Тарас Шевченко в літературознавчій рецепції Івана Рябошапки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

ТАРАС ШЕВЧЕНКО В ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІЙ РЕЦЕПЦІЇ ІВАНА РЕБОШАПКИ

Лариса МАРКУЛЯК

Annotation

TARAS SHEVCHENKO IN THE LITARARY RECEPTION OF IVAN REBOSHAPKA

Larysa MARKULIAK, Chernivtsi National University named after Yuri Fedkovych,

Larysa Markuliak. Taras Shevchenko in the literary reception of Ivan Reboshapka. In the article the Shevchenko studies of the famous Romanian scientist-Ukrainist Ivan Reboshapka are analyzed. The scientific visions of the literary critic on the poetic universe of Taras Shevchenko are commented.

The purpose of the article is to analyze the Shevchenko studies of the famous Romanian Ukrainianist, professor of the University of Bucharest Ivan Reboshapka, who makes up a large array of the scholar's literary studies. The relevance of the study is due to the need for a systematic analysis of the reception of T. Shevchenko's creativity in the literary discourse of a foreign scientist. The novelty of the article lies in the fact that there is no comprehensive analysis of T. Shevchenko's art in the assessment of the Romanian-Ukrainian scholar in contemporary Shevchenko studies. In the article biographical, descriptive and comparative research methods are used.

Conclusions. Ivan Reboshapka's Shevchenko studios represent deep scientific observations at the intersection of cultural studies and literary studies. They are characterized by a multivector approach, a deepening into the individual style of the writer. Interdisciplinary parallels, many of which we observe in the literary works of Professor Ivan Reboshapka, are the basis for a modern rethinking of creativity of T. Shevchenko, and also offer the ways for further Shevchenko studies.

Key words: reception, Shevchenko studies studios, poetic universe, inter-textual correlation.

Аннотация

Лариса Маркуляк. Тарас Шевченко в литературоведческой рецепции Ивана Ребошапки.

Цель статьи - проанализировать шевченковедческие исследования известного румынского украиниста, профессора Бухарестского университета Ивана Ребошапки, составляющие большой массив литературоведческих студий ученого. Актуальность исследования обусловлена необходимостью системного анализа рецепции творчества Т. Шевченко в литературоведческом дискурсе зарубежного ученого. Новизна статьи состоит в том, что комплексный анализ творчества Т. Шевченко в оценке румынского украиниста в современном шевченковедении отсутствует. В статье использованы биографический, описательный и сравнительный методы исследования. Выводы. Шевченковедческие студии Ивана Ребошапки представляют собой глубокие научные наблюдения на пересечении культурологии и литературоведения. Для них характерны многовекторность, углубление в индивидуальный стиль писателя. Междисциплинарные параллели, множество которых наблюдаем в литературоведческих трудах профессора Ивана Ребошапки, являются основанием для современного переосмысления творчества Т. Шевченко, а также предлагают пути для последующих шевченковедческих исследований.

Ключевые слова: рецепция, шевченковедческие студии, поэтический универсум, интертекстуальные соотношения.

Постановка проблеми в загальному викладі та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями

У літературознавчому науковому дискурсі вагоме місце посідають дослідження з питань осягнення художньої спадщини українських письменників провідними вченими. Серед різноаспектного кола наукових зацікавлень знаного румунського україніста, почесного професора Бухарестського університету, почесного професора Чернівецького університету імені Юрія Федьковича Івана Ребошапки виокремлюється творчість Тараса Шевченка. Літературознавець розглядає мистецький світ українського генія не заангажовано, часто застосовуючи при цьому інтертекстуальні зіставлення.

Актуальність дослідження зумовлена потребою системного аналізу рецепції творчості Т. Шевченка в літературознавчому дискурсі знаного україніста Івана Ребошапки.

Мета статті - проаналізувати шевченкознавчі студії відомого україніста, професора Івана Ребошапки, які становлять великий масив у літературознавчих дослідженнях науковця.

У науковій розвідці використано такі методи дослідження: біографічний, описовий, порівняльний.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Поетичний універсум Тараса Шевченка є об'єктом серйозного наукового аналізу не одного покоління Fizer I. “Do dzherel kryzy suchasnoi krytyky” [The sources of the crisis of modern criticism], Suchasnist [Modernity], 2000, V.3, P. 96 [in Ukrainian]. Iunh K. H. “Ob otnoshenii analiticheskoj psikholohii k poetiko-khudozhestvennomu tvorchestvu” [On the attitude of analytical psychology to poetic and artistic creativity], Zarubezhnaja estetika i teoryia lyteratury XIX-XX vv.: traktaty, statji, esse [Foreign aesthetics and theory of literature of the XIX - XX centuries: treatises, articles, essays], sost., obshchaia red. H. K. Kosykova, Moskva:Izd. MHU, 1987, P. 215 [in Russian].

Актуальні питання суспільних наук та історії медицини. Спільний українсько-румунський науковий журнал. (АПСНІМ), 2021, № 1(29), Р. 91-94 дослідників, які відкривали і продовжують відкривати в ньому нові грані і смисли. П. Куліш, І. Франко, С. Смаль -Стоцький, Д. Чижевський, У. Морфілл, М. Зеров, М. Рудницький, Д. Донцов, Г. Грабович, Ю. Івакін, І. Дзюба, Є. Сверстюк, М. Ласло-Куцюк, Р. Фіннін - це далеко не повний перелік визначних українських та зарубіжних учених, які в різні періоди розвитку культури здійснювали рецептивний аналіз творчості Т. Шевченка, оприявнювали власні візії Шевченкової творчості. У пізнанні та інтерпретації Шевченка різними науковцями намітився як продуктивний, так і популістичний шлях для формування суспільної думки щодо постаті великого мислителя. Тоталітарна доба намагалася “вписати” творчість Шевченка у відповідний ідеологічний контекст, змушуючи літературознавців погоджувати власне розуміння “сутності і функції мистецького твору з вимогами партії”, що “було часом актом або трагічного вибору, або капітуляції особистої свободи”¹. Окреслити зміст національно-ментального начала творчості Шевченка могли ідеологічно не заангажовані дослідники, які працювали в дорадянський період або ж представляли українську діаспору. Відновлення Української Держави в 1991 році сприяло пожвавленню шевченкознавства в материковій Україні, яке змогло порушити важливі питання в осягненні творчості основоположника нової української літератури, хоч (за К.-Г. Юнгом, який осмислював природу письменницької творчості загалом) “усе з самого початку вже було закладено в його творові, але залишалось потаємним символом, прочитати який нам дозволяє лише оновлення духу часу”. У зв'язку з цим спостерігається зростання наукової зацікавленості до постаті Шевченка. Над феноменом Шевченкової геніальності розмірковує академік Іван Дзюба: “у Шевченка - унікальне поєднання народного генія з генієм індивідуальним, точніше: його особистість, увібравши в себе поетичний світ українського народу, творила цей світ далі вже на рівні самобудування і самоздійснення власної геніальної особистості. Тут і є ширша відповідність до великого явища європейської історії - літературного, культурного, політичного романтизму першої половини ХІХ ст. і вихід за його межі, перевищення його.

Програмовою в питанні шевченкознавчих візій Івана Ребошапки, на нашу думку, є стаття “Адекватне прочитання Шевченкового слова”, написана з нагоди 190-річчя від дня народження поета. У ній учений обирає такий спосіб рецепції, який передбачає взаємозв'язок чинників літературного процесу, як-от автор-текст-читач. Йдеться про постійний діалог між письменником та читачем, “як за життя письменника, так і після його смерті, якщо він вклав у свою творчість життєво-відповідний змістовно-ідейний “заряд” Dziuba Ivan. Taras Shevchenko. Zhyttia i tvorchist [Taras Shevchenko. Life and creativity], Kyiv: Kyivo-Mohylianska akademiia, 2008, P. 141 [in Ukrainian]. Reboshapka I. “Vsesvit usnoho i pysanoho slova” [The universe of oral and written word], Literaturoznavchi rozvidky, statti, interviu, retsenzii ta prynahidni vidhuky /Do 200-richchia z dnia narodzhennia Tarasa Shevchenka. Kn. 2. [Literary Studies, Articles, Interviews, Reviews and Occasional Reviews / To the 200th Anniversary of Taras Shevchenko's Birth. Book 2.], Bukharest: Vydavnytstvo RCR EDITORIAL, 2013, P. 56 [in Ukrainian].. На підтвердження цієї думки дозволимо собі навести міркування І. Франка: “Нехай особа автора, його світогляд, його спосіб відчування зовнішнього і внутрішнього світу і його стиль виявляються в його творі якнайповніше, нехай твір має в собі якнайбільше його живої крові і його нервів. Тільки тоді се буде твір живий і сучасний, справжній документ найтайніших зворушень і почувань сучасного чоловіка, а затим і причиною до пізнання того чоловіка у його найвищих змаганнях та бажаннях, а затим причиною до пізнання часу і суспільності, серед яких він постав” Franko I. Iz sekretiv poetychnoi tvorchosti. Zibrannia tvoriv: u 50 t. [From the secrets of poetic creativity. Collection of works: in 50 volumes], Kyiv: Nauk. dumka, 1981, V.31, P. 119 [in Ukrainian].. Тріада письменник - його твір - читач, на думку професора Івана Ребошапки, є діючою в тому разі, “коли твір “промовляє” до адресата-реципієнта-читача, коли твір відповідає читацькому “смакові”, ідеалам і прагненням, коли читач так чи інакше в чомусь-то впізнає себе в творі, співставляючи, уточнюючи або доповнюючи в своїх помислах (може, і діяннях) прочитане - власним досвідом” Reboshapka I. “Vsesvit usnoho i pysanoho slova”..., op. cit.,P. 56.. Науковець солідаризується з Умберто Еко в питанні про так званого “зразкового читача”, який активізує рецепцію слова, сприймає його критично. Йдеться про інтерпретацію твору читачем, по суті, - “новонароджений письменницький твір”. Цікавий зміст твору зумовить появу активного читача в майбутньому: таким чином, письменницький твір житиме в різних історичних періодах. Саме під цим кутом зору літературознавець пропонує “розгадати” феномен Шевченкової творчості. У цій же площині - міркування вченого про можливість відсутності такого активного діалогу між автором і реципієнтом-читачем, адже мова повинна йти про підготовленого читача, здатного до критичного сприйняття художнього твору. На думку літературознавця, сам Т. Шевченко шкодує про відсутність такого читача, фактично констатує відсутність діалогу з читачем у таких рядках: “Хіба самому написать Таке посланіє до себе Та все дочиста розказать, Усе, що треба, що й не треба” або “і ніхто не бачить. І не бачить, і не знає - Оглухли, не чують” Ibidem, P. 57.. На тверде переконання вченого, “Шевченківське слово ніяк не “зашифроване, а пряме, воно не адресується тільки еліті, начитаній, скажімо, онтологічною герменевтикою Г айдеггера, а - різним типам читача, масовій аудиторії, маючи дуже широкий спектр рецепцій” Ibidem, P. 57.. Проте ідеологічний намул характерний багатьом дослідженням творчості Шевченка в радянський період. Професор Іван Ребошапка звертає увагу на те, що радянські часи обмежували дослідників поетової творчості у виборі методології. Літературознавець помітив сумну закономірність, що за радянських часів “прочитання” Шевченкового слова мало особливе забарвлення, адже “ідеологічно “запрограмовано” було вироблення не типово діючої нормальної читацької свідомості, а деформованої, ідеологічно “запрограмовано” (а критиками-угодниками вироблено) також “модель” взаємодії чинників парадигми адресант- поет - адресат-читач, яка діяла не як нормальне соціально-функціональне явище, а як обов'язкове, одноманітне і нав'язане з гори...” Ibidem, P. 57.. Вчений вважає також спотвореним зображення поета “як передового революціонера-демократа (нехтуючися його причетність до європейського романтизму), тільки як переконаного атеїста, тільки як великого інтернаціоналіста і т.д.” Ibidem, P. 58. Dontsov D. “Kompaktna bilshist i Shevchenko” [Compact majority and Shevchenko], Literaturna eseistyka [Literary essays], Drohobych: Vydavnycha firma “Vidrodzhennia”, (Serija “Visnykivska biblioteka”), 2009, P. 23 [in Ukrainian].. Міркування науковця видаються суголосними з твердженням літературного критика націоналістичного напрямку Д. Донцова про те, що Шевченка “змонополізувала для себе майже кожна політична секта”, “наліплюють на “Кобзаря” свою партійну етикетку”. Саме Д. Донцов звинувачував своїх сучасників за нерозуміння Шевченка: “Поета зачесано і напарфумовано. З письменника, в поезії котрого бриніли ще нотки незатихлої боротьби, зроблено апостола миру і любови. Замість шнура від дзвона набата вложили йому в руки ліру, з котрою його різьблять і малюють...”¹¹. У рецепції професора Івана Ребошапки Т. Шевченко постає до кінця не збагненний, оскільки інтерпретаційної моделі поетового слова на сьогодні ще немає. І хоч “Шевченка названо Генієм українського народу, його Пророком, з пієтетом його щорічно святкують, видають і перевидають масовими тиражами “Кобзаря”, із-за традиційних прив'язаностей, набутих протягом часу стереотипів, використовування “Кобзаря” ще з давніми і недавніми вилучками, масових ще в ужитку критичних розробок “по-вчорашньому” і багато інших чинників заважають переосмисленню і переоцінці способів “прочитання” Шевченкового слова” Reboshapka I. Vsesvit usnoho i pysanoho slova..., op. cit., P. 58.. Ознайомлення широкого загалу з творчістю Шевченка не є, на думку дослідника, ознакою вповні “прочитаного” поетового слова як гнівного, палаючого, мобілізуючого: воно виглядає “змістовно наче притерте, сприйняте майже механічно, мовляв, у ньому “І ми не ми, і я не я” Ibidem, P. 58. Ibidem, P. 59.. Вчений слушно пов'язує вироблення “імунітету” несприйняття шевченківських ідей, “духу поета” з відсутністю в українців власної держави, багатолітнім поневоленням українців.

Окремі спостереження літературознавця над творчістю Шевченка розгортаються у власний мікросюжет. Зокрема, вчений виявляє міфічний ритуал, який виробила собі українська нація: періодичне навідування-сходження до свого світоча Шевченка. Надзвичайно експресивно автор розвідки змальовує картину цього сходження, яке він порівнює з паломництвом та вбачає у ньому ритуальну ініціацію, адже “воно символічно виражає тимчасовість будь- якого становища, нехтування сучасності й причетність до перспективних цілей вищого ґатунку. На думку шановного професора, процес ініціації породжує з'яву ідеї спокути, очищення, глибина якого залежить від труднощів, що виникають на шляху у прочанина. Саме катарсис готує “його духовне просвітлення геніальним вченням Шевченка, який до свого рідного народу, без перебільшення, оправданий був промовляти словами євангеліста Івана: “Я - дорога, і правда, і життя”, “.як у слові моїм позостанеться, тоді справді моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!” (8:32). Ця аналогія нам видається цілком виправданою, адже життєвий шлях Шевченка окреслений науковцем як “дорога пряма, без обходів, звивин та поворотів, без всього того, що може відвернути увагу людини і збочити її душу” Ibidem, P. 60.. Цю “величезну сугестивну силу” у поета помітив ще Д. Донцов, захоплюючись Шевченковим “непогамовним духом”, “духом безкомпромісовости”, “що бридився всякими компромісами” Dontsov D. “Shevchenko i nasha heneratsiia” [Shevchenko and our generation], Literaturna eseistyka [Literary essays], Drohobych: Vydavnycha firma “Vidrodzhennia”, (Seriia “Visnykivska biblioteka”), 2009, P. 29 [in Ukrainian]..

Досить несподівано завершує професор Іван Ребошапка свою наукову розвідку “Обнадійливий міф періодичного сходження до світоча”. Автор закцентовує увагу на даті народження Тараса Шевченка “в особливому моменті річного календаря, на початку березня, у місяці весняного рівнодення, у період, коли у древніх вавилонян, у слов'ян й інших народів відзначався давно новий рік, воскресала природа і, разом з нею, людські надії прибувала наснага і життєрадісність” Reboshapka I. Vsesvit usnoho i pysanoho slova., op. cit., P. 60.. Оскільки саме в березневі дні “у найсприятливішому моменті пробудження регенераційних сил, бажань і надій до рідної священної землі Шевченка” посилюється інтерес до творчості поета, то це, на думку дослідника, є “постійною актуалізацією пророчого поетового вчення, постійно оновлюючим обнадійливим міфом, що набуватиме чимраз місткішого смислу й цінностей.” Ibidem, P. 60..

Цікавою є спроба науковця розшифрувати глибинні Шевченкові контекстуальні чи суголосні його душевному стану конотації із смислом універсальної метафори смерті-весілля. Дослідник заглиблюється в культурні традиції різних народів, які у своєму фольклорі активно використовують метафору смерті- весілля. Вчений звертає увагу на особливість використання Шевченком цієї метафори, вбачаючи особистісні, національні та навіть ідеологічні конотації і на підтвердження цієї думки наводить Шевченкову поезію “Нащо мені женитися?”, яку пропонує розглядати в контексті “невольничої поезії” та з урахуванням еволюції поетового душевного стану в період засланняKrypiakevych I. Velyka istoriia Ukrainy vid naidavnishykh chasiv [The great history of Ukraine from ancient times], Kyiv: Hlobus, 1993, V. 2, P. 267-68 [in Ukrainian].. Професор Іван Ребошапка розвиває міркування, заявлені ним у попередніх розвідках, спростовує поширену в радянському літературознавстві думку, що епітет “новий” у Шевченкових поезіях вживаний у значенні “соціалістичне майбутнє”. Вчений аргументовано доводить, що епітет “новий” - набагато давніший, фіксується ще в античній літературі, зокрема у “Буколіках” (пізніша назва “Еклоги”), а саме - в “Четвертій еклозі” римського поета Вергілія викладено поетичне пророцтво про щасливе життя. Омріяне і очікуване життя, на слушне зауваження дослідника, варто пов'язувати з “вічними ідеалами”, які Шевченка “кревно єднають з найбільшими діячами людськості і вводять його до пантеону світових геніїв” (С. Єфремов).

При аналізі метафори “синє море” вчений спирається на наукові дослідження про так звану когнітивну метафору, адже саме вона “своїми функціями дозволяє пізнавати способи мислення поета і процеси осмислення ним реальної дійсності”²⁰. Дослідник спостеріг надзвичайну місткість Шевченкової метафори “синє море”, яка “цікаво і своєрідно доповнює шевченківський тематичний діапазон (першого, романтичного періоду творчості)”, вважаючи її однією із складників констант поетичного універсуму поета²¹. Вчений віднайшов смислове співзвуччя аналізованої метафори із використанням цього художнього засобу представниками європейського романтизму, до прикладу, Міхаєм Емінеску. Виокремлення “суто Шевченкових варіативних іпостасей” коментованої метафори літературознавець пов'язує з духовно-емоційними аспектами поетового світовідчування, як у випадку розмежування ним перебування на чужині та в рідному краї. шевченко рябошапка творчість літературознавчий

До новаторських наукових ініціатив належить спостереження науковця щодо інтертекстуальних співвідношень смислово-художніх кодів у трактуванні міфу про Прометея. Літературознавець знаходить цілу низку смислово-художніх паралелей поеми Шевченка “Кавказ” та трагедії Есхіла “Прометей закутий”, починаючи з промовистих біографічних паралелей (“еміграція” Есхіла з Афін в Сіцілію на схилі літ та заслання Шевченка на десятирічну каторгу 1847 року) і завершуючи особливостями індивідуального стилю обох авторів: у двох творах “наявна патетика, у Шевченка немає Есхілової монументальності, зате присутня інвектива, за допомогою якої український поет сатиризує, розвінчує царські беззаконня, лицемірство”²². Подібну думку висловив історик Іван Крип'якевич: “В противенстві до своїх попередників, що, як і він, плакали на румовищах українського минулого, Шевченко не те що шукав за причинами упадку нації, але находив дороги і засоби для її подвигнення. Пасивність своїх попередників заступив Шевченко активністю борця.., гаслом життя і творчості якого - воно теж сталося його заповітом для грядущих поколінь

- став рядок “Борітеся - поборете!”²³.

Висновки

Шевченкознавчі студії Івана Ребошапки це глибокі спостереження на перетині культурології та літературознавства. Для них характерні багатовекторність, заглибленість в індивідуальний стиль письменника. Автор наукових розвідок враховує духовно-емоційні аспекти Шевченкового світовідчування, осмислення яких відбувається в контексті європейської наукової традиції. Міжпредметні паралелі, яких у літературознавчих працях професора Івана Ребошапки є чимало, слугують підґрунтям для сучасного переосмислення творчості Т. Шевченка, а також окреслюють шляхи подальших шевченкознавчих досліджень.