Проблематика роману М. Уельбека "Карта і територія"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Горлівський інститут іноземних мов ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет»

ПРОБЛЕМАТИКА РОМАНУ М. УЕЛЬБЕКА «КАРТА І ТЕРИТОРІЯ»

Комаров С.А. доктор філологічних наук, доцент,

завідувач, професор кафедри світової літератури

Анотація

Комаров С. А. Проблематика роману М. Уельбека «Карта і територія».

У статті запропонований аналіз роману М. Уельбека «Карті і територія» у ракурсі проблематики. Французький письменник торкається філософських, морально-етичних та естетичних питань, адже зосереджений на вічних питаннях людського буття (життя, смерть, самотність, нездатність людини ХХІ століття до налагодження стосунків з іншими), висуваючи на перший план проблему митця у сучасному світі та співвідношення реальності і мистецтва. Важливим представляється у романі і соціальний аспект: прозаїк критично відображає реальний стан суспільства, де визначальну роль відіграє культ споживання, робить проекцію у майбутнє. У ході аналізу проблематики роману розкривається алегоричний зміст назви книги.

Ключові слова: проблематика, самотність, смерть, мистецтво, суспільство споживання, карта, територія.

Annotation

Komarov S. A. Problems of M. Houellebecq's «La carte et le territoire».

The article offers an analysis of M. Houellebecq's «La carte et le territoire» from the point of view of problematics. The French writer touches on philosophical, moral and ethical issues, he focuses on the eternal issues of human existence (life, death, loneliness, alienation, the inability of man of the XXI century to establish relationships with others). M. Houellebecq shows the feelings of the protagonist of the novel - artist and photographer Jed Martin, who misses the past - especially lost feelings and opportunities. He loses his beloved woman and does nothing to get her back; communication with his father always seemed to him a test. After achieving fame and success, the artist closed himself in, distanced himself from people, lived and died in complete solitude. Another character in the novel, Michel Houellebecq, concludes that life is a difficult path to death.

The novel highlights the problem of the artist in the modern world and the relationship between reality and art, which is revealed by the example of Jed Martin and Michel Houellebecq. By killing the latter, the writer materialized R. Barthes's idea «the death of the author». This event correlates with the content of the title of the novel «The Map and the Territory». M. Houellebecq emphasizes the idea that art is more interesting than reality.

The social aspect is important in the novel: the prose writer critically reflects the real state of society, where the cult of consumption plays a decisive role; the author, also, makes a projection into the future. The writer believes that people have become victims of fashion, they are in search of goods all their lives. Depression and loneliness are further exacerbated by total consumption. M. Houellebecq conveys the atmosphere of moral and social crisis of modern world.

Key words: problems, loneliness, death, art, consumer society, map, territory.

Постановка проблеми

Французького письменника Мішеля Уельбека (народ. 1958 р.) вже давно визнано сучасним класиком європейської літератури, однією з найцікавіших і певною мірою «культовою» фігурою літературного процесу ХХІ століття. Серед основних тем творчості автора називають: самотність сучасної людини, роздуми щодо кризи західної цивілізації, суспільство споживання, людську сексуальність [3], [4], [6]. У своїх романах і поезіях митець прагне не тільки висвітити ці теми на матеріалі сучасного життя, часто роблячи проекції у майбутнє, але й критично осмислити їх.

Незмінність центрального персонажа (як правило, це відсторонений від соціуму чоловік 30-40 років, який знаходиться у стані депресії), загальний песимістичний пафос, проблемно-тематична і, певною мірою, поетикальна єдність книг, письменника дозволяє дослідникам казати про творчість автора як про гіпертекст [14]. «Карта і територія» (La carte et le territoire, 2010), роман який був відзначений Гонкурівською премією, теж виступає характерним зразком уельбеківського «канону», хоча має певні ідейно-художні особливості. На перший план М. Уельбек висуває проблему мистецтва, ставлення художника до творчості і суспільства - ці питання лунали і в ранніх творах, але були другорядними, або опосередкованими; в цьому ж романі вони так чи інакше пронизують весь текст і організують його структуру. У «Карті і території» вже немає радикально нового погляду на сучасний світ та його перспективи, відсутні й відверті еротичні сцени. Але все ж таки в цій книзі простежуються варіації наскрізних тем прози автора. Дослідження особливостей їх втілення у романі є перспективним завданням розвідки його ідейно-художнього змісту.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Публікації російського (2011), потім українського (2013), перекладів роману М. Уельбека «Карта і територія» супроводжувалися багатьма рецензіями, деякі з яких носять доволі критичний характер по відношенню до змісту і форми книги. Коментатори (зокрема, К. Мільчин [7], А. Наринська [8], С. Сіротін [10]) дорікають авторові у тотальному песимізмі, скепсисі, який пронизує і цей роман, вторинності тематики і підходу до її відтворення, а з іншого боку - у втомі, втраті М. Уельбеком певного запалу та безкомпромісності у критиці суспільства споживання. Ось характерне оціночне судження С. Сіротіна: «...за розлогими міркуваннями на теми мистецтва не видно, можливо, головного - пропозиції, як все ж таки ставитися до світу, де всім заправляють гроші. “Карта і територія” залишається містерією споживання. Які б прозріння не робив Уельбек на теми мистецтва, ясно, що він мислить суто споживацькими категоріями. З одного боку, це прагнення описати світ об'єктивно, з іншого, визнання поразки. Якщо тільки письменник сам готовий це визнати» [10]. О. Чанцев підкреслює зміну «емоційного градусу» уельбеківської нелюбові до людини: «Це мізантропія мало не прийняття, доросла і спокійна» [13]. У відгуку Д. Дроздовського вказується на особливу цінність для читача роману теми «пошуків справжності в нашому світі» [2]. Інтерес викликала стаття М. Сарнікова, присвячена образу Парижа у романі М. Уельбека - дослідник, характеризуючи топос і жанр книги («роман-колаж») [9], звертає увагу на «симулятивність» багатьох аспектів її художнього світу.

Серйозний науковий ракурс щодо роману «Карта і територія» обраний у статтях С. О. Шейпак [14] та І. В. Суслової [11]. В першій йде мова про інтертекстуальне прочитання твору у зв'язку з ідеями Ж. Бодрійяра, які М. Уельбек пародіює. І. В. Суслова, розкриваючи місце «Карти і території» в жанровій традиції роману про митця, також апелює до авторитету Ж. Бодрійяра (крім того, застосовує до аналізу роману концепцію А. Коржибськи), проводить паралелі з епопеєю М. Пруста «У пошуках утраченого часу» [11]. У розвідці Е. Харріс та Дж. Харріса [15] запропонований міждисциплінарний (літературознавство та географія) аналіз використання в книзі рис кримінального роману і белетризованої біографії.

Незважаючи на певну ступінь розробленості, роман М. Уельбека «Карта і територія» залишає простір для вивчення. Метою пропонованої статті є розгляд основних аспектів проблемного шару твору, який включає естетичні, філософські, морально-етичні і соціальні питання.

уельбек роман карта територія

Виклад основного матеріалу дослідження

Головний герой роману М. Уельбека «Карта і територія» - художник Жед Мартен. Оповідач описує його творчість (як сам процес, так і результат - картини та фотографії), непрості стосунки з оточуючими людьми - їх коло протягом його довгого життя (дія останньої частини роману, як часто буває у автора, переноситься в майбутнє) дуже вузьке: батько; жінки, з якими у нього був зв'язок (їх кількість не перевищує кількість пальців однією руки) - лише до однієї, росіянки Ольги, співробітниці компанії «Мішлен», він відчував щось схоже на кохання; агент; письменники Фредерік Бегбедер і сам Мішель Уельбек.

Домінуючий тон роману спокійний та меланхолійний і, на перший погляд, на відміну від попередніх уельбеківських книг, далекий від гостроти і конфліктності, яка виявлялася вже у назвах ранніх творів: «Залишитися живим» (Rester vivant, 1991), «Прагнення до щастя» (La Poursuite du bonheur, 1992), «Розширення поля боротьби» (1994), «Сенс боротьби» (Le sens du combat, 1996), «Інтервенції» (Interventions, 1998). «Письменник, немов загнаний у куток ранений звір, тихо і без боротьби підводить підсумок свого життя, і підсумок виявляється вельми невтішним» [5], - з цими словами одного з коментаторів твору дозволимо собі не погодитися. Хоча письменник і описує власну смерть (чи смерть свого персонажа Мішеля Уельбека), до того ж у формі жахливого вбивства, хоча він зображує майбутнє Європи, в якому не так вже й багато втішного, сприймати це треба, враховуючи авторську іронію та інтенцію до постійної гри з читачами.

Перша проблема, якої ми торкнемося у пропонованому аналізі роману «Карта і територія», - це людська самотність, відчуженість та нездатність сучасної людини до налагодження близьких стосунків з іншими. М. Уельбек передає нам почуття художника, який сумує за минулим (перш за все, втраченими почуттями та можливостями). Протягом більшої частини свого життя Жед не може визначитись, як буде краще вчинити, який крок йому допоможе стати щасливим. Так, він втрачає кохану жінку і не робить нічого, щоб її повернути: «Знаєте... - врешті сказав він. - Ольга. Вона кохала вас. Жед зіщулився на своєму стільці. - Хочу сказати, - провадив Бегбедер, - вона по-справжньому вас кохала. - І замовк, недовірливо розглядаючи його й хитаючи головою. - А ви дали їй повернутися в Росію. І не писали їй. Кохання. кохання це така рідкість. Ви так не вважаєте? Ніхто вам цього не казав» [12, с. 101]. Зрозуміло, що він не скористався можливістю залишитися з дорогою серцю людиною - через власну моральну слабкість, острах визначення в особистому житті, боязнь втратити індивідуальну свободу.

Так само нещасливо складаються його стосунки з батьком, хоча, багато у чому, через самого батька. Для Жеда спілкування з батьком завжди здавалося випробуванням. Нечасті зустрічі проходили дуже напружено, головний герой почувався ніяково, не знав як поводитись з рідним батьком: «Батько щось невиразно бурмотів, похитуючи головою. Жед обернувся до нього. Треба було б узяти його за руки, доторкнутися до плеча, але як? Він ніколи такого не робив» [12, с. 170]. Якась недомовленість завжди була у стосунках між сином і батьком. Цьому сприяло загадкове самогубство матері Жеда, обставини та причини якого він ніяк не міг з'ясувати. Двом близьким людям було однаково складно говорити про це. Лише незадовго до смерті батько Жеда трохи відхиляє завісу таємниці: «Знаю, вона була незадоволена тим нашим життям, та хіба це поважна причина для самогубства? Мені теж не подобалося те життя, мушу зізнатися, я не сподівався, що моя кар'єра архітектора зведеться до спорудження дурнуватих курортних комплексів для йолопів-туристів під наглядом шахраюватих і нестерпно вульгарних промоутерів; але дідько їх бере, робота є робота... Може, вона просто не любила життя, та й годі. Найдужче вразила мене розповідь сусідки, яка випадково зіткнулася з нею перед тим..Отож сусідка сказала, що вона була щасливою, неймовірно радісною і щасливою. Так, наче вона мала от-от піти у відпустку, докинула сусідка. Вона отруїлася ціаністим калієм і, схоже, померла відразу, я певен, що вона не страждала» [12, с. 170]. Батько, фактично, нічого не пояснює синові, адже погано знав свою дружину. Він завжди більше піклувався про свій розвиток як архітектора, хоча дуже кохав мати свого сина. Він припускав, що вона була нещаслива з ним, хоча вони майже ніколи не сварилися, визнає, що мало з нею розмовляв. Після народження Жеда вона не могла мати дітей, до того ж вона залишила свої заняття скрипкою. Самотність, відчуженість чоловіка, напевно, й спричинили її рішення піти з життя.

У цьому «майже ідеальному світі, з гарними дорогами і зручними супермаркетами» [7] батькові та сину простіше розмовляти про роботу, ніж про свої стосунки. «У латинських країнах для балачки поміж чоловіків середнього чи трохи пізнішого віку може вистачити політики; нижчі вікові категорії частенько полюбляють поговорити про спорт. Для людей, що перебувають під безпосереднім впливом англосаксонських цінностей, політику може заступати економіка та фінанси; за додаткову тему править література. Проте ані Жеда, ані його батька не цікавила по-справжньому ні економіка, ні тим паче політика. Жан-П'єр Мартен загалом схвалював спосіб управління країною, а в його сина з цього приводу навіть думки своєї не було; втім, перебираючи міністра за міністром, вони якось підтримували бесіду, поки підкотять візок із сиром» [12, с. 13-14], - так автор коментує першу в романі сцену зустрічі Жеда з батьком: їх відносини настільки відсторонені, вони настільки чужі люди, що у них практично немає спільних тем для розмов.

Найбільш відвертим батько виявив себе під час останньої зустрічі (вони традиційно, щорічно, вечеряли на Різдво) - так М. Уельбек нібито закільцьовує проблему батьків та дітей у творі. Батько розповідає про свою молодість, захоплення архітектурою, про спробу самостійної творчості у власній архітектурній фірмі, яка закінчилася нічим - він зайнявся будуванням типових курортних комплексів. Система («За моєї молодості провідною течією був функціоналізм, на ту пору він панував вже не одне десятиліття... <...> Функціоналісти посіли ключові позиції у всіх конкурсних комісіях....Я бився мов риба об лід» [12, с. 174-181]) та жага споживання, якій він піддався, зламали його бажання індивідуальності у мистецтві - архітектура і є мистецтвом, а не виробництвом безликих стандартних будівель. Власні ж проекти, які він намагався втілити у життя, так і залишилися лежати в старих папках у шафі.

Близьким за духом художнику Жеду став письменник Мішель Уельбек, який цінує справжніх людей, що не ховають свою сутність за масками та звертають увагу на внутрішні якості, а не на оболонку: «Щоправда, ви не одержимі тілом. Втім, зізнаюся, мені так легше» [12, с. 116]. У нього дійсно «тверезий» погляд на суспільство - це визнає навіть далекий від літератури батько героя («Якщо людина, котра отак захрясла у відчайдушному, смертельному повсякденні,... така людина, як оце мій батько, який так далеко зайшов темною стежиною, що вже опинився під покровом Смертного Мороку, звернула на існування такого письменника, як Уельбек, то вочевидь у цього автора щось-таки та є» [12, с. 15]).

Герой роману також міркує про стан сучасного суспільства. У цьому контексті виникає важлива для всієї творчості М. Уельбека проблема споживчої цивілізації. Письменник вважає, що люди стали жертвами моди, вони усе життя знаходяться у пошуку товарів: «.єдина вада сучасного суспільства, про яку вигаданий Уельбек говорить з пристрастю» - це “фашистський диктат маркетологів”, через який, зносивши, наприклад улюблену модель куртки, ви, скоріше за все, не зможете купити таку саму», «Вловлюючи у настроях споживачів очікування новизни, маркетологи прирікають їх на безнадійні виснажливі пошуки і вічне блукання поміж прилавками з продукцією, що постійно змінюється» [8], - такий коментар цієї проблеми одного з рецензентів. Увагу читача привертає, також, перелік різних брендів, всесвітньо відомих осіб, архітектурних будівель тощо, які насправді існують. Таким чином, підсилюється ілюзія того, що історія, викладена в романі, є реальною: «Враження таке, наче перебуваєш у Катарі чи в Дубаї; як по правді, обстава кімнати написана на основі рекламної світлини готелю «Емірейтс» в Абу-Дабі (Арабські Емірати), взятої з глянсового німецького журналу» [12, с. 3], «Були в нього і світлини самого Кунса, були й такі, де той у товаристві Романа Абрамовича, Мадонни, Барака Обами, Боно, Воррена Бюфета, Білла Гейтса. І жодна нічогісінько не додавала до особистості Кунса, на них він так і залишався гендлярем автомобілями «шевроле» з відкритим верхом, то була подобизна, яку він виставляв напоказ усьому світові» [12, с. 4]. Настрій депресії та відчуття самотності ще більше підсилюються в умовах тотального споживання.

Неможливо не вказати на те, що стосунки М. Уельбека з культом споживання доволі складні. З одного боку, він засуджує дух підприємливості та практичності, який пронизує життя сучасної людини; критикує людську жагу до нових покупок. З іншого - визнає, що кожна людина є споживачем, і нікуди від цього не дітися. «“Карта і територія” - це текст, безсумнівно, розумної людини, яка чудово знається на мистецтві, тому слід, напевно, вважати, що письменник вищий за соціальну обумовленість споживанням. З іншого боку, Уельбек саме впивається перерахуванням брендів і створенням ситуацій, де споживання виявляється особливо витончено», «двозначність видно у його відносинах із споживанням. У “Карті і території” письменник не представив жодної фантазії на тему альтернативного світу, де не було б споживання. Це, мабуть, означає, що він беззастережно сприймає сучасний світ» [5], [7], - спостереження можливо й справедливі, хоча рецензенти не враховують знову ж таки іронічну, або самоіронічну наповненість цих пасажів. У фіналі роману М. Уельбек висловлює думку про те, що цивілізація приречена на загибель - природа виявляється сильнішою індустріального світу.

Не дивлячись на те, що доля пропонувала Жеду багато можливостей стати щасливим та знайти себе в житті, він все одно так і не відчув себе повноцінно щасливим, як і його знайомий, Мішель Уельбек. Роман насичений депресивними та сумними нотами. Письменник, врешті-решт, доходить висновку, що життя - це не що інше, як важкий шлях до смерті: «Що ж, ви маєте раціє: життя моє закінчується, і я розчарований. Нічого з того, чого я сподівався, не збулося. Бували, звісно, цікаві моменти, та неодмінно були вони пов'язані зі страшенними труднощами, все доводилося видирати на силу Божу, жодного разу ніщо не дісталося мені даром, тепер мені все воно остогидло, і хочеться лише одного - скінчити своє життя без особливих страждань, тяжкої недуги чи інвалідності» [12, с. 210]. Ці слова романіст вкладає у вуста персонажа Мішеля Уельбека. Напевно, саме таке світовідчуття максимально близьке авторському.

У читача складається враження, що письменника тягне до смерті. Він доволі нестандартно, яскраво й водночас із жорстокістю описує загибель людини, зокрема, у сцені смерті Мішеля Уельбека. Письменник обставляє власну смерть з таким естетизмом та кривавістю, що за словами дослідника, йому б позаздрив Юкіо Місіма [10]. Один пластичний хірург перетворив тіло Уельбека на криваве місиво, у безформну масу, в якій, однак, Жед Мартен, який прибув на місце злочину, зміг розпізнати мистецтво. Провокатор Уельбек піддає саркастичній іронії традиційну думку про те, що художник до останнього повинний віддаватися мистецтву.

А поліцейський, що розслідував цю справу, медитує над трупами, призвичаюючи себе до видовища смерті: «Щоранку...він прямував туди, де складали живі трупи, не вживаючи ніяких заходів проти мух і хижаків. Отак йому поталанило, максимально напружуючи свої ментальні можливості, виконати заповіді Будди, викладені в його проповіді про зосередження: зосереджено споглядати посинілий труп, зосереджено споглядати тлінний труп, зосереджено споглядати спотворений труп, зосереджено споглядати труп, геть поточений хробаками. На кожному етапі треба було повторювати по сорок вісім раз: “Це моя доля, доля всього людства, мені від неї не втекти”» [12, с. 234]. Смерть треба навчатися розуміти за життя, переконаний автор.

М. Уельбека акцентує ідею про те, що на фоні затяжної депресії все втрачає цінність. Єдиний справді нейтральний висновок, який можна зробити читачу роману - «КАРТА ЦІКАВІША, НІЖ ТЕРИТОРІЯ» [12, с. 61] (це назва виставки Жеда). Всі інші висновки просякнуті безвихіддю та песимізмом: «Життя кінцеве і завершується смертю. У житті є добрі моменти, але вони не дістаються задарма, а взагалі все зазвичай закінчується інвалідністю і раком прямої кишки та, якщо пощастить, евтаназією. Добре, якщо вдасться накопичити грошей, тоді можна буде помандрувати, але за великим рахунком навіть гроші не врятують від туги» [7]. Самотність, смерть і старість - серед основних мотивів творчості М. Уельбека, в цьому романі, зокрема. Вони переслідують головного героя протягом усієї книги. Автор з гіркою іронією зауважує, що смерть вже не лякає європейців, адже у Швейцарії є свого роду евтаназія-комбінат «Диґнітас» (з лат. «гідність»): «Асоціація “Диґнітас” хвалькувато запевняла, що навіть у пору мінімальних навантажень обслуговує по сто клієнтів щодня. Ще невідомо, чи міг бордель “Бабілон ФКК Релакс-Оаз” похвалитися такою самою пропускною здатністю, хоч відчинявся раніше, а зачинявся пізніше (в “Диґнітас” можна було потрапити тільки під час робочого дня і до дев'ятої вечора в середу, коли контора переходила на особливий режим)» [12, с. 299]. Тема, безумовно, є дуже актуальною для сучасного Заходу. Як не згадати англійського постмодерніста І. Мак'юена, який за роман «Амстердам» (Amsterdam, 1998), у якому піднімається питання евтаназії, отримав Букерівську премію.

Можна припустити, що цим епізодом - описом власної смерті - М. Уельбек опредметнив відому тезу видатного французького філософа і літературного критика Р. Барта, яка згодом стала одним з принципів постструктуралізму і постмодернізму. У 1967 році Р. Барт публікує есе «Смерть автора» (La mort de l'auteur), у якому виступає проти практики традиційної літературної критики, де наміри та біографія автора включаються в інтерпретацію тексту (наприклад, роботи Ш. Сент-Бева, засновника біографічного методу, який приділяв першорядну увагу особистості автора для тлумачення його праць). Барт стверджує, що написане та його творець не мають відношення один до одного [1]. Погодимося і з думкою І. В. Суслової, яка вбачає у події вбивства героя Мішеля Уельбека намір створити «дистанцію між творцем і творінням, про необхідність якої неодноразово заявляв М. Уельбек, спростовуючи автобіографічні інтерпретації своїх романів» [11, с. 170]. Письменник таким сюжетним ходом прагне досягнути об'єктивності бачення власного образу в романі.

Описане у книзі вбивство Мішеля Уельбека корелює, також, з позначеною у назві антитезою «карта - територія». Не будемо детально зосереджуватися на трактування змісту назви - це вже зробили науковці (С. О. Шейпак [14] та І. В. Суслової [11]), пов'язавши його з ідеями А. Коржибськи та Ж. Бодрійяра. З тіла письменника-персонажа вбивця, як вже згадувалося, намагався зробити витвір мистецтва. Вбачаючи одне з семантичних наповнень назви роману у співвідношенні реальності («території») та мистецтва («карти»), перенесемо його на сенс цього вбивства.

Людина і письменник Уельбек, всі його фізичні вияви, місце в суспільстві, стосунки з іншими - все це є втіленням самої дійсності, «території», а після смерті він перетворюється на предмет мистецтва, «карту». Ця «копія» реальності - симулякр (втім, так само, як і образ самого Уельбека в романі), витісняє «оригінал» зі сфери існування, підміняючи собою. Так реалізується вже згадувана ідея, озвучена у назві виставки Жеда Мартена: «Карта цікавіша, ніж територія». Тобто, мистецтво виявляється цікавішим за реальність.

Фінал життя головного героя роману повертає нас до проблеми самотності, яке, взагалі, відображається автором достатньо прямолінійно. Читачу досить важко зрозуміти, чому після досягнення слави й успіху, художник закрився в собі й не забажав нікого впустити у своє життя або повернути минуле - свою кохану жінку. Натомість, він, досягнувши популярності, заробивши багато грошей, віддалився від людей у прямому сенсі: переїхав до бабусиного будинку у французькій глибинці, викупив навколишні землі, «поставив огорожу з дротяної сітки заввишки три метри, а зверху пропустив електричний дріт від генератора низької напруги» [12, с. 329], і почав жити у повній самотності. Зауважимо, що М. Уельбек зображує самотність не тільки в житті центрального персонажа, але й взагалі у суспільстві. Гірка правда сьогоднішнього дня така, що кожен живе для себе, але водночас, не може насолодитися навіть цією самотністю, бо держава проникає всюди й порушує вільний простір окремої особистості. Дім та автомобіль - все, що залишається людині, але уряд зрештою підбереться і сюди, - підкреслює автор.

Окрім моральних проблем, автор висвітлює й реальну дійсність європейського суспільства. Він передає атмосферу моральної та соціальної кризи, в якій знаходиться світ. Але у фіналі затятий скептик М. Уельбек пропонує певний вихід, принаймні для Франції: «економіка концентрується на обслуговуванні туристів, сільському господарстві і традиційних ремеслах, в результаті чого благополучно проминає усі кризи» [5]. Письменник використовує найпростіші, на перший погляд не варті уваги, речі для того, щоб відобразити оточуючий світ. Жед Мартен намагається зрозуміти сучасний йому світ крізь призму «крихітних згустків повсякденності» [5]. Герой ще юнаком знаходить на горищі у свого діда старий фотоапарат і «з головою поринув у те, що згодом сливе поглинуло усі його мистецькі студії, - систематичне фотографування речей, нагромаджених у цьому світі....Теки, холодна зброя, записники, картриджі, виделки - нічого не поминув його енциклопедичний розум у намаганні скласти повний каталог предметів, що їх виготовила людина за промислової доби» [12, с. 26]. Вже потім Жед звертається до фотографування дорожніх мішленівських мап, які зачарували його поєднанням лаконізму та інформативності: «Сутність новітньої доби, що полягала у науковому й технічному освоєнні світу, поєднувалася тут із самісінькою сутністю тваринного життя..в кожному хуторі, в кожнісінькому селі, хоч які малі вони були, відчувався трепет, відчувався гомін десятків людських життів, десятків чи сотень людських душ - одним судилося прокляття, а другим вічне життя» [12, с. 38], - так митець розгледів глибину і змістовну насиченість цих мап.

Висновки та перспективи подальших розвідок

Тож, ми бачимо, що роман М. Уельбека «Карті і територія» має не тільки філософсько-естетичний характер - адже зосереджений на вічних питаннях людського буття (життя, смерть, самотність, нездатність людини ХХІ століття до налагодження стосунків з іншими), висуваючи на перший план проблему митця у сучасному світі, але й соціальний - відображає реальний стан суспільства, де визначальну роль відіграє культ споживання. Перспективи розробки теми вбачаємо у дослідженні книги М. Уельбека в імагологічному ракурсі - аналізі картин світу й особливостей менталітету персонажів-представників Західної Європи (Франції, Швейцарії) і пострадянського простору (Росії, зокрема). Також, інтерес представляють і жанрові кореляції твору - аспект, який демонструє, в тому числі, постмодерністську поетикальну природу роману.

Література

1. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика. Москва: Прогресс, 1989. 616 с.

2. Дроздовський Д. Уельбек убиває Уельбека. https://vsiknygy.net.ua/shcho pochytaty/27095/

3. Дубин С. Действительно ли scripta manent? «Элементарные частицы» Мишеля Уэльбека два с половиною года спустя. Иностранная литература. 2001. № 5. С. 264-268. URL: https://magazines.gorky.media/inostran/2001/5/deistvitelno-li-scripta-manent.html

4. Кольауер М. Мішель Уельбек. Алхімія слова живого. Французький роман кінцяХХстоліття. Київ: Промінь, 2005. С. 285-293.

5. Кучерская М. В «Карте и территории» Мишель Уэльбек размышляет о расчеловечивании искусства. Издательство Corpus. 01 ноября 2011. URL: http://www.corpus.ru/press/houellebecq-michel-la-carte-et-le-territoire

6. Мальцев Я. В. Бытие-без-другого: ментальный портрет современника М. Уэльбека. Социум и власть. 2017. № 5 (67). С. 116-127. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/bytie-bez-dmgogo-mentalnyy-portret-sovremennika-kak-tema-romanov-m-uelbeka

7. Мильчин К. Капитан уныние. Газета.т. 14 ноября 2011. URL: http://www.gazeta.ru/culture/2011/11/14Za 3832566.shtml

8. Наринская А. Письма умного человека. Газета Коммерсантъ. 16 ноября 2011. С. 4. URL: https://www.kommersant.ru/ doc/1817184

9. Сарников Н. Образ Парижа в романе Мишеля Уэльбека «Карта и территория». RFI. 10/03/2011. URL: https://www.rfi. fr/ru/ obshchii/20110120obraz-parizha-v-romane-mishelya-uelbeka-karta-i-territoriya

10. Сиротин С. Мистерия потребления 232. Урал. 2013. № 8. С. 56-67. URL: https://magazinesgorkvmedia/ural/2013/8/misteriva-potrebleniva-232html

11. Суслова И. В. Портрет художника в контексте эпохи: двойная перспектива (роман М. Уэльбека «Карта и территория»). Вестник Пермского университета. 2013. Вып. 3 (23). С. 164-171. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/portret-hudozhnika-v-kontekste-epohi-dvoynaya-perspektiva-roman-m-uelbeka-karta-i-territoriya

12. Уельбек М. Карта і територія. Харків: Фоліо, 2013. 347 с.

13. Чанцев А. Мишель Уэльбек. Карта и территория. URL: http://bukvoid.com.ua/digest/2011/12/14/090843.html

14. Шейпак С. А. «Карта и территория» - роман-пастиш Мишеля Уэльбека. Филологические науки. Вопросы теории и практики. 2012. № 3 (14). С.109-114.

15. Harris A., Harris J. Is the Map More Interesting Than the Territory? A Post-Representational Approach to Michel Houellebecq's The Map and the Territory. Literary Geographies. 2018. № 4 (2). URL: https://pureadmin.qub.ac.uk/ws/portalfiles/portal/198106540/125 1160 1 PB.pdf

Размещено на Allbest.ru