Повсякдення у віршах Климентія Зиновіїва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Повсякдення у віршах Климентія Зиновіїва

Новик О.П., доктор філологічних наук, професор кафедри української та зарубіжної літератури і порівняльного літературознавства Бердянського державного педагогічного університету

У статті розглянуто особливості змалювання повсякдення у збірці віршів Климентія Зиновіїва «Вірші. Приповісті посполиті». Барокові поети зазвичай у своїх текстах поєднували кілька рівнів зображення світу, поєднуючи біблійну і сучасну історію, алегоричне та символічне змалювання подій сучасних та минулих. Тому розгляд повсякдення здійснювався на різних рівнях тексту. Творчість письменника характеризували в ХІХ-ХХ ст. Пантелеймон Куліш, Іван Франко та інші дослідники, залучаючи відомості про нього з його власних віршів, нерідко домислюючи, яким було повсякдення ченця.

Світ поезій Климентія Зиновіїва дуже строкатий, наповнений реалістичними образами сучасників, по-бароковому химерно вплетеними у християнську філософію письменника. Тож і повсякденність численних постатей, які є частиною художнього світу поезії митця і «Приповістей посполитих», є мозаїчною. Завважмо, що йдеться не про повсякденність автора, а про повсякденність епохи, того світу, який письменник бачить та інтерпретує крізь призму християнської доктрини. Розглянуто структуру збірки як структуру образів створення художнього віддзеркалення повсякденності. Розділи збірки свідчать про глибоку обізнаність автора з різними життєвими явищами епохи. Не оминає увагою письменник і такі проблеми, як пияцтво, розпуста, про які пише з позиції християнського моралізаторства, йдеться і про суспільні явища, природні зміни. Є окремі групи віршів, присвячені різним ремеслам, є вірші про тварин, що також є змалюванням повсякдення автора.

З огляду на змальований по частинах світ барокової епохи в творах Климентія, для порівняння залучено твори Івана Величковського та Данила Братковського. Повсякденність у збірці Климентія Зиновіїва відтворюється як панорамна картина епохи з описом найменших побутових дрібниць, життєвих явищ, філософського християнського переосмислення життєвих негараздів, проблем моралі. Повсякдення посполитого люду є об'єктом художнього переосмислення для поета, матеріалом для роздумів і повчань.

Ключові слова: повсякдення, Климентій Зиновіїв, поезія, барокова поетика.

Everyday life in Klymentii Zynoviiv's poems

The article considers the peculiarities of depicting everyday life in the collection of poems by Klymentii Zynoviiv “Poems. Commonwealth Tales”. Baroque poets usually combined several levels of image of the world in their texts. They combined biblical and modern history, allegorical and symbolic depiction of events of the present and the past. Therefore, the consideration of everyday life was carried out at different levels of the text.

The world of Klymentii Zynoviiv's poetry is very colorful, filled with realistic images of contemporaries, baroquely intricately woven into the Christian philosophy of the writer. Therefore, the everyday life of numerous figures that are part of the artistic world of the artist's poetry and “Poems. Commonwealth Tales” is mosaic. It should be noted that this is not about the everyday life of the author, but it is also about the everyday life of the era, the world that the writer sees and interprets through the prism of Christian doctrine.

The structure of the collection is considered as the structure of images of creating an artistic reflection of everyday life. The sections of the collection testify to the author's deep awareness of various life phenomena of the epoch. The writer does not overlook such problems as drunkenness, debauchery, which he writes about from the standpoint of Christian moralism. There are separate groups of poems dedicated to different crafts, there are poems about animals. It is also a depiction of everyday life.

The works of Ivan Velychkovsky and Danylo Bratkovsky are used for comparison. Everyday life in the collection of Klymentii Zynoviiv is reproduced as a panoramic picture of the epoch, with a description of the smallest household trifles, life phenomena, philosophical Christian rethinking of life's troubles, moral problems. The everyday life of the common people is an object of artistic rethinking for the poet, a material for reflection and teaching.

Key words: everyday life, Klymentii Zynoviiv, poetry, baroque poetics.

Творчість Климентія Зиновіїва привертала увагу дослідників ХІХ-ХХ ст. і тепер викликає науковий інтерес сучасних літературознавців. Попри різні ракурси огляду поезії митця, проблема відтворення повсякдення у його віршах залишалася поза увагою дослідників. Климентій Зиновіїв - поет, який у своїй творчості відтворив строкату картину епохи. Ім'я письменника постає захованим, за бароковою традицією, у мезовірші про автора, з якого ми дізнаємося, що автор (ізложитель - слово використане для того, щоб почати з літери І) «Ієромонах Климентій Зіновіїв син». Тож уже від такого вплітання автора в текст починається занурення в повсякденність барокового письменника, який «вседневно Христа-спаса молебствуєт / І покорно за сіє просить прощенія, / зичачи божіяго благословенія» [3, с. 29].

Біографічні дані Климентія дослідники творчості письменника черпали власне із самих віршів поета, приписуючи авторові життєвий досвід зі всього того, про що писав Зіновіїв. Проблема відтворення реалій епохи у творчості письменників барокової доби належним чином ще не вивчалася. Дослідження повсякденності здебільшого стосується текстів ХІХ-ХХ ст., попри те, що давні часи та їх інтерпретація тогочасним письменством потребують уваги як істориків, так і літературознавців. Барокові поети зазвичай у своїх текстах поєднували кілька рівнів зображення світу, поєднуючи біблійну й сучасну історію, алегоричне та символічне змалювання подій сучасних та минулих.

Повсякденність у літературознавстві висвітлювалася в працях Ю. Лотмана, який визначив повсякденність як «звичайний перебіг життя в його реально-практичних формах; це речі, що оточують нас, наші звички, щоденна поведінка» [6, с. 13]. Отже, дослідження текстів барокового автора неминуче змусить нас розглянути реалії, змальовані в них з точки зору старих часів, проаналізувати, як саме відтворюється світобачення автора завдяки змальованому в тексті побутописанні і, ширше, повсякденні. Світ поезій Климентія Зиновіїва дуже строкатий, наповнений реалістичними образами сучасників, по-бароковому химерно вплетеними у християнську філософію письменника. Тож і повсякденність численних постатей, які є частиною художнього світу поезії митця і «Приповістей посполитих», є мозаїчною. Завважмо, що йдеться не про повсякденність автора, а про повсякденність епохи, того світу, який письменник бачить та інтерпретує крізь призму християнської доктрини.

Структура збірки свідчить про обізнаність автора в різних сферах життя. На відміну від побуту, «повсякденність постає як узагальнююче поняття, яке включає у себе не тільки об'єктивні умови щоденного існування і стійкі стереотипні зразки поведінки і вирішення проблем, а й суб'єктивні переживання, думки, оцінки і способи світосприйняття, характерні для повсякденного життя» [4, с. 14]. Тож, вочевидь найперше потрібно згадати, що автор «Приповістей посполитих» був ієромонахом, його побут як священника і можливість спілкування з представниками різних верств населення відбилися в тематиці зацікавлень письменника.

П. Куліш характеризує особистість Климентія Зиновіїва крізь призму його творчості, переносячи всі картини повсякдення, змальовані автором, на життя письменника. Тож, спроєктувавши зміст віршів на постать самого письменника, П. Куліш робить з Климентія досвідченого ловеласа й пияка. І. Франко не оминає увагою постать Зиновіїва, вважаючи, що його творчість відтворює життя часу у всіх його проявах, і слідом за П. Кулішем, почасти проєктуючи також поезію на життєвий досвід митця. Зокрема, І. Франко пише і про майстерно відтворену картину народного життя і побуту: «Із письменників XVIII віку, яких твори дійшли до нас у рукописах або в сучасних друках, заслугують на ближчу увагу три, а власне віршописець Климентій, мандрівний монах, якого простора збірка віршів, хоч невисокої поетичної вартості, дає дуже багато характерних рисів для зрозуміння життя і побуту особливо нижчих верстов народної маси придніпрянської України в першій половині XVIII віку, а також немало автобіографічних подробиць для характеристики самого автора» [14, c. 256].

Г. Нога слушно завважив, що барокова сатирична поезія зберегла небагато імен авторів, при цьому називає поміж інших і Климентія Зиновіїва [8]. Стосовно імені письменника складно зробити якісь певні висновки (син Зиновія як одна з версій науковців), проте навіть це можна вважати рисою повсякденності автора барокового тексту, у якій постають реалії світу, їх переосмислення, хоча часто зберігається анонімність. Досліджуючи сатиричну поезію як джерело з історії повсякдення, Г. Нога робить висновок про тексти Некрашевича та інших поетів: «Отже, навіть такий побіжний аналіз кількох сатиричних творів кінця XVIII ст. дає уяву про побут та матеріальні умови повсякденності того часу, демонструючи перспективу інтер-дисциплінарних студій на літературному матеріалі. Сучасний дослідник та пересічний читач отримують можливість побачити виразний та індивідуалізований стан суспільства у його морально-етичному, естетичному, релігійному та побутовому виявах. Література (у цьому разі сатирична) допомагає адекватно змоделювати «колективний портрет» української спільноти кінця XVIII ст.» [8, c. 282]. Подібним чином можемо шукати картину повсякдення і в поезіях Климентія Зиновіїва.

М. Капкан у посібнику «Культура повсякденності» [4] виділяє низку факторів, які є складниками повсякденності. Зокрема, це час і простір, речовий світ, тіло і одяг (одяг як річ, як елемент тілесності, як мова), гастрономічна культура, почуття і емоції. Свого часу В. Крекотень писав про характерний для барокового письменства спосіб зображення світу, зокрема, про так званий «ліс речей», коли з мозаїки різноманітних складників виникає картина світу, побачена автором.

Про таку спробу пізнання сущого можемо говорити, аналізуючи календарно-астрологічну рукописну збірку «О пріроженю человеческом» (1699) [10]. Про це писав Л. Ушкалов: «Читаючи небо як мереживо Господніх знаків, наш поет перетворює карколомну сув'язь буття на «ключ розуміння» людської долі. «Прогностика» архімандрита Онуфрія - правдивий «ліс речей» (silva rerum). Тут подибуємо бозна-стільки всіляких матерій, починаючи від питоменно барокових образів «марноти марнот» <...> і закінчуючи енкомієм святій неділеньці, геть чудною «фізіономікою» та розважаннями «о женской природі», «куроглашеніи», «полуденном сне» тощо [13, с. 85-86].

Подібний «ліс речей» є і в збірнику П. Поповича-Гученського. Багато з текстів Зиновіїва подібні до текстів нищенських віршів зі збірника П. Поповича-Гученського саме відтворенням повсякденності епохи як на рівні речового світу, так і на рівні почуттів та емоцій. Зокрема, йдеться про частину збірки Климентія «О(т) /дє почивдю(т)сЛ щ богатства(х) и щ нищєтхь, и о нє(н)дза(х) и щ ско(р)бєхь и о пєчалєхь, и щ мятєжахь» [3, с. 76]. Поєднання віршів про багатих і бідних з віршами про скорботи, печалі і бунти є дивним, але й логічним одночасно, оскільки автор таким чином втілює ланцюжок зумовленості одного явища іншим, надто ж якщо потрактувати це з точки зору християнської моралі. Тут спадають на думку вірші іншого барокового поета - Івана Величковського, де «минути добрих» саме й перераховують усілякі негаразди, з якими людина може зустрітися в цьому житті, і яких позбавить її смерть: «Минут хоробы. / Минут преслЪдованя. / Минут мученія. / Минут бЪды. / Минут скорби. / Минут слезы. /Минут обиды. / Минут раны. / Минут наруганія. / Минет голод. / Минет прагненє. / Минет нагота. / Минет убоз- ство. / Минет калЪцство. /Минет слЪпота. /Минет нЪмота. /Минет хромота. / Минут труды, невчасы, невпокои. / Минет всякоє злоє» [2, с. 73].

Климентій Зиновіїв у поезії «О /єґару або тє(ж) щ годиннику и щ годьінВ смє(р)тно(и)» нагадує читачеві про минущість людського життя, смертну годину, що є невідворотною: «Егда зєґа(р) годины в сво(и) часъ вьібіяєть. / в то врємЛ смє(р) тныА на(мь) часьі прє(з)начаєть. / Бо вЪкъ на(ш) хо(ч) бы долги(и) власна якъ годЫна: / а(х) нє вЪмы что справить минута єдина. / ІндВ жь сЛ зовєть зєда(р) годи(н)никь, лю(б) алол^й: / которы(м) устраяти прилично живуть сво(и). \40\ / А понєва(ж) то во всємь мирЪ нє новыша: / ко(ж)дому чєловВку смє(р)тнаА часыша. / I нєминущаЛ то смєртнаЛ дорога: / ко(т)рою влучи(т) бжє да(и) до тєбє бга. / А ко(л)ко жывучи, єдно дє(н) смє(р) тны(и) при(и)дєть: / и дша хо(ч) грЪшна хо(ч) свята, з(ь) тЪла вы(и)дать. / Бо и мовя(т) чась за чась, а к(ь) вєчєру ближє(и): / та(к) жє и дє(н) за дєн(ь) но(щ) за нощь, к(ь) смє(р)ти бли(ж) шє(и). / Прєто братіє трєбВ на смє(р)ть памятати: / и на прихо(д) сЛ єА прыуготовляти.» [3, c. 105].

Обігравання таких мотивів і складників часу на годиннику й часу людського життя можемо порівняти з циклом віршів Івана Величковського «Дзигар цілий з полузегарком», де також автор послуговується розкладанням часу на його складники, підкреслює необхідність пам'ятати про смертну годину, як і Климентій Зиновіїв. Таке сприйняття часу не було винятковим, а швидше, повсякденним, звичним для людини барокової епохи. Тим паче, що у Климентія є й окремі вірші, де він міркує про смерть, яка всіх зрівняє.

Особливої уваги заслуговує розділ збірки Зиновіїва «О(т) здє починаю(т)сЛ вЪр(ь)ши щ жєнахь розны(х), всякого чину и(х). То єсть щ добры(х) и о злыхь» [3, c. 97]. П. Куліш проєктує зміст поезій на життєвий досвід автора, В. Шевчук пише повість «Біс плоті» про ченця Климентія, де показує митарства аскета, що намагається встояти перед жіночою звабою. Повсякдення жіноцтва в поезії митця - це розповідь про жінок як у сфері духовного, морального, так і матеріального світу.

Жіноцтво у поезії Климентія Зиновіїва постає як строката картинка, бо заявлений розподіл на жінок різних, всякого чину, врешті й зводиться до опису поведінки добрих та злих доньок Єви. Окремі розвідки, присвячені змалюванню ґендерних аспектів зображення жінок у творах письменника, є в доробку низки вчених ХІХ-ХХІ ст. (І. Франко, Л. Ушкалов та інші), почасти ця проблема висвітлена щодо тілесного й духовного [7]. Повсякденність жінки у віршах автора є відтворенням залежності жінки від соціального статусу і водночас категорійності «добра/зла жінка», якою послуговується Климентій Зиновіїв. Природно, що все це підпорядковується християнському світобаченню ієромонаха, а поведінці злих жінок висловлюється відповідна оцінка.

Л. Ушкалов, міркуючи про барокову поезію, писав і про такий різновид українських барокових пісень, як пісні еротичні: «Навзагал, наші набожні поети XVII-XVIII століть приділяють значно більшу увагу любові духовній (Лтог Divinus), аніж любові тілесній (Cupido Venus). Остання під добу бароко не раз і не два розглядалася в рамцях гріха «нечистоти», який розпросторювався від буденного «скакання в гречку», колоритно описаного, скажімо, гієромонахом Климентієм Зиновіївим: А іна в гречку скачет добре без мужа, / Аж послі працы іногда недужа. / А и при мужу іна тож спавуєт, / И безперестанно тым хлібом керуєт, - до інцесту або й фантасмагорії за участю «інкубів» та «суккубів» [13, с. 27-28].

Пиворізи, мандрівні дяки, волочащієся ченці - творці субкультури низового бароко, до якої зараховують і Климентія. Попри це в нього є поезія «О волочащихся чернцях по містах, по школах і по корчемних дворах». Автор засуджує поведінку ченців, говорить про негідний фінал життя, порівнюючи таку смерть із собачою: «Может неразсудной той шинкарці напити, / а що горш, і комедій яких начинити. / І кгди в корчмі згинет, в гной, як пса, закопати...» [3, с. 61].

Віршів, присвячених темі пияцтва і тверезості, в нього багато, вочевидь ця тема хвилювала автора. Є як окремі міркування в різних поезіях, так і ціла низка віршів на одну тему. Так, у поезії 75-ій про п'яних людей (багатих і убогих), які вчиняють розколи, бунти, неспокій безвинним з нерозсудливих голів своїх і злих (75. Q шяныхь людєхь [богаты(х) и убоги(х)] ч^нячи(х) расколы, то є(ст) ту(р)бацЪи, або тє(ж) бунты, и за(с) нєспоко(и)ности з всякими мятежи, бєзви(н) нє бє^винтфмь) з жра(з)су(д)ны(х) гол^вь своихь; и злы(х) и цВлє нєув^жны(х) нраво(в)). Починаючи з того, що найкраще п'яному лягти спати, розмірковує про негідну поведінку пияків, які варнякають, чіпляються до людей, заважають іншим, і стверджує, що до цього їх підбурює слуга бісів. Говорить і про те, що покарання таких буйних пияків не гріх, бо: «Такому всі, хто важни(і) у шію даваєт: / а за вдарення ударяючого Бог прощаєт» [3, с. 75].

Апелює автор не тільки до християнських біблійних чеснот та до Бога, але й згадує народну мудрість, де є настанови таким розбишакам, прислів'я «пий та не вий». Додає натуралістичних подробиць, закликаючи не починати жодних бунтів, спокійно і чесно проспатися, фізіологічні потреби ходити справляти надвір, щоб не осоромитися (зазнати нецноти). Вірші збірки 100108 безпосередньо розкривають тему пиятики, починаючи з поезії 100. «От де починаються вірші, про пиятику й пияків», де вже застерігає людей від того, що пиятика може призвести і до смерті, і до матеріальних збитків, підкріплюючи свої слова народними висловами: «Бо п^ному зда(ст)сА жє и козы в золотЪ: / а са(м) вал^єт(ь) сА якъ свиніА в болотЪ» [3, c. 86].

У вірші 101 «Про хворобу, що буває від п'янства» Климентій все ж стверджує що братія (ченці) залишаються тверезими, проголошуючи апостольське слово, при цьому завважує, що апостол не забороняє пити немічним і печальним. Вірш 102 «Про тих, хто не вживає вина (горілки) або ж і всякого хмільного напою» виправдовує тих диваків, які, на особливий подив широкого загалу, завжди тверезі. Тверезість описано як дар, яким не треба гордувати іншим. Цікавими є причини відмови від алкоголю, про які пише автор: перестають пити, бо «безмірно худобу пропивав», задирався з людьми, зазнав збитків і таке інше. Повсякдення містило такий складник, як пиятика й тверезість, наслідки пиятики, професії винокурів, пивоварів, корчми і таке інше, що утворює панорамну картину побутових деталей, моралі та звичаїв у повсякденності. Елементи народної творчості, порівняння сповідання п'яного зі сповіддю померлого, залучення апеляцій до біблійної історії, все це робить правдивим і достовірним відтворення навіть такого складника повсякдення, як пиятика. Звичною справою для того часу стало і «вживання табаки», про що Климентій Зіновіїв детально пише, описуючи способи вживання, поширення цієї звички серед людей різного стану, однак завважує і гріховність цього дійства.

Спробу показати різноманітні професії свого часу навряд чи хтось здійснив вдаліше в українській літературі, ніж цей письменник, написавши низку поезій, поєднаних у розділі «П(т) /дє почивдю(т)сА вЪршы, о рємєсникахъ розмаитыхъ» [3, c. 131]. Хоча такі спроби відтворити різні ремесла в художньому творі здійснювалися неодноразово й раніше. Згадаймо принагідно «Роксоланію» Себастьяна Кленовича, де є також панорамне відтворення повсякдення, є й опис діяльності різних верств населення країни. Повсякденність людей, що заробляють на хліб різним ремеслом, труднощі й необхідність їхньої праці Кленович демонструє, наприклад, пишучи про селян, які можуть зробити колесо з дерева. У Климентія Зиновіїва ж є розповідь про різні професії повсякдення його епохи, при цьому праця ремісників описана детально, з повагою і знанням справи. Є навіть такі ексклюзивні професії, як інтроліґатор (палітурник).

Автор не обмежує тематику тільки буденними побутовими речами, пише він і про різні суспільні явища, характерні для епохи, як от те, що бунтарі йдуть на слободи: « Хто ко(л) вєк^ собЪ іщє(т) на жи(т)ло слободЫ: / мало в(ъ)ходя(т) з(ъ) мє(ж) таки(х) вєликои бЪдыт/ Бо готовьіє хаты идучи покидають: /а прышє(д) ши на слободу готовы(х) нє маютъ. / А що на(и) го(р)шє(и) часо(м) худобы забыраютъ: / и ты(л) ко що з(ъ) дшами живы(х) оставляютъ. /Ужє (ж) то(г)да гдє з^)хочє(т) то скочи(т) хо(ч) к(ъ) лЪсу: / и голы(и) ужє навє(т) хо(ч) к самому бЪсу. / Пожы^чнаА єму судыла(с) слобода: / дово(л)наА пустынА и лика и вода. / Нащо любо зволи(т)сА хо(ч) утопитисА: / а єжєли захочє(т) волно и вдавитисА» [3, с. 49]. Зиновіїв висловлює застереження проти лихої долі та бунтарства, що може призвести й до смерті непокірних, чим виявляє власне ставлення до такого складника повсякдення, закликає до покори панові.

Загалом, навіть назви частин збірки Климентія дуже красномовні: «Ось де починається про гріхи різні, і про скот і про бидло, і про бестії», «Ось де починаються речі поєдинкові» та інше. Тож і постають поруч такі речі, як грім, щастя, церква, молитва, читання книг, сни і багато іншого. Розділи книги барокового письменника Климентія постають своєрідними «частинами світу», дотичними до інших барокових спроб показати панорамну картину, як, наприклад, у збірці Данила Братковського «Світ, по частинах розглянутий», де авторське самопізнання єдине з міркуванням про світ: «Ми - світ...» [1, с. 47] і водночас підтверджує ілюзорність такого пізнавання перед вічністю.

Повсякденність у збірці Климентія Зиновіїва відтворюється як панорамна картина епохи, з описом найменших побутових дрібниць, життєвих явищ, філософського християнського переосмислення життєвих негараздів, проблем моралі. Повсякдення посполитого люду є об'єктом художнього переосмислення для поета, матеріалом для роздумів і повчань.

повсякдення вірш зиновіїв

Список використаних джерел

1. Братковський Д. Світ, по частинах розглянутий. Swiat po czqsci przeyzrzany: переклад, джерела, студії / пер. з пол., передм., прим. В.О. Шевчук. Фототип. вид. Луцьк: Видавництво обласної друкарні, 2004. 463 с.

2. Величковський Іван. Твори. Київ: Наукова думка, 1972. 191 с.

3. Зіновіїв Климентій. Вірші. Приповісті посполиті / підг. тексту І.П. Чепіги. Київ: Наукова думка, 1971.392 с.

4. Капкан М.В. Культура повседневности. Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 2016. 110 с.

5. Крекотень В. Українська книжна поезія середини XVII ст. Київ: Наукова думка. 1992. С. 5-23.

6. Лотман Ю.М. Беседы о русской культуре: Быт и традиции русского дворянства (XVIII - начало XIX века). Санкт-Петербург, 1994. 558 с.

7. Новик. О.П. Образи жінок у творах Климентія Зиновіїва: тілесне й духовне. Cialo i tozsamosc w ukra- inskiej kulturze, sztuce, literaturze, jzyku: моподгаїіа. Warszawa-Iwano-Frankiwsk: Katedra Ukrainistyki WLS Uniwersytet Warszawski, 2016. S. 17-23.

8. Нога Г. Сатирична поезія як джерело з історії повсякдення України XViii століття. У пошуках Істини. Збірник на пошану професора Володимира Антофійчука. / ред. І. Набитович. Дрогобич: Посвіт, 2015. С. 276-282.

9. Нога Г.М. Бароковий текст Петра Поповича-Гученського: між традицією і креативністю автора. Іван Огієнко і сучасна наука та освіта. Серія: Філологічна. 2017. Вип. 14. С. 251-257.

10. Перетц В.Н. Вирши Харьковского архимандрита Онуфрия. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI-XVIII века І: Сборник Отделения русского языка и словесности Академии наук СССР. Т 101, № 2. Ленинград, 1926. С. 140-176.

11. Попович-Гученський Петро. Із рукописного збірника другої половини XVII ст.: вірші. Слово многоцінне: хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу (друга половина XVXVI ст.) та в епоху Бароко (кінець XVI-XVIII ст.): в 4 кн. / кер. проєкту та вступ. ст. В. Яременко; упоряд. В. Шевчук, В. Яременко. Київ: Аконіт, 2006. кн. 4: Література пізнього Бароко (1709-1798 рік). 2006. С. 737-749.

12. Українська суспільно-політична думка. Переклади текстів XVI-XVII ст. Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т. Київ, 2001. Т. 2, Т. 3.

13. Ушкалов Л. Есеї про українське бароко. Київ: Факт-Наш час, 2006. 284 с.

14. Франко І. Зібрання творів: у 50 т. Київ: Наук. думка, 1984. Т. 41.683 с.

Размещено на Allbest.ru