Особливості розкриття внутрішнього світу героя за допомогою внутрішньої фокалізації в наративних моделях української повісті 2010-х років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості розкриття внутрішнього світу героя за допомогою внутрішньої фокалізації в наративних моделях української повісті 2010-х років

Ю.О. Резніченко аспірантка кафедри української літератури Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Резюме

Постановка проблеми. У сучасній українській прозі свою актуальність зберігає жанр повісті з властивою йому неквапливістю розповіді (оповіді), увагою до подій минулого, відчутністю авторського голосу, ліричним струменем (актуалізований з 1960-хроків), виразністю наративної організації тощо. Ураховуючи наявні лакуни в дослідженні поетикальної своєрідності української повісті 2010-х років, перспективним уважаємо вивчення наративної специфіки названого жанру, зокрема з погляду втілення в різних наративних моделях внутрішньої фокалізації для увиразнення характеристики персонажа.

Мета статті - з'ясувати особливості експонування внутрішнього світу людини крізь призму внутрішньої фокалізації в українській повісті 2010-х років.

Для дослідження використано методи наратологічного аналізу, системний, зіставний, рецептивної естетики.

Основні результати дослідження. Осмислення багатогранності людського буття в новочасній українській повісті у творчому доробку В. Даниленка, А. Дністрового, С. Йовенко, О. Забужко, Т. Зарівної, Є. Кононенко, М. Матіос, С. Процюка та ін. може бути візуалізовано в кількох наративних моделях. Це поняття трактуємо як відтворюваний зразок розгортання нарації в тексті, реалізований у взаємодії референтної й комунікативної подій, які слід розглядати і з погляду явних та прихованих компонентів наративної структури (тип нарації, фокалізація, авторська інтенція тощо), і з урахуванням тріади «автор - текст - реципієнт» (із усіма її варіаціями). На наш погляд, лінійно-ретроспективна, лінійно- проспективна й нелінійна наративна модель із поглибленим психоаналітичним первнем репрезентативні з погляду залучення внутрішньої фокалізації - позиції зображення дійсності, коли наратор озвучує те, що відомо персонажеві. Лінійно- ретроспективна наративна модель відтворює спомини героїв-оповідачів («Альбіна» Є. Кононенко) або становить розповідь наратора, у яку може бути вкраплено голос героя («Армагедон уже відбувся» М. Матіос, «Київ, вставай!» С. Йовенко). У повістях лінійно-проспективної наративної моделі («Записи на подолку» Т. Зарівної, «Сніданок на снігу» А. Дністрового) «усевідний» розповідач нечасто змінює фокалі- зацію, віддаючи перевагу прямій характеристиці переживань персонажа. Посилене залучення внутрішньої фокалізації властиве нелінійній наративній моделі з поглибленим психоаналітичним первнем («Бийся головою до стіни» С. Процюка, «Тіні в маєтку Тарновських» В. Даниленка), у якій герої з'ясовують таїни свого (не)свідомого буття.

Висновки і перспективи. Внутрішня фокалізація в сучасній українській повісті особливо продуктивна в тих наративних моделях, які деталізують дійсність у вимірі осмислення споминів і роздумів героя (лінійно-ретроспективна й нелінійна модель із поглибленим психоаналітичним первнем). Створений простір «інтимного» діалогу з читачем розширює жанрові й проблемно-тематичні повістеві межі. У текстах лінійно-проспективної наративної моделі, які зберігають іманентні ознаки повісті як жанру й «усевідного» наратора, внутрішня фокалізація проступає менш активно. Перспективним уважаємо подальше дослідження жанрових і нара- тивних координат повісті сьогодення.

Ключові слова: внутрішня фокалізація, наративна модель, наратор, нарація, українська повість 2010-х років.

Julia Reznichenko

PECULIARITIES OF THE CHARACTER 'S INNER WORLD REPRESENTATION WITH THE HELP OF INTERNAL FOCALIZATION IN NARRATIVE MODELS OF THE

2010'S UKRAINIAN STORY

Absrtact

Background. The story genre with its inherent narrative slowness, attention to the past events, author 's voice sensitivity, lyrical flow (updated since the 1960 's) and expressive narrative organization retains its relevance in modern Ukrainian prose. The search for literature revealedfew studies which investigate poetic identity of the 2010's Ukrainian story. Therefore, this paper attempts to examine this genre's narrative specificity, particularly in terms of internal focalization realization, which expresses the protagonist's characterization in various narrative models. внутрішня фокалізація наративна модель

Purpose. The aim of this research is to explore features of exposing the person 's inner world through the prism of inner focalization in the 2010's Ukrainian story.

This study applies narrative analysis, comparative, systematic, and receptive aesthetics methods.

Results. Contemporary Ukrainian story (texts by V. Danylenko, A. Dnistrovyi, S. Yovenko, O. Zabuzhko, T. Zarivna, Ye. Kononenko, M. Matios, S. Protsuk and others) reflects closely on the complexity of human existence, which is visualized through several narrative models. In this study, the concept of narrative model is interpreted as a replicable example of narrative unfolding in the text, which is realized in interaction between reference and communicative events and should be considered in terms of explicit and implicit components of narrative structure (narrative type, focalization, author 's intention, etc.), and the «author - text - recipient» triad (with all its variations). This paper demonstrates that linear-retrospective, linear-prospective and non-linear in-depth psychoanalytic narrative models involve internal focalization - the position of the reality depiction, when the narrator articulates what the character knows. The linear-retrospective narrative model directly reproduces the memories of the characters-narrators («Albina» Ye. Kononenko) or unfolds as a narrator's story, which can be interspersed with the character's voice («Armageddon Has Already Happened» M. Matios, «Kyiv, Get Up!» S. Yovenko). The «omniscient» narrator in the linear-prospective narrative model rarely changes focalization, preferring to illuminate the character's experience directly («Notes on the Edge» T. Zarivna, «Breakfast on the Snow» A. Dnistrovyi).The non-linear in-depth psychoanalytic narrative model, in which characters find out the secrets of their (un)conscious existence, intensively involves the internal focalization («Bang Your Head Against the Wall» S. Protsiuk, «Shadows in the Tarnovsky Estate» V. Danylenko).

Discussion. The internal focalization in modern Ukrainian story is especially productive in those narrative models that detail reality in the dimension of understanding character's memories and reflections (linear-retrospective and non-linear in-depth psychoanalytic narrative models). Created space of «intimate» dialogue with the reader expands genre and problem-thematic narrative borders. Texts of the linear-prospective narrative model, preserving the immanent features of the story as a genre and «omniscient» narrator, involve internal focalization less actively. Further research should be undertaken to clarify genre and narrative coordinates of nowadays' story.

Keywords: internal focalization, narrative model, narrator, narration, 2010's Ukrainian story.

Вступ

У сучасному літературному процесі важливе місце належить жанру повісті, який, увібравши свої визначальні параметри (увагу до закономірностей буття переважно одного центрального героя, неквапливість текстового плину, відтворення подій, що минули) й актуалізуючи свої нові особливості, продуктивний до нашого часу. З-поміж нових властивостей спостережено тонку ліричність (яка розвинена в прозі з 1960-х рр.), варіювання текстового обсягу, посилення ролі комунікативної події, причому прикметний відхід від постмодерних координат на користь постпост- модерних (або ж автентичних (Агеєва, 2012; Поліщук, 2019 та ін.)) стильових ознак. Наративна специфіка творів В. Даниленка, Л. Денисенко, А. Дністрового, О. Забужко, Т. Зарівної, Є. Кононенко, М. Матіос, Г. Пагутяк, Л. Пономаренко та ін. виразно відбиває ключові жанрові координати повісті, утілюючи різні моделі її текстової організації.

До вивчення певних художньо-естетичних граней новочасного повістярства звертають свої дослідження Г. Авксентьєва, М. Лаврусенко, С. Негодяєва, Т. Нико- люк, С. Підопригора, О. Соловей, Г. Улюра та ін. (в аспектах авторського стильового почерку, тематики, інтертекстуальності, психоаналізу тощо), однак у розвідках згаданих учених не запропоновано цілісної картини сьогодення повістевого жанру. Специфіка репрезентації людського «Я» в конкретних текстах сучасної повісті актуальна для студій М. Лаврусенко (Лаврусенко, 2019), С. Негодяєвої (Негодяєва, 2013), Т. Николюк (Николюк, 2013) та інших. Наша розвідка покликана продовжити вивчення оприявненої наукової проблеми насамперед із посиленою увагою до моделей наративного втілення характеристики героїв. Мета статті - з'ясувати особливості експонування внутрішнього світу людини крізь призму внутрішньої фокалізації в українській повісті 2010-х років. Досягнення поставленої мети перед-бачає розв'язання таких завдань: систематизувати повістеві тексти названого періо-ду за реалізованими в них наративними моделями; охарактеризувати спільне й від-мінне в безпосередньому відтворенні розмислів героїв для кожної з виокремлених моделей.

Методи та методики дослідження

У статті застосовано метод наратологіч- ного аналізу, який передбачає вивчення художнього твору з погляду його викладової своєрідності й функціонування інстанцій наратора й нарататора; системний метод, відповідно до якого літературний твір розглянуто як художню цілісність і формаль-но- змістову єдність; зіставний метод, використання якого дозволяє типологізувати аналізовані твори. Методологія рецептивної естетики сприяє унаочненню взаємодії в тріаді «автор - текст - читач», увиразнює інтерпретаційні можливості літератури.

Результати та дискусії

Перед тим, як висвітлювати координати наративного моделювання в сучасній українській повісті, з'ясуймо теоретичні основи дослідження. У розумінні наративної моделі враховуватимемо твердження В. Тюпи, яке органічно продовжує концепцію М. Бахтіна про співіснування двох «подій» у творі (референтної й комунікативної), що свідчить про «подвійну подієвість нара-тиву» (Тюпа, 2002: 6). У студії П. Рікера влучно акцентовано, що зв'язок цих двох подій, тобто зв'язок між «повістувальною пропозицією і повістувальним текстом» (Рікер, 1998: 173), демонструє запропоноване У. Б. Геллі поняття followability - здатність історії бути простежуваною. Узявши до уваги судження українських учених В. Балдинюк, Л. Деркач, О. Капленко, В. Качмар, М. Лучицької, М. Рябченко, В. Сірук, О. Стогній про поняття «наративна модель», витлумачуємо його як відтворюваний зразок розгортання нарації в тексті, реалізований у взаємодії референтної й комунікативної подій, які слід розглядати і з погляду явних та прихованих компонентів наративної структури (тип нарації, фокалізація, авторська інтенція тощо), і з урахуванням тріади «автор - текст - реципієнт» (із усіма її варіаціями). Поняття фокалізації визначаємо вслід за Ж. Женеттом, який виокремлював такі її типи: нефокалізована нарація (нарація з нульовою фокалізацією) - «наратор говорить більше, ніж знає персонаж»; внутрішня фокалізація (фіксована, змінна, множинна) - «наратор говорить тільки те, що знає персонаж»; зовнішня фокалізація - «наратор говорить менше, ніж знає персонаж» (Женетт, 1998: 391-392). Згідно з М. Бал, фокалізатор (суб'єкт фокалізації) - це позиція, із якої зображено дійсність, а «[я]кщо фокалізатор збігається з образом героя, цей герой матиме перевагу над іншими. Читач дивиться очами героя <...>» (Бал, 1997: 146). Важливу роль дослідниця віддає пам'яті, зазначаючи, що «“історія”, яку герой згадує, не ідентична історії, яку він проживав» (Бал, 1997: 147). У контексті актуалізованого питання про репрезентацію спогаду ми солідарні з твердженням П. Рікера про те, що варто розмежовувати «чистий спогад» і спогад- образ (Рікер, 2004: 81). Водночас П. Рікер наголошує, що досвіду теж притаманна наративна природа (Рікер, 1998: 91).

Приділяючи увагу зв'язку спогаду й наративу, маємо на меті насамперед увиразнити концептуальність наративних моделей, властивих сучасній українській повістевій прозі. Серед засадничих моделей української повісті 2010-х років, у яких експоновано відчуття героїв за участі прийому внутрішньої фокалізації, визначаємо такі: лінійно-ретроспективна наративна модель (домінує відтворення споминів героїв, здебільшого від імені протагоніста; внутрішня фокалізація помітна й у текстах, де їхній плин забезпечено від імені дистанційованого від подій наратора); лінійно- проспективна наративна модель (організовує текст як лінійно узгоджену послідовність подій, наближену до позахудожньої дійсності, а «усевідний» розповідач, подібний до «реалістичного», може змінювати виклад з нефокалізованого на фокалізований); нелінійна наративна модель із поглибленим психоаналітич-ним первнем (позбавлена лінійної послідовності й визначеного часового вектора, розпросторення тексту уподібнено психіці людини, у якій довільно співіснують свідоме й несвідоме; внутрішню фокалізацію залучено для репрезентації самоаналізу героїв). Розгляньмо особливості втілення внутрішньої фокалізації в повістях «Альбіна» Є. Кононенко; «Армагедон уже відбувся» М. Матіос, «Київ, вставай!» С. Йовенко (лінійно-ретроспективна модель); «Записи на подолку» Т. Зарівної, «Сніданок на снігу» А. Дністрового (лінійно-проспективна модель); «Бийся головою до стіни» С. Процюка, «Тіні в маєтку Тарновських» В. Даниленка (нелінійна наративна модель із поглибленим психоаналітичним первнем).

Гомодієгетична нарація (від імені «Я», за Ж. Женеттом) іманентна для лінійно- ретроспективної наративної моделі («Сповідь джури Самойловича» В. Даниленка, «Нова стара баба» Л. Денисенко, «Альбіна» Є. Кононенко тощо), однак такий спосіб оповіді не передбачає активних переходів між різними типами фокалізації, позаяк наратор - це образ головного героя. Зокрема, у повісті «Альбіна» (2015) Є. Кононенко оповідь героїні реконструює її спогади дитинства. Нарація тут становить процес проговорення й (пере)осмислення історії кількох зустрічей героїні Анастасії (фокалізатор) із дівчинкою Альбіною. У пам'яті Анастасії Альбіна уособлює душевну чистоту (яка контрастує зі скрутними умовами, у яких вона зростала): І мене вразило тоді, лише я ще не оформила цю думку в слова, як запросто ця дівчинка брала в руки смертельно поранене створіння, бо ж я б злякалася, напевне б, злякалася! (Кононенко, 2015: 63). Спомини про Альбіну для героїні актуалізують зворушливе ставлення не лише до її особливої «янгольської» натури, а й до простору дитинства Анастасії (І ти будиш для мене ті приспані часи, коли я жила тут <... > (Кононенко, 2015: 70), - ця репліка адресована Олегові, який допомагає нараторці деталізувати картину минулого). Спільне пригадування свідчить про зміну фокалізації залежно від того, хто «озвучує» відповідні фрагменти історії. У щемких спогадах про дитинство («Альбіна» Є. Кононенко, «Нехворощ» Л. Пономаренко тощо) відлунює тонкий повістевий ліризм, характерний для доробку В. Близнеця, Є. Гуцала, О. Довженка та інших.

У повістях із гетеродієгетичною нарацією (за Ж. Женеттом, наратор відсут-ній у презентованій історії) простежуємо вкраплення внутрішньої фокалізації. Порів-няно із твором «Київ, вставай!» (2017) С. Йовенко, де голос наратора відчутно переважає над голосом героїні, у повісті «Армагедон уже відбувся» (2011) М. Матіос очевидне панування внутрішньої фокалізації. Це мотивовано, на наш погляд, задумом увиразнити перипетії людської долі в образі протагоніста - чоловіка, який живе з відчуттям провини за ненавмисне скоєний гріх убивства. Текстовий простір повісті «Армагедон уже відбувся» становить життєву сповідь головного героя Івана Олексюка. Відповідно до тексту, герой помер «раніше» за час нарації. Цей факт скеровує розуміння подальшої нарації від імені Івана, яка звучить ніби поза часопростром і цим посилює дидактизм проблематики твору. Наратор акцентує на жорстокості світу до героя (образи односельчан, синів тощо), спонукаючи читача до розуміння Іванових терзань: ...Бо подеколи я думаю, що в житті на одну людину замкнених дверей таки забагато. / Чи й на небесах?! (Матіос, 2011: 109). Активне використання оповіді від імені Івана Олексюка художньо переконливо внаочнює його внутрішній світ. Розмисли героя оприявнені як послідовний спогад про події минулого і як розпач від того, що відбувається на подвір'ї його будинку вже після його відходу в засвіти (сини шукають батьків спадок). У риторичних звертаннях до самого себе (Мей-мей... дивися, який ти мудрий, Іване, в труні... А чого 'сь не був такий мудрий раніше? (Матіос, 2011: 86)) актуалізовано опозицію «минуле - сучасне», яка конкретизує прагнення героя вкотре осмислити дійсність. Внутрішньо фокалізована оповідь випрозорює природну для «Я»-нарації суб'єктивність: Коли міг би - навіть у домовині зайшовся би реготом над самим собою чи своїми виплодками <...> (Матіос, 2011: 32).

Дійсність у повісті «Київ, вставай!» С. Йовенко здебільшого відтінено крізь призму досвіду героїні Уляни, але певні обставини, зокрема найбільш трагічні в історії Майдану дні (лютий 2014 року), оприявнено в ширшому контексті, для якого вкрай важливий голос «усевідного» наратора-фактографіста. Подієва канва тяжіє до послідовності, у нарацію завдяки відповідним атрибутам «умонтовано» спогади - картини як із означеного вище періоду, так і з юності героїні. Зображена на початку твору ідилія зустрічі двох закоханих (Вона приходила перед сніданком до польової кухні <... > (Йовенко, 2017: 3)) налаштовує читача на подальшу ретроспективність, а доповнення розповіді пролепсисом (Якби вона знала тоді, що випаде їй за брамою церкви лише за пару місяців! (Йовенко, 2017: 9)) вияскравлює обізнаність наратора й суголосність його позиції з позицією героїні. Зрідка в тексті помічаємо «ми»-нарацію, яка стирає межу між розповідачем і його героїнею: І хто ж тоді, як не ми, живили цей Майдан, віддавали йому часом останнє? (Йовенко, 2017: 11). Окрім прямої позитивної характеристики образу жінки, її портретування доповнено цитатами з її міркувань. У внутрішньо фокалізованій розповіді широко відтінено гіркі переживання Уляни, зокрема: Який сором! Стільки уваги привертати до своєї персони!.. Я сама, сама... І мимохіть майнула невтішна думка: яка ж уже немолода! (Йовенко, 2017: 10), Де тебе носило, вар 'ятко? Нащо тобі стільки негативної інформації, яка позбавляє сну <...> (Йовенко, 2017: 27). Залучення в розповідний плин повісті С. Йовенко оповідних елементів, у яких фокалізатором стає героїня Уляна, розкриває почуття останньої, її непідробну тривогу за майбутнє нації; дозволяє читачеві сприймати тогочасні реалії очима їхньої безпосередньої учасниці. Отже, у повістях лінійно-ретроспективної наративної моделі спогади героїв частково або повністю репрезентовано від їхнього імені (залежно від типу нарації), зміна фоказілації вдокладнює глибину їхніх переживань, а наратор, «перебуваючи» поза сюжетом, декларує своє ставлення до персонажів.

Художнє відтворення подієвого ряду в повістях лінійно-проспективної наративної моделі зберігає фабульну послідовність, образ наратора здебільшого гетеродієгетичний, у чому вбачаємо дотримання сталих ознак повісті як жанру. У складному жанровому утворенні співіснують властивості й інших (переважно масових) жанрів, наприклад, у повісті «Сніданок на снігу» (2014) А. Дністрового помітні прикмети мелодрами. Некваплива розповідь про героя цього твору - Богдана Зарецького - зорієнтована на передбачуваний сюжетний розвиток (нові романтичні стосунки героя в містечку, яке опинилося в сніговому полоні) й цілком закономірний фінал. Внутрішній світ героя здебільшого розкрито словами наратора: Богдан Зарецький любив передчуття поїздки - п'янів від нього (Дністровий, 2014: 7), а самохарактеристика доповнює палітру розлогих текстових елементів, у яких часом надмірно деталізовано індивідуальність протагоніста: У своєму характері Зарецький вбачав надто багато мелодраматичних нот і схильність до внутрішнього неспокою <...> (Дністровий, 2014: 15); <...> За сніданком Богдан сказав Людмилі, що його трохи непокоїть цей густий і неспішний сніг <...> (Дністровий, 2014: 48). Із розвитком сюжету відчутне посилення ролі внутрішньої фокалізації, а помірність її вкраплень пояснюємо першорядністю портретування від імені наратора: <...> Зарецький ніяковів, і лише тоді, коли привітно усміхалася [Людмила], йому ставало на душі легше. Напевно, це закоханість. Богдан від своїх думок усміхався (Дністровий, 2014: 33). Роздуми Людмили, коханої Богдана, у моменти особливого емоційного піднесення розкрито ніби від її імені: Зарецький і та щаслива, безтурботна, налита любов'ю жінка - вони прожили свої найдорожчі дні так, ніби думали, що найменші зміни будуть малоймовірними <...> (Дністровий, 2014: 124). Підсумовуючи, зауважмо, що «усевідний» розповідач А. Дністрового репродукує настрої й відчуття героїв зі значною деталізацією, у неквапливому темпі, який суголосний новій життєвій парадигмі героїв. Погляд на дійсність презентовано з позиції героя, хоча внутрішня фокалізація зрідка проступає у творі.

У повісті «Записи на подолку» (2017) Т. Зарівної, на відміну від твору «Сніданок на снігу» А. Дністрового, зміна фокалізації продуктивніша. Експонування душевного світу головної героїні Киліяни в повісті Т. Зарівної увиразнено за допомогою «цитованого монологу» - щоденникових нотаток із млинарського зошита. Уже в назві відбито сакральне значення записів (на подолі сорочки ув'язнена за «зраду» Киліяна писатиме свою сповідь), які, зроблені в різний спосіб, полегшувал[и] тягар на серці (Зарівна, 2017: 110). У творі порушено проблему руйнації жіночої долі через примусове заміжжя з нелюбом, тож наратор зосереджений на якнайточнішому відтворенні страждань героїні засобами мови тіла, прямої й опосередкованої характеристики, безспосередньому розкритті розмислів. Численні рефлексії Киліяни, ретрансльовані в оповіді, відтінюють безрадісне сприйняття дійсності. Наприклад, у міркуваннях Тож стояла німа й кам'яна. Не відомо, чи приносить комусь щастя кам'яна жінка, та самі в тому винні (Зарівна, 2017: 111) простежуємо «злитість» думок наратора й героїні. Єдиною світлою миттю в житті героїні є період, коли вона допомагала пораненому ковалеві Литвину одужати (розуміючи при цьому, що жорстокі односельчани неодмінно покарають її). У розповіді про названі події залучено внутрішню фокалізацію (Єдине - тільки би рана затягувалася потроху, тільки би якнайдовше тривав цей солодкий полон. У ньому тримала чоловіка, котрого любила ціле свідоме життя - тепер уже без надії, проте і без каяття (Зарівна, 2017: 121)). Проєктуючи на сюжет повісті біблійні акценти (страта Литвина нагадує героїні страту Ісуса Христа), Т. Зарівна привертає увагу нарататора (уявного читача) до проблеми людської гордині, жертвами якої стають Литвин і Киліяна, як і герой повісті «Армагедон уже відбувся» М. Матіос (опозиція «герой - односельчани»). Отже, у повістях лінійно-проспективної наративної моделі виклад тексту забезпечено переважно від імені «усевідного» розповідача, який залучає внутрішню фокалізацію залежно від глибини розкриття «Я» героя (глибше - у повісті «Записи на подолку» Т. Зарівної).

Нелінійна наративна модель із поглибленим психоаналітичним первнем унаочнює насамперед не події з життя героїв, а ретранслює спробу зафіксувати свідомі й несвідомі процеси людської психіки, які співіснують одночасно й не завжди можуть бути організовані в певній послідовності. Повість «Бийся головою до стіни» (2018) С. Процюка артикулює поглиблено психоаналітичне трактування стосунків сина зі своїм батьком. Ризомний (за термінологією Ж. Дельоза і Ф. Гваттарі) наратив поєднує послідовну й ретроспективну розповідь, активне вкраплення філософських і психоаналітичних пасажів, вставних історій тощо. Сприйняття образу батька для Свирида неоднозначне: батько-тиран, яким його пам'ятає син із дитинства, на схилі своїх літ стає фізично й психічно слабкою людиною (Син ставав батьком для свого тата. Подавав йому штани, розуміючи, що дива не буде (Процюк, 2018: 62)). Тобто, у тексті розгорнено процес зміни ставлення до батька: від спричиненої Едиповим комплексом агресії у відповідь (явної або прихованої) до прагнення бути сином якнайдовше. Постійне «перемикання» фокалізації унаочнює автобіографічні акценти в тексті С. Процюка, засвідчує «роздвоєність» наратора (дистанційований розповідач і герой водночас). Переходи до внутрішньо фокалізованої оповіді відтворюють сновидіння героя Свирида: Його [батьків] голос навдивовижу лагідний - і мої плечі мимовільно трусяться від несподіванки, очікуючи на моторошну зміну його настрою... (Процюк, 2018: 23). Розмисли й спогади сина, «умонтовані» в плин тексту, візуалізують психологічну травмовану свідомість героя в різні періоди його життя, починаючи з дитинства: Та він тягне мене за собою! Своєю немічністю, довгою, як пустеля <...> (Процюк, 2018: 30), ...помру вам на догоду, тато мене не любить, тільки жаль мами (Процюк, 2018: 36). Проблема непростих стосунків «син - батько» широко осмислена в сучасній українській повісті («Акордеон» М. Жулинського, «Телефонуй мені, говори зі мною» Я. Мельника та ін.) і потребує подальшого наукового вивчення.

Для повісті «Тіні в маєтку Тарновських» (2012) В. Даниленка теж характерні ознаки психоаналітичного письма. У фокусі уваги наратора, починаючи з третього розділу, - психотерапевтичні сеанси подружньої пари Тадея й Алли Швагуляків, які прагнуть з'ясувати причини інтимної кризи їхнього шлюбу. Спомини героїв, яким належить концептуальна роль у розповіді (насамперед завдяки внутрішній фокалі- зації), зближують аналізовану повість із текстами лінійно-ретроспективної наратив-ної моделі, однак відмінність полягає в специфіці інтерпретації відповідних спогадів. Образ «усевідного» наратора, який ретельно простежує динаміку реального (свідомого) і несвідомого героїв твору В. Даниленка нагадує потенційному читачеві психо- аналітика, здатного інтерпретувати почуття тих, чиїми «історіями» володіє. Такі ознаки увиразнюють наратив повісті. Упорядковуючи слова героїв, розповідач вияскравлює емоційний контекст викладу, наприклад: Тадей Швагуляк завовтузився на канапі. Йому здалося, що цей безцеремонний єврей занадто багато хоче від нього почути <...> (Даниленко, 2012: 119), а подальші репліки героїв - Алли й Тадея (більш розлогі, ніж висловлення психотерапевта Менделя) - свідчать про зміну фокалізації. Герої повісті нерідко самостійно, без втручання психоаналітика, резю-мують судження про свої вподобання, усвідомлюють проблеми тощо (Алла спостерігала, як його руки лагідно доторкаються до [доньки] Настусі. «Що йому зробить, щоб він мене знову захотів <... >?» - подумала вона (Даниленко, 2012: 123)). Голос персонажа в таких фрагментах інколи вказує на його «ненадійність» як наратора (у внутрішній фокалізації), адже висловлені роздуми, скоріше за все, герой сформулював несамостійно. Зокрема, тоді я захотіла поміняти своє безтурботне дитинство на життя молодої жінки (Даниленко, 2012: 101) (Алла рефлексує щодо своїх дитячих вражень від того, як побачила поцілунки закоханої пари під вербою). Оприявнені розмисли героїв свідчать про активне залучення методології психоаналізу (дитячі спогади, комплекси, роль батьків тощо), крізь призму якої В. Даниленко репрезентує сприйняття родини в сучасному суспільстві (названа проблема актуалізована також у повісті «Сонечко моє, чорне й волохате» й інших творах автора). Отже, у повістях нелінійної наративної моделі з поглибленим психоаналітичним первнем вияскравлено душевний світ людини з погляду трактування її свідомих і несвідомих процесів, що зумовило відхід від лінійної організації наративу й увагу до процесу (пере)осмислення досвіду.

Висновки

Підсумовуючи, зазначимо: в українській повісті 2010-х років простежуємо збереження засадничих жанрових параметрів і залучення ознак інших жанрів. Твори В. Даниленка, Л. Денисенко, А. Дністрового, О. Забужко, Т. Зарівної, Є. Кононенко, М. Матіос, Г. Пагутяк, Л. Пономаренко та ін. репрезентують різні жанрові (й наративні) моделі повісті, яка із властивою їй увагою до певного періоду з життя героя зосереджено відтворює дійсність з погляду наріжних спогадів (лінійно - ретроспективна наративна модель), послідовної подієвості (лінійно-проспективна наративна модель) або актуалізує оприявнення розрізнених у часі свідомих і підсвідомих процесів (нелінійна наративна модель із поглибленим психоаналітичним первнем). У названих наративних моделях для уточнення переживань, спогадів і розмислів героїв залучено прийом внутрішньої фокалізації. Тексти, у яких плин наративу забезпечено голосом гомодієгетичного наратора («Альбіна» Є. Кононенко), безпосередньо відтворюють внутрішній світ героїв, а повісті з гетеродієгетичним наративом залучають різні способи відображення людського «Я». У творах лінійно - ретроспективної наративної моделі («Армагедон уже відбувся» М. Матіос, «Київ, вставай!» С. Йовенко) актуалізовано суголосність поглядів наратора і героя, тож у репрезентації спогадів останнього вкраплено оповідь від імені «Я». Повісті лінійно - проспективної моделі візуалізують значущість розповіді «усевідного» наратора («Записи на подолку» Т. Зарівної, «Сніданок на снігу» А. Дністрового), що спричиняє нечасту зміну фокалізації (у повісті Т. Зарівної, однак, свідомість героїні відрефлексована в її щоденнику). Найбільш активно зміна фокалізації з нульової на внутрішню помітна в повістях нелінійної наративної моделі з поглибленим психо - аналітичним первнем, де увагу наратора (і читача) сфокусовано на інтерпретації (не)свідомого людини («Бийся головою до стіни» С. Процюка, «Тіні в маєтку Тарновських» В. Даниленка). Виокремлені наративні моделі репрезентують «традиційні» й «нові» проблеми людського буття, засвідчуючи відкритість повісті до жанрових і наративних модифікацій.

БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ

1. Агеєва, В. (2012). Вступ. Агеєва, В. (Ред.). Після постмодернізму? (с. 4 -7). Київ: НаУКМА; Аграр Медіа Груп.

2. Дністровий, А. (2014). Сніданок на снігу. Дністровий, А. Сніданок на снігу: збірка (с. 7 - 139). Харків: Клуб Сімейного Дозвілля.

3. Женетт, Ж. (1998). Фигуры: В 2 т. Москва: Изд-во им. Сабашниковых. Режим доступу: http://yanko.lib.ru/books/lit/jennet-figuru-1-2-1998-l.pdf Зарівна, Т. (2017). Записи на подолку. Зарівна, Т. Сходження на Кайзервальд (с. 102 - 133). Львів: Видавництво Старого Лева.

4. Йовенко, С. (2017). Київ, вставай! Київ, 1-2, 2-43.

5. Кононенко, Є. (2015). Альбіна. Кононенко, Є. Симбалайн. Повість, новели, поезії (с. 53 -108). Львів: Кальварія.

6. Лаврусенко, М. (2019). Психоаналіз як ключ до інтерпретації родинних стосунків у повісті Володимира Даниленка «Тіні в маєтку Тарновських». Молодий вчений, 7 (71), 278 -282.

7. Матіос, М. (2011). Армагедон уже відбувся: Повість. Львів: Піраміда.

8. Негодяєва, С. (2013) Реставрація архетипу батька в рецепції Ярослава Мельника (на матеріалі повісті «Телефонуй мені, говори зі мною»). Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. Філологічні науки, 4 (263). Ч. ІІ, 160 -167.

9. Николюк, Т. (2014). Психологічний портрет творчої особистості у повісті Володимира Даниленка «Сонечко моє, чорне й волохате». Актуальні проблеми української літератури і фольклору, 21-22, 27-34.

10. Поліщук, Я. (2019). Дискусійність та вичерпаність постмодерністського проєкту. Слово і Час, 4, 22 -29.

11. Процюк, С. (2018). Бийся головою до стіни: повість. Брустурів: Дискурсус.

12. Рикёр, П. (1998). Время и рассказ. Т. 1. Интрига и исторический рассказ. Москва; Санкт-Петербург: Университетская книга.

13. Рикёр, П. (2004). Память, история, забвение. Москва: Издательство гуманитарной литературы.

14. Тюпа, В. (2002). Очерк современной нарратологии. Критика и семиотика, 5, 5 -31.

15. Bal, M. (1997). Narratology: introduction to the theory of narrative. Second Edition. Toronto, Buffalo, London: University of Toronto Press. Retrieved from: https://www.academia.edu/28730312/Narratology_Introduction_to_the_Theory_of_ Narrative_Second_Edition_UNIVERSITY_OF_TORONTO_PRESS

REFERENCES

1. Aheieva, V. (2012). Vstup [Introduction]. In: Aheieva, V. (Ed.). Pislia postmodernizmu? [After postmodernism?] (pp. 4-7). Kyiv: NaUKMA; Ahrar Media Hrup [in Ukrainian].

2. Dnistrovyi, A. (2014). Snidanok na snihu [Breakfast on the Snow]. In: Dnistrovyi, A. Snidanok na snihu: zbirka [Breakfast on the Snow: the collection] (pp. 7 -139). Kharkiv: Klub Simeinoho Dozvillia [in Ukrainian].

3. Genette, G. (1998). Figury [Figures]: V 2 t. Moskva: Izd-vo im. Sabashnikovykh [in Russian]. Retrieved from: http://yanko.lib.m/books/lit/jennet-figum-1-2-1998-l.pdf

4. Zarivna, T. (2017). Zapysy na podolku [Notes on the Edge]. In: Zarivna, T. Skhodzhennia na Kaizervald [Ascent of Kaiservald] (pp. 102-133). Lviv: Vydavnytstvo Staroho Leva [in Ukrainian].

5. Yovenko, S. (2017). Kyiv, vstavai! [Kyiv, Get Up!]. Kyiv, 1-2, 2-43 [in Ukrainian].

6. Kononenko, Ye. (2015). Albina [Albina]. In: Kononenko, Ye. Symbalain. Povist, novely, poezii [Symbalain. Story, short stories, poetry] (pp. 53-108). Lviv: Kalvariia [in Ukrainian].

7. Lavrusenko, M. (2019). Psykhoanaliz yak kliuch do interpretatsii rodynnykh stosunkiv u povisti Volodymyra Danylenka «Tini v maietku Tarnovskykh» [Psychoanalysis as a key to interpretation of family relations in the story by Volodymyr Danylenko «Shadows in the Tarnovsky Estate»]. Molodyi vchenyi - Young Scientist, 7 (71), 278282 [in Ukrainian].

8. Matios, M. (2011). Armahedon uzhe vidbuvsia: Povist [Armageddon Has Already Happened: Story]. Lviv: Piramida [in Ukrainian].

9. Nehodiaieva, S. (2013) Restavratsiia arkhetypu bat'ka v retseptsii Yaroslava Melnyka (na materiali povisti «Telefonui meni, hovory zi mnoiu») [Restoration of father's archetype in the reception by Yaroslav Melnyk (based on the story «Call me, talk to me»)]. Visnyk LNU imeni Tarasa Shevchenka. Filolohichni nauky - Bulletin of Luhansk Taras Shevchenko National University. Philological Sciences, 4 (263). Ch. II, 160-167 [in Ukrainian].

10. Nykoliuk, T. (2014). Psykholohichnyi portret tvorchoi osobystosti u povisti Volodymyra Danylenka «Sonechko moie, chorne y volokhate» [Psychological profile of a creative person in the story by Volodymyr Danylenko «My dear Sunny, black and hairy»]. Aktualni problemy ukrainskoi literatury i folkloru - Actual problems of ukrainian literature and folklore, 21-22, 27-34 [in Ukrainian].

11. Polishchuk, Ya. (2019). Dyskusiinist' ta vycherpanist' postmodernistskoho proiektu [Controversy and Exhaustion of Postmodernistic Project]. Slovo i Chas - Word and Time, 4, 22-29 [in Ukrainian].

12. Protsiuk, S. (2018). Byisia holovoiu do stiny: povist [Bang Your Head Against the Wall: Story]. Brusturiv: Dyskursus [in Ukrainian].

13. Ricoeur, P. (1998). Vremya i rasskaz. T. 1. Intriga i istoricheskiy rasskaz [Time and Narrative. Vol. 1. Intrigue and Historical Narrative]. Moskva; Sankt-Peterburg: Universitetskaya kniga [in Russian].

14. Ricoeur, P. (2004). Pamyat', istoriya, zabvenie [Memory, History, Forgetting]. Moskva: Izdatel'stvo gumanitamoj literatury [in Russian].

15. Tiupa, V. (2002). Ocherk sovremennoy narratologii [Essay on Modern Narratology]. Kritika i semiotika - Critique and Semiotics, 5, 5-31 [in Russian].

16. Bal, M. (1997). Narratology: introduction to the theory of narrative. Second Edition. Toronto, Buffalo,London:University of TorontoPress. Retrieved from:

17. https://www.academia.edu/28730312/Narratology_Introduction_to_the_Theory_of_ Narrative_Second_Edition_UNIVERSITY_OF_TORONTO_PRESS

Размещено на Allbest.ru