Стилістичний топос "голодних і спраглих" як елемент соціального складника концепції сталого розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

СТИЛІСТИЧНИЙ ТОПОС «ГОЛОДНИХ І СПРАГЛИХ» ЯК ЕЛЕМЕНТ СОЦІАЛЬНОГО СКЛАДНИКА КОНЦЕПЦІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Єфремов В.В., аспірант кафедри української та зарубіжної літератур

Житомирського державного університету імені Івана Франка

Анотація

У статті автор розглядає функціонування стилістичного топосу «голодних і спраглих» у давньоруських пам'ятках («Слово про Закон і Благодать» Іларіона Київського, «Слово про віру латинську чи варязьку» Феодосія Печорського, «Пам'ять і похвала князю Володимиру» Якова Мниха, «Слово, що написав він своєму князю Ярославу Володимировичу» Данила Заточника, «Повчання» Володимира Мономаха, Києво-Печерський Патерик) та доходить висновку, що топос виступає елементом соціальної структури суспільства, а також функціонує як оцінка характеристики фізіологічного стану людини. Окрім того, художнє вираження топосу формує номінацію суспільних класів: духовенства, князів, воїнів, жебраків, а також виступає маркером соціальної нерівності. На функціонування стилістичного топосу «голодних і спраглих» у аналізованих пам'ятках значний вплив має загальноісторичний контекст та традиції християнської культури. Соціальний аспект художнього відтворення топосу «голодні та спраглі» спрямований на людину і націлений на збереження стабільності її соціокультурного середовища. Спираючись на художнє вираження топосу «голодні та спраглі», концепція СР передбачає, що людина повинна брати активну участь у процесах, які формують сферу її життєдіяльності.

Автор статті наголошує, що для досягнення СР сучасне суспільство повинне створити ефективну систему прийняття рішень, яка враховує попередній культурний досвід, адже культура (а тому і література) є ніщо інше, як послідовна зміна окремих поколінь, кожне з яких використовує здобутки, передані йому всіма попередніми генераціями. До того ж у міру поглиблення знання про літературу попередніх епох та вміння цінувати здобутки минулих періодів людство отримує унікальну можливість взяти за основу курсу розвитку попередньо набуту культурну спадщину, яка формується в тому числі за посередництвом літературного топосу «голодних та спраглих».

Ключові слова: українська середньовічна література, сталий розвиток, літературний топос, стилістичний топос, «голодні та спраглі».

Abstract

STYLISTIC TOPOS «THE HUNGRY AND THIRSTY» AS AN ELEMENT OF THE SOCIAL COMPONENT OF THE SUSTAINABLE DEVELOPMENT CONCEPT.

In the article the author considers the functioning of the stylistic topos of «hungry and thirsty» in monuments («A Word about Law and Grace» by Hilarion of Kyiv, «A Word about the Latin or Varangian Faith» by Theodosius Pechersky, «Memory and Praise to Prince Vladimir» by Yakov Mnykh, «The word he wrote to his prince Yaroslav Vladimirovich» by Danylo Zatochnyk, «Teachings» by Volodymyr Monomakh, Kyiv-Pechersk Paterik) and concludes that the topos is an element of the social structure of society and also functions as an assessment of the physiological state of man. In addition, the artistic expression of the topos forms the nomination of social classes: clergy, princes, warriors, beggars, and also acts as a marker of social inequality. The general historical context and traditions of Christian culture have a significant influence on the functioning of the stylistic topos of the «hungry and thirsty» in the analyzed monuments. The social aspect of the artistic reproduction of the topos «hungry and thirsty» is aimed at people and aims to preserve the stability of its socio-cultural environment. Based on the artistic expression of the topos «hungry and thirsty», the concept of SD implies that a person should take an active part in the processes that shape the sphere of his life. The author of the article emphasizes that in order to achieve the SD, modern society must create an effective decision-making system that takes into account previous cultural experience, because culture (and hence literature) is nothing more than a consistent change of individual generations, each of which uses achievements, passed on to him by all previous generations. In addition, as the knowledge of the literature of previous epochs deepens and the ability to appreciate the achievements of past periods, humanity gets a unique opportunity to take as a basis the course of development of previously acquired cultural heritage, which is formed through the literary topos «hungry and thirsty».

Key words: Ukrainian medieval literature, sustainable development, literary topos, stylistic topos, «hungry and thirsty».

Постановка проблеми

Натепер питання вивчення середньовічної культури стає все більш актуальним. Суспільство починає усвідомлювати, що вирішення багатьох проблем сучасної історії неможливе без залучення історичного досвіду періоду Середньовіччя. Політичне і культурне значення літератури українського Середньовіччя, передовсім книжності Київської Русі, на думку дослідниці О. Сліпушко, визначається її значним внеском у розбудову «основ державності, у формування політичного статусу народу» [8, с. 384]. Книжність Київської Русі стала основою сучасного уявлення про державотворчі процеси, духовність і культуру.

На особливій ролі української середньовічної літератури наголошував вчений П. Білоус, коли зазначав, що «це чималий етап у розвитку нашого письменства, що там джерела багатьох літературних традицій, наша художня та історична пам'ять» [1, с. 56]. Вивчення української середньовічної літератури передбачає реконструкцію багатогранної культурної системи, окремі складники якої мали власні неповторні риси і характеристики та залишилися зафіксованими у літературних пам'ятках.

Одним з визначних творів княжої доби вважають «Пам'ять і похвалу руському князеві Володимиру», постать автора якого досі повністю не визначена. Одні з учених припускають, що ним міг бути наприклад ченець Яков, згаданий під роком 1074 у «Повісті минулих літ». Інші вважають, що існувало кілька «Яковів Мнихів» і що вони жили не лише в XI ст., тобто твір є компілятивним. У «Похвалі...» автор оповідає як князь Володимир охрестився, як було охрещено русичів. Також описується процес прийняття християнства на Русі і доводиться те, що воно тут цілком закономірне, оскільки ще княгиня Ольга уславляла Бога.

Окреме місце у творі посідає так зване «Житіє князя Володимира», яке написане в дусі класичних агіографічних творів та зображує Володимира як «подвижника і святого», хоча церквою канонізований він був значно пізніше. У «Житії» використовується набір стереотипних схем і мотивів, як-от стилістичний топос «голодні і спраглі», що окреслює специфічний тип релігійної поведінки князя: «У містах і селах, усюди милостиню чинив: голих одягав, голодних годував і спраглих напував» [9]. Топос функціонує на позначення найчисельнішої верстви середньовічного суспільства бідняків, які не сприймалися як економічна і соціальна аномалія, а навпаки, вважалися своєрідним об'єктом морального виховання, а допомога їм умовою спасіння душі.

Ефективну соціальну політику автор радить будувати князю на прикладі створення успішної родини: «Невже скажеш мені: «Женись у багатого тестя честі заради великої там пий та їж? Та ліпше б мені вола бурого ввести у дім свій, ніж злу жону взяти. Бо віл не говорить, ні зла не замишляє, а зла жона, коли б'єш, біснується, а лагідно до неї заноситься, у багатстві гордиться, а в убозтві інших осуджує» [9]. Читач знову зустрічає різновид інваріанту топосу «голодний та спраглий» «пий та їж», який висвітлює благополуччя багатих і знатних людей, що згодом утворили могутній прошарок феодалів. Саме ці великі землевласники і стали основою для формування панівного прошарку суспільства, на який спиралася князівська влада. Використання топосу «пий та їж» як ознаки наявності продуктів харчування для голодної Європи стає вказівником соціального походження конкретної суспільної групи феодалів.

Для християнина Данила Заточника багатство розуміється як суспільна вада, а багаті люди ніщо інше, як соціальне зло, якого слід позбутися. Саме тому він не радить створювати сім'ї з представниками багатіїв, «злими жонами», адже соціальна нерівність призведе до швидкого розірвання цих стосунків. топос християнство голодний середньовічний

У Нагірній проповіді представлено умови входження до Царства Божого, коли Ісус закликає збирати скарби вищої якості, ніж просто матеріальні речі, які дуже часто псуються: «Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво, і де підкопують злодії і викрадають. Збирайте собі скарби на небі.» (Мт. 6:19-20). До того ж в уявленні християн неможливо служити Богові і багатству водночас: «Ніхто не може двом панам служити: або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити і мамоні» (Мт. 6:24). (Мамон бог багатства).

Як протиставлення класу феодалів, що уособлюють антипод духовенству, автор звертається з проханням до князя: «Тож як звеселяєшся ти багатьма ласощами, мене спом'яни, що хліб їсть сухий, п'єш солодке питво, то мене спом'яни, що теплу воду п'є» [9]. Таким чином, знову зустрічаємо варіант топосу «голодний та спраглий», що дає змогу диференціювати стан духовенства та феодальний стан на основі типу харчування.

КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ ПАТЕРИК. Слово 35.

В одному з оповідань патерика (Слово 35) розповідається про ченця Пимена, який спочатку був простим мирянином, довго хворів, і був відправлений до обителі для лікування. Його багаті батьки не давали можливості прийняти чернечий постриг Пимену, а тому він ревно молився, щоб якомога довше перебувати в монастирі. Монахи обителі мали відразу до хвороби Пимена, тому часто «лишали його голодним і спраглим на два дні чи три» [9].

Монастир як духовне середовище не може бути місцем прояву будь-якої різниці між соціальними групами, тому на його ж території відбувається покарання недбалих чорноризців: «Зцілений же від немочі брат погидував, задля смороду утробного, й збувся Пимена, і його голодним та спраглим залишив. І лежав у окремій споруді, і раптом гарячка запалала в ньому, і не міг встати протягом трьох днів» [9]. Монах, що знехтував своїм обов'язком покірно служити Пимену, враз опиняється у схожій ситуації потерпає від спраги, спричиненої гарячкою. Читач має змогу прослідкувати, як змінюються соціальні ролі того, хто раніше потребував допомоги та того, хто її надавав. Пимен, як ідеал чернечого життя, не повторює вчинок свого попередника, а навпаки, у дусі християнства прощає знущання та повторює, що рівну відплату мають ті, хто хворіє, і ті, хто служать хворим.

Висновки

Отже, проаналізувавши топос «голодних і спраглих» у давньоруських пам'ятках, можемо дійти висновку, що він виступає елементом соціальної структури суспільства та функціонує як:

- оцінка характеристики фізіологічного стану;

- номінація класів: духовенства, князів, воїнів, жебраків;

- маркер соціальної нерівності.