"Покуситися на гумористично-сатиричну поему" (гумор і сатира В. Самійленка в "Пісні про віщого Василя")

The poet's creative heritage is characterized by a variety of genres, among which a special place belongs to satire. His literary practice testifies satirical adaptations and resingings of works by O. Pushkin and M. Lermontov. It is on the exactly burlesque-travesty adaptation of Pushkin's Song about the Prophetic Oleg that the study is focused. The actual material is taken from the original texts of O. Pushkin, V. Samylenko.

Peculiarities and classification of emphasized linguistic elements motivated the use of methods of component and contextual analysis. The focus is on the linguistic and stylistic features of the travesty adaptation of Song about the Prophetic Basil, which are subject to parallel analysis along with the original work of Alexander Pushkin. Lexical and lexical and phraseological components are distinguishedfrom the text of the satirical poem, which are significant for the realization of the author's idea: lexemes of subjective assessment, stylistically loaded verbs of movement, elements of book and folk speech, epithets of evaluative semantics, author's paraphrases, metaphors, etc.

Thus, the article emphasizes that Volodymyr Samylenko, as an artist of words, mastered the living spoken language, rich in various means of creating satirical and humorous effect, successfully used and travesty reworked the plot of Pushkin's ballad, which became a vivid reproduction of historical, social and cultural colour of the epoch.

Key words: humor, satire, language means, lexeme, phraseological unit, expressiveness, context, semantics.

Вступ

Постановка проблеми. Літературний доробок Володимира Самійленка заслуговує на увагу дослідників не тільки літератури, а й мови як об'єкт літературознавчого, власне компаративістичного дослідження в контексті міжлітературних зв'язків. Ще І. Франко радив В. Самійленкові «покуситися . на гумористично-сатиричну поему .. щось вроді іспанського Дон-Кіхота» (Франко, 1982, Т 37: 203), бо усвідомлював важливість інонаціонального твору як стимулу для розвитку художнього перекладу і як фактору оновлення жанрового потенціалу українського письменства.

Літературна спадщина В. Самійленка містить широке розмаїття жанрів, серед яких окреме місце належить сатирі. Мовотворчість митця засвідчує сатиричні переробки й переспіви творів О. Пушкіна, М. Лермонтова. Саме на бурлескно-травестійній переробці пушкінської «Пісні про віщого Олега» ми й зосередимо увагу.

Аналіз досліджень. Мовотворчість В. Самій- ленка нечасто потрапляла в коло активних досліджень сучасних лінгвістів та інтерпретаторів текстів, хоча серед українських митців слова він був помітною постаттю наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Здебільшого постать Самійленка-письмен- ника розглядалася під кутом зору літературних здобутків і певного впливу на формування літературних процесів.

Першим звернув увагу на молодого й талановитого поета І. Франко у своїй невеликій статті «Володимир Самійленко. Проба характеристики» (1907), де автор подав не лише психологічний аналіз творчості поета, а й провів паралелі між образом ліричного героя і людськими якостями Самійленка. Й надалі І. Франко жваво цікавився доробком сатирика.

Перший огляд життєпису й творчого шляху поета опублікувала у збірнику «За сто літ» О. Тулуб у 1928 році. Також маємо ґрунтовне дослідження О. Бабишкіна «Володимир Самій- ленко (1864-1925): літературно-критичний нарис» (1963), у якому досліджується творчість В. Самійленка як літератора. М. Гончарук досліджував творчість В. Самійленка у площині української сатири та гумору періоду революції 1905-1907 років (1966). У контексті розвитку української публіцистики ХІХ ст. проведено дослідження О. Старостою сатиричних творів В. Самійленка (2018).

Також маємо нечисленні розвідки щодо перекладацького доробку поета: «Володимир Самій- ленко-перекладач: спроба деконструкції міфу» (Стріха, 2016), індивідуально-авторського стилю (Бикова, 1998), виявлення національної ідеї у літературній спадщині Самійленка (Мартинюк, 2000), а також власне поетичного світу поета (Малахова, 2007). Попри те, що поетична мовотворчість українських літераторів активно досліджувалася на теренах вітчизняної науки (праці Д. Баранника, Бибик, С. Ермоленко, А. Загнітка, Н. Сологуб, Л. Ставицької), естетична місткість художнього слова В. Самійленка досі досліджена не досить.

Мета статті. «Перелицьована» В. Самійленком пафосна історична балада О. Пушкіна «Пісня про віщого Олега» (Пушкин, 2012) знайшла свою сатирично-гумористичну форму у вірші «Пісня про віщого Василя». Дотепний гумор і дошкульна сатира втілилися в мовній канві Самійленкової травестії. Саме аналіз виокремлених із тексту поезії мовних засобів вираження сатиричної та гумористичної експресії є метою пропонованої розвідки.

Виклад основного матеріалу

Вдала переробка В. Самійленком пушкінської «Пісні про віщого Олега» знайшла своє вираження в травестії «Пісня про віщого Василя». В. Самійленко завжди вміло використовував багатства української мови, тому його сатира зростала насамперед на вітчизняному ґрунті, живилася народним дотепом і гумором.

Народившись у Сорочинцях під Полтавою, В. Самійленко повністю успадкував бурлескні традиції свого співвітчизника І. Котляревського. Наслідуючи традиції видатного попередника, Самійленко взявся за «перелицювання» одного з найвідоміших російських віршів - історичної балади Пушкіна «Песнь о вещем Олеге». Попри всю «флегматичність і неквапливість своєї вдачі», про яку критично висловлювався М. Рильський, В. Самійленко перевтілювався у яскравого дотепника, коли йшлося про гостру реакцію на важливі суспільно-політичні події. Самійленко зберіг ритмомелодику оригінального вірша, його строфічну будову, а його бурлеск часто переростав у їдку, образливу сатиру: [...] лаштується віщий Василь; [...] Схопив олівець і в цензуру біжить, /Од гніву засапавсь і страшно харчить (Самійленко, 1992).

Навіть побіжне порівняння з пушкінським текстом дає підстави стверджувати, що Самійленко намагався украй знизити пафосність своїх рядків. Якщо Олег - рос. Князь по полю едет на верном коне, то Василь - засапавсь і страшно харчить; в Олега - рос. светлое чело, у Василя - бридке чоло; для Олега рос. «Победой прославлено имя твое», для Василя - «несуть / Хаптурів усяких багато». Лексема хаптури додатково звертає увагу читача на проблему корупції в українському суспільстві початку ХХ ст.: хаптура від хавтур, хавтура: 1. Побори натурою, яке брало духівництво. 2. Хабар (Словник, 2001: 1337).

Побудовані у глумливому тоні діалоги цензора й циганки, цензора і писарів і монологи самого цензора роблять із Василя людське посміховисько. Якщо в Пушкіна твір написано з піднесеністю, то Самійленко усіма засобами намагається знизити дію до буденності: пор., віщун, кудесник - звичайна циганка, кінь - цензорський олівець, гадюка - цензорський яд. Олег робить відважні вчинки, Василь же воює з українським письменством; Олег гине від гадюки, Василь - від пари отрутної, наслідку його цензорства.

Реальне й уявне, побутове й піднесене, а також введення в «Пісню про віщого Василя» олюдненого образу олівця - товариша, друга, вірного брата цензора - роблять цей твір водночас комічним і сатиричним. Значне стилістичне навантаження лягає на слово черкати, що в різних формах часто використовується у вірші для змалювання діяльності Василя: буде черкати, черка, черкав би, черкають, черкав тощо. Таке часте вживання лексеми черкати створює в уяві образ цензора-завзятця, заклятого ворога українських письменників і сім'ї газетярів.

Посилена експресивна динамічність передається дієсловами руху та мовлення, здебільшого формами доконаного виду, часто синонімічними: біжить, дійшов, підбіг, шурхнув, прибіг, вступив; говорив, спитавсь, скажи, кликнув, прорече, мовив, скрикнув і відповідними синтаксичними конструкціями: Аж зирк - і побачив: приніс відкілясь / Нечистий до нього циганку (Самійленко, 1992). самійленко травестійний фразеологічний

Комізм ситуації досягається поєднанням елементів книжного й народно-розмовного мовлення: «Скажи мені правду, не бійся мене, / За се тобі буде лобзання смачне!»; «Циганці не страшно твого олівця, / Твого ж поцілунку не треба [...], / Бо звісна поганая вдача твоя /Поводиться з ними по-свинськи. /[...] Є в тебе незримий хранитель міцний» (Самійленко, 1992).

У Пушкіна для Олега «незримый хранитель могущему дан» (Пушкин, 2012). Самійленко також дає Василю незримого хранителя міцного, але попередньо чітко визначає, від чого саме має він охороняти: нема тобі кари за вчинок бридкий (Самійленко, 1992).

Важливу роль у розкритті сутності головного персонажа відіграють епітети експресивно-оцінної семантики. Їх можна поділити на кілька груп. Одні підкреслюють зовнішність і специфічні риси Василя: бридке чоло, поганая вдача, бридкий вчинок. Для порівняння: у Пушкіна поетичний образ Олега також наділено лексемами оцінної семантики: воитель, победитель, могущий, могучий тощо. Лексеми другої групи показують ставлення Василя до українських письменників та їхнього доробку: «хахлам» нерозумним, ворог обридливий, буйний стиль, нелюбії твори. Інші ж свідчать про «великий» розум цензора, адже в його мовленні наявне лобзання смачне, любим черканням. На такому фоні комічно сприймаються епітети позитивної семантики: віщий, наш славний Василь.

Особливої виразності твору надають метафори: доля людськая сховалась у млі, тоді Василя обхопила журба. Але В. Самійленко ніби не вдо- вольняється використанням лише метафори, а підсилює, освіжає її епітетами, перифразами, порівняннями: Тим часом з недогнилків цензорський яд / Гарячим стовпом піднімався; / Мов пара отрутна штрикнув його в ніс;/ Гуляє Василь з товариством своїм, / Черкають нелюбії твори, / Але з усіма не упоратись їм: /Вони напливають, як море (Самійленко, 1992).

Неодноразово В. Самійленко звертається до могутніх животворних джерел. Мудрість фольклору у поєднанні з індивідуальною манерою викладу створює особливий колорит твору, збагачує його емоційно-експресивну канву. Щоб влучно висміяти лютого цензора, поет доречно вплітає фразеологізми, які мають у своєму значенні етнокультурну інформацію: до Василя «приніс відкілясь нечистий... циганку», а після її пророкування на нього «трясця напала» і він погрожує ворожці «побила б тебе коцюба», але врешті-решт Василя «вхопив біс».

Бурлескний тон розповіді, потреба про «високі» речі сказати «низькими» словами спонукали автора відшукувати лексеми суб'єктивної оцінки: І бачать: у ямі в помиях лежить /Бідаха олівчик потлілий, /Свиня над нимрохка, ворушить черва, /1 кухар помиї на нього злива (Самійленко, 1992). Вражає такий засіб виявлення символічної образності, як опозиція: І твій олівець з магазина Пето /Не зна собі спину в сваволі: / Черка він усе; не напише ніхто / Ні одного слова по волі (Самій- ленко, 1992).

Слід звернути увагу на те, що певні фрагменти оригінального тексту Самійленко просто перекладає з властивою йому майстерністю талановитого перекладача й сатирика-гумориста: Как ныне сбирается вещий Олег - Гей, нині лаштується віщий Василь; Олег усмехнулся - однако чело И взор омрачилися думой - Василь осміхнувся, одначе поблід; Так вот где таилась погибель моя! Мне смертию кость угрожала! - Та ось моя смерть! Ну, від цього б навряд Я скорої смерті діждався!; Ковши круговые, запенясь, шипят На тризне плачевной Олега; Князь Игорь и Ольга на холме сидят - В світлиці цензурній коновки бряжчать На тризні сумній Василевій; Пан Ромер з Самійлом край столу сидять.

Висновки

Використані художні виразові засоби у сполученні з емоційно-експресивною манерою викладу (вірш насичений, як і народні пісні, стилістично навантаженими вигуками, звертаннями, сполучниками, частками) сприяли створенню довершеного зразка сатиричного твору. Усі мовні засоби травестійної переробки пушкінського тексту влучно характеризують історичний, побутовий і культурний колорит українського суспільства кінця ХІХ ст.

Список використаних джерел

1. Пушкин А. С. Песнь о вещем Олеге. Москва: Стрекоза, 2012. 64 с.

2. Самійленко В. І. Україна: лірика, гумор і сатира, драми. Київ: Український письменник, 1991. 224 с.

3. Великий тлумачний словник української мови. Київ; Ірпінь: ВТФ Перун, 2001. 1440 с.

4. Франко І. Я. Зібрання творів: у 50 т. Київ: Наукова думка, 1982. Т. 37: Літературно-критичні праці (1906-1908). 670 с.

References

1. Pushkin A. S. Pesn' o veshhem Olege [The Song of Wise Oleg]. Moskva: Strekoza. 2012. 64 p. [in Russian].

2. Samiilenko V. I. икгаша: liryka, humor i satyra, dramy [Ukraine: lyrics, humor and satire, drama]. Kyiv: Ukrainskyi pysmennyk, 1991. 224 p. [in Ukrainian].

3. Velykyi tlumachnyi slovnyk ukrainskoi movy. [Large explanatory dictionary of the Ukrainian language]. Kyiv; Irpin: VTF Perun, 2001. 1440 p. [in Ukrainian].

4. Franko I. Ya. Zibrannia tvoriv [Collection of works]: in 50 vol. Kyiv: Naukova dumka, 1982. Vol. 37: Literaturno-krytychni pratsi [Literary-critical works] (1906-1908). 670 p. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru