Фольклористичний аспект у світоглядному становленні літературно-критичного дискурсу М. Євшана

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

Фольклористичний аспект у світоглядному становленні літературно-критичного дискурсу м. Євшана

Ігор Розлуцький, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури та теорії літератури, директор бібліотеки

Дрогобич, Львівська область, Україна

Анотація

Наукова студія характеризує діяльність М. Євшана як фольклориста і водночас дослідника фольклору, якого стереотипно прийнято назвати «чистим літературним критиком». Зацікавлення фольклором мало неабияке значення для естетики молодого вченого, оскільки дало поштовх до розширення його світогляду, глибшого розуміння літературно-критичного дискурсу української словесності.

Усна народна творчість для М. Євшана, якою він цікавився упродовж всього життя, абсолютно не перешкода його модерним тенденціям, позначених на літературній критиці й на візіях розвитку літератури, а стала органічним доповнення до окреслення літературно-критичної концепції дослідника, яка базувалася на чітких національних традиціях. Завдяки сумлінній праці молодого критика українська фольклористика збагатилася довершеними взірцями зі скарбниці усної народної творчості, зокрема того регіону, де народився вчений. Зокрема, М. Євшан подав до друку Володимирові Гнатю- кові гаївку «Жінка на торзі», а також обрядову пісню «Дівоча принада».

Критик методологічно доповнює українську фольклористику теоретично розвідкою «Що таке фольклор?», яка виникла під впливом студіювання праці англійського фольклориста Джорджа Лоуренса Гомма. Юний дослідник осмислює феномен фольклору, його еволюцію у соціокультурному аспекті й стверджує, що не зважаючи на значний поступ людства у царині науки і техніки, все ж таки у пам'яті народу збережені прадавні звичаї.

Доволі обґрунтовано молодий науковець виокремлює фольклор, який був дещо розмитим поняттям на той час, від етнографії, хоча й веде мову про предмет дослідження фольклору. Отже, М. Євшан теоретизує над дефініцією фольклору, який почав входити в науковий обіг на межі ХІХ- ХХ століття.

Ключові слова: фольклор, етнографія, модернізм, народна словесність, усна народна творчість, народна поетична творчість.

Abstract

Ihor ROZLUTSKYI,

Candidate of Philological Sciences, Associate Professor at the Ukrainian Literature and Theory of Literature Department, Director of the Library Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University (Drohobych, Lviv region, Ukraine)

THE FOLKLORE ASPECT IN THE WORLD OUTLOOK FORMATION OF MYKOLA YEVSHAN'S LITERARY-CRITICAL DISCOURSE

Mykola Yevshan's activity as a folklorist as well as a researcher offolklore has been considered in the scientific study. His interest in folklore was of great importance for the aesthetics of the young scholar, who is stereotypically called a “pure literary critic», as it gave impetus to the expansion of his world outlook, a deeper understanding of the literary- critical discourse of Ukrainian literature. Oral folk art for Mykola Yevshan, which he was interested in all his life, was not an obstacle to his modern tendencies, marked by literary criticism and visions of literary development, but became an organic addition to the outline of the researcher's literary-critical concept, based on clear national traditions. Owing to the young critic's conscientious work Ukrainian folklore was enriched with perfect examples from the treasury of oral folk art, especially from the region where the scholar was born. In particular, Mykola Yevshan sent Volodymyr Hnatyuk the spring song (hayivka) “The Woman at the Market» as well as the ritual song “The Maiden's Charm» to be published.

The critic methodologically complements Ukrainian folklore with a theoretical study of “What is folklore?», which was written under the influence of studying the works of English folklorist George Lawrence Gomme. The young researcher comprehends the phenomenon of folklore, its evolution in the socio-cultural aspect and argues that despite the significant progress ofmankind in the field ofscience and technology, ancient customs are still preserved in the memory of the people.

The young scholar distinguishes folklore, which was a somewhat vague concept at that time, from ethnography quite soundly, although he talks about the subject of folklore research. Thus, Mykola Yevshan theorizes on the definition of folklore, which began to be used by scholars at the turn of the XIX - XX centuries.

Key words: folklore, ethnography, modernism, folk literature, oral folk art, folk poetry.

Постановка проблеми. Українське літературознавство традиційно сформувало думку про М. Євшана безпрецедентно як літературного критика. Це й не дивно, адже молодий автор залишив по собі близько двохсот ґрунтовних літературно-критичних статей, низку проникливих публікацій на історіософську тематику. Окремо друком побачили світ невеликоформатні книги: «Під прапором мистецтва» (1910 р.), «Тарас Шевченко» (1911 р.), «Куда ми прийшли? Річ про українську літературу 1910 року» (1912 р.). Крім того, для читача доступна цікава епістолярна спадщина талановитого науковця, що розкриває і контекст епохи, і характер взаємин критика з українськими письменниками, редакторами часописів, видавцями. Однак таке уявлення про М. Євшана дещо звужує науковий простір вченого, позаяк поза увагою залишається його діяльність як фольклориста.

Аналіз досліджень. Ще О. Бабій зазначає, що науковий доробок ученого «дає нам право бачити в його особі першого літературного критика, який вважав критику своїм покликанням, своїм одиноким літературним і життєвим шляхом, на якому він кинув весь свій талант, труд і любов» (Бабій, 1929: 6). А в передмові до найповнішого тому творів М. Євшана (а це близько ста сорока літературно-критичних статей, есе, рецензій, за винятком публіцистики і перекладів), впорядкованому Н. Шумило, читаємо такі слова: «... він (Микола Євшан - І. Р.) був чи не першим українським літератором, який свідомо обрав критику своєю єдиною професією, надаючи їй особливої ваги» (Євшан, 1998: 3). Цю думку поділяє і відомий львівський літературознавець М. Ільницький, стверджуючи, що «він (Микола Євшан - І. Р.) чи не єдиний в українській літературі «чистий» критик» (Ільницький, 1993-94: 152). У найновішому виданні вибраних творів 2020 року М. Євшан також схарактеризований як літературний критик, провідний інтелектуал епохи, витончений естетичний аналітик та політичний мислитель (Євшан, 2020). Звісно, такі судження цілком слушні й обґрунтовані, одначе в царині євшанознавства дещо звужують уявлюване поле діяльності ученого, позаяк жоден із науковців досі не згадує про нього як фольклориста чи радше дослідника фольклору. А саме останньому М. Євшан надає досить вагоме значення, як своєрідній енциклопедії народу, що увібрала в себе пам'ять поколінь від найдавніших часів. Крім того, літературознавець доволі часто виокремлює фольклорний, етнографічний аспект при аналізі творчості українських письменників, стежить та опрацьовує дослідження фольклору в рідних часописах. «От за послідні роки було надруковано у «Хроніці» наукового тов. ім. Шевченка декілька відзивів в справі збираня матеріалу (фольклору - І. Р.) і подані Др. І. Франком та Вол. Гнатюком докладний квестіонар що до тих річий, які тепер стоять на черзі» (Євшан, Ф309). Звернення М. Євшана до фольклору цілком закономірне, адже критик розуміє поліфункціональність усної народної творчості у становленні української культури. Обґрунтовуючи сприйняття фольклору як художньої системи, О. Киченко зазначає, що «поняття «фольклор» вже само собою є однією з важливих теоретичних проблем як власне фольклористики, так і літературознавства та мистецтвознавства» (Киченко, 2002: 17). Щоправда, у цій царині, порівняно з літературознавством, М. Євшан залишив значно менший доробок, але це аж ніяк не применшує цінності дослідження вченого, особливо на період модерну початку ХХ ст. Отож спробуємо заповнити цю прогалину в рецепції критика, представивши фольклористичний аспект літературно-критичної практики.

Метою статті є окреслення фольклорного дискурсу М. Євшана та доповнення до розуміння літературно-критичної спадщини вченого. Спробуємо простежити, як відбувалася рецепція усної народної творчості та її відображення у літературно-критичній парадигмі дослідника.

Виклад основного матеріалу. Насамперед зазначимо, що фольклором майбутній критик зацікавився в гімназійні роки і поза всяким сумнівом М. Євшан розпочинав своє становлення як літературознавець власне зі студій про усну народну творчість.

Фольклорні записи тоді ще М. Федюшки знайшли свого читача на сторінках «Матеріялів до української етнології». Молодий критик подає текст гаївки «Жінка на торзі» (В) (Матеріяли, 1909: 82), яка була записана ним у рідному селі Войнилові 1905 р. Відзначимо, що збирачеві фольклору було тоді лише п'ятнадцять років. На сторінках зазначеного видання віднаходимо ще іншу обрядову пісню «Дівоча принада» (Б) (Мате- ріяли, 1909: 119), подані юним фольклористом Войнилова також від 1905 р.

Відомості про М. Євшана як фольклориста віднаходимо у виданні «Українські народні пісні» 1963 під редакцією О. Дея. У книзі з покликанням на зібрання пісень під редакцією В. Гнатюка подано декілька пісень: «Жінка на торзі» (Українські, 1963: 505) та «На городі вільха» О. Дей подає обрядову пісню «Дівоча принада» (Б), яка була записана М. Федюшкою, під іншою назвою «На городі вільха», тобто за початком першого рядка гаївки: Гаївки. Зібрав Володимир Гнатюк. Мелодії схопив на фонограф О. Роздольський, списав Філ. Колесса // Матеріали до української етнології. Видає Етнографічна комісія Наукового товариства імені Шевченка. Том 12. Львів, 1909. (Українські, 1963: 507).

Ще навчаючись в Станіславіській гімназії, він пише листа 26 червня 1906 року від імені учнівської громади відомому вченому фольклористові В. Гнатюкові, з яким невдовзі буде листуватися упродовж багатьох років, із проханням очолити фольклорну «експедицію» вихованців гімназії Станіславова до Угорщини, щоб «пізнати край і нарід... при тім, очевидно, будемо записувати пісні народні, і беремо з собою значне число агітаційних брошур. А що угорської Руси з галичан ніхто більше не знає, як Ви - то просимо Вас провадити нам. Під Вашим проводом будемо ми збирати весь етнографічний матеріял, а по прогульці віддамо, очевидно, Вам» (ЦДІА у м. Львові, Оп. № 1. Спр. № 2283: 102). Наприкінці листа зазначено адресу ще одного згодом відомого фольклориста, а на той час учня Станіславської гімназії Б. Заклин- ського, фольклорні записи котрого («Чорнушка» (А) (Матеріяли, 1909: 62-63), «Пан Городецький (Кременецький)» (Б) (Матеріяли, 1909: 111-112), «Мазур» (Б) (Матеріяли: 175) також публікував В. Гнатюк 1909 року.

Цілком очевидним є те, що М. Федюшка цікавився етнографічними матеріали з Угорської Русі, які збирав В. Гнатюк. Ідеться про етнографічний збірник «Етнографічні матеріяли зУгорської Руси», який видавало товариство імені Шевченка у Львові ще з 1897 року (Етнографічний збірник, 1897).

М. Євшан добре знається на фольклорі, і це абсолютно не суперечить його модерним візіям щодо розвитку літератури. Усною народною творчістю критик цікавить упродовж всього життя, співпрацюючи з відомими фольклористами. О. Бабій згадує: «Аж під час вакацій 1913 р. несподівано до мого дому прийшов Микола Федюшка з професором Роздольським зі Львова і моїм учителем Іваном Самотовкою. Учитель поясним мені, що «ті пани прийшли до вашої мами записувати народні пісні, бо в селі всі говорить, що найбільше народних пісень знає Йосифиха Бабійка». І цілий день в моїй хаті було мов на весіллю. Моя мати з сусідками співали пісні, від історичних почавши аж до сороміцьких весільних, а Микола Федюшка і Роздольський записували ці пісні, або ловили на фонограф» (Бабій, 1929: 8). Фольклор для вченого є водночас цікавим матеріалом для дослідження і власне тим явищем, яке закорінене в українську традицію, робить творчість оригінальною. Без сумніву, народні звичаї також спричинилися і до формування світогляду критика. Недарма він у маловідомій студії «Я свідомий, для чого живу (Ідея М. Євшана)» з неабиякою любов'ю пише про село, яке має свій відвічний сакральний простір і водночас є відпочинком та розрадою для стомленої душі: «У цій боротьбі з культурною гидрою я затроююся щодня. Але на самоті, де я сам перед собою й перед моїм Богом зрівноважуюся, моя душе очищується. Я на все те забуваю, не бачу й не чую. Моя душа повна любови й віри. Тоді, тоді я бачу український нарід, бачу село. Бачу своїх людей, що люблять своє й посвячуються для свойого. Там бачу, як любить свою ниву, свою хату селянин. Він тяжко працює й трудиться. Я бачу, як щодня з пожертвуванням працює мати-селянка. Вона все з своїми дітьми й усе для них. Там бачу дійсну радість по роботі. Молодь безжурно гуляє й веселиться. На селі є відпочинок для душі і тіла, на селі є культура серця. На селі люде мають сумління, виховання й сильне бажання краси й добра. Різдвяні свята: колядують молоді й малі. На землі мир. Бог пробуває межи людьми. Брат може обняти брата й простити йому все» (Євшан, 1931: 3). Ми свідомо наводимо дещо розлогіші цитати, аби уникнути перекручень і, крім того, цей текст розкриває Євшанове ставлення до етнографії, розуміння народної культури, сільського побуту. Критик зображає ледь не ідилію «Вишневого садка» Т. Шевченка. «Великдень повний сонця. Дзвони дзвонять у церковці. Молоді хлопці й дівчати виводять гаївки і усміхаються до сонця. Старі мовчки приглядаються й забувають на все зло. Усі щасливі. Не селі є правда, є творчість. Весілля й похорони з своїми обрядами, з своєю безконечною тугою, сумом і великою культурою села. Це все торкається до моєї душі й мене ворушить культура села до сліз. Я люблю український нарід. Я вірю, що над тим українським селом зійде сонце любови й свободи. Воно не для мене зійде, але я бачу той схід.

Я знаю, за що я так сильно змагаюся з стоголовою, безкультурною, громадянською гидрою» (Євшан, 1931: 3). Перед нами сприйняття сільського буття як явища естетичного, в якому присутні моменти високої народної культури. М. Євшан пропонує змалювання іншого життя, яке прописано, скажімо, в «Кайдашевій сім'ї» І. Нечуєм-Левицьким. Відношення до села, його традицій, звичаїв не лише естетичне, це, перш за все, і пошук самовизначення, спосіб віднайдення внутрішнього «я», гармонії у громадянському світі хаосу. фольклорист літературний критик творчість

Якщо брати ширший аспект і говорити про певні ментальні особливості українського народу, то фольклор може бути також тією категорією, яка надала не лише колоритності естетичній системі самого критика, а загалом «українському модернізму ознак самобутності й неповторного явища в загальноєвропейському контексті» (Голомб, 2011: 11).

«Модернізм як світоглядно-естетична система, - підсумовує у своїй студії ознаки неостилю А. Антоненко, - органічно взаємодіє з фольклором, втягує у свою орбіту фольклорні елементи» (Антоненко, 2010: 396). Маючи достатні знання природи фольклору, його витоків, М. Євшан зазначає про вплив народної творчості на психіку митця, його стан, настроєність, навіть сугестію. Яскравим взірцем тут може слугувати літературна розвідка про Ю. Федьковича: «І тому найулюбленішою видимою формою Федьковичевої твор- чости були думки та співанки, які, будучи найменше вимушеними дітьми його музи та не маючи ніякої іншої цілі, як скоротити всю складність переживань душевних самого поета, були заразом найбільше інтимною його мовою до серця людського» (Євшан, 1998: 128). У такому первозданному вигляді, де митець вдивляється в скарби усної народної творчості, вслухається в пісенні мелодії українського народу, коли практично органічно злитий з дивовижним духовним світом нації, - для критика є «той вищий Федькович, Федько- вич-поет, взагалі творець» (Євшан, 1998: 128).

На особливості фольклорних елементів М. Євшан звертає увагу при опрацюванні творчості І. Франка. Досліджуючи драматургію Каменяра, критик констатує: «Майже всі драми відбивають в собі характер і напрям його тодішніх наукових занять - історико-літературних та етнографічно-фольклорних» (Євшан, 1998: 145).

Для ширшого уявлення про Євшана-фолькло- риста хочемо докладніше зупинитися на його студії «Що таке фольклор?», написаній 1908 р. Публікація молодого українського вченого - це радше своєрідна методологічна програма для дослідника-фольклориста, яка стосується розробки структури терміносистеми та етимології усної народної творчості як науки, ще зовсім не сформованої на той час.

Очевидно, що поштовхом для написання доповіді стала фольклорна праця Gomme, George Laurence, яку М. Євшан студіював у перекладі Войцеха Шукевича. Український дослідник дуже скрупульозно теоретизує щодо визначення фольклору як онтологічного феномену, заглиблюючись у причини його появи, подальшого розвитку і поширення. Зокрема М. Євшан наводить три причини виникнення:

Явища природи, пояснення якої, в разі прийняття племенем, складає міфологію, а подекуди й релігію;

Довколишній світ (природні і фізичні явища, флора й фауна) спілкування, взаємини між людьми тощо.

Третій рівень пов'язаний з культурним розвитком людини, широкою духовною комунікацією, зі змінами місця проживання у великих масштабах відбувається часто і зміна вірувань.

На думку М. Євшана, незважаючи на значний цивілізаційний розвиток, у колективній пам'яті людства зберігаються давні звичаї. Учений дуже грунтовно у своїй статті демонструє не лише процес зародження вірувань, а й їхню трансформацію із розвитком цивілізації.

Зачну увагу приділяє М. Євшан самому предметові фольклору, намагаючись виокремити його не лише в самостійну дисципліну, а й відмежувати від інших наук, скажімо, «етнографію». Доречно наголосити, що М. Євшан говорить про фольклор як науку в первинному значенні, адже фольклор «спочатку називав предмет дослідження та науку про нього, яка згодом набула своєї назви (фольклористика, або, рідше, фольклорологія)» (Літературознавча енциклопедія, 2007: 538). Тому промовистою є вже сама назва студії, яка чітко розставляє акценти щодо самої дефініції фольклору. Така назва статті цілком слушна, позаяк саме наукове визначення «фольклор» активно почало входити до наукового обігу лише наприкінці ХІХ - початку ХХ століття, головно працям М. Драгоманова, І. Франка, доповнюючи синонімічний ряд таких усталених категорій, як «народна словесність», «усна народна творчість», «народна поетична творчість» тощо (М'ягкота, 2011: 97). Отже, сам дискурс фольклору на той час був нечіткий, дещо розмитий і вимагав більш обгрунтованого наукового тлумачення.

Характерно й те, що М. Євшан у своїй розвідці не вдається до хронології фольклору як науки, яка набула популярності особливо у ХІХ столітті (доба Романтизму), натомість пов'язує виникнення цього феномену з розвитком індивідуальної та суспільної свідомості. Зародження фольклору дослідник пояснює впливами чи навіть зіткненням двох форм: «нижчих» вірувань і «розвиненістю» суспільства. Звідси й виникає предмет фольклору як явища, що можна спостерігати «в умовій та суспільній історії чоловіка» (ЦДІА у Львові, Ф. 309, Оп. № 1, Спр. № 1941: 2зв). М. Євшан чітко характеризує предмет фольклору і допомагає читачеві осмислити його сутність як науки. Критик конкретизує специфіку фольклору на основі досліджень вірувань і звичаїв народів, але фольклористові ці аспекти аж ніяк не можна вивчати однобоко, з погляду релігії чи, скажімо, права. На думку М. Євшана, «фольклор знов займається ними (звичаями, віруваннями - І. Р.) єдино як факторами в умовому житю чоловіка, котрі будучи пережитками найвисшої цивілізациї давних або новійших часів, є обильним жерелом матеріалів для науки до досліджуваня їх історії» (ЦДІА у Львові, Ф. 309, Оп. № 1, Спр. № 1941: 2зв).

Цілком логічним є твердження М. Євшана, що завдання фольклору полягає в тому, аби порівнювати та зіставляти предмети давніх вірувань, звичаїв і традицій крізь призму сучасності (ЦДІА у Львові, Ф. 309, Оп. № 1, Спр. № 1941: 2зв-3).

У статті М. Євшан наводить цікаві моменти причин вірувань, приклади тих явищ, з якими вони були пов'язані. Дослідник робить певну градацію у своїй класифікації, поділяє фольклор на чотири частини з відповідними підрозділами. Так, скажімо, у розділі вірувань М. Євшан представляє віровчення у явища природи, дерева, рослини, тварини, світ духів, майбутнє, потойбічне життя, чародійств... Наводить М. Євшан і чималий перелік звичаїв, класифікуючи їх відповідно до роду життя і діяльності людини. Зі сферою буття останньої пов'язані також і розмаїті фольклорні жанри, які теж досить фахово покласифіковані у розвідці дослідника.

М. Євшан об'єднує вірування в одну групу, для нього важливий факт певної структурності повір'їв, їхнього розвитку в історії людства: від першовитоків обожнення природи, її могутніх, часто раціонально незбагненних сил, уславлення рік, дерев і рослин, а також самої фауни. Отже, на думку дослідника, саме на цьому етапі відбувається прямий контакт людини і природи. Це і є апріорі найперша форма суспільних уявлень людства, яке починає вшановувати природні явища.

Загалом природа відіграє провідну роль у формуванні свідомості на зорі людства. Адже саме з нею пов'язане одухотворене поклоніння. Тут немає нічного дивного, позаяк людина жила на лоні грізної і могутньої природи та часто шукала гармонії, захисту у своїх віруваннях чи об'єктах поклоніння. У висліді уважного спостереження результаті пильного спостереження за ріками, горами чи деревами, які є оселями духів, народжується чимало прикмет, які вмотивовують поведінку людини, а іноді й саме життя.

Цю градацію доповнюють і тварини, які стають культом не лише однієї окремої людини чи племені й навіть народу. М. Євшан пояснює таку популярність тварин фактом вдячності людини до них, а інколи й страхом. «Люди не розуміючи житя і сим зьвірят уважали їх як єства визші від себе, через що віддавали їм честь і приняли як взір до наслідуваня своїх звичаїв» (ЦДІА у Львові, Ф. 309, Оп. № 1, Спр. № 1941: 3зв). Водночас важливим фактором пошанування виступають надприродні істоти (дракони, морські чудовиська тощо), які часто живуть у переказах.

Зі світом духів і надприродністю, узагальнює М. Євшан, чітко пов'язана надзвичайно широка тематика досліджень. Структуруючи цю категорію на основі переказів, М. Євшан торкається вже не лише вірувань, а й самого культу, у якому основну роль відіграють виконавці магічних ритуалів. Поява останніх пов'язана не лише із суспільними факторами (наприклад, війни), а знову ж таки - з таємничими моментами: захист від хвороби, злих духів тощо. Чарівники, ворожбити, які можуть «співпрацювати» із надприроднім світом, є для фольклориста надзвичайно цікавими об'єктами. З їхньою символічною діяльністю пов'язано декілька фольклорних тем. Одна з перших - це ритуальні дії і використання слова, яке, складено в певну формулу, має магічну дію. Отже, тут перед дослідниками відкривається надзвичайно широке поле для діяльності. Так, скажімо, магічні дії, ритуали були для племені своєрідним і захистом перед неприятелями, і допомогою у різних хворобах, спілкуванням із потойбіччям, і ставали для людей певним життєвим устроєм.

Характерно й те, що разом із віруваннями формуються певні звичаї, яких людина так чи інакше мусить дотримуватися. М. Євшан не дає визначення поняття «звичаї», але конкретно структу- рує їх, вказує про причину виникнення та мету. Останнє інколи зрозуміти непросто, оскільки обрядові чи святкові (М. Євшан розділяє ці звичаї на два типи) позначені своєрідним кодом і символічною згущеністю.

У фольклористичній праці М. Євшан послуговується великим обсягом матеріалу, взятого з усної народної творчості. Звісно, огляд Євшаном такого пласту народної культури був би не повним без урахування літературних жанрів, які зародилися завдяки усній народній творчості. Дослідник не лише акцентує на жанровому розмаїтті, а й визначає їхній сенс, основне тематичне призначення. Це і «казки, повісті, героїчні оповіданя, фрашки, приповідки, байки. оповіданя ті залишають в собі ідеї про сьвіт, про суть річий, ідеї визнавані оповідачами; коли замикають дуже часто фільозо- фію всесвіта» (ЦДІА у Львові, Ф. 309, Оп. № 1, Спр. № 1941: 4зв).

Висновки

Висновуючи, зазначимо, що у добу модерну молодому вченому не чужа наука про усну народну творчість, а спеціальне дослідження фольклору М. Євшаном суттєво розширює та поглиблює уявлення про його діяльність як науковця і водночас є істотним доповненням до розвитку фольклористики на межі ХІХ-ХХ століть, особливо в науково-методологічній царині. Своєю працею вчений укладає проспект своєрідного довідника, формулюючи сферу наукового тезаурусу фольклористики, аби в подальшому скерувати дослідника у певне правильне методологічне річище під час студій над народною творчістю. Такий скрупульозний підхід до визначення предмета фольклору як «науки» засвідчує її неабияку значущість для світоглядного становлення М. Євшана - дослідника літератури, рівно ж дає можливість збагнути, якою важливою й цінною для нього була праця збирання й опрацювання матеріалів усної народної творчості.

Список використаних джерел

1. Антоненко А. Дефінітивні розбіжності терміна «модернізм» в українському літературознавстві. Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. пр. / редкол. Г.Ф. Семенюк (гол. ред.), А.В. Козлов (відп. ред.) та ін. Київ : Твім інтер, 2010. Вип. 29. Ч. 1. 715 с. C. 390-397.

2. Бабій О. Микола Євшан (Федюшка) (його життя і творчість). В десятиліття його смерти 1919-1929. Львів : Накладом Української видавничої спілки, 1929. 68 с.

3. Голомб Л. Три поети раннього українського модернізму: Олександр Олесь, Грицько Чупринка, Микола Філян- ський. Ужгород : Поліграфцентр «Ліра», 2011. 184 с.

4. Етнографічний збірник / Наукове товариство імени Шевченка. Львів : Накл. Товариства. З друк. НТШ, 1897. Т. 3 : Етнографічні матеріяли з Угорської Руси, т. 1 : Лєгенди і новелї / зібрав Володимир Гнатюк. 236 с.

5. Євшан Микола. Критика. Літературознавство. Естетика / упоряд., передм. та прим. Н. Шумило. Київ : Видавництво «Основи», 1998. 657 с.

6. Євшан Микола. Літературна критика. Публіцистика. Листи / упоряд. Є. Баран, О. Баган, М. Комариця ; передм. О. Багана. Івано-Франківськ : Місто НВ, 2020. 904 с.

7. Євшан Микола. Що таке фольклор? ЦДІА у Львові (Центр. держ. іст. архів України у м. Львові). Ф. 309. Оп. № 1. Спр. № 1941. 6 арк.

8. Євшан Микола. Я свідомий, для чого я живу (Ідея М. Євшана). Самостійна думка. 1931. Число 1. Січень. С. 3.

9. Ільницький М. Творчість - це свобода духу. Микола Євшан - літературний критик. Дзвін. 1993-94. № 2-3. С. 152-160.

10. Киченко О.С. Фольклор як художня система (проблеми теорії) : монографія. Дрогобич : Коло, 2002. 216 с.

11. Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю.І. Ковалів. Київ : ВЦ «Академія», 2007. Т. 2. 624 с.

12. Матеріяли до української етнольогії / Етнографічна комісія Наукового товариства ім. Шевченка. Львів : Накл. НТШ. З друк. НТШ, 1909. Т. ХІІ : Гаївки / зібрав В. Гнатюк ; мельодії схопив на фонограф О. Роздольський, списав Філ. Колесса. 267 с.

13. М'ягкота І. З історії формування терміносистеми українського фольклору. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2011. № 709. С. 96-102.

14. Розлуцький І. Фольклористичний дискурс Миколи Євшана. Література. Фольклор. Проблеми поетики. Київ : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2013. Вип. 39. Ч. 1. С. 138-143.

15. Українські народні пісні: календарно-обрядова лірика / [вступ. ст., упоряд., підготов. текстів та прим. О.І. Дей]. Київ : Худ. літ., 1963. 570 с. 15

16. ЦДІА у м. Львові (Центр. держ. іст. архів України у м. Львові). Ф. 309. Оп. № 1. Спр. № 2283. 120 арк.

References

1. Antonenko, A. (2010). Definityvni rozbizhnosti termina "modernizm" v ukrainskomu literaturoznavstvi [Definitive differences between the term "modernism" in Ukrainian literary criticism]. In H.F. Semeniuk & A.V. Kozlov (Eds.), Literatura. Folklor. Problemypoetyky - Literature. Folklore. Problems of poetics, 29 (1), pp. 390-397. Kyiv: Tvim inter [in Ukrainian].

2. Babii, O. (1929). Mykola Yevshan (Fediushka) (yoho zhyttia i tvorchist). V desiatylittia yoho smerty 1919-1929 [Mykola Yevshan (Fedyushka) (his life and work). In the decade of his death 1919-1929]. Lviv: Published by the Ukrainian Publishing Union [in Ukrainian].

3. Holomb, L. (2011). Try poety rannioho ukrainskoho modernizmu: Oleksandr Oles, Hrytsko Chuprynka, Mykola Filianskyi [Three Poets of Early Ukrainian Modernism: Oleksandr Oles, Grytsko Chuprynka, Mykola Filianskyi]. Uzhhorod: Polihraftsentr "Lira" [in Ukrainian].

4. Naukove tovarystvo imeny Shevchenka. (1897). Etnografichnyi zbirnyk. T. 3: Etnografichni materyialy z Uhorskoi Rusy. T. 1: Liegendy i noveli [Ethnographic collection. Vol. 3: Ethnographic materials from Hungarian Russia. Vol. 1: Legends and short stories]. V. Hnatiuk (Comp.). Lviv: Published by the Society. From the printing house of the Shevchenko Scientific Society [in Ukrainian].

5. Yevshan, Mykola. (1998). Krytyka. Literaturoznavstvo. Estetyka [Critique. Literary. Aesthetics]. N. Shumylo (Comp.). Kyiv: Vydavnytstvo "Osnovy" [in Ukrainian].

6. Yevshan, Mykola. (2020). Literaturnakrytyka. Publitsystyka. Lysty [Literary criticism. Journalism. Letters]. Ye. Baran, O. Bahan, M. Komarytsia (Comps.). Ivano-Frankivsk: Misto NV [in Ukrainian].

7. Yevshan, Mykola. (n.d.). Shcho take folklor? [What is folklore?]. Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv Ukrainy u m. Lvovi - Central State Historical Archive of Ukraine in Lviv, f. 309, op. № 1, spr. № 1941, 6 p [in Ukrainian].

8. Yevshan, Mykola. (1931, January). Ya svidomyi, dlia choho ya zhyvu (Ideia M. Yevshana) [I am aware of what I live for (Idea of M. Yevshan)]. Samostiina dumka - Independent opinion, 1, p. 3 [in Ukrainian].

9. Ilnytskyi, M. (1993-94). Tvorchist - tse svoboda dukhu. Mykola Yevshan - literaturnyi krytyk [Creativity is freedom of spirit. Mykola Yevshan is a literary critic]. Dzvin, 2-3, 152-160 [in Ukrainian].

10. Kychenko, O.S. (2002). Folklor yak khudozhnia systema (problemy teorii) [Folklore as an art system (problems of theory)]. Drohobych: Kolo [in Ukrainian].

11. Kovaliv, Yu.I. (Comp.). (2007). Literaturoznavcha entsyklopediia [Literary encyclopedia]. (Vols. 1-2; Vol. 2). Kyiv: VTs "Akademiia" [in Ukrainian].

12. Etnografichna komisiia Naukovoho tovarystva imeny Shevchenka. (1909). Materiialy do ukrainskoi etnologii. T. XII: Haivky [Materials on Ukrainian Ethnology. Vol. 12: Gaivky]. V. Hnatiuk (Comp.). Lviv: Published by the Shevchenko Scientific Society. From the printing house of the Shevchenko Scientific Society [in Ukrainian].

13. Miahkota, I. (2011). Z istorii formuvannia terminosystemy ukrainskoho folkloru [From the history of the formation of the terminological system of Ukrainian folklore]. VisnykNatsionalnohouniversytetu "Lvivskapolitekhnika". Seriia "Problemy ukrainskoi terminolohii" - Bulletin of Lviv Polytechnic National University. Series of Problems of Ukrainian Terminology, 709, 96-102. Lviv: Lviv Polytechnic Publishing House [in Ukrainian].

14. Rozlutskyi, I. (2013). Folklorystychnyi dyskurs Mykoly Yevshana [Folklore discourse of Mykola Yevshan]. Literatura. Folklor. Problemy poetyky - Literature. Folklore. Problems of poetics, 39 (1), 138-143. Kyiv: Kyiv University Publishing and Printing Center [in Ukrainian].

15. Dei, O.I. (Comp.). (1963). Ukrainski narodni pisni: kalendarno-obriadova liryka [Ukrainian folk songs: calendarritual lyrics]. Kyiv: Khudozhnia literatura [in Ukrainian].

16. TsDIA u m. Lvovi - Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv Ukrainy u m. Lvovi [Central State Historical Archive of Ukraine in Lviv], f 309, op. № 1, spr. № 2283. 120 p [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru