Етноспецифіка грецької мисливської казки

Волинського національного університету імені Лесі Українки

Етноспецифіка грецької мисливської казки

Оскільки питання виокремлення в грецьких казках мисливських сюжетів раніше не виникало в науковому дискурсі, ми вбачаємо необхідність у вирішенні цього завдання. Навіть більше, виділивши відповідні сюжети в грецьких казках, ми порівняли їх з українськими та пояснили схожість казкових сюжетів наших країн. Саме це і становить як актуальність нашого дослідження, так і його новизну. Важливість роботи визначається щораз більшим інтересом до проблеми фольклору загалом та казкознавства зокрема.

У публікації розглянуто особливості конфліктів грецької мисливської казки з послідовними акцентами на складових частинах її композиції. З'ясовано, що ці складові елементи є однаковими для різних текстів і побудовані за одним законом сюжетотворення. Простежена етноспецифіка грецької народної мисливської казки.

Для досягнення поставленої мети і отримання об'єктивних результатів у статті були поставлені такі завдання: 1) опрацювати вибірку з 50 грецьких народних казок; 2) серед корпусу текстів виявити мисливські сюжети; 3) проаналізувати сюжети грецьких мисливських казок в порівнянні з українськими.

У результаті проведеного дослідження було визначено, що схожі сюжети є, і їх немало. І хоча наведений у розвідці перелік казок та виокремлених у них мисливських сюжетів, які піддаються аналізу, не є вичерпним, та він становить перспективу подальшого прикладного дослідження.

Tetiana Reheshuk, Postgraduate Student at the Department of Ukrainian Literature Lesya Ukrainka Volyn National University (Lutsk, Ukraine)

Ethnospecifics of the Greek hunting folktale

Key words: Greek folktale, folklore, hunting tale.

Вступ

Оскільки термін «мисливська казка» не набув загальноєвропейського поширення, ніхто не вивчав до цього часу, чи існують подібні сюжети в інших національних традиціях. За умови існування таких постає питання їх генези чи то на основі антропологічної теорії, яка відстоює процес самозародження однакових сюжетів внаслідок однакових умов життя, чи то теорії запозичення.

Українські вчені Михайло Драгоманов та Іван Франко виступили адептами бенфеївської теорії. Близьким до неї був і Михайло Грушевський, хоча і відверто не декларував цього. Мисливська казка, як явище, мусила виникнути в мисливському суспільстві, яке Іван Франко описав назвою своєї збірки «Коли ще звірі говорили». Відтак, за умов наявності таких сюжетів в національній традиції, радше можна вбачати їх самозародження, ніж самопоширення. Одначе тільки за умов значної кількості таких сюжетів, тому що в подальші часи вистачало приводів для культурного переймання.

Греція - показова країна в цьому плані. Дуже багато дослідників після виходу в світ збірника індійських казок «Панчатантра» почали пов'язувати запозичення саме з походами Македонського, та й це не єдиний шлях для поширення казкових сюжетів.

Американський вчений палестинського походження, філософ-орієнталіст Едвард Саїд, також притримуючись бенфеївської теорії, погоджувався, що найбільш схожими між собою є зовсім не тексти територіально близьких країн та народностей зі спільним корінням, а казки країн з налагодженою культурною комунікацією. Тільки от причини цієї комунікації не завжди були позитивними, навіть правильніше сказати, що здебільшого вона виникала через конфлікт культур, до якого призвів імперіалізм, колоніалізм та загарбницькі наміри одних країн по відношенню до інших. Точки перетину культури й імперіалізму достатньо очевидні. «Завдяки імперії всі культури переплелися, жодна не є ізольованою і чистою, всі гібридні, неоднорідні, надзвичайно диференційовані й немонолітні» (Саїд, 2007: 37). На його думку, імперіалізм - це явище спочатку культурне, а вже потім політичне. І хоча низка питань, які він порушував, стосувалась першочергово літератури, його формулювання можна перенести і на інші сфери, зокрема на взаємовпливи фольклору. Перефразовуючи думки науковця про сприяння літератури поширенню колоніалізму, можна сміливо вважати, що фольклорні тексти, особливо казки, відігравали зворотну роль. Намагання культурного спротиву, спроби боронити національну ідентичність саме через свої фольклорні надбання дозволили Греції стати тією незалежною і культурно багатою країною, яку ми знаємо.

мисливська казка грецький фольклор

Греція - це беззаперечно визначальна країна для світової культури. Говорячи про Грецію, більшість з нас передусім думає про античність, про давно відомі нам топоніми та події. Але що ж таке Греція? Визначати її географічно та визначити її історично - це кардинально різні підходи, адже частина стереотипної Греції - Еллади, давно вже територіально включена в склад інших країн. Саме тому нам потрібно чітко розуміти межі тієї сучасної Греції, казки якої ми досліджуємо в статті.

Світовий фольклор пропонує високий ступінь повторюваності сюжетів. Навіть найпростіші за змістом казкові сюжети виходять далеко за межі однієї етнічної культури. Звісно, їх схожість можна пояснити тим, що бажання людей різних країн, їх уявлення про навколишній світ дуже схожі та переплітаються між собою. Але також ми не можемо оминути увагою ймовірність культурної дифузії. Одним із перших, хто звернув увагу на те, що фольклорні сюжети однієї країни можуть запозичуватись, поширюватись, адаптовуватись та реалізовуватись по всьому світу, був учений-орієнталіст, зачинатель міграційної школи, Теодор Бенфей. Його дослідження відіграли неабияку роль у розвитку казкознавства. На відміну від постулатів міфологічної теорії, яка в той час була напрочуд відомою та популяризувалась братами Грімм, теорія запозичень запропонувала можливість міграції сюжетів і мотивів поміж народів, пов'язаних не спільним походженням, а історично задокументованим культурним спілкуванням. Таким чином, припускалось поширення казкових сюжетів зі Сходу, а саме з Індії. Представники ж міфологічної школи намагались підкреслити схожі елементи індійської і європейської культур (особливо це стосувалось казкової тематики), посилаючись на спільне походження національних міфів та існування в далекому минулому єдиної образно- символічної прамови. Відкриті нові матеріали у царині фольклору унеможливлювали пояснення їхньої схожості лише спорідненням народів. Тому і назріла необхідність іншого пояснення схожості казкових сюжетів (Давидюк, 2010: 357).

У 1859 році Теодор Бенфей видав «Панчатантру» - збірник індійських казок, а також байок, притч та висловів, який був укладений в ІІІ столітті. Це видання стало знаковою подією в історії європейської та світової фольклористики. Це було зумовлено гіпотезою про індійське походження чи не всіх казок, адже література Індії вирізняється багатством казкового матеріалу. І поява в грецьких казках таких персонажів, як русалки або дракони, - це беззаперечно наслідки індійського впливу, витоки якого можна знайти в «Панчатантрі». «Панчатантра» вплинула на розвиток світової фольклористики і досі є предметом дискусій серед науковців. Дослідження Теодора Бенфея знаходяться в одному ряду з такими книгами, як «Історичне коріння чарівної казки» Володимира Проппа та «Золота гілка» Джеймса Фрезера. Вищезгадані книги показали ефективність аналізу фольклорних текстів на так званому «інтеретнічному ґрунті» (Налепин, 1983). Звісно, те, що в історичній дійсності минулого варто шукати коріння казок, зокрема і мисливських, було добре відомо задовго до Бенфея чи інших науковців. Але вони змогли розширити та структурувати інформацію, яка допомагає нам краще розуміти сучасний світ.

Отже, найважливішими подіями, які сприяли перенесенню східних оповідань на європейські обшири, Т. Бенфей вважав походи Олександра Македонського, що спричинили появу такого культурного явища, як епоха еллінізму та арабські хрестові походи (Давидюк, 2010: 357). Олександр Македонський народився в Греції, завоював Персію та Індію, помер у Вавилоні. Крім військових походів, славився і своєю жагою до знань та любов'ю до казок, навіть спав з мечем та книгами під подушкою. Борхес під час своїх лекцій посилався на один перський текст, у якому мовиться, що першим, хто почав збирати confabulatores nocturni - нічних оповідачів казок - був саме Олександр Македонський (Борхес, 2019: 45). Отже, в кожній наступній завойованій країні він знаходив казкарів, уважно слухав їхні історії і рухався далі. А потім, з отриманим вже багажем знань, повертався назад. Полководець, який настільки захоплювався фольклором завойованих країн, що навіть частково переставав бути греком, вважаючи себе персом. Він і до зараз пошановується нащадками персів. В ісламських країнах Македонського називають Олександром Дворогим. А мешканці як сучасної Греції, так і багатьох інших країн вважають його володарем Сходу та Заходу. Тож очевидно, що для підтвердження думок про доцільність міграційної теорії Македонський зробив більше, ніж достатньо.

У дослідженнях як останніх років, так і більш давніх нам не вдалося знайти інформацію про мисливську казку в грецькому фольклорі. Це першочергово пов'язано зі складністю самого поняття «мисливська казка», про що ми згадували вище. Опрацювавши вибірку з 50 грецьких казок, ми зафіксували ті тексти, які ми можемо ідентифікувати як мисливські. Це - «Заєць та лисиця» (Грецькі народні Казки, 1985: 11), «Вовк та лисиця» (Грецькі народні казки, 1985: 95). Дослідники грецьких казок стверджують, що «грецькі казки про тварин часто починаються зі зміни ситуації. Іноді текст може бути без вступу, ніби продовженням розказаного. А певним казкам властиві вказування часової віддаленості подій» (Найдьонова, 2019: 225).

Досліджуючи мисливські сюжети, постає питання: «яке місце відводилося казці в умовах мисливського побуту взагалі?». Віктор Давидюк дає відповідь на це питання, наводячи факт недавньої присутності серед мисливців Сибіру казкаря, якому належала рівна з усіма частка здобичі. Впевненість у тому, що без казки не буде промислової удачі, міцно тримається у комплексі мисливських вірувань (Давидюк, 2010: 33). Кожен без винятку казковий текст є своєрідним, цікавим та особливим, оскільки казкар, який виконав його, відтворив історію по-своєму. І перш ніж казка була зафіксована на письмі, вона поступово зазнавала певних сюжетних модифікацій. Адже першочергово практично кожен фольклорний жанр був обмежений усним дискурсом.

Первісний мисливець був особливо зацікавлений у тваринах, тому, очевидно, немало країн мають свої специфічні казкові тексти про тварин, які сучасна фольклористика може віднести до мисливських. Оскільки, як ми з'ясували, сюжети мають властивість повторюватись і мігрувати з огляду на ті чи інші обставини, то не дивно, що ми знаходимо схожі тексти в грецько-українській усній народній творчості.

Вбачаємо необхідність у детальному розгляді текстів грецьких казок, щоб довести, що вони є саме мисливськими. Послуговуватимемось ми класифікацією, запропонованою Віктором Давидюком. До характерних прикмет сюжетів мисливської казки належить конкретна кількість персонажів - 3 або 7. Як ми бачимо, в казці «Заєць та лисиця» є 3 персонажі. Крім двох нам вже відомих з заголовку, третій - сільське дівча. Відповідно, тут ми підходимо до наступної характеристики мисливської казки: колізія відбувається між людиною і дикою твариною. Оскільки мисливські сюжети мають в своїй основі й інший тип сюжетної колізії - між самими дикими тваринами, текст казки «Вовк та лисиця» вписується в цю парадигму. У цих сюжетах важливішим є вид тварини, а не її стать. У згаданих казках ми бачимо, що цей поділ дотриманий, відповідно, можна говорити про розділення сфер господарювання між цими персонажами, чи й узагалі - сфер впливу (Давидюк 2010, 103).

Світ звірів у мисливських казках є формою вираження думок і почуттів людини, її поглядів на життя, способу її побуту та господарювання. Оскільки мисливства у чистому вигляді не існувало, то мисливські сюжети казок часто переплітаються з рибальськими. Наприклад, в українській казці «Лисичка-сестричка та вовк-панібрат» один з героїв займається мисливським промислом, інший - рибальським. У грецькій казці «Вовк та лисиця» обидва персонажі втаємничені в рибальську справу. Як і в українських казках, у грецьких також лисичка постійно намагається перехитрити вовка, хоча інколи і сама лишається обманутою іншими тваринами, як-от у казці «Заєць та лисиця».

У грецьких казках важливим є образ рідного краю. Пейзаж виступає емоційним тлом, що підкреслює душевний стан казкових персонажів. Чужоземний для українського читача колорит навіть знайомі сюжети робить віддаленими, надає їм нового звучання. Так, події мисливських казок «Вовк та лисиця», «Заєць та лисиця», які розгортаються на фоні морських пейзажів або гірських шпилів, надають вже знайомим нам сюжетам неймовірної екзотики. І через це сприймаються по-новому. До прикладу, читаючи: «Прийшли вони на берег моря. Вовк вмостився на камені з вудкою. Не минуло й хвилини, як він витяг велику кефаль» (Грецькі народні казки, 1985: 94), або ж: «Лисиця хутенько зняла камінь і сунула лапу під скатертину. Раптом вона відчула страшний біль. У кошику були краби» (Грецькі народні казки, 1985: 95), український читач одразу помічає колорит, не притаманний нам.

На думку Л. Найдьонової, найчастіше сюжети у грецьких народних казках про тварин нескладні. Подій у них мало. Мотив, який зустрічається найчастіше, - це мотив зустрічі: лисиці з вовком, лисиці з зайцем. А тривалість дії, якщо вона і є, то лише завдяки системі повторів (Найдьонова, 2019: 225). Порівнюючи з грецькими мисливськими казками, ми бачимо, що українські тексти відрізняються обсягом та перипетійністю сюжетів. Так, у казці «Лисичка-сестричка та вовк-панібрат», крім мотиву зустрічі головних персонажів, є ще й різні колізії, які забезпечують тривалість тексту.

Ми розглянули особливості конфліктів грецької мисливської казки, послідовно звертаючись до складових частин її композиції. Ці складові елементи, які вище вже були згадані, є однаковими для різних текстів і побудовані за одним законом сюжетотворення. Вони послідовно витікають один з одного і утворюють цілісність композиції, що допомагає маркувати казку як мисливську. І хоча поки що ми можемо дослідити лише витоки окремих сюжетів, а не витоки самої казки загалом, та ми чітко розуміємо причини, через які мисливська казка присутня і в українському, і в грецькому, і в фольклорах інших країн.

Дослідивши на матеріалі грецьких народних казок особливості конфлікту в мисливських казках та порівнюючи їх з українськими фольклорними текстами, ми дійшли висновку, що схожі сюжети є. Вибірка з вищезгаданих нами мисливських казок - це далеко не повний перелік, його можна і потрібно продовжувати. Обрана нами тема має перспективу продовження з огляду на великий корпус ще не розглянутих текстів, потребу в українських перекладах та можливість відкриття маловідомих для нас культур. Адже звернення до минулого - це одна з найпоширеніших стратегій інтерпретації теперішнього (Саїд, 2007: 37). Тож заданий нами вектор вимагає подальшого комплексного дослідження та є важливим як з погляду культурного досвіду людства загалом, так і з погляду віддзеркалення менталітету грецького народу зокрема.

1. Борхес Х. Л. Сім вечорів. Видавництво Анетти Антоненко. Львів, 2019. 126 с.

2. Давидюк В. Ф. Вибрані лекції з українського фольклору. Твердиня. Луцьк, 2010. 448 с.

3. Давидюк В. Ф. Первісна міфологія українського фольклору. Волинська обласна друкарня. Луцьк, 2005. 310 с.

4. Дунаєвська Л. Ф. Українська народна проза (легенда, казка): еволюція епічних традицій: автореф. дис. на здобуття наук. Ступеня д-ра філ. наук: 10.01.07. Київ, 2000. 251 с.

5. Найкращі народні казки. Рідна мова. Київ, 2019. 215.

6. Грецькі народні казки. Веселка. Київ,1985. 159 с.

7. Найдьонова Л. Ф. Макропоетика грецьких народних казок. StudiaLinguistica. 2009. № 3 URL: http://studia-linguistica.knu.ua/wp-content/uploads/2018/10/2009-3-223-230-%D0%9D%D0%B0%D0%B9%D0%B4 %D1%8C%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0-%D0%9B.%D0%90.pdf [Дата звернення 09.09.2021].

8. Налепин А. Л. Проблемы реконструкции мифологических систем. Москва, 1983. 221 с.

9. Пропп В. Я. Исторические корни волшебной сказки. Издательство Ленинградского университета. Ленинград, 1983. 373 с.

10. Саїд Е. Культура й імперіалізм. Критика. Київ, 2007. 608 c.

References