Стилістика власних назв "ономаснотної периферії" українського постмодерністського тексту (на матеріалі роману В. Кожелянка "Дефіляда в Москві")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стилістика власних назв “ономаснотної периферії” українського постмодерністського тексту (на матеріалі роману В. Кожелянка “Дефіляда в Москві”)

Марта Максимюк, Буковинський державний медичний університет,

Стилистика имен собственных “ономастической периферии” украинского постмодернистского текста (на материале романа В. Кожелянко “Дефиляда в Москве”)

Марта Максимюк.

Цель исследования - рассмотреть стилистику имен собственных “ономастической периферии” в украинском постмодернистском тексте. В статье использованы такие методы исследования: индукции, дедукции, описательный, контекстуально-интерпретационный и компонентный анализ. Научная новизна. В современном языкознании еще недостаточно изучены потенциальные возможности имен собственных прозаических текстов известных украинских писателей. Поэтому, по нашему мнению, изучение имен собственных в художественных текстах требует особого внимания, а основательный анализ литературно-художественных антропонимов, топонимов и других классов онимов, использованных в произведениях современных украинских писателей, открывает возможности для дальнейших обобщений в области соответствующей лингвостилистической проблематики. Выводы. Онимное пространство романа В. Кожелянко засвидетельствовано не только антропонимией и топонимией, но и проприальными единицами онимной периферии. Онимная периферия постмодернистского текста широко представлена не только количественно, но и качественно, является органическим элементом текста романа, выполняя, кроме имманентной номинативной, характеристическую, дейктическую функции, становится элементом языковой игры писателя, идеально “вписываясь” ироничностью, пародированием, аллюзиями в эстетику произведения.

Ключевые слова: имя собственное, ономастическое пространство, функции имен собственных, оним, ономастическая периферия, художественный текст.

Stylistics of proper names of the “onomastic periphery” of the Ukrainian postmodern text (based on the novel “Defilade in Moscow” by V. Kozhelyanko)

Marta Maksymyuk

The purpose of the research is to examine the stylistics of proper names of the “onomastic periphery” in the Ukrainian postmodern text. Research methods - induction, deduction, descriptive, contextual-interpretive and component analysis.

Scientific novelty. In modern linguistics, the potentialities of the names of proper prose texts of famous Ukrainian writers have not yet been sufficiently studied. Therefore, in our opinion, the study of proper names in literary texts requires special attention, and a thorough analysis of literary and artistic anthroponyms, toponyms and other classes of onyms used in the works of modern Ukrainian writers opens up opportunities for further generalizations in the field of relevant linguistic stylistic problems.

The onym space of an artistic text is an integral structure that performs certain artistic tasks depending on the ideological, thematic and genre direction of the literary work. Proper names reflect the individual authorial style of writing, as well as individual artistic and linguistic picture of the world in general, implement the author's concept of worldview, contribute to the construction of artistic image.

Conclusions. The onymic space of the novel by V. Kozhelyanko is attested not only by anthroponymy and toponymy, but also by the proprial units of the onymic periphery. The onimic periphery of the postmodern text is widely represented not only quantitatively, but also qualitatively, is an organic element of the text of the novel, performing, in addition to the immanent nominative, characteristic, deictic functions, it becomes an element of the writer's language game, ideally "fitting" with irony, parody, allusions into aesthetics works.

Key words: proper name, onomastic space, functions of proper names, onim, onomastic periphery, literary text.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями

У художньому тексті власні назви є тими стилетвірними елементами, за допомогою яких зберігаються і передаються традиції, історія та культура певного народу й цивілізації загалом, а також завдяки онімам відбувається трансляція авторського бачення конкретних локацій, осіб тощо і їхнє місце в розгортанні описуваних подій. З огляду на це, вивчення закономірностей функціонування власних назв у творах різних жанрів уможливлює розуміння природи мовотворчості, що знаходить своє відображення в системі образів, створених автором на основі свого комунікативно-когнітивного досвіду.

У сучасному мовознавстві ще недостатньо вивчено потенційні можливості літературно-художніх онімів прозових текстів відомих українських письменників. Актуальність наукового дослідження: вивчення власних назв у художніх текстах потребує особливої уваги, а ґрунтовний аналіз літературно-художніх антропонімів, топонімів та інших класів онімів, використаних у творах сучасних українських письменників відкриває можливості для подальших узагальнень у царині відповідної лінгвостилістичної проблематики. Дослідження функціонально-стилістичних особливостей власних назв у художніх текстах сучасних українських письменників є однією з важливих проблем ономастики як розділу мовознавства.

В українській літературній ономастиці є вже значна кількість праць, присвячених дослідженню функціонально-стилістичних особливостей літературних онімів творів українських письменників, що знайшло відображення в дисертаційних роботах та величезній кількості наукових статей (Е. Боєва, Н. Бербер, Т. Гриценко, Л. Зеленко, Л. Кричун, О. Лавер, Н. Лісняк, Г. Лукаш, М. Максимюк, Л. Масенко, М. Мельник, С. Панцьо, Л. Сколоздра, І. Скорук, А. Соколова, Г. Шотова-Ніколенко та ін.). У працях дослідників є чимало цікавих думок, суджень, пропозицій Vehesh Anastasiia. Problemy ukrainskoi literaturno-khudozhnoi antroponimiky. Metodychnyi posibnyk dlia studentiv 5-6 kursiv filolohichnoho fakultetu [Problems of Ukrainian literary and artistic anthroponymy. Methodical manual for students of 5 -6 courses of the Faculty of Philology], Uzhhorod, 2021, P. 4 [in Ukrainian].. Детальний комплексний аналіз літературно-художньої онімії творів конкретного письменника дозволяє виявити індивідуально-стильові особливості творення власних назв персонажів й окреслити інтегральні та диференційні тенденції в розвитку літературно-художньої онімії, зумовлені естетичними та іншими екстралінгвальними чинниками. Проте власні назви творів багатьох сучасних авторів досі залишаються спорадично вивченим явищем. Мета нашої роботи - дослідити стилістику власних назв “онімної периферії” українського постмодерністського тексту (на матеріалі роману Василя Кожелянка “Дефіляда в Москві”). Наукова новизна полягає в тому, що дослідження стилістики власних назв “онімної периферії” українського постмодерністського тексту (на матеріалі роману Василя Кожелянка “Дефіляда в Москві”) проводиться вперше.

ергонім онімний периферія кожелянка

Виклад основного матеріалу

Онімний простір - це сукупність власних назв усіх типів, які вживаються певним народом у певний час на конкретній території Podolskaia N. V. Slovar russkoi onomastycheskoi termynolohyy [Dictionary of Russian onomastic terminology], 2-e yzd., pererab. y dop., Moskva: Nauka, 1988, P. 45 [in Russian].. Отже, поняття онімного простору включає не тільки антропонімію й топонімію, а й інші розряди власних назв. Звичайно, перші два види власних назв мають найширше використання в художніх творах.

Роман В. Кожелянка “Дефіляда в Москві” належить до жанру “альтернативна історія”. За структурою цей твір - колаж із різних текстів. Поєднання різностильових частин у його межах значно збільшує загальну кількість онімів і частоту їх використання. Онімний простір роману В. Кожелянка засвідчений широко не тільки антропонімією й топонімією, а й пропріальними одиницями онімної периферії. У творі використано 324 власні назви для називання 264 реалій у 527 ономавжитках. До онімної периферії роману В. Кожелянка “Дефіляда в Москві” належать ергоніми, фірмоніми, хрононіми, теоніми, міфоніми, астроніми, геортоніми, гемероніми, бібліоніми.

Власні назви, які традиційно вчені відносять до онімної периферії, відіграють у тексті важливу роль як стилістично навантажені одиниці та важливі засоби текстотворення, входять, як, зрештою, і всі класи власних назв, до числа засобів, які творять авторський ідіостиль.

Ергоніми (розряд оніма, ВН ділового об'єднання людей Ibidem, P. 151. представлені у романі доволі широко. До цього розряду онімів належать такі власні назви: Українське Військо, Антикомінтернівський блок, ОУН, Центральна Рада, Служба безпеки України, РОА, Комінтерн, Червона Армія та ін. Серед ергонімії роману фіксуємо оніми, запозичені з реальної онімії та авторські оказіоналізми- новотвори. Ергоніми, запозичені з реального ономастикону, це такі, як Антикомінтернівський блок, ОУН, Центральна Рада, Комінтерн, Червона Армія тощо, у В. Кожелянка вони здебільшого отримують додаткове тлумачення. Так, Антикомінтернівський пакт (блок), за УРЕС, “договір, укладений 25.ХІ.1932 між фашистською Германією та мілітаристською Японією. Був напрямлений проти Комінтерну, демократичних сил світу”, і “проголошував метою держав-учасниць встановлення світового панування”, він “офіційно оформив агресивний блок фашистських держав та їх сателітів” Ukraynskyi sovetskyi entsyklopedycheskyi slovar. V 3-kh t. [Ukrainian Soviet Encyclopedic Dictionary], V. 1, T. 2, Kyiv, 1988, P. 82 [in Russian].. У романі В. Кожелянка до Антикомінтернівського блоку входять такі держави, як Німеччина, Японія, Італія, Іспанія, Австрія, Хорватія, Румунія, Туреччина і, окрім них, Україна та закавказькі республіки Грузія, Вірменія, Азербайджан (хоча відомо, що в дійсності було не зовсім так). Усі інші країни підкорені (за романом В. Кожелянка) Німеччиною або зберігають нейтралітет, і “таким чином, на початку 1941-го року Антикомінтернівському блоку протистояв лише СССР, з яким у Німеччини був гарний мирний договір, і -- десь за морем -- США” Kozhelianko V. Defiliada. Roman, novely [Defilade. Novel, short stories], Lviv: Kalvariia, 2001, P. 33 [in Ukrainian]..

Ергонімом Комінтерн називалася “міжнародна організація, що об'єднувала в 1919-43 всі компартії світу й керувала міжнародним комуністичним рухом” Ibidem, P. 111., вона була розпущена за рішенням Президії 15.1943 Ukraynskyi sovetskyi entsyklopedycheskyi slovar..., op. cit., P. 111.. У тексті роману В. Кожелянка Комінтерн перестає існувати раніше, причина - розгром СРСР: “Провалились розрахунки верховодів сталінської Росії на світове комуністичне панування. На кінець жовтня 1941 року Комінтерн припинив своє існування' Kozhelianko V. Defiliada. Roman, novely..., op. cit., P. 49.. Отже, обидва оніми (та їх енциклопедичне значення) в “альтернативній історії” В. Кожелянка відрізняються від реальної ономастики, це зумовлено розвитком сюжету роману, авторським обігруванням історичного матеріалу.

Ергонімом Червона Армія у тексті роману позначено армію Радянського Союзу. Українська ж армія носить назву Українське Військо, до його складу входять різні частини, зокрема Південно-Східна група українських військ, 4-а Запорізька Гайдамацька дивізія (“8 жовтня першою з союзницьких частин у Москву увійшла 4-а Запорізька Гайдамацька дивізія Українського Війська”) Ibidem, P. 48.. Україна, за романом В. Кожелянка, має Військово-морські (Чорноморський флот) та Військово-повітряні сили. Два останні оніми створено В. Кожелянком за зразками реальних. Уважний читач у колажуванні наведених ергонімів (радянські + національні) одразу зауважить постмодерністську манеру автора сатирично зображувати реалії сьогодення.

Під час війни “вічною славою вкрили себе герої-націоналісти підпільної організації “Молода гвардія” (виділення наше. - М.М.), яка була створена “організацією ОУН у ще не звільненому від комуністів Краснодону Ibidem, P. 49. Безстрашними названі в тексті роману й члени націоналістичної організації “Синьо-жовта іскра” Ibidem, P. 50.. Цей онім, вжитий В. Кожелянком у романі, перегукується з назвою радянської підпільної організації, лише компонент синьо-жовта прочитується як пародія чи обігрування прикметника красная. Колір стає показником української національної символіки.

Онімом Центральна Рада у тексті роману названо “вищий законодавчий орган” Ibidem, P. 91. . Використовуючи цю власну назву, В. Кожелянко, мабуть, наголошує на неперервності прагнення українського народу до державотворення (згадаймо: орган влади під такою назвою існував у часи національно-визвольної боротьби початку ХХ ст.).

У XVIII розділі “Нота”, який є зверненням Міністерства закордонних справ України до Міністра “закордонних справ Московського царства (Росийської держави)” Ibidem, P. 118., фіксуємо низку ергонімів, деякі з них подані у вигляді відомих абревіатур, але “розшифровані” інакше.

Звичайно, такі абревіатури, як МЗС України та МЗС Царства цілком зрозумілі - йдеться про Міністерство закордонних справ. Але, окрім них, фіксуємо ще такі власні назви-абревіатури: ОКУВР (“обмежений контингент

Українського Війська в Росиї” Ibidem, P. 120.), РНСО (““росийська народна самооборона”), РОА (“Руска освободітєльна армія” Ibidem, P. 121.). Окремо варто розглянути власні назви КГБ та СБУ. Абревіатурою КГБ у цьому розділі роману позначено “Колегіум громадянської безпеки ”, його функції, за текстом роману, очевидно, схожі на функції сумнозвісного КГБ (Комитет Государственной Безопасности) часів Радянського Союзу: “в усі осередки ... вкорінити спеціяльно вишколених і добре навчених агентів КГБ (Колегіуму громадянської безпеки), які би зсередини розкладали і розколювали ' їх, “взяти на облік КГБ усі засоби множильної техніки” Ibidem, P. 123. тощо.

Абревіатурою СБУ в цьому розділі позначається Служба братерства України. Ця СБУ - організація на кшталт таємної поліції: “КГБ Царства щільно координувати свої дії з СБУ (Службою братерства України)”, і далі - те ж “... щільно кординувати свої дії з резидентурою СБУ в Москві” Ibidem, P. 123..

Що ж стосується РОА (Руской освободітєльной армії), її “прототипом” була Русская освободительная армия: РОА “боролась на два фронти -- проти Сталіна і проти Гітлера” Ibidem, P. 121..

Пародіюванню-обігруванню піддані в тексті цього розділу роману й такі оніми-абревіатури, як РАПЦ, УПЦ, оніми Московська Патріярхія, Єдина Помісна Руська Православна Церква (Київський Патріярхат). В. Кожелянко пародійно описує релігійну ситуацію в Україні. Щоправда, узято начебто реальні назви, але заміна в них бодай одного з елементів все “перевертає” з “ніг на голову”: у романі автор пише, що “серед окремих представників кліру Єдиної Помісної Руської Православної Церкви (Київський Патріярхат), а також ... атеїстично налаштованих парафіян” ширяться розмови “про можливість виходу парафій РПЦ на терені Царства з канонічного підпорядкування Київському Патріярхату й утворення РАПЦ (Росийської автокефальної православної церкви) з канонічним підляганням Вселенському (Константинопільському) Ibidem, P. 120. Патріярхови, а паче того -- утворення Московської ПатріярхіГ Ibidem, P. 121.. У цих рядках - іронічний опис подій українського суспільства, іронію автора значно підсилюють використані (створені) ним власні назви, які позначають події начебто в російському суспільстві. Зауважимо, що тут власна назва Патріярхат оформлена не за правилами чинного правопису (мало би бути Патріархат), таке оформлення дає В. Кожелянкові можливість залучати навіть орфографію до мовного обігрування.

Фіксуємо у тексті роману й використання ергонімів, запозичених з реальної онімії: КПСС, НКВД, КП(б)У. Показово, що абревіатури, які “прийшли” з російської мови, не перекладені українською.

У романі В. Кожелянка засвідчено й фалероніми. Фалеронім - ВН будь-якого ордена, медалі Podolskaia N. V. Slovar russkoi onomastycheskoi termynolohyy..., op. cit., P. 140.. Узагалі-то цей вид онімів належить радше до реальної, а не літературно-художньої онімії. Але в постмодерністському тексті В. Кожелянка вони стають елементом мовної гри, мовотворчості письменника. У романі використано 15 фалеронімів. Так, “для відзначення найбільш зухвалих героїв Центральна Рада встановила адекватну відзнаку -- срібну восьмигранну медаль на червоно-чорній стрічці “Ніч Залізняка”Kozhelianko V. Defiliada. Roman, novely..., op. cit., P. 93.. Цієї нагороди удостоювались лише герої, “вибрані з вибраних”, зокрема головний герой роману Дмитро Левицький: “На Дмитрових грудях блищало диво рідкісне із рідкісних -- ... срібна восьмигранна медаль “Ніч Залізняка” Ibidem, P. 13.. У назві цієї медалі використаний антропонім - ім'я історичної особи Максима Залізняка, який був керівником повстання, певно, таким називанням цієї медалі автор підкреслює (можливо, навіть не маючи, власне, попередньо такої настанови) одвічний героїзм українських воїнів.

Для відзначення менш вагомих подвигів В. Кожелянко встановлює систему “хрестів трьох ступенів: бронзовий, срібний, золотий”: Козацький Хрест, Гетьманський Хрест та Княжий Хрест. У цих назвах спостерігаємо градацію відповідно до призначення нагороди: так, “Козацький Хрест -- для шеренгових (рядових) вояків та підстаршин (унтерофіцерів), Гетьманський Хрест -- для старшин (офіцерів) та Княжий Хрест -- для генеральної старшини (власне генералів)”. Те ж стосується і назв таких нагород, як “медаль “Малиновий Хрест” (для солдатів), орден “Богдан Хмельницький” (для офіцерів) та орден “Князь Святослав” (для генералів)” Ibidem, P. 93.. У назвах останніх двох орденів вжито антропоніми Богдан Хмельницький та князь Святослав, їх носії - історичні особи, відомі своїми воєнними успіхами. Назва ордену Богдана Хмельницького запозичена з реальної фалеронімії, така нагорода існувала і в часи Радянського Союзу, існує і зараз, в незалежній Україні.

Окрім того, В. Кожелянко встановлює окремі нагороди для моряків (“для моряків було впроваджено медаль “Синій Хрест” та орден “Князь Олег” Ibidem, P. 93.) і для “літунів” (медаль “Блакитний Хрест” і орден “Архангел Гавриїл”). У назвах цих нагород автор дотримується свого “правила” - називає їх Хрестами, а кольори - синій і блакитний - певно, повинні асоціюватися з морем і небом, хоча у свідомості українського читача їхні кольори однозначно корелюють з кольорами національного прапора. Що ж стосується ордена “Князь Олег”, то тут асоціація цілком прозора: як відомо з історії, князь Олег уславився своїми морськими походами. Щодо архангела Гавриїла, то з Біблії відомо, що цей архангел був посланцем Бога, очевидно, тут маємо побажання автора українським льотчикам літати, як цей біблійний персонаж, хоча й не відкидаємо гротескового підтексту. У новітній Україні надмірне захоплення (часом як у СРСР часів Л. Брєжнєва) нагородами, вручення різноманітних орденів та медалей ледь не кожному, хто зумів якимось чином виявити себе перед владою, стає вже об'єктом сатири, а нагороди втрачають своє первинне значення, вони сьогодні не завжди є ознакою мужності, доблесті, відданості своїй Вітчизні їхніх власників.

В. Кожелянко пише і про найвищу нагороду: “Найвищою державною нагородою України було проголошено “Орден Святого Андрія Первозванного” (золотий хрест з тризубом у центрі, одягався на шию)” Ibidem, P. 93.. Андрій Первозванний - покровитель Києва, України, напевно, саме тому його іменем названо найвищу нагороду.