Міфопоетична картина світу у драмі Моріса Метерлінка "Алладіна і Паломід" (1894)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міфопоетична картина світу у драмі Моріса Метерлінка «Алладіна і Паломід» (1894)

Чистяк Д.О.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

У статті здійснено реконструкцію міфопоетичної картини світу в ранній драматургії видатного франкомовного письменника-символіста Моріса Метерлінка на матеріалі знакового твору «Алладіна і Паломід» (1894), який став визначною подією європейської драматургії кін. ХІХ ст., для виявлення особливостей художньої концептуалізації в контексті франкомовного бельгійського символістського семіозису. Проведено критичний аналіз метерлінкознавчих досліджень міфопоетичної концептуалізації з виділенням перспектив, виявлено структурно-семантичні маркери міфологічної картини світу в художньому тексті на різних стадіях їхнього міфопоетичногореформулювання, визначено семантичне навантаження й ієрархічність вербалізованих мовних структур у формуванні основних образних парадигм у драмі М. Метерлінка «Алладіна і Паломід» з подальшою реконструкцією міфопоетичної картини світу. Міфопоетичний рівень тексту драми «Алладіна і Паломід» конотує таку модель світобудови: наявний розширений варіант провідної метерлінків- ськоїдієсхеми - перехід з позитивно маркованої міфічно конотованоїметаобразноїізотопії «ЖИТТЯ» до негативно маркованої «ЖИТТЯ-СМЕРТЬ», і далі - до позитивно маркованої «СМЕРТЬ». Провідну міфічно конотовану ідею тексту М. Метерлінка слушно визначити як нейтралізацію негативної семантики ЖИТТЯ через перехід у позитивно марковану СМЕРТЬ. Водночас із цією провідною ідеєю пов'язані міфічно коно- тованімікроідеї «кругообігу душ» та «спокути внутрішнього негативу». Основною міфічно конотованою темою ранньої драматургії М. Метерлінка виступають взаємозв'язки між Життям і Смертю з актуалізацією мікротем «взаємозв'язок Життя, Смерті й Вічності», а також «взаємозв'язок Кохання, Смерті й Вічності», що постає органічним для метерлінківської концепції «трагічного оптимізму».

Ключові слова: міф, інтертекст, символізм, концептосистема, концепт, образ, картина світу.

Chystiak D. O. Mythological worldview in the play “Alladine and Palomides” by Maurice Maeterlinck. The article deals with the reconstitution of the mythological level of the worldview in the early playwriting of the well- known European French-speaking dramatist, Nobel Prize winner Maurice Maeterlinck based on his text “Alladine and Palomides” (1894). This author became a key figure at the end of the 19th century and made a great impact on the literature of the 20th century. The reconstitution revealed the peculiarities of French-speaking symbolist mythology in the ftn-de-siecle semiotic context. A critical analysis of contemporary mythological studies of Maeterlinck's playwriting was made alongside with the elaboration ofperspectives for further studies. The structural and semantic elements of the mythological worldview were defined in the text on different levels of their mythopoeic reformulation in order to explain their semantic peculiarities as well as their systemic hierarchy in the lexical symbolic system for the reconstitution of the paradigms of images in the linguistic contexts to show the mythological worldview in the play “Alladine and Palomides”. The mythological level of the text is modeling the worldview including the variation of the prominent mythically connoted isotopes of images: the transposition from the positively connoted concept LIFE to the negatively connoted concept LIFE-DEATH and further to the positively connoted concept DEATH. The most important idea of the play was defined as a neutralization of the negative semantics of LIFE by the positive semantics of DEATH including the specific ideas of reincarnation related to Plato 'sconception. The most important theme of the play is defined as the link between LIFE and DEATH with actualization of minor themes of relations between LIFE, DEATH and ETERNITY and relations of LOVE, DEATH and ETERNITY that are related to the conception of “tragic optimism” elaborated by Maeterlinck. The perspectives of the study include further analysis of the mythological peculiarities of the author's worldview in other Maurice Maeterlinck's plays to define the general mythological worldview in his works in the context of French-speaking Symbolist conceptual worldview that could be compared with other national literary traditions in synchronic and diachronic perspectives.

Драма «Алладіна і Паломід» уперше вийшла друком у видавництві Едмона Демана (Брюссель) 1894 року з подальшими авторськими правками в перевиданні 1902 р., а також в інших видавців (1902, Пер Лямм; 1918, Ежен Фаскель у Парижі). При записі п'єси нами використано коментоване видання драми за коментарями Ф. Ван де Керкхове[MPT] з урахуванням двох рукописних варіантів тексту автора. Перший, «Астолена і Паломід» (Бібліотека де Пурторе, Од. зб. № 10), - це прозовий переказ начерків драми. Другий, «Іґрена і Астолат» (Бібліотека де Пурторе, Од. зб. № 8), - уривок із IV Дії драми.

Текст драми розпочинається з виведення двох актантів - старого короля Абламора та його юної рабині Алладіни, які можуть актуалізувати неолітичну семантичну опозицію СТАРЕ (НЕДОЛЯ) / МОЛОДЕ (ДОЛЯ) доби залізного віку і маркуватись відповідно як НЕГАТИВНЕ / ПОЗИТИВНЕ. Подальше прочитання тексту підтверджує це припущення. Актант-старець Абламор пов'язаний із образом Великого Палацу із “lescorridorsquiseperdententrelesmurs”, “des escaliersquine menentnulle part”, “lesterrassesdontonn'aperЈoitrien” (2, 21), “lesfosses<...>profonds”, “l'eaunoirequibouillonnehorriblemententrelesmurs” (2, 21), “uncielquiressembleauxvoьtesd'unegrotte” (2, 33), “des grottesinnombrables” (2, 41), “les arbresnoirsque les tempetesfontmourir” (2, 33), “lelacterneetsinistre” (2, 46). Наведені вербалізовані образи (нижче - ВО) яскравоактуалізують міфологічний комплекс Аїду. Образ садиби-лабіринту, що передує пекельній “empiredu vide” (8, 377) із “centlargessoupiraux, centportesmysterieuses” (8, 361), наявний в «Ене- їді» Вергілія (у текстах спільна таксема /нічого/ та сема `шляху в нікуди'). Наявність образів “lesfosses<...>profonds”, “des grottesinnombrables” і “le lacterne et sinistre” можна пов'язати із міфемою печери Аверно, “unecaverneprofonde, vaste et beantabime<...>quedefendunlacnoiratre” (8, 375) завдяки спільним ВО «глибока печера» (варіант: «грот») і «темряве озеро». Натомість ВО “l'eaunoirequibouillonne” слушно співвіднестиз рікою Ахеронтіз “leseauxtroublesfangeuses (qui) bouillonnententournoyant” (8, 381). Образ “lesarbresnoirs” співвідноситься із вергілієвими“desforetsprofondes (qui) fermentl'accesdu tenebreuxsejour” (8, 365) та зафіксованими в «Одіссеї» Гомера “lesboissacresde Persephoneia” y “contreestoujoursenveloppeesde brouillards et de nuees” (1, 161) (спільний ВО «ліс» із таксемою/ темрява/).

Із інфернальною семантикою пов'язані й дії актантаАбламор: він б'є Алладіну, замикає її в темній кімнаті, а згодом наказує зв'язати її й Паломіда й замкнути у підземеллях: сюжет замкнення діви чи пари закоханих під землею з метою переведення в Аїд поширений в античній літературі (пор. міфемиАнтигони й Гемона в «Антигоні» Софокла (7, 444)). Коріння такого сюжету можнавбачати в давньогрецькому ритуалі жертвопринесення юнака та юнки, які малисмертюсвоєю (таксеми /темрява/ та /низ/ - її корелятидобинеоліту) відновити порушену соціумом гармонію [5, 170; 7, 615; 13, 142]. Таксема ж /божевілля/, закріплена за Абламором (2, 32), за свідченням О. Фрейденберг, у добу залізного віку також виступала метафорою міфопоетич- ного концепту НЕДОЛЯ [5, 142].

Однак наявна в актантаАбламор і позитивна семантизація, щоправда, також пов'язана з міфологічним комплексом Аїд. Після відмикання Паломі- дом замкнутої царем кімнати з бранкою Абламор власноруч відкриває віконниці й показує закоханим “lespresenfleurs”, “laclartenouvelle”, “lesdouceschosesvertes” (2, 38). У контексті нашої інтерпретації слушно пов'язати цей топос із міфологічним комплексом Острови Блаженних, який в «Енеїді» Вергі- лія означено як “de riantescampagnes (oьune) lumiereinalterablerevetd'azur et de pourpre les coteaux et les plaines” (8, 379) - між інтертекстами й гіпертекстом наявні спільні таксеми /світло/ та /зелень/. Отже, інфернальна семантика актанта Абламор проявляється промовисто, але має як негативну, так і позитивну семантику.

Амбівалентною постає семантизація й двох юних закоханих - бранки царя Алладіни та його зятя Паломіда. Пов'язаність першого актантаіз солярною символікою очевидна, а ім'я вказує на південний географічний ареал, актуалізуючи семантичні тотожності СХІД = СВІТЛО = ЖИТТЯ доби неоліту. На це вказують і наступні образи: вуста Алладіни“plusfraichequel'aurore” (2, 18), голос її “sortde lalumiere” (2, 41), вона стоїть “au bordd'uneclartesanslimites” (2, 41), що, вочевидь, ототожнює актанта з космічним джерелом світла - Сонцем (через метонімічний перенос у ВО “unrayondu soleil”) з позитивною семантизацією, яка проявляється й в античних літературних текстах. Ідеологема людини як носія божественного блага, подібно до сонця, зафіксована, приміром, у «Республіці» Платона (Книга VII) (6, 70).

Характерна для актантаАлладіна й негативна семантизація: юнка звертає до Абламора“leregarddurd'uneesclave” (2, 17), а в Дії III (Ява III) їй зав'язують руки й кладуть кляпа на рот; ця дія може виступати актуалізацією метафоричного образу «бранець» як корелята міфопоетичного концепту НЕДОЛЯ (4, 56; 5, 91). В іншому місці Абламор зауважує: діва “vatomber” (2, 24); це твердження, яке, згідно з метаобразом НИЗ міфопоетичного концепту СМЕРТЬ доби неоліту, має віщувати летальний фінал, набуває характеру проспекції. Спершу гине, падаючи у кипучу воду, атрибут Алладіни та її семантичний дублет - ягня, що постає актантною метафорою метаобразів БШЕ та CBITOO(відома його фольклорна обробка у міфемі Золотого Руна): “l'agneauvaroulerdanslefosse<...>sedebataufonddutourbillon” (2, 25), де образ “tourbillon”, як ми зазначали вище, співвідноситься з міфемоюАхеронт міфологічного комплексу Аїд як прояву семантичних зв'язків ВОЛОГЕ = НИЗ міфопоетичного концепту НЕДОЛЯ. Взагалі символи “brebis” та “agneau” як тварин, яких приносили в жертву Аїду, поширений в античних джерелах (1, 161) - вочевидь,як метафоричний перенос ще тотемістичного образу ЗВ№ = ТОТЕМ = СОНЦЕ [4, 69]. Падіння до підземної води відбувається і з Алладіною, але згодом. Спершу її кидають у підземелля, зв'язавши руки (2, 39) (нова актуалізація метафоричного образу «бранець» як корелята міфопоетичногоконцептуНЕДОЛЯ), попередньо осліпивши золотою пов'язкою (сліпота як метафора НЕДОЛІ характерна для доби залізного віку; її прикладом стає міфема живих мерців-сліпців Едипа та Креонта у Софокла [2, 89]).

АктантПаломід характеризується як “unjeunecavalier” (2, 18), “couvert de poussiere” (2, 20) і “unetranger” (2, 36). ВО«запилюженого чужинця» виступає корелятом неолітичних метаобразівЗЕМЛЯі ЧУЖЕ міфопоетичного концепту НЕДОЛЯ, а образ “le cheval” постає як атрибут Вершника-Сонця (його фольклорним корелятом можна вважати образ Пегаса) [3, 288; 5, 158]. Така амбівалентність генерує непослідовність дій актанта. Він закликає кохану слідувати за ним до “des foretsquis'eveillenttoujours” (2, 25), подивитися на “des fleursqui ne se fermentpas” (2, 33) та відчиняє двері замкнутої Абламором кімнати з ув'язненою Алладіною (2, 38), що мало б актуалізувати неолітичний метаобраз ВЕСНА міфопоетичного концепту ДОЛЯ. Натомість наслідком такого заклику постає втоплення дублета Алладіни, “l'agneaufamilier” (2, 18) у вирі Ахеронту (Дія II, Ява II) й потрапляння закоханих до підземель (Дія IV, Ява I).

Ь наявністю смертоносного начала пов'язана й неспромога актантаПаломід покохати Астолену, “unefenetresurl'aurore” (2, 19), “l'amesuperieure<.>l'amede tous”, символу “lavieveritable” (2, 29). Вочевидь, образ Астолени надається на вже імплі- ковану ідеологему божественного Блага у Платона як актуалізації метаобразу СВ!ТЛО міфопоетичногоконцепту ДОЛЯ. !деянаявності єдиної душі, пов'язаної з еманацією божества, присутня у пла- тонівськім діалозі «Бенкет» (4, 279), однак через неспроможність людської душі пригадати божественний світ вона перебуває у стані бранки, закутої в печері, намагаючись побачити його відсвіт (образ Печери у VII Книзі «Республіки»), плачучи від надміру світла (5, 65).

Схожий образ наявний у М. Метерлінка: ув'язнені в підземеллі закохані перебувають із зав'язаними очима, та, навіть знявши пов'язку, “pleurentsouslatracedubandeau” (2, 39). Коли ж зір відновлюється, Алладіна скрізь бачить лише Паломіда (2, 42), а той - лише “unelumieresurnaturelle” (2, 44), що еманує від коханої й від світанкової води (в одному з рукописних варіантів наголошується на його «неземній» природі: “uneaurorequin'appartenaitpasalaterre” (2, 124)). Утім під впливом денного світла воно перетворюється на “l'eausouterraineet sombre” (2, 46), де й топляться закохані.

За тезою Платона, сформульованою в діалозі «Федр», кохання виступає «пригадуванням» втраченого божественного життя душі (4, 57). Цей образ інтерпретовано М. Метерлінком (ймовірно, за посередництвом драми «Аксель» Вільє де Ліль Адана): закоханим на якусь мить екстатичного єднання являється вище світло, а після цього вони вже не можуть прийняти злиденність світу земного, що актуалізує анімістичну тотожність ЖИТТЯ = МОГИЛА. Таке кодування відбувається, зокрема, через уведення інфернальних конотацій: в образах чорного озера, отруєного розкладанням трупа ягняти (2, 46), які слушно зіставити з локусами на позначення входу до Аїду в «Енеїді» Вергілія: “unlacnoiratre” із “lesvapeursmortelles, exhaleesde i'horriblegouffre” (8, 375) Аверно. Не бажаючи повертатися до світу- Аїду, закохані вкорочують собі віку, кидаючись у підземну воду. Проте таку дію можна також розглядати як міфологему «входу в космічні води», виділену I. Зваричем із ініціаційною семантикою «набування інших (вищих) якостей» [1, 204], власне, здобуття знання про ілюзорність бачення сущого світу як далекої проєкції божественного.

Фінал драми - відкритий. Помираючи, Паломід щодо себе й Алладіни зауважує: “nousreverronslesdouceschosesvertes” (2, 53). Таке твердження можна розглядати як актуалізацію анімістичної тотожності СМЕРТЬ = СВІТЛО (вона проєктується, зокрема, у міфемі Островів Блаженних) або ж можливої концепції метемпсихозу з актуалізацією неолітичного метаобразу СВІТЛО міфопоетичного концепту ДОЛЯ (приміром, наявна в платонівському діалозі «Федон» ідея про кругообіг душ).

Висновки та перспективи досліджень

Таким чином, у драмі М. Метерлінка «Алладіна і Паломід» актуалізуються як позитивно, так і негативно марковані міфологічні структури. Для доби неоліту це такі метаобразиміфопоетичного концепту НЕДОЛЯ, як ТЕМНЕ (ВО “lechateau”, конотований як міфологічний комплекс Аїд із міфемами печери Аверно, чорними лісами Персефони), ЧУЖЕ (актантПаломід), ЗЕМЛЯ (актантПаломід з епітетом “couvert de poussiere”), ВОЛОГЕ (міфеми ріки Ахеронт, печери Аверно), СТАРЕ (актантАбламор).

Позитивно маркований міфопоетичний концепт ДОЛЯ реалізовано метаобразами СВІТЛО (актантиАлладіна, Астолена, Паломід в образі “cavalier”, Абламор в образі «відкривача вікна», l'Agneau), ВЕСНА (актантПаломід в образах “les forets”, “les fleurs”, “les douceschosesvertes”, міфема Адоніса), СВІТАНОК (актантиАлладіна й Астоленаy BO “aurore”). Поряд із тим у тексті наявне нашарування архаїчних метафор доби залізного віку як корелятів міфопоетичного концепту НЕДОЛЯуВО«божевільний» (актантАбламор), «сліпий» (актантиАлладіна і Паломід), «поснулий» (актантиАлладіна і Абла- мор). Водночас у тексті присутня потужна семанти- зація анімістичної тотожності СМЕРТЬ = СВІТЛО (міфема Острови Блаженних y BO “les douceschosesvertes”, платонівська ідеологема Божественного Блага y BO “l'eausurnaturelle”).

У тексті драми «Алладіна і Паломід» змоде- льовано міфічно конотовануметаобразнуізотопію (далі - МКМОІ) «ЖИТТЯ-СМЕРТЬ (-)», зокрема на базі міфічного дескриптора Аїд, імплікованого в міфічно конотованомувербалізованому образі (далі - МКВО) «замок» та довколишньому краєвиді (МКВО «гроти-підземелля», «темне озеро», «кипуча вода», «чорні дерева», міфічні дескриптори Аверно, ріка Ахеронт, ліс Персефони; мета- образи ТЕМНЕ, ВОЛОГЕ). Мертвотна семантика поширюється і на короля Абламора (МКВО «божевільний старець», міфемаЕдіпа, метаобрази СТАРЕ, ТЕМНЕ), який замикає юну бранку Алла- діну в темній кімнаті, а тоді разом із її коханим Паломідом - у підземеллях (міфопоетичнийконцептНЕДОЛЯ, метаобрази ТЕМНЕ, НИЗ, МД Антигони й Гемона). Водночас за Абламором закріплена й позитивна пізньототемістичнасеманти- зація СМЕРТЬ = СВІТЛО (міфема Острови Блаженних, МКВО «відчинене вікно», «зелень»), яка актуалізує МКМОІ «СМЕРТЬ (+)».

Решта актантів також позначені амбівалентним світовідчуттям (ДОЛЯ + НЕДОЛЯ). Так, Паломід визначається контамінацією метаобразів ЧУЖЕ (МКВО «чужинця»), ЗЕМЛЯ (МКВО «пил»), а також ВЕСНА коцнептуНЕДОЛЯ (МКВО «ліс», «квіти», «зелень», міфема Адоніса), тобто виступає медіатором поміж світом мертвих і живих. Та сама функція лежить і на актантіАлладіна. МКВО «південні краї», «баранець», метаобрази ПІВДЕНЬ та БІЛЕ маркують концепт ДОЛЯ, на противагу цьому архаїчні метафори «сон», «бран» імплікуютьконцептНЕДОЛЯ.

Однак актантівАлладіну та Паломіда характеризує МКВО «вглядування у світло» (ідеологема божественного Блага Платона), який символізує сакральний локус, ідеальний світ Ейдосів. Але неспроможність прозріти у світ ідеалу (МКВО «грот», «неземне світло», ідеологема Печери у Платона) водночас із заказаністю повернутись до життя земного, конотованого як Аїд, призводить до вкорочення собі віку закоханими. Проте в момент смерті Паломід уявляє МКВО «м'яка зеленина», яка пов'язує актантаіз пізньоанімістичною тотожністю НЕДОЛЯ = СВІТЛО (міфема Острови Блаженних), переводячи присмертного в локус потойбічного ідеального світу.

З огляду на сказане доходимо висновку, що в тексті драми наявний розширений варіант провідної метерлінківськоїдієсхеми: перехід з позитивно маркованої МКМОІ «ЖИТТЯ» до негативно маркованої МКМОІ «ЖИТТЯ-СМЕРТЬ», і далі - до позитивно маркованої МКМОІ «СМЕРТЬ». Провідну ж міфічно конотовану ідею текстів ранньої драматургії М. Метерлінка слушно визначити як нейтралізацію негативної семантики Життя через перехід у позитивно марковану Смерть. Водночас із цією провідноюідеєю пов'язані міфічно конотованімікроідеї «кругообігу душ» та «спокути внутрішнього негативу». Вочевидь, основною міфічно конотованою темою ранньої драматургії М. Метерлінка виступає взаємозв'язки між Життям і Смертю, з актуалізацією мікротем «взаємозв'язок Життя, Смерті й Вічності», а також «взаємозв'язок Кохання, Смерті й Вічності».

Аналіз міфопоетичної картини світу у драматичному творі М. Метерлінка «Алладіна і Пало- мід» накреслює перспективу й подальшого розгляду міфопоетичного рівня авторської концептуалізації в наступних творах письменника, зокрема у драмах «Всередині» та «Смерть Тентажиля». Такий розгляд сприятиме комплексній реконструкції міфопоетич- ної картини світу драматургії визначного франкомовного автора, яка зіграла важливу роль для розвитку світової (зокрема й української) літератури як на початку ХХ століття, так і в подальшому літературно-мистецькому пошуку.

Література

метерлінк символістський семіозис драма

1. ЗваричІ. М. Міфологічна парадигма художнього мислення : дис. на здобуття наук.ступ. докт. філол. наук : 10.01.06. Чернівці, 2002. 368 с.

2. Лотман Ю. М., Успенский Б. А. Миф - имя - культура. Труды по знаковым системам. 1973. Ч. VI. С. 282-303.

3. МаррН. Я. Основные вопросы языкознания. Марр Н. Я. Избранные работы. Ленинград : Государственное социально-экономическое изд-во, 1936. Т. ІІ. С. 127-290.

4. ФрейденбергО. М. Миф и литература древности. Москва : Восточная литература, 1998. 800 с.

5. Фрейденберг О. Поэтика сюжета и жанра: Период античной литературы. Ленинград : Художественная литература, 1936. 456 с.

6. Фрейденберг О. М. Слепец над обрывом. Язык и литература. 1932. Т VIII. С. 224-244.

7. Фрэзер Дж. Дж. Золотая ветвь: Исследование магии и религии. Москва : Политиздат, 1980. 821 с.

8. Чистяк Д. О. Міфопоетичнакартина світу в бельгійському символізмі. Київ : Радуга, 2016. 272 с.

9. Чистяк Д. О. Моваміфопоетичногокосмосу в українській та бельгійській символістській поезії. Київ : Саміт-книга, 2019. 608 с.

10. Шкунаева И. Д. Бельгийская драма от Метерлинка до наших дней. Москва : Искусство, 1973. 448 с.

11. Compere G. Maurice Maeterlinck. Besan^on : La Manufacture, 1992. 243 p.

12. Couvreur M. Le theme mythique de l'ondinedansle theatre de Maeterlinck. Textyles. 1997. N° 1-4. P. 45-50.

13. Girard R. La violence et le sacre. Paris : Grasset, 1972. 534 p.

14. Gorceix P. Symbolisation, suggestion et ambigrnte. Les LettresRomanes.1986. N 3-4. P. 211-226.

15. LutaudCh. Le Mythe maeterlinckien de l'anneaud'orenglouti. AnnalesFondation Maurice Maeterlinck. 1978. T. XXIV P. 57-119.

16. MazocchiDoglio M. Magie et mineralite du jardin: reflexionssuruntheme symboliste. AnnalesFondation Maeterlinck. 1980. T. XXVI. P. 57-72.

17. Stead E. Poetiqueetdramaturgie de la cecitechez Maeterlinck. Nord'. 1996. N° 26. P. 35-45.

18. Van de Kerckhove F. Les yeux de Melisande. Echos de Schopenhauer et d'EmersondansPelleas et Melisande. Textyles. 2004. N° 24. P. 23-37.

ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Homere. L'Odyssee, Hymneshomeriques et Batrakhomyomakhia. Paris : Alphonse Lemerre, 1893. 486 p.

2. Maeterlinck, Maurice. Troispetitsdramespour marionnettes: Interieur. Alladine et Palomides. La mort de Tintagiles. Bruxelles : La Renaissance du Livre, 2009. 288 p.

3. Platon. Dialogues. T. 1. Paris : Rey et Gravier, 1846. 325 p.

4. Platon. Dialogues. T. 6. Paris : Rey et Gravier, 1846. 347 p.

5. Platon. Les Lois. Livres 1-9. Paris : Rey et Gravier, 1846. 382 p.

6. Platon. La Republique. Livres 1-5. Paris : Rey et Gravier, 1846. 323 p.

7. Sophocle. Les Trakhiniennes. Oidipous-Roi. Oidipous a Kolonos. Antigone. Philoktetes. Aias. Elektra. Paris : Alphonse Lemerre, 1877. 503 p.

8. Virgile. L'Eneide. T. I. Paris : Delalain, 1825. 435 p.

REFERENCES

1. Zvarych, I. M. (2002). Mifologichnaparadygmahudojniohomyslennia [Mythological paradigm of literary conceptualization]. (Dissertation of Doctor of Philological Sciences Habilitatis). Chernivtsi [in Ukrainian].

2. Lotman, Y M., Uspenskyi, B. A. (1973). Mif - imia - kultura [Myth - name - culture]. Trudypoznakovymsistemam, 6, 283-303 [in Russian].

3. Marr, N. Y (1936). Osnovnyevoprosyyazikoznaniya [General problems of linguistics]. Marr N. Y. Selected works. Leningrad: GSEI, 2, 127-290 [in Russian].

4. Freydenberg, O. M. (1998). Mifi literature drevnosti [Ancient language and literature]. Мoskov: Vostochnayaliteratura [in Russian].

5. Freydenberg, O. M. (1936). Poetikasujetaijanra [Poetics of subjects and genres]. Leningrad: Hudojestvennayaliteratura[in Russian].

6. Freydenberg, O. M. (1932). Slepetsnadobrivom [The Blind above the Hill]. Yazik I literature, VIII, 224-244 [in Russian].

7. Frazer, G. G. (1980). ZolotayaVetv [The Golden Branch]. Мoskva: Politizdat [in Russian].

8. Chystiak, D. O. (2016). Mifologichnakartinasvitu v belgiyskomusymvolizmi [Mythopoeic worldview in the Belgian symbolism]. Kyiv: Raduga [in Ukrainian].

9. Chystiak, D. O. (2019). Movamifopoetychnohokosmosu v ukrayinskyiibelgiyskiysymvolistskijpoeziji [Language of mythological cosmos in Ukrainian and Belgian Symbolist poetry]. Kyiv: Samit-knyga [in Ukrainian].

10. Shkunayeva, I. D. (1973). Belgiyskaya drama otMeterlincka do nashihdney [Belgian Drama from Maeterlinck to our days]. Moscow: Iskusstvo [in Russian].

11. Compere, G. (1992). Maurice Maeterlinck. Besan^on: La Manufacture [in French].

12. Couvreur, M. (1997). Le theme mythiquede l'ondinedans le theatre de Maeterlinck [The theme of Undine in maeterlinck's theatre]. Textyles,⁰ 1-4, 45-50 [in French].

13. Girard, R. (1972). La violence etle sacre [The violence and the sacred]. Paris: Grasset [in French].

14. Gorceix, P. (1986). Symbolisation, suggestion etambiguite [Symbolization, suggestion and ambiguity]. Les LettresRomanes, 3-4, 211-226 [in French].

15. Lutaud, Ch. (1978). Le Mythe maeterlinckiende l'anneaud'orenglouti [Maeterlinck's myth about the drowned golden object]. AnnalesFondation Maurice Maeterlinck, XXIV, 57-119 [in French].

16. MazocchiDoglio, M. (1980). Magie et mineralitedu jardin: reflexions sur un theme symboliste [Magic and minerals of garden]. AnnalesFondation Maeterlinck, XXVI, 57-72 [in French].

17. Stead, E. (1996). Poetiqueetdramaturgiede la cecite chez Maeterlinck [Poetics and drama of blindness]. Nord',°26, 35-45 [in French].

18. Van de Kerckhove, F. (2004). Les yeuxde Melisande [Eyes of Melisande]. Textyles, 24, 23-37 [in French].

TEXTUAL REFERENCES

1. Homer (1893). Odyssey. Homeric hymns. Batrakhomyomakhia. Paris: Alphonse Lemerre[in French].

2. Maeterlinck, M. (2009). Trois petitsdrames pour marionnettes[Three little plays for marionettes]. Bruxelles: La Renaissance du Livre [in French].

3. Platon (1846). Dialogues. Paris: Rey etGravier, 1 [in French].

4. Platon (1846). Dialogues. Paris: Rey etGravier, 6 [in French].

5. Platon (1846). Les Lois [The Laws]. Books 1-9. Paris: Rey etGravier[in French].

6. Platon (1846). La Republique [The Republic]. Books 1-5. Paris: Rey etGravier[in French].

7. Sophocle (1877). Les Trakhiniennes. Oidipous-Roi. Oidipous a Kolonos. Antigone. Philoktetes. Aias. Elektra. Paris: Alphonse Lemerre [in French].

8. Virgile (1825). L'Eneide. Paris: Delalain, 1 [in French].

Размещено на Allbest.ru