Особливості поетичних перекладів неокласиків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості поетичних перекладів неокласиків

І.І. Вакулик, кандидат філологічних наук, доцент, Національний університет біоресурсів і природокористування України

Анотація

У статті вперше описано особливості поетичних перекладів, які були здійснені на початку ХХ ст. представниками української школи неокласиків. Визначено найулюбленіші поетичні жанри М. Зерова та М. Рильського. Мета дослідження - проаналізувати українськомовні поетичні переклади, які сягнули античності, проте не втратили своєї актуальності й нині. Матеріали і методи дослідження. У роботі використано аналіз, синтез та порівняння як складові загальнонаукових методів та власне лінгвістичні у поєднанні з історичним і культурологічним підходами. Обговорення. Сонет став для українських неокласиків універсальним жанром, що поєднав суворий стиль і сувору форму. Це була не лише внутрішня потреба, а й життєва необхідність. «Суворість» можна розуміти як антитезу розхристаності форми, яка панувала на той час у так званій пролетарській культурі. Висновки. Жанр сонету для українських неокласиків став універсальним, оскільки до нього вони звертались з метою продемонструвати неповторність та недосяжність еллінських митців і водночас наголошували, що саме сонет є відлунням античності і може пов'язувати сучасну літературу із надбаннями класики.

Ключові слова: римська поезія, переклад, розміри.

Peculiarities of poetic translations of neoclassics

I.I. Vakulyk

The article first describes the features of poetic translations, which were made in the early twentieth century by the representatives of the Ukrainian school of neoclassicists. The most favorite poetic genres of M. Zerov and M. Rylsky are determined. The purpose of the study is to analyze Ukrainian-language poetic translations that have reached antiquity, but have not lost their relevance today. Materials and methods of research. The analysis, synthesis and comparison as components of general scientific methods and linguistic ones in combination with historical and culturological approaches are used in this work. Discussion. Sonnet became a universal genre for Ukrainian neoclassicists, combining strict style and strict form. It was not only an inner need, but also a vital necessity. "Severeness" can be understood as the antithesis of the disintegration of the form that prevailed at the time in the so-called proletarian culture. Conclusions. The genre of the sonnet became universal for Ukrainian neoclassicists, as they turned to it in order to demonstrate the uniqueness and inaccessibility of Hellenic artists and at the same time emphasize that the sonnet is an echo of antiquity and can connect modern literature with the classics.

Key words: Roman poetry, translation, sonnet, genre canons, antiquity, poetic dimensions.

Актуальність

«Вони теж приймали революцію, зміняли дорогу («вєхи»), з тривогою оглядались в майбутнє і заспокоєні, співали гімни новому порядкові, вітаючи його як еру вселюдського щастя...», - так писав автор «Камени» у своїй передмові до збірки, намагаючись пояснити, чим цікаві римські автори золотого віку сучасному читачеві. Минуло століття, проте творчість українських неокласиків як представників високої культури, котрі залишили неоціненну спадщину і внесли величезний вклад у збагачення української літератури, продовжує полонити своєю вишуканістю [14].

Аналіз публікацій

Творчий шлях та поетична спадщина українських неокласиків неодноразово ставала предметом досліджень науковців. Переважно ці праці стосувалися окремих аспектів поетичного словника та поетичного мислення М. Зерова, М. Рильського, П. Филиповича, Ю. Клена, М. Драй-Хмари. Дослідники порушували питання, пов'язані із своєрідністю художньої мови (В. Шинкарук, В. Агеєва, Т. Руда, Н. Цівун, С. Тримбач, А. Калєтнік) та мовотворчості неокласиків (К. Панасенко), зверталися до розгляду словесних образів і концептів (В. Шинкарук, М. Жулинський, М. Стріха, О. Балалаєва, сонет, жанрові канони, античність, віршовані І. Вакулик, В. Кашперська, Д. Вакулик), відзначали специфіку звукопису та поетичного синтаксису творів неокласиків (С. Харченко). Взимку цього року у Національному університеті біоресурсів і природокористування України відбулась Всеукраїнська науково-практична конференція «Соціокомунікативний простір України: історія і сьогодення», присвячена 125-річчю від дня народження М. Т. Рильського, яка зібрала науковий світ навколо видатної постаті «грона п'ятірного» [21].

Мета нашого дослідження - проаналізувати українськомовні поетичні переклади, які сягнули античності, проте не втратили своєї актуальності й нині. Ці переклади надзвичайно строкаті, але мають свої особливості. У роботі використано аналіз, синтез та порівняння як складові загальнонаукових методів та власне лінгвістичні у поєднанні з історичним і культурологічним підходами.

Результати дослідження та їх обговорення

Римська поезія не знала рим, тому поетичні переклади з латини є складними [3; 4]. Проте, за визначенням фахівців, переклади М. Зерова вважаються найадекватнішими і найпоетичнішими [2; 10; 15; 16]. Але «латинські» інтереси не обмежувались римськими поетами. 1924 року 3-ій номер «Червоного шляху» вміщує латинські вірші Г. Сковороди у перекладах М. Зерова [19]. Однак критика 20-З0 рр. вважала поетичні переклади Зерова даремним витраченням часу або взагалі не сприймала. Іншого неокласика - М. Рильського - називали трубадуром буржуазної культури [12; 13; 20]. Поезія «Нашу шлюбну постелю вквітчали троянди пахучі...» зі збірки «Синя далечінь» написана античним розміром - гекзаметром [1]. Нагадаємо, що любовна елегія була здобутком Тібулла і Проперція. Любовна тематика у Тібулла була пов'язана з культом природи, з уславленням простого сільського життя, якому протиставляв повну тривогами сучасність [5]. У Рильського такі поезії набувають більш сучасних мотивів, ніж у Зерова.

Запахла осінь в'ялим тютюном

Та яблуками, та тонким туманом,

І свіжі айстри під піском рум'яним

Зорюють за зачиненим вікном.

У травах коник, як зелений гном,

На скрипку грає...

... Учися чистоти і простоти

І, стопчуючи килим золотий,

Забудь про вежі темної гордині. (Крізь бурю й сніг, 1925 р.)

І така чарівна картина «вічної весни» у Зерова:

Вічна стояла весна, і подувом ніжним зефіри

Лестили цвіт луговий, що пишався і ріс самостійний.

Втім, і незораний лан половів - нахилявся хлібами

І, нележавши в пару, наливав своє стигле колосся.

Ріки текли молоком, струменіли скізь нектаром ріки,

І темнолисті дуби золотими точились медами.

Естетичною платформою, яка об'єднувала неоклассиків, була любов до слова, до строгої форми, до великої спадщини світової літератури. Вони усвідомили сонет як «строгий стиль», як сувору форму.

І лиш одна ще тішить дух поета,

Одна відроджує ваш строгий стиль -

Ясна, дзвінка закінченість сонета. (М. Зеров. Сонети і елегії, 1922р.)

Нам відомі сонети Данте, Кавальканті, Петрарки, Шекспіра. Сонети М. Рильського і М. Зерова різняться. У Рильського допустимі відхилення від метричного тону, римування не завжди канонічне. У Зерова - більше дотримання канонічної форми сонета. То був «строгий стиль», «карбований». Майстер сонета Зеров хотів видати перекладний сонетарій, в якому мав намір представити найвидатніших сонетистів світу [9].

Твори М. Зерова в більшості потребують хоча б короткого пояснення історично- культурних реалій, імен, бо менше, ніж у Рильського, пов'язані з сучасністю. Тут більше перегуків з античністю. Епіграф до сонету «Nature-morte» з Гетевої «міньйони» «Kennst du das Land?» («Ти знаєш край?») править за вступ до безрадісної картини Баришівки (Лукрози) 1921р., де єдиний освітньо- культурний заклад - «Просвіта», в якому азартні ігри, понівечені крісла та цигарковий дим... Власне, про це ж написав М. Зеров у пізнішій статті «Євразійський ренесанс і пошехонські сосни» [7]. Щодо останніх шести рядків сонета, не можна не згадати «Собаче серце» Булгакова: «Чому забрали килими з парадних сходів?.. Хіба де-небудь у Карла Маркса сказано, що другий підїзд слід забити дошками і ходити кругом через чорний двір?.. Чому пролетар не може лишити свої галоші внизу, а каляє мармур?»

По килимах натоптані цигарки І понад кріслами смердючий дим І над вертепищем - Маркс і Лассаль.

В очах у Маркса пролягла печаль,

Шляхетне серце тягота притисла;

- Лассалю! та невже в одвіті ми

- За ці криваві й понівечені крісла,

За ці брудкі й потерті килими?

(М.Зеров. №Шге-тогіе, 1922 р.)

Епітети М. Зерова досить витончені, цікаві своєю новизною і часто несподіваною сполучуваністю: «твереза вода», «кубок веселий», «святий бич», «вінки квітчасті», «мить остання», а «роки текучі», «дзвінкий водограй» і «дикі струмки». Можливо, такої своєрідної палітри вони набувають завдяки тому, що знаходяться у постпозиції і нерідко симетрично розташовані. Таким чином підноситься рівень мовлення на свідому стилістичну настанову - інверсію. Це було необхідно Зерову, щоб перенести центр ваги від іменника на прикметник, звернути увагу на новизну і важливість його, тому «Ахілл шоломенний», «Оріон дощовитий», «ніч сновійна», «сонце світлосяйне», море - «вітрильно-крилате» [8].

М. Зеров був закоханий в Овідія і цю закоханість вклав в переклади. Він говорить про поета:

Вінець Овідія довіку не зів'яне.

Безсмертний плач його, гіркий і незрівнянний,

Елегії душі, як цвіт весняних лоз.

І чари сонячних його «Метаморфоз»,

І мудрі тонкощі ученого кохання. (М. Зеров. Безсмертя).

Овідій, як відомо, був майстром метафор. Цю образність зумів зберегти у поетичних перекладах і М. Зеров. Наприклад, описуючи потоп, говорить про ріки:

Ріки, вернувшись додому, уста джерелам роздирають

І, розгнуздавши потоки свої, поспішають до моря.

Цікаво, що до «оформлення» в неокласичний гурт,

Рильський писав у «Срібному сонеті» (1918):

Цей вечір замкнений в холодному спокої,

Чіткий, докінчений нагадує сонет,

Сонет каси і тиші зимової.

Зі сніжних рим дзвінких його зложив поет,

Чий силует не тлі блакитні неземної

Для тих хто молиться, є Божий силует.

Тут - мимовільній перегук із майбутнім сонетом М. Зерова, написаним 1921 р; «І лиш одне ще тішить дух поета...»

М. Рильський присвячуючи вірш М. Зерову, не наслідував його перекладацької манери, не був суворим копіїстом античних нормативів, проте став справжнім новатором, котрий на основі античної, української і російської класичної тематики створював своєрідні і водночас дуже прості, природні, прозорі форми. Поет зумів відтворити красу й повнозвучність сапфічного вірша, обмежившись мінімумом ритмічних засобів. Слід нагадати, що традицію інтерпретації античних логаедів класичними розмірами започаткував І.Франко, який переспівував сапфічні строфи (в циклі «Із Сапфони») не тільки складними логаедичними метрами, а й класичним віршем, особливо з складником «Золотії горішки, що бродились довіку» [6].

Постає питання: чому все-таки найулюбленішим у неокласиків М. Зерова і М. Рильського став саме жанр сонета? Окрім впливу французьких парнасців, були, власне, й інші причини переважно психологічного плану. Велику роль зіграти і художницькі настанови щодо класичної форми, родовід якої йде від сицилійської поезії ХШ ст.

Сонет як явище стилю був надзвичайно поширеним: у сонетах листувались друзі (Данте і Кавальканті), любовні листи тепер нерідко набували цієї форми, філософи вкладали в цю строфічну форму свої філософські системи, митці - погляди (Леонардо да Вінчі).

Українські неокласики усвідомили сонетний стиль як «строгий стиль».

І лиш одна ще тішить дух поета,

Одна відроджує ваш строгий стиль -

Ясна, дзвінка закінченість сонета (М. Зеров. Класики)

А М. Рильський у збірці «Троянди й виноград» (1957) звернеться до А. Малишка, який сказав: «Сонеты короткие - ни к чему», заперечуючи цю думку і посилаючись на приклади Петрарки, Міцкевича, Пушкіна:

... та форма удивительно чиста,

Высокого испытанного сплава.

О, не игрушка, нет, и не забава -

Живет она веками неспроста,

Классически строга и величава.

«Хаос можна малювати в два способи: чіткими лініями, так, щоб прозорість, закоханість і вихованість форми зумисне не відповідали бурхливості змісту», - писав М. Рильський. І далі: «Поет повинен володіти своїм матеріалом, хоч б і той матеріал був таким справді «кров'ю пораненого серця» (1926). А ось приватне зізнання М. Зерова до кореспондента Р. Олексієва: «Ви пишете сонети, бо хочете мати сонети, а я пишу сонети, бо інакше, поза каноністичним розміщенням думок та образів, у мене не буде нічого, бо поза сонетами - я безпорадний». Безпосередньо Микола Костьович у цьому випадку прибіднювався - і даремно. Зводячи власну сонетну творчість до «сухарної продукції», знав що лише майстер поезії здатен створити справжній сонет, знав, що може дати сонет - як мала драматургічна форма - митцеві [11].

Жанровий канон сонета передбачає концептуальність, яка має бути реалізована через певний композиційний ритм за універсальною схемою: теза - антитеза - синтез. Така схема розвитку драматургічної лінії сонета ніби «підказує» поетові найзагальніший напрям розвитку думки, настрою, розмислу. Сонет дає можливість залагодити суперечності. Отже, це збалансування стабільного і змінного, це діалог із самим собою, зі світом; це краса переходу драматичних переливів поетичного змісту. Зрештою, це особливе стильове мислення, яке перевертає до себе передусім поетів раціоналістичного складу.

Сонет став для українських неокласиків універсальним жанром. Це була не лише внутрішня потреба, а й життєва необхідність (не забуваймо, в які часи творили неокласики).

М. Зеров звертався до еллінських митців, щоб підкреслити неповторність, недосяжність їхніх вершин і водночас наголошував, що лише сонет - як відлуння античності - може пов'язувати сучасну літературу із надбаннями класики. Звернено увагу на згадку про «строгість стилю», яка у різних контекстах тлумачиться по-різному. Певним чином, цю строгість можна зрозуміти як антитезу розхристаності форми, яка панувала на той час у так званій пролетарській культурі [17; 18]. Строгість ця може означати обов'язкову дисципліну, думки й емоції, оформлену у 14- рядковий сонет.

поетичний переклад еллінський неокласик сонет

Висновки

Нами були проаналізовані поезії М. Зерова «Агронавти», «Горленко», «Kosmos», «Superstitio», «Pro domo», «Хірон», його переклади вергілієвої «Енеїди», «Метаморфоз» Овідія, елегій Проперція («Цінтії», «Туллові», «Пам'ятник», «Втеча»), Тібулла («Війна і мир»), Овідія («Життя поета»), а також од Горація («До Деллія», «До Венери», «До Левконої»). Ті речі, яку в оригіналі були написані гекзаметром або елегійним дистихом, М. Зеров переклав, дотримуючись розміру оригіналу. Що ж до ритмічної різноманітності римських ліриків (Катулл, Горацій), то тут перекладач не зберіг єдиного принципу: деякі поезії він переклав, точно відтворивши ритміку оригіналу (наприклад, 32 ода першої книги Горація), а часто йдучи за прикладом багатьох попередників, обертав розмір, звичніший для нашого віршування, також запровадив і риму, яка в оригіналі відсутня.

Таким чином, жанр сонету для українських неокласиків став універсальним, адже до нього вони звертались з метою продемонструвати неповторність та недосяжність еллінських митців і водночас наголошували, що саме сонет є відлунням античності і може пов'язувати сучасну літературу із надбаннями класики.

Список використаних джерел

1. Balalaieva O.Y., Vakulyk I.I. Perception of ancient motifs in the works of Ukrainian neoclassicists. Studia Humanitatis. 2017. V. 4.

2. Балалаєва О.Ю., Вакулик І. І. Ad fontеs: формування естетичної платформи у творчості М. Зерова і М. Рильського. Мова. 2017. № 28.

3. Вакулик І., Кашперська В. Метрика творчої спадщини українських неокласиків. Українське мовознавство. К., 2010. № 40/1.245-249

4. Вакулик І.І. «Люби природу не як символ...». Література. Фольклор. Проблеми поетики. К., 2012. № 37.

5. Вакулик І.І. Інтерпретація концепту квітів у ранній творчості Рильського. Мова як світ світів. Граматика і поетика текстових структур. К., 2010.

6. Вакулик. І.І. Мова, етнос, нація у контексті гуманітарних знань. Монографія. К., 2016. 184 с.

7. Зеров М. Антологія римської поезії. Репринтне видання. К., 1927.

8. Зеров М. Твори: В 2-х т. К., 1990. Т.1. 842 с.

9. Історія української літератури XX століття: у 2 кн. Кн. 1: Перша половина XX ст. К.: Либідь, 1998. 464 с.

10. Калєтнік А.А. Вербалізація художнього світогляду в концепції Миколи Зерова. Мова і культура. 2011. Вип. 14. Т. 4. С. 336-341.

11. Кобиленко Н.К. Кореляція понять концепт і символ у когнітивній лінгвістиці. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія: Філологічна. 2016. В и п. 60. С. 35-37.

12. Коцюбинська М. Література як мистецтво слова. К.,1965.

13. Кузьма Ю.М. Античні мотиви в поезії М.Т. Рильського. Іноземна філологія. Львів, 1966. Вип. 9. С. 32-39.

14. Панасенко К.О. Символіка поетичного тексту як об'єкт перекладу (на матеріалі українських та російських перекладів англомовної поезії XIX-XX ст.): дис.... канд. філол. наук: 10.02.16. Херсон, 2015. 247 с.

15. Панченко В. Микола Зеров: формування української ідентичності. Мандрівець. К., 2013. № 2. С. 50-57.

16. Сацик І.К. Естетична концепція Миколи Зерова: калокагатія. Гуманітарний часопис. Харків, 2007. № 3. С. 61-69.

17. Солодько П. Ремінісценції з грецької та латини в оригінальній поезії Миколи Зерова. Дивослово. 1994. № 12. С. 9-11.

18. Турган О. Рецепція античності в українській літературі (діахронічний аспект). Філологічні семінари. Київ: КНУ ім. Т. Шевченка, 2013. Вип. 16. С. 72-81.

19. Червоний шлях. Харків, 1923. № 3.

20. Шинкарук В. Образи земляків у творчості Максима Рильського. Актуальні проблеми історії і літератури Волині та Київщини. Збірник наукових праць: У 2 ч. Ч. 1. Житомир: Видавництво «Волинь», 1999. С. 194-202.

21. Соціокомунікативний простір України: історія та сьогодення: зб. Матеріалів Всеукраїнської наук.-практ. конф. до 125-річчя від дня народження М.Т. Рильського. Київ, 20 - 21 лютого, 2020 р. Київ: Міленіум, 2020. 168

References

1. Balalaieva O.Y., VakUyk I.I. (2017). Perception of ancient motifs in the works of Ukrainian neoclassicists. Studia Humanitatis. 4

2. Balalaieva O.Y., VakUyk I.I. (2017). Ad fontеs: formation of aesthetic platform in the creation of M. Zerov and M. Rylsky. Mova. 28.

3. VakUyk I., Kashperska V. (2010). Metryka tvorchoi spadshchyny ukrainskykh neoklasykiv [The metric of the creative heritage of the Ukrainian neoclassic]. Ukrainske movoznavstvo [Ukrainian linguistics]. 40/1. Kyiv. 245-249.

4. VakUyk I.I. (2012). Lrnby pryrodu ne yak symvol [Love natore is not a symbol of]. Literatura. Folklor. Problemy poetyky [Literature. Folklore. Problems of poetics]. Kyiv. 37.

5. Vak-yk, I.I. (2010). Interpretaciia kontsepto kvitiv и rannii tvorchosti Rylskoho [Interpretation of the concept of fl owers in Rylsky early works]. Mova yak svit svitiv Hramatyka i poetyka tekstovykh struktur [Language as world of worlds. Grammar and poetics of text structures]. Kyiv, 2010.

6. VakUyk I.I. (2016). Mova, etnos, natsiia u konteksti humanitarnykh znan [Language, ethnicity, nation in the context of humanities]. Monograph. Kyiv, 2016. 184.

7. Zerov M. (1927). Antolohiia rymskoi poezii [Anthology of Roman poetry]. Reprint edition. Kyiv.

8. Zerov M. (1990). Tvory [Works: In 2 vols.]. Kyiv. Vol.1.842.

9. Istoriia ukrainskoi literatury XX stolittia [History of Ukrainian literature of the XX century] (1998). Book 1: The first half of the XX century. Kyiv: Lybid, 464.

10. Kaletnik A.A. (2011). Verbalizatsiia khudozhnoho svitohliadu v kontseptsii Mykoly Zerova [Verbalization of the artist considered in Ni kolai Zerov]. Mova i kultura [Language and culture]. 14. 4. 336-341.

11. Kobylenko N.K. (2016). Koreliatsiia poniat kontsept i symvol u kohnityvnii linhvistytsi [Correlation of concepts concept and symbol in cognitive linguistics]. Naukovi zapysky Natsionalnoho universytetu «Ostrozka akademiia». Seriia: Filolohichna [Scientific records of the National University ««Ostroh Academy». Series: Philological]. 60. 35-37.

12. Kotsyubynska M. (1965). Literatura yak mystetstvo slova [Literature as the art of speech]. Kyiv. 165.

13. Kuzma Y.M. (1966). Antychni motyvy v poezii M.T. Rylskoho [Ancient motifs in the poetry of MT Rylsky]. Inozemna filolohiia [Foreign philology]. Lviv. 9. 32-39.

14. Panasenko K.O. (2015). Symvolika poetychnoho tekstu yak obiekt perekladu (na materiali ukrainskykh ta rosiiskykh perekladiv anhlomovnoi poezii XIX-XX) [Symbolism of poetic texture, which is a translation (in Ukrainian and Russian translations of English poetry of XIX - XX)]. Kherson, 247.

15. Panchenko V. (2013). Mykola Zerov: formuvannia ukrainskoi identychnosti [Mykola Zerov: known Ukrainian identifier]. Mandrivets [Traveler]. Kyiv. 2. 50-57.

16. Satsyk I.K. (2007). Estetychna kontseptsiia Mykoly Zerova: kalokahatiia [Aesthetic concept of Nikolai Zerov: kalokagatia]. Humanitarnyi chasopys [Humanities magazine]. Kharkiv. 3. 61-69.

17. Solodko P. (1994). Reministsentsii z hretskoi ta latyny v oryhinalnii poezii Mykoly Zerova [Reminiscences of Greek and Latin in the original poetry of Nikolai Zerova]. Dyvoslovo [Divoslovo], 12. 9-11.

18. Turgan, O. (2013). Retseptsiia antychnosti v ukrainskii literaturi (diakhronichnyi aspekt) [Antibody reception in the Ukrainian literature (diachronic aspect)]. Filolohichni seminary [Philological seminars]. Kyiv: KNU T. Shevchenko. 16 72-81.

19. Chervonyi shliakh [The Red Way] (1923). Kharkiv. 3.

20. Shikaruk, V. (1999). Obrazy zemliakiv u tvorchosti Maksyma Rylskoho [Images of countrymen in the works of Maxim Rylsky]. Aktualni problemy istorii i literatury Volyni ta Kyivshchyny. Zbirnyk naukovykh prats [Current issues of history and literature of Volyn and Kyiv community. Collection of scientific works]: 2 parts. Part 1. Zhytomyr: Volyn Publishing House. 194-202.

21. Sotsiokomunikatyvnyi prostir Ukrainy: istoriia ta sohodennia [Socio-communicative space of Ukraine: history and present] (2020). Zb. materialiv Vseukrainskoi nauk.-prakt. konf do 125-richchia vid dnia narodzhennia M. T. Rylskoho [Proceedings of the Ukrainian scientific and practical conference to the 125th anniversary of M.T. Rylsky]. February 20-21, Kyiv. 168.

Размещено на Allbest.ru