Поетика сонетів У. Шекспіра

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЖИТТЯ ТА ТВОРЧОСТІ ШЕКСПІРА

1.1 Біографія письменника

1.2 Періоди творчості Шекспіра

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. ПОЕТИКА СОНЕТІВ У. ШЕКСПІРА

2.1 Історія створення і видання сонетів Шекспіра

2.2 Образи та їх життєві прототипи у сонетах

2.3 Суспільна, філософська та естетична проблематика сонетів

2.4 Художня досконалість сонетів Шекспіра

Висновки до другого розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Шекспір написав безсмертні твори, в яких протягом чотирьох століть людина знайшла своє найяскравіше вираження. Шекспір був майстром розкриття характерів, з надзвичайною силою подавав трагедії життя. Шекспір жив у гарні часи. Він був сучасником великого Відродження в історії людства. Коли була зламана антична феодальна система і народилася буржуазна система, це була довгострокова траєкторія соціального і духовного розвитку Європи. Розвиток міст, поява грошового капіталу, розвиток товарного виробництва, формування світових ринків, відкриття географії -- усе це зруйнувало античні уявлення. Закінчилося духовне панування Церкви, з'явилися зачатки нової науки, почав формуватися новий світогляд.

Герої Шекспіра -- люди такої статури. Вони характеризуються інтенсивними пристрастями, сильною волею і безмірними бажаннями. Усі вони - видатні персонажі. Характер кожного персонажа проявляється з надзвичайною ясністю та повнотою. Кожен сам вирішує свою долю, обирає той чи інший життєвий шлях. Проте у Шекспіра не було ідеального героя. Він бачить і відображає всю складність людської природи в образах, які створює. Як і для всіх інших, для них немає нічого чужого, включаючи слабкості, помилки, помилки і навіть злочини. Шекспір мав надзвичайний дар проникати в притаманні людині суперечності. Саме це робить його драматургом. Водночас він далекий від того, щоб розглядати вчинки своїх героїв із суто моральних позицій. Шекспір чітко зобразив і зло, і добро, але при цьому не впав у дидактизм. Ідеї Шекспіра були втілені в образах і ситуаціях, а його одкровення персонажів і середовища були настільки ґрунтовними й всеосяжними, що створені ним картини були такими ж багатими й складними, як сама реальність.Ось чому, коли пропонуються тлумачення Шекспіра, то вони так само різноманітні, а часом і суперечливі, як думки різних людей про дійсність.

З плином часу твори Шекспіра не тільки не відмирають, але все більше стають частиною культурного життя людства. Через сто років після смерті його визнали класиком, а потім піднесли до рангу найвидатніших письменників світу. У міру того як важливість Шекспіра все більше визнавалася, кожне покоління інтерпретувало його твори по-новому, інтерпретуючи їх по-новому. Дедалі більше розкриваються глибокі думки Шекспіра, закладені в його сонетах, дедалі виразніше проявляється його художня майстерність.

Мета роботи: показати новаторські прийоми поетики відкриття та пізнання в сонетах Шекспіра.

Предмет: новаторські прийоми поетики відкриття та пізнання в сонетах Шекспіра.

Об'єкт: Шекспірівський час: відкриття та пізнання У Шекепіра по сонетах.

Завдання роботи:

1. Показати народний характер творчості Шекспіра (біографія, етапи творчості);

2. Розкрити періоди творчості Шекспіра;

3.Ознайомитися з історією створення і видання сонетів Шекспіра;

4.Охарактеризувати образи та їх життєві прототипи у сонет;

5.Ознайомитися з суспільною, філософською та естетичною проблематикою сонетів;

6. Дати характеристику художні досконалісті сонетів Шекспіра.

Структура роботи. Робота складається з вступу, двох розділі, що разом містять шість підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЖИТТЯ ТА ТВОРЧОСТІ ШЕКСПІРА

1.1 БІОГРАФІЯ ПИСЬМЕННИКА

Творчість великого англійського письменника Вільяма Шекспіра має всесвітнє значення. Шекспірівський геній дорогий усьому людству. Світ ідей і образів поетів-гуманістів воістину величезний. Всесвітнє значення Шекспіра -- у реалізмі і народності його творчості.

Вільям Шекспір народився 23 квітня 1564 року в родині Міттен у Стаффорд-на-Ейвоні. Навчався майбутній драматург у гімназії, де викладали латинську та грецьку мови, а також літературу та історію. Життя в столиці провінції давало можливість тісно спілкуватися з місцевими жителями, від яких Шекспір дізнався англійський фольклор і багатий діалект. Коли батько майбутнього поета, на той час багатий підприємець, збанкрутував, п'ятнадцятирічному Вільяму довелося переживати все самому.

У той час Шекспір був ще молодшим учителем. У 1582 році він одружився з Ханною Хетевей, у нього було троє дітей. У 1587 році Шекспір приїхав до Лондона і незабаром почав виступати на сцені, хоча як актор він не мав особливого успіху. З 1593 року працював актором, режисером і драматургом у театрі Бербеджа, а з 1599 року -- у театрі «Глобус». [1].

Як драматург Шекспір почав грати наприкінці 1680-х років. Дослідники вважають, що спочатку він розробляв і «оновлював» існуючі скрипти, перш ніж почати писати власні. П'єси Шекспіра були популярні, хоча мало хто тоді знав його ім'я, оскільки глядачі були в основному зосереджені на акторах. У 1612 році Шекспір залишив театр, припинив писати п'єси і повернувся в Стретфорд-на-Ейвоні. Шекспір помер 23 квітня 1616 року і похований у Стретфорді-на-Ейвоні.

1.2 ПЕРІОДИ ТВОРЧОСТІ ШЕКСПІРА

Творчий шлях Шекспіра можна розділити на три періоди. Перший період, що охоплює 1591-1601 рр., характеризується створенням таких поем, як «Венера і Адоніс» і «Лукреція», сонетів і майже всіх історичних хронік, за винятком «Генріха VIII» (1613). Крім того, три трагедії: «Тіт Адронік», «Ромео і Джульєтта» і «Юлій Цезар» також були написані на цьому етапі. Примітно, що такі легковажні комедії, як «Приборкання норовливої» та «Багато шуму з нічого», були найбільш символічними для цього періоду. В епоху Ренесансу англійської поезії сонети Шекспіра стояли на голову вище за інших, представляючи ключовий момент в історії світового вірша. Наприкінці 16-го століття сонети вийшли на передній план англійської поезії, а Шекспір очолював це питання. Ці сонети відзначалися своєю філософською глибиною, емоційним резонансом, драматичним чуттям і мелодійністю, що закріпило їх впливове місце в розвитку сонетичного мистецтва цього періоду [2].

154 сонета, створених Шекспіром, поєднуються образом ліричного героя, що оспівує свою віддану дружбу з чудовим юнаком і свою палку і болісну любов до смаглявого леді. Сонети Шекспіра -- це лірична сповідь; герой оповідає про життя свого серця, про свої суперечливі почуття; це -- жагучий монолог, гнівно викриваючий лицемірство і твердість, що панували в суспільстві, і протиставлячий їм неминучі духовні цінності -- дружбу, любов, мистецтво.

Історична хроніка має на меті драматичне зображення реальних осіб і подій вітчизняної історії. На відміну від шекспірівських трагедій, які часто відступали від історичної достовірності заради загальної ідеї, хроніка ставить за мету достовірне відтворення історичних подій. Проте в жанрі все ж простежується художній домисл і трансформація матеріалу. У ранні роки Шекспіра як письменника він створював як історичні хроніки, так і бадьорі, повні надії комедії. Ці п'єси продемонстрували здатність персонажів контролювати власне щастя та перемагати складні ситуації.

Другий період (1601-1608) ознаменований інтересом до трагічних конфліктів і трагічних героїв. Шекспір створює трагедії: "Гамлет", "Отелло", "Король Лір", "Макбет", "Антоній і Клеопатра", "Коріолан", "Тимон Афінський". Комедії, написані в цей період, уже несуть на собі трагічний відблиск; у комедіях "Троіл і Крессида" і "Міра за міру" підсилюється сатиричний елемент [2, с. 84].

Трагедії Шекспіра пропонують глибоке дослідження історичного контексту, відображення соціально-політичних конфліктів доби Відродження. Зокрема, він досліджує знаменний перехід від феодалізму до нового буржуазного ладу, що лежить в основі його трагічних сюжетів. Осмислюючи основні тенденції боротьби старого і нового, Шекспір розкриває трагічну сутність суспільних відносин тієї епохи. Незважаючи на політичну заангажованість, драматург вдало висвітлює значення простого народу у формуванні суспільства. Трагічний герой Шекспіра володіє свободою волі та моральним компасом, який він добре усвідомлює. Він бере на себе відповідальність за свої дії та прагне приймати етичні рішення. Зіткнувшись з обставинами, що суперечать його моральним принципам, він рішуче бореться з ними, навіть ризикуючи власним життям. Найбільш яскраво цю рису уособлює персонаж «Гамлета».

До третього періоду (1608-1612) відносяться трагікомедії "Перикл", "Цимбелін", "Зимова казка", "Буря", у яких виявляються фантастика й алегоризм. В останній період творчості Шекспір залишається вірний ідеалам гуманізму, хоча ілюзій щодо гуманізму нового капіталістичного укладу в нього вже не було. Не знайшовши втілення в життя, ідеали гуманізму у творчій фантазії Шекспіра сприйняли форму мрії про майбутнє, про прекрасний новий світ. Ця мрія, при відсутності можливості реалізації її в дійсність, втілювалася у формі фантастичних елементів, пасторальних сцен і алегорій, характерних для творчості Шекспіра останнього періоду.

У п'єсах третього періоду Шекспір звертався до змішання фантастики і реальності, до фольклорних тем, до казкових сюжетів і утопічних ситуацій, до мальовничих сцен, що розгортаються на природному фоні. У пізніх трагікомедіях Шекспіра переважає лірико-героїчний початок, романтика окремих подій. Для цих п'єс характерні теми суспільства проти природи. Суворий придворний етикет і ідилічне сільське життя. Проте розрив із суспільством є тут морально-етичною критикою цього суспільства, а не закликом до втечі з нього. Не випадково герої повертаються в суспільство, щоб продовжити боротьбу зі злом. Важливою проблемою у Шекспіра є проблема природи людини. У центрі дії більшості п'єс Шекспіра -- особистість, яка виникає в боротьбі моменту. Шекспір не дав передісторії своїм героям.

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ

Творчість видатного британського письменника Вільяма Шекспіра має всесвітнє значення. Генієм Шекспіра дорожить усе людство. Світ ідей і образів поетів-гуманістів справді величезний. Загальнолюдське значення Шекспіра полягає в реалістичності та народності його творів. Вільям Шекспір народився 23 квітня 1564 року в Стретфорді-на-Ейвоні. Навчався майбутній драматург у гімназії, де викладали латинську та грецьку мови, а також літературу та історію. Життя в столиці провінції давало можливість тісно спілкуватися з місцевими жителями, від яких Шекспір дізнався англійський фольклор і багатий діалект. У 1582 р. він женився на Ганні Хетевей; у нього було троє дітей. У 1587 р. Шекспір виїхав у Лондон і незабаром став грати на сцені, хоча великого успіху як актор не мав. З 1593 р. він працював у театрі Бербеджа як актор, режисер і драматург, а з 1599 р. став пайовиком театру "Глобус".

Як драматург Шекспір почав виступати з кінця 80-х років XVI століття. Дослідники вважають, що спочатку він відпрацьовував і "підновляв" вже існуючі п'єси і лише потім перейшов до створення своїх власних творів. П'єси Шекспіра користувалися великою популярністю, хоча його ім'я мало хто знав у той час, тому що глядач звертав увагу насамперед на акторів.

У 1612 р. Шекспір залишив театр, перестав писати п'єси і повернувся в Стретфорд-на-Ейвоні.

Шекспір помер 23 квітня 1616 р. і був похований у Стретфорді на Ейвоні.

Творчий шлях Шекспіра поділяється на три періоди. У перший період (1591-1601) були створені поеми "Венера і Адоніс" і "Лукреція", сонети і майже всі історичні хроніки, за винятком "Генріха VIII" (1613); три трагедії: "Тит Адронік", "Ромео і Джульєтта" і "Юлій Цезар". Найбільш характерним для цього періоду була весела світла комедія ("Приборкання норовливої", "Багато галасу з нічого" і ін.). [3].

Сонети Шекспіра стали вершиною англійської поезії епохи Відродження і найважливішою віхою в історії світової поезії. До кінця 16 століття сонет був домінуючим жанром англійської поезії. Сонети Шекспіра з їхньою філософською глибиною, ліричною силою, драматичним відчуттям і музичністю посіли чільне місце в розвитку сонетного мистецтва того часу. Важливою проблемою у Шекспіра є проблема природи людини. У центрі дії більшості п'єс Шекспіра -- особистість, яка виникає в боротьбі моменту. Шекспір не дав передісторії своїм героям.

РОЗДІЛ 2. ПОЕТИКА СОНЕТІВ У.ШЕКСПІРА

2.1 ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ І ВИДАННЯ СОНЕТІВ ШЕКСПІРА

сонет шекспір біографія

Час написання сонетів-1592-1598 pp. їх стиль нагадує художню манеру ранніх творів Шекспіра (поеми, п'єси «Марні зусилля кохання», «Двоє веронців», «Ромео і Джульєтта»), Проте цілком можливо, що деякі вірші були написані раніше або пізніше цього часу.

У багатому творчому доробку Шекспіра «Сонетам» належить особливе місце. Поеми «Венера і Адоніс» (1592) та «Лукреція» (1593) були адресовані знавцям поезії. «Сонети» створювались для найближчого оточення Шекспіра і не були відомі широкому колу читачів.

Перша згадка про існування «сонетів» з'являється в англійській літературній рецензії Ф. Мереза The Repository of the Mind (1598): «Як думається, що душа Евфорба живе в Піфагорі, так Овідій. Уважний, дотепний дух оживає в милозвучного Шекспіра, про що свідчать його «Венера й Адоніс», «Лукреція» та ніжні сонети, відомі його особистим друзям. Буквально наступного року, після звістки про Мереза, видавець У. Джаґґард надрукував два сонети в антології «Пристрасний» Паломники, які не відновлювалися років десять. Очевидно, чи то самому автору, чи то іншим, не зацікавленим у публікації віршів, не дозволили публікувати сонети. [4].

Окремою книгою «Сонети» вийшли лише в 1609 році. На титульному аркуші міститься така оригінальна інформація про публікацію: "Сонети Шекспіра. Ніколи не надруковано. У Лондоні. Д. Елд для Т. Т.... 1609". T.T -- видавець книги Томаса Торпа. Його ім'я вказано в Акті про реєстрацію рукописів у Реєстрі Товариства друкарів. Ще важче розшифрувати присвячений текст, надрукований на титульній сторінці цього видання: «Пане В. Н., все щастя і вічне життя обіцяно єдиному, хто з'являється в наступному сонеті, В. Н. Той, хто, нашими безсмертними поетами , вирішує опублікувати свої побажання Доброзичливці. Т.Т.» Присвята звучить неоднозначно. Таємничий W. N., можливо, був написаний на честь Сонета. Так само можлива інша версія. Ініціали лише приховують текст сонета, який став власністю Томаса Торпа.

На примірниках видання «Сонетів» (1609) зазначено прізвища двох книготорговців -- Джона Райта й Вільяма Асплі. Книга, мабуть, була видрукувана великим тиражем, який довелося розподілити між двома продавцями. Історія цього видання повністю не відома. Безсумнівне лише те, що сам Шекспір участі в його укладанні не брав. Так, до книги було включено вірші іншого поета (можливо, Джорджа Чапмена), а також невелику поему «Скарги закоханої». Викликає сумнів розміщення віршів, між якими часто відсутня логічна послідовність. У сонетах 133-134, наприклад, поет скаржиться на зрадливість коханої, а в сонеті 135 звучить тема чекання любові.

«Сонети» Шекспіра зіткнулися з перервою у публікації протягом його життя, публікувалися лише його п'єси. Лише в 1640 році видавець Джон Бенсон включив «Сонети» разом із «Скаргами коханця», «Пристрасним паломником», «Феніксом і голубом» у збірку «Вірші». Однак видання Бенсона мало недоліки; він дозволяв собі текст, змінивши адресата деяких сонетів і навіть взагалі виключивши вісім віршів. Був порушений і порядок сонетів. Хоча протягом багатьох років були спроби реорганізувати колекцію, більшість сучасних видань зберегли первісний порядок розміщення, враховуючи постійні суперечки навколо цього питання. Вірші Шекспіра сягає корінням у багатовікову поетичну традицію, а сонет виник в Італії 13 століття. Класична форма сонета була натхненна солодким новим стилем поезії, як відомо Данте у своїх сонетах, присвячених Беатріче. Сонет набув широкої популярності серед поетів Відродження завдяки 317 сонетам Ф. Петрарки, присвяченим Лаурі, які утвердили його як засновника новоєвропейської лірики. Цю форму поезії сприйняли такі відомі поети, як Мікеланджело, Т. Тассо, Л. Камоенс, Лопе де Вега, П. Ронсар тощо.

Надзвичайно популярним був сонет і в Англії. У 1591 р. побачила світ збірка сонетів Ф. Сідні «Астрофел і Стелла» (нап, в 1580-1584 pp.), яка утвердила сонетну форму в англійській ліриці. У 90-і pp. XVI ст. захоплення сонетом досягає свого апогею. Збірки сонетів видають С. Данієл («Делія», 1592), X. Констебль («Діана», бл. 1592), М. Дрейтон («Ідея», 1593), Т. Лодж («Філліда», 1593), Е. Спенсер (славнозвісні «Аморетті», 1595) та ін. Поети уславлювали земну любов, оспівуючи красу коханої, схилялись перед досконалістю людської природи. Притаманні ній поезії і медитативні ноти. Елегійна сумовитість нерідко поєднується в ній з громадянськими мотивами, любовні муки супроводяться філософським самозаглибленням [5].

Сонет -- поетична форма, що висуває вимоги до майстерності письменника. Він завжди складається з 14 рядків, зазвичай написаних п'ятиступневим ямбом, хоча бувають винятки, наприклад 145-й сонет Шекспіра, де використовується чотириступневий ямб. Структурно сонет складається з двох частин: перший розділ, що складається з восьми рядків, виконує роль вступу, а другий, шестирядковий, виконує функцію розв'язки. Вступ поділено на два чотиривірші, а розв'язка складається з двох терцин. Англійські поети революціонізували традиційний італійський сонет, розділивши його на три катрени та заключний куплет, який також відомий як шекспірівський сонет. Ця форма сонета була популяризована Шекспіром і стала незмінною в літературі. Схема римування для цього сонета -- абаb cdcd efef gg, яка відрізняється від схеми абаб абаб cde cde італійського сонета. Варто зазначити, що Шекспір іноді відхилявся від традиційної схеми, як це видно в 126-му сонеті, який складається з 12 рядків замість звичайних 14.

2.2 ОБРАЗИ ТА ЇХ ЖИТТЄВІ ПРОТОТИПИ У СОНЕТАХ

Сюжетною основою сонетів Шекспіра є розповідь про палку дружбу й пристрасне кохання ліричних героїв поета. Прихильники біографічного тлумачення «Сонетів» тривалий час намагалися визначити, хто був прототипом постаті друга і коханого. Є різні припущення. Образ «молодого друга» найчастіше пов'язують з ім'ям покровителя Шекспіра лорда Саутгемптона. Є й інші версії. «Темна леді з сонетів» 19-го століття, серед інших, була ідентифікована як фрейліна королеви Єлизавети, Мері Федон. У 1973 році британський історик А. Росс висунув ще один аргумент, стверджуючи, що в основі героїні Емілія, дочка придворного музиканта Б. Бассано і дружина Вільяма Ланьє. Однак розгадка цієї таємниці не настільки важлива для розуміння циклу сонетів Шекспіра, які, зрештою, є поетичними документами епохи, а не біографіями [6].

Цикл сонетів Шекспіра -- це своєрідний ліричний щоденник, створений без попереднього плану. Деякі вірші написані «випадково», інші відображають особисті переживання творців. Багато сонетів випливають із тривалих роздумів автора про природу людини та навколишній світ. Питання, які ставляться в сонетах, часто носять глибоко філософський характер, що не суперечить універсальності цієї поетичної будови. Сонетна форма поетичного вираження надзвичайно драматична. Композиція сонета (тема -- антитема -- кінцівка) передбачає боротьбу протилежних емоцій та ідей. У них природно знаходять художнє вираження сповідь, лайка, пейзаж, філософська композиція тощо. У циклі троє головних героїв: сам ліричний герой, його прекрасна юна подруга, кохана поета [7].

Складність сюжетних колізій, що відбивають непрості стосунки протагоністів, так само як і проблемна багатоманітність збірки, вимагають створення бодай умовної схеми розміщення сонетів. Дослідники (серед них провідний радянський шекспірознавець О. Анікст) пропонують таку структуру розміщення тематичних груп, на які розпадаються «Сонети»:

А. Сонети, присвячені другові: 1-126.

1. Оспівування друга: 1-26.

2. Випробування дружби: 27-99.

а) гіркота розлуки: 27-32;

б) перше розчарування в другові: 33-42;

в) сум і побоювання: 43-55;

г) зростаюче відчуження і меланхолія: 55-76;

д) суперництво і ревнощі до інших поетів: 77-96;

є) «зима розлуки»: 97-99.

3. Торжество відновленої дружби: 100-126.

Б. Сонети, присвячені смуглявій коханій: 127-152.

В. Закінчення -- радість і краса кохання: 153-154. [4].

«Сонети» стали чудовим відображенням багатого і складного внутрішнього світу людей. З особливим ренесансним світосприйняттям, пройнятим прагненням до гармонії та захопленням чуттєвою красою нескінченно розмаїтого світу, читач зустрічається вже у перших віршах збірки. Захоплення красою друга зливається із захопленням нескінченною досконалістю людської природи. Сонетів, присвячених прекрасному другу в юності, набагато більше, ніж темному коханому. Глибоко чуттєве ставлення до дружби було постійною рисою мислення епохи Відродження. Хоча в європейській поезії епохи Відродження сонетних циклів на цю тему небагато - можна згадати лише сонети Мікеланджело, - її трактування аж ніяк не є винятковим. Гуманісти моделювали у своїх творах ідеальний характер, намагаючись реалізувати свої надії на практиці. [8]. Епоха Відродження схилилася перед людством -- у «поклонінні» друзям. Виникає надзвичайно активне бажання спілкуватися. Створювалися різноманітні гуртки й академії (наприклад, знаменита Академія Платона у Флоренції). Гуманісти постійно обмінюються між собою пристрасними посланнями. Письменник послання намагається висловити «хвилювання душі», «зближення душі» тощо. Цілосторінкові трактати цього періоду присвячені радощам спілкування. Дружба розглядається як природний стан людської душі. У таких міркуваннях є багато умовних формул мислення, але є й щире захоплення неповторністю людської особистості [9].

2.3 СУСПІЛЬНА, ФІЛОСОФСЬКА ТА ЕСТЕТИЧНА ПРОБЛЕМАТИКА СОНЕТІВ

Наближення до періоду та стилю Шекспіра у початкових віршах сонетів. Перші 17 куплетів є варіаціями на ту саму тему. За настроєм вони згодні з поемою «Венера і Адоніс». Друг, зачарований її красою, уникнув шлюбу. Як досконалий витвір природи він сам порушує вічний закон буття. Зрештою, все в природі шукає любові, щоб увічнити себе в потомстві. У цій групі сонетів головним вибором є згасання або воскресіння життя. Віддай свою дитину, ти заснуєш майбутнє, і ти будеш нещадним. Розробляються теми, з'являються нові і свіжі зображення. Шекспір використовує несподіване сімейне зіставлення: молодий друг поводиться як скнара, позбавляючи себе гарного прибутку (4, 6). Звучали й традиційні теми в ренесансній ліриці: старість, як невблаганна зима, зів'ялі троянди, що розповідають про швидкоплинну красу [10].

У сонетах безглузді скарги на друга, який бунтує проти законів гармонії, змінюються пристрасними одами його красі. Захоплення людською досконалістю було характерним для мислителів, поетів і художників того часу. Завзяті прихильники краси, якої б форми вона не приймала -- стародавні руїни, природа, людське тіло -- створили справжній культ краси, у центрі якого завжди була окрема людина. С. Боттічеллі зобразив красу людського тіла в чудовій картині «Народження Венери». Італійський гуманіст Дж. Манетті у своїй книзі «Про людську гідність і перевагу» сумував: «Яка велика і чудова гідність людського тіла...яка благородна і досконала людська душа». Проте ідилічний спокій оригінального сонета зникає. У тексті є сумні нотки. Посилюється тема часу, що призводить до зростання філософського потенціалу сонета.

Час -- безжальний противник, та ліричний герой знаходить у собі мужність кинути йому виклик (19). його зброєю у цій боротьбі стає поезія, сила якої в її щирості й правдивості (21). Поет дасть другові нове життя, оспівавши його в своїх віршах (18). [11].

Сонети (27-32) означають дисгармонію і відчуженість від друга. Спочатку грандіозна мова повільно перетворюється на більш розмовний стиль, виявляючи більш визначеного героя. Незважаючи на тривале нещастя (29, 30), герой залишається оптимістичним щодо винагороди дружби. Його емоції до друга посилюються, переростаючи в ідеалізовану, майже ілюзорну прихильність. Незважаючи на спроби встановити гармонію, реальність виявляє силу опору. З'являється нова тема, яка досліджує біль від зради друга та коханого (33). Незважаючи на відчуття подвійної кривди, герой намагається раціонально пояснити вчинки юнака (41), зрештою чіпляючись за надію на світлий, позитивний початок над дисонансом життя. Тема вірності другові стає ще більш гострою та драматичною (57-58), оскільки герой прагне знову відкрити втрачену цілісність свого внутрішнього «я». [12].

По суті, герой сонета стикається з тими ж проблемами, що й центральна фігура трагедії Шекспіра: людина та її час. Мислення головного героя стає все більш глобалізованим і філософським. У них підвищується здатність виражати емоції. Його турбують не лише мінливості особистих почуттів, а й мінливість усього, недосконалість світу. Кульмінацією люті стає знаменитий Сонет 66, який ідеально пасує до монологу Гамлета «Бути чи не бути». Роздуми про несправедливість світового панування, про торжество зла повторюються в усьому циклі сонетів (71, 72, 73). Злий принцип проникає навіть у власну душу героя (62), а внутрішній світ друга ніби недосконалий (69). Проте герой сонета прагне подолати дисонанс, а не створити його [13].

Знову досліджується концепція творчості, а поезія представлена як довговічніша, ніж камінь чи бронза (оскільки вони можуть здаватися незмінними) (65). Однак вона також багатогранна, як і сама природа. Сонети розкривають поета-суперника головного героя, який поділяє його захоплення красою юної подруги. Творчість поета-конкурента описується як «вчена поезія», схожа на великий корабель, і вихваляється в «громі пісні». Хоча Шекспір створює напівжартівливий, напівзахоплений портрет цього поета-вченого, який спирається на давні літературні традиції, очевидно, що його творчості бракує життєвої сили. Протиставляючи авторитарне мистецтво вірності природі, Шекспір підкреслює важливість залишатися вірним собі у творчих починаннях. У передмові до першої збірки творів його художній підхід визначається не випадково. Фактично його прославляли як незрівнянного інтерпретатора природи та майстерного наслідувача її краси [14].

Вишукана й елегантна манера салонних художників контрастує з поетами. Навіть сонетисти використовують художні прийоми евфуїстичної поезії, наповнюючи свої твори вміло переплетеними образами та витонченими метафорами. Однак ця «гра розуму» ніколи не затьмарює щирість емоцій. Мета поезії -- віддзеркалити динамічну природу життя, спостерігати за світом крізь призму індивідуального людського духу. «Сонети» Шекспіра втілюють це прагнення. Замість абстрактних дискусій про естетику, форма сонета залишається ліричним жанром. Його сутність -- це складні рухи людської душі, породжені явищами дійсності, а не самі явища. Думки про природу поезії невід'ємні в «Сонетах» від проблеми антагонізму видимого і сущого. Поет прагне закарбувати у вірші те краще, що є в другові (74). Адже нерідко в прекрасному тілі живе підступне серце (93, 94). Гіркота розчарування в другові змінюється думками про власну недосконалість (89). Біль знехтуваного безкорисливого почуття пронизує сонети, надаючи їм напрочуд щирого, напружено-особистого настрою.

На зміну розчаруванню приходить нове знання. Заключні сонети, присвячені другові, говорять про відродження почуття (119). Любов поета безкорислива, і тому їй дано подолати самий Час (124) . [15].

Дорога ліричного героя в «Сонетах» подібна до еволюції героя в п'єсах Шекспіра. Спочатку він ідеалізував навколишній світ, стикаючись таким чином з реаліями свого життя. Пізнання реальності розчаровує героя і сумнівається в можливості гармонійних стосунків. «Тоді він проходить через великі духовні випробування, страждає, гартується його дух; він починає розуміти всю складність і суперечливість життя і людей, іноді робить помилки, переживає падіння, але завжди виявляє зліт до нових моральних висот» ( О. Анікст). В іншій тональності - розділ «Смаглява дама в сонеті». Контраст образів, властивий «Сонетам», доповнюється контрастом двох основних сюжетних циклів циклу[16].

Світле почуття до друга, хоч воно нерідко й прирікає поета на страждання, протиставляється болісній пристрасті, яка примушує прощати пороки і зради (151-152). Проте це не протиставлення за принципом «добро -- зло». Ставлення поета до зображуваного набагато складніше. Полемічність відчувається вже у першому сонеті нового розділу (127). Поет кидає виклик багатовіковій традиції любовної лірики. Його кохана чорнява й не схожа на золотокудрих красунь, які полонили трубадурів іще в часи куртуазної поезії. У неї чорне шорстке волосся, її шкіра смуглява, «корал ніжніший за її вуста» (130). Шекспір навіть дещо гіперболізує нетрадиційність портрета, сміливо використовуючи непоетичні образи. І все ж «смуглява леді» прекрасна, її краса -- це чарівність самої природи, прекрасної своєю незавершеністю [17].

Настрій поета складний і суперечливий. Любов п'янить його і позбавляє свободи (147). Герой бачить вади коханої і карає її за віроломство й мінливість (121, 133). Однак подолати свій ентузіазм він не мав сили. Якщо прихильність до друга відображає прагнення до гармонії, то кохання до темношкірого коханця -- це інстинкт людської природи. Внутрішній ритм другої частини циклу -- стаккато, подібне до власних емоційних коливань головного героя. Поетично образ коханої, що схиляється над арфою (128), змінюється інвективами про бажання (129) тощо. Тема невірного коханого в «Сонетах» не торкається сюжету. Розуміння почуттів до друга спонукає ліричного героя до глобальних порівнянь, змушує замислитися над питаннями людського буття. Філософія не є рисою циклу «Брюнетки». Навіть образ часу втратив колишній драматизм. Заглиблюючись, аж до коріння людських емоцій. Не тільки зрада примхливої коханої хвилює поета. Драматичніша для нього -- неможливість опиратися її чуттєвій чарівності (149-150) [18].

Любов до друга будила думку, спонукала до творчості. Пристрасть до коханої примушує поета страждати, вносить розлад у його душу. Та все ж і вона по-своєму прекрасна, як прекрасна некрасивість «смуглявої леді сонетів».

2.4 ХУДОЖНЯ ДОСКОНАЛІСТЬ СОНЕТІВ ШЕКСПІРА

Поетичний цикл «Сонет» -- справжній ренесансний гімн людству. Лірика Шекспіра, сповнена глибокого психологізму і внутрішнього драматизму, стає новим етапом у розвитку англійської поезії. Важко переоцінити значення сонетів для розвитку мистецтва світової поезії. Перші переклади сонетів російською мовою з'явилися в другій половині 19 ст. Між 1859 і 1876 рр. І. Мамун переклав п'ять сонетів Шекспіра. У 1880 р. з'явився переклад М. Гербеля. Сонети в перекладах П. Кускова, П. Каншина (у прозі). У 1912 р. вийшла книга «Сонети Шекспіра», до якої увійшло 28 сонетів у перекладах І. Мамона, М. Гербера, В. Лухачова, М. Холодковського та ін.. Поезія. У 1914 році «Сонети» переклав Чайковський. [19].

Справжнім відкриттям сонетної спадщини Шекспіра є виданий у 1949 р. переклад «Сонетів» Маршака, який отримав Національну премію ім. Сонети Шекспіра перекладалися російською та українською мовами. Так, поза сумнівом, цікавим є переклад професора Харківського університету А. Фінкеля, який роками працював над відтворенням усієї складності шекспірівської лірики. Українською мовою ці сонети переклали М. Славинський і П. Грабовський (Сонет 29). Деякі з них переклав І. Франко. М. Рильський неодноразово звертається до сонетів Шекспіра. Він уважно вивчив тексти Шекспіра, а потім і переклад, неодноразово підкреслював, що сонети Шекспіра «належать до творів великої ваги». Зв'язок із поезією Шекспіра помітний у творчості самого М. Рильського, особливо в його сонетах.Чимало сонетів переклав Д. Павличко, деякі були включені до збірника «Світовий сонет» (1983). Перше повне видання «Сонетів» українською мовою в перекладі Д. Паламарчука було опубліковане 1986 р. [20].

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ

Шекспір, майже так само, як і Гомер, є одним із найлегендарніших поетів світу. Таємничістю і таємничістю відзначається і пишність його сонетів. Ця таємниця головним чином пов'язана з надзвичайною нестачею документальних свідчень про життя та творчість цього великого поета! І педантичність її дослідників і коментаторів чи їхня схильність до сенсацій. Сонети Шекспіра викликають і викликають загальне захоплення. Хороший огляд їх було надруковано приблизно за десять років до того, як Торп завершив перше повне видання в 1609 році. Мабуть (так каже біограф) Шекспір читав їх у палаці саутгемптонських дворян, яким легко протегували і де зосереджувалися найталановитіші митці. Окремі поціновувачі поезії, таким чином, знайомилися з ними ще до публікації.

Із 154 сонетів Шекспіра вимальовувалась в уяві читачів (і особливо коментаторів) пікантна ситуація. Зачарований своїм юним другом, автор присвячує йому цілий цикл сонетів, сповнених почуття неземної ніжності й злагоди. В другому циклі їх постає образ коханої поета -- «смуглявої леді», яка не може похизуватись ані красою, ані вірністю в коханні. Вона зраджує поета з його юним другом...

Для кого були написані сонети Шекспіра? Що відомо про предмет його сонетного звернення? Брак документації, таємнича присвята, що призвела до публікації «Сонетів» у 1609 році, та таємниче ім'я Шекспіра -- усе це збуджує критиків, які люблять спекулювати та припускати. У згаданий цикл вони врізали сонети Шекспіра: один присвячений другові поета, інший, де співається «Смаглява леді». Щоправда, такий різкий поділ сумнівний. У деяких сонетах Шекспіра неможливо точно визначити рід адресата, оскільки прикметники в англійській мові не мають родових закінчень.

Серед імен претендентів на почесне звання юного друга поета найчастіше згадувано лордів Пембрука та Саутгемптона.

Прихильники теорій Пемброка та Саутгемптона шукали навіть найменші підказки для підтвердження своїх тверджень. Сонети свідчать про те, що обидва претенденти мають деякі спільні риси. Наприклад, обидва є придворними королеви Єлизавети і походять з аристократичного середовища. Крім того, обидва молодші за Шекспіра, причому один на 16 років, а інший на 9 років. Обидва були відомі своєю гарною зовнішністю і були замішані в скандальних любовних романах. Більше того, їхні особистості, здається, збігаються з другом, опоетизованим Шекспіром. Прихильники Пемброка особливо звертають увагу на загадкову присвяту, яка починається словами «єдиному, кому завдячують своєю появою наступні сонети, містеру WH...». Деякі припускають, що це може стосуватися самого Пемброка, який був відомий як Вільям Герберт до того, як успадкував свій графський титул у 1601 році.Пембруківці звертають також увагу на другий рядок першого сонета, де слово «Rose» у виданні 1609 року набране курсивом, і намагаються переконати (себе й інших), що й тут затаївся натяк саме на графа Пембрука, придворний титул якого обважнявся додатком: «Lord Ros of Kendal».

Послідовники саутгемптонівської версії нагадують, що пристрасний аматор театру Саутгемптон був покровителем Шекспіра. Саме йому присвятив поет свої поеми «Венера та Адоніс» (1593) та «Лукреція» (1594). На цій підставі й доходять висновку, що лиш йому адресовані «Сонети». А щодо ініціалів W. H., які наводяться в присвяті, то вони, мовляв, або можуть не стосуватися об'єкта сонетних звертань, або, якщо й стосуються, то являють собою умисне переставлені ініціали Саутгомптона, наймення якого Henry Wriothesley.

Порівнюючи сонети Шекспіра з сонетами інших письменників, стає очевидним, що він був обмежений існуючими літературними умовностями, образами та темами. Це призвело до стилізації важливих ситуацій у «Сонетах» у манері, що перегукується з мотивами творів його попередників і сучасників. Шекспір був співзвучний духу Відродження і його приваблювали його теми та ідеї. У своєму дослідженні любові та дружби він спирався на концепцію кохання італійських гуманістів, яка ґрунтувалася на вченні давньогрецького філософа Платона. Ця концепція любові наголошувала на ідеальних стосунках між людьми, а не просто на формі стосунків між особами різної статі. Гуманісти-неоплатоніки вважали, що чоловіче товариство перевершує романтичне кохання до жінки. Вони вважали, що дружба є більш доброчесною та сяючою формою прихильності порівняно з коханням, яке часто затьмарюється тілесними бажаннями та чуттєвими насолодами.

ВИСНОВКИ

Поезія Шекспіра просякнута стійкими поетичними традиціями, що охоплюють століття. Сонет, наприклад, виник в Італії 13 століття і вперше був ілюстрований у творах Джакомо да Лентіно. Ця поетична форма, яку популяризували поети «солодкого нового стилю», отримала похвалу від Данте, який присвятив кілька сонетів Беатріче. Тоді сонет став улюбленою формою поетів Відродження завдяки Ф. Петрарці, який написав 317 сонетів про Лауру. Цю традицію продовжили такі поети, як Мікеланджело, Т. Тассо, Л. Камоенс, Лопе де Вега, П. Ронсар та ін. У Єлизаветинську епоху сонети набули величезної популярності в Англії. У 1591 р. побачила світ збірка сонетів Ф. Сідні «Астрофель і Стелла», написана в 1580-1584 рр., що знаменувало значну віху в утвердженні сонетної форми в англійській поезії.

Сюжетною основою сонетів Шекспіра є розповідь про палку дружбу й пристрасне кохання ліричних героїв поета. Прихильники біографічного тлумачення «Сонетів» тривалий час намагалися визначити, хто був прототипом постаті друга і коханого. Є різні припущення. Образ «молодого друга» найчастіше пов'язують з ім'ям покровителя Шекспіра лорда Саутгемптона. Є й інші версії. «Темна леді з сонетів» 19-го століття, серед інших, була ідентифікована як фрейліна королеви Єлизавети, Мері Федон. Цикл сонетів Шекспіра -- це своєрідний ліричний щоденник, створений без попереднього плану. Деякі вірші написані «випадково», інші відображають особисті переживання творців. Багато сонетів випливають із тривалих роздумів автора про природу людини та навколишній світ. Питання, які ставляться в сонетах, часто носять глибоко філософський характер, що не суперечить універсальності цієї поетичної будови.

Сонетна форма поетичного вираження надзвичайно драматична. Композиція сонета (тема -- антитема -- кінцівка) передбачає боротьбу протилежних емоцій та ідей. У них природно знаходять художнє вираження сповідь, лайка, пейзаж, філософська композиція тощо. У циклі троє головних героїв: сам ліричний герой, його прекрасна юна подруга, кохана поета. Складність сюжетних колізій віддзеркалює непрості стосунки героїв, а багатоплановість циклу зумовила необхідність створення хоча б умовної схеми розміщення сонетів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Макалін Г.В., Історія англійської літератури. Посібник. Київ. 1997. 528 с.

2.Шаповалова М.С.Історія зарубіжної літератури. Середні віки та Відродження. Посібник.Львів: Світ, 1993. 356 с.

3.Шекспір, Вільям. Сонети = SONNETS. Львів: Літопис, 1998. 365, с.

4.Шекспір, Вільям.Сонети = Sonnets. Філядельфія: Мости, 1997.321 с.

5. Мальцев В.Г., Художня література.посібник. Київ. 1996. 319 с.

6. Шрейдер В.А. Хрестоматія по закордонній літературі. Київ.1992. 616 с.

7.Пінський Л.Е. Шекспір. Основні початки драматургії.посібник. Київ.1991.120 с.

8.Козубенко. Л. Літературно-критичне осмислення філософської проблеми часу в сонетах В. Шекспіра [Електронний ресурс] 2014. 199-204 с. Режим доступу URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tidf_2014_18_43

9.Москвітіна Д.А.Шекспірівська сонетна модель у літературі американського романтизму: про(активна) рецепція [Електронний ресурс.2015. 15-18 с. - Режим доступу: URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/drgn_2015_2_5.

10.Гончаренко Е.П. "Інерція першого враження": сонет Шекспіра № 66 у перекладі Івана Франка, Осипа Румера та Самуїла Маршака [Електронний ресурс] 2016. 118-122 с. - Режим доступу URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvmgu_filol_2016_20(2)__37

11.Семен Г.Я. Парадокс у сонетах В. Шекспіра [Електронний ресурс] 2015. 132-134 с. - Режим доступу URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvmgu_filol_2015_15(2)__42

12.Удовіченко Г.М. Структурно-семантичний аналіз оригіналу сонету 131 В. Шекспіра [Електронний ресурс] 2017. 122-126 с. - Режим доступу URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mova_2017_28_24.

13.Тєлєжкіна О.О. Переклад сонетів Вільяма Шекспіра: пошук досконалої мовної форми [Електронний ресурс]. 2011. 256-261 с. - Режим доступу URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpkhnpu_lingv_2011_32_45

14.Остапенко С.А. Порівняльний аналіз поетичних перекладів сонету 131 В. Шекспіра українською мовою [Електронний ресурс] 2017. 39-46 с. - Режим доступу URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/intelekt_2017_14_8

15.Зощук Н.В. Шекспірівські поліжанрові перегуки (між сонетом та драмою) як фундамент англійської літературної традиції [Електронний ресурс] 2017. 140-143 с. - Режим доступу URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nznuoaf_2017_64(1)__51

16.Науменко Н.В. Загадкова "Смаглява леді" 130-го шекспірівського сонета [Електронний ресурс] 2017. 45-48 с. - Режим доступу URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nznuoaf_2017_64(2)__19

17.Міненко О. Рецепція та інтерпретація сонету 143 Вільяма Шекспіра українським письменником Іваном Франком [Електронний ресурс] 2015. 71-76 с. - Режим доступу URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VchuF_2015_5_11

18.Тараненко Л.І. Просодичне вираження емоційно-прагматичного потенціалу сонетів В. Шекспіра [Електронний ресурс] 2020. 45-52 с. - Режим доступу URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvxdupmk_2020_1_8

19.Самусь Ю.І. Фразеологізація ідей кінцевих двовіршів у сонетах Шекспіра як пробний камінь для перекладача [Електронний ресурс] 2013. 33-40 с. - Режим доступу URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mikks_2013_43(4)__8

20.Селезінка Ю.І. Біблійна алюзія "(all too precious) you" у 86 сонеті В. Шекспіра [Електронний ресурс] 2012. 38-43 с. - Режим доступу URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mik_2012_15_1_9

Размещено на Allbest.ru