Епітет як елемент формування індивідуально-авторського стилю (на матеріалі поезії А. Фета)

Другу підгрупу формують епітети, що позначають вплив та суперечку: С бездной споря / Удушающего моря (А. Фет «Геро и Леандр»); Будто споря меж собою, / Листья воду бороздят (А. Фет «Ива»); Что мчались под нами, с небесными споря (А. Фет «Качаяся, звезды мигали лучами.»); Кляня всех нимф, как самых злобных фурий (А. Фет «Я жертву приносил обильную прияпу.»).

Епітети, що позначають тишу, недомовленість та загадковість, становлять третю підгрупу цього образного художнього визначення: Только пчела узнает в цветке затаенную сладость (А. Фет «Скучно мне вечно болтать о том, что высоко, прекрасно.»); Где же вырваться птичке на волю / С затаенною песнью своей? (А. Фет «За горами, лесами, морями.»); Тихо, звуки затая (А. Фет «Горная идиллия»); Порывы затаенной муки (А. Фет «Ошибка»); Эхо тихо простонало: / Да, нейдет (А. Фет «The echoes»); Но ты скорей ему тихой рукою / Влажные очи закрой (А. Фет «Дифирамб на Новый год»).

Епітети у творчості А. Фета реалізуються також за допомогою порівнянь: Еще весна, - как будто неземной / Какой-то дух ночным владеет садом (А. Фет «Еще весна, как будто неземной...»); Слух, раскрываясь, растет, / Как полуночный цветок (А. Фет «Жду я, тревогой объят.»); Точно пьяных гигантов столпившийся хор, /Раскрасневшись, шатается ельник (А. Фет «Ярким солнцем в лесу пламенеет костер.»); Словно робкие струны воркуют гитар, / Напевая призывы любви (А. Фет «Благовонная ночь, благодатная ночь.»). Зустрічаються порівняльні конструкції, в яких сполучник не використовується: Глаза - бурмитских два зерна (А. Фет «Рыбка»); Глазки - звезды голубые (А. Фет «Горная идиллия»).

Епітети у поезії А. Фета виражені також часто вживаними прикметниковими формами: В новых листьях куст сирени / Явно рад веселью дня (А. Фет «Весна на юге»); И новые росли во мгле (А. Фет «Вчера расстались мы с тобой.»); Для ясных дней, для новых откровений / Переболит скорбящая душа (А. Фет «Учись у них - у дуба, у березы.»), деякими займенниковими формами: Один другому не указ (А. Фет «Ю.Б. Шумахер»); Одну выводит ночь блестящей за другою (А. Фет «Эй, шутка-молодость! Как новый, ранний снег.» ), числівниковими формами: Весны заслыша зов единый! (А. Фет «Ф.И. Тютчеву»); Все звезды до единой / Тепло и кротко в душу смотрят вновь (А. Фет «Еще майская ночь»); Единый путь до божества (А. Фет «Нельзя»). Ці форми в поезії А. Фета у структурі багатьох образних конструкцій набувають виразних епітетних ознак.

Висновки:

Епітети, утворюючи ядро якісної домінанти тексту, організують простір оповіді, акцентуючи на собі увагу читача. Якісна домінанта тексту є основне поле функціонування епітету, у якому він найпослідовніше реалізує свій художній потенціал. Епітет є експресивно-образним, оцінним, суб'єктивним визначенням об'єкта дійсності, що функціонує в рамках художнього дискурсу.

В рамках структурної класифікації прийнято виділяти епітети прості та складні. За ступенем освоєності мовою епітети поділяються на загаль- номовні та індивідуально-авторські. За ступенем стійкості зв'язку з визначальним словом епітети можна поділити на вільні і постійні. За семантичним параметром виокремлюють оцінні та колірні епітети.

Колірна характеристика в композиті може з'єднуватися із позначенням матеріалу, речовини тощо, що також визначають об'єкт епітетації.

Значну частину складають епітети, у яких перший компонент є колоративом, а другий - безсуфіксним прикметником, утвореним від основ імен, що позначають частини тіла живої істоти.

Також у рамках бікорневої колоративно-опо- середкованої композити об'єднуються в одне додавання колірної ознаки та інші сприймані зором характеристики предмета (особливості поверхні, форми об'єму тощо). Саме такі композитні визначення дозволяли художнику слова передавати цілісність сприйняття образу, не розчленовуючи його складові у свідомості читача. У композитах з компонентами темно-, бледно-, матово-, светло- і подібними в рамках епітет- ного комплексу або розширеного контексту виникає семантичний взаємовплив ознак: неколірна складова починає вносити відтінок, що диференціює (наприклад, блиск або матовість). Дотикова семантика перших компонентів композитних одиниць нівелюється, а зорова, що реалізується в опорних, актуалізується.

Особливу групу колірних одиниць складають одиниці, утворені шляхом поєднання основи прикметника з колірною семантикою (у першій частині) з основою прислівника (у другій частині).

Привертають увагу і зміни, що стосуються опорних слів в епітетному комплексі з складними епітетатми, що позначають колір.

У колоративних композитах з інтенсифікатором кольору на власне значення інтенсивності накладається і якісна характеристика оцінки. Найбільш поширеними інтенсифікаторами кольору у композитних одиницях є елементи темно-, светло-.

Серед епітетів наявні ті, які дають оцінку предмету. В них може розкриватися як меліоративна оцінка, пов'язана з даним кольором як символом святості, чистоти, непорочності, так і пейоративна, що виникає в лексемі у зв'язку з розвитком у ній вказівки на незвичайність, неприродність.

Колористичний епітет А. Фета відзначається оригінальністю, синестезією вираження декількох ознак.

Серед епітетів-додатків в натурфілософській ліриці А. Фета можна відзначити три основні типи: додатки, що побічно відтіняють крайній ступінь певної ознаки (героїзму, зухвалості, низо- сті тощо); додатки, що являють собою конструкцію найвищого ступеня та так звані «тваринні метафори». Останні епітети-додатки містять елемент порівняння і разом з тим примикають до конструкції найвищого ступеня, оскільки також відображають найвищий ступінь ознаки.

Значне місце у поетичній мові А. Фета займають епітети-прикладки. Виділено такі семантичні групи образних конструкцій з прикладками в препозиції та постпозиції: «квіти», «птахи», «тварини».

Порівняння як мовно-образний засіб знаходять різні форми граматичного вираження у поетичній мові А. Фета, серед найуживаніших назвемо порівняльний зворот (непоширений і поширений) зі сполучниками как, точно, словно, будто.

За приналежністю до тієї чи іншої частини мови розрізняють: епітети-прикметники; епіте- ти-прислівники; епітети-іменники.

Епітети в поезії А. Фета в якості художнього означення використовуються при описі природи, інтер'єру, створенні портрета персонажа, описі рис його характеру, відображенні почуттів, емоцій героя або автора. Епітети підтримують образність у викладі та характеризації подій фольклорної реальності, а також у відображенні традиційних міфолого-символічних та реально-побутових відносин. Узагальнено-характеризуючі постійні епітети, маючи велику частоту вжитків, використовуються переважно в описах пейзажів та оформлюють композиційні вставки.

Формальним виразом інтенції поетичного дискурсу А. Фета є епітет, виражений прикметником у найвищому ступені, з урахуванням усіх ресурсів мови: за допомогою суфікса -ейш-, з використанням аналітичної форми найвищого ступеня, а також шляхом особливого використання форм порівняльного ступеня, що одержують у контексті значення найвищого прояву якості.

В поетичних текстах А. Фета зазначимо наступні конструкції з використанням епітетів: іменник + якісний прикметник у короткій формі; іменник + складний якісний прикметник; іменник + якісний прикметник у порівняльному ступені; іменник + якісний прикметник у найвищому ступені; іменник + визначальний іменник-додаток; іменник + визначальний дієприкметник та інші.

Таким чином, епітет збагачує зміст висловлювання, підкреслює індивідуальну ознаку певного предмета чи явища, а також є дієвим засобом, що посилює картинність та емоційність мови. Епітет є визначення, підпорядковане задачі художнього зображення об'єкта та його образної інтерпретації.

Перспективи подальших розвідок вбачаємо у моделюванні мовного відображення концептуальної картини світу автора в поетичних текстах з урахуванням лінгвостилістичних особливостей поетичних творів, у здійсненні комплексного дослідження ідіостилю поетичних текстів А. Фета як втілення мовної особистості автора, а також у з'ясуванні положення теорії мовної картини світу у застосуванні до ідіостилю та поетичних текстів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Античные теории языка и стиля / под общ. ред. О.М. Фрейденберг. Москва-Ленинград : Наука, 1936. С. 236-237.

2. Вендина Т.И. Средневековый человек в зеркале старославянского языка. Москва : Индрик, 2002. С. 240-241.

3. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. Москва : Высшая школа, 1989. С. 17-83.

4. Гальперин И.Р. Информативность единиц языка. Москва : Наука, 1974. С. 21-22.

5. Глушкова В.Г. Лингвостилистические особенности эпитетов в художественной прозе С.Н. Есина : авто- реф. дис. ... канд. филол. наук : 10.02.04. Белгород : Белгородский государственный университет, 2000. С. 7-8.

6. Голуб И.Б. Стилистика русского языка. Москва : Рольф; Айрис-пресс, 1997. С. 139-140.

7. Горбачевич К.С. Словарь эпитетов русского литературного языка / К.С. Горбачевич, Е.Н. Хабло. Москва : Наука, 1979. С. 3-16.

8. Горнфельд А.Г. Эпитет / Энциклопедический словарь / Ф.А. Брокгауз и И.А. Эфрон. Санкт-Петербург : Брокгауз-Ефрон, 1904. Т. 80. С. 926-928.

9. Горшков А.И. Лекции по русской стилистике. Москва : Издательство Литературного института имени А.М. Горького, 2000. С. 73-74.

10. Евгеньева, А.П. О некоторых поэтических особенностях русского устного эпоса XVII-XIX вв. (постоянный эпитет) / Труды отдела древнерусской литературы. Москва-Ленинград : Наука, 1948. Т. 6. С. 233.

11. Жирмунский В.М. К вопросу об эпитете / Памяти В.Н. Сакурина: сб. статей. Москва : Наука, 1992. С. 52-60.

12. Жирмунский В.М. Теория литературы. Поэтика. Стилистика. Избранные труды. Ленинград : Наука, 1977. С. 323-324.

13. Зеленецкий А.А, Эпитеты литературной русской речи. I-я часть. Москва : Товарищество скоропечатни А.А. Левенсон, 1913. С. 8-9.

14. Квятковский А.П. Поэтический словарь. Москва : Советская энциклопедия, 1966. С. 359-360.

15. Кожевникова Н.А. Словоупотребление в русской поэзии начала 20 века. Москва : Наука, 1986. С. 41-42.

16. Краткая литературная энциклопедия: в 9 т. / гл. ред. А.А. Сурков. Москва : Советская энциклопедия, 1975. Т.8. С. 921-922.

17. Краткий словарь литературоведческих терминов / под ред. Л.И. Тимофеева, С.В Тураева. Москва : Просвещение, 1978. С. 213-214.

18. Кульпина В.Г. Система цветообозначений русского языка в историческом освещении / Наименование цвета в индоевропейских языках: Системный и исторический анализ. Москва : Ком Книга, 2007. C. 180-181.

19. Литературная энциклопедия: термины и понятия / гл. ред. и сост. А.Н. Николюкин. Москва : НТП «Интелвак», 2001.1600 с

20. Лободанов А.П. К исторической теории эпитета (античность и средневековье) / Известия АН СССР Серия литературы и языка. 1984. Т. 43. № 3. С. 226-227.

21. Малый академический словарь / А.П. Евгеньева. Москва : Институт русского языка Академии наук СССР, 1957-1984. С. 1048-1049.

[Электронный ресурс] URL: https://endic.ru/academic/Jepitet-75548.html (дата звернення: 22.02.2022).

22. Мерзлякова А.Х. Типы семантического варьирования прилагательных в поле «Восприятие»: на материале английского, русского и французского языков : дис. ... докт. филол. наук : 10.02.04. Москва : Едиториал УРСС, 2003. С. 33-34.

23. Никитина С.Е., Васильева Н.В. Экспериментальный системный толковый словарь стилистических терминов. Москва : Институт языкознания РАН, 1996. С. 154-155.

24. Одинцова М.П. Языковые образы «внутреннего человека» / Язык Человек. Картина мира: Лингвоантропологический философский очерк (на материале русского языка). Ч.1. Омск : Издательство Омского университета, 2000. С. 11-28.

25. Павшук А.В. Языковая природа и функции эпитета в художественном тексте (на материале романа Асорина «Воля») : автореф. дис. ... канд. филол. наук : 10.02.05. Москва : МГУ имени М.В.Ломоносова, 2007. C. 5-6.

26. Помаранец И.Б. Развитие эпитета как отражение изменений картины мира: на материале испанских поэтических текстов XII-XIV вв. : автореф. дис. ... канд. филол. наук : 10.02.05. Санкт-Петербург : Санкт- Петербургский государственный университет, 2004. С. 17-18.

27. Рабинович В.Л. Алхимия как феномен средневековой культуры. Москва : Наука, 1979. С. 92-93.

28. Русская грамматика: в 2 т. / под ред. Н.Ю. Шведова. Москва : Наука, 1980. С. 622-623.

29. Русский язык: Энциклопедия / под ред. Ф.П. Филина. 3-е изд, испр. и доп. Москва : Советская энциклопедия, 1979. С. 404-405.

30. Сандакова М.В. Об отражённой метонимии прилагательного / Языковые средства в системе, тексте и дискурсе: в 2 ч. / отв. ред. Н.А. Илюхина. Самара : Издательство СамГПУ, «Самарский университет», 2002. Ч.1. С. 85-91.

31. Сидорова М.Ю. Семантико-грамматические свойства имен прилагательных как основание для их классификации / Русистика сегодня. 1991. №2. С. 69-80.

32. Тимофеев Л.И. Теория литературы. Основы науки о литературе. Москва : Учпедгиз, 1948. С. 419-420.

33. Томашевский Б.В. Стилистика. Ленинград : Издательство ЛГУ, 1983. С. 196-197.

34. Томашевский Б.В. Теория литературы. Поэтика. Москва : Аспект-Пресс, 1996. С. 34-35.

35. Galperin I. Stylistics. Москва : Высшая школа, 1981. Р 161-162.

Размещено на Allbest.ru