Експресивний синтаксис інтимної лірики М. Вінграновського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Експресивний синтаксис інтимної лірики М. Вінграновського

Кухарчук Ірина Олексіївна кандидат педагогічних наук, доцент кафедри української мови, літератури та методики навчання, Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка

Анотація

У статті досліджено експресивні синтаксичні конструкції в інтимній ліриці М. Вінграновського. З'ясовано, що експресивність - це властивість мовної одиниці підсилювати логічний та емоційний зміст висловленого, виступати засобом суб'єктивного увиразнення мови.

У процесі дослідження було виявлено, що експресивний синтаксис є одним із образотворчих засобів інтимної лірики М. Вінграновського. До експресивного синтаксису віднесено такі синтаксичні конструкції та стилістичні фігури, які передають інформацію адресату і водночас привертають його увагу, максимально акцентуючи на її важливості: окличні, риторично-питальні та спонукальні речення, асиндетон і полісиндетон, безособові конструкції, інверсію, синтаксичний повтор, парцеляцію.

У науковій розвідці визначено стилістичні функції синтаксису в створенні художньої образності інтимної лірики Вінграновського. Зокрема доведено, що окличні, риторично-питальні та спонукальні речення виражають почуття автора, слугують для увиразнення та виділення думки, створюють емоційний пафос. Асиндетон і полісиндетон надають інтимній ліриці напруги й експресії, допомагають конденсувати зміст складних естетичних почувань і емоцій ліричного героя. Безособові речення характеризують фізичний чи психічний стан оповідача, допомагають змалювати його почуття. Інверсія перерозподіляє смислове навантаження її компонентів, підвищує їх емоційно-експресивний зміст. Синтаксичний повтор сприяє упорядкуванню побудови тексту, логічного, послідовного розвитку думки та посилення його емоційного звучання. Завдяки парцеляції поет актуалізує найважливіші моменти твору, ідеї, думки, свої міркування, які часто мають глибокий філософський зміст.

Отже, експресивні синтаксичні одиниці в інтимній ліриці М. Вінграновського відображають авторське емоційне сприйняття світу, багатство найніжніших почуттів, змальовують навколишню дійсність крізь призму художнього слова.

Ключові слова: експресивність, експресивний синтаксис, окличні речення, риторично-питальні речення, спонукальні речення, асиндетон, полісиндетон, безособові конструкції, інверсія, синтаксичний повтор, парцеляція. вінграновський інтимна лірика художній

Kukharchuk Iryna Oleksiivna Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor at the Department of Ukrainian Language, Literature and Teaching Methods, Oleksandr Dovzhenko Hlukhiv National Pedagogical University

EXPRESS SYNTAX OF M. VINGRANOVSKY'S INTIMATE LYRICS

Постановка проблеми

Вивчення експресивності, а також експресивних синтаксичних конструкцій як засобів її вираження на рівні синтаксису є однією з актуальних проблем у лінгвістиці, оскільки в сучасній науці про мову пріоритетним напрямом дослідження є вивчення суб'єктивного аспекту мови, модусу, прагматики на рівні висловлювання і тексту.

Категорія експресивності в мові досліджується в різних аспектах: семасіологічному, мовностилістичному, психолінгвістичному, прагматичному та ін. (О. Азнаурова, О. Ахманова, Ш. Баллі, Н. Бойко, С. Ермоленко, М. Кожина, О. Матвійчук, О. Сковородников, В. Чабаненко, В. Шаховський та ін.). Експресивність - це властивість «мовної одиниці підсилювати логічний та емоційний зміст висловленого, виступати засобом інтенсифікації виразності мовного знака, засобом суб'єктивного увиразнення мови. Через експресивність виражальних засобів мовець передає своє ставлення до повідомлення і до адресата» [1, с. 170].

Досить яскраво експресія представлена в ліриці, оскільки її основне призначення - змальовувати суб'єктивне ставлення автора до зображуваного, впливати на емоції та почуття читачів. Першочергова роль у цьому процесі належить поетові як творчій мовній особистості. Отже, будь-який ліричний твір є авторським текстом, який відображає суб'єктивну позицію на подію, обставини, про які йдеться.

Одним із найяскравіших поетів-шістдесятників є Микола Вінграновський, ліричні твори якого вирізняються серед інших неповторністю, майстерною довершеністю, експресивністю й емоційністю.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Художній світ поета був досліджений ученими-літературознавцями та мовознавцями (Ю. Барабаш, Т. Бахтіарова, Л. Гливинська, І. Дзюба, В. Іванисенко, М. Ільницький, С. Крижанівський, М. Острик, І. Світличний, М. Слабошпицький, М. Сулима та ін.). Проте експресивний синтаксис інтимної лірики М. Вінграновського не став предметом комплексного лінгвостилістичного аналізу, що і зумовило вибір нашої наукової розвідки.

Мета статті - здійснити аналіз експресивних синтаксичних конструкцій в інтимній ліриці М. Вінграновського, з'ясувати специфіку їх функціонування в поетичному контексті.

Виклад основного матеріалу

Експресивний синтаксис є одним із образотворчих засобів інтимної лірики М. Вінграновського, вагомим чинником індивідуальної мовотворчості митця, продуктивним репрезантом його вербальної картини світу. До експресивного синтаксису відносимо різноманітні синтаксичні конструкції, які передають інформацію адресату і водночас привертають його увагу, максимально акцентуючи на її важливості. За допомогою експресивного навантаження синтаксичних одиниць поет відобразив почуття й переживання ліричного героя, його світосприйняття, ментальність, психологію. Н. Гуйванюк вказує на те, що «значення синтаксису визначається не лише смисловою і стилістичною значущістю синтаксичних одиниць, але передусім тим, що речення відображають спосіб мислення автора, його світогляд, ставлення до дійсності» [2, с. 413].

Засобом вираження експресивності інтимної лірики М. Вінграновського слугують окличні речення. Вони виражають емоційні переживання мовця або його емоційно-інтелектуальне ставлення до фактів і явищ дійсності й вимовляються з окличною інтонацією. У поезіях найчастіше трапляються розповідно-окличні речення, які не лише констатують певний факт дійсності, а й виражають почуття автора: «І глянув я на тебе з білоти,/ Забіг туди, забіг і звідти глянув!/ Тебе я прошу: з погляду, з туману,/ З могил і вітру серце відпусти!» («Я скучив по тобі, де небо молоде») [3]; «Непевний кроче мій, іди!!!/ Непевний кроче мій, не йди...» («Вона була задумлива, як сад...») [3]. Уживані в окличних реченнях частки підсилюють емоції автора, формують емотивний компонент тексту, напр.: «І морезвід півчарою другою - / І чара зустрічі в руці моїй горить!/ Вони в ній - ти. Любовною рукою/ Я п'ю за тебе у цю мить» («Тост») [3]. Наведені фрагменти виражають ілокутивную мету - передати почуття, психологічний стан мовця (закоханість, захоплення, здивування, страждання, розчарування і под.), отже, їх можна віднести до експресивних синтаксичних засобів.

У текстах ліричних поезій Вінграновського простежуємо використання риторично-питальних конструкцій, що не потребують відповіді, а слугують для увиразнення та виділення думки, зосередження на головному: «Я дві пори в тобі люблю./ Одну, коли сама не знаєш,/ Чого ти ждеш, чого бажаєш/- Уваги, ревнощів, жалю?» («Я дві пори в тобі люблю») [3]; «Вже б, здавалося, відболіло,/ Прогоріло у тім вогні,/ Ступцювало і душу й тіло,/ Вже б, здалося, нащо мені?» («Сеньйорито акаціє, добрий вечір...») [3].

Як засіб синтаксичної експресії використовуються в інтимній ліриці структури спонукальної модальності, основним синтаксичним засобом вираження яких є наказовий спосіб дієслів-присудків: «Не чіпай наші сиві минулі тривоги!/ Ми далеко тепер від інтриг і халеп!» («Не чіпай наші сиві минулі тривоги!») [3]; «Тепер послухай: з нашого жалю/Тепер залишились одні слабкі півз вуки./ Любові нашої обличчя не люблю./ Її обличчя - то обличчя муки...»; Це ти? Це ти. Спасибі... Я журюсь./ Проходь. Сідай. У дні оці і ночі («Це ти? Це ти. Спасибі... Я журюсь...») [3]. Спонукальні речення створюють емоційний пафос, надають поетичним творам напруженості: «Погасни. Змеркни. Зрабся. Збийся. Збалакайся. Заметушись... » («Не руш мене. Я сам самую») [3]. У наведемо фрагменті простежується нагромадження дієслів, що надають поезії експресії, а вживання наказового способу надає декламаційної піднесеності творові.

У віршах на тему кохання вживаються асиндетон і полісиндетон як засоби увиразнення висловлювання. Асиндетон, безсполучниковість - це стилістична фігура, що будується на безсполучниковому поєднанні однорідних членів простого речення або предикативних частин складного безсполучникового речення, слугує для створення експресії, урізноманітнює ритміко-інтонаційну будову висловлювання.

Асиндетон забезпечує змістове й логічне увиразнення думки, посилює словесне зображення, створює почуттєво напружений виклад, відображає почуття автора. За допомогою асиндетичних конструкцій створюється своєрідна концентрація почуттів і настроїв, лаконічних і містких образів: «Десь кінь ірже - його не чути,/Десь хтось іде - його не знать./ Тебе любити - не збагнути,/Прощанням щастя доганять...» («Десь кінь ірже - його не чути») [3].

У процесі дослідження ми виокремили й інший засіб вираження експресивності - полісиндетон - стилістичну фігуру, що характеризується зумисним нагромадженням сполучників (іноді прийменників) для підсилення кожного з членів речення. Полісиндетон використовується автором для посилення експресії й виконує в інтимній ліриці такі основні функції: 1) є засобом уповільнення мовлення: «Я знаю: соняшники карі,/1 карий грім у гримині,/ Та чемодан у автокарі,/ І ти, як свічка, вдалині» («Але було вже пізно мальвам») [3]; 2) відображає предмети або явища, риси описуваного з увиразненням, виділенням кожного складника такого опису: «Ця вже пора повільноплинна/ Як біля вогнища в пітьмі,/Де слово пахне, як дитина,/ Де вже не скажеш «так» і «ні»../ Де почалося все з тобою/ І не поверне навпаки,/ Де вже вітаються з любов'ю/Печалі, болі і роки» («Я дві пори в тобі люблю...») [3].

Отже, у поетичному мовленні М. Вінграновського асиндетичні та полісинтетичні конструкції характеризуються складною семантичною й стилістичною організацією. Вони надають інтимній ліриці напруги й експресії, допомагають конденсувати зміст складних естетичних почувань і емоцій ліричного героя.

Експресивний синтаксис інтимної лірики М. Вінграновського відзначається вживанням безособових речень, що характеризують фізичний чи психічний стан оповідача, допомагають змалювати його почуття: «Не - відбувалось. Не - тремтіло. /Не - золотіло. Не - текло. /Не - полотніло. Не - біліло. /Не... Господи!.. - не - не було!..» («Не руш мене. Я сам самую») [3]. Найчастіше безособові синтаксичні конструкції виражені безособовими дієсловами чи прислівниками, за допомогою яких автор змальовує емоційні переживання героя, різноманітні порухи його душі: «Минулося. І вже не треба./ Воно минуло, не болить./ Над білим полем біле небо,/ В гнізді сорочім сніг сидить» («Минулося. І вже не треба») [3].

Синтаксичним засобом вираження експресивності в інтимній ліриці поета є інверсія, сутність якої як стилістичної фігури полягає в порушенні чи зміні звичайного порядку слів з метою посилення виразності. Актуалізація інверсивними засобами виявляється у винесенні комунікативно вагомої частини на початок чи кінець речення, напр.: «Аби ще в жнива - то було б іще.../ Але ж ні жнив, до жнив, до них далеко.../ Цю жінку я люблю. І цю любов-лелеку/Не радістю вкриваю, а плачем» («Вас так ніхто не любить. Я один») [3]; «Відчорніли в саду переспілі пасльони,/ Ззимували сніги ув обійми ріки.../ Та порожні мовчать на цепах телефони,/ Та над ними поронші летять літаки...» («Повернення до Львова») [3]. Поет використовує інверсію, що перерозподіляє смислове навантаження її компонентів, підвищує їх емоційно-експресивний зміст.

Повторюваність виступає експресивним засобом поетичної творчості М. Вінграновського. І. Чередниченко зауважує, що «повтор окремих слів, словосполучень, речень, повнозначних і службових слів є одним із ефективних прийомів побудови розгорненого висловлювання, особливо в художній мові, де повтор вживається як один із видів поетичних фігур» [4, с.380]. Варто погодитися із слушним зауваженням дослідника, що, «концентруючи увагу на повторюваних синтаксичних одиницях, цей стилістичний прийом посилює їх художньо- зображувальні властивості і разом з тим слугує засобом контекстуальної організації висловлювання» [4, с. 381].

Синтаксичний повтор у поезіях створюється за допомогою кількаразового вживання синтаксем, словосполучень, речень або їх частин та має значні виражальні можливості. Він не тільки сприяє посиленню ритмічності поетичного мовлення, а й відіграє важливу роль у композиції твору, напр.: «Так треба. Повернень - доволі! Не треба. Даремно. Недолі потреба? Напевно, недолі...; «Ти тут! Ти тут! /Кохана, ти, як світ, /- Початок і кінець твій загубився. /Багряною півчарою схилився /В вологих сонцетінях небозвід.» («Так треба. Повернень - доволі!») [3].

Синтаксичний повтор реалізується в інтимній ліриці за допомогою мовних одиниць різних рівнів як неодноразове відтворення тотожних чи видозмінених синтаксем, контактно чи дистантно розташованих у складі словосполучень, речень, семантизованих відповідно до умов поетичного тексту. Повтор слів М. Вінграновський поєднує із фонетичним засобом - алітерацією чи асонансом, що надає віршованому мовленню особливого колориту: «У синьому морі я висіяв сни, /У синьому морі на синьому глеї /Я висіяв сни із твоєї весни, /У синьому морі з весни із твоєї» («У синьому небі я висіяв ліс») [3].

На основі синтаксичного повтору виокремлено такі види стилістичних фігур:

Анафора - початковий (ініціальний) повтор однакових звуків, слів, словосполучень на початку слів, рядків, строф, речень, абзаців. У поетичному мовленні М. Вінграновського синтаксична анафора виконує виразну структурно-семантичну й експресивну функції - сприяє упорядкуванню словесної побудови тексту, логічного, послідовного розвитку думки та посилення його емоційного звучання: «Любити вас - любити знадність,/Любити вас - любить для вас,/ Любити вас - любити радість/В червнево-вересневий час» («Сміятись вам, мовчати вами...») [3]. Анафора як важливий засіб виразності сприяє збільшенню семантичного обсягу мовних одиниць, слугує основою різноманітних образних уявлень, підсилює емоційне сприйняття поезії: «Ти плачеш. Плач. Сльозам немає влади./Нема закону, перешкод нема./ Ти плачеш. Плач. Втішати я не ладен./ Душа моя холодна і німа. («Ти плачеш. Плач. Сльозам немає влади) [3].

Епіфора - повтор однакових звуків, слів, рядків, строф, речень наприкінці суміжних віршованих рядків, строф, речень, абзаців. Такі повторення у віршах увиразнюють зміст тексту, підсилюють і підкреслюють основну думку, напр.: «І тихо видно білі дива,/ На руку руку ніч кладе.../ А тінь тремтливо-полохлива - /Хтось наче йде! Хтось наче йде...» («Минулося. І вже не треба...») [3].

Одним із найколоритніших засобів увиразнення поетичного мовлення М. Вінграновського, що ґрунтується на основі синтаксичного перерозкладу, розчленування компонентів, є парцеляція. Семантика художнього слова завжди пов'язана з інтонацією, тому порушення звичайних синтагматичних моделей речення з метою виділення слів, словосполучень або окремих предикативних частин має потужний емоційно-експресивний потенціал.

Парцеляція - це прийом стилістичного синтаксису, що полягає в розчленуванні цілісної змістово-синтаксичної структури на інтонаційно й пунктуаційно ізольовані комунікативні частини - окремі речення. У поезіях парцельовані конструкції М. Вінграновський використовує для створення ефекту живомовності та спонтанності в спілкуванні. Мова його віршів глибоко психологізована, тому за допомогою парцеляції поет увиразнює психологічні риси й стани головних героїв (переживання, бажання), напр.: Вас так ніхто не любить. Я один./ Я вас люблю, як проклятий. До смерті («Вас так ніхто не любить. Я один») [3].

Парцеляція присудків сприяє підвищенню комунікативного динамізму висловлення. Виділення головного члена речення допомагає надати синтаксемі кращої оглядовості через привернення уваги до окремих змістових компонентів: «Люблю тебе. Боюсь тебе. Дивлюсь/ Високим срібним поглядом на тебе» («Я скучив по тобі, де небо молоде») [3]. Парцеляція характерна для внутрішніх монологів, які сприймаються як одна надфразна синтаксична єдність, для функціонального типу текстів-роздумів: «Цю жінку я люблю. І цю любов- лелеку/ Не радістю вкриваю, а плачем» («Цю жінку я люблю. Така моя печаль») [3]. Парцельовані конструкції є засобом вираження творчого задуму автора. Завдяки парцеляції поет актуалізує найважливіші моменти твору, ідеї, думки, свої міркування, які часто мають глибокий філософський зміст: «Щасливе небо - з вами теж було./ Не віддавайте неба нам. Хоч треба» («Пристою коло тебе і візьму») [3].

У ліриці М. Вінграновського інтимна атмосфера створюється за допомогою звертань із емоційно-позитивним змістом, оскільки автор творів дуже часто звертається до коханої: «Коли ж - здрастуйте, добрий вечір.../ Ви з якої дороги, пожежо моя?.. («Сеньйорито акаціє, добрий вечір...»). Варто відзначити, що митець у своїх відвертих і щирих зізнаннях звертається до адресата на Ви.

Висновки

Отже, експресивні синтаксичні одиниці в інтимній ліриці М. Вінграновського допомагають краще розкрити внутрішній світ ліричного героя, виражають ідейно-емоційні глибини авторської свідомості, а мовленнєва експресія, що пов'язана з усім комплексом людської психології, поведінки, мислення, досвіду, відображає авторське емоційне сприйняття світу, багатство найніжніших почуттів до коханої, змалювання навколишньої дійсності крізь призму художнього слова.

Проведене дослідження не вичерпує всього комплексу проблем, пов'язаних із експресивним синтаксисом. Потребують подальшого вивчення експресивні засоби інших рівнів мовної системи поетичного дискурсу М. Вінграновського.

Література:

1. Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В.М. (співголова), Тараненко О. О. (співголова), М. П. Зяблюк та ін. 2-ге вид. Київ : Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. 824 с.

2. Гуйванюк Н. В. Слово - Речення - Текст : Вибр. праці. Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2009. 664 c.

3. Вінграновський М. Поезія. Поеми. Вірші. URL: http://ukrlit.org/ vinhranovskyi_mykola_stepanovych/tvory (дата звернення: 18.10.2022).

4. Чередниченко І. Г. Нариси з загальної стилістики сучасної української мови. Київ : Радянська школа, 1962. 495с.

References:

1. Ukrainian language: encyclopedia (2004) / Redkol.: Rusanivskyi V.M. (spivholova), Taranenko O.O. (spivholova), M. P. Ziabliuk ta in. 2 ^nd ed. Kyiv : Publishing House «M.P. Bazhan Ukrainian Encyclopedia», 2004. 824 р. [in Ukraine]

2. Huivaniuk N. V. (2009) Slovo - rechennia - tekst : Vybr. pratsi [Word - sentence - text: selected works]. Chernivtsi : Chernivtsi National University, 2009. 664 р. [in Ukraine]

3. Vinhranovskyi M. Poeziia. Poemy. Virshi [Poetry. Poems. Lyrics]. Retrieved from http://ukrlit.org/vinhranovskyi_mykola_stepanovych/tvory[in Ukra^]

4. Cherednychenko I. H. (1962) Narysy z zahalnoi stylistyky suchasnoi ukrainskoi movy [Essays on the general stylistics of the modern Ukrainian language]. Kyiv : Soviet school, 1962. 495 р. [in Ukra^]

Размещено на Allbest.ru