Сторінки чеської стефаникіани: форми і змісти прижиттєвої рецепції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Сторінки чеської стефаникіани: форми і змісти прижиттєвої рецепції

Василь Будний

Анотація

У статті досліджено тематичні й жанрові виміри процесу сприймання творчості прозаїка. З 'ясовано, що відкривавчі статті І. Франка в місячнику «Slovansky prehled», перші переклади Стефанико- вих новел і полемічне зіткнення навколо них Ф. Кс. Шальди та Ст. К. Неймана поклали початок зацікавленому та плідному освоєнню новелістики українського митця. Окреслено жанровий спектр чеської стефа- никіани (переклад, журнальна критика, наукові, освітні й довідкові видання) і коло письменників, перекладачів, літературознавців, які її розбудовували, оприлюднюючи результати своєї творчої праці в періодиці та книжкових публікаціях.

Ключові слова: чеська стефаникіана, рецепція, літературна критика, переклад, Франтішек Кс. Шальда, Станіслав К. Нейман, Карел Рипачек.

Abstract

VASYL STEFANYK IN CZECHIA: LIFETIME PERCEPTION IN REWIEWS AND TRANSLATIONS

Vasyl Bydnyi

Ivan Franko National University of Lviv

The paper traces the perception of Vasyl Stefanyk 's works in Czechia, from the fi rst mention of him by Ivan Franko in the monthly “Slovansky pfehled” in 1898 to the obituaries of the writer, who passed away at the end of 1936. Th e research outlines the genre spectrum of Czech publications concerning Stefanyk's works (translations; reviews in periodicals; scholarly, educational, and reference editions) and the circle of authors that paid attention to Stefanyk's writings. In particular, it specifi es the authorship of A. Prohazka's and V. Prach's works assigned by cryptonyms. Stefanyk's writings aroused the interest of the authors representing various literary directions and groups: Czech Modernism (Frantisek Salda), the decadent periodical “Moderni revue ” (Arnost Prohazka), a group of anarchist rebels (Stanislav K. Neumann), and the Masaryk's movement of `realists '. Th e decadents and `rebels ' even showed a special aff ection for the Ukrainian author, as they were the fi rst to translate him in their magazines and published the writer 's earliest and most complete lifetime Czech collection “Povidky ” (“Stories”) in 1905. Th ere were fi ve Stefanyk's books published in the writer's homeland during his lifetime, but the biggest attention of the Czech translators was drawn to the collection “Th e Little Blue Book”, and among the short stories - “Th e News ”, “He Committed a Suicide ”, “Maple Leaves ”, and “My Word”. Among well-known translators were Karel Rypacek, Jaroslav Rozvoda, and Rudolf Hhlka. Alois Koudelka, Jan Machal, Vincenc Charvat published critical works exploring the expressionist style and existential issues of Stefanyk's works. Czech critics oft en took guidance from the discourse on Stefanyk represented by I. Franko, B. Lepkyi, and Lesia Ukrain- ka. Perception of Stefanyk's writings developed into an engaging study of the writer's works in the institutionally branched and aesthetically diff erentiated cultural environment of Czechia in the interwar 20th century. Th is interest helped to establish a closer CzechUkrainian literary dialogue.

Key words: Stefanyk studies in Czechia, perception, literary criticism, translation, Frantisek X. S alda, Stanislav K. Neumann, Karel Rypacek.

Від Львова і Кракова до Праги

Входження Василя Стефаника в літературу - не лише на батьківщині, а й у Польщі та деяких інших країнах - було стрімким, не раз тріумфальним, іноді, як у Чехії, цей процес супроводжували несподівані повороти й рясні публікації. За життя письменника участь у чеській рецепції його доробку брали відомі художники слова, перекладачі, літературознавці, а розгалужена мережа чеської преси популяризувала здобутки їхньої творчої праці.

Стефаниківські сторінки чесько-українських культурних зв'язків досліджували Орест Зілинський, Михайло Мольнар, Федір Погребенник, Григорій Вервес, Володимир Полєк та інші науковці. Сьогодні, коли ве- бсайти електронних бібліотек відкрили широкі можливості для пошуку й аналізу інформації, перспективним є системне вивчення рецепції - історичних її вимірів (бібліографічний опис джерел, їхня жанрова стратифікація, аналіз медійної інфраструктури) і якісних аспектів (змістовність інтерпретацій, точність перекладу, характер творчого освоєння сприйманого твору в сприймальній літературі).

З огляду на обширний матеріал докладніше торкнуся початкових епізодів прижиттєвої чеської стефаникіани, а відтак пунктирно окреслю тематичні й жанрові виміри всього її комплексу.

У 1898 р., ще до появи дебютної «Синьої книжечки», першовідкривачами Стефаника для чехів стали Іван Франко і щойно заснований празький місячник «Slovansky prehled». У другій частині статті «Україн- ськоруська (малоруська) література», друкованій у листопадовому числі часопису, І. Франко серед молодого покоління митців, які надихалися імпресіонізмом та неоромантизмом, виокремив «дуже талановитого та оригінального Василя Стефаника» [10:41, с. 87]. У наступних своїх публікаціях критик окреслив стильові риси новеліста, як-от: велика простота і глибокий ліризм, знання життя й душі своїх персонажів, мистецький такт і майстерність продуманої, естетично вражальної розповіді. Зокрема, Франків огляд української літератури за 1899 р. став першим у Чехії відгуком на збірку «Камінний хрест» і започаткував традицію порівняння творчості прозаїків «Покутської трійці» на основі деяких спільних стильових прикмет (наприклад, покутський та гуцульський говір; гумор, значно інтенсивніший у Мартовича, ніж у Стефаника). Ідею зіставного підходу й тези про чільне літературне становище письменника та самобутність його стилю, які критик уперше виклав на сторінках празького славістичного видання, а потім розвинув в інших своїх публікаціях, згодом узяли на озброєння і українські, і чеські літературознавці.

Після Франкової критичної репрезентації другий значний імпульс для чеського зацікавлення творчістю новеліста пішов від краківського тижневика «Zycie», який співпрацював із модерністичними середовищами України та Чехії: Василь Стефаник і Богдан Лепкий зналися з редактором Станіславом Пшибишевським, а редактори празького декадан- сного місячника «Modern! revue» Арношт Прохазка та Їржі Карасек зе Львовіц друкувалися в польському часописі й публікували твори Пши- бишевського та інших польських колег у своєму журналі. Коли наприкінці квітня 1899 р. в Чернівцях вийшла «Синя книжечка» і в Кракові стався сплеск зацікавлення прозою покутянина (згадаймо, що з травня по листопад «Zycie» надрукувало переклад шести новел Стефаника і статтю про нього Вацлава Морачевського), то чехи чутливо відреагували, удавшись до перекладів своєю мовою.

1900-й - перший рік чеськомовного Стефаника

Перекладна рецепція Стефаника в Чехії розпочалася 1900 р. Спершу А. Прохазка під криптонімом «Аіар» видрукував у німецькому перекладі новели «Новина» й «Виводили з села» в одному з лютневих номерів німецькомовного празького щоденника «Politik». Відтак чеська інтерпретація обох творів появилася в тижневику Станіслава К. Неймана «Novy kult»: у середині березня - «Виводили з села», наприкінці місяця - «Новина». Обидва чеські переклади були опубліковані без підпису і, ймовірно, так само належали А. Прохазці, який у грудневому числі свого місячника «Moderni revue» видрукував новелу «Сама-саміська». А незадовго перед тим, 18 листопада, у тижневику «Besedy Casu» побачила світ новела «Синя книжечка».

Автором німецьких перекладів у «Politik» дехто сьогодні називає Ольгу Кобилянську, покликаючись на лист письменниці до В. Стефани- ка від 24 березня 1899 р., в якому вона згадувала про свій намір перекласти новели «Виводили з села» і «Стратився» [4:5, с. 397]. Насправді ж автором був А. Прохазка, котрий друкувався під криптонімом Аіар [16, 4 (пагінація додатка «Slovnik pseudonymu a kryptonymu...»)] у «Politik» та інших виданнях, створивши цю абревіатуру з ініціалів свого повного імені - Arnost Leopold Antonin Prochazka. жанровий новела стефаникіана

Хто такий Акр, не було відомо тоді ні Стефаникові, ні Франкові. У березні 1900 р. до Стефаника надійшли неясні чутки: «Франко не вдоволений, що мене якийсь чех похвалив, і написав таку нотатку, що не знати, хто фальшиво нарід піймає, чи я, чи той чех» [9:3, с. 208]. Насправді ж оглядач цілком однозначно висловився у квітневому числі «Літературно-наукового вістника» з приводу замітки, доданої до перекладу АЦр-а: високо оцінивши твори новеліста, перекладач однобічно їх інтерпретував, давши читачеві викривлене уявлення про життя і психологію українців [10:32, с. 47-48]. Ішлося Франкові про надуживання популістськими штампами у сприйнятті мистецьких творів. Згадаймо, як пізніше у статті «Старе й нове в українській літературі» (1904) критик наполягав на необхідності трактувати Стефаникову новелістику у світлі суґестив- ної поетики, а не з погляду економічної проблематики (як у Софії Русо- вої) чи психології безнадійного песимізму (як у Богдана Лепкого).

Звісна річ, переклад твору означає зміну не лише мови, а й функціонального середовища. Оскільки чужонаціональний культурний простір постає не стрункою системою естетичних координат, а рухливим процесом, де нуртують різнорідні ідеологічні течії, то перекладений твір часто буває не лише об'єктом мистецької оцінки, а й приводом для з'ясування стосунків.

Отак і перший чеський переклад Стефаника - новелу «Виводили з села», видрукувану в першому числі реформованого «Nov-ого kult-у» за 16 березня 1900 р., вир літературного життя виніс в епіцентр полемічних зіткнень. Річ у тому, що Нейманове видання оголосило себе тижневиком індивідуалістичного анархізму. Заявивши про намір знайомити читачів із визначальними явищами світової культури, редакція помістила дискусійну статтю Mortuus-а (А. Прохазки). У ній ішлося про поразку «Чеської модерни», пристосовницьку поведінку її лідерів і жалюгідний стан чеського письменства: «Кілька поетів, чистих і жертовних. Але роман, новела, драма... Який мертвий, засохлий, безплідний сушняк!» [17, с. 42-46]. Певна річ, Стефаникову новелу, поміщену в таку програмову й дискусійну раму, опоненти «Nov-ого kult-у» сприйняли як своєрідну мистецьку ілюстрацію ідеологічних засад літераторів - «анархістичних бунтарів».

Дошкульні закиди зачепили за живе провідного діяча «Чеської модерни» Франтішка Ксавера Шальду та його прихильників, котрі згуртувалися навколо оновленого часопису «Lumir» (редактор - Вацлав Гла- дік). У фейлетоні «Lumir-у» за 1 квітня Шальда різко розкритикував «Novy kult» за те, що той, мовляв, обмежує творчу свободу політичними вимогами, а за взірець дієвого мистецтва «рекомендує з урочистою і великою помпою цілком посередню й пересічну новелу “Виводили з села”, яка не гірша й не ліпша, ніж інші шкіци та оповідки, що їх публікують вечірні випуски часопису “Narodni listy”2 !» [22, с. 237].

Занижену Шальдову оцінку можна пояснити поспішним і через те недостатнім ознайомленням чеського критика з предметом обговорення в обставинах запеклої дискусії з «Modern! revue», яка тривала навіть після Першої світової війни, постійно зісковзуючи з мистецьких проблем до з'ясування міжособистісних стосунків.

Відповідаючи Шальді в третьому числі «Nov-ого kult-у» за 13 квітня, Нейман спростував закиди в нав'язуванні митцям політичних завдань і став на захист українського новеліста - «молодого автора, який усюди, де його читали, привертав до себе увагу» [14, с. 267]. Нейман покликався на високу оцінку Стефаника в тижневику Пшибишевського «Zycie» й цитував ось цей захоплений відгук часопису «Ceska straz»: «Визначною постаттю є молодий русинський письменник В. Стефаник. Ми читали в “Nov-ому kult-і” дві його новели з українського життя. - яка яскравість, сила і стислість, прямо-таки як у Гаршина ! Давно вже ми не стрічали такого молодого й вельми зрілого таланту!» [14, с. 267].

Відбиваючись від Неймана й Карасека, котрий у «Modern! revue» солідаризувався з Mortuus-ом, Шальда в наступній полемічній публікації в «Lumir-і» за 20 квітня: «Стефаникова новела “Виводили з села” (кажу лише про неї, бо інших не знаю [курсив мій. - В. Б.]) - це посередній твір, яких у нас багато хто може написати.» [24, с. 263]. Справді, загалом беручи, Шальдова знання українського письменства було фрагментарним. У своїх статтях критик згадував переважно російськомовних діячів (Микола Гоголь, Микола Бердяєв). Щоправда, 1898 р. він висловив захоплення романом «Boa constrictor» - твором «найвидатнішого сучасного поета й есеїста, рішучого, хороброго і пристрасного Івана Франка... Це не абсолютний мистецький шедевр, та в будь-якому разі сумлінна літературна й культурна праця, чудовий акт духової мужності й відваги» [23, 177].

А от стосовно оцінки Стефаникових новел явно дався взнаки войовничий настрій, який полонив непоступливого сперечальника. Звернімо увагу: у статті за 20 квітня Шальда жодним словом не згадав про «Новину», що вже майже три тижні як була оприлюднена в часописі Неймана (а саме - 30 березня 1900 р.). Не зауважити її дискутант не міг, однак риторика полемічних змагань підштовхувала проникливого критика, який марив про нову літературу з «героїчним баченням» дійсності, наполягати й далі, що новела «Виводили з села» навряд чи може слугувати за аргумент у розмові «про величний характер і сильне мистецтво» [24, с. 263].

Після того Шальда більше не повертався до Стефаника, а Нейман, підбиваючи в січні 1905 р. підсумки свого видання, яке припиняло вихід, згадав новеліста в довгому переліку мислителів і письменників, котрих «Novy kult» презентував чеському читачеві. Прізвище українця фігурувало серед таких імен, як Анатоль Франс, Генрік Ібсен, Октав Мірбо, Фрідріх Ніцше, Еміль Вергарн, Волт Вітмен та ін. [15, с. 224].

Неоднакове в обох літераторів співвіднесення Стефаникової новелістики з контекстом світової культури опосередковано виявило їхнє відмінне бачення перспектив рідної літератури: Нейман стояв на засадах авангардистської естетики, яка б надихала маси, а Шальда був прихильником індивідуалістичного, глибоко рефлексійного, згармонізованого мистецтва.

Транскрипції Цмунта і Прохазки

Третім зразком чеської перекладної стефаникіани стала листопадова публікація в празькому тижневику «Besedy Casu» перекладу новели «Синя книжечка» під ініціалами «О. С.», які належать Отакарові Цмун- тові (1870--1953). Редактор цього часопису Ян Гербен випускав спільно з Томашем Ґ. Масариком орган поступової партії «реалістів» «Cas». Зорієнтований на сучасність, його тижневик віддавав чимало місця також класичному письменству, друкував твори європейського реалізму, зокрема І. Франка. Очевидно, Стефаникова «Синя книжечка», як і згодом новела О. Кобилянської «Банк рустикальний» («Illustrovany svet», 1901), привернула увагу О. Цмунта і як літератора та цінувальника красного письменства, і як дипломованого юриста та громадського діяча, котрий дбав про розвиток ощадних банків і друкував статті з правознавчої проблематики.

«Літературно-науковий вістник» зауважив стосовно публікації в «Besed-ах Casu», що перекладач «місцями не зрозумів первотвору, місцями знову непотрібно розтягнув, через що малюнок стратив на поетичній красі» [3, с. 58]. Справді, у перекладі подекуди впадають в око лексичні та синтаксичні невідповідності. У Стефаниковій фразі про війта, який Антонові «печьитку прибиває та й картає!», слово «картати» хибно прочитано як «відрізати картку (бланк)»: «pfiklada pecet a odfezava blanket!» («прибиває печатку і відрізає бланк!»). У сцені, де Лесь ридає на призьбі своєї хати, вислів «Люди ззираютси на покаяніє» відтворений в описовій конструкції, неспроможній передати внутрішній стан персонажа: «Lide se sebehli a divaji se a vidi mou litost» («Люди збіглися, дивляться і бачать мій жаль»). Найважче було зберегти стилістичні нюанси. Порівняймо початкову фразу оригіналу («Отой Антін, що онде п'яний викрикує на толоці, був все якийсь нещасливий») і перекладу («Tomu Antoninu, ktery stoji u humna a pokfikuje, vzdy jaksi spatne se vedlo» [19]), де втрачено вказівну частку «онде». Одночасно з почутим голосом оповідача це слово фіксує мову тіла - жест чи кивок головою, змушуючи читача мимоволі перевести уявний погляд на толоку й угледіти Антона.

Завершився 1900 р. публікацією у грудневому числі «Modern! revue» новели «Сама-саміська» в перекладі А. Прохазки. Як ствердив Ігор Костецький, щоправда не покликаючись на джерело, натхненником Прохазки був С. Пшибишевський: «За його ініціятивою, чеський друг і однодумець Арношт Прохазка переклав для свого празького журналу трагічну Стефаникову мініятюру “Сама-саміська”» [5, с. 497]. Хоча в листуванні польського модерніста із чеським приятелем [див.: 18] не виявлено слідів такої ініціативи, та все ж часопис «Zycie» і його редактор, безумовно, навіювали зацікавлення Стефаником.

Чи можна вбачати взаємозв'язок між перекладом Прохазки і його власною творчістю? Один з основних представників чеського декадансу, перекладач-поліглот зі знанням півтора десятка слов'янських і романо- германських мов А. Прохазка (1869-1925) подарував рідній культурі чимало творів світового письменства. Мабуть, його, залюбленого в символізм, декаданс і окультизм, привабило в новелі відчуття жаского подиху відчуженої вічності, який війнув на читача з-поза нужденної завіси звичної буденщини. Адже в лапідарно окреслених Стефаникових персонажах чеський декадент розпізнав не тільки «життя і психологію» українських селян, на що звернув увагу І. Франко, а й «те загальнолюдське, аж надто людське» [10:32, с. 47] - приречення кожної живої душі на землі.

Чутливий до поетичного слова Прохазка досить точно передав стиль і моторошну атмосферу Стефаникового твору. Навіть побіжне зіставлення зі спробами інших літераторів виявляє переваги Прохазкової версії. Порівняймо початкову фразу оригіналу («У тій хатині, що лізе під горб як перевалений хрущик, лежала баба») в опрацюванні Прохазки («V one chate, jez leze pod navrsim jako pfevaleny chroust, lezela stafena» [20, с. 111]) і Я. Рипачека (Радимського) («V пи/пё chalupe lezela na podlaze baba» [21]). Як бачимо, Прохазка докладно відтворив речення, зберігши його образ і сенс (навіюється аналогія між перехнябленою хатиною, перевернутою навзнак безпомічною комахою і знесиленою старою), ритм (поділ на три синтагми з відповідною кількістю наголошених складів - 2 + 4 + 2 - та синтагматичним наголосом на їхніх прикінцевих лексемах: «хатина», «хрущик», «баба») і звучання (співгра шумних х, щ, ж, з та сонорного р в оригіналі і, відповідно, ch, s, z, z та r у перекладі створює враження глухого шарудіння від кволого руху). Натомість у Я. Рипачека зник указівний займенник, який установлює в уяві читача його просторову позицію щодо «тієї» хатини, а експресивне її порівняння замінене на означення «злиденна», котре разом з обставиною «на підлозі» робить речення описовим.

Отже, чеську перекладну стефаникіану розпочали різноспрямовані празькі часописи: анархістичний «Novy kult», декадансне «Moderni revue» і широкопрофільний тижневик «реалістичної» партії Масарика «Besedy Casu». Наскільки нині відомо, А. Прохазка першим у Чехії переклав Сте- фаника -- спочатку німецькою, а потім чеською мовою, відповідно розпочавши й завершивши перший рік чеськомовного Стефаника.

Стефаникознавчий дискурс

Як далі розгорталися події в царині літературної критики? У квітні 1902 р. «Slovansky prehled» опублікував схвальний відгук на третю Сте- фаникову збірку «Дорога» під криптонімом «ch.» Її автором був Войтєх Прах, як правильно здогадувалися Мечислав Кргоун та В. Полєк [8, с. 42], а не В. Харват, як помилково зазначив Ф. Погребенник [див.: 1, с. 148]. Вінценц Харват, котрий народився 1889 р., не міг бути автором цієї публікації. Натомість В. Прах (1874-1927) дебютував перекладом українських народних казок у тижневику «Cas» (1899), переклав новелу «Палій» у «Besed-ах Casu» (1902), постійно інформував про політичне та культурне життя Буковини й Галичини у «Slovansk-ому prehled-і», покажчик змісту якого підтверджує належність згаданого криптоніма саме цьому літераторові [див.: 27, с. 495].

Автором першого літературно-критичного портрета, присвяченого Стефаникові, став Б. Лепкий. Зародившись із доповіді, котру викладач Ягеллонського університету і член «Слов'янського клубу» Лепкий виголосив у Кракові 1903 р., цей нарис вийшов у світ українською, польською, хорватською, німецькою мовами. У ледь скороченому чеському його варіанті, що був видрукуваний у «Slovansk-ому prehled-і» 1904 р., стисло висвітлено життєвий шлях митця, охарактеризовано кожну з трьох виданих на той час збірок, викладено імпресіоністичні враження, спостереження й роздуми з приводу багатьох новел і пов'язані з ними ремінісценції. Б. Лепкий навіював читачеві відчуття нерозгаданої таємничої сили - тендітної і потужної, жахливої і величної, що нуртує у творчості неперевершеного маляра людської душі.

Зрозуміло, що чеські критики часто орієнтувалися на розвідки Ле- пкого та інших українських колег. Від Франкової концепції національного письменства й місця в ньому автора «Новини» відштовхувалися Йозеф Дима, Алоїс Коуделка, Ян Г. Махал, В. Харват. У найбільшій чеській енциклопедії «Науковий словник Отта» Карел Штєпанек (18631932) майже дослівно навів Франкову оцінку, вирізнивши серед молодих українських митців, наснажених імпресіонізмом, неоромантизмом і декадансом, «дуже талановитого й оригінального Вас. Стефаника» [25, с. 243].

На статтю Лесі Українки «Писателі-русини на Буковині» (газ. «Буковина», 1900) покликався Франтішек Штінґл (1868-1944), порівнявши покутського новеліста з Ю. Федьковичем та О. Кобилянською [26]. Серед українських літературознавців така комбінація не прижилася зі зрозумілих причин, а от чехи інколи вдавалися до неї. До речі, сама авторка відомого огляду ідею зіставлення Стефаника з Федьковичем запозичила з передмови Степана Смаль-Стоцького до першодруку «Синьої книжечки» 1899 р.

А. Коуделка (1861-1942), якого шанобливо називали «чеським Ме- цофанті» за те, що перекладав із багатьох мов, зокрема з української, дав характеристику доробку видатного прозаїка [12, с. 743], узявши за основу працю Олександра Грушевського «Сучасне українське письменство в його типових представниках» («Літературно-науковий вістник», 1908).

Чеських критиків цікавила експресивна поетика Стефаника. За спостереженнями Й. Дими, до жанру оповідання належить «Палій», а решта творів - психологічні образки, які показують сильних героїв у драматичних життєвих ситуаціях (їх цілковито захоплено вихором долі й кинуто із трагічною раптовістю в безодню пристрастей). Характерні риси стилю цього прозаїка - стислість, уривчастість, навмисні прогалини в поетичному викладі, які читач має заповнити власною уявою, щоб оживити персонажів із їхніми суворими жестами та нестримними вигуками пристрасті, болю й подиву, з їхніми тихими зітханнями і звинуваченнями [11].

Питань змісту й форми Стефаникових новел торкалися професор Карлового університету Я. Махал (1855-1939) в огляді слов'янських літератур, опублікованому в колективній монографії «Slovanstvo. Obraz jeho minulosti a pfitomnosti» (Praha, 1912) та його учень, уже згаданий В. Харват (1889-1947), відомий україніст, автор низки вагомих стефанико- знавчих публікацій у міжвоєнному двадцятилітті, котрому належить вдале образне означення новеліста як «шліфувальника діамантів». В одній зі статей Харват писав: «Коротке оповідання в мистецькій робітні

Стефаника зазнало найвитонченішого опрацювання. Його стиль самобутній: ущільнений, короткий, виразний і свіжий. Історію, яка б надихнула іншого письменника на довгу новелу, Стефаник вражаюче змальовує на двох-трьох сторінках» [28, с. 75].

Царина перекладу

Хто інтерпретував українського новеліста чеською мовою? Які твори найчастіше привертали перекладацьку увагу? У яких виданнях їх друкували?

В. Полєк, очевидно, спираючись на публікації О. Зілинського та Ф. Погребенника, твердив, що до 1917 р. з'явилося понад 70 чеських версій оповідань українського автора [8, с. 42]. Щоправда, невідомо, чи не є деякі з них передруками (а таке часто траплялося), тому бібліографічно задокументовані публікації потребують уважного дослідження de visu.

Користуючись ресурсами мережі чеських цифрових бібліотек, я віднайшов понад пів сотні прижиттєвих перекладів 30 творів Стефаника, а також близько десятка передруків. Загалом з усіх п'яти Стефаникових книжок, виданих на батьківщині письменника за його життя, найбільшу увагу тодішніх чеських тлумачів привернула «Синя книжечка», а з- поміж новел - «Новина», «Стратився», «Кленові листки» і «Моє слово» (кожен із тих творів мав у цьому національному контексті щонайменше по чотири чужомовні версії). Безперечно, процес реінтерпретації (появи серії перекладів твору) був викликаний розширенням рецепційного горизонту й естетичних потреб чеського читача.

Вийшло два окремі прижиттєві видання: у Празі 1905 р. - збірка «Povidky» («Оповідання») в перекладі Карла Рипачека, у Плзені 1911 р. - оповідання «Кленові листки» в перекладі та власним накладом Ярослава Розводи, який раніше, 1898 р., видрукував переклад драми І. Франка «Украдене щастя».

До першої книжки причетний знову ж таки А. Прохазка. Незабаром після того, як Каміла Нейманова розпочала із січня 1905 р. випускати бібліотеку перекладів «Knihy dobrych autoru», Прохазка став її редактором і запровадив правило: видавати щомісяця 25 числа по одному тому накладом 1000 примірників [13, с. 516]. Отак 25 липня вийшла сьомим випуском збірка Стефаника в перекладі К. Рипачека. Їй передували книжки француза Поля Адана, нідерландця Фрідерика ван Едена, поляка Станіслава Пшибишевського, бельгійця Еміля Вергарна, німця Фрідріха Ніцше й росіянина Леоніда Андреєва.

Автор перекладів К. Рипачек (1885-1957) перекладав із кількох європейських мов, зокрема скандинавських і фінської, а українську опанував іще під час навчання в гімназії [13, 1370]. Його чеськомовна версія «Povid-ок» була авторизованою. Ф. Погребенник висловив здогад, що, перебуваючи в липні 1905 р. в Празі, Стефаник зустрічався зі своїм перекладачем, обмірковуючи разом із ним композицію збірки [7, с. 219]. Це ймовірне припущення варто розвинути: якщо напередодні виходу книжки Стефаник відвідав Прагу, як і планував, у суботу 22 липня [9:3, с. 245], то мав би зустрітися й з А. Прохазкою, котрий у видавництві виконував також організаційні обов'язки, зокрема вів перемовини з авторами.

Переклад Рипачека й Прохазки давало досить повне уявлення про перший період Стефаникової творчості. Воно містило 20 новел з усіх чотирьох його збірок, які вийшли на момент публікації книжки перекладів: «Синя книжечка» («Синя книжечка», «Виводили з села», «Стратився», «Лесева фамілія», «Катруся», «Сама-саміська», «Осінь», «Шкода», «Новина»), «Камінний хрест» («Камінний хрест», «Лист», «Діти», «Вечірня година»), «Дорога» («Дорога», «Палій», «Злодій», «Кленові листки», «Скін») і «Моє слово» («Моє слово», «Суд»). Збірка отримала схвальні відгуки в часописах «Moravska orlice» (Брно, 1905), «Zvon» (Прага, 1906), «Ceska skola» (додаток «Ceskdho ucitele», Прага, 1906).

Крім уже згаданих літераторів, окремі твори перекладали Карел Рі- ґер («Скін» - «Pravo lidu», 1902), Франтішек Чігак («Камінний хрест» - «Rudd kvety», 1903), Станіслав Гевера («Лист» - «Hlas naroda», 1903), Франтішек Тмей («Святий вечір», «Лист», «Діти», «Шкода» - «Illustrovany svet», 1903), Франтішек Вотруба («Стратився» і «Шкода» - «Delnicky kalendar... na rok 1903»), Йозеф Коржан («Новина» - «Jitrenka», 1908; «Моє слово» - «Svet», 1917), Адольф Земан («Осінь», 1924), Франтішек Біцек («Злодій», 1935) та ін.

Після Першої світової війни до К. Рипачека долучився його двоюрідний брат, уже згаданий Ярослав Рипачек (1889-1946), який наприкінці 1921 р. змінив своє прізвище на Радимський. Під відповідними іменами він публікував переклад низки новел у щоденниках «Lidovd noviny» («Сама-саміська», 1920; «Підпис», 1921) та «Venkov» («Басараби», 1921; «Кленові листки», 1922; «Виводили з села», «Сон», 1925; «Ангел», 1926; «Май», 1927).

У міжвоєнному двадцятилітті Стефаника перекладали Марія Носкова - майбутня дружина Ольґерда Бочковського й лекторка чеської мови в Українському вільному університеті у Празі (УВУ), Марія Конечна - «велика прихильниця українців», як характеризувала її українська преса, невтомний Рудольф Гулька, котрий у 1920-х роках задокументував життя закарпатських українців у майже півтора тисячах знімків, а по Другій світовій війні видав кілька десятків книжок власних перекладів з І. Франка, В. Стефаника, О. Кобилянської, М. Коцюбинського, Г. Хотке- вича та інших авторів. У 1923 р., ще тільки-но задумуючи грандіозні плани, Гулька писав до Стефаника: «Берусь до сеї праці не із матеріальних користей, а лише щоб познайомити наше громадянство з визначними творами української літератури» [цит. за: 7, с. 266]. Ставши редактором двотижневика «Prastky», літературного додатка до друкованого органу Об'єднання господарських спілок тижневика «Zemedelskd druzstevni listy», Р. Гулька друкував там власні переклади новел «Вечірня година» (1928), «Камінний хрест» (1929), «Моє слово» (1937). На 1937-й рік він, як ствердив львівський щоденник «Діло» [2], переклав усі твори письменника. Щоправда, видати Стефаникову збірку «Ona - zeme» вдалося вже по війні, 1945 р.

Різнорідність рецептивного простору

Отож творчістю Стефаника цікавилися різнополюсні літературні осередки: «Чеська модерна», декадансний часопис «Moderni revue», гурт так званих анархістичних бунтарів, масариківські «реалісти»... Декаденти й нонконформісти-«бунтарі» навіть виявили особливу прихильність до українського автора, бо першими переклали його новели у своїх часописах та опублікували ранню й найповнішу за життя письменника його чеську збірку.

Значну роль у поширенні стефаниківського дискурсу відіграли популярні газети й журнали. Панорама таких видань надзвичайно строката: вони різні за регулярністю виходу у світ (щоденні, щотижневі, щомісячні) і функціональним призначенням (літературні, суспільно- політичні, наукові, популярні, робітничі, кооперативні). За географічним чинником переважала столична періодика (як-от: «Besedy lidu», «Zvon», «Rozhledy»), за нею йдуть часописи краєві (наприклад, у Брно видавалися «Hlidka», «Moravska orlice», «Lidovd noviny»; в Остраві - «Moravsko- slezska revue»; у Пльзені - «Plzenskd listy», «Cesky dennik») і містечкові - від двотижневика «Jitrenka», який виходив у Полічці на сході країни, до тижневика «Severocesky delnik» у Теплиці на заході.

Жанрово-функціональний спектр чеської прижиттєвої стефаникіа- ни не вичерпується часописною критикою і перекладом. Його складниками були наукові, освітні, довідкові, популярні та політичні публікації і навіть художнє читання: напередодні й після Першої світової війни письменник Юліус Полачек мандрував містами Чехії, декламуючи новелу Стефаника «Виводили з села» і твори Петра Безруча, Йозефа Махара, Станіслава Неймана, Антоніна Сови. Ім'я «чудового письменника і знавця селянської душі» фігурувало в політичному наративі Яроміра Неча- са, який підтримував змагання українців за власну державу. Згодом УВУ вшанував Василя Стефаника званням почесного доктора, а провідний поет «Празької школи» Євген Маланюк писав 1925 р.:

І ось - Стефаник і Куліш,

Ось - Коцюбинський, Леся - квіти

Степів страждальної землі,

Народу самостійні діти!

А то підземно загуде

Вулканом націй ціла раса -

І даром божеським гряде

Нам Прометеїв дух Тараса [6, с. 153].

Отже, розпочавшись відкривавчими статтями І. Франка, першими спробами перекладу Стефаникових новел і полемічним зіткненням навколо них конкурентних літературних гуртів, рецепція прозаїка в розгалуженому й естетично диференційованому культурному середовищі Чехії розвинулася в міжвоєнному двадцятилітті в зацікавлене вивчення творчості художника слова й налагодження тіснішого чесько- українського літературного діалогу.

Література

1. Василь Стефаник у критиці та спогадах. Статті, висловлювання, мемуари / упор. Ф. П. Погребенник. Київ: Дніпро, 1970. 483 с.

2. Відгук смерти В. Стефаника в Чехословаччині. Діло. 1937. 19 січня. Ч. 11. С. 5.

3. В. Т. Переклади українських творів. ЛНВ. 1901. Т. 13. Кн. 1. С. 58.

4. Кобилянська О. Твори: У 5 т. Київ: Держлітвидав, 1962-1963.

5. Костецький І. Тобі належить цілий світ: Вибрані твори. Київ: Критика, 2005. 528 с.

6. Маланюк Є. Поезії. Львів: Фенікс Лтд., 1992. 686 с.

7. Погребенник Ф. Сторінки життя і творчості В. Стефаника. Київ: Дніпро, 1980. 350 с.

8. Полєк В. Твори В. Стефаника у Чехії. Стефаниківські читання. Івано- Франківськ, 1993. Вип. 2. С. 41-44.

9. Стефаник В. Повне зібрання творів: У 3 т. Київ: АН УРСР, 1949-1954.

10. Франко І. Зібрання творів: У 50 т. Київ: Наукова думка, 1976-1986.

11. Dyma J. Dva dobfi autofi // Moravska orlice. R. 43: 1905. C. 204. S. 1.

12. Koudelka A. Rusinskd pisemnictvi // Hlidka. R. 25: 1908. C. 10. S. 742--745.

13. Lexikon ceskd literatury. Osobnosti, dila, instituce. Dil 3 (sv. 1, 2). Praha: Academia, 2000. 1522 s.

14. Neumann S. K. Nova kampan? // Neumann S. K. Spisy. Stati a projevy: [Sv. 1-6]. Praha: Odeon, 1964. Sv. 1. S. 264-268.

15. Neumann S. K. Od redakce a administrace // Neumann S. K. Spisy. Stati a projevy: [Sv. 1-6]. Praha: Odeon, 1966. Sv. 2. S. 223-227.

16. Novy velky ilustrovany slovnik naucny: [Sv. 1-20]. Praha: Gutenberg, 1934. Sv. 20. 137+XXX+157 s.

17. Prochazka A. Mortuus o mladd generaci z konce stoleti // Prochazka A. Polemiky. Praha: K. Neumannova, 1913. 118 s.

18. Przybyszewski S. Listy: [T. 1-3]. Warszawa: Parnas Polski, 1937. T. I. 375 s.

19. Stefanik V. Modra knizka / Prel. O. C. [O. Cmunt]. Besedy Casu. R. 6: 1900-1901. C. 8: 18.11.1900. S. 57-58.

20. Stefanik V. Sama, samotinka / Prel. A. Prochazka // Moderm revue. Sv. 12: 1900- 1901. Sesit 3: 08.12.1900. S. 111-113.

21. Stefanyk V. Sama, samotinka / Prel. dr. Jar. Rypacek // Lidove noviny. R. 28: 1920. C. 646. S. 1.

22. Salda F. X. Stare modly nove natrene // Lumir. R. 28: 1899-1900. C. 20: 01.04.1900. S. 237-238.

23. Salda F. X. Svetova knihovna // Soubor dila F. X. Saldy: [Sv. 1-22]. Praha: Melantrich, 1951. Sv. 13. S. 176-178.

24. Salda F. X. Z dopustem osudu - individualiste // Lumir. R. 28: 1900. C. 22: 20.04.1900. S. 262--264.

25. Snk . Literatura maloruska // Ottuv slovnik naucny. T. 22. Praha: J. Otto, 1904. S. 241-244.

26. Stingl F. Literatura rusinska // Vlasf. R. 19: 1902-1903. C. 6. S. 560563.

27. Ukazatel ke IV rocniku Slovanskeho prehledu // Slovansky prehled. R. 4: 1902. C. 12. S. 493-497.

28. V. Ch. . Vasyl Stefanyk // Slovansky prehled. R. 19: 1927. C. 1. S. 7576.

Размещено на Allbest.ru