Великий українець і донька Прометея: питання співпраці та внесок в українську культуру

Размещено на http://www.allbest.ru

Великий українець і донька Прометея: питання співпраці та внесок в українську культуру

Great ukrainian and prometheus' daughter: cooperation issues and contribution to ukrainian culture

Крот В. О.,

кандидат історичних наук, доцент кафедри філології та гуманітарних дисциплін, Кременчуцький педагогічний коледж імені

А. С. Макаренка

Шабуніна В. В.,

кандидат філологічних наук, доцент кафедри гуманітарних наук, культури і мистецтва, Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

Krot V. O., candidate of Historical Sciences, Associate Professor of the Department of Philology and Humanities, KremenchukAnton Makarenko Pedagogical College

Shabunina V. V.,

Candidate of Philology, Associate Professor of Humanities, Culture and Art Department, Kremenchuk Mykhailo Ostrohradskyi National University

У статті проаналізована діяльність Михайла Грушевського і Лесі Українки. Відзначено, що їхня співпраця розпочалася наприкінці XIX ст. і тривала до смерті поетеси в 1913 р. Їх об'єднували членство у Науковому товаристві імені Т. Шевченка у Львові та Українському науковому товаристві в Києві, а також часопис «Літературно-науковий вісник», переважно в якому вони публікували свої праці. Наголошено, що М. Грушевський у той час був фактично головою українського національного руху, а Л. Українка брала в ньому активну участь. їхні відносини схарактеризовані як товариські, адже обоє мали спільну мету - розвивати українську культуру. Наголошено, що Михайло Грушев- ський і Леся Українка ставилися один до одного з повагою, що засвідчило їхнє листування та публіцистичні праці Великого Українця. Висловлено припущення, що міжпартійні суперечності могли впливати на їхні стосунки.

Ключові слова: М. Грушевський, Л. Українка, «Літературно-науковий вісник», листування, українська культура, література.

The article analyzes the activities of Mykhailo Hrushevskyi and Lesia Ukrainka. It is noted that their cooperation began in the late XIX century and lasted until the poet's death in 1913. Their membership in the Taras Shevchenko Scientific Society in Lviv and the Ukrainian Scientific Society in Kyiv, as well as the Literary-Scientific Bulletin, in which they mainly published their works, united these cultural activists. It is emphasized that M. Hrushevskyi was actually the head of the Ukrainian national movement at that time, and L. Ukrainka took an active part in it. Their relations are characterized as friendly ones as both of them had a common goal - the development of Ukrainian culture. It was emphasized that M. Hrushevskyi and L. Ukrainka treated each other with respect; this fact was evidenced by their correspondence and journalistic works of the Great Ukrainian. It is also suggested that inter-party conflicts may have affected their relations.

Keywords: M. Hrushevskyi, L. Ukrainka, “Literary-scientific bulletin”, correspondence, Ukrainian culture, literature.

Важливе місце в українській культурі дореволюційного періоду посідають Михайло Грушевський і Леся Українка. Минулого року ми відзначили 150-річчя від дня народження видатної поетеси, а. ювілей великого історика припав на 2016. Їхній внесок в українську культуру величезний. Кожен із них був непе- ревершеним у своїй галузі, вони обоє збагатили нашу національну спадщину. На жаль, епоха, в якій жили і творили батько української історіографії та видатна поетеса, а також стосунки між ними досліджені недостатньо. Це питання порушено лише у статті науковця з діаспори П. Одарченка на шпальтах часопису «Український історик» [15]. Побіжно торкався цієї проблеми І. Гирич, досліджуючи взаємини Михайла Грушевського з Іваном Франком. Автор зазначав, що «ставлення до Драгома- нова було визначальним у взаєминах Грушев- ського з тією чи іншою людиною. Тому, можливо, і Франко мусив хоч-не-хоч визначитися: якщо ти з професором, то позбувайся драго- манівства. Характерний приклад «партійного» підходу до проблеми дружби проти когось можемо побачити у ставленні професора до племінниці Михайла Петровича - Лесі Українки. У листі до М. Кривенюка від 29 травня (11 червня) 1903 року вона писала, що І. Труш «докорив» мені «партійністю» супроти нього, за те що я не зриваю відносин з Павликом, і нібито в присутності його і Ради (Труш був одружений на дочці Драгоманова) ігнорую Грушевського» [1, с. 630].

М. Жулинський, аналізуючи літературну спадщину історика, наголошував, що «особливу увагу звертає М. Грушевський на творчість та культурологічну місію Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Григорія Квітки- Основ'яненка, Івана Франка, Лесі Українки, долучаючи до них нові й нові імена українських письменників, аби переконливіше передати складність змагань поглядів та ідей в умовах колоніального стану України й образним словом відкрити перед читачем драматизм боротьби за кращу долю української людини та наголосити на важливій місії літератури і мистецтва в пробудженні національної самосвідомості українців» [11, с. XVI].

У радянські часи творча спадщина Лесі Українки, на відміну від М. Грушевського, не була заборонена комуністичною владою. Її праці увійшли до офіційного літературного канону, тому вірші поетеси були включені до шкільної програми. Літераторку розглядали як революціонерку, що боролася за соціальне й національне визволення народних мас. З нагоди сторічного ювілею поетеси влада схвалила видання творів Лесі Українки у 12-ти томах протягом 1975-1979 рр., і до 2021 р. воно залишалося найбільш повним [12]. Однак, слід згадати, цензура до нього не включила листи поетеси до М. Грушевського. Як відомо, історика в часи тоталітаризму комуністична пропаганда звинувачувала в «українському буржуазному націоналізмі», тому радянські цензори не могли допустити, що «прогресивна», на їх думку, українська діячка листувалася з головою Центральної Ради. З цієї причини її листування з істориком не було включено до названого видання. Варто зазначити, що пізніше їхні листи надрукував часопис «Радянське літературознавство», який мав невеликий наклад.

Літературознавці, що опинилися після визвольних змагань 1917-1921 рр. в еміграції, мали змогу досліджувати життя і творчість замовчуваних окупаційною владою діячів. Ольга Косач-Кривенюк, рідна сестра Лесі Українки, надрукувала ґрунтовне дослідження «Леся Українка: хронологія життя і твор- чости», де вміщені її листи до вченого [13]. На нашу думку, взаємовплив видатних постатей української історії потребує більш детального вивчення.

Мета статті - проаналізувати співпрацю М. Грушевського та Лесі Українки, визначити внесок обох діячів у національну українську культуру.

«Великий Українець» і «Донька Прометея», як їх охрестили пізніше, належали до одного покоління діячів української культури. Між ними було багато спільного, але спостерігалися й суттєві відмінності. Михайло Гру- шевський народився в 1866 році в Холмі, на території польсько-українського прикордоння. Дитячі та юнацькі роки провів на Кавказі, де закінчив Тифліську гімназію. Його родина походила з духовного стану, етнічно належала до українства, але яскравих політичних переконань не мала.

Леся Українка походила з Волині, де народилася в 1871 році, там пройшло й дитинство поетеси. Її мати Олена Пчілка належала до свідомих діячів національної культури, мала яскраво виражені національно-центричні переконання і в такому ж дусі виховувала своїх дітей. Вона була рідною сестрою Михайла Драгоманова, відомого лідера Старої київської громади. Отже, Леся належала до родини славних діячів української культури. Через слабке здоров'я і небажання матері русифікувати своїх дітей вона здобувала освіту спочатку вдома, а потім складала іспити в гімназії, щоб підтвердити знання. Характерною рисою всіх нащадків Олени Пчілки була їх ерудованість, а також добре володіння іноземними мовами. Поетичний талант дівчини виявився ще в дитячому віці, коли вона написала свої перші вірші, які були надруковані в галицьких часописах.

Михайло Грушевський з ранніх літ захоплювався українською літературою, пробував себе в поезії і прозі. Спочатку він мріяв стати українським письменником, щоб будити свій нещасливий народ. Юнак шукав підтримки у відомого літератора І. Нечуя-Левицького, листувався з ним, і той допоміг хлопцю надрукуватися в галицьких журналах. Паралельно із заняттям літературою він захоплювався історією, і муза Кліо перемогла - Михайло вирішив займатися наукою. Після закінчення гімназії він вступив на історико-філологічний факультет Київського університету святого Володимира. Аналіз його щоденника засвідчив, що студент мав виразні національні переконання, його захоплювало громадське життя. Юнак активно співпрацював із Київською громадою. Великий вплив на нього мали історик Володимир Антонович та письменник Олександр Кониський, автор духовного гімну «Молитва за Україну». Саме ці видатні особистості визначили подальшу долю М. Гру- шевського. Після закінчення університету та захисту магістерської дисертації юнак переїхав до Львова, де посів кафедру світової історії. Така можливість стала реальністю внаслідок польсько-української угоди 1890 року, що отримала назву нової ери.

У вченого розпочався, можливо, один із найкращих періодів біографії - так званий «галицький період», який тривав протягом 1894-1914 рр. Із цього часу він посідав кафедру історії у львівському університеті та вів активну громадсько-політичну діяльність. Крім того, М. Грушевський розпочав роботу над фундаментальною багатотомною працею «Історія України-Руси», у 1897 р. очолив «Наукове товариство ім. Тараса Шевченка у Львові», а в 1898 р. заснував загальноукраїнський часопис «Літературно-науковий вісник». Таким чином, уже в Галичині він став одним із лідерів українського національного руху.

Леся Українка обрала шлях літератора. Вона почала друкувати свої твори в галицькій пресі з 80-х років позаминулого століття. На дівчину значний вплив мала її мати, яка була на той час доволі відомою українською письменницею і громадською діячкою. Саме від Олени Пчілки донька успадкувала сильні риси характеру, зокрема цілеспрямованість і наполегливість у досягненні мети. У молоді роки Леся захоплювалася історією. Для своєї молодшої сестри вона написала працю «Стародавня історія східних народів». Під час її створення Леся Українка радилася зі своїм дядьком М. Драгомановим, який вважався спеціалістом із всесвітньої історії. Чимало її пізніших творів були присвячені минулому народів цих країв. Леся Українка зберігала любов до історії все своє недовге життя. Як відомо, М. Грушевський, перебуваючи на засланні в Поволжі, теж брався за написання підручника зі всесвітньої історії. Цікаво, що їхні праці вийшли в 1918 році, коли поетеси вже не стало. Лесина праця побачила світ завдяки її матері та сестрі. Історик тоді очолював Центральну раду. Отже, можна стверджувати, що історія та література їх дійсно зближували.

Важко сказати, коли точно відбулося знайомство між ними. Можна припустити, що це сталося в 90-х роках під час відвідин поетесою Львова. Про Михайла Грушевського дівчина знала раніше. В одному з листів до неї, який датований 1894 роком, її дядько не зовсім приязно відгукувався про історика. Будучи атеїстом, він насмішкувато згадав «пра- вославіє Грушевського, що читає Євангеліє на могилі Карачевського і б'є поклони» [13, с. 266]. На той час у Драгоманова був конфлікт із Київською громадою, а молодий науковець фактично належав до її лідерів, тобто вони перебували на різних ідеологічних платформах. Історик та його однодумці О. Кониський і В. Антонович не сприймали ідей космополітизму, атеїзму, соціалізму, як і не поділяли віру М. Драгоманова в європейську та російську демократію. Оточення історика на той час сповідувало націоцентричну ідеологію. Леся Українка під впливом дядька також прихильно ставилася до соціал-демократичної ідеї і співпрацювала з їхнім гуртком, однак після смерті свого друга С. Мержинського поетеса віддалилася від соціалістичних ідей.

Зустріч М. Грушевського та Л. Українки відбулася приблизно наприкінці XIX або на початку XX ст. у Львові. Тоді поетеса входила до Наукового товариства імені Т Шевченка, друкувала свої твори в галицьких журналах, листувалася з місцевими громадськими діячами. У листі до І. Франка вона згадувала історика, сподівалася, що застане його, коли проїжджатиме Львів у 20-х числах вересня 1901 року. На жаль, очікувана зустріч не відбулася. Відомий факт, що Леся Українка брала наукову літературу з бібліотеки професора.

Підтвердженням слугував її лист до В. Гна- тюка від 4 листопада 1902 року, в якому вона переказувала подяку професору за отриману книжку. 10 грудня того ж року письменниця особисто повідомляла його: «Щиро дякую вам за книжку, вона мені дуже придалася. Вибачте, що взагалі так довго затримала - мусила поробити виписки. Дуже мені прикро, коли Вам з того яка невигода вийшла» [13, с. 646]. З тону листів Лесі Українки до професора можна зробити висновок, що вона ставилася до нього з пошаною.

У той період поетеса активно співпрацювала з часописом «Літературно-науковий вісник», який заснували М. Грушевський та І. Франко. Уже в першому його номері з'явилися вірші поетеси. Оточення Л. Українки доволі критично ставилося до діяльності історика. У Галичині тоді існували партії прихильників і противників професора. Опонентом М. Грушевського був її дядько М. Драгоманов, мати письменниці О. Пчілка теж не належала до прихильників історика, у протиріччях із ним був В. Гнатюк, а також М. Павлик, з яким Леся листувалася. І. Франко у той час мав приязні відносини з ученим. До прихильників львівського професора належали художник І. Труш, який був одружений на доньці М. Драгоманова - Раді, а також його учні І. Крип'якевич, С. Томашівський, І. Джиджора та ін. Отже, галицьке суспільство поділилося і між ними точилася відкрита або прихована боротьба.

За таких обставин Лесі Українці тримати дистанцію було не легко. Відгомін тих протиріч знаходимо в її листі до І. Труша, де вона пише: «Я, правду кажучи, не розумію вашого вживання терміна «партійності» при сій нагоді. Я не належу ні до радикальної, ні до національно-демократичної партії, а якихось окремих «партій» Павлика, Грушевського, Труша я взагалі не знаю. Якби люди у Львові самі з усіх боків не торочили мені про те все, то я б давно забула про ту «Грушевськіаду», бо я позаторік мала найліпшу волю зрозуміти, в чім тут об'єктивна річ і мусила зректися всякої надії. Тепер же я вже ні з Павликом, ні з іншими не хотіла говорити про ті сварки, тільки отримавши вашого листа мусила заговорити» [13, с. 697]. З листа можна зрозуміти, що йшлося про впорядкування спадщини М. П. Драгома- нова. До неї були причетні родичі покійного та М. Грушевський як громадський діяч. Пізніше, перебуваючи в еміграції, історик написав ряд публікацій про дядька поетеси. У роки національної революції та після неї вченому стала близькою його соціалістична доктрина.

«У липні 1903 року Леся Українка була у Львові й зупинилася у М. Павлика. Там її відвідав І. Франко і відрадив заходити до М. Гру- шевського. І це при тому, що в листі до представника «кліки» Грушевського І. Труша Леся Українка твердила, що не належить ні до «партії» Павлика, ні до партії Грушевського і при нагоді відвідувала останнього. А з Павликом її в'яже давня дружба, яку не зможуть зліквідувати тодішні обставини - боротьба опозиції (Павлика) проти Грушевського» [1, с. 631].

У наступному листі до І. Франка поетеса повернулася до згаданої теми ворожнечі інтелігенції в Галичині. Вона висловила свій погляд, вказавши на те, що друзі ворогів не завжди можуть бути нашими ворогами. «Адже я не вимагала від пана Грушевського і його приятелів, щоб вони конечно погодилися з Павликом, коли хочуть бути в добрій згоді зі мною, то чому ж вони жадають, щоб я посварилася задля доброго тривку з ними? Моя знайомість з Павликом давня і завжди була зовсім незалежна від внутрішньої політики товариства імені Тараса Шевченка, котрої я в розмовах з ним стараюся не зачіпати. Нас зв'язують зовсім інші інтереси і традиції, котрих не можна порвати от так по першому сумніву в правоті Павлика проти Грушевського чи кого іншого. І взагалі я зовсім не заміряю пристосовувати моїх відносин з вашими земляками до кружко- вих справ львівських, бо прийшлося мені попасти в такий лабіринт, якого ні мої нерви, ні моя вдача не витримали б» [13, с. 708]. Отже, стає очевидним, що вона намагалася зберігати незалежну позицію в НТШ і не втручатися в міжпартійні суперечки. Л. Українка належала до згаданої установи і займалася літературною творчістю. І. Труш подав її портрет на виставці у Львові у 1898 році. Про цю подію писав М. Грушевський: «Портретів добродій Труш виставив тільки чотири - професора Антоновича і Лесі Українки (власність Наукового товариства імені Шевченка), пана Драгоманова і мій» [4, с. 225].

В іншій статті «В справі музею при науковому товаристві імені Т. Шевченка. Відозва до шановних земляків» учений згадав про втілений образ поетеси. «Від кількох місяців виставлено до публічного ужитку кілька колекцій музею Наукового товариства імені Т. Шевченка, що вже від довгих літ відчувало потребу утворення українсько-руського музею та збирання для нього предметів. Зайнявши під товариство широкий локаль з кінцем минулого року, могло воно приступити до сповнення свого бажання. При канцелярії НТШ тепер можна оглядати колекцію портретів українсько-руських діячів, учених, письменників і артистів - Котляревського, Шевченка, Костомарова, Антоновича, Житецького, Огоновича (гіпсовий рельєф), Нечуя-Левицького, Лисенка, Франка, Л. Косачівни, Грінченка [3, с. 220].

Робимо висновок, що наприкінці XIX - у перші роки XX століття Леся Українка входила до Наукового товариства імені Т. Шевченка, співпрацювала на науковому полі з М. Гру- шевським. Вони спілкувалися, але особливих стосунків між ними не було через належність до різних угруповань.

У 1907 році історик переніс видання часопису «Літературно-науковий вісник» до Києва. Таке рішення далося йому нелегко. Частина галичан виступила проти того, щоб журнал виходив на Великій Україні. Серед них був Іван Франко, з яким Михайло Грушевський дружив, вони навіть мешкали поруч. Виник брак досвідчених кадрів, і вчений мусив спиратися на свою молоду генерацію. Як видно з листа поетеси до матері, вона сподівалася на співпрацю з «ЛНВ» у Києві: «Я принаймні від Грушевського виразних запросин ждала, як він перенісся у Київ, дарма, що вже бувала у нього не раз «на тім боці». Без запросин ходжу тільки до родичів і приятелів, а більш ні до кого (хіба з церемонним «візитом» чи по «ділу»). Думаю, що так багато хто робить» [13, с. 764]. Аналіз матеріалів журналу засвідчив, що вона часто друкувала свої праці в часописі, хоча не була постійним його співробітником. Відомо, що Леся Українка часто хворіла, тому М. Гру- шевський і не залучав її до справ часопису.

З листування поетеси відомо, що у 1908 році вона зверталася до історика з приводу друкарських помилок, допущених під час публікації її твору «Кассандра». Л. Українка просила подати в наступному номері її виправлення і з метою уникнення таких неточностей у майбутньому вислати їй коректу другої частини поеми [13, с. 808]. У наступній кореспонденції від 1 лютого 1908 року вона зазначала, що «може, складач не розуміє, де ставити «\\», то посилаю дві строфи в окремій транскрипції» [13, с. 832].

Восени 1910 року хвора поетеса, нарікаючи на погане самопочуття, зверталася до вченого з приводу драми, яка мала публікуватися в наступних номерах. У листі вона повідомляла, що через слабке здоров'я не мала змоги відповісти на два його листи. «І тепер чуюся слабо, ледве можу писати, тому коротко скажу: драму свою вже не прошу посилати мені назад, коли б могла зайнятися нею - не маю здоров'я. Як можна друкувати так, як єсть, то прошу. Щодо змін першої і другої акти ніяк не можна злучати без нарушення сцен пляни [13, с. 840]. Наприкінці листа вона дякувала за пропозицію вченого стати постійним критиком в часописі, однак писала, що змушена відмовитися через свою хворобу. «Взяти обов'язок постійного критика тепер не можу. Дякую за запросини. Як матиму силу, то при нагоді щось в сім напрямі напишу, але виразно ще нічого не можу обіцяти. З найщирішою пошаною Леся Українка» [13, с. 840].

М. Грушевський згадував про Л. Українку в статті «З нашого культурного життя», яка була опублікована на початку 1911 року в «ЛНВ». Історик вказав на репресії, яких зазнав журнал у Києві та Львові. «Кілька день пізніше та ж сама книжка була сконфіскована властями київськими за поему Лесі Українки «На полі крови» і редакцію за сей твір віддано під суд по статті 73 пункт 3 «себто за возложеніє хули славімого в єдіной тройце Бога, на пречистою нашу Богородіцу і Прісну Дєву Марію, на бе- сплотніе Силы Небесные или на Святых Угодников божих» [5, с. 306].

У листі від 14 березня 1912 р. до М. Гру- шевського Леся Українка переймалася долею свого гонорару. «Високоповажний Михайло Сергійович, - писала вона, - пробачте, що клопочу Вас приватною справою, але я не знаю, до кого вдатись треба, бо д. Сірий, як я чую, часто виїздить і, здається, не всі мої листи дістає. Не відмовте помогти, щоб я одержала гонорар за драму і вірші, уміщені в «ЛНВ» в Х-ХІІ книгах 1911 року і І року 1912 [13, с. 854]. При цій нагоді вона просила утримати з гонорару її річну передплату. Це був, мабуть, її останній лист до великого історика. 1 серпня

І. Лизанівський телеграфував М. Грушевсько- му, повідомляючи сумну звістку про смерть Лесі Українки, і запитував, чи буде його стаття до дев'ятої книжки часопису.

Історик відгукнувся на смерть поетеси. Жовтневий номер «ЛНВ» цілком був присвячений великій представниці української літератури. Він розпочинався словами «Незабутній пам'яті Лесі Українки сю книжку присвячує Редакція «Літературно-наукового вісника», котрий вона стільки літ прикрашала своїми творами». Далі публікувалися останні сторінки її повісті з арабського життя, котру вона почала писати в травні-червні 1913 року під назвою «Екбаль Ганем» [10]. Редакція оцінила «сі сторінки як останній промінь перед началом темряви» [10, с. 10].

Далі вміщалася промова Михайла Грушев- ського, виголошена ним на засіданні Українського наукового товариства, членом якого була Леся Українка. Учений наголосив, що за останній рік Україна втратила значну кількість видатних представників національної культури. Пішов із життя композитор М. Лисенко, видатний письменник М. Коцюбинський. Втрата Лесі Українки була особливо тяжкою, адже поетесі минуло лише 42 роки. «Її творчість була перервана, коли вона, очевидно, тільки піднімалася до верхів своїх» [10, с. 10]. Далі історик подав коротку характеристику її творчої спадщини й насамкінець відзначив, що вона «була глибоко національна в своїй основі, всім змістом своїм зв'язана нерозривно з життям свого народу, з переживанням нашої людини в теперішню переломну добу, ся творчість переводила їх на ґрунт вічних вселюдських змагань, уясняла у їх світлі й зв'язувала з одвічним переживаннями людськості. Наше громадянство не встигало йти за сим захоплюючим, бурним потоком натхнення, сею блискучою панорамою образів, що розверталася перед ним, сей високий рівень ідей, на який вела творчість Покійної, був незвичайний для його ширших кругів. В інших обставинах, ніж ми живемо, її твори переходили б у вибрані круги світової інтелігенції, знаходили б тонких цінителів і адептів. Маємо таке враження, що ще кілька кроків далі - і покійниця сказала б у світовій літературі нове слово, котре зіста- лося б у ній вічним. Смерть перервала сю путь у вселюдські простори. Але для нашого письменства і те, що вона встигла дати, зістається вічним даром, новою стадією розвою, історичним моментом в нашім культурнім національнім поступі» [10, с. 10-11].

М. Грушевський ще за життя Лесі Українки високо оцінював її літературний талант, неодноразово згадуючи поетесу у своїх оглядах з української літератури. У газеті «Село», котру вчений видавав для народу, у статті «Українське письменство» серед талановитих літераторів нашого краю, які творили національний епос, названо й ім'я поетеси. М. Грушевський відзначав, що творами наших літераторів «не стид похвалитися і перед чужинцями: їхні писання переложені на різні чужі мови, чужі люди їх дуже похваляють [6, с. 386].

В іншій своїй публікації «Ще про великий і малий націоналізм», яку історик опублікував у часописі «Русские ведомости», він вказав на недооцінку російським суспільством досягнень української культури. Торкаючись творчості поетеси, він зазначав: «І в українській літературі, яку часто обирають мішенню нинішні поборники «великого націоналізму», були письменники, творчість яких відзначалася дуже виразним унівесалізмом, - вкажу на нещодавно померлу Л. Косач-Квітку (псевдонім - Леся Українка), твори якої стали з'являтися в англійських перекладах за посередництва товариства англо-російської співпраці, можливо, знайдуть оцінку в освіченої російської публіки [7, с. 470].

У статті «Століття українського театру», опублікованій у 4-му томі його творів, М. Гру- шевський відзначив внесок Лесі Українки в театральне мистецтво. «Тільки після 1905 року, коли російська цензура щодо української мови трохи пом'якшала, українська драматургія, представлена творами Лесі Українки, Олеся, Винниченка, рішуче виходить за межі етнографічної драми» [8, с. 50].

Перебуваючи на засланні в Москві, М. Гру- шевський спільно з А. Маєвським задумали видання творів української класики. «Для організації спілки ініціатори зібрали декілька засідань, уклали статут, розпочали збір коштів, провели перемовини з майбутніми авторами (Г. Чупринкою, О. Олесем, А. Кримським, О. Косач (щодо творчої спадщини Лесі Українки) та друкарями. Проте «революційна хвиля» все спинила [9, с. 122].

Отже, аналіз різних джерел, які стосуються взаємовідносин і співпраці Лесі Українки та Михайла Грушевського засвідчує товариські взаємовідносини між велетнями української культури. Їх більше об'єднувало, ніж розділяло. Вони обоє працювали в Науковому товаристві імені Т Шевченка у Львові, а з 1907 року - в Українському науковому товаристві в Києві та журналі «Літературно-науковий вісник», що також видавався в цих містах. Судячи з листування, Леся Українка з повагою ставилася до М. Грушевського. Останній також глибоко цінував талант письменниці, доказом чого слугують його публіцистичні та науково- популярні праці, де її ім'я згадано з великою пошаною. До цього слід додати, що в узагаль- нювальних працях з української історії вчений виокремлював поетесу як одну з талановитих постатей нашої культури. грушевський українка співпраця

Звичайно, великим людям складно досягати згоди в громадському житті. Це могло мати місце й у відносинах між М. Грушевським і Лесею Українкою. Однак, варто зауважити, ідеологічних розбіжностей між ними не було. Вони обоє своєю творчістю служили Україні та відродженню її культури. Оточення, в якому перебували митці, могло впливати на них і їхні стосунки, але ми не маємо джерел, які б підтвердили серйозні суперечності між ними. Життя і творча спадщина видатних діячів національної культури потребує подальших досліджень. На черзі створення ґрунтовної монографії про діячів українського національного відродження початку XX століття, де вагоме місце мають посісти Михайло Грушевський і Леся Українка.

Список використаних джерел

Гирич І. Михайло Грушевський: політика національної культури. К., 2016. 756 с.

Грушевський М. С. Друга вистава образів Івана Труша. Твори в 50-ти томах. Т 1. С.223-227.

Грушевський М. С. В справі музею при Науковому товаристві ім. Шевченка. Відозва до шановних земляків. Твори в 50-ти томах. Т.1. С.220-222.

Грушевський М. С. Друга вистава образів Івана Труша. Твори Т. 1. С. 225.

Грушевський М. С. З нашого культурного життя. Твори в 50-ти томах. Т. 2. С. 306-115.

Грушевський М. С. Українське письменство. Твори в 50-ти томах. Т. 3. С. 385-387.

Грушевський М. С. Ще раз про великий і малий націоналізм. Твори в 50-ти томах. Т.3 С.461- 465.

Грушевський М. С. Століття українського театру. Твори в 50-ти томах. Т. 4. Ч. 2. С.48-49.

Грушевський М. С. Спомини. Київ, 1989. №8. С.122.

Грушевський М. С. Пам'яті Лесі Українки. ЛНВ. 1913. Ч.10. С.10-11.

Жулинський М. Михайло Грушевський «Я почув себе літератором...». Грушевський М. С. Твори в 50-ти томах. Т. 11. Серія «Літературно- критичні та художні твори (1883-1931)». Львів: Світ, 2008. С. М-ХП.

Зібрання творів: у 12 т. / Леся Українка; АН УРСР; редкол.: Є. С. Шабліовський (голова) та ін. Київ: Наук. думка, 1975-1979.

Косач-Кривенюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. Нью-Йорк, 1970. 923 с.

Крот В. О., Тур О. М., Шабуніна В. В. Lesia Ukrainka and Mykhailo Hrushevskyi: Creative Contacts and Sociopolitical Views. Communications and Communicative Technologies, (21), С.59-65.

Одарченко П. Михайло Грушевський і Леся Українка. Український історик. 1991. №1-4. С.301-305.

References

Hyrych I. Mykhailo Hrushevskyi: polityka nat- sionalnoi kultury. K., 2016. 756 s.

Hrushevskyi M. S. Druha vystava obraziv Ivana Trusha. Tvory v 50 tomakh. T. 1. S.223-227.

Hrushevskyi M. S. V spravi muzeiu pry Nau- kovomu tovarystvi im. Shevchenka. Vidozva do sha- novnykh zemliakiv. Tvory v 50 tomakh. T.1. S.220- 222.

Hrushevskyi M. S. Druha vystava obraziv Ivana Trusha. Tvory T.1. S.225.

Hrushevskyi M. S. Z nashoho kulturnoho zhyt- tia. Tvory v 50 tomakh. T.2. S.306-115.

Hrushevskyi M. S. Ukrainske pysmenstvo. Tvory v 50 tomakh. T.3. S.385-387.

Hrushevskyi M. S. Shche raz pro velykyi i malyi natsionalizm. Tvory v 50 tomakh. T.3 S.461-465.

Hrushevskyi M. S. Stolittia ukrainskoho teatru. Tvory v 50 tomakh. T.4. Ch.2. S.48-49.

Hrushevskyi M. S. Spomyny. Kyiv, 1989. №8. S.122.

Hrushevskyi M. S. Pamiati Lesi Ukrainky. LNV. 1913. CH.10. S.10-11.

Zhulynskyi M. Mykhaylo Hrushevskyi «Ya po- chuv sebe literatorom...». Hrushevskyi M. S. Tvory v 50 tomakh. T. 11. Seriia «Literaturno-krytychni ta khudozhni tvory (1883-1931)». Lviv: Svit, 2008. S.V- XII.

Zibrannia tvoriv: u 12 t. / Lesia Ukrainka; AN URSR; redkol.: Ye. S. Shabliovskyi (holova) ta in. Kyiv: Nauk. dumka, 1975-1979.

Kosach-Kryveniuk O. Lesia Ukrainka: khro- nolohiia zhyttia i tvorchosty. New-York, 1970. 923 s.

Krot V O., Tur O. M., Shabunina V V. Lesia Ukrainka and Mykhailo Hrushevskyi: Creative Contacts and Sociopolitical Views. Communications and Communicative Technologies, (21), S.59-65.

Odarchenko P. Mykhailo Hrushevskyi i Lesia Ukrainka. Ukrainskyi istoryk. 1991. №1-4. S.301- 305.

Размещено на Allbest.ru