Формування концепції мультикультуралізму в творчості Кадзуо Ішіґуро: особливості розвитку сучасного літературного процесу в умовах глобалізації

The 21st century poses a new topical issue for literary experts related to the process of globalization. As a result, it becomes difficult to talk about the stable traditions of the culture reflected in literary works, because the very concept of “national literature” sometimes changes significantly. Continuous interaction and dialogue among cultures gave rise to the global phenomenon of multiculturalism. The article analyzes key tendencies and peculiarities of the modern literary process in the context of globalization, which allows us to understand the complexity and debatability of our reality, as well as the formation of the concept of literary multiculturalism on the example of the literary works of a British novelist of Japanese origin Kazuo Ishiguro. The main themes and directions of modern literature have been determined; the essence of the concept of «multiculturalism» and the characteristic features of formation of multicultural space have been considered; the consequences of the influence of globalization processes on the functioning of the multicultural model of modern Great Britain have been analyzed; the specifics of interpretation of the categories “history” and “memory” by multicultural writers have been outlined; the multifaceted manifestation of multiculturalism in Kazuo Ishiguro's works has been studied; the peculiarities of the artistic synthesis of two cultures Eastern and Western in the author's novels as the reflection of the originality of literary multiculturalism have been determined. Conducted investigation proved that multiculturalism is a rather new phenomenon in world literary culturology, which expresses a special way of conflict-free coexistence in an inhomogeneous environment of many different social groups. Cultural diversity is the main characteristic of modern society. In Britain, multiculturalism primarily involves incorporating elements of the cultures of immigrants from «third world» countries into its own culture. Neomythologism in the literary works of multicultural writers encourages the reader to focus on timeless values and constants. The key themes of modern works are history and memory. However, the plots of the past get a new design, due to postcolonial reality. Kazuo Ishiguro focuses on the inner world of the protagonist and the human soul, whose mental state he recognizes as the greatest value.

Більшість літературознавців сходиться на думці про те, що сучасна література характеризується змінами в стилях і напрямах, відповідає на виклики часу, водночас тяжіє до пошуку універсальної мови, що синтезує всі художні засоби, вироблені мистецтвом (Сидорова, 2005: 7). У літературі, як і в інших сферах життя, простежується тенденція глобалізації. Згадуючи представників різних національних літератур, зокрема англосаксонської, польської чи німецької, науковці здебільшого вживають термін «світова література» й говорять про загальні особливості сучасного літературного процесу, тією чи іншою мірою притаманні всім етнічним групам (Modood, 2013: 23). Сприяють цьому широке використання в міжнародних комунікаціях англійської мови, вільний доступ до інформації, зокрема списків бестселерів, рейтингів, премій, зростання ролі електронних технологій та засобів електронної комунікації, можливість одночасної співпраці авторів, що роз'єднані в просторі. Породженням тотальних глобалізаційних процесів став мультикультуралізм, що відображається також у сфері культури.

мультикультуралізм ішіґуро літературний глобалізація

Проблема множинності культурних традицій у літературі вийшла на перший план у середині минулого століття й сприяла виникненню нового поняття «мультикультура». Водночас почала вироблятися концепція мультикультуралізму, в основі якої лежить прагнення кожного етносу до збереження своїх традицій і специфічних рис у рамках єдиної національної культури (Parekh, 2000: 24). Визначальна особливість британської мультикультурної парадигми полягає в тому, що рідною мовою письменників, якою вони не тільки спілкуються, але й пишуть твори, незалежно від їх етнічного походження залишається англійська. Це дає змогу відносити їх до загальнонаціональної літератури Британії. Проте автори привносять у неї також колорит власних етнокультур.

Американський соціолог Н. Ґлейзер визначає мультикультуралізм як «комплекс різноманітних процесів розвитку, в ході яких на противагу єдиній національній культурі розкривається багато культур» (Glazer, 1997: 14). Мультикультурний художній дискурс виникає тоді, коли перетинаються дві або більше (в разі змішаних етнокультурних коренів письменника) культурні традиції. Він охоплює різні національно-культурні складові частини. Важлива особливість мультикультурного художнього дискурсу це здатність автора вийти за межі своєї етнічної приналежності та вжитися в контекст культури, в якій він проживає й мовою якої створює твори (Ланова, 2019: 5). В цьому сенсі набуття мультикультурної ідентичності можна розглядати як процес збагачення власної культурної ментальності. Засвоєння різних культурних традицій сприяє формуванню гібридної ментальності й створює прецедентний простір для взаємозбагачення, переосмислення ціннісних засад і їхньої подальшої взаємодії. О. Сидорова слушно зауважує, що в сучасному світі ставляться під сумнів усталені канони, переглядається концепція національної самосвідомості та взаємин культур, а монолітна культура все частіше поступається культурному різноманіттю (Сидорова, 2018: 8). Виявом глобалізму в літературі також стало зміщення акценту зі світорозуміння (пізнання) на світовідчуття (несвідоме пристосування).

Твори мультикультуралістів рівною мірою належать національній і європейській культурним традиціям. М. Бредбері оцінює роль та місце традицій у британському літературному процесі таким чином: «Важливі культурні досягнення останніх десятиліть, новий інтернаціоналізм у рамках британської літератури, тісно пов'язаний із виникненням у світовому масштабі постколоніальних і мультиетнічних літератур. Цей літературний напрям відрізняється від літератур країн Співдружності, третього світу чи літератури етнічних меншин тим, що письменники, про яких йдеться (Кадзуо Ішіґуро, Салман Рушді, Шива Найпол), пишуть про батьківщину або про власний емігрантський досвід зсередини британського літературного процесу, до якого вони належать. Асиміляція в британську культуру для тих, хто живе в Англії, перестала бути недосяжним ідеалом» (Bradbury, 1987: 12).

Творчість народів, раніше колонізованих Британією, останніми десятиліттями також увійшла в літературознавство під назвою «постколоніальна література». Крім хронологічного та географічного, термін «постколоніальний» передбачає змістовий аспект, а саме відображення у творах протистояння між Сходом та Заходом, взаємовпливу колонізованої та колонізуючої культур. Провідний жанр у такій літературі, на думку С. Толкачова, це децентралізований, транснаціональний, інтерлінгвальний, міжкультурний роман (Толкачев, 2003: 10). Такий літературний жанр відображає нерозривний зв'язок часу й простору, що полягає в їхньому взаємозв'язку і взаємовпливі. Філософський аспект постколоніальних творів стосується переоцінки, перегляду та постійного оновлення усталених поглядів на сутність національних літератур, культури й етнокультурної ідентичності.

Творчість британського письменника японського походження, лауреата Нобелівської премії 2017 року Кадзуо Ішіґуро яскравий приклад постколоніального дискурсу та мультикультурної літератури. Дослідники С. Вонг і Б. Шаффер виражають своє уявлення про творчу еволюцію автора як «перехід» від вузькокультурного світобачення до мультикультурного або «надкультурного» (Wong, 2018: 26; Shaffer, 1998: 25). Насправді він належить одночасно двом світам, життєвим філософіям та культурно-літературним традиціям. Оригінальне поєднання західних і східних мотивів стає можливим завдяки активному застосуванню письменниками-мультикультуралістами постмодерністських технік письма, зокрема просторово-часових зміщень, фрагментарності оповіді, введення інтертекстуальності та гібридних, симулякральних персонажів. Г. Чхартішвілі зауважує, що «нова «східно-західна» література має очевидні ознаки андрогенності: в неї одна голова, але два обличчя (одне звернене до сходу, інше до заходу), два серця, подвійний зір і максимально міцний опорно-руховий апарат» (Чхартишвили, 1996: 11). Кадзуо Ішіґуро постулює себе «громадянином світу», «міжнародним» письменником. «Моя мета писати міжнародні романи», говорить автор, маючи на увазі твори, однаково близькі й зрозумілі людям різних національностей (Ishiguro et al., 2005: 22).

Магістральними темами сучасних творів є історія та пам'ять. Тут відомі історичні події переосмислюються, «розшифровуються», а іноді навіть зазнають змін. Сюжети минулого отримують нове оформлення, зумовлене постколоніальною дійсністю, завдяки чому герої можуть вибудовувати власну ідентичність. В ході знайомства з творами письменників-мультикультуралістів реципієнт починає по-новому сприймати той чи інший історичний період; зміщуючи акценти в оцінці подій, автори закликають нас до діалогу. Розглядаючи творчість К. Ішіґуро, можемо виявити механізми реконструкції подій у переломні моменти історії, простежити найбільш чутливі для розуміння різних явищ сторони творчої особистості, що приховані від очей пересічної людини. О. Сидорова акцентує увагу на тому, що історія в романах К. Ішіґуро подана крізь призму доль окремих людей і передана через спонтанно виникаючі ностальгічні спогади (Сидорова, 2005: 7). Больові точки світової історії (атомне бомбардування в Нагасакі, післявоєнний занепад Британської імперії, вторгнення Японії до Китаю), важливість пам'яті й забуття, емоційні та психологічні травми, нанесені героям війною, теми, що тією чи іншою мірою відображені письменником у всіх його творах. К. Ішіґуро часто використовує прийом «ненадійного оповідача». Реципієнт так до кінця й не може визначити ступінь достовірності викладених наратором подій (Павлова, 2011: 6). Пам'ять це певний закодований сенс (закодований не тільки мовою, але й самою історією), який більшою мірою доступний представнику однієї культури й породжує труднощі розуміння для представника іншої культури (Parekh, 2000: 24).

Твори мультикультурних письменників часто присвячені темі «причетності» людської особистості до того чи іншого народу або моменту історії, однак у їхньому підтексті постійно присутня думка про нестійкість і невизначеність справжнього світоустрою, що сформувався в результаті насильницького переміщення багатьох народів у період колоніалізму й зараз нерозривно пов'язаний з історією міграції. Н. Кіреєва слушно зауважує, що британську літературу постмодерністського періоду особливо вирізняє «одержимість історією, хоча й вельми своєрідною» (Киреева, 2004: 4).

В центрі сучасного роману перебуває людина. Саме тому значно частіше зустрічаються романи про минуле, а не про майбутнє. Автор має на меті відтворити умови людського існування, проаналізувати мотиви вчинків, передати відчуття й переживання протагоністів, які пережили катастрофу й намагаються оговтатися та спокутувати свої провини. В прозі К. Ішіґуро представлено конфлікт між традиціями та вимогами «нового» світу. Герої його романів належать до різних вікових категорій і різняться своєрідними ідеями, думками, життєвими поглядами й позиціями.

Включення до контексту літератури кінця ХХ початку ХХІ століття мемуарів спогадів про минуле, переломлених у творчій свідомості письменника викликає особливий інтерес реципієнта та вищий ступінь емоційного сприйняття твору. Втілення минулого в сьогоденні характерне для всіх романів К. Ішіґуро. Автор стає творцем особливого художнього світу, де реальність і творча інтерпретація рівноцінні. Категорія ностальгії в його текстах стає особистою й водночас універсальною тугою за минулим (Белова, 2012: 2).

Науковці відзначають, що до провідних тенденцій сучасного літературного процесу варто віднести складність і багатоголосся (Толкачев, 2003: 10). Письменники експериментують зі змістом і жанрами, стилями, мовою та засобами вираження. Кадзуо Ішіґуро вдається також до жанру антиутопії, історичного роману, використовує елементи детективу, фентезі. Автор пише романи, сценарії, оповідання (Ланова, 2019: 5).

Одним із художніх засобів освоєння «чужої» культури й кращого пізнання «своєї» в творах постколоніальних письменників виступає неоміфологізм, що спонукає читача до філософського осмислення дійсності з орієнтацією на позачасові цінності й константи («Похований велетень» Кадзуо Ішіґуро). Велетень постає в романі як хтонічна істота з руйнівною силою, проте його образ також має амбівалентний характер, оскільки в ньому поєднуються добро й зло, що загалом характерно для міфологічної свідомості. Під час створення романного світу автор використовує різні міфологічні традиції (античну, кельтську, скандинавську), деякі історичні реалії, а також елементи лицарського роману та епосу.

Неоміфологічне мистецтво спрямоване на створення нових культурних міфів у мистецтві ХХ століття, головним критерієм яких стало естетичне освоєння буття, прирівняне до гри як фактору ірраціональної творчої свідомості. Однак у неоміфологічному сприйнятті водночас зберігається архетипове зерно міфу, тобто трактування світу через систему фантастичних символів, позаісторичне пояснення історії, становище підпорядкованості й безсилля перед незбагненними силами долі. У ролі неоміфологічного простору виступає видозмінена під художнім поглядом реальність, яка інтерпретується через фантастичну міфологію гри, що виконує функцію універсальної категорії людського існування й тягне за собою вихід за рамки історичного процесу, подолання «жахіть історії» та втечу в уявний світ міфу (Барт, 1989: 1). В оновленому статусі модернізований міф якщо й використовує факти реальності, то в художньому трактуванні, з точки зору «надприродного», розкриваючи «творчу активність» героїв.

Активне звернення мистецтва й літератури до різних форм міфомислення одна з важливих тенденцій їх розвитку в сучасному світі. Така активна зацікавленість міфом викликана такими причинами: актуальність міфу усвідомлюється в напрямі інтересу до архаїчних традицій; міф розглядається як матеріал, що дає змогу розкрити специфіку архаїчного мислення, тобто своєрідної «першооснови» ментальності сучасної людини; за допомогою міфу видається можливим вирішення глобальних проблем буття; позаісторичне минуле міфу трактується як символічний прототип тем, значущих в усі часи (Bromley, 2000: 13). Завдяки міфу розкриваються позачасові та позаіндивідуальні цінності, тому саме він вважається універсальним засобом розкриття основних проблем і протиріч сучасності. В романі К. Ішіґуро знаходять відображення увага до долі конкретної людини, переживання національного минулого у співвіднесенні з особистим і загальна гуманістична спрямованість твору.

Мультикультурний світогляд, притаманний письменникам-мігрантам та відображений в особливостях жанрової природи їхніх творів, стає однією з найбільш важливих форм пізнання, сформованих у просторі домінуючої культури, й спонукає до переосмислення складних і різноманітних полікультурних реалій. Результатом творчості авторів-мультикультуралістів є поява так званого третього простору культури й літератури, який стає майданчиком для переосмислення сформованих стереотипів.

Попри те, що наука й техніка стрімко розвиваються, суспільство переживає чергову кризу переоцінки наслідків цього прогресу, адже відсутній гармонійний зв'язок між людством і природою, матеріальні цінності домінують над духовними. Письменник звертається до найбільш злободенних проблем сучасної цивілізації, зокрема війни, сирітства, самопожертви, етичних аспектів клонування людей, збуту наркотичних засобів, викрадення людей, збереження «людяності». Кадзуо Ішіґуро зосереджується на внутрішньому світі протагоніста та людській душі, психічний стан якої він визнає найбільшою цінністю.

Питання, що піднімаються автором, зазвичай тісно пов'язані з проблемами етнокультурної пам'яті та замовчуваної або відсутньої історії, а також із транснаціональним, кросс-культурним перетином кордонів. Ці кордони проходять не тільки в геополітичних просторах, між країнами й народами, але й насамперед усередині людської особистості.

В еволюції творчих установок К. Ішіґуро спостерігається все більше тяжіння до абстракції та «універсальності» тем і форм, а також звернення до притчової умовності та елементів фантастики. Відштовхуючись у своїй прозі від соціальнокультурного варіанта мультикультуралізму, письменник звертається до його філософських передумов, зокрема до «зіткнення» задля того, щоби зрозуміти іншого, взаємодіяти з ним і в процесі такої взаємодії зрозуміти й віднайти самого себе. Розповідаючи про долю інших людей, герої К. Ішіґуро приходять до усвідомлення власного місця в житті.