Лінгвокультурологічна рецепція художніх текстів І. С. Нечуя-Левицького

Размещено на http://www.allbest.ru

Лінгвокультурологічна рецепція художніх текстів І. С. Нечуя-Левицького

Людмила Мялковська,

доктор філологічних наук, доцент, професор кафедри іноземної та української філології Луцького національного технічного університету

У статті з погляду лінгвокультурології проаналізовано мовну практику І. С. Нечуя-Левицького, яка засвідчила рівень інтелектуалізації української літературної мови другої половини ХІХ- початку ХХ ст., відображений, по-перше, у лексикографічних джерелах, що підтверджують історичну тяглість, спадковість лексичного ядра української літературної мови, по-друге, у художніх текстах І. С. Нечуя-Левицького, які моделюють мовний портрет тогочасної української інтелігенції, а також актуалізують марковані ідіостилем мовно-структурні одиниці на позначення внутрішнього стану й мовомисленнєвої діяльності людини.

Запропоновано модель опису історії української літературної мови та спростовано стереотипну оцінку творчості І. С. Нечуя-Левицького і щодо етнографічної орієнтації на мову села, і щодо недостатньої психологізації мовних портретів персонажів. лінгвокультурологічна текст левицький

Лексикографічний, лексико-семантичний, лінгвостилістичний та лінгвокогнітивний аналіз мови художніх текстів письменника сприяв поглибленню пізнання ідіостилю І. С. Нечуя-Левицького та уточненню поняття мовного реалізму в художньому стилі української літературної мови.

Аналіз лексикографічних джерел засвідчив не лише народнорозмовну, а й книжну лексику творів письменника, зокрема номінації, пов'язані з поширенням суспільно-політичних, соціально-культурних ідей, актуальних для української інтелігенції того часу - українофілів, народників, націоналів, космополітів; лінгвокультуроло- гічна рецепція концепту ІНТЕЛІГЕНЦІЯ та моделюванння лексико-семантичного й асоціативного макрополя «МІСТО» забезпечили нове прочитання текстів і зміну стереотипного уявлення про мовотворчість письменника.

Обґрунтовано також доцільність комплексного дослідження проблеми «роль мовотворчості І. С. Нечуя- Левицького в історії української літературної мови»; з'ясовано вплив багатогранної культурологічної діяльності письменника на мову його художніх творів.

Ключові слова: лінгвокультурологія, історія української літературної мови, мовотворчість письменника,

І. С. Нечуй-Левицький, художній текст, концепт, метафора, лексико-семантичне й лексико-асоціативне поле.

Liudmyla MIALKOVSKA,

Doctor of Philological Sciences, Associate Professor, Professor at the Department of Ukrainian and Foreign Philology

Lutsk National Technical University

(Lutsk, Ukraine)

LINGUOCULTURAL PERCEPTION

OF I. S. NECHUY-LEVYTSKY'S ARTISTIC TEXTS

In terms of linguoculturology, the article analyzes the language practice of I.S. Nechuy-Levytsky, which showed the intellectualization level of Ukrainian literary language of the second half of the XIX - early XX centuries, reflected, firstly in lexicographic sources that are proving a historical continuity, heredity of the lexical nucleus of Ukrainian literary language, secondly in the artistic texts of I.S. Nechuy-Levytsky, that are modeling the linguistic portrait of Ukrainian intellectuals of that time, as well as they are actualizing the idiosyncratic language-structural units to denote the human inner state and linguistic activity.

The model ofthe description ofthe history of Ukrainian literary language is proposed and the stereotypical assessment of I.S. Nechuy-Levytsky's linguistic creativity concerning ethnographic orientation to the language of the village and insufficient psychologization of characters' linguistic portraits is refuted.

Lexicographic, lexicosemantic, linguostylistic and linguocognitive analysis of the language of writer's artistic texts contributed to the knowledge deepening of I.S. Nechuy-Levytsky's idiostyle and clarification of the concept of linguistic realism in the artistic style of Ukrainian literary language.

The analysis of lexicographic sources demonstrated not only the vernacular, but also the book vocabulary of the writer's works, in particular terms related to the dissemination of sociopolitical, sociocultural ideas relevant to Ukrainian intellectuals of that time - Ukrainophiles, populists, nationals, cosmopolitans; linguocultural perception of the concept INTELLECTUALS and modeling of lexicosemantic and lexicoassociative fields «CITY» provided a new reading of texts and a change in the stereotype of the writer's language.

The actuality of a complex study of the problem «the role of I.S. Nechuy-Levytsky's linguistic creativity in the history of Ukrainian literary language» is also substantiated; the influence of the multifaceted culturological writer's activity on the language of his artistic texts is exanimated.

Key words: linguoculturology, history of Ukrainian literary language, writer's linguistic creativity, I. S. Nechuy- Levytsky, artistic text, concept, metaphor, lexicosemantic and lexicoassociative fields.

Постановка проблеми. У контексті сучасної інтегративної стилістики та історії літературної мови потребує нового осмислення проблема лінг- вокультурологічної інтерпретації функціонально- стильових і жанрово-стильових різновидів української літературної мови, зокрема прозового жанру як джерела формування мовно-естетичних знаків національної культури, що відбивають понадчасові ознаки когнітивної функції національної мови, пропущені через інтелектуально- почуттєвий зміст індивідуальної творчої манери письменників.

Аналіз досліджень. Аналіз мови письменника відбивають праці, виконані в контексті історії української літературної мови (І. І. Огієнко, В. К. Чапленко, Ю. В. Шевельов, П. П. Плющ, П. Д. Тимошенко, І. К. Білодід, М. А. Жовтобрюх, Г. П. Їжакевич, В. М. Русанівський, В. В. Статє- єва, Л. І. Мацько, О. Г Муромцева), діалектології (І. Г Матвіяс, Г І. Мартинова, Є. М. Пилипенко), лінгвостилістики (С. П. Бибик, Н. І. Бойко, Н. М. Бобух, Н. Ф. Венжинович, Н. Я. Дзюби- шина-Мельник, С. Я. Єрмоленко, В. В. Красавіна, Л. О. Пустовіт, Л. О. Ставицька, Н. Г. Сидяченко, Н. М. Сологуб та ін).

Мета статті. Нове прочитання художніх текстів І. С. Нечуя-Левицького потребує застосування лінгвокультурологічної рецепції мовної творчості письменника, виразне мовомислення якого сприяло естетизації мовно-естетичних знаків національної культури.

Виклад основного матеріалу. В історії української літературної мови другої половини ХІХ - початку ХХ ст. мовотворчість І. С. Нечуя- Левицького - це переконливий доказ існування самобутньої української літератури й мови як основи творення такої літератури. Українська мова письменника засвідчувала національну ідентичність як щодо ословлених автором тем, так і щодо виявлення рівня розвитку української літературної мови.

Занурюючись у глибини історії, обґрунтовуючи давнє походження українського народу і його мови, І. С. Нечуй-Левицький аналізував і соціально-культурне становище українського суспільства другої половини ХІХ ст., оцінював тогочасний стан національно-мовної свідомості й роль української інтелігенції у формуванні такої свідомості, висловлював думки про шляхи розвитку української культури, освіти рідною мовою (Мялковська, 2019: 54-56).

Письменник бачив Україну в нових світових зв'язках, а українську інтелігенцію - зорієнтованою на європейський рівень цивілізації. Виразні ідеї письменника-культурника висловлено в його науково-публіцистичних і художніх текстах. Але твори про українську інтелігенцію не були актуалізовані ні в час їхньої першої публікації, ні в радянський час через їхній «буржуазно-націоналістичний зміст».

Оскільки мова письменника - «це певний часовий зріз української літературної мови з її народнорозмовними, книжними, фольклорними джерелами, з фіксацією нових мовних явищ, спричинених міжмовними, міжкультурними контактами, а також пошуками індивідуального художнього мововираження» (Єрмоленко, 2013: 6), її дослідження потребує комплексного аналізу.

Варто наголосити, що мова творів І. С. Нечуя- Левицького не була обійденою увагою дослідників. Про значення творчості письменника в розвитку літературної мови писали Іван Огієнко (Огієнко, 2004), П. П. Плющ (Плющ, 1971), є окремий розділ в академічному «Курсі історії української літературної мови» (Їжакевич, 1958).

На всіх цих працях і оцінках мовотворчості І. С. Нечуя-Левицького позначається панівна ідеологія, а часто й суб'єктивні оцінки дослідників. Дослідники пишуть про мовний пуризм письменника ( Чапленко, 1970), про «течію орієнтації на реальності мови села й сільського фольклору, яка йшла до панування», і яку письменник «довів згодом майже до пародійності [.] своїм гаслом писати «мовою сільської баби Палажки»», про те, що він вбачав «правильну українську мову тільки в підросійській Україні (Шевельов,1992: 74).

В. М. Русанівський в «Історії української літературної мови» по-новому оцінює мову І. С. Нечуя-Левицького, широко використовуючи дослідження О. Г. Муромцевої про нові лексичні запозичення у творах письменника й робить висновок: «в надрах нової інтелігенції [...] визрівала думка про нову роль української літературної мови: вона має стати посередником між українським народом і світом» (Русанівський, 2001: 248).

Вивчення мови художніх творів І. С. Нечуя- Левицького як феноменів історії української літературної мови і як об'єктів лінгвокультурологіч- ного аналізу індивідуального стилю письменника передбачає відповідь на питання: Як мова письменника вплинула на розвиток української літературної мови? У чому полягає своєрідність мови і стилю автора?

Тому актуальність і новизна обраної теми полягає у потребі знайти найбільш ефективний механізм опису мови художніх текстів І. С. Нечуя- Левицького та на прикладі дослідження мовотворчості письменника запропонувати модель опису історії української літературної мови; спростувати стереотипну оцінку творчості І. С. Нечуя-Левиць- кого і щодо етнографічної орієнтації на мову села, і щодо недостатньої психологізації мовних портретів персонажів.

До традиційного лексико-семантичного і лінгвостилістичного аналізу художнього тексту пропонуємо додати лексикографічний і лінгвоког- нітивний аналіз, який сприятиме поглибленню пізнання ідіостилю письменника та уточненню поняття мовного реалізму в художньому стилі української літературної мови.

Так, лексикографічний аналіз засвідчив історичну тяглість розвитку літературної мови, її ядра й периферії у творчості знакового письменника.

Твори І. С. Нечуя-Левицького, віддзеркалюючи усно-розмовну і писемно-книжну мовну практику, сприяли кодифікації в «Словарі української мови» за редакцією Б. Грінченка лексики різних тематичних груп і різного стилістичного забарвлення. Використані як ілюстративний матеріал словника приклади конкретного слововживання письменника фіксують значну кількість варіантних графічних оформлень запозичених слів, активізацію в писемно-літературній практиці народнорозмовної лексики.

Вивчення художньої мовотворчості І. С. Нечуя- Левицького у проєкції на співвідношення його лексикону з реєстром прижиттєвого лексикографічного джерела «Словаря української мови» за редакцією Б. Грінченка - дало змогу встановити: а) тодішній лексичний склад української літературної мови, її нормативну основу, сталість і змінність літературної норми; б) активну культурницьку позицію багатогранної мовної особистості письменника у процесі інтелектуалізації української літературної мови другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Аналіз лексики в Словнику української мови в 11 томах, проілюстрованої цитатами з творів І. С. Нечуя-Левицького, підтвердив, що дієслівні синонімічні ряди на позначення розумової та мовної діяльності людини у текстах письменника найчисленніші. Функціональне навантаження таких дієслів пов'язане з оригінальною образною характеристикою людського спілкування, манерою вести бесіду.

Прикладом може слугувати такий контекст, у якому змальовано розмову, що лунає в приватному колі людей вищого соціального стану (повість «Неоднаковими стежками»). Авторський оцінний текст (з характерними порівняннями, з авторським обігруванням книжних і розмовних елементів, що створюють гумористичний ефект), виявляють ознаки виразно національної комунікативної ситуації, яку сприймає автор - людина класичної освіти: Гості огляділи нову обставу, обійшли й пильно обдивились, доторкались до всього й полапали пучками усе, навіть нові килими, потім посідали на канапі. Хазяїн та гість сіли проти їх. В салоні пішла розмова.

Де б узяти, де б напитать таких швидких стенографів, щоб вони похопились записать їх швидке лепетання! Неначе усі дев'ять муз заразом влинули в світлицю й висипали всі свої скарби та дари, окрім богині мудрості Афіни, котра, звичайно, зникає в таких салонах і тікає далеко, певно, аж на Олімп. Почалось таке тріщання та цвірінькання, неначе в світлицю влетіла силенна сила горобців, от як вони наприкінці літа навіщось збираються на вербах на якусь горобину раду й завзято цвірінькають. Здавалось, ніби світлиця одразу стала млином на четверо коліс, ще й з ступами....

Гук од розмови аж лунав по покоях. Здавалось, ніби самі шибки в вікнах дзвеніли й торохтіли, неначе в час великого грому. Галас і тріщання лилось, соталось, переплутувалось, мов поплутані нитки.

«Цитованість» письменника в академічному тлумачному Словнику засвідчила стабільність ядра лексичної системи української літературної мови, а також граматичну, морфологічну, словотвірну варіантність її у реальній мовній практиці, яку індивідуалізував своїм мовним чуттям письменник.

У текстах І. С. Нечуя-Левицького узагальнений образ європейського українця-інтелігента репрезентують: назва інтелігенція, словосполучення інтелігентні люди, інтелігентна людина, а також слово європейці. До назви європейці звертається письменник, передаючи позитивну оцінку освічених людей. Пор.: Студенти з України й Білорусії були цивілізованіші, делікатніші. Вони стояли далеко вище од інших, навіть розвиттям розуму, і виглядали паничиками й європейцями між грубими великорусами («Хмари»).

Для індивідуального стилю І. С. Нечуя-Левиць- кого показове поєднання номінацій Україна та Європа, українська інтелігенція та європейський світ. Напр.: - Європа вийшла з темряви й дійшла високої культурності через науки та просвіт- ність. Нам треба хоч потроху доганять Європу, щоб не опинитися далеко позаду, і піднімать розвиток сільських і міських мас («Хмари»).

У мовомисленні І. С. Нечуя-Левицького художній концепт ІНТЕЛІГЕНЦІЯ набуває багатопланового змісту, формує складну смислову структуру, нарощування якої забезпечив цілий комплекс текстових конструкцій із домінантою `європейськість' на трьох асоціативно-семантичних рівнях. Такі рівні репрезентують відповідно духовний (пор.: європейська культура, європейські принципи, європейські ідеї, європейські ідеї й наука, європейська просвіта, дорога європейського громадянства), матеріальний (напр.: європейська цивілізація, європейська мода, європейська обстава, європейська мебіль) та соціокультурний (пор.: європейські звичаї, європейські мови, європейський візит) простір персонажа-інтелігента.

У досліджуваних творах художній концепт ІНТЕЛІГЕНЦІЯ розгортається через образи народовців, націоналів, культурників: Націонали й народовці - то тепер такі молоді люди, котрі говорять українською мовою, хотять, щоб і жінки й діти говорили тією мовою, хотять злитись з народом... просвічувать темний народ і піднімать його морально й матеріально («Хмари»).

У текстах І. С. Нечуя-Левицького конструктивну роль у моделюванні художнього концепту ІНТЕЛІГЕНЦІЯ відіграє назва українська мова. Для письменника українська мова була живим зв'язком з українськістю та дієвим, оптимальним інструментом зв'язку інтелігенції з народом. Принагідно зауважимо, що на позначення поняття «українськість» автор уживає назву українщина (2 слововживання). Саме це слово фіксує Словник Грінченка із тлумаченням: «украинскій языкъ и литература» (СГ IV, 331).

У конкретних текстових реалізаціях фіксуємо такі значення номінації українська мова:

а) українська мова - засіб спілкування, засіб самоідентифікації, напр.: Павло Радюк говорив чистою українською мовою («Хмари»); б) українська мова - мова Т. Шевченка, напр.: [.] ви, Ольго Василівно, будете говорить по-українській і не будете нехтувать мовою великого поета, [.] будете читати Кобзаря («Хмари»); в) українська мова - основа культуромовної роботи, спрямованої на задоволення культурних потреб своєю мовою, напр.: Комашко розказував Сані план своєї літературної роботи на українській мові, котру він виготовлював для галицького журналу («Над Чорним морем»); г) українська мова - ознака нижчої «мужицької» (сільської) культури, напр.: - А Шевченка ви читали? - спитав для штуки Фесенко, щоб випитать в неї [Мані] погляд на українщину. - Ні, не читала. В папи є Шевченків Кобзар, але мама казала мені, щоб я його не читала: каже, що він написаний мужицькою мовою («Над Чорним морем»). Такі оцінні висловлювання засвідчують стан тогочасного соціокультурного і мовного середовища.

У метафоричному моделюванні образу людини- інтелігента конструктивна роль належить лексиці, яка пов'язана із почуттями, суб'єктивною оцінкою, осмисленням зовнішнього світу. Це такі назви, як думка, мисль, душа, серце, мрія, почування, почуття і под. (Мялковська, 2020).

Продуктивну модель метафоротворення репрезентують загальномовні метафори із сло- вом-поняттям думка, такі метафоричні структури найчастіше актуалізують традиційні метафоричні моделі: птах ^ думка, хмари ^ думка, конкретні предмети ^ думка, пор.: І пішли його [Радюка] думи за думами, неначе журавлі в небі повелись ключами, нешвидко, помаленьку, з журливим сутінком журавлиного вуркотання в літньому тихому небі («Хмари»); [.] важкі думи наполягають на неї [Саню], як хмари часом несподівано насовуються на чисте прозоре небо в ясний погожий день («Над Чорним морем»); І думи [.] низались, неначе намистини в разку намиста («Неоднаковими стежками»).

У моделюванні внутрішнього стану людини активну роль відіграють експресеми емотивного змісту, зокрема ті, що у своїй семантиці містять позитивну оцінку - радість, веселість, солоднеча (те саме, що солодкість; ужито 8 разів), а також ті, що передають негативну експресію - злість, ненависть, ненависність, сум, смуток, туга, нудьга і под.

Показове для лінгвокультурного осмислення художніх текстів письменника лексико- семантичне й асоціативне макрополе «МІСТО» об'єднує кілька мікрополів: мікрополе міста як ословлення певного простору зовнішніх зорових атрибутів міста - вулиця, алеї, мостова, ліхтарі, доми, домки, оселі; мікрополе метонімічного значення лексеми місто. Кожне з мікрополів доповнене характерними загальномовними та індивідуально-авторськими епітетами, метафорами, що актуалізують візуальні словесні образи, позитивно-оцінне сприймання картин природи, передавання цієї оцінки через опредметнення абстрактних понять, через модальну семантику багатої людської уяви.

У художньому баченні письменника Київ постає як святе, старе велике місто, як давня столиця, напр.: Старий город пишавсь на горі, неначе виставляв проти гарячого сонця на показ усю свою дивну красу («Хмари»). Пор. у В. Під- могильного: дивна краса міста.

Просторову модель міста Києва окреслюють власні та загальні назви вулиць, провулків - Хрещатик, Братська вулиця, Владимирська вулиця, Трехсвятительська вулиця / улиця, Софіївська вулиця, Олександрівська вулиця / улиця, Свя- тополк-Михайлівський переулок, Андріївський спуск, Олександровський спуск, Круглий спуск, подільські вулиці; назви сакральних та архітектурних споруд - церква св. Андрея, Андріївський собор, Михайлівське, Михайлівський монастир, Михайлівська дзвіниця, Десятинна церква, Лавра, Софія, церкви, дзвіниці, монастирі, пам'ятник князю Владимиру; назви об'єктів, призначених для відпочинку, розваг та проведення різних громадських заходів: будинок з сінематографом, панорама «Голгофа», Царський садок, Шато, літній театр, кафе-шантан, садок Купецького клубу, забудування Купецького клубу.

В описах київських пейзажів спостерігаємо функціонування характерних об'єктів порівняння, в яких ключове слово-поняття зорового сприймання - золото, напр.: золоті букети, букет золотих квіток, букети золотоверхих церков, золоті букети з бань та хрестів (Мялковська, 2019: 114-124).

Мовні деталі художнього опису Києва узагальнені у вербалізованому понятті краса: [...] Я довго милувався цією величністю картини, яку довелось мені бачить вперше на віку. Яка краса! Якими прикрасами багата природа закрасила прегарний Київ! Недурно ж письменники звуть Київ городом-красунем [...] («Вечір на Владимирській горі»). Індивідуальна естетика мотивує звертання автора до порівняння Києва з мрійним та лиснючим Вавилоном.

Висновки

Отже, лінгвокультурологічний аналіз мовної практики І. С. Нечуя-Левицького, яка засвідчила рівень інтелектуалізації української літературної мови другої половини ХІХ - початку ХХ ст., забезпечив об'єктивну оцінку ролі письменника в розвитку української літературної мови другої половини ХІХ - початку ХХ ст.; унаочнив різноманітність авторського слововживання як джерела укладання загальномовних словників (Словника Грінченка, Словника української мови в 11 томах), що фіксують і кодифікують норми української літературної мови ХХ ст.; виявив особливості текстової реалізації концепту ІНТЕЛІГЕНЦІЯ, моделювання образу міста, мовні структури індивідуально-авторського художнього мислення, що належать до мовно-естетичних знаків української культури.

Перспективу нашого дослідження вбачаємо в подальшому вивченні мовотворчості І. С. Нечуя- Левицького в контексті історії української літературної мови.

Список використаних джерел

Бобух Н. М. Семантико-стилістичні функції контрастивів у художніх текстах Івана Нечуя-Левицького. Лінгвістика: збірник наукових праць. Старобільськ, 2019, № 2(41. ). С. 119-128.

Єрмоленко С. Етнокультурний і соціальний зміст художньої оповіді Івана Нечуя-Левицького. Культура слова. 2013. Вип. 79. С. 6-15.

Їжакевич Г П. Мова творів І. Нечуя-Левицького. Курс історії української літературної мови; за ред. І. К. Біло- діда. Київ: Вид-во АН УРСР, 1958. Т. 1 (Дожовтневий період). С. 435-455.

Мялковська Л. М. Від варіантів писемної мови до літературного стандарту: І. С. Нечуй-Левицький про розвиток української мови. Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Серія «Філологія». Острог: Вид-во НаУОА, 2019. Вип. 5(73). С. 54-56.

Мялковська Л. М. Метафорична модель внутрішнього світу людини. Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Серія «Філологія». Острог: Вид-во НаУОА, 2020. Вип. 9(77). С. 56-59.

Мялковська Л. М. Мовотворчість І. С. Нечуя-Левицького в контексті історії української літературної мови другої половини XIX - початку XX ст.: дис. ... докт. філол. наук: 10.02.01. Київ, 2020. 1199 с.

Мялковська Л. Мовний образ Києва в текстах І. С. Нечуя-Левицького. Лінгвостилістичні студії, вип. 10, Грудень 2019, с. 114-2, doi:10.29038/2413-0923-2019-10-114-124.

Мялковська Л. Національно-мовна модель суспільства в художніх текстах І. С. Нечуя-Левицького. Лінгвостилістичні студії. Луцьк: Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки, 2017. Вип. 6. С. 128-136.

Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів: [у 10-ти томах]. Київ: Наукова думка, 1965-1967. Т. 1-10.

Огієнко І. Історія української літературної мови. Київ : Наша культура і наука, 2004. 436 с.

Плющ П. П. Історія української літературної мови. Київ, 1971. 424 с.

Русанівський В. М. Історія української літературної мови. Київ: АртЕк, 2001. 392 с.

Чапленко В. Історія нової української літературної мови (XVII ст. - 1933 р.). Нью-Йорк, 1970. 448 с.

Шевельов Ю. О. О. Потебня і стандарт української літературної мови. Мовознавство. 1992. № 2. С. 67-74.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

СУМ - Словник української мови: в 11 т. - Київ : Наукова думка, 1970-1980.

СГ - Словарь української мови. За ред. Б. Грінченка. Київ, 1907-1909 рр. Т. І-IV.

References

Bobukh N. M. Semantyko-stylistychni funktsii kontrastyviv u khudozhnikh tekstakh Ivana Nechuia-Levyts'koho [Semantic and stylistic functions of antonymous lexemes in I. Nechuy-Levytsky's artistic works]. Linhvistyka: zbirnyk naukovykh prats'. Starobil's'k, 2019, № 2(41. ). S. 119-128. [in Ukrainian]

Yermolenko S. Etnokul'turnyj i sotsial'nyj zmist khudozhn'oi opovidi Ivana Nechuia-Levyts'koho [Ethnocultural and social content of Ivan Nechuy-Levytsky's artistic story]. Kul'tura slova. 2013. Vyp. 79. S. 6-15. [in Ukrainian]

Yzhakevych H. P Mova tvoriv I. Nechuia-Levyts'koho [Language of I. Nechuy-Levytsky's artistic works]. Kurs istorii ukrains'koi literaturnoi movy; za red. I. K. Bilodida. Kyiv: Vyd-vo AN URSR, 1958. T.1 (Dozhovtnevyj period). S. 435-455. [in Ukrainian]

Mialkovs'ka L. M. Vid variantiv pysemnoi movy do literaturnoho standartu: I. S. Nechuj-Levyts'kyj pro rozvytok ukrains'koi movy [From variants of written literary language to the literature standard: I. Nechuy-Levytsky about the development of Ukrainian language]. Naukovi zapysky Natsional'noho universytetu «Ostroz'ka akademiia»: Seriia «Filolohiia». Ostroh: Vyd-vo NaUOA, 2019. Vyp. 5(73). S. 54-56. [in Ukrainian]

Mialkovs'ka L. M. Metaforychna model' vnutrishn'oho svitu liudyny [The metaphorical model of the human inner in artistic texts of I. S. Nechuy-Levytsky]. Naukovi zapysky Natsional'noho universytetu «Ostroz'ka akademiia»: Seriia «Filolohiia». Ostroh: Vyd-vo NaUOA, 2020. Vyp. 9(77). S. 56-59. [in Ukrainian]

Mialkovs'ka L. M. Movotvorchist' I. S. Nechuia-Levyts'koho v konteksti istorii ukrains'koi literaturnoi movy druhoi polovyny XIX - pochatku XX st. [The linguistic creativity of I. S. Nechuy-Levytsky in the context of the history of Ukrainian literary language in the second half of the XIX - beginning of the XX century]: dys. ... dokt. filol. nauk: 10.02.01. Kyiv, 2020. 1199 s. [in Ukrainian]

Mialkovs'ka, L. Movnyj obraz Kyieva v tekstakh I. S. Nechuia-Levyts'koho [The linguistic image of Kyiv in the texts of I.S. Nechui-Levytskyi]. Linhvostylistychni studii, vyp. 10, Hruden' 2019, s. 114-2, doi:10.29038/2413-0923-2019-10- 114-124. [in Ukrainian]

Mialkovs'ka L. Natsional'no-movna model' suspil'stva v khudozhnikh tekstakh I. S. Nechuia-Levyts'koho [National language model of the society in I. Nechui-Levytskyi's works]. Linhvostylistychni studii. Luts'k: Skhidnoievropejs'kyj natsional'nyj universytet im. Lesi Ukrainky, 2017. Vyp. 6. S. 128-136. [in Ukrainian]

Nechuj-Levyts'kyj I. S. Zibrannia tvoriv: [u 10-ty tomakh] [Collected works: [in 10 volumes]]. Kyiv: Naukova dumka, 1965-1967. T. 1-10. [in Ukrainian]

Ohiienko I. Istoriia ukrains'koi literaturnoi movy [History of Ukrainian literary language]. Kyiv : Nasha kul'tura i nauka, 2004. 436 s. [in Ukrainian]

Pliusch P P Istoriia ukrains'koi literaturnoi movy [History of Ukrainian literary language]. Kyiv, 1971. 424 s. [in Ukrainian]

Rusanivs'kyj V. M. Istoriia ukrains'koi literaturnoi movy [History of Ukrainian literary language]. Kyiv: ArtEk, 2001.

392 s. [in Ukrainian]

Chaplenko V. Istoriia novoi ukrains'koi literaturnoi movy (XVII st. - 1933 r.) [History of New Ukrainian literary language (XVII ст. - 1933 р.)]. N'iu-Jork, 1970. 448 s. [in Ukrainian]

Shevel'ov Yu. O. O. Potebnia i standart ukrains'koi literaturnoi movy [O. O. Potebnia and the standard of Ukrainian literary language]. Movoznavstvo. 1992. № 2. S. 67-74. [in Ukrainian]

LIST OF SOURCES

SUM - Slovnyk ukrains'koi movy: v 11 t. [Dictionary of Ukrainian language in 11 volumes]. - Kyiv : Naukova dumka, 1970-1980. [in Ukrainian]

SH - Slovar' ukrains'koi movy. Za red. B. Hrinchenka [Dictionary of Ukrainian language. B. Grinchenko (Ed.)]. Kyiv, 1907-1909 rr. T. I-IV. [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru