Терміни "покаяние" та "покаяти ся" у "Повісті временних літ"

Размещено на http://www.allbest.ru

Терміни «покаяние» та «покаяти ся» у «Повісті временних літ»

Тетяна Вілкул

THE TERMS «REPENTANCE» AND «TO REPENT» IN THE TALE OF BYGONE YEARS

The article is devoted to the terminology of repentance in one of the elder Old Rus texts. In more strictly sense we analyze the using of the noun «repentance» («pokayanie») and the verb «to repent» («pokayati sya») in the Primary Chronicle. The task is to study the word occurrences and to find out what triggered their appearance. While the semantics of repentance is developed in the fields of the history of the church law, medieval spiritual life and literature, the general problems of the relationship between man and world in the Middle Ages, the use of those words in the chronicles and other historical narratives attracts less scholar attention. However, it was argued that the chroniclers willfully pointed to the sins committed by the Rus princes by their lifetime to turn God to mercy. First of all, it should be noted that words «to repent» and «repentance» occur in the Primary Chronicle in relatively few entries. In particular, they are completely absent in the story on the emerging of Rus. The very first occurrence is the narrative about the «pagan reform» of Vladimir Sviatoslavich in 980. In total there are slightly more than a dozen contexts, which imply they were not used in everyday descriptions. Besides, the Primary Chronicle, unlike the sources of the 2nd half of the ХІІ - ХІІІ c., practically does not use the word «repentance» in descriptions of the princes' deeds. The only exception is the figure of Vladimir Sviatoslavich, involved in the most important for medieval authors the story of the baptism of Rus. That is, the name of prince put in repentance context due to a topic of a baptizing. As it seems, in all other cases scribes avoided a mention of princes in those passages, where words «repentance» and «to repent» were used explicitly.

Key words: Old Rus, Old Russian Primary Chronicle, Old Russian chronicles, medieval literature.

Статтю присвячено дослідженню термінології покаяння у старших давньоруських текстах. Якщо точніше, вивчається використання іменника «покаянье» та дієслова «покаяти ся» у «Повісті временних літ». Нашим завданням є простежити усі випадки слововжитку і спробувати з'ясувати, що спонукало до їх появи. Тоді як семантика покаяння розробляється в працях з історії церковного права, середньовічної книжності та духовного життя, загальних проблем взаємин людини і світу в середньовіччі, використання цих слів у літописах та інших історичних наративах привертає менше уваги гуманітаріїв. Стверджувалося, що іще за життя князів літописці радо відзначали скоєні тими гріхи, щоб змилостивити Бога. Насамперед треба вказати, що слова «покаяние» та «покаяти ся» ПВЛ вміщує порівняно в небагатьох статтях. Вони повністю відсутні в описах початку історії та язичницької Русі йуперше з'являються в оповіді про «поганську реформу» Володимира Святославича 980 р. Загалом нараховується лише трохи більше десятка контекстів, що означає, що ними не розмінювалися в буденних описах. Крім усього іншого, Початковий давньоруський літопис, на відміну від джерел 2-ї пол. ХІІ та ХІІІ ст, практично не вживає слово «покаяние» в описах діянь князів. Єдиним винятком є згадки Володимира Святославича, коли освітлювалася найважливіша для історії Русі, з точки зору середньовічних авторів, подія охрещення. Відтак, ім'я князя потрапило у відповідний контекст виключно через висвітлення теми охрещення. В усіх інших випадках книжники, схоже, намагалися уникати імен князів у тих місцях, де експліцитно згадувалися «покаяние» та «покаяти ся».

Ключові слова: Давня Русь, «Повість временних літ», давньоруські літописи, середньовічна література.

«Покаяння» належить до центральних понять у світосприйнятті середньовічної давньоруської християнської людини. Семантика «покаяння» розробляється у численних працях, що дотичні до теми духовного життя, книжності, проблем взаємин людини і світу в середньовіччі Доповідь була виголошена на міжнародній науковій конференції «Феномени каяття та спокути в історії та художній літературі», яка відбулася 10 грудня 2021 р. в Національному університеті «Чернігівський колегіум» ім. Т.Г. Шевченка. Напр.: Подскальски Г. Христианство и богословская литература в Киевской Руси (988-1237 гг.). Subsidia Byzantinorossica. Т. 1. Санкт-Петербург, 1996. С. 242-280, 304-318; Романов Б.А. Люди и нравы в Древней Руси. Историко-бытовые очерки XI-XIII вв. Ленинград: Изд-во Ленинградского университета, 1946. С. 86, 174-176 и др.; Верещагин Е.М. Христианская книжность Древней Руси. Москва; Берлин: Директ-Медиа, 2014. С. 78, 200 ^и др.. Окремі аспекти розроблялися у працях, які стосуються церковного права, відображеного в церковних уставах та кормчих Напр.: Корогодина М.В. Кормчие книги XIV - первой пол. XVII в.: В 2-х т. Т. 1: Исследование. Т. 2: Описание редакций. Санкт-Петербург: Альянс-Архео, 2017. 600 с.. Детально досліджувалася біблійна термінологія. Зокрема, відзначалося, що відповідник давньослов'янського «покаяние» в давньоєврейському оригіналі позначає «повернення». У релігійному контексті «повернення» розумілося, що людина зрікається всього злого й звертається до Бога. Цим визначено сутність навернення, нерозривно пов'язаного зі зміною усієї поведінки та прийняттям нового образу життя. Таке розуміння вплинуло й на давньогрецький відповідник у Септуа- гінті рєтауош (переворот, зміна в умі), вивчалися латинські та давньослов'янські аналоги (споріднені з іншим словом, «пеня»-розплата, покарання, та ін.) Камчатнов А.М. Перевод и благочестие. Одиссей. Человек в истории. Язык Библии в нарративе. Москва: Наука, 2003. С. 23-29.. Менш дослідженими в цьому плані є окремі літописні пам'ятки. Відзначалося, що літописці вказували на гріхи князів ще за їхнього життя. Це вважалося необхідною умовою покаяння, яке власне було засобом змилостивити Бога й уникнути жорсткого покарання Данилевский И.Н. Эсхатологические мотивы в Повести временных лет. У источника. Сб. статей в честь чле-на-корреспондента РАН Сергея Михайловича Каштанова: В 2-х частях. Москва: Институт всеобщей истории РАН, 1997. Вып. 1. С. 172-220..

Спробуємо дослідити узус укладачів Початкового літопису, аналізуючи комплекс записів «Повісті временних літ» (далі: ПВЛ), де зустрічаються слова «покаяти ся» та «покаянье». Для цього нам потрібно простежити всі випадки слововжитку і спробувати визначити, що спонукало до їх появи. Насамперед потрібно відзначити, що загалом нараховується лише трохи більше десятка контекстів, де аналізоване слово присутнє у ПВЛ. Це наводить на думку, що вислів був «сильним», ним не розмінювалися в буденних описах.

Передовсім впадає в око, що це слово практично відсутнє в описах початку історії та язичницької Русі. Вперше воно з'являється у ПВЛ в оповіді про «поганську реформу» Володимира Святославича 6488/980 р. Йдеться про утвердження «загальноруського» пантеону з кількох божеств, повеління «поставити» кумир Перуна в Новгороді та гареми князя, подібні до тих, які колись були у ветхозавітного царя Соломона. Князь «посади» 300 жінок у Вишгороді, 300 - у Білгороді та 200 - на Берестові й, аналогічно, у Соломона було 700 жінок та 300 наложниць. Педалювання поганських звичаїв безпосередньо перед охре- щенням у певному сенсі також належало до наративу про охрещення: на контрастному тлі дій язичників розгорталася оповідь про підготовчий етап, саму подію та подальше благочестя Русі. Наша перша згадка дієслова «покаяти ся» передує об'ємним цитатам із Книги Притч про злих та добрих жінок (Прит. 5:3-6 та Прит. 31:10-32). Пасажі про злих та добрих жінок відштовхувалися від опису гаремів та роздумів літописця про різну долю двох правителів. Якщо Соломон був мудрим, то «на конець погибе», тоді як Володимир «бі невіголось... а на конець обріте спасенье». Далі книжник переходить до оповіді про злих жінок, не вартих зусиль, котрі на них витрачаються. Після цього за асоціативним зв'язком згадує ще «добрих» і змальовує портрет ідеальної доброї дружини за Книгою Притч. Центральним ланцюжком, що пов'язує елементи такої складної побудови в одне ціле, є саме згадка про покаяння Соломона: «якоже рече Соломань покаяв ся о женах» Тут і далі напівжирним виділено текст із термінами, які нас цікавлять. Цитати подано у спрощеній орфографії, збережено «ять» та «ери», виносні й титла не розкриваються. Див.: Лаврентьевская летопись. Полное собрание русских летописей. Т. 1. Москва: Языки русской культуры, 1997. Стп. 80. Р. 17. Усі п'ять головних списків ПВЛ, а також 3 рукописи Новгородського першого літопису зіставляються у: The Povest угетеппукН let: An Interlinear Collation and Paradosis. Ed. by Donald Ostrowski. Harvard Library of Early Ukrainian Literature. Vol. X. P. 1-3. Cambridge: Massachusetts, 2003. Р. 577.. Треба сказати, що в літописному тексті це чи не єдиний випадок, коли власне покаяння не стало продуктивним у християнському сенсі, бо Соломон все одно «погибе». Проте, можливо, чернець-літописець сподівався, що цей повчальний епізод вплине на його читачів, які не дозволятимуть собі навіть подумки захоплюватися чужою красою.

На наступну згадку натрапляємо у статті 6494/986 р. перед «Промовою Філософа». Оповідається знаменитий сюжет випробування вір, у якому іудеї, прийшовши до Володимира, зневажливо кажуть про Христа, що це той самий, «егоже мы распяхомь». Їхні промови коментує грецький «Філософ», не названий на ім'я книжник із Візантії, діалоги з яким завершували випробування вір. Мовляв, справді, «в того віруем», а далі дуже коротко нагадує князеві канву новозавітних подій: пришестя Христа передрекли пророки, іудеї їх «претирали» й «побивали», а коли Ісус «распятье прия», не справдили очікувань Бога: «на сихь же ожидаше покаянья. за .м. и за .s. літ. и не покаяше ся» (так хибно Лавренті- ївьский список, решта списків «покаяша ся») Лаврентьевская летопись... Стп. 87.13-14; Povestvrеmennykh let. Р. 643.. Некаяття спричинило завоювання Єрусалима та знищення Храма римлянами. З одного боку, коментар Філософа ілюструє ідею, що хто не покаявся, не заслуговував на прощення. Знищення їх було правомірним. З іншого - є відповіддю на зневажливі слова іудейського посольства.

Далі книжник вміщує об'ємну «Промову Філософа», ведучи виклад від Творення Світу через історію патріархів, Ізраїльського, Іудейського царства та кількох «полонів» Єрусалима до Христа і Вселенських церковних соборів. Уся вона щільно насичена біблійним матеріалом. Новозавітна історія включає явні та приховані цитати з Євангелій. В епізоді учительства Ісуса див.: «послаше оучнки своя проповідати црство. нбсное. [и] покаянье в оставленье гріхвь» Лаврентьевская летопись. Стп. 103.14-16; Povest vrеmennykh let. Р. 788-789. Не відзначено у коментарях до видань Початкового літопису, див., напр., одне з останніх: Повесть временных лет / Пер. Д.С. Лихачева, О.В. Творогова; комментарии А.Г. Боброва, С.Л. Николаева, А.Ю. Чернова, при учас-тии А.М. Введенского и Л.В. Войтовича. Санкт-Петербург: Вита Нова, 2012. 513 с.. Йдеться про ранньохристиянські навернення, відображені у Євангеліях. Тут близько до тексту процитовано Лк. 24:479.

В оповіді про одруження Володимира Святославича на сестрі василевсів, цариці Анні, під 6496/988 р. укладач ПВЛ уводить елементи діалогів. У словах візантійської царівни йдеться про те, як вона із великим сумом не бажала розлучатися з родичами та подругами й мало не відмовилася подорожувати в чужу землю. Брати нібито умовляли її зробити добро для обох земель, рідної Грецької та чужої поки що Руської. Головним аргументом у їх промовах було: «еда [так помилково Лаврентіївський, інші рукописи вірне: егда] како обратить бъ тобою. Рускую землю в покаянье» Лаврентьевская летопись. Стп. 110.21-22; Povestvremennykh let... Р. 851. Словарь древнерусского языка ХІ-ХІУ вв. Т. 2. Москва: Институт русского языка, 1989. С. 342.. Тут маємо своєрідне передречення подій. Йшлося про те, що царівна своїми діями сприятиме охрещенню, як пізніше й сталося. Коли, здобувши Корсунь, Володимир хворів очима, саме царівна переконала його охреститися, обіцяючи чудесне зцілення. Покаяння фактично ототожнюється з охре- щенням й не виключено, що конструйовані літописцем діалоги також взоровано на євангельський текст (давньослов'янські цитати див. нижче).

Завершуючи величезний наратив про охрещення, укладач ПВЛ на закінченні статті 6496/988 р. звертається до сюжету, як зібрали дітей знаті та віддали їх учитися «книгам». Так здійснилося «просвещение» Руської землі, передбачене вже у пророцтвах. Свої слова він підкріплює великою серією біблійних цитат, пов'язаних з «просвещением», благословенням і вибором Господом «нових людей», хвалами від людей Богові, радістю служіння. Урочисте славослів'я Богові включає вислів про взірцевих руських християн раннього періоду. Істинний Бог протиставляється колишнім кумірам: Господь перебуває «въ вЄки хвалим... пЄваем.„», «а демони проклинаеми от блТоверныхъ мужь и от говеиныхъ женъ» (у Лаврентіївському, Радзивілівському та інших списках, залежних від суздальської групи, прочитується «вЄрньіх», але в Іпатіївському та Новгородському 1-му літописі вжите саме архаїчне «говЄиньи» - `благоговійний, благочестивий'11), «иже прияли суть крещенье и покаянье. въ отпущенье греховъ. новии людье хсьяньстии» Лаврентьевская летопись. Стп. 120.31-121.3; Povest vremennykh let. Р. 943-944.. Знову використано цитату з Лк. 24:47 про покаяння, пов'язане з відпущенням гріхів. Пор.: «и проповедати ся въ имя его покаанию. и оставлению грехомъ. въ всехъ языцехъ. начьнъше отъ Іерслма» Апракос Мстислава Великого / Под ред. Л.П. Жуковской. Москва: Наука, 1983. С. 54 (арк. 22а). Грецький текст див.: Novum Testamentum Graece, post Eberhard et Erwin Nestle, ed. Barbara et Kurt Aland, Johannes Karavidopoulos, Carlo M. Martini, Bruce M. Metzger. Stuttgart, 1979. Р. 245.. Замість складного виразу «проповедати ся в имя его покаанию.» літописець уживає поряд «крьщенье и покаянье». Що цікаво, книжник застосовував, ймовірно, кілька версій із відомих йому рукописів Євангелія, оскільки використано синонім із пари «оставле- ние»/«отпущение» гріхів у цитаті в цьому біблійному вірші Альберти А. Лексические и текстовые особенности церковнославянских Евангелий. Slavia Christiana. Язык. Текст. Образ. Римские Кирилло-Мефодиевские чтения. Selecta. Славянское средневековье. Богослужение. Книжность. Язык. Москва: Индрик, 2018. С. 29-52, зокр. с. 40.. До речі, в євангельському тексті кілька разів зустрічається «крьщение въ покаяние» (або «.на.»). Окрім названого запозичення з Лк. 24:47 пор. інші вірші, що прочитувалися на службах, за текстом Апракоса Мстислава Великого. Мт. 3:11 (слова Ісуса) «азъ оубо крьщаю вы водою въ покаяние.» (арк. 184, в. 11). Мк. 1:4 «бысть Иоанъ крьстяи въ поустыни. и проповедая крьщение на покаяние.» (арк. 184, г. 7). Лк. 3:3 (про Ісуса) «.проповедая крьщение на покаяние.».

Наступна згадка з'являється після перерви, вже в оповіді про завершення шляху Володимира Святославича 6523/1015 р. Точніше - у тих роздумах, що йшли після опису похорон. Книжник пише про те, яке значення для Руської землі мав князь-хреститель. Спочатку протиставляються етапи його життєвого шляху - усе те, що передувало хрещенню і йшло після головної події. Див.: «аще. [усі списки окрім Лаврентіївського + в погань- ствЄ.] на скверньную похоть желая. но послЄжє прилежа к покаянью» Лаврентьевская летопись. Стп. 131.2-4; Povest v^mennykh let. Р. 1030.. У кількох словах подано, так би мовити, резюме історичного наративу. Частина його розгорталася поді- єво, включаючи сюжет про облаштування кількох сотень жінок князя під Києвом та його розпусний норов. Щоправда, літописець не зауважує повну зміну способу життя в цьому сенсі, натомість пропонує ідеальний портрет «доброї жони» під 980 р., а під 6504/996 р. акцентує інший аспект, виключне миролюбство після охрещення - Володимир нібито жив «миром» із усіма «окольними» князями. Під 1015 р. книжник розмірковує про причини поведінки хрестителя за часів його поганства й виправдовує усі «съгрешения» незнанням. Див. фрагмент, відсутній у Лаврентіївській гілці рукописів ПВЛ, але присутній в Іпатіїв- ському, Новгородському 1-му та новгородсько-софійських зводах: «(аще) ... в нєвЄжьст- вЄ. етера быша сгрешения. послЄди же расыпаша ся. покаяньемь и млстнями» Povest v^mennykh let. Р. 1031 (ПВЛ, 131.5b-c); Ипатьевская летопись, Полное собрание русских летописей. Т. 2. Москва: Языки славянской культуры, 1998. Стп. 117.. Через кілька рядків подано роздуми про протилежні долі. Хтось міг прожити усе життя праведником, а наостанок вчинити «неправду», через що «вся правда его не воспомянеть ся». Натомість інші «развращено пребывають», проте наостанок змінюють життя й очищуються від гріхів. Див.: «и кь смрти вьспомянуть ся. и покаяньемь добрымь очстить гріхьі» Povest vremennykh let. Р. 1033-1034 (ПВЛ, 131.5k-1).. А також: «покааньемь расыпа гріхьі своя [Хлєбніковський +и] млстнями» Пор. ПВЛ, 131.5b-c та 131.5w, Povest vremennykh let. Р. 1035.. Ці роздуми кореспондують з розглянутим вище сюжетом про «покаяння» під 980 р., де протиставлено долі Соломона та Володимира. Взагалі ж ідеться про наскрізну тему ПВЛ та інших ранніх давньоруських авторів, таких як митрополит Іларіон - про те, що Русь пізно прийняла хрещення, але її доля нічим не гірша від долі старших християнських народів.

Наступна згадка - в урочистій похвалі книгам під 6545/1037 р., де книги порівнюються з незліченою глибиною та річками, які напоюють «вселеньную». Зокрема укладач ПВЛ пише: «книгами бо кажеми и оучими есмы. пути покаянью. [и] мдрсть бо обріта- емъ» Лаврентьевская летопись... Стп. 152.13-14; Povestvremennykh let. Р. 1205.. З окресленої ролі книг очевидно, що йдеться не про будь-які тексти, а про духовні твори, які дозволяють навчити читачів шляхам покаяння.

Під 6676/1068 р. оповідь про розгром союзних військ кількох князів від половців супроводжуються виписками зі «Слова про казні Божі», яке у старій літературі вважалося твором св. Феодосія Печерського Зараз прийнято думку про анонімний твір: Подскальски Г. Христианство и богословская литература. С. 159. й побудоване на запозиченнях із давньослов'янського збірника «Златоструй» Милтенов Явор. Слово за засухата и за божиите наказания - текстологически и извороведско изследвание. Из-вестия на Института за български език «проф. Любомир Андрейчин». Кн. ХХХ. София: Институт за български език, 2018. С. 214-261, зокр., с. 222-224. Тому літопис незрідка прямо порівнюють зі «Златоструєм», за руко-писом ХІІ ст., Gippius, Alexey A. Reconstructing the original of the Povest vremennyx let: a contribution to the debate, Russian linguistics. Vol. 38. 2014. Р. 341-366, зокр., р. 354-359. Варто додати, що у цьому Слові «Златоструя» не використовується «покаяние» чи «покаяти ся» (переважно, вжито синонімічні заміни, зрідка «раскаяти ся», імен-ника взагалі немає).. Поразка у битві пояснюється гріхами, докладно оповідається про те, які наслідки спіткають тих, хто веде гріховний спосіб життя. Після чого бачимо неза- кінчене речення: «аще ли покаявше ся будемъ...» Лаврентьевская летопись. Стп. 168.3-4; Povest vremennykh let. Р. 1339.. Продовження його в цій фразі чи близьких до неї немає - не виписано, що відбудеться в такому разі, якщо («аще») відбудеться покаяння. Пор.: закінченне речення в «Златоструї»: «аще раскаявше ся въспять па- кы възвратим ся на праведное жите» Милтенов Явор. Слово за засухата. С. 244.. Лише на наступному аркуші ПВЛ знаходимо відповідник, хоча й неточний. Це означає, що йдеться не про розрив цитати, а про недописане вище речення. Див.: «аще ли ся покаемъ от злобъ наших. то акы чадомъ своимъ [по]дасть» [Господь] Лаврентьевская летопись. Стп. 169.16-18; Povest vremennykh let. Р. 1350-1351.. Цікаво також, що у «Златоструї» тут слово «покаяние» не вживається: «да аще ся всі'' преждереченых злъ [у групі рукописів: зълобъ] отврьжемъ» Милтенов Явор. Слово за засухата. С. 248.. Нижче книжник вміщує ще одне звернення до своїх читачів, знову неузгодженне. Пор. ПВЛ: «взищіте суда. избавите обидимаго. на покаянье придемъ» Лаврентьевская летопись. Стп. 169.24-26; Povest vremennykh let. Р. 1352., - а також «Слово о казнях...»: «взищіте соуда и избавите оби[ди]маго на покаяние оустрьмите ся...» Шахматов А.А. Повесть временных лет и ее источники. Труды отдeла дрeвнeрусской литeратуры. Т. IV. Москва; Ленинград: Изд-во АН СССР, 1940. С. 9-150, зокр., с. 107-108; Милтенов Явор. Слово за засухата. С. 243-248.. З цього випливає, що укладач ПВЛ випадково залишив чернетковий варіант, недоопрацювавши своє джерело. покаяние повість временний термінологія

Нарешті, останню згадку вміщено на завершенні «апокаліптичної» статті з цілим числом сотень років 6600/1092, в якій книжник розмістив згадки усіляких зловісних знамень (хвороби, через які в короткий час було продано 9 тис. гробів, нашестя невидимих «навьев»-мерців у Полоцьку, захоплення половцями людей). Усі злі події Господь навів: «веля нам иміти покаянье. и въстягнути ся от гріха и зависти и от прочихъ злыхъ дЬлъ неприязнинъ» Лаврентьевская летопись. Стп. 215.24-25; Povest vremennykh let. Р. 1721.. Враховуючи, що «неприязнь» було другим найменуванням диявола, це сильне висловлювання, хоча з конкретних проявів зла названо лише заздрість. Цікаво, що у «Златоструї» тут у паралельному фрагменті бачимо «сатану»: «отрицаем ся сотоны и всіх дЬлъ его и всіх злобъ его» Милтенов Явор. Слово за засухата. С. 251.. Також «Златоструй» вміщує великий перелік того, що «отлучаеть» людей від Господа: «...л'жами срящами . влъшбами клеветами , татбами . разбои блоудомъ и піяством. завистьми враждами» Там же. С. 250.. З нього укладачем ПВЛ використане лише «зависти».

У цілому, треба відзначити, що Початковий давньоруський літопис, на відміну від його літописних продовжень ХІІ ст. і пізніших, практично не вживає слово «покаяние» стосовно князів. Єдиним винятком є фігура Володимира Святославича, але в цьому випадку освітлювалася найважливіша для історії Русі подія охрещення. Якщо період охре- щення беремо в широкому контексті (вкупі з паганською реформою, як про це вже йшлося вище), то на нього припадає 9 згадок «покаяние» та «покаяти ся» із 13. Щільний зв'язок «крьщения» та «покаяния» викликаний не тільки змістовним наповненням. Подібні вислови модельовані за деякими виразами з Євангелія, іноді прямо запозичені з нього. Відтак, ім'я Володимира Святославича потрапило до відповідних роздумів літописців винятково через висвітлення хрещення. Ми не зустрінемо поряд із нашими термінами «покаяние» та «покаяти ся» жодного іншого князівського імені, при тому, що в давньоруській історії налічується доволі епізодів, де каяття з учиненого було б цілком доречним. Це означає, що, попри протилежну традиційну думку дослідників, Початковий літопис уникав експліцитних вказівок на гріхи князів, які включали б слова «покаяти ся» та «покаяние». Узагалі, відповідні терміни відсутні в типово світських статтях в оповіді про політичну боротьбу, війни, взаємини у князівському клані Рюриковичів. Хоча одного разу на «покаяние» натрапляємо в діалогах правителів (візантійської царівни та її братів-василев- сів), однак насправді йдеться про своєрідне передречення ролі цариці Анни в охрещені Руської землі. Усе сказане означає, що досліджувані слова належали до строго високого регістру. Очікувано, чимало висловів сполучається з біблійними цитатами та витримками з пам'яток церковно-книжного характеру.

References

Alberti, A. (2018). Leksicheskie i tekstovye osobennosti tzerkovnoslavianskikh Evangelij [Lexical and textual features of the Church Slavonic Gospels]. Slavia Christiana. Yazyk. Tekst. Obraz. Rimskie Ki- rillo-Mefodievskie chtenija. Selecta. Slavianskoe srednevekovie. Bogosluzhenie. Knizhnost. Yazyk - Language. Text. Image. Rome's Cyril and Methodius Readings. Selecta. Slavonic Middle Ages. Divine Service. Scribes. Language. P. 29-52.

Danilevskij, I.N. (1997). Eskhatologicheskie motivy v Povesti vremennykh let [Eschatological motives in the Tale of Bygone Years]. U istochnika. Sb. statej v chest chlena-korrespondenta RAN Sergeya Mixajlovicha Kashtanova: V 2 ch. - At the source. Collection of articles in honor of chlen-korrespondent RAN Sergei Mikhailovich Kashtanov: In 2 v. V. 1. P. 172-220.

Gippius, Alexey A. (2014). Reconstructing the original of the Povest vremennyx let: a contribution to the debate. Russian linguistics. Vol. 38. Р. 341-366.

Kamchatnov, A.M. (2003). Perevod i blagochestie [Translation and piety]. Odissej. Chelovek v isto- rii. Yazyk Biblii v narrative - Odyssej. A person in history. The Language of the Bible in Narrative. P. 2329.

Korogodina, M.V. (2017). Kormchie knigi XIV - pervoj pol. XVII v. V 2-x t. T. 1: Issledovanie. T. 2: Opisanie redaktzij [Kormchaia Books of the XIV - the first half of the XVII c. In 2 v. Vol. 1: Study. Vol. 2: Description of redaktions]. Alliance-Arheo. 600 p.

Miltenov, Ya. (2018). Slovo za zasukhata i za bozhiite nakazaniia - tekstologichesko i izvorovedsko izsledvanie [A Sermon on the drought and divine punishments - a textual and source study]. Izvestiia na Instituta za bulgarski ezik «prof. Liubomir Andrejchin» - Proceedings of the Institute for Bulgarian Language «prof. Liubomir Andreichin». B. XXX. Sofiia. P. 214-261.

Podskalski, G. (1996). Khristianstvo i bogoslovskaia literatura v Kievskoj Rusi (988-1237 gg.) [Christianity and theological literature in Kievan Rus (988-1237)]. Subsidia Byzantinorossica. Vol. 1.

Vereschagin, E.M. (2014). Khristianskaia knizhnost Drevnej Rusi [Christian bookish Old Rus' literature]. 209 р.

Вілкул Тетяна Леонідівна - доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ (Київ, Україна).

Vilkul Tetyana L. - Doctor of historical sciences, Leading Researcher of the Institute of History of Ukraine of the National Academy of Sciences of Ukraine (Kyiv, Ukraine).

Размещено на Allbest.ru