Класичний детектив в українській літературі (на матеріалі циклу "Проникливість лікаря Піддубного" Юрія Шовкопляса)

Ключові слова: масова література, детектив, формульна література, класичний детектив, жанр.

Вступ

Масова література, без якої неможливо уявити культурний процес ХХ ст., є його важливою і значимою складовою. Літературознавчі та культурологічні дослідження другої половини ХХ ст. переконливо довели, що цей пласт різножанрових текстів не обов'язково безвартісний чи, тим більше, шкідливий, навпаки, його роль у загальному розвої мистецтва слова вагома. По-перше, твори масових жанрів є тим кількісним підґрунтям, яке забезпечує якісне зростання літератури. По-друге, вони - індикатори важливих проблем, які турбують суспільство, адже дуже швидко реагують на соціально-історичні події свого часу. Окрім того, постмодерна епоха вплинула на розмивання чітких меж між елітарним і масовим, унаслідок чого - письменники "високої полиці" часто вдавалися до елементів детективного, авантюрно-пригодницького чи фантастичного жанру, натомість їхні "опоненти" взорували на класичний літературний канон, використовуючи його теми, мотиви, композиційні особливості тощо. Такий синкретизм, здавалось би, антитетичних площин, на межі ХХ-ХХІ ст. призводить до появи мідл-літератури - текстів, які містяться між елітарним і розважальним типами творчості. До цієї групи "варто віднести більш легкі твори високої літератури і якісні твори масового письменства, які націлені не лише на розваги" [9, с. 25].

Одним із найпопулярніших жанрів масової літератури є детектив, який натепер має багато жанрових формул.

Детектив - різновид пригодницької літератури [...]. Це передусім прозові твори, зовнішній сюжет яких послідовно розкриває певну заплутану таємницю, пов'язану зі злочином і його розслідуванням, а внутрішній є когнітивною історією розв'язання логічного завдання [...]. Пафосом сюжетної колізії стає захоплення процесом розшуку, з'ясування істини, а також - неминучість перемоги добра над злом [6, с. 271].

Сьогодні цей жанр активно розвивається в українській літературі. Так само активно літературознавці досліджують його поетикальні особливості: звертають увагу на загальні риси, засади класифікації, своєрідність побутування (Л. Кицак [4], О. Козачек [5], С. Філоненко [9]); розглядають наративні стратегії окремих письменників-детективістів (Т. Гуляк [1], Л. Старовойт [8]); простежують особливості розвитку детективного жанру на окремих етапах літературного процесу (О. Романенко [7], Я. Цимбал [10], А. Швець [12]) тощо. Проте все ще малодослідженими є період (1920-ті рр.) формування детективу як жанру масової української літератури, а також творчість його окремих представників, тому тема цієї розвідки є актуальною.

Методологія дослідження

Мета статті - простежити особливості становлення класичного детективу в українській масовій літературі, дослідити його відповідність загальноприйнятій формулі та проаналізувати автентичні риси. Об'єкт дослідження - цикл оповідань "Проникливість лікаря Піддубного" Ю. Шовкопляса. Методи дослідження: філологічний, засади рецептивної естетики, компаративний аналіз.

Результати дослідження

Загалом, часом появи детективу у світовій літературі вважається 1841 р.: саме тоді було опубліковане оповідання Е. По "Вбивство на вулиці Морг". Як зазначають дослідники, у текстах саме цього автора сформувалися основні принципи жанру: нишпорка та його супутник (що також виступає скриптором подій) як головні герої; лінійність сюжету (злочин - розслідування - розкриття - покарання); дедукція як метод розслідування; "золоте" правило детективу: часто найнеймовірніша версія злочину справджується, а складна справа переважно має дуже простий розв'язок [1, с. 35]. Термін "детектив" утверджується дещо пізніше: його запроваджує Анна Кетрін Грін, авторка роману "Справа Лівенуортів" (1878), що став першим великим наративом у цьому жанрі. Остаточне ж окреслення жанру класичного детективу дали твори Артура Конан Дойля та Агати Крісті. Окрім вже згаданих ознак, їхнім текстам були притаманні й сталі образи головних героїв: приватний детектив обов'язково мав дивні риси характеру й певні звички, не любив поліцію, працівники якої виставлялися не дуже розумними, злодій же завжди був підступний, хитрий і навіть дещо демонізувався (наприклад, Моріарті з циклу про Шерлока Холмса). Також для класичного детективу характерна усталеність місця дії - це закритий чи обмежений простір (кімната, будинок, експрес тощо).

Текстам масової літератури притаманна стандартизація. Кожен із жанрів цього сегменту має свій набір обов'язкових сюжетно-композиційних елементів, які повторюються у творах. Виходячи з цього, американський дослідник Дж. Кавелті ще в середині ХХ ст. створює концепцію "формульної літератури", визначаючи формулу як "комбінацію або синтез ряду специфічних культурних штампів і більш універсальних оповідних форм чи архети- пів. У багатьох сенсах вона схожа із традиційним літературним поняттям жанру" [3]. Водночас і формулу, і жанр учений розглядає як два етапи літературного процесу, маючи на увазі те, що спочатку з'являється й певний час існує ряд текстів з однаковим набором елементів, а осмислення цих наративів як окремого жанру відбувається пізніше. Наприклад, саме Е. По створив формулу класичного детективу, яку використовували інші автори, але лише після появи творів Конан Дойля дослідники заговорили саме про жанр. Головними характеристиками формульної літератури є стереотипізація та ескапізм. Значну ж її популярність Дж. Кавелті пов'язує із прагненням читача отримати сильні емоції (пригоди, любов, секс, насильство, містичний жах та ін.), але при цьому почуватися захищеним, адже всі хвилюючі події відбуваються у вигаданому світі.

Упродовж ХХ ст. формульна лінійка детективу під впливом як літературних, так і екстралінгвальних факторів значно розширилася. До перших можемо віднести письменницьке вміння привнести у сталу формулу нові цікаві елементи, які, набравши популярності, стають основою для нового жанрового різновиду. Серед же соціально-історичних факторів, які відбилися на масовому літературному процесі, варто виокремити суспільно-економічні умови в Америці 1920-х рр., що спричинили виникнення гангстерського середовища, унаслідок чого - з'являється нова формула: "жорсткий" (або ж крутий чи гангстерський) детектив (автори Д. Геммет, Е. Гарднер, Р. Чандлер, Р. Макдональд). Упереджена міжнародна атмосфера після Другої світової війни, протистояння між США та СРСР призвели до появи шпигунського детективу, найяскравішим та еталонним зразком якого є цикл романів Я. Флемінга про Джеймса Бонда. Ще однією поширеною літературною формулою повоєнного часу став кримінальний детектив, у якому в центрі уваги перебуває особа злочинця та його психологія, а не розслідування справи. У жанровому різновиді "поліцейський" детектив особу приватного нишпорки заміняє, відповідно, поліцейський, який разом із колегами бореться зі злочинністю. На противагу "жорсткому" детективу постає "м'який" психологічний (Ж. Сімеон, С. Жапрізо), з'являються також історичний (У. Еко, Р. ван Гюлік, Б. Акунін), політичний (А. Холл, Ч. Абдуллаєв), фантастичний (С. Лем, А. Азімов, К. Буличов), іронічний (І. Морен, І. Хмелевська, О. Козачинський) детективи. Отже, нині читач має широкий вибір детективного чтива.

В українському літературному просторі через часто несприятливі культурно-історичні обставини розвиток як масової літератури загалом, так і жанру детектива зокрема був особливим і не завжди вільним. Як зазначає О. Романенко, у першій половині ХІХ ст. гальмуючими факторами стали превалююча неграмотність населення та кріпосне право, яке унеможливлювало вільне пересування. Прогресивні зміни в другій половині століття (скасування кріпацтва, реформи й активна просвітницька діяльність українських лібералів) одразу поліпшили стан справ. Аналізуючи становлення української масової літератури, дослідниця звертає увагу на відмінності, порівняно із її загальноімперським розвитком. У цей час на українських землях паралельно відбувалися два процеси: формувався масовий читач із відповідними вподобаннями, що призвело до комерціалізації літератури, і, водночас, інтелігенція впливала на цей процес формування, прагнучи до створення саме "україномовної, національно свідомої читацької спільноти, яка б була знайома з історією України, видатними постатями минулого, кращими зразками української національної літератури" [7, с. 91]. Так, бажаючи задовольнити читацький попит і, водночас, пропагувати національну тематику, А. Кащенко друкує багато авантюрно-пригодницьких оповідань і повістей, дія яких в основному відбувається в часи козаччини. Ці тексти мали величезну популярність. Отже, інтелігенція водночас і догоджала читацьким смакам, і насичувала масовий продукт автентичним історичним фактажем, що посилювало просвітницько-виховну функцію такого чтива.

На межі ХІХ-ХХ ст. спостерігається взаємодія масової й елітарної літератур. Зокрема, мода на модерністичний стиль письма призводить до появи кітчу: декоративність, поетизація суму, надмірна манірність, меланхолія та замилування смертю - усе це перетворювалося на позерство, на перший план висувалася форма, а не наповнення тексту змістовністю. Ознаки такого сецесійного кітчу Т. Гундорова виокремлює, наприклад, у творах представників "Молодої Музи" та О. Кобилянської [2, с. 150-165].

Тоді, як україномовний простір обмежувався численними заборонами, у російській літературі детективні історії були добре відомими та популярними. Так ще наприкінці ХУ!!! ст. у лубочній літературі одним із найзатребуваніших сюжетів стали оповідки про Ваньку Каїна, який під прикриттям поліцейської служби толерував злочинність. Окрім цих текстів побутувала значна кількість перекладних творів про найвідоміших сищиків зарубіжного детектива: із 1907 по 1909 рр. російський книжковий ринок був запруджений 150 випусками серії "Нат Пінкертон, король нишпорок", 105 випусками серії "Нік Картер, американський Шерлок Холмс", 48 випусками серії "Геній російського розшуку І. Д. Путилін", та 111 випусками серії "Генріх Рай, Залізна рука, знаменитий отаман ХІХ ст." [7, с. 167].

Також були доволі популярними кримінальні хроніки й розслідування, що друкувалися в періодичних виданнях і ставали темами для жвавого суспільного обговорення. Існував навіть жанр "записки слідчого", який сформувався за зразком французьких "Записок Відока, начальника Паризької таємної поліції".

Окрім прямих заборон із боку царської цензури жанр детектива не розроблявся в українській літературі ще й через вже згадані установки вітчизняних письменників на національно-патріотичне виховання та просвітницьку місію літератури. Кримінальна історія та її розслідування могли бути поштовхом до написання тексту, але головна увага водночас зосереджувалася на важливих соціальних чи моральних питаннях, а не на власне детективному розгортанні подій (наприклад, роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні" Панаса Мирного, "Земля" Ольги Ко- билянської). Детективна складова як елемент художньої оповіді слугувала лишень для увиразнення сюжету, збільшення загадковості чи динамічності ("Поклади золота" А. Винниченка). Так само лише елементи детективного жанру використовує Майк Йогансен у своєму романі "Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших" (1925), про який О. Романенко говорить як про містифікацію з численними кодами.

Постання власне детективу в українській літературі відбулося в 1920-х рр. Саме в цей час письменники та критики зосередилися на формуванні масових жанрів, розуміючи необхідність і затребуваність у суспільстві такого продукту. Як іронічно зазначає Я. Цимбал, потреба розважального чтива аж так назріла, що коли воно нарешті з'явилося, то все й одразу, без розмежування жанрів. Критики совісно намагалися вичленувати в потоці гостросюжетної прози фантастичну повість, кримінальну новелу чи авантюрний роман, але вдавалося їм не завжди. І якщо автор сам не давав якихось підказок, доводилося шляхом нудного літературознавчого аналізу рахувати: коли у творі більше елементів детективу, то це детектив [10, с. 6].

Так, наприклад, у повісті "Лісовий звір" Д. Бузька поєдналися елементи детективної та пригодницької повісті, детективна новела "Мова мовчання" Ю. Смолича насичена глибоким психологізмом, а роман "Господарство доктора Гальванеску" має значний фантастичний компонент, у збірці оповідань "Кримінальна хроніка" та повісті "Гробовище" В. Ярошенка наявна містика тощо.

Проте з'явилися й тексти, які за всіма ознаками відповідали формулі класичного детективу. Зокрема - цикл оповідань "Проникливість лікаря Піддубного" Ю. Шовкопляса, що вперше були надруковані в "Універсальному журналі". Як згадував Ю. Смолич у своїх мемуарах:

У редакції Юрій Юрович [Шовкопляс - М.Р.] посів відділ художньої літератури, і ми з ним удвох зачали в "УЖі" два літературні жанри - широко розповсюджені в усіх літературах світу, однак до того часу зовсім відсутні в українській літературі (на нашу думку, це шкідливо обмежувало українську літературу виключно традиціями сільської сюжетності та стилістики і тим самим заганяло українську літературу в провінціальний закутень): я почав серію науково-фантастичних романів ("Господарство доктора Гальванеску"), Шовкопляс - кримінальний роман, детектив ("Записки лікаря Піддубного") [10, с. 6 ].

Цикл складається з десяти оповідань ("Пробудження вночі", "Норовистий кінь", "Житлокооп №...", "Фіалковий колір", "Пожежа", "Стриб з поїзда", "Постріл на сходах", "Порт Пірей", "Фантастика під тропіками", "Одинадцятий поверх"). Головний герой - лікар Михайло Григорович Піддубний, який часто опиняється на місці злочину, а його дедуктивні здібності допомагають цей злочин розкрити. За вимогами формули класичного детективу нишпорка мусить мати індивідуальні особливості: у Піддубного такою є звичка постійно підкручувати свої ріденькі вусики, а також він весь час переймається схудненням, намагаючись позбавитися помітного живота за допомогою частих прогулянок. З'являється в лікаря й помічник - міліціонер Пересада. Проте на відміну від відомого доктора Ватсона, він не часто стає в пригоді розслідуванню й не виконує роль скриптора подій (у тексті наявний гетеродієгетичний наратор). Образ міліціонера слугує більше для увиразнення розумових здібностей Піддубного й ілюстрації інтелектуального рівня міліції. Оскільки роль Пересади-персонажа в сюжеті незначна, то він діє лише в кількох оповіданнях. Ще однією ознакою класичного детективу, якої дотримується Шовкопляс, є закритий простір: в оповіданні "Пробудження вночі" дія обмежена однією кімнатою, у "Пострілі на сходах" розслідування не виходить за межі сходової клітки, у оповіданнях "Порт Пірей" і "Фантастика під тропіками" місце дії - корабель тощо.

Незважаючи на те, що Ю. Шовкопляс як зразок використовував образ Шерлока Холмса, він його творчо переосмислює, трансформуючи притаманні всесвітньо відомому детективу риси в автентичні особливості лікаря Піддубного:

1) На відміну від Шерлока Холмса, для якого хімія була лише хобі, адже його головна робота - приватний детектив, для лікаря Піддубного вона є обов'язковою науковою складовою професії.

2) Піддубного, як і Шерлока Холмса, періодично огортає депресивна нудьга. Та якщо в останнього це пов'язано з вимушеною бездіяльністю, то лікар страждає через невпорядкованість особистого життя:

Але приблизно раз на рік Михайла Григоровича охоплювала прикра й нудна меланхолія, і він її нічим не міг угамувати. Як правило, перші ознаки цієї меланхолії з'являлися наприкінці зими [...] Тоді, перебираючи пам'яттю події життя свого, він доходив висновку, що склалось воно якось невдало й безладно: все відбувалось опріч його волі й бажання, все робилося не як він хотів, наче не він керував подіями, а вони викомарювали з ним усі непристойні штуки. Він відчував себе нікому не потрібним, зайвим, ніяк не міг примусити себе зосередитися на роботі, бо навіть улюблену лікарську працю вважав тоді за насточортіле ремество [11, с. 415 ].

3) Має лікар і власні особливості обдумування ситуації. Оскільки час дії в циклі оповідань Ю. Шовкопляса ущільнений (переважно від початку до закінчення розслідування проходить всього кілька годин), то Піддубний не може грати на скрипці чи довго курити люльку. Він впадає в глибоку задумливість по-іншому - у процесі розмови чи оглядин місця злочину періодично завмирає з відчуженим виглядом, що для оточуючих виглядає дивно: "Сірий переказав Піддубному зміст сьогоднішньої розмови на ґанку. Проте лікар раптом ніби втратив інтерес до цього - дивився невідомо навіщо у вікно, і навіть звичайної уваги до слів розмовника, що її вимагає елементарна ввічливість, не було йому на обличчі" [11, с. 329]. Окрім того, часто слідчі дії Михайла Григоровича також малозрозумілі для присутніх або ж вони навіть не розцінюються як такі: "Від Сірого, що весь час не зводив очей з лікаря, не сховалось, що він на мить затримався біля тих дверей, наче помітив на них щось цікаве. По тому оглядів коридор" [11, с. 331], "Коли за півгодини з санаторію приїхали сани, лікар замислено вештався з кімнати в кімнату, наче розшукував щось загублене: заглядав у всі закутки й переворушував розкидані повсюди речі" [11, с. 307] тощо.

Для циклу "Проникливість лікаря Піддубного" властива послідовність подій, характерна класичному детективу: у кожному оповіданні простежується схема "злочин - розслідування - розкриття - покарання". Проте взоруючи на традиційні шаблони, Ю. Шовкопляс витворює власну формулу, яка наявна в усіх текстах: Піддубний опиняється на місці злочину або випадково (проходив повз), або ж у силу своїх лікарських обов'язків; розслідування, як уже зазначалося, відбувається упродовж дуже короткого часового відтинку (окремі винятки, як у оповіданні "Фіалковий колір", не порушують загального правила); оскільки час розслідування дуже малий, лікар ніколи не вдається до перевдягання з метою стеження за об'єктом, театральних дій чи інших прийомів, якими часто послуговувався його знаменитий попередник, вибудовування ж правильної версії подій відбувається в голові Піддубного й читач знайомиться з нею лише в кінці оповідання.

Існує ряд правил, що їх обов'язково мусять дотримуватися письменники-детективісти, найголовнішим є прийом "чесної гри": автор не може вводити в оману читача й має створити підказки, щоб реципієнт міг разом із персонажем провадити розслідування. Ю. Шовкопляс теж дотримується цього принципу. Так в оповіданні "Норовистий кінь" використовується хибна версія: міліціонер Пересада, вибудувавши цілком логічний ланцюжок подій, вважає вбивцею візника Данила. Оскільки

Піддубний так не думає, то одразу ж дає завуальовану пораду-вказівку: "Не забудьте й своїх міліційних обов'язків. Ну, та в цій галузі ви краще за мене знаєте, що робити. Єдине, що я вам можу порадити, - не робіть дурниць. А ви у вашому стані можете наробити їх багатенько [курсив мій - М.Р.]" [11, с. 307]. Згодом, коли міліціонер таки не послухав лікаря й продовжив відстоювати власну версію, автор знову дає натяк:

- Там і відбулося те, що ми вже бачили... На жаль, ми пройшли туди надто пізно.

- Боюся, - так само тихо промовив лікар, - що ми ніяк не могли прийти туди рано.

Пересада пустив це зауваження повз вуха [курсив мій - М.Р.] [11, с. 308-309].

Щоби створити в реципієнта ілюзію повної присутності, автор класичного детективу детально прописує реалії епохи, побутові особливості, місце, де відбуваються події. Так Ю. Шовкопляс показує атмосферу 1920-х рр.: в оповідання "Фіалковий колір" головний герой чекіст; більшість героїв (і Піддубний в тому числі) живуть у комунальній квартирі; часто персонажі вживають термінологію, яка була на слуху в той час:

Я сказав би, - говорив помбух [тут і далі курсив мій - М. Р.] Кравченко, - що наш будинок з усіма його жильцями пережили дві революції: Жовтневу й свою власну. І от що цікаво: ця, наша власна, революція мало чим відрізнялася від революції Жовтневої. Була в нас і експропріація експропріаторів - це коли втік звідси власник, покинувши свій будинок нам. Був і період військового комунізму, коли товариш Толошко громив внутрішню контрреволюцію [...] І, нарешті, настав період мирного будівництва. Це вже тепер, коли ми остаточно приєдналися до житлокоопу, а нашого нового співмешканця обрали на голову правління [11, с. 318].

Тодішньому читачу було легко ввійти в текст, адже він жив в точно таких реаліях, натомість сьогоднішньому вже потрібна певна історична обізнаність.

Зважаючи на час написання, у циклі Ю. Шовкопляса є й ідеологічні маркери доби. Наприклад, вирішальним фактором для повернення з "хибного" шляху Маслія (оповідання "Порт Пірей") стало усвідомлення свого радянського громадянства. В оповіданнях "Порт Пірей" та "Фантастика під тропіками" прописується теза про першу в світі робітничо-селянську Країну Рад, а її справедливий устрій протиставляється буржуазному світу, в якому все ще можливе рабство та експлуатація. Так у масовій свідомості формувалося уявлення про пролетарський "рай", який постійно не давав спокою іноземним визискувачам та експлуататорам, адже ідеологема ворога була однією із провідних у комуністичній риториці впродовж усього існування СРСр. Та справедливості ради, оповідання циклу "Проникливість лікаря Піддубного" не перенавантажені пропагандою, а тому вони можуть бути цікавими й для сучасного читача.

Висновки

Отже, можна констатувати постання українського детективного жанру саме у 1920-х рр. Ю. Шовкопляс як представник тогочасної письменницької генерації, взоруючи на найкращі світові зразки, запроваджує формулу класичного детективу в українській літературі. Творчо переосмислюючи вже відомий образ, він створює власного нишпорку, наділяючи його автентичними рисами. Водночас письменник вносить корективи у вже наявну формулу, виробляючи вітчизняний аналог детективного оповідання (розробляє власну незмінну схему подій, яка наявна в кожному із творів циклу). На жаль, через примусове згортання вільного розвитку літературного процесу, а також соцреалістичне прославляння "пролетарського раю", у якому не стало місця злочинцям, нишпоркам та іншим "буржуазним вигадкам", розвиток детективного жанру в українській літературі був перерваний. Проте літературна діяльність Ю. Шовкопляса заклала підґрунтя для його подальшого розвитку вже після відновлення незалежності України.

шовкопляс піддубний детектив автентичний

Список використаних джерел

1. Гуляк Т. Концепція детективного жанру в українській і російській літературі ХХ століття / Т. Гуляк // Наук. вісн. Східноєвропейського нац. унту імені Лесі Українки. Філологічні науки. Серія: Літературознавство. - 2013. - № 27 (277). - С. 35-39.

2. Гундорова Т. Кітч і література. Травестії / Т. Гундорова. - К. : Факт, 2008.

3. Кавелти Дж. Изучение литературных формул / Дж. Кавелти // Новое литературное обозрение. - 1996. - № 22. - Электронный ресурс. - Режим доступа: https://www.metodolog.ru/00438/00438.html

4. Кицак Л. Український детектив: витоки, інтерпретація, жанр / Л. Ки- цак. - Житомир : Видавець О. О. Євенюк, 2017.

5. Козачек О. Детективний жанр: порівняльний аспект (на матеріалі британської, американської, української та російської культурних традицій) / О. Козачек // Наук. вісн. Міжнар. гуманіт. ун-ту. Серія: Філологія. - 2017. - № 29. - Т. 2. - С. 103-106.

6. Літературознавча енциклопедія : у 2-х т. / Авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. - К. : ВЦ "Академія", 2007. - Т. 1. - С. 271.

7. Романенко О. Семіосфера української масової літератури: Текст. Читач. Епоха / О. Романенко. - К. : Приватний видавець Якубець А.В., 2014.

8. Старовойт Л. Жанрові модифікації детективу у творчості Ірен Роздо- будько / Л. Старовойт // Наук. вісн. Миколаїв. держ. ун-ту імені В. О. Сухо- млинського. Серія "Філологічні науки". - 2011. - Вип. 4.11 (90). - С. 98-102.

9. Філоненко С. Масова література в Україні: дискурс / гендер / жанр / С. Філоненко. - Д. : ЛАНДОН-ХХІ, 2011.

10. Цимбал Я. Народження українського Холмса / Постріл на сходах. Антологія детективної прози 20-30-х років ХХ ст. / Я. Цимбал. - К. : Тем- пора, 2016. - С. 5-9.

11. Шовкопляс Ю. Проникливість лікаря Піддубного / Постріл на сходах. Антологія детективної прози 20-30-х років Хх ст. / Ю. Шовкопляс. - К. : Темпора, 2016.

12. Швець А. Злочин і катарсис: Кримінальний сюжет і проблеми художнього психологізму в прозі Івана Франка / А. Швець. - Л. : НАН України. Львівське відділення Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка, 2003.

References

1. Huliak, T. (2013). Kontseptsiia detektyvnoho zhanru v ukrainskii i rosiiskii literaturi KhKh stolittia [The concept of the detective genre in Ukrainian and Russian literature of the twentieth century]. Naukovyi visnyk Skhidnoievropeiskoho natsionalnoho universytetu imeni Lesi Ukrainky. Filolohichni nauky. Seriia: Literaturoznavstvo, 27 (277), p. 35-39. (In Ukr).

2. Hundorova, T. (2008). Kitch i literatura. Travestii [Kitsch and literature. Travesty]. Kyiv: Fakt. (In Ukr).

3. Kawelti, Dz. (1996). Izuchenie literaturnyh formul [The study of literary formulas]. Novoe literaturnoe obozrenie, 22. https://www.metodolog.ru/ 00438/00438.html (In Russ).

4. Kytsak, L. (2017). Ukrainskyi detektyv: vytoky, interpretatsiia, zhanr [Ukrainian detective: origins, interpretation, genre]. Zhytomyr: Vydavets O. O. Yeveniuk. (In Ukr).

5. Kozachek, O. (2017). Detektyvnyi zhanr: porivnialnyi aspekt (na materiali brytanskoi, amerykanskoi, ukrainskoi ta rosiiskoi kulturnykh tradytsii) [Detective genre: comparative aspect (based on British, American, Ukrainian and Russian cultural traditions)]. Naukovyi visnyk Mizhnarodnoho humanitarnoho universytetu. Seriia: Filolohiia, 29, T.2, pp. 103-106. (In Ukr).

6. Kovaliv, Yu. (2007). Literaturoznavcha entsyklopediia (Vols. 1-2). Kyiv: VTs "Akademiia". (In Ukr).

7. Romanenko, O. (2014). Semiosfera ukrainskoimasovoiliteratury: Tekst. Chytach. Epokha [Semiosphere of Ukrainian mass literature: Text. Reader. Epoch]. Kyiv: Pryvatnyi vydavets Yakubets A.V. (In Ukr).

8. Starovoit, L. (2011). Zhanrovi modyfikatsii detektyvu u tvorchosti Iren Rozdobudko [Genre modifications of the detective in the art of Irene Rozdobudko]. Naukovyi visnyk Mykolaivskoho derzhavnoho universytetu imeni V.O. Sukhomlynskoho. Seriia "Filolohichninauky', 4.11 (90), p. 98-102. (In Ukr).

9. Filonenko, S. (2011). Masova literatura v Ukraini: dyskurs / hender / zhanr [Mass literature in Ukraine: discourse / gender / genre]. Donetsk: LANDON-KhKhI. (In Ukr).

10. Tsymbal, Ya. (2016). Narodzhennia ukrainskoho Kholmsa [Birth of the Ukrainian Holmes]. In: Postril na skhodakh. Antolohiia detektyvnoi prozy 20-30-kh rokivXXst. (pp. 5-9). Kyiv: Tempora. (In Ukr).

11. Shovkoplias, Yu. (2016). Pronyklyvist likaria Piddubnoho [The acumen of dr. Piddubny]. In: Postnl na skhodakh. Antolohiia detektyvnoi prozy 20-30-kh rokiv XX st. (pp. 279-526). Kyiv: Tempora. (In Ukr).

12. Shvets, A. (2003). Zlochyn i katarsys: Kryminalnyi siuzhet i problemy khudozhnoho psykholohizmu v prozi Ivana Franka [Crime and Catharsis: Criminal Plot and Problems of Artistic Psychologism in Ivan Franko's Prose]. Lviv: NAN Ukrainy. Lvivske viddilennia Instytutu literatury im. T.H. Shevchenka 2003. (In Ukr).

Размещено на Allbest.ru