Петрарківські контексти духовної лірики Джона Донна

Размещено на http://www.allbest.ru/

Петрарківські контексти духовної лірики Джона Донна

М.В. Маркова

кандидат філологічних наук, доцент

завідувач кафедри

романської філології та компаративістики

Дрогобицького державного педагогічного університету

імені Івана Франка

Анотація

петрарківський література творчість донн

Статтю присвячено дослідженню зв'язків творчого доробку відомого англійського поета, прозаїка і проповідника Джона Донна (1572-1631) і петрарківського дискурсу європейської літератури. її мета - на основі системного підходу із використанням генеалогічного та порівняльно-типологічного методів виявити і проінтерпретувати елементи петраркізму в духовній ліриці письменника. Розглянуто найбільш яскраві випадки використання традиційних петрарківських тем, мотивів та образів у релігійних текстах Джона Донна та проаналізовано специфіку їх функціонування. Увагу зосереджено на генетичному взаємозв'язку куртуазної риторики, успадкованої Франческо Петраркою і його численними послідовниками від провансальських трубадурів, та традиціями європейської містики, що зумовлює органічність петрарківських інтерпретаційних контекстів у стосунку до духовної поезії автора. Зроблено висновок про те, що такі типово петрарківські ідеї, як віддане служіння об'єкту почуттів, рабське поклоніння йому, покірність та залежність від його примхливих бажань, Джон Донн зумів так адаптувати до особливих потреб сакральних жанрів, що його тексти виглядають на диво привабливими, цікавими та зрозумілими для широкого кола читачів. Попри своє, без перебільшення, всесвітнє визнання, Джон Донн залишається однією із найменш досліджених літературних постатей в українській науці. Стаття спрямована на вивчення лише одного з багатьох аспектів його багатогранного художнього спадку, що потребує всебічного фахового аналізу теоретиків та істориків літератури. Відтак, пропонована розвідка може бути використана для подальшого вивчення проблем, пов'язаних із дискурсом петраркізму в англійській літературі загалом та творчості Джона Донна зокрема.

Ключові слова: Джон Донн, духовна лірика, інтерпретація, літературна традиція, наслідування, петраркізм, рецепція, сонет, Франческо Петрарка.

Статья посвящена исследованию связей творчества известного английского поэта, прозаика и проповедника Джона Донна (1572-1631) и петраркистского дискурса европейской литературы. Ее цель - на основе системного подхода с использованием генеалогического и сравнительно-типологического методов выявить и проинтерпретировать элементы петраркизма в духовной лирике писателя. Рассмотрены наиболее яркие случаи использования традиционных петраркистских тем, мотивов и образов в религиозных текстах Джона Донна и проанализирована специфика их функционирования. Внимание сосредоточено на генетической взаимосвязи куртуазной риторики, унаследованной Франческо Петраркой и его многочисленными последователями от провансальских трубадуров, и традициями европейской мистики, что доказывает органичность петраркистских интерпретационных контекстов относительно духовной поэзии автора. Сделан вывод о том, что такие типично пе- траркистские идеи, как преданное служение объекту чувств, рабское поклонение ему, покорность и зависимость от его капризных желаний, Джон Донн сумел так адаптировать к особым потребностям сакральных жанров, что его тексты выглядят удивительно привлекательными, интересными и понятными для широкого круга читателей. Несмотря на свое, без преувеличения, всемирное признание, Джон Донн остается одной из наименее исследованных литературных фигур в украинской науке. Статья направлена на изучение только одного из многих аспектов его многогранного художественного наследия, которое требует всестороннего профессионального анализа теоретиков и историков литературы. Поэтому предлагаемое исследование может быть использовано для дальнейшего изучения проблем, связанных с дискурсом петраркизма в английской литературе в целом и творчеством Джона Донна в частности.

Ключевые слова: Джон Донн, духовная лирика, интерпретация, литературная традиция, подражание, петраркизм, рецепция, сонет, Франческо Петрарка.

Petrarchan contexts of John Donne's spiritual lyrics

Maryana V. Markova, Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University (Ukraine)

Abstract

Key words: John Donne, imitation, interpretation, Francesco Petrarch, literary tradition, Petrarchism, reception, sonnet, spiritual lyrics.

The article is devoted to the connection of the famous English poet, prose writer and preacher John Donne's (1572-1631) works with the Petrarchan discourse of the European literature. The purpose of the investigation is to reveal and interpret the elements of Petrarchism in spiritual lyrics of the author on the basis of systematic approach with the use of the genealogical and comparative typological methods.

The most prominent cases of the traditional Petrarchan themes, motives and images usage in John Donne's religious texts and the specifity of their functioning have been examined in this article. Our attention has been paid to the genetic interconnection between the courtly rhetoric, which had been inherited by Francesco Petrarch and his numerous followers from the Provencal troubadours, and the traditions of the European mysticism that causes the harmony of the Petrarchan interpretive contexts according to the spiritual lyrics of the writer.

Already in his earliest works, in particular in the book «Songs and Sonnets», John Donne did not avoid mixing the sacred and the profane, quite intensively using religious images and motifs in love poetry. But his Petrarchism is most notable in his «Holly Sonnets». The poetry of this cycle is not about God at all, but about the author himself in his relationship with Lord. In these sonnets the writer describes his feelings for God in almost the same way as Francesco Petrarch described his love for Laura. In general, if we talk about Petrarchism in relation to the spiritual lyrics of John Donne, it should be noted that for the writer it was not only a convenient source of the «ready» artistic images, motifs or means of expression but a kind of a perfect artistic technique for expressing secret, deeply personal thoughts and emotions.

The conclusion has been done that such typically Petrarchan ideas such as: the dedicated service to the object of feelings, slavish adoration, obedience and dependence on its inconstant wishes John Donne has managed to adapt to the special needs of the sacred genres in such a way that his texts look surprisingly attractive, interesting and clear to different readers.

Despite his worldwide fame John Donne is still one of the least researched literary figures in Ukrainian science. The article is directed to study only one of many aspects of his many-sided artistic heritage which needs the comprehensive professional analysis of the literary theorists and historians. So this article can be used for the further investigation of the problems, connected with the Petrarchan discourse generally in English literature and particularly in John Donne's works and the scientific results proposed in it can be used in writing course works, graduation works and thesis on the related themes.

Художній доробок англійського поета, прозаїка та проповідника кінця XVI - початку XVII ст. Дж. Донна надзвичайно різноманітний і різноплановий, його неможливо «втиснути» у рамки жодних класифікацій чи періодизацій або якось однозначно кваліфікувати з точки зору приналежності до певного літературного напряму чи літературної течії. Проте все частіше у західній науковій літературі (К. Гант, Д. Ґасс, С. Руффо-Фіоре, Л. Таурні та ін.) висловлюється думка про те, що наскрізним дискурсом творчості митця слід уважати петраркізм [див.: Маркова, 2016]. Разом із цим, неможливо ігнорувати той факт, що поряд із типово петрарківськими поезіями, написаними іноді в аж занадто фривольній манері, літературний спадок Дж. Донна містить цілий пласт релігійної лірики, на перший погляд абсолютно не пов'язаної із домінуючими петрарківськими тенденціями сучасної авторові європейської літератури. Найбільш ранні дослідники письменника співвідносили його любовні вірші з раннім періодом творчості, а релігійні - з пізнім, проте, сьогодні переконливо доведено помилковість таких тверджень, позаяк достовірно встановлено, що окремі поезії ранньої збірки «Пісні і сонети» писалися Дж. Донном у той самий час, коли і зрілі «Священні сонети». Та й сам митець, як переконує його віршоване послання «До графині Сейлсбері», не проводив жодних вододілів між ранніми та пізніми своїми текстами¹: «I adore //The same things now which I adored before, // The subject changed, and measure; the same thing // In a low constable, and in the king //1 reverence, his power to work on me. //So did I humbly reverence each degree//Of fair, great, good...» Оскільки тексти Дж. Донна в оригіналі залишаються недоступними для вітчизняних дослідників, у своїй розвідці використовуємо посилання на авторитетні Інтернет-ресурси, а також російськомовні переклади. .я не сменил пристрастий, //Люблю все то ж, все тех бегу напастей, // Различье только в мере и числе: // В констебле уличном и в короле // Я уважаю власть, и так же всюду // Красу, любовь, величье чтил и буду... [Донн, 2009, с. 184]. [Donne, 2012]. Написане у серпні 1614 р., за місяць до того, як письменник зробив, мабуть, найбільш відповідальний учинок у своєму житті - прийняв священничий сан, послання засвідчує, що навіть для Бога Дж. Донн не віднаходив кращих засобів для прославлення та оспівування, ніж петрарківська термінологія. За зізнанням самого автора, він не бачив принципової різниці між любов'ю до жінки і любов'ю до Творця - з часом для нього змінився лише об'єкт поклоніння, тоді як сама ситуація васального служіння, чи то дамі серця, чи Господу, залишилася незмінною.

Власне кажучи, тут немає нічого дивного - як зазначає Т. Роше, мова петраркізму як мова релігійності є іманентною художній петрарківській системі, «на такій мові говорить один із голосів „Книги пісень”» [Roche, 1989, р. 1-69]. Дослідник європейського лицарського роману Д. де Ружмон пояснює це засадничими ідеями самого християнства. Розглядаючи куртуазне кохання як алегорію любові душі до Господа, приховане послання провансальських катарів, передане через трубадурів у широкий світ, учений стверджує: «Якщо душа не може сутнісно з'єднатися з Богом, як стверджує християнська ортодоксія, то звідси випливає, що любов душі до Бога - це взаємна нещаслива любов. Можна передбачити, що ця любов виражатиметься через мову пристрасті, себто через мову катарів, «спрофановану» літературою та пристосовану до людських пристрастей. Саме її риторика виявилася найпридатнішим для тлумачення та передачі невимовної суті почуття» [Ружмон, 2000, с. 149]. Проаналізувавши тексти святої Терези, Йоанна від Хреста, Майстера Екгарта, Руїсброка, дослідник уклав цілий каталог тем, мотивів та образів, спільних для провансальських трубадурів та ортодоксальних містиків, які до XIV ст. ще зберігали свій містичний сенс, а згодом перетворилися на звичайні експресивні форми, тобто куртуазну риторику (наприклад, «солодка рана», «жало кохання, що ранить, не вбиваючи», «скарги та біль, який проте бажаніший, аніж радість та земне щастя», «викрадене серце» тощо) [Ружмон, 2000, с. 152-153].

На тісний зв'язок християнської містики та куртуазної культури звертав увагу й авторитетний російський філософ О. Лосєв, який зазначав, що, приміром, у творах Доменіко Кавальки (1270-1342) образ Ісуса Христа стилізується під типовий образ середньовічного лицаря: «Подібно до закоханого, що прийшов провідати свою кохану, приходить Христос до людей. Замість строкатої одежі закоханого і його сплетених із квітів вінків Христос убрався в пурпур і прикрасив голову свою терновим вінцем - знаком любові. Тим померанцям і трояндам, які закоханий кавалер приносить своїй дамі, відповідають червоні рани Христа, ніжним і солодкавим пісням закоханого відповідають зітхання і стогони прибитого до хреста Спасителя - «parole di grande amore e di tanta dolcezza» («слова великої любові і ніжності»). Замість відкритого гаманця з монетами показує Христос рану і серце; вишукане взуття замінюють йому пробиті цвяхами ноги. Борючись із дияволом за серце своєї Нареченої, Христос звертається, подібно до лицаря, за допомогою до зброї. На хрест він сходить, як кавалер сідає на коня; його гострі нігті - це шпори; тростина, з допомогою якої підносили до уст його губку, напоєну оцтом, - це спис; його залите кров'ю тіло - це червоний лицарський супервест; його терновий вінець - це шолом; рана в його боці - це меч; його рани на руках - це рукавиці» [Лосев, 1978, с. 236-237].

Сам Ф. Петрарка дуже часто поєднував у своїй ліриці теми палкого кохання до земної жінки та світлої любові до Господа. Натомість його послідовники, в тому числі і в Англії, пішли набагато далі, буквально поставивши петрарківський ентузіазм у поклонінні донні на службу офіційній релігії. Як зазначає Л. Мартц, у Британії «куртуазне поклоніння Діві Марії було одним із аспектів, найміцніше культивованих Реформацією» [Martz, 1969, p. 96], що, безумовно, знайшло своє відображення і в літературі. Так, приміром, Роберт Сауз- велл у 1591 р. пише твір під назвою «Похоронні сльози Марії Магдалини», у якому Марія змальовується за допомогою типових засобів петрарківської любовної лірики. При цьому автор переслідує цілком конкретну мету, про яку пише: «Пристрасть я допускаю, і кохання схвалюю, лише бажаю, аби людина змінила їх об'єкт та призначала кращим <...> Кохання є лише дитинством справжньої добродійності, <...> що виростає до досконалості, коли доля, окрім природних потягів, пропонує вищі і благородніші стосунки, ніж земні» [цит. за: Martz, 1969, p. 105]. Можемо побачити у цьому уривку безперечні сліди платонівської ідеї «любовної драбини», популяризованої П. Бембо, повтореної у «Придворному» Б. Кастильйоне та через них сприйнятої багатьма європейськими петраркістами, які, вже втративши безпосередній зв'язок із містичним корінням куртуазної лірики, вважали юнацькі почуття до жінки лише прелюдією до більш глибоких і чистих почуттів до Бога.

Мета пропонованої розвідки - на основі системного підходу із використанням генеалогічного та порівняльно-типологічного методів виявити і проінтерпретувати елементи петраркізму в духовній ліриці Дж. Донна.

В одній зі своїх ранніх проповідей, виголошеній 23 січня 1615 р., автор порівнював себе з біблійним царем Соломоном, який спочатку був надмірно захоплений пристрастю й у своїх віршах «висловлював любов до жінок, а коли навернувся до Бога, то так і не відійшов остаточно від своїх старих висловлювань» [Le Comte, 1965, p. 151]. Таке порівняння є цілком слушним, позаяк немає жодних підстав стверджувати, що після прийняття сану англійський митець відрікся від свого попереднього життя. Не перестав він бути і петраркістом, про що свідчить насамперед його епістолярій - найбільш іманентні особистості автора тексти, у яких він залишається по-куртуазному улесливим та вишуканим. Так, наприклад, у листі до сера Роберта Керрі, написаному у квітні 1619 р., письменник, цілком у петрарківській манері, пише: «Love me still, thus farre, for your own sake, that when you withdraw your love from me, you will finde so many unworthinesses in me, as you grow ashamed of having had so long, and so much, such a thing as... J. Donne» Неперекладені тексти Дж. Донна подаємо у власному дослівному перекладі: «Люби мене і далі так, як досі, заради себе самого, бо коли ти забереш від мене свою любов, то виявиш так багато негідного в мені, що тобі стане соромно за те, що ти настільки довго мав справу із. Дж. Донном». [Donne, 1952, p. 383384]. Як бачимо, петраркіст Дж. Донн не вважав за потрібне змінювати звиклий стиль письма лише тому, що змінився його соціальний статус, що, звісно, не могло не позначитися і на його духовній ліриці.

Уже у творах, що ввійшли до збірки «Пісні і сонети», митець не уникав змішування сакрального і профанного, доволі інтенсивно застосовуючи релігійні образи і мотиви у любовних поезіях: у «Прощанні: про моє ім'я на вікні» він дослівно цитує уривок із «Послання апостола Павла до коринфян»; у «Твікенгемському саду» звертається до художніх образів манни, раю, біблійного змія; у «Ноктюрні в день Св. Люсі» проголошує померлу подругу святою, а одним із найпоширеніших мотивів усієї збірки є мотив воскресіння, що зустрічається, зокрема, у таких текстах, як «Канонізація» та «Мощі».

Аналогічною є ситуація й у релігійних віршах митця - якщо форма їх іноді є навіть дуже оригінальною, новаторською, то зміст здебільшого ґрунтується на усталених літературних традиціях. Перш за все, варто звернути увагу на той факт, що у циклах «Вінок» та «Священні сонети» Дж. Донн звертається до жанру сонета, що вже автоматично відсилає до Ф. Петрарки. Автор також використовує анадиплосис - стилістичний засіб повторення останнього слова або групи слів одного речення на початку наступного, що, з одного боку, набув значної популярності серед європейських петраркістів (у «вінки» свої сонети «сплітали» Серафіно Аквілано, Торквато Тассо, Джанбаттиста Ґуарині, Семюел Деніел та багато інших поетів петрарківської течії), а, з іншого, - був характерним прийомом особливого релігійного жанру англійської літератури під назвою «rosary-treatisy» («вервечка»), тобто вже навіть на такому поверховому рівні відбувався синтез любовної та духовної компонент у ліриці митця.

Також Дж. Донн використовував у своїх духовних віршах багато тих самих художніх образів і мотивів, які успішно пройшли апробацію у петрарківських текстах «Пісень і сонетів». У цьому контексті варто насамперед згадати дуже відомий доннівський образ циркуля, який у поезії «Прощання, що забороняє смуток» відігравав роль змістотвірного центру, а у «Похороні лорда Гаррингтона» став частиною складного порівняння - роздумуючи над причинами короткочасності життя, митець пише про те, що тоді як одна ніжка людського циркуля може вільно мандрувати світом, інша - ніколи не покидає небеса, а тому постійно кличе людину повернутися до її справжньої домівки. До цього ж образу письменник звертається і у ХХ «наставлянні» прозового трактату «Звернення до Господа у час нужди і лих», де розмірковує над тим, що кожен потребує вкорінення у Богові, котрий є єдино правдивим центром і основою життя, духовним орієнтиром і моральним опертям: «As hee that would describe a circle in paper, if hee have brought that circle within one inch of finishing, yet if he remove his compasse, he cannot make it up a perfit circle, except he fall to worke againe, to finde out the same center, so, though setting that foot of my compasse upon thee, I have gone so farre, as to the consideration of my selfe, yet if I depart from thee, my center, all is unperfit Если рисующий на листе бумаги круг - когда осталось лишь немного, чтобы тот замкнулся, - чуть сдвинет циркуль, труды его пойдут насмарку - если только не примется за работу вновь, и не найдет тот же центр, дабы на него опереть ножку циркуля и не проведет круг от начала и до конца. Так и я, избрав основанием для моего циркуля Тебя, Господи, видя в одном Тебе центр и начало, столь продвинулся в работе моей, что приблизился к познанию Тебя, - но если отступлюсь от центра, круг мой так и останется незавершенным [Донн, 2012, с. 274-275].» [Donne, 1987, p. 107-108].

Якщо говорити про мотивний рівень духовної лірики Дж. Донна, то в око відразу впадає поезія «Воскресіння», що прямо перегукується зі «Світанком» зі збірки «Пісні і сонети». Те місце, яке у другому тексті відводилося нескромним мотивам тілесної любові, у першому належить смерті та воскресінню Христа. І якщо у «Світанку» кохана жінка затьмарювала для ліричного героя сонце та навіть могла замінити його собою, то у «Воскресінні» він так само говорить уже про Ісуса: «A better Sun rose before thee today» Краще сонце встає перед тобою сьогодні. [Donne, 1917]. І це священне сонце не лише яскравіше і тепліше за звичайне, але й має «силу робити навіть грішну плоть подібною до себе самого» («power to make even sinfull flesh like his» [Donne, 1917]), тобто, як і донна у поезіях Ф. Петрарки та його наступників, має здатність відроджувати і облагороджувати людину.

І навіть у найбільш інтимних духовних текстах Дж. Донн не уникає петрарківських елементів. Так, у вірші «Гімн Христові перед останнім відплиттям автора до Німеччини», він використовує метафору любові-морської подорожі та той самий арґументативний тон, що й у ранній, наскрізь петрарківській любовній ліриці.

Ще помітнішим петраркізм Дж. Донна є у його «Священних сонетах». Поезії цього циклу, як можна зауважити, аж ніяк не про Бога, а про самого автора у його взаєминах із Всевишнім. У них він описує свої почуття до Господа майже у такий самий спосіб, яким описував своє кохання до Лаури Ф. Петрарка. Приміром, у сонеті XIV маємо справу із метафорою любові-війни - говорячи про своє навернення, ліричний герой використовує дуже яскраві образи боротьби, облоги, захоплення і добровільного полону, характерні для «Книги пісень»: «Batter my heart, three-person'd God; for you //As yet but knock; breathe, shine, and seek to mend; // That I may rise, and stand, o'erthrow me, and bend // Your force, to break, blow, burn, and make me new. //1, like an usurp'd town, to another due, // Labour to admit you, but O, to no end. // Reason, your viceroy in me, me should defend, // But is captived, and proves weak or untrue. // Yet dearly I love you, and would be loved fain, // But am betroth'd unto your enemy; // Divorce me, untie, or break that knot again, // Take me to you, imprison me, for I, // Except you enthrall me, never shall be free, // Nor ever chaste, except you ravish me» Бог триединый, сердце мне разбей! // Ты звал, стучался в дверь, дышал, светил, // А я не встал. Но Ты б меня скрутил, // Сжег, покорил, пересоздал в борьбе!.. //Я - город, занятый врагом. Тебе // Я б отворил ворота - и впустил, // Но враг бразды правленья захватил, // И разум - Твой наместник - все слабей. // Люблю Тебя - и Ты меня люби: // Ведь я с врагом насильно обручен. // Порви оковы, узел разруби, // Возьми меня, да буду заточен!//Лишь в рабстве - я свободу обрету, // Насильем возврати мне чистоту!.. [Донн, 2009, с. 241]. [Donne (c), 1896, p. 165].

У сонетах V та ІХ митець розробляє мотив солодких мук. Страждання ліричного героя у стосунках із Богом змальовані за допомогою петрарківських гіпербол, таких як безбереге море сліз та нестерпний палючий вогонь пристрасті: «Pour new seas in mine eyes, that so I might // Drown my world with my weeping earnestly, // Or wash it if it must be drown'd no more. // But O, it must be burnt; alas! the fire // Of lust and envy burnt it heretofore, // And made it fouler...» В мои глаза для плача влейте воды // Морей огромных: целый мир - мой взор -// Омойте. Ведь потоп не повторится, // Нет, алчностью и завистью дымясь, // Мой мир сгорит: в нем жар страстей таится. [Донн, 2009, с. 237]. [Donne (a), 1896, p. 159]. Іноді почуття ліричного героя описуються у виразах, що дуже нагадують скарги закоханого, якому жінка відмовила у прихильності. Тобто якщо у петрарківській ліриці героїня випробовує на героєві свою силу і владу, викликаючи у нього зітхання та ридання, відчай, а іноді навіть і смерть, то Бог у «Священних сонетах» Дж. Донна поводить себе так само.

Також очевидним є петрарківське походження численних вишуканих похвал, які митець адресує Господові. Як відомо, краса жінки у петрарківській традиції розглядалася як зовнішній вираз внутрішніх чеснот, духовної досконалості. Пильно вдивляючись у божественний лик Христа, Дж. Донн у ХІІІ сонеті розмірковує таким самим чином, сміливо проводячи паралелі між своєю любов'ю до жінок та любов'ю до Спасителя: «I said to all my profane mistresses, // Beauty of pity, foulness only is // A sign of rigour; so I say to thee, // To wicked spirits are horrid shapes assign'd; // This beauteous form assures a piteous mind» Мне уверять любимых приходилось, // Что строгость - свойство безобразных, милость - // Прекрасных, так Христу я говорю: // Уродливы - нечистые созданья // Твоя ж краса - есть признак состраданья!.. [Донн, 2009, с. 241]. [Donne (b), 1896, p. 164-165]. Світлий образ Ісуса, подібно до образу коханої, герой ХІІІ сонета носить у серці - ще один типово петрарківський елемент.

Відносини ліричного героя «Священних сонетів» із Богом мають вигляд аніскільки не обнадійливіший, ніж відносини між черствою донною та безтямно закоханим у неї петрарківським шанувальником. Це змушує автора, подібно до Ф. Петрарки, вдаватися в ліричному циклі «Священні сонети» до постійного самоаналізу, аби зрозуміти причини своїх нещасть. У такому сенсі практично весь І священний сонет Дж. Донна, а особливо його 6-14 рядки, симетричний до XVII сонета «Книги пісень». В обидвох авторів маємо тут мотиви сумнівів та безнадії, безмежного відчаю та очікування близької смерті, непоборного потягу до об'єкта своїх почуттів та повної залежності від нього, власної безпомічності та слабкості. Порівняймо (для зручності подаємо тексти відразу у перекладах):

Ф. Петрарка

Зітхаю, ніби листом вітровій Шурхоче сумно, сльози набігають, Коли дивлюсь на вас і відчуваю, Що я у цьому світі геть чужий. Усмішки вашої узрівши світ благий, Життя не пеклом бачу я, а раєм. Та й інших насолод вже не шукаю: Любуй на вроду, упивайсь, радій.

Та ви підете, і я вже в зажурі, Коли отерпло все, холоне кров, Фатальну усмішку ловити мушу. Й ключі любовні взявши у Амура, Тепер я вийму з тіла хвору душу, Аби за вами йти, моя любов [Петрарка, 2007, с. 35].

Дж. Донн

Ужель Ты сотворил меня для тленья? Дай мне очнуться: близок смертный час! Встречая смерть, навстречу смерти мчась, Как прежде, жажду страсти утоленья. Вперед гляжу - жду смерти появленья, Назад - лишь безнадежность видит глаз, И плоть, под тяжестью греха клонясь, Загробной кары ждет за преступленья.

Но ты - над всем: мой взгляд, Тебе подвластный,

Ввысь обращаю - и встаю опять.

А хитрый враг плетет свои соблазны - Мне ни на миг тревоги не унять.

Но знаю - благодать меня хранит: Железу сердца - только Ты магнит!

[Донн, 2009, с. 236].

У контекст петраркізму добре вписується і ХІХ, останній, сонет аналізованого циклу. Автор порівнює у ньому свої релігійні почуття із «профанним коханням» і описує їх у відповідних термінах непостійності, зрадливості та невірності даним обіцянкам, а також за допомогою типових петрарківських образів гарячки й ознобу: «Oh, to vex me, contraries meet in one: // Inconstancy unnaturally hath begot//A constant habit; that when I would not //1 change in vows, and in devotion. // As humorous is my contrition // As my profane love, and as soon forgot: // As riddlingly distempered, cold and hot, // As praying, as mute; as infinite, as none Я весь - боренье: на беду мою, // Непостоянство - постоянным стало; // Не раз душа от веры отступала, // И клятву дав, я часто предаю. // То изменяю тем, кого люблю, // То вновь грешу, хоть каялся сначала; // То молится душа, то замолчала; // То - все, то - ничего; то жар терплю, // То хлад [Донн, 2009, с. 243].» [Donne (d), 1896, p. 169]. Ліричний герой вірша, як і Ф. Петрарка у «Канцоньєре», виступає поперемінно сповненим то страхів, то надій: «I durst not view heaven yesterday; and today // In prayers and flattering speeches I court God: // Tomorrow I quake with true fear of his rod» Вчера - взглянуть на небосвод // Не смел, сегодня - угождаю Богу, // А завтра задрожу пред карой строгой [Донн, 2009, с. 243]. [Donne (d), 1896, p. 169]. І хоча емоційні коливання, описані у Дж. Донна, і різняться за своєю природою від тих, які змальовував італійський гуманіст, у кінцевому результаті все зводиться до того самого - гірких нарікань на біль і страждання та відчуття відчаю.

Загалом же, якщо говорити про петраркізм у стосунку до духовної лірики Дж. Донна, то потрібно констатувати, що він був для автора не лише зручним джерелом «готових» художніх образів, мотивів чи виражально-зображальних засобів. У своїй заангажованості на особистість петраркізм розвинувся в нього у своєрідну художню техніку для вираження потаємних, глибоко персональних думок та почуттів. Варто звернути увагу і на ще один аспект. Як проповідник і духовна особа, митець завжди орієнтувався на смаки аудиторії. Можливо, і це відіграло не останню роль у високій інтенсивності задіяності петрарківських елементів у його релігійних текстах, позаяк ці елементи були надзвичайно близькими сучасникам Дж. Донна.

Католицька і протестантська релігійна лірика дуже часто позбавляла людину і її життя сенсу для того, аби переадресувати цей сенс Богові, тим самим зайвий раз підкресливши Його могутність. Зрозуміло, що у своїй духовній поезії Дж. Донн не міг бути абсолютно незалежним від цієї традиції, проте, зі сказаного можна зробити висновок, що типово петрарківські ідеї відданого служіння об'єкту почуттів, рабського поклоніння йому, покірності та залежності від його примхливої волі він зумів таким чином адаптувати до особливих потреб духовних жанрів, що його тексти, як і тексти самого Ф. Петрарки, не стосуються безпосередньо Господа чи конкретного релігійного досвіду. Вони змальовують найменші нюанси внутрішніх порухів, духовні переживання та хитання ліричного героя, його неповторні настрої й глибоко приховані емоції. А через несподіване і подекуди навіть химерне взаємопроникнення сакральних і профанних елементів, що має місце у багатьох текстах релігійних циклів Дж. Донна, митцеві вдалося зробити те, що було недосяжним для більшості поетів до нього та, зрештою, і після нього - зробити духовну лірику на диво привабливою, цікавою та зрозумілою для широкого кола читачів.

Список використаної літератури

1. Донн Д. Стихотворения и поэмы. М.: Наука, 2009. 567 с.

2. Донн Дж. По ком звонит колокол: Обращения к Господу в час нужды и бедствий. М.: Энигма, 2012. 432 с.

3. Лосев А. Эстетика Возрождения. М.: Мысль, 1978. 623 с.

4. Маркова М. Осмислення проблеми петраркізму Джона Донна у літературознавчому дискурсі. Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля. Серія «Філологічні науки». 2016. № 2 (12). С. 67-73.

5. Петрарка Ф. Канцоньєре. Харків: Фоліо, 2007. 282 с.

6. Ружмон Д. Любов і західна культура. Львів: Літопис, 2000. 304 с.

7. Donne J. (a) Holy Sonnets. Sonnet V. Poems of John Donne / ed. by E.K. Chambers. London: Lawrence & Bullen, 1896. P. 159. URL: http://www.luminarium.org/sevenlit/donne/holysonnet5.php (Останнє звернення 20.01.2021).

8. Donne J. (b) Holy Sonnets. Sonnet XIII. Poems of John Donne / ed. by E.K. Chambers. London: Lawrence & Bullen, 1896. P. 164-165. URL: http://www.luminarium.org/sevenlit/donne/ sonnet13.php (Останнє звернення 20.01.2021).

9. Donne J. (c) Holy Sonnets. Sonnet XIV. Poems of John Donne / ed. by E.K. Chambers. London: Lawrence & Bullen, 1896. P. 165. URL: http://www.luminarium.org/sevenlit/donne/sonnet14. php (Останнє звернення 20.01.2021).

10. Donne J. (d) Holy Sonnets. Sonnet XIX. Poems of John Donne / ed. by E.K. Chambers. London: Lawrence & Bullen, 1896. P. 169. URL: http://www.luminarium.org/sevenlit/donne/sonnet19. php (Останнє звернення 20.01.2021).

11. Donne J. Devotions upon Emergent Occasions. New York; Oxford: Oxford University Press, 1987. 197 p.

12. Donne J. Resurrection, Imperfect. The Oxford Book of English Mystical Verse / ed. by D.H.S. Nicholson, A.H.E. Lee. Oxford: The Clarendon Press, 1917. URL: https://www.bartleby. com/236/10.html (Останнє звернення 20.01.2021).

13. Donne J. The Complete Poetry and Selected Prose. New York: The Modern Library, 1952. 984 p.

14. Donne J. To the Countess of Salisbury. The Poems of John Donne / ed. by E.K. Chambers. New York: Bartleby, 2012. URL: https://www.bartleby.com/357/150.html (Останнє звернення 20.01.2021).

15. Le Comte E. Grace to a Witty Sinner: A Life of Donne. London: Victor Gollanez Ltd., 1965. 307 p.

16. Martz L.L. The Wit of Love. Donne, Carew, Crashaw, Marvell. Notre Dame. London: The University of Notre Dame Press, 1969. XVI + 216 p.

17. Roche T.P. Petrarch and the English Sonnet Sequence. New York: AMS Press, 1989. VIII + 604 p.

References

1. Donne, J. (a) Holy Sonnets. Sonnet V. Chambers, E.K. (ed.). Poems of John Donne. London, Lawrence & Bullen, 1896. P. 159. Available at: http://www.luminarium.org/sevenlit/donne/holysonnet5.php (Accessed 20 January 2021).

2. Donne, J. (b) Holy Sonnets. Sonnet XIII. Chambers, E.K. (ed.). Poems of John Donne. London, Lawrence & Bullen, 1896. P. 164-165. Available at: http://www.luminarium.org/sevenlit/donne/sonnet13.php (Accessed 20 January 2021).

3. Donne, J. (c) Holy Sonnets. Sonnet XIV. Chambers, E.K. (ed.). Poems of John Donne. London, Lawrence & Bullen, 1896. P. 165. Available at: http://www.luminarium.org/sevenlit/donne/sonnet14.php (Accessed 20 January 2021).

4. Donne, J. (d) Holy Sonnets. Sonnet XIX. Chambers, E.K. (ed.). Poems of John Donne. London, Lawrence & Bullen, 1896. P. 169. Available at: http://www.luminarium.org/sevenlit/donne/sonnet19.php (Accessed 20 January 2021).

5. Donne, J. Devotions upon Emergent Occasions. New York, Oxford, Oxford University Press, 1987, 197 p.

6. Donne, J. Po kom zvonit kolokol: Obrashchenia k Gospodu v chas nuzhdy ibedstviy [For Whom the Bell Tolls: Devotions upon Emergent Occasions]. Moscow, Enigma Publ., 2012, 432 p.

7. Donne, J. Resurrection, Imperfect. Nicholson, D.H.S., Lee, A.H.E. (eds). The Oxford Book of English Mystical Verse. Oxford, The Clarendon Press, 1917. Available at: https://www.bartleby.com/236/10.html (Accessed 20 January 2021).

8. Donne, J. Stihotvorenia ipoemy [Verses and Poems]. Moscow, Nauka Publ., 2009, 567 p.

9. Donne, J. The Complete Poetry and Selected Prose. New York, The Modern Library, 1952, 984 p.

10. Donne, J. To the Countess of Salisbury. Chambers, E.K. (ed.). The Poems of John Donne. New York, Bartleby, 2012. Available at: https://www.bartleby.com/357/150.html (Accessed 20 January 2021).

11. Le Comte, E. Grace to a Witty Sinner: A Life of Donne. London, Victor Gollanez Ltd., 1965, 307 p.

12. Losev, A. Estetika Vozrozhdenia [Renaissance Aesthetics]. Moscow, Mysl Publ., 1978, 623 p.

13. Markova, M. Osmyslenniaproblemypetrarkizmu Dzhona Donna u literaturoznavchomu dyskursi [The Problem of John Donne's Petrarchism in the Literary Discourse]. Visnyk Dnipropetrovskoho universytetu imeni Alfreda Nobelia. Seria “Filolohichni nauky” [Bulletin of Alfred Nobel University. Series "Philology"], 2016, no. 2 (12), pp. 67-73.

14. Martz, L.L. The Wit of Love. Donne, Carew, Crashaw, Marvell. Notre Dame, London, The University of Notre Dame Press, 1969, XVI + 216 p.

15. Petrarka, F. Kantsoniere [Canzoniere]. Kharkiv, Folio Publ., 2007, 282 p.

16. Roche, T.P. Petrarch and the English Sonnet Sequence. New York, AMS Press, 1989, VIII + 604 p.

17. Ruzhmon, D. Liubov i zahidna kultura [Love and Western Culture]. Lviv, Litopys Publ., 2000, 304 p.

Размещено на Allbest.ru