Поетика кольоропозначень у мові пейзажу Олексія Довгого

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поетика кольоропозначень у мові пейзажу Олексія Довгого

О.М. Строкаль, кандидат філологічних наук, асистент Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Анотація

Під час проведення дослідження автором було висвітлено питання функціонування поетичних засобів і прийомів у художньому тексті як запоруки його адекватного емоційно-експресивного сприйняття та наголошено на особливій ролі візуалізації у процесі комунікації між автором і читачем. Було відзначено виняткову функцію лексем на позначення кольору у процесі візуалізації поетом вражень і переживань ліричного героя та передачі таких емоцій читачу.

Ключові слова: колір, символ, божественний, гармонія, дисгармонія, мовна картина світу, поезія Олексія Довгого.

Abstract

Poetics of color markings in Oleksii Dovhyi's language of the landscape

O.M. Strokal

The peculiarities of the use of linguistic units for the designation of color as constituents of individual-author's images of the realities of the surrounding world are analyzed in the article. The purpose of the article is to carry out a linguistic analysis of color notations in the structure of poetic images of nature and to find out the role of such units as visualizers of the natural world in Oleksii Dovhyi's poetry.

Keywords: color, symbol, divine, harmony, disharmony, linguistic worldview, Oleksii Dovhyi's poetry.

Художній текст, особливо як текст авторський, виступає унікальним явищем - то не стільки пряме, безпосереднє відтворення майстерним словом дійсності, реалій довкілля, подій і процесів, які мають місце, скільки експлікація враження - добір максимально універсальної для автора словесної форми вираження його творчої екзистенційності, палких інтенцій, внутрішнього відчуття його ліричного героя. Передана доречним і глибоким словом емоційно-експресивна естимація героєм змальовуваних і захованих за лаштунками словесних конотацій подій, явищ, реалій через призму ретроспективних саморефлексій або ж футуристичних антиутопійних чи вкрай зромантизованих візій - усе це неминуче знаходить емотивно-когнітивний відгук читача. Такий «зворотній зв'язок» може бути встановлений одразу, після першого ж прочитання, або згодом - часто за умови відповідності емоційно-інтелектуального досвіду реципієнта авторському, але буде встановлений неминуче, адже, як зазначає Є. Сидоров, текст художній, а особливо поетичний як оригінальна форма репрезентації творчості не лише виконує суто інформативну функцію передачі думки автора, він неминуче впливає на читача, на його внутрішню психологічну та естетичну сутність, а через неї і на зовнішню його поведінку, на закріплення чи зміну естетичних, етичних, ідеологічних та інших уявлень читача [10, с. 46].

Певна річ, не лише від автора та мовно-образних засобів залежить адекватна рецепція читачем тексту - важливим також є естетичне чуття останнього, саме воно і виступає запорукою осмислення явищ об'єктивної реальності в конкретно-чуттєвих формах. Саме тому майстер слова і дошукується відповідних словесних форм, естетично виправданих і смислово виразних, застосовує різного штибу художні засоби та виражальні прийоми. Кінцева мета функціонування цієї системи прийомів, наголошує Г. Клочек, полягає в тому, щоб трансформувати у свідомість реципієнта художні смисли, які породжують певні естетичні емоції [7, с. 14]: «Коли я доторкнусь до істинного слова, // Мій мозок спалахне і вродить сотні слів. // І зійде Божий дух з небес до мене знову, //1 в серце принесе мелодії полів...» [3, с. 108], - ось так поетично висловив своє розуміння взаємодії слова і читача, слова і поета Олексій Довгий.

Процес сприйняття читачем художнього слова - це процес, по-суті, візуалізації у його свідомості образів, подій та явищ, відтворених письменником на художньому полотні. Однак, візуалізація ця має особливий характер - залежно від використовуваних майстром слова мовних засобів, образи у його текстах набувають певних конотативно-акцентних особливостей - одні вкарбовуються у пам'ять міцно і одразу, інші пролітають невиразним маренням, заховуючись у підсвідомість і формуючи емоційно-психологічний досвід, ще інші здатні створювати цілу тональність, певний емоційний регістр - ключ сприйняття зображуваного автором художнього світу. Такі віртуальні візії цілком закономірні, адже, по-суті, навіть об'єктивний реальний світ, не говорячи вже про індивідуально-суб'єктивний художній, існує у свідомості індивіда, передусім, у вигляді вражень та емоцій, за якими вже потім з'являється набір певних даних про довкілля. Можна сказати, що такий перцептивний компонент забезпечує постійний зв'язок індивіда з середовищем, людини зі світом, у реалізації якої середовище, світ безпосередньо відкриваються людині й є доступними їй [9, с. 28].

Одними з найбільш виразних у системі візуальної естетики автора художнього слова виступають одиниці на позначення кольорів та їхніх відтінків. Колір у поетичному тексті не лише виступає носієм різного штибу спектральних характеристик об'єктів довкілля, він водночас є носієм глибоких психологічних рефлексій ліричного героя. Поруч із одиницями на позначення інших конкретно-чуттєвих реалій колір надає автору можливість передати власне візуальне, практично акварельне уявлення ліричного героя про дійсність, транслювати читачеві настрій ліричного героя та його переживання, завдячуючи глибокому образно-смисловому складнику численних кольорообразів, зумовленому глибоким символізмом кольоропозначень.

Високою продуктивністю уживання лексем на позначення різного ґатунку кольорів у традиції українського художнього слова відзначено межу ХІХ та ХХ століть. Як зазначає Г. Клочек, естетика імпресіонізму, а потім і експресіонізму з живопису поширилися у сферу літератури, а для епохи модернізму був характерний так званий синтез мистецтв, коли малярство та музика активно «дарували» себе літературі, яка найактивніше опосередковувала їх у свої художні світи [7, с. 10]. Нині на теренах українського художнього слова так званий колірний компонент символічно-образної структури тексту вже непоодиноке явище - митці активно залучають подібні одиниці з метою створення яскравої образності та передачі настроєвості у своїх текстах.

Одним із поетів, у мові якого такі одиниці виконують різноманітні образно-художні функції, є Олексій Довгий. Дослідження у його текстах лексем-кольоропозначень, на нашу думку, є актуальним, оскільки вони у його текстах беруть активну участь у вираженні численних художніх образів, створюючи яскраві кольорові панно, на тлі яких кожен читач зможе побачити красу і глибокий символізм українських пейзажів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Індивідуально-авторський пейзаж як унікальна словесно-образна система бере участь у передачі митцем слова читачеві глибоких психологічних метаморфоз ліричного героя, його емоційно-психологічного досвіду. Експліковані словесною формою пейзажні замальовки, увиразнені кольорорецептивними акцентами, у художніх, передусім поетичних, текстах здатні передавати як особливості індивідуальної концептуальної картини світу ліричного героя, так і національно маркованої. Вони виступають унікальними засобами відображення авторського світогляду, зануреного в загальнокультурний та етнонаціональний спадок традиційних уявлень про світ.

З-поміж досліджень, присвячених вивченню поетики кольоративів, вважаємо за доцільне згадати наукові доробки таких лінгвістів, як Н. Адах, І. Бабій, Г. Губарева, В. Дятчук, О. Крижанська, Л. Пустовіт, О. Рудь, Л. Супрун та інших.

Під час проведення дослідження було відзначено особливу функцію і художньо-образну роль лексем - номінацій кольорів, їхніх відтінків та низки об'єктів, асоційованих із тим чи іншим кольоровим спектром, у візуалізованій інтерпретації явищ природи поетичним словом Олексія Довгого, у створенні за допомогою таких одиниць відповідної емотивної настроєвості ліричного героя в художньому контексті, у передачі експресивної оцінки ним реалій буття.

Таким чином, об'єктом нашого дослідження стала мова поезій Олексія Довгого, представлених чотиритомним виданням його вибраних творів. Предметом дослідження є аналіз особливостей мовного вираження характеру вживання лексемкольоративів - складників барвистих пейзажних образів Олексія Довгого.

Мета статті - з'ясувати характер мовної експлікації одиниць на позначення кольорів та пов'язаних із ними реалій, використаних поетом для створення пейзажних замальовок. Виконання поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань: обґрунтувати особливу художньо-поетичну роль у структурі авторського ідіостилю пейзажних образів, замальовок та вставок; з'ясувати особливості лінгвального відображення реалій пейзажу в поетичній мові Олексія Довгого.

Виклад основного матеріалу

Поетична спадщина Олексія Довгого відзначається не лише ґрунтовним доробком, але й надзвичайно яскравим, поліфонічним та образним його авторським словом. У текстах митця, навдивовижу легких і водночас неймовірно глибоких, читач може віднайти медитативну настроєвість і проблематику злоби дня, глибокий смуток за славним історичним минулим і надію батька на сонячну долю нащадків людського роду, ліричну тугу і шалений захват від почуття закоханості, різнобарв'я людських почувань, індивідуально-емоційний досвід та колективне несвідоме, культурно визначені та національно усвідомлені цінності - усе це водночас дивує, заворожує і в леті емоційного враження змушує спинитись і замислитися... Над одвічним... «Вранці я вийшов у сад. // Обсипані цвітом, пахли і промінилися яблуні, //груші, вишні... //Навскісні промені золотили на гілках // намисто роси. // Сад стояв величний, урочистий // і дивовижно неповторний...» [4, с. 37], - читаємо і помічаємо, як із буквально перших рядків перед внутрішнім зором постає різнобарвна і яскрава картина природи.

Таке уявлення відбувається завдяки високій концентрації у поетичних рядках одиниць на позначення різного ґатунку атрибутів природного середовища, які своєю чергою викликають у свідомості читача низку асоціативних переживань, зумовлених художньо-образним контекстом візуальних та смакових характеристик. Більше того, щиро співпереживаючи ліричному герою, читач поступово заглиблюється у глибокий філософський зміст зображуваної природи, починає відчувати, як образ саду з абстрактного художньо-поетичного локусу перетворюється спочатку на конкретно відчутий (Обсипані цвітом, пахли і промінилися яблуні, // груші, вишні.), а згодом осмислений і сакралізований локус (Сад стояв величний, урочистий // і дивовижно неповторний.). Звертає на себе увагу те, що сакралізація образу саду у свідомості ліричного героя набула більш динамічного характеру після уживання митцем в поетичному контексті сполуки «Навскісні промені золотили», кольористичний компонент якої «золотили» на символічному рівні зумовлює появу стійких асоціацій, пов'язаних із образом сонця, яке, у свою чергу, у багатьох культурах може виступати втіленням божественного начала та гармонії.

Як показує огляд поетичного уривку, роль пейзажу в ліриці Олексія Довгого важко переоцінити. Більше того, такий глибокий символізм і філософічність пейзажних образів цілком виправдані, адже, як зауважує Л. Ачкан, саме на перетині філософії природи і психології людини виникає поетика пейзажу, яка знаходить своє обґрунтування у філософії мистецтва, в історичному просторі ставлення людини до світу [1, с. 348].

Пейзаж в авторському тексті виступає тим складником, який, по-суті, формує самий образ поетичного твору у свідомості реципієнта, апелюючи до його індивідуального перцептивного досвіду реальності, ментального і філософсько-світоглядного осмислення дійсності. У художньому тексті пейзаж, зазначає Л. Жижченко, виконує такі функції: виступає елементом хронотопу для окреслення місцевості, де відбуваються сюжетні події; стає чинником сюжетної мотивації, як, наприклад, у випадку зображення впливу на перебіг подій метеорологічних процесів (змін погоди, розгулу стихій, негоди); існує як певна форма психологізму з метою формування низки настанов емоційно-психологічного сприймання твору (тут дослідник виділяє такі його різновиди, як пейзаж-паралель, пейзаж-проекція, характеротворчий пейзаж); як форма присутності автора, експлікованої непрямою оцінкою подій та персонажів; як елемент сюжетно-композиційної організації твору, коли пейзажні замальовки становлять невід'ємну частину розповіді тощо [6].

Означені вище функції пейзаж реалізує і в поетичній мові Олексія Довгого, віддаючи перевагу, звісно, функції формування емоційно-психологічних інтенцій перцепції поетичного тексту і розкриваючи при тім виразну палітру світоглядних уявлень ліричного героя. Так, у поезії «Так легко й просто падає Поділ...» [3, с. 235] пейзаж, виступаючи елементом хронотопу, у той самий час втілює авторську ідею репрезентації образу Києва як вічного міста, пов'язаного з божественним началом. Ключову роль у цій інтерпретації, безумовно, відіграє лексема «голубий» у сполуці «голубий огром». Так, означена лексема традиційно називає колір неба, який в українському народному сприйманні набув символіки справедливості, доброї слави, доброго походження [5, с. 41]. Контекстуально використаний митцем образ огрому, посилений прислівником «далеч», створює цілком реальне відчуття горизонтально-просторової перспективи перед читачевими очима (І далеч, далеч в голубім огромі, //1 тіні, тіні низом по воді...) [3, с. 235].

Поруч із символікою голубого кольору в аналізованому тексті актуалізується і символіка жовтого (або золотого) кольору, який, на думку Дж. Трессідера, має дуальну природу. Зокрема, він може характеризуватися як позитивною, так і негативною тональностями

- тобто, з одного боку жовтий колір як носій теплих тонів жовтий колір має тісний зв'язок із сонячною символікою сонця та влади, тоді як з іншого може асоціюватися із жовтою шкірою, страхом чи хворобою, опалим листям та перестиглими плодами, а тому мати безпосередній стосунок до образу смерті [11, с. 97]. У нашому випадку жовтий колір, по-перше, асоціативно експлікується через представлений у контексті образ бані, який у свідомості ліричного героя інтерпретується не лише як опуклий дах звичайно культової споруди, що має форму півкулі, а бачиться ним як поширений поетичний образ небесної бані [5, с. 26], - місце небожителів

- богів, на що також вказує контекстуально вжита лексема-номінація на позначення поетичного образу сонячних променів, які часто сприймаються як символ життєдайної сили, святості, духовного просвітлення, творчої енергії. Сонячні промені також виступають еманацією волосся бога сонця, відображаючи вияв божественної сутності та сяєво святих [11, с. 207], порівняймо контекст: «Таклегко й просто падає Подл, //Від бань з гори відбивсь на нього промінь, // І далеч, далеч в голубім огромі, //1 тіні, тіні низом по воді...» [3, с. 235]. Як бачимо, солярна символіка жовтого кольору посилена додатково образом гори, який, зауважує В. Войтович, ще від часів дохристиянських пов'язаний із космічним світом богів і божественних предків та є символом переходу до горішнього світу [2, с. 112]. Звертає на себе вагу також образ води, який, з одного боку, посилює художньо-поетичний вияв голубого кольору (див. вище), а з іншого - підкреслює один із символічних акцентів образу променів - перехід в інший світ. Таким чином, у розглядуваній поезії спостерігаємо лінгвальну актуалізцію двох кольорів - блакитного (голубого) та жовтого (золотого), які розуміються ліричним героєм Олексія Довгого як носії божественного начала, символізують боже благословення та експлікують стан гармонії між світом земним та небесним.

Пейзаж як елемент хронотопу та певна форма присутності автора реалізовано в поезії «В Приснов'ї плещуться соми...» [3, с. 240]. Як можемо побачити з розглядуваного тексту, зображуваний автором пейзаж охоплено спектром ахроматичних кольорів - білого, сірого та імпліцитно представленого чорного, які поступово заміщують один одного, відображаючи зміну часу доби (тут - зміну дня вечором, а згодом - ніччю). Втілена у поетичному слові часова зміна набуває для ліричного героя Олексія Довгого вселенських масштабів. Так, образ веселого білопірЯ хмарин не лише відображає експліковані відповідними лексемами емоції ліричного героя, викликані спогляданням хмар, а й світ божественних енергій, горішній світ: «В Приснову плещуться соми, // Розбивши в плесах надвечір'я. //Хмарин веселе білопір'я // На сиві падає дими...» [3, с. 240], - бачимо, що в нашому контексті представлено низку образів-маркерів горішнього ярусу просторового континууму. Зокрема, це образ хмар, які віддавна вважалися джерелом плодючої сили, еманацією Богині Хмари [2, с. 562], та образ білопір'я, який, з одного боку, пов'язаний із власне білим кольором як абсолютним кольором світла, символом чистоти та істини, жертовності і божественності [11, с. 23], а з іншого - через асоціативний зв'язок - і з образом птаха, який виступає як особливий міфопоетичний класифікатор і символ божественної сутності неба, небесного духа, сонця, грому, вітру, життя, родючості тощо [8, с. 346]. Символіка білого кольору як кольору життя в аналізованій поезії посилює свій вияв завдяки контекстуальному протиставленню, по- перше, чорному кольору, асоційованому з образом ночі, а по-друге, пов'язаному з ніччю образом сича, який часто інтерпретується як символ смерті та загибелі через те, що живе птах у похмурих місцях, у дуплах старих дерев, серед руїн, видає зловіщий хрипкий голос- стогін [5, с. 540], читаємо: «Кричить в дуплі півсонно сич, // Аж хилитаються осоки. // Ген із боліт нечутним кроком // Надходить на Полісся ніч» [3, с. 240].

Лексема «сивий» в означеному поетичному контексті виступає вербалізатором певної «проміжної» ланки між білим та чорним кольорами, що допомагає поетові поетично відобразити перехід між часовими відтинками доби - від вечора до ночі. Окрім сказаного, зауважимо, що оскільки сірий (або ж сивий) кольори традиційно символізують відречення, смирення, меланхолійність [11, с. 332], то в розглядуваних поетичних рядках відповідна лексема експлікує певну меланхолійну настроєвість ліричного героя, його стан замріяної медитативності та дрімоти.

лексема кольоропозначення поетичний довгий

Висновки та перспективи подальших

Як показує проведене дослідження, лексеми-вербалізатори реалій пейзажу у мовній картині світу Олексія Довгого часто беруть участь у передачі внутрішнього стану ліричного героя автора, його емоцій та переживань. У деяких випадках герой виступає певним спостерігачем подій, зумовлених явищами природи. Поруч із лексемами - номінаціями явищ довкілля у поетичній мові автора активно функціонують одиниці на позначення кольорів та їхніх відтінків. Таке контекстуальне поєднання дозволяє митцеві передати унікальний міфопоетичний світ свого героя, його уявлення про небесне і земне, і терапевтичне і патогенне, конструктивне і деструктивне, про волю богів та особливості взаємодії зі світом людей.

Під час проведення дослідження була помічена тенденція автора до поєднання лексем-кольоропозначень із одиницями - експлікантами інших рецептивних вражень ліричного героя - звукових, тактильних, одоративних тощо. Вважаємо за доцільне з'ясувати поетико-лінгвальну роль означених прийомів як репрезентантів авторського міфу у мові Олексія Довгого.

Список використаних джерел

1. Ачкан Л.С. Поетика пейзажу в ранній ліриці Наталки Білоцерківець. Мова і культура. 2011. Вип. 14, Т. 7. С. 347-352.

2. Войтович В. Українська міфологія. Київ, 2002. 664 с.

3. Довгий О.П. Вибрані твори: у 4 т. Київ: Укр. Письменник, 2009. Т. 2: Дихання вічності. Восьмивірші. 388 с.

4. Довгий О.П. Вибрані твори: у 4 т. Київ: Укр. Письменник, 2009. Т. 4: Келих троянд. 438 с.

5. Жайворонок В.В. Знаки української етнокультури: словник-довідник. Київ, 2006. 703 с.

6. Жижченко Л. Поетика пейзажу: роль та функції в художньому творі. Теоретичні й прикладні проблеми сучасної філології. 2016. Вип. 3. С. 281-287.

7. Клочек Г. Поетика візуальності Тараса Шевченка: монографія. Київ: Академвидав, 2013. 256 с.

8. Мифы народов мира / за ред. С. Токарева: в 2. Москва: Советская Энциклопедия, 1988. Т. 2. 719 с.

9. Семашко Т. Візуальні перцептиви мовного ідіостилю Василя Стуса. Науковий вісник Національного університету біоресурсів і досліджень. природокористування України. Серія: Філологічні науки. Випуск №281,2018. С. 28-35.

10. Сидоров Е.В. Проблемы речевой системности. Москва: Наука. 1987. 135 с.

11. Трессидер Дж. Словарь символов. Москва, 1999. 652 с.

References

1. Achkan L.S. (2011). Poetyka peizazhu v rannii lirytsi Natalky Bilotserkivets [Poetics of landscape in the early lyrics of Natalka Bilotserkivets]. Mova i kultura. Kyiv, Issue. 14, Vol. 7. 347-352 [in Ukrainian].

2. Voitovych V. (2002). Ukrainska mifolohiia [Ukrainian mythology]. Kyiv, 664 [in Ukrainian].

3. Dovgyj O.P. (2009). Dyhannja vichnosti. Vos'myvirshi [The breath of eternity. Octopus]. Vybrani tvory v chotyr'oh tomah. Vol. 2. Kyiv: Ukr. pys'mennyk, 388 [in Ukrainian].

4. Dovgyj O.P. (2009). Kelyh trojand [The glass of roses]. Vybrani tvory v chotyr'oh tomah. Vol. 4. Kyiv: Ukr. pys'mennyk, 438 [in Ukrainian].

5. Zhajvoronok V.V. (2006). Znaky ukrai'ns'koi' etnokul'tury: slovnyk-dovidnyk [Signs of Ukrainian Ethnoculture: Dictionary Directory]. Kyiv: Dovira, 703 [in Ukrainian].

6. Zhyzhchenko L. (2016). Poetyka peizazhu: rol ta funktsii v khudozhnomu tvori [Poetic of landscape: the role and function in a work of art]. Teoretychni y prykladni problemy suchasnoi filolohii. Sloviansk: Vyd-vo B. I. Motorina, Issue. 3. 281-287 [in Ukrainian].

7. Klochek H. (2013). Poetyka vizualnosti Tarasa Shevchenka: monohrafiia [Poetics of Taras Shevchenko's visuality: monograph]. Kyiv: Akademvydav, 256 [in Ukrainian].

8. Mify narodov mira [Myths of the world]. (1988). Moscow: Sovetskaja Jenciklopedija. Vol. 2. 719 [in Russian].

9. Semashko T. (2018). Vizualni pertseptyvy movnoho idiostyliu Vasylia Stusa [Visual perceptives in individual language style of Vasyl Stus]. Scientific Herald of NULES of Ukraine. Series: Philological sciences. Kyiv, Vol. 281.28-35 [in Ukrainian].

10. Sidorov E.V. (1987). Problemy rechevoj sistemnosti [Problems of Speech System]. Moscow: Nauka, 135 [in Russian].

11. Tressider Dzh. (1999). Slovar' simvolov [Character Dictionary]. Moscow, 652 [in Russian].

Размещено на Allbest.ru