is to analyze the semantic content of proper names in poetic texts of collection «Time of Creativity» by V. Stus on the basis of their connections with pro- toonyms.

Results: The search for a prototype can be qualified as a segment of literary field, while the simultaneous establishment of a protoonym is a matter of poetonymology, and therefore a purely linguistic phenomenon. Since the protoonym is inseparable from the prototype, we emphasize that the protoonym is not identical with the onym in the text of the work. Coincidentally, they differ semantically to the extent that the prototype and the character differ, which is not an absolute but a remote copy of the prototype, and more likely, falling within the fiction, becomes a generalized image with the characteristics of the prototype. Accordingly, the poetonym in the text becomes connotations and acquires new meanings through poetonymic relationships. A significant layer of V. Stus's anonymous space is formed by anthropoetonyms, which are mental signs of national culture, in particular, they are historical and cultural anthropoetonyms. Protoonyms are the names of representatives of Ukrainian literature. In the texts they are represented both as symbols of Ukraine and as mentally close to the lyrical hero of the figure. Topopoetonyms not only mark the ethnic space, but also harmoniously reflect the patriotic and nostalgic motives of V. Stus's lyrics. We analyzed topopoetonyms endowed with a metonymic role. In the description of protoonyms of analyzed theopoetonyms we have singled out meaningful plans and concepts (supplications, complaints, requests, silence, peace of mind, pain, salvation, rest, mercy, charity, deception of human life). The texts reveal both simple in structure theopoetonyms: God, Lord, Father, Master, Mother of God, Mother of God, and complex: Lord God, Lord God, Most Holy Mother, God Almighty.

Discussion: The analysis of ratio of proper names' protoonyms belonging to the spiritual and sacred spheres, and anthro- and theopoetonyms allows to single out and actualize the features of the Ukrainian mentality verbalized in V. Stus's poetic texts. Topopoetonyms, marking each of these places, seem to shade the author's awareness of the timelessness of poetry represented in the texts of collection «Time of Creativity». Drawing semantic parallels between protoonyms and poetonyms facilitates the decoding of the author's worldview, understanding of his rejection of artificially made concepts of existence and, as a consequence, immersion in the images of his own unreal world. The texts of V. Stus's poetry collections are insufficiently covered by analysis in poetonymological aspect. Therefore, the study of the poetonyms of these texts and protoonyms seems to us a promising area of research.

Key words: protoonym, anthropoetonym, topopoetonym, theopoetonym.

протоонім поетичний текст стус

Вступ

Постановка наукової проблеми та її актуальність. Питання встановлення протоонімів цікавить нас в аспекті лексикографування поетонімів текстів збірки «Час творчості» В. Стуса в межах укладання словника власних назв його поетичних текстів. Із огляду на те, що явище протоонімізації ґрунтовно не досліджено, ця проблема є актуальною.

Аналіз досліджень цієї проблеми. У своїх теоретичних працях М. М. Торчинський, досліджуючи різні градації функцій поетонімів, в аспекті аналізу емотивної функції виокремлює питання «встановлення зв'язку між ім'ям літературного героя, його характером та ім'ям і характером прототипа» (Торчинський 2009). Вивченням протоонімів займається Е. О. Кравченко («Словник власних імен поетичних текстів Василя Стуса. Т. 1», 2020). Дослідники української антропоетонімії Т. І. Крупеньова (монографія «Функції власних назв у драматичних творах Лесі Українки», 2004), Г. В. Шотова-Ніколенко (стаття «Імена історичних осіб у романі Ю. Яновського «Чотири шаблі», 2005; монографія «Онімний простір романів Юрія Яновського», 2007), О. М. Скляренко (монографія «Типологічна ономастика» у 5 тт., 2012-2016, у співавторстві), І. В. Волкова, М. І. Кордулян (стаття «Антропоніми як емоційно значимі елементи художнього тексту (на матеріалі романів Ліни Костенко «Маруся Чурай» та Уласа Самчука «Марія»)», 2016) та ін. звертають увагу на протооніми власних назв історичних романів у діахронічному аспекті. Ми вважаємо, що явище протоонімізації потребує дослідження не лише в межах історичних текстів, оскільки охоплює значно ширший пласт художнього дискурсу.

Метою цієї статті є аналіз смислового наповнення власних назв поетичних текстів збірки В. Стуса «Час творчості» на підставі їх зв'язків із протоонімами. Мета передбачає розв'язання завдань із розкриття декодувально-смислової ролі протоонімів і визначення аспектів семантичного змісту поетонімів.

Об'єктом дослідження є антро-, топо-, теопоетоніми віршованих текстів та протооніми, предметом - роль протоонімів у декодуванні значеннєвих смислів поетонімів текстів.

Опис фактичного матеріалу та методів, застосованих у процесі аналізу. Матеріалом дослідження слугують тексти збірки В. Стуса «Час творчості», з яких для опрацювання було виокремлено 20 одиниць антро-, топо-, прагма-, теопоетонімів. Методологія дослідження відповідає меті й об'єкту дослідження. Основним методом, застосованим у процесі роботи, є дескриптивний (для опису зв'язків між поетонімами та протоонімами). Крім цього, використано контекстуально-інтерпретаційний метод (для здійснення інтерпретації текстової інформації на підставі вищезазначених зв'язків).

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше здійснено аналіз смислового наповнення поетонімів текстів збірки В. Стуса «Час творчості». Дослідження виконано на фактичному матеріалі, не опрацьованому раніше.

Теоретична і практична цінність отриманих результатів. Теоретична цінність отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть сприяти поглибленню осмислення деяких аспектів теоретико-методологійних засад поетонімології. Практична цінність дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані у спецкурсах із поетонімо- логії, в лексикографічній практиці для укладання словників власних назв творів, конкордансів, а також у науково-пошуковій роботі під час написання статей, курсових, магістерських робіт і дисертаційних досліджень.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування результатів дослідження

Ми традиційно визначаємо прототип персонажа як «прообраз, конкретну історичну чи сучасну автору особу, яка послужила йому відправним моментом для створення образу» (ЛЕ 2: 280-281). Пошук прототипу можна кваліфікувати як сегмент літературознавчого напряму, тоді як одночасне встановлення протооніма є питанням поетонімології, а отже, суто мовознавчим явищем. Оскільки протоонім невіддільний від прототипу, потрібно розуміти, що протоонім не є тотожним оніму в тексті твору. Різниця між ними полягає в тому, що значення оніма у творі є настільки ширшим, наскільки літературний образ ширший за характеристику реальної особи, предмета чи явища. Слід розмежовувати протоонім та онім, яким іменовано персонажа. Збігаючись фонетично, значеннєво вони розрізняються настільки, наскільки розрізняються прототип і персонаж, що є не абсолютною, а певною мірою приблизною копією прототипу, а ймовірніше, потрапивши в межі художнього вимислу, стає узагальненим образом із характерними рисами прототипу. Відповідно поетонім у тексті обростає конотаціями та здобуває нові смисли через поетонімні взаємозв'язки.

Значний пласт онімного простору В. Стуса утворюють антропоетоніми, що є ментальними знаками національної культури. Зокрема, це історико-культурні антропоетоніми Леся Українка, Франко, Шевченко, Сковорода у тексті вірша «Як добре те, що смерті не боюсь я...» (20 січня 1972 р.). Протоонімами є імена представників українського письменства - Лесі Українки, письменниці, перекладачки, фольклористки, культурної діячки; Івана Франка, поета, прозаїка, драматурга, літературного критика, публіциста, перекладача, науковця, громадського й політичного діяча; Тараса Шевченка, письменника, класика української літератури, мислителя, художника; Григорія Сковороди, філософа-містика, богослова, поета. У тексті вірша вони репрезентовані й як символи України, й як ментально близькі ліричному герою постаті: «Так хочеться пожити хоч годинку, / коли моя розвіється біда. / Хай прийдуть в гості Леся Українка, / Франко, Шевченко і Сковорода» (Стус 1999: 15).

Найчастіше з-поміж усіх топопоетонімів збірки «Час творчості» трапляються ті, що стосуються території України. Звісно, в поетичному тексті вони не лише маркують етнічний простір, але й гармонійно відбивають патріотичні й ностальгійні мотиви лірики В. Стуса. Формуючи онімний локальний простір, топопоетоніми відіграють, як ми неодноразово зазначали в інших розвідках, текстотвірну роль (Козловська 2017). Мотив туги за рідною Україною в текстах віршів «О, скільки слів, неначе поторочі!..» (23 січня 1972 р.) і «Коли б ти знала, як ми є удвох!..» (15 лютого 1972 р.) експлікований переплетенням хоропоетоніма з епітетами марудні, нашу рідну, журливими, з тавтологією тьмою тьмиться: «І сіють зраду спогади марудні, /що передовіряються перу /і забивають дух тобі єдиний, /і тьмою тьмиться образ України, / допіру він розтане - й я помру» (Стус 1999: 21); «...і близились, і разом увійшли / у спільне річище, де скільки плину - / все видно нашу рідну Україну / з журливими кущами бугили» (Стус 1999: 43). Протоонімом хоропоетоніма Україна є назва держави, розташованої в Східній і в Центральній Європі, у південно-західній частині Східноєвропейської рівнини, дер- жави-правонаступниці Української Радянської Соціалістичної Республіки (чим вона й була за життя поета), Союзу Радянських Соціалістичних Республік та одночасно - Української Народної Республіки, Гетьманщини, Королівства Руського й Київської Русі.

Привертають увагу топопоетоніми, що наділені метонімійною роллю. Зокрема, астіопоетонім Київ у тексті вірша «Пригадуєш своє метро?» (28 січня 1972 р.) та урбано- поетоніми Хрещатик і Поділ у тексті вірша «То як тобі пенати?» (30 січня 1972 р.) передають атмосферу відповідних місць, які персоніфікуються, набувають властивостей істоти через метонімізацію та впливають на внутрішній стан ліричного героя завдяки тонкому відчуттю ним цієї атмосфери (Козловська 2018): «...там тихим голосом незлим /так гарно говорилось /про цілий світ. А Київ спав /у нас над головою. / Та вже тоді ти прочував / час зустрічі з бідою...» (Стус 1999: 28); «То як тобі пенати? / Тягнись, як шарий віл. /Десь шамотить Хрещатик /і кішлиться Поділ. / Подзенькують трамваї, / автобуси снують...» (Стус 1999: 34). Прото- онімами зазначених топопоетонімів є: 1) назва столиці й найбільшого міста України, одного з найбільших і найстаріших міст Європи; 2) назва головної вулиці Києва, розташованої в Пе- черському та Шевченківському районах, у Бессарабці; 3) назва історичної місцевості Києва, низинної частини історичного центра міста, стародавнього району ремісників і річковиків, що простягається уздовж правого берега Дніпра й Київської гавані, попід горами Старокиївською, Замковою, Щекавицею та Юрковицею між Пішохідним мостом через Дніпро й Заводською вулицею.

Уживаючи певні топопоетоніми, а також деякі прагмапоетоніми, В. Стус спонукає сучасного читача до розгадування автентичних протоонімів. Наприклад, протоонімом агоропоетоніма відантропонімного походження майдан Богдана у тексті вірша «Така хруска, така гучна...» (18 січня 1972 р.) є Софійська площа - назва площі в Шевченківському районі міста Києва, в місцевості Старий Київ, яка розташована між Володимирською вулицею, Воло- димирським проїздом, вулицями Алли Тарасової, Софійською й Рильським провулком та яка з 1944 по 1993 рік мала ім'я Богдана Хмельницького за пам'ятником, що розташований у її центрі, спорудженим у 1888 р.: «Покинув я сумний підвал, /лишив майдан Богдана, / де гетьман огиря учвал / кудись жене щорана» (Стус 1999: 14).

Автор використовує видозмінені назви певних маркувальних компонентів хронотопу віршів, зокрема архітектуропоетонім відеклезіонімного походження Софіїна дзвіниця у тексті вірша «Уже моє життя в інвентарі...» (23 січня 1972 р.): «Ітільки дух мій ярим громом бухне / над цей похмурий мур, над цю журу, / і над Софіїну дзвіницю зносить /угору й гору» (Стус 1999: 20). Протоонімом слугує Дзвіниця Софійського собору - назва дзвіниці собору святої Софії в Києві, пам'ятки української архітектури у стилі українського (козацького) бароко, одного з українських національних символів і символів Києва.

Переінакшення зазнає також еклезіопоетонім у тексті вірша «Церква святої Ірини...» (28 лютого 1972 р.): «Церква святої Ірини / криком кричить із імли...» (Стус 1999: 52). Протоонімом тут є Ірининська церква - назва православного храму в Старому Києві, збудованого в першій половині ХІ століття та зруйнованого в 1240 році. З'ясування історичного підґрунтя протооніма сприяє розумінню авторської думки про панування кричущого свавілля можновладців із давніх часів і донині. Поіменовані київські вулиці, площі, церкви, споруди та інші об'єкти міста сприймаються як свідки переживань поета.

На окрему увагу заслуговує теопоетонімія віршів В. Стуса, яка, належачи до сакральної сфери, вимагає делікатного підходу з боку дослідника. Нам здається можливим у контексті протоонімізації теопоетонімів Бог, Господь, Отець, Владика виокремити такі значеннєві плани:

1) першооснова реальності, творець світу й причина всього, що в ньому відбувається (Лешан 2005). У тексті вірша «Є дві надії. Перша: білий світ...» (без числа й місяця, 1972 р.) через концепт «світ» відбито світосприйняття поета, неприйняття ним реалій буття, в яких людина губиться сама й губить свій світ: «Надторано / цей світ назвали світом. Надто пізно /людина спрагла власного єства, / допіру все згубивши. Надто щедрий / був Бог для нас» (Стус 1999: 120);

2) верховна надприродна сутність, яка обдарована всемогутністю (Лешан 2005). У тексті вірша «Ти власну плоть утратив і життя...» (без числа й місяця, 1972 р.) простежується алюзування до теми вільної нерабської думки попри тиск, заборони, «обов'язки»: «Ти, вічний рабе / цих обов 'язків, смертну путь вершиш / для радості, неначе горя. Досить: / живи у продумах. Так Бог велів» (Стус 1999: 118);

3) вищий розумом, абсолютна досконалість. У тексті вірша «А все немудре! Ця розлука душ...» (без числа й місяця, 1972 р.) через використання теопоетоніма в конкретному контексті експліковано одвічне уявне прагнення людини до вищої справедливості: «Пороще дощ. Та з вікових терпінь / гора зростає - і глибока синь / знімає зморшки довгої зажури, / і хай тут пахне ладаном - дарма, / і хай тут пахне смертю, та дорога - / і найсправжніша - вільна. Бо ж до Бога /ми зносимось бажаннями двома» (Стус 1999: 115);

4) об'єкт віри людини, до якого вона звертається з вербальним (словесним) зверненням - молитвою - із проханням усіляких благ, заступництва, відвернення зла (Лешан 2005). У тексті вірша «Возвелич мене, мамо. А я ж бо тебе возвеличу...» (без числа й місяця, 1972 р.) концепт «молитва» пов'язаний із образом матері, що загалом характерно для православної ментальності: «Бачу, ставши в кутку, насилаєш молитви до Бога: /запомож мені, Отче, і визволи сина з ярма, /заки довга моя не урвалась навіки дорога, /заки сина єдиного не поховала тюрма»; «Запомоги прошу, мій Владико, мій Господи, сили / дай достояти тут, щоб для сина себе не згубить» (Стус 1999: 115-116).

У цьому значеннєвому плані в досліджуваних поетичних текстах можна виокремити такі концепти:

- благання, жалоби: а) у тексті вірша «А ти, як гілочка бузку...» (14 червня 1972 р.): «О Боже, кращого нема / за сто твоїх прогроз, / коли ти любиш і таїш / батьківський щирий сміх. / Знеси ж, благаю, до узвиш / цей хор жалоб моїх» (Стус 1999: 127); б) у тексті вірша «Господи, гніву пречистого...» (23 січня 1972 р.): «Господи, гніву пречистого / благаю -- не май за зле» (Стус 1999: 20);

- прохання (у тексті вірша «Гаряча ложка юшки - як молитва...» (26 січня 1972 р.)): «Боже, дуже прошу -- / не забери од мене, що моє, /і не додай того, чого не праг я...» (Стус 1999: 24);

- тиша, спокій душі (у тексті вірша «О Боже, тиші дай! О Боже, тиші!..» (28 травня 1972 р.)): «О Боже, тиші дай! О Боже, тиші! / Ця самоокупація душі, / оця облуда людяності, може, / страшніша за злочинство»; «Тиші дай, /мій Господи»; «Та найперше - / дай тиші, Господи. Од божевілля /цілющих зілль»; «Надто мало /землі для духу. Надто для душі /розкошланої тісно на планеті, /де жити - горбитись (самовивищень /западини). О Боже, тиші дай...» (Стус 1999: 112);