Подія зруйнування Запорозької Січі 1775 року в поетичній інтерпретації Т. Шевченка, а також А. Метлинського і П. Куліша

Размещено на http://www.allbest.ru/

Подія зруйнування Запорозької Січі 1775 року в поетичній інтерпретації Т. Шевченка, а також А. Метлинського і П. Куліша

Анна Гудима

кандидат філологічних наук

асистент кафедри історії української літератури,

теорії літератури і літературної творчості

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка (Київ, Україна)

Анотація

січ форпост поетичний дискурс

У розвідці аналізуємо місце і значимість події зруйнування Запорозької Січі 1775 року російськими військами за наказом Катерини ІІ в поетичному дискурсі Т. Шевченка, а також А. Метлинського і П. Куліша, розуміння митцями її наслідків.

Т. Шевченко усвідомлював, що саме Січ була останнім форпостом перед остаточним поневоленням України Москвою, і її знищення дало змогу переділити українські землі і зав'язати рабське ярмо на шиї українського народу, вершителькою чого була Катерина ІІ. Подію зруйнування Запорозької Січі Т. Шевченко, глибоко переживаючи історію України, інтерпретує в поетичних творах «Перебендя», «До Основ'яненка», «Гайдамаки» (першого періоду творчості), «Сліпий» (другого періоду; містерія «Великий льох», послання «І мертвим, і живим...» промовляють про безпосередні наслідки події), «Сон (Гори мої високії)» (третього періоду).

У збірці «Думки і пісні та ще дещо» А. Метлинського, у якій поет активно виявляє свій сум за козаччиною, міститься лише одна алюзія на зруйнування Запорозької Січі («Підземна церква»). Проте автор, узалежнений від російської офіційної риторики, не наважується дати оцінку події, попри те, що його ідеали - в козацькому минулому.

Як і для Т. Шевченка, подія знищення Запорозької Січі 1775 р. в історичній концепції П. Куліша (80-90-хроків ХІХ ст.) посідає важливе місце, однак із кардинально протилежною оцінкою: її схвалення. У П. Куліша існування Запорозької Січі не покликає за собою існування Української держави та відстоювання національних, релігійних, економічних інтересів. Хоча на той час саме збройна боротьба була найдієвішим способом розв'язання цих питань. Автор заперечує взаємозв'язок між покріпаченням та зруйнуванням Січі («Петро да Катерина»).

Поети творять три типи наративу: Шевченків - власне український, опертий на фундаментальні для нації цінності та ідеали; підносить конструктивні моменти української історії та оприявнює деструктивні з належною їхньою оцінкою; А. Метлинського - типовий малоросійський, за яким улюблена батьківщина мислиться в лоні імперії «під опікою» царя; Кулішевий (80-90-х років ХІХ ст.) - сумісний з українофобським наративом, що розвінчує українську героїку і звеличує руйнівників України.

Ключові слова: зруйнування Запорозької Січі, поезії Т. Шевченка, поезії А. Метлинського, поезії П. Куліша.

Anna Hudyma, Candidate of Philological Sciences, Assistant at the Department of History of Ukrainian Literature, Theory of Literature and Literary Creativity Taras Shevchenko National University of Kyiv (Kyiv, Ukraine)

The event of the destruction of the Zaporozhian Sich in 1775 in the poetic interpretation of T. Shevchenko, as well as A. Metlinsky and P. Kulish

Abstract

In the investigation we analyze the place and significance of the event of the destruction of the Zaporozhian Sich in 1775 by Russian troops in the poetic discourse of T. Shevchenko, as well as A. Metlinsky and P. Kulish.

T. Shevchenko realized that the Sich had been the last outpost before the final enslavement of Ukraine by Moscow, and its destruction made it possible to redistribute Ukrainian lands and tie the yoke of slavery around the neck of the Ukrainian people, which was made by Catherine II. T. Shevchenko interprets the event of the destruction of the Zaporozhian Sich, with a deep concern about the history of Ukraine, in the poetic works “Perebendia”, “To Osnovyanenko”, “Haidamaki” (first period of creativity), “The Blind” (second period; mystery “The Great Vault” and the epistle “To the Dead and the Alive...” speak about immediate consequences of the event), “The Dream (My High Mountains)” (third period).

The collection “Thoughts and Songs and Something Else” in which A. Metlinsky actively expresses his sorrow for the Cossacks, contains only one allusion to the destruction of the Zaporozhian Sich (“The Underground Church”). However, the author, dependent on Russian official rhetoric, does not dare to assess the event, despite the fact that his ideals lie in the Cossack past.

Just like for T. Shevchenko, the event of the destruction of the Zaporozhian Sich in 1775 occupies an important place in the historical concept ofP. Kulish (80's - 90's of the XIX century), but with a radically opposite assessment: its approval. For P Kulish the existence of the Zaporozhian Sich does not entail the existence of the Ukrainian state and the defense of national, religious, economic interests. Although at that time the armed struggle was the most effective way to resolve these issues, the author denies the relationship between serfdom and the destruction of the Sich (“Peter and Catherine”).

The poets create three types of narrative: Shevchenko's one is - actually Ukrainian, based on fundamental values and ideals for the nation, raises constructive moments of Ukrainian history and presents destructive ones with their proper assessment; Metlinsky's one is - a typical malorossian, according to which the beloved homeland is conceived in the bosom of the empire “under the care of the tsar”; Kulish's one (of 80's - 90's of the XIX century) is - compatible with the Ukrainophobic narrative, which denounces the Ukrainian heroics and glorifies the destroyers of Ukraine.

Key words: destruction of the Zaporozhian Sich, poetry of T. Shevchenko, poetry of A. Metlinsky, poetry of P. Kulish.

Постановка проблеми

Художня інтерпретація події зруйнування Запорозької Січі 1775 року, її місце і значимість в поетичному дискурсі митців - як «найбільшої події в історії України ХУІІІ ст.» (Полонська-Василенко, 1993: 138) - дозволяє побачити суттєве в їхніх поглядах на українську історію та характер українсько-російських взаємин. Рецепція цієї трагічної сторінки історії України демонструє також громадянську і політичну позицію Т. Шевченка, А. Метлинського та П. Куліша.

Аналіз досліджень. У шевченкознавчому доробку в категорії тих, що присвячені дослідженню історичних поглядів, історичної концепції поета, зустрічаємо низку праць, безпосередньо достосованих до заявленої теми. Насамперед варто відзначити ґрунтовну розвідку Д. Яворницького, дослідника запорозького козацтва, «Запорожці в поезії Т. Г. Шевченка» ще 1912 р., у якій автор фаховим зором історика аналізує тему (Яворницький, 1912), а також - працю історика Д. Дорошенка про Шевченкові історичні сюжети й мотиви (Дорошенко, 1961). Серед сучасних досліджень увагу привертають стаття В. Мовчанюка в «Шевченківській енциклопедії» (Мовчанюк, 2012) та розвідка П. Ребра (Ребро, 1996).

Що стосується кулішезнавчих досліджень, ми спираємося на роботи: І. Дзири, що з'ясовує історіософську концепцію П. Куліша та рецепцію Запорозької Січі автором (Дзира, 2008); О. Ковальчук, присвячену особливостям моделювання історії П. Кулішем (Ковальчук, 1999); О. Яся, у якій простежується світоглядна еволюція П. Куліша від козакофільства до русофільства та аналізується образ козацтва в Кулішевому доробку, насамперед тритомній «Истории воссоединения Руси» (Ясь, 2007). Щодо давніших матеріалів - послуговуємося працею М. Грушевського, який пояснює викрути ідеології П. Куліша «в ув'язці з його верствою» (Грушевський, 1927: 38).

Серед досліджень доробку А. Метлинського виділяється дисертаційна робота О. Свириденко, що пропонує цілісну візію спадку автора, зокрема досліджує романтичні засади поезії митця, його міфопоетику (Свириденко, 2002). Окрім того, класичною щодо харківського покоління романтиків є праця А. Шамрая, який описує ідеологічні настрої А. Метлинського (Шамрай, 1930).

Метою нашої розвідки є з'ясувати місце і значимість самої події зруйнування Січі 1775 р. в поетичному тексті Т. Шевченка, а також А. Метлинського і П. Куліша, авторську оцінку цієї трагічної сторінки в історії України та її наслідків. Нашими завданнями, відтак, є виявити і проаналізувати в поетичних текстах митців безпосередні згадки про подію та алюзії на неї, спільне та відмінне в їхніх дискурсах.

Виклад основного матеріалу

Сама подія остаточного зруйнування Запорозької Січі відбулася 15 червня 1775 р. за наказом цариці Катерини ІІ. Упродовж попередніх п'яти років запорожці пліч-о-пліч з російськими силами брали участь у російсько-турецькій війні (1768-1774), допомігши Москві здобути перемогу. Своєю відвагою та військовими успіхами вони піднесли славу Запорожжя на вже давно небувалу височінь, але в той же час чи не більше запорожці вимушені були бути на послугах при російському війську.

Очолюване генералом П. Текелієм близько стотисячне російське військо, без будь-якого попередження, спершу обложило Січ. Більшість запорожців воліла чинити спротив, попри вмовляння кошового П. Калнишевського, «навіть без надії на перемогу, а лише на те, щоб, як казали запорожці, не затоптати у болото козацької слави» (Кащенко, 1992: 220). Вирішальним у впокоренні запалу до спротиву запорожців було слово архімандрита Володимира, щоб ті не проливали братньої крові і скорилися Богові, а як ні, то погрожував запорожцям пекельними муками. Під впливом цього непокірні козаки прийняли рішення йти до турка за Дунай; таких була більшість (близько семи тисяч).

Кошового отамана П. Калнишевського, кошового суддю П. Головатого та військового писаря І. Глобу закували в кайдани; частину старшини було арештовано. Військові клейноди, скарбницю, військовий припас, архів вивезли до Петербурга. Січ була зруйнована вщент, на її місці зосталися самі окопи. Запорозькі землі були роздаровані російським дворянам, а згодом роздані й іншим поселенцям, найбільше німцям.

Серед причин зруйнування Запорозької Січі історик Н. Полонська-Василенко відзначає такі: «...глибока різниця між самодержавно-кріпацьким устроєм Російської держави та волелюбним демократичним устроєм Запоріжжя, по суті республіканським. Існування Запоріжжя. було загрозою для кріпацького господарства Російської імперії. Величезну небезпеку для російського устрою являло Запоріжжя, як повсякчасний осередок революційних рухів» (Полонська-Василенко, 1993: 136). Загалом приводом для скасування Запорожжя були зачіпки з поселенцями на запорозьких землях.

3 серпня 1775 року було проголошено маніфест Катерини ІІ щодо мотивів цієї акції. У ньому запорожці представлені як здичавілі люди, що чинили грабунки, порушували монаршу волю та здійснювали насильство щодо своїх співгромадян. Окрім того, Запорозька Січ звинувачувалася в сепаратизмі: «Заводячи власне хліборобство, припиняли вони тим саму основу залежності їхньої від престолу нашого і помишляли звичайно сформувати із себе посеред отечества одиницю цілком незалежну під власним своїм несамовитим управлінням.» (переклад - наш. - А. Г.) (Маніфест, 2009: 328). Привертає увагу й те, що було прийнято рішення не лише зруйнувати і скасувати Запорозьку Січ, але й викорінити на майбутнє і саме ім'я запорожців.

«Кобзар» Т. Шевченка, за слушною думкою Д. Дорошенка, «став найкращою поетичною інтерпретацією козацького періоду України» (Дорошенко, 1961: 290). «Запорожець і Запорожжя взагалі були улюбленими історичними мотивами в поезіях Шевченка, - зауважує дослідник. - Поруч із козаком/козаччиною займають вони в ній центральне місце» (Дорошенко, 1961: 304). Поет глибоко зрозумів запорозький дух, устрій, ідеали: свобода, рівноправність, братерство, захист народу та України від ворожих нападів. І сам ці ідеали поділяв. За висловом Д. Яворницького, понад це, «всі ідеали його були в політичному минулому. не стільки України, скільки Запорожжя» (Яворницький, 1912: 7).

У «Кобзарі» 1840 р. Т Шевченко згадує про зруйнування Січі у двох творах: «Перебендя» та «До Основ'яненка». Серед репертуару химерного співця Перебенді саме пісні цієї тематики щонайбільше резонують із його внутрішнім станом, відгукуються болем: «Тяжко-важко заспіває, / Як Січ руйновали» («Перебендя») (Шевченко, т. 1, 2003: 111). Автор говорить і про мету такого виспіву: донести землякам, «щоб те знали.» (Шевченко, т. 1, 2003: 112), як необхідне знання-нагадування. Сама лише згадка про руйнування Січі в репертуарі співця, без сумніву, відсилає до ролі Москви в цій трагічній сторінці історії України.

На початку поезії «До Основ'яненка», наскрізь просякнутій тугою за козаччиною, автор виливає свої жалі за Січчю, якої немає:

Нема Січі, пропав і той,

Хто всім верховодив!

Нема Січі; очерети У Дніпра питають:

«Де-то наші діти ділись,

Де вони гуляють?» (Шевченко, т. 1, 2003: 119). Такі рядки в тогочасних українців мимоволі воскрешали у пам'яті події червня 1775 р., ще не поглинуті забуттям. Обравши нейтральний спосіб викладу: «Нема Січі.»; «.пропав і той, / Хто всім верховодив!»; «Де то наші діти ділись.»; «.Навіки пропали!» - автор насамперед передає власне почуття жалю за втраченим. Вірш сповнений наскрізної туги - природи, світу за колишньою Січчю та козацтвом: «.очерети / У Дніпра питають.», «Чайка скиглить літаючи / Мов за дітьми плаче.»; «На тім степу скрізь могили / Стоять та сумують.» (Шевченко, т. 1, 2003: 119). Промовляє про вбоге сирітство України без Січі та козацтва: «Обідрана, сиротою / Понад Дніпром плаче.» (Шевченко, т. 1, 2003: 120). При цьому промовистою є згадка про «ворога, що сміється», «лютого ворога» (Шевченко, т. 1, 2003: 120), із такої осиротілої України. За цим образом стоїть сам руйнівник - Російська держава. Тож, зрозуміло, чому ці рядки у виданні «Кобзаря» 1840 р. були вилучені цензурою.

В історичній концепції Т. Шевченка Москва - ворог України поруч із турками та ляхами. Такою своєю позицією він вирізняється з-поміж української інтелігенції того часу.

Говорячи про зруйнування Січі, Т. Шевченко уникає змалювання перебігу самих подій, особливо в перший період творчості, загалом констатуючи, як у вірші «До Основ'яненка»: «Нема Січі», або як у поемі «Гайдамаки»: «.стародавню / Січ розруйнували» (Шевченко, т. 1, 2003: 189). В останньому творі поет говорить про наслідки самої події: як безпосередні - втечу козаків за Дунай і на Кубань, так і дещо віддалені в часі: викорінення пам'яті про запорозьке козацтво, уособленням чого є розривання порогів, та невільницький сон України, позбавленої збройного захисту: «...Україна навіки, / Навіки заснула» (Шевченко, т. 1, 2003: 189).

Серед творів другого періоду нашої теми торкається поема «Сліпий». Повернення запорожця Степана з турецької неволі в часі збіглося зі зруйнуванням Січі. Не на власні очі, які йому було вийнято в неволі, а зі слів запорожців-свідків тієї події йому довелося дізнатися про цю трагедію: «.. .Товариші-запорожці... / І розказують, і плачуть, / Як Січ руйнували, / Як москалі сребро, злато / І свічі забрали / У Покрови. Як козаки / Вночі утікали / І на тихому Дунаю / Новим кошем стали.» (Шевченко, т. 1, 2003: 311). Тут Т Шевченко домальовує ще одну деталь: грабіжництво і святотатство москалів. Ось як А. Кащенко описує глумління москалів із запорозької святині: «. донські козаки. вскочивши у неї (Покровську церкву. - А. Г.), позривали з образів понавішувані на них золоті хрести, золоті та срібні медалі, а кому того не вистачило, ті почали здирати з образів срібні ризи, а коли й того не стало - одірвали срібну царську браму і, побивши та порубавши її на шматочки, порозтягали по кишенях. Старі січовики плакали, дивлячись, як гинули їхні святощі, та було вже пізно.» (Кащенко, 1992: 222). У народних піснях про руйнування Січі згадується також про грабунок Покровської церкви, як-от у пісні «Світ великий, край просторий, та ніде прожити.»: «.А московськії старшії церкву грабували. / Та беруть срібло, та беруть злото, восковії свічі» (Кащенко, 1992: 222); або «Ой із-за гори, з-за Лиману.»: «Пішла орда по курінях / Ружжя одбирати, / А московська вся старшина / Церкву обдирати, / Брали срібло, брали злато / Ще й воскові свічі.» (Григор'єв- Наш, 1993: 184). Т Шевченко, відтак, спирається на фольклорну традицію. У поемі «Сліпий» автор говорить і про спалення Межигірського - анти- російського за своїм духом - монастиря, що опікувався релігійно-духовним життям Запорозької Січі, як справу рук Катерини ІІ. Та виявляє зде- градований, здеморалізований стан тих, що претендували називатися українською політичною елітою: «.Кирило з старшинами / Пудром осипались / І в цариці, мов собаки, / Патинки лизали» (Шевченко, т. 1, 2003: 311).

Поет усвідомлював, що саме Січ була останнім форпостом перед остаточним поневоленням України Москвою, і її знищення дало змогу переділити українські землі і зав'язати рабське ярмо на шиї українського народу, вершителькою чого була Катерина ІІ: «.степи запорозькі / Німоті ділила. / Та бахурям і байстрюкам / Люд закрепостила.» (Шевченко, т. 1, 2003: 311). При цьому поет, порівнюючи польське та московське панування-понево- лення, останнє вважає більш нищівним для українців: «Ляхи були, усе взяли, / Кров повипивали!.. / А москалі і світ Божий / В путо закували» (Шевченко, т. 1, 2003: 311-312); «.москалики, що заздріли, / То все очухрали» («Великий льох») (Шевченко, т. 1, 2003: 327). Сюди ж дотикаються і Шевченкові рефлексії щодо долі запорозьких земель: «І на Січі мудрий німець. Картопельку садить.» (послання «І мертвим, і живим.») (Шевченко, т. 1, 2003: 352), та українських земель загалом: «На тій Україні /. Байстрюки Єкатерини / Сараною сіли» (містерія «Великий льох») (Шевченко, т. 1, 2003: 328).

У період заслання подію зруйнування Січі Т. Шевченко інтерпретує в поезії «Сон (Гори мої високії)»: «.все пішло царям на грище: / І Запорожжя, і село. / І монастир святий, скарбниця, - / Все, все неситі рознесли!..» (Шевченко, т. 2, 2003: 40). Твір пронизує «болісна туга за світом, що відійшов у минуле після знищення З. С.» (Мовчанюк, 2012: 692), а руїнництво царів Т. Шевченко визнає диявольським актом, традиційно іменуючи їх неситими - постійним епітетом диявола. У поемі «Іржавець» поет відсилає до події зруйнування Запорозької (Чортомлицької) Січі навесні 1709 р. - за підтримку січовиками гетьмана І. Мазепи - російськими військами під командуванням М. Яковлєва та втечі запорожців із Хортиці до Криму. Цю ж подію Т. Шевченко згадує в поемі «Москалева криниця» (2 ред.): «тойді ж ото / І Очаков брали / Москалі. А Запорожжя / Перше руйновали» (Шевченко, т. 2, 2003: 239). Такі згадки довершують думки Т. Шевченка про системні дії Москви на військово-політичне вихолощення України.

Поетові болісно відгукувалися діяння, спрямовані на поневолення України. Історію України, за слушною думкою Д. Дорошенка, «він. глибоко відчував, і, можна сказати, переживав» (Дорошенко, 1961: 306). Нищення Запорозької Січі 1775 р. Т. Шевченко мислить як останній етап перед остаточним заневоленням України. Поет повсякчас говорить про руйнівну в нашій історії роль Москви. Він вбачає безпосередній зв'язок між знищенням Запорозької Січі та закріпаченням українського народу, переділом українських земель. У ситуації історичного протистояння України ляхам, татарам, москалям саме останні надають нищівного удару своїм єдиновірцям.

Звертаючись до збірки «Думки і пісні та ще дещо» (1839) А. Метлинського, видрукуваній на рік раніше, аніж Шевченків «Кобзар», насамперед відзначимо, що її провідним настроєм є туга за козацьким минулим, яка відлунює у старовинних співах («Бандура»), у козацькому степу («Степ»), козацькій зброї («Спис»), старовинній чарці («Чарка») тощо. «Активність суму за минулим» в А. Метлинського, як відзначає А. Шамрай, споріднює його з поезіями молодого Т. Шевченка (Шамрай, 126). Зважаючи на загальноросійські настрої, лояльність до тогочасного режиму харківських поетів-романтиків, у козацькому дискурсі А. Метлинського грізний для бусурманів козак водночас постає і царевим служником: «Нам, братця, нам, братця, під конем трощити / Ворогів наших невірних проклятії кості... / Або в морі / На просторі / Цареві служити, / Славоньки собі шукати, / Ворога губити, / Та щоб наших було знати!» (тут і далі цитати із поезій А. Метлинського та П. Куліша наводимо сучасним правописом) («До вас») (Могила, 1839: 42-43). На противагу Шевченковому дискурсу, супротивниками козака постають татари і ляхи - без москалів: «Чи по степові за вітром гарцює не той то козак, / Од якого тікає Татарин і Лях?» («Козак та буря») (Могила, 1839: 57). Про власне Січ, що таки була, автор згадує дотично в поезії «Підземна церква». Тут же міститься і алюзія на зруйнування Запорозької Січі:

Поки жили козак, списи й шаблюки,

Не добував нічого даром лях!

Вже стерпів і козак чимало муки,

Вмирав на палях він, і в кайданах.

Так і в чужій крові пополоскав він руки,

Й попанував в лісах і по степах!

Далі - не стало списа і рушниці,

Прийшлося здать і стіни, і бійниці!

- Що міркувать! чи доля, чи не доля...

Од Бога все (виділення - наше. - А. Г.) (Могила, 1839: 60).

А. Метлинський сумує за козаччиною, визнає його лицарські якості, однак його думка рухається у вірнопідданському руслі, за яким авторитет царя, служіння царю і його воля не можуть піддаватися сумніву. Тож він не наважується дати оцінку події зруйнування Січі, «прикриваючись» волею Божою, попри те, що його ідеали - в козацькому минулому. Твори харківських поетів- романтиків, загалом виявляючи залежність від офіційної думки, реабілітують російську політику в Україні XVII і XVIII ст. (Шамрай, 1930: 125).

Звертаючись лише до поетичних збірок П. Куліша, ми свідомі того, що не можемо претендувати на хоч якусь адекватність розгляду його історіософії. Тож ідеться тільки про дослідження рецепції конкретної події - зруйнування Запорозької Січі 1775 р. автором у межах трьох збірок. У першій поетичній збірці «Досвітки» (1876) П. Куліша Січ зображається як місце, де проживали славні предки («Гульвіса») (Куліш, 1876: 63). Автор говорить про козацьку славу як лицарство («Настуся») (Куліш, 1876: 129, 133); козаччина і її героїка лежать в основі збірки. вторична тема повертає до козацько-польських та козацько-турецьких конфліктів, при цьому сторінка козацько-московських взаємин не заторкується. Хіба тільки у творі «Дунайська дума», що містить алюзію на подію зруйнування Запорозької Січі 1775 р., точніше говорить про її наслідки:

Хто ж панує-бенкетує В Великому Лузі?

Сумно по Сибіру Вигнанці дубують,

А по селах українських Хижаки панують (Куліш, 1970: 80).

П. Куліш, відтак, промовляє не лише про сумну долю січових ватажків, засуджених на сибірську каторгу, але й про російське хижацтво на українських землях.

Як відзначає I. Дзира, у збірці «автор наголошує на справедливості збройної боротьби, вважає останню богоугодною справою, основним засобом збереження національної гідності» (Дзира, 2008: 45). Проте вже в поемі «Великі проводи», що завершує збірку, П. Куліш вбачає козацькі війни деструктивними, неправими, а «запорізьке козацтво змальовано як несвідома маса, засліплена жадобою помсти і грабунку» (Дзира, 2008: 46).

У другій збірці «Хуторна поезія» (1882), у якій візія козацтва автором зазнає кардинальних змін, П. Куліш наділяє козацтво негативними рисами та приписує йому численні злочинства, зокрема супроти власного народу (для прикладу, «До старої баби») (Куліш, 1882: 61). Козацтво у свідомості П. Куліша асоціюється з варварством («До Шекспіра») (Куліш, 1882: 70), хижацтвом («До рідного народу.») (Куліш, 1882: 73), забуття якого він прагне.

Низка поезій збірки відгукуються на подію зруйнування Січі 1775 р. У них автор насамперед демонструє своє прихильне ставлення до цариці Катерини II як руйнівниці Війська Запорозького. Вдаючись до перифразів, він емоційно висловлюється про вчинене: «.премудро лютих злюк душила.» («На сповіді») (Куліш, 1882: 83); «... знищила єси гніздо осине.», «Розбоями й руїною неситу / Гадюку за Порогами ти вбила, / І голову єхидноядовиту / Залізною п'ятою роздавила» («Гімн єдиній цариці») (Куліш, 1882: 93); «Вона кривавих злюк душила...» («На незабудь року 1847») (Куліш, 1882: 101). Автор, в очах якого Катерина ІІ не має вад, полемізує із Т Шевченком. Понад це П. Куліш підносить Катерину ІІ, стверджуючи її непересічну роль в очах культурного світу, зокрема як нищительки Запорозької Січі («Гімн єдиній цариці») (Куліш, 1882: 93). При цьому не сам титул царя П. Куліш вважає непогрішимим, - такими в його очах є Петро, а особливо Катерина, - тоді як царя Миколу І він називає «свободи ворогом», «ворогом жизні», «великим душогубцем», «катюгою розуму», «мраколюбцем» як карателя учасників Кирило-Мефодіївського братства («На незабудь року 1847») (Куліш, 1882: 101).

У збірці «Дзвін» (1893) П. Куліш продовжує дегероїзувати образ козацтва. По один бік він ставить культурний світ, по другий - Січ «азіяцтва» («Прежній») (Куліш, 1893: 56). Розвиваючи свою концепцію служіння культурі, верховності розуму, П. Куліш бачить козацтво та його роль в українській історії як супротивні цивілізації та культурі, як руїнницькі. М. Грушевський наголошує: «Індивідуальна трагедія Куліша була в тім, що він не знайшов синтезу тих культурницьких і державницьких домагань, що поставила українсько-старшинсько-інтелігентська верства, з якою він солідаризувався, з отими соціял-радикальними і чисто-соціялістичними постулятами, які протиставило польсько-московському режимові українське відродження» (Грушевський, 1927: 10), основою якого став демократизм українського селянства та військової черні.

У цій збірці автор висловлює образливі інвективи щодо Т. Шевченка, - все тому, що Т. Шевченко «вищий жизні ідеал знаходив / Там, де козак над миром верховодив» («До Тараса на небеса») (Куліш, 1893: 21). Прийняти і примиритися з авторитетом Т. Шевченка на цьому життєвому етапі П. Куліш аж ніяк не міг.

У поетичних збірках митця, за нашим спостереженням, безпосередніх згадок події зруйнування Запорозької Січі немає, за винятком однієї поезії: «Яка пані, такі й сані». Власне, він моделює ситуацію, що було б, «Коли б Січ не зруйновала / Світ великий Катерина» (Куліш, 1893: 78), тобто якби козацький рух мав своє продовження. Про нього П. Куліш, як це йому і притаманно, висловлюється зневажливо. Здобутків ніяких він за козацтвом не вбачає, а його «розкошування» знаходить у користанні набутками чужої праці та в пролитті крові, сіянні постраху серед німців та москалів, що не має зв'язку із захистом від національного, релігійного, економічного, соціального тощо гніту, сидінні по корчмах. У цих вимірах для українців, що ностальгують за козаччиною, згідно з П. Кулішем, вбачається «козацька слава». Козацька ж воля тут ототожнюється з воюванням- плюндруванням. Відтак ось такі слава і воля видаються досить химерними.

Отже, в П. Куліша (80-90-х років ХІХ ст.) існування Запорозької Січі не покликає за собою існування Української держави та утвердження цінностей волі, слави, братерства, відстоювання національних, релігійних, економічних інтересів. Хоча на той час саме збройна боротьба була найдієвішим способом розв'язання цих питань. Січ не є втіленням демократичних принципів, а виступає уособленням руїни. Автор заперечує взаємозв'язок між покріпаченням та зруйнуванням Січі. У поезії «Петро да Катерина», полемізуючи зі своїми земляками, він береться спростувати традиційні обвинувачення українців на адресу цієї двійки: «Надполовинили вони, бач Україну, / І в рабство вольну чернь козацьку завдали» (Куліш, 1893: 8), - мовляв, самі ж винні в цьому: «Моє земляцтво! ви самі свій нарід їли, / До кореня ту чернь згризали козаки / Оце ж ви перш усіх її й закрепостили, / Самі ж були з дідів і предків кріпаки» (Куліш, 1893: 8).

Висновки

Шевченків дискурс, що вважається канонічним і є актуальним щодо оцінки події зруйнування Запорозької Січі 1775 р. російськими військами, щонайбільше зосереджений на нищівних для України наслідках: її цілковитому поневоленню Москвою. Т. Шевченко промовляє про вольову неспроможність української політичної еліти, її здеградованість; про переділ українських земель та закріпачення народу після падіння Січі, - про російський внесок, рушійну роль Катерини ІІ у цих процесах.

Кулішевий погляд (80-90-х років ХІХ ст.), на нашу думку, вторує установці Катерини ІІ, закладеній у її маніфесті, повторює російську офіційну риторику; що цікаво, поет зазвичай уникає вживання самої назви «Січ» чи то «запорожці». Як і для Т. Шевченка, подія знищення Запорозької Січі 1775 р. в історичній концепції П. Куліша посідає важливе місце, однак із кардинально протилежною оцінкою: її схвалення. Варто зауважити унікальність постаті П. Куліша з його потрактуванням козаччини та зокрема досліджуваної нами теми серед інших українських поетів-романтиків. Потрактування П. Кулішем є також викликом і полемікою із Т. Шевченком.

Поети творять три типи наративу: Шевченків - власне український, опертий на фундаментальні для нації цінності та ідеали; підносить конструктивні моменти української історії та оприявнює деструктивні з належною їхньою оцінкою; А. Метлинського - типовий малоросійський, аполітичний, за яким улюблена батьківщина мислиться в лоні імперії «під опікою» царя; Кулішевий (80-90-х років ХІХ ст.) - сумісний з агресивним українофобським наративом, що розвінчує українську героїку та історичні здобутки і звеличує руйнівників України.

Список використаних джерел

1. Григор'єв-Наш. Історія України в народних думах та піснях. Київ : Веселка, 1993. 271 с.

2. Грушевський М.С. Соціально-традиційні підоснови Кулішевої творчості. Україна. Київ, 1927. Кн. 1-2. С. 9-38. URL: https://shron3.chtyvo.org.ua/Ukraina/1927_Knyha_1-2.pdf? (дата звернення: 3.02.2022).

3. Дзира І. Запорізька Січ у художніх творах П. Куліша. Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст.: зб. наук. пр. 2008. Вип. 14. С. 41-53. URL: http://dspace.nbuv.govua/bitstream/handle/123456789/13651/05-Dzyra.pdf?sequence=1 (дата звернення: 3.02.2022).

4. Дорошенко Д. Історичні сюжети й мотиви в творчості Шевченка. Шевченко Т. Повне вид. тв.: у 14 т. Чикаго, 1961. Т. 2. С. 288-309. URL: https://shron2.chtyvo.org.ua/Shevchenko/Povne_vydannia_tvoriv_Tarasa_Shevchenka_Tom_02.pdf? (дата звернення: 25.01.2022).

5. Кащенко А.Ф. Оповідання про славне Військо Запорозьке низове. Київ: Веселка, 1992. 271 с.

6. Ковальчук О. Історіософські пошуки П. Куліша: особливості моделювання історії. Київська старовина. 1999. № 6. С. 116-123.

7. Куліш П. Дзьвін. Староруські думи й сьпіви. Женева: H. Georg Libraire-Editeur, 1893. URL: http://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=9988 (дата звернення: 21.01.2022).

8. Куліш П. Досвітки: думи і поеми. 2-е вид., доп. Київ: (Изд.) Ф.А. Іогансона, (1876). 256 с. URL: http:// irbis-nbuv.gov.ua/dlib/item/0001587 (дата звернення: 21.01.22).

9. Куліш П. Дунайська дума. Куліш П. Поезії. Київ: Радянський письменник, 1970. С. 72-80.

10. Куліш П.А. Хуторна поэзш. Львів: Друкарня Товариства имени Шевченка, 1882. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/ukr0012405 (дата перегляду: 11.02.16).

11. Маніфест імператриці Катерини ІІ про знищення Запорозької Січі. Петро Калнишевський та його доба. Документи та матеріали. Київ: (б. в.), 2009. С. 326-330.

12. Мовчанюк В. Запорозька Січ. Шевченківська енциклопедія: в 6 т. Т. 2: Г-З / НАН України, Ін-т літ-ри ім. Т.Г. Шевченка; редкол.: М.Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. Київ, 2012. С. 691-692. URL: https://shron3.chtyvo.org.ua/Shevchenkivska_entsyklopediia/Tom_2_H Z.pdf? (дата звернення: 24.01.2022).

13. Могила А. Думки и пісні та шче де-шчо. Харьков: Университетска типографія, 1839. 210 с. URL: https://archive.org/details/dumkyIpisni1839/page/n1/mode/2up?view=theater (дата звернення: 22.01.2022).

14. Полонська-Василенко Н. Історія України: у 2 т. Т. 2: Від середини XVII століття до 1923 року. 2-е вид. Київ: Либідь, 1993. 608 с.

15. Ребро П.Т. Шевченко і Запоріжжя. Запоріжжя: Хортиця, 1996. 67 с.

16. Свириденко О.М. Романтична парадигма творчої діяльності Амвросія Метлинського: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: 10.01.01 - українська література / Національна академія наук України, Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка. Київ, 2002. 29 с. URL: http://referatu.net.ua/referats/7569/147777 (дата звернення: 03.02.2022).

17. Шамрай А. Мотиви «національної туги» в творах А. Могили та І. Галки (Матеріали до характеристики ідеологічних настроїв). Шамрай А. Харківські поети 30-40 років ХІХ століття (Харківська школа романтиків). Харків: Державне видавництво України, 1930. С. 101-141. URL: https://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=10826 (дата звернення: 04.02.2022).

18. Шевченко Т. Повне зібрання творів: у 6 т. Т. 1: Поезія 1837-1847 / редкол.: М.Г. Жулинський (голова) та ін. Київ: Наукова думка, 2003. 784 с.

19. Шевченко Т. Повне зібрання творів: у 6 т. Т. 2: Поезія 1847-1861 / редкол.: М.Г. Жулинський (голова) та ін. Київ: Наукова думка, 2003. 784 с.

20. Яворницький Д. (Эварницкш Д. И.). Запорожцы в поэзии Т.Г. Шевченка. Екатеринослав: тип. Губернского Земства, 1912. 58 с. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/dlib/item/0002315 (дата звернення: 26.01.2022).

21. Ясь Олексій. Історичні погляди Пантелеймона Куліша в світлі інтелектуальних метаморфоз 1870-80-х років. Історіографічні дослідження в Україні. Вип. 17. Київ: Інститут історії України НАН України, 2007. С. 78-105. URL: https://shron3.chtyvo.org.ua/Yas_Oleksii/Istorychni_pohliady_Panteleimona_Kulisha_v_svitli_intelektualnykh_metamorfoz_1870-1880-kh_rokiv.pdf? (дата звернення: 27.01.2022).

References

1. Hryhoriev-Nash. Istoriya Ukrayiny v narodnykh dumakh ta pisniakh [The history of Ukraine in folk dumas and songs]. Kyiv: Veselka, 1993. 271 p. [in Ukrainian].

2. Hrushevskyi M.S. Sotsialno-tradytsiуni pidosnovy Kulishevoi tvorchosti [The social and traditional basis of Kulish's creative works]. Ukraina - Ukraine. Kyiv, 1927. Kn. 1-2. Pp. 9-38. URL: https://shron3.chtyvo.org.ua/Ukraina/1927_Knyha_1-2.pdf? (data application: 3.02.2022). [in Ukrainian].

3. Dzyra I. Zaporizka Sich u khudozhnikh tvorakh P. Kulisha [Zaporozhian Sich in artistic works of P. Kulish]. Problemy Шопуі Ukrainy XIX - pochatku XX st. : zb. nauk. pr. - The problems of Ukrainian history of the ХІХ - the beginning of the ХХ century. 2008. Vyp. 14. pp. 41-53. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/13651/05-Dzyra.pdf?sequence=1 (data application: 3.02.2022). [in Ukrainian].

4. Doroshenko D. Istorychni syuzhety i motyvy v tvorchosti Shevchenka [The historical plots and motives in Shevchenko's creative works]. Shevchenko T. Povne vyd. tv.: u 14 t. - Shevchenko T. The complete collection of works: in 14 vol. Chykago, 1961. T. 2. pp. 288-309. URL: https://shron2.chtyvo.org.ua/Shevchenko/Povne_vydannia_tvoriv_Tarasa_Shevchenka_Tom_02.pdf? (data application: 25.01.2022). [in Ukrainian].

5. Kashchenko A.F. Opovidannia pro slavne Viysko Zaporozke nyzove [The stories about glorious Army of Zaporozhye]. Kyiv: Veselka, 1992. 271 p. [in Ukrainian].

6. Kovalchuk O. Istoriosofski poshuky P. Kulisha: osoblyvosti modeliuvannia istoriyi [The historiosophical searches of P. Kulish: the features of history modeling]. Kyivska starovyna - The Kyiv antiquity. 1999. № 6. Pp. 116-123. [in Ukrainian].

7. Kulish P. Dzvin. Staroruski dumy i spivy [The Bell. The archaic dumas and songs]. Zheneva: H. Georg Libraire-Editeur, 1893. URL: http://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=9988. (data application: 21.01.2022). [in Ukrainian].

8. Kulish P. Dosvitky: dumy i poemy [The Dawn: dumas and poems]. 2-e vyd., dop. Kyiv: (Yzd.) F.A. Iohansona, (1876). 256 p. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/dlib/item/0001587. (data application: 21.01.22). [in Ukrainian].

9. Kulish P. Dunayska duma [The Danube duma]. Kulish P. Poeziyi - Kulish P. The poems. Kyiv: Radianskyi pysmennyk, 1970. pp. 72-80. [in Ukrainian].

10. Kulish P.A. Khutorna poeziya [The Khutor poems]. Lviv: Drukarnia Tovarystva imeni Shevchenka, 1882. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/ukr0012405. (data application: 11.02.16). [in Ukrainian].

11. Manifest imperatrytsi Kateryny II pro znyshchennia Zaporozkoyi Sichi [The manifest of the empress Kateryna II about destruction of Zaporozhian Sich]. Petro Kalnyshevskyi ta yoho doba. Dokumenty ta materialy - Petro Kalnyshevskyi and his era. The documents and materials. Kyiv : (b. v.), 2009. pp. 326-330. [in Russian].

12. Movchaniuk V. Zaporoz'ka Sich [Zaporozhian Sich]. Shevchenkivska entsyklopediya: v 6 t. -Shevchenko's encyclopedia: in 6 vol. T. 2: H-Z / NAN Ukrainy, In-t lit-ry im. T.H. Shevchenka; redkol.: M.H. Zhulynskyi (hol.) [ta in.]. Kyiv, 2012. pp. 691-692. URL: https://shron3.chtyvo.org.ua/Shevchenkivska_entsyklopediia/Tom_2_H Z.pdf? (data application: 24.01.2022). [in Ukrainian].

13. Mohyla A. Dumky i pisni ta shche de-shcho [The thoughts and songs and something else]. Kharkov: Universytetska typohrafiya, 1839. 210 p. URL: https://archive.org/details/dumkyIpisni1839/page/n1/mode/2up?view=theater (data application: 22.01.2022). [in Ukrainian].

14. Polonska-Vasylenko N. Istoriya Ukrainy: u 2 t. [The history of Ukraine: in 2 vol.]. T. 2: Vid seredyny XVII stolittia do 1923 roku. 2-e vyd. Kyiv: Lybid, 1993. 608 p. [in Ukrainian].

15. Rebro P.T. Shevchenko i Zaporizhzhia [T. Shevchenko and Zaporizhzhia]. Zaporizhzhia: Khortytsia, 1996. 67 p. [in Ukrainian].

16. Svyrydenko O.M. Romantychna paradyhma tvorchoyi diyalnosti Amvrosiya Metlynskoho [The romantic paradigm of creative activity of Amvrosiy Metlynskiy]: avtoref. dys. na zdobuttia nauk. stupenia kand. filol. nauk: spets. 10.01.01 - ukrainska literatura / Natsionalna akademiya nauk Ukrainy, Instytut literatury imeni T.H. Shevchenka. Kyiv, 2002. 29 p. URL: http://referatu.net.ua/referats/7569/147777 (data application: 3.02.2022). [in Ukrainian].

17. Shamrai A. Motyvy «natsionalnoyi tuhy» v tvorakh A. Mohyly ta I. Halky (Materialy do kharakterystyky ideolohichnykh nastroyiv) [The motives of “national anguish” in creative works of A. Mohyla and I. Halka (The materials for characteristics of ideological sentiments]. Shamrai A. Kharkivski poety 30-40 rokiv XIX stolittia (Kharkivska shkola romantykiv) - Shamrai A. The Kharkiv poets of30-40-th years of XIX century (The Kharkiv school of romantics). Kharkiv: Derzhavne vydavnytstvo Ukrainy, 1930. pp. 101-141. URL: https://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=10826 (data application: 04.02.2022). [in Ukrainian].

18. Shevchenko T. Povne zibrannia tvoriv: u 6 t. [The complete collection of works in six volumes]. T. 1: Poeziya 1837-1847 / redkol.: M.H. Zhulynskyi (holova) ta in. Kyiv: Naukova dumka, 2003. 784 p. [in Ukrainian].

19. Shevchenko T. Povne zibrannia tvoriv: u 6 t. [The complete collection of works in six volumes]. T. 2: Poeziya 1847-1861 / redkol.: M.H. Zhulynskyi (holova) ta in. Kyiv: Naukova dumka, 2003. 784 p. [in Ukrainian].

20. Yavornytskyi D. (Evarnytskiy D.Y.). Zaporozhtsi v poeziyi T.H. Shevchenka [Zaporozhian cossacks in T. Shevchenko's poems]. Ekaterynoslav: typ. Hubernskoho Zemstva, 1912. 58 p. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/dlib/item/0002315 (data application: 26.01.2022). [in Ukrainian].

21. Yas Oleksiy. Istorychni pohliady Panteleimona Kulisha v svitli intelektualnykh metamorfoz 1870-80-kh rokiv [The historical views of Panteleimon Kulish in the light of his intellectual metamorphoses of 1870-80-th]. Istoriohrafichni doslidzhennia v Ukraini - The historiographical researches in Ukraine. Vyp. 17. Kyiv: Instytut istoriyi Ukrainy NAN Ukrainy, 2007. pp. 78-105. URL: https://shron3.chtyvo.org.ua/Yas_Oleksii/Istorychni_pohliady_Panteleimona_Kulisha_v_svitli_intelektualnykh_metamorfoz_1870-1880-kh_rokiv.pdf? (data application: 27.01.2022). [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru