Проблеми Шевченкової біографії у студіях кінця ХІХ першої третини ХХ ст.

Тема вивчення та осмислення життєпису Шевченка актуальна й нині. У статті проаналізовано маловідомі розвідки про біографію поета кінця ХІХ першої третини ХХ ст. Мета роботи розкрити рецепцію окремих періодів життя митця та його взаємин зі своїми сучасниками у працях М. Сумцова, В. Щурата, В. Щепотьєва, М. Марковського, О. Грушевського, М. Гершензона й О. Багрія. Відзначено інтерпретацію біографічно-психологічних і світоглядних аспектів особистості Шевченка в публікаціях учених. З'ясовано, що критики не лише збагатили тогочасну науку новими матеріалами до біографії поета, але й прагнули ті факти чи документи осмислити, проте вони усвідомлювали, що в майбутньому певні положення їхніх студій можуть бути уточнені та доповнені. Уважаємо, що окремі результати досліджень М. Сумцова, В. Щурата, В. Щепотьєва, М. Марковського, О. Грушевського, М. Гершензона й О. Багрія слід використати під час підготовки новітньої наукової біографії поета.

Ключові слова: біографія, біографічні матеріали, документ, лист, щоденник, спогад, хронологічна канва, життєпис.

Summary

Kalynchuk A. Problems of Shevchenko's biography in the studies of the end of the 19th first third of the 20th century

The topic of studying and comprehending Shevchenko's biography is still relevant today. The article analyzes little-known investigations about the biography of the poet of the late 19th first third of the 20th century. The work aims to reveal the reception of certain periods of the artist's life and his relations with his contemporaries in the works of M. Sumtsov, V. Shchurat, V. Shchepotiev, M. Markovsky, O. Hrushevsky, M. Gershenzon and O. Bagriy. The interpretation of biographical-psychological and ideological aspects of Shevchenko's personality in the intelligence of scientists is noted. It has been established that critics not only enriched the science of that time with new materials for the poet's biography but also sought to comprehend those facts or documents. It was found that the authors of the studies were aware of the imperfections of their research, because, over time, some of them could be clarified and supplemented. We believe that some results of research by M. Sumtsov, V. Shchurat, V. Shchepotiev, M. Markovsky, O. Hrushevsky, M. Gershenzon and O. Bagriy should be used in the preparation of a modern biography of the poet.

Keywords: biography, biographical materials, document, letter, diary, memoir, chronological outline, biography.

Загальновідомо, що в 1862 р. О. Лазаревський обґрунтував необхідність збирати й друкувати матеріали для повного життєпису митця. Тож історик ініціював упорядкувати періодизацію біографії поета за п'ятьма епохами його життя й аргументував кожну з них [12, 20]. Як слушно зауважила В. Смілянська, опублікованими «Матеріалами...» (1862) «закладено підвалини біографії Шевченка» [16, 39].

Якраз на межі ХІХ і ХХ століть дослідники актуалізували тему життєпису поета. Зазначимо, що про доцільність такої роботи висловився М. Чалий: «<...> я поспішаю виявити посильне сприяння майбутньому його біографові й допомогти йому відтворити в усій повноті своєрідну особистість цієї незвичайної людини <...>» [27, 8]. О. Кониський критично оцінив свою працю й уважав її хронікою Шевченкового життя [10, 26].

Тому В. Смілянська запропонувала розглядати названу проблему в кількох площина: безпосередньо життєпис митця, біографічно-психологічні, світоглядні аспекти, а також джерела біографічних відомостей про нього [16, 71-72]. У працях останніх років про Шевченкову біографістику зовсім не згадано або названо без докладного аналізу розвідки М. Сумцова, В. Щурата, В. Щепотьєва, М. Марковського, О. Грушевського, М. Гершензона й О. Багрія [15; 16]. Тож уважаємо, що нині є потреба у фаховому аналізі біографічних студій указаних критиків як таких, що опинилися поза увагою шевченкознавства.

Нагадаємо, що в 1881-1882 рр. київський та одеський цензурні комітети за указом Олександра ІІ (1881) серед інших українських матеріалів заборонили друкувати українською мовою й книжку М. Сумцова «Біографія Шевченка» [26], той факт зафіксовано й у листі вченого до Б. Грінченка [19, 215]. На переконання М. Сумцова, та праця про поета, що зникла у петербурзькому цензурному комітеті, вже втратила наукову цінність [18].

Відзначимо, що М. Сумцов оприлюднив докладний життєпис Шевченка у найбільшій на той час універсальній енциклопедії в Російській імперії, розглянув його поетичні твори за мотивами, коротко проаналізував малярську спадщину [24]. Так, учений опрацював ряд праць про Шевченка, зокрема, «Покажчик.» (1884) М. Комарова, «Очерки истории украинской литературы ХІХ столетия» (1884) М. Петрова, перші біографії В. Маслова (1874), М. Чалого (1882), О. Кониського (1898), спогади М. Костомарова, О. Чужбинського, М. Чалого, К. Юнге, І. Тургенєва, дослідження про окремі твори (наприклад, І. Франка й І. Кокорудзи), матеріали, вміщені в журн. «Киевская старина», «Записках Наукового товариства імені Шевченка», публікації в тогочасних російських, харківських, одеських часописах, про що свідчив список джерел до розлогої статті [24].

Водночас М. Сумцов запропонував осмислити питання біографії митця крізь призму його «Журналу» (стаття «Этюды о Т. Г. Шевченко», 1914). Він нагадав, що свій щоденник Шевченко писав від 2 червня 1857 р. до 13 липня 1858 р., наголосив на специфічній його рисі: «отличается необыкновенной откровенностью» [25, 7]. За спостереженням науковця, «Журнал» став тим документом, що доповнив відомості про останній період життя поета, розкривав його психологічний стан і вишукані смаки (йшлося про численні мистецькі замальовки про окремих художників, пам'ятки культури, архітектури), популяризував історичну тематику та різні види гравюри. Ще М. Сумцов розглянув листи Шевченка й інших осіб до нього та вважав їх цінними матеріалами для уточнення окремих фактів його біографії. Дослідник відзначив солідність видання «Твори: В 2-х томах» (СПб., 1911. Т. 2) в упорядкуванні В. Яковенка, в якому зафіксовано 157 листів. Так, М. Сумцов розбив на їх групи та проаналізував за основними темами й мотивами: 1) замилування природою та Всесвітом; 2) повага до жінки; 3) любов до дітей; 4) пошанування рідної мови та мистецтва; 5) ціннісні орієнтири митця (свобода й воля). На думку вченого, саме листи виконали надважливу роль у Шевченковому житті, а їх автори підтримували й допомагали йому вижити на засланні [25].

Ще в ранній студії «Світла й тіні. IV» (1896) В. Щурат сформулював завдання для укладачів Шевченкової біографії: залучити всі відомі матеріали про нього, «розкидані» по часописах і систематизувати їх. Згодом у доповіді «Літературно-наукові дезидерати для ювілейного обходу сотих роковин уродження Тараса Шевченка» (1909) він наголосив необхідність ґрунтовного вивчення життєпису й творчості поета, зауважив вагомість праць М. Чалого й О. Кониського. Відомо, що в найближчій перспективі В. Щурат планував підготувати наукову біографію та повне видання Шевченкових творів [33].

Також традиційний характер висвітлення біографії митця запропонував О. Грушевський [6]. Він, зокрема, зосередився на відтворенні перших двох періодів Шевченкового життя. Зазначимо, що науковець послуговувався автобіографією поета, відомою як лист до редактора журналу «Народное чтение», його згадками про своє дитинство в повісті «Княгиня», спогадами В. Шевченка, Г Бондаренка, П. Лебединцева, І. Сошенка, розповідями сестри Ярини, позаяк урахував і фактичні матеріали про вказані періоди життя митця, викладені М. Чалим і О. Кониським.

Відомо, що тема хвороби та причини смерті поета набула розголосу після його кончини. Так, М. Сумцов, покликаючись на офіційний документ лікарів П. Круневича та Е. Барі, які встановили, що саме водянка стала поштовхом до основного захворювання митця, спробував роз'яснити його діагноз, а відтак і причини смерті 26 лютого / 10 березня 1861 р. На думку М. Сумцова, Шевченко, повернувшись із заслання, увійшов у коло відомих діячів науки, літератури і мистецтва Петербурга, «держал себя с достоинством, что, впрочем, подтверждается многими, близко знавшими его современниками» [22]. Саме за тогочасними біографіями М. Чалого й О. Кониського науковець обґрунтував причини хвороби та ранньої смерті Шевченка: десятиріччя заслання, переходи по етапу, тяжкі форми ревматизму та цинги, перенесені ним все це могло вплинути на здоров'я поета [22]. У такий спосіб учений спростовував домисли М. Максимовича, П. Куліша, М. Микешина й ін. сучасників поета, які запевняли, що саме через пиятику виникла та розвинулася його недуга. Якраз тут він покликався на спогади К. Юнге, братів М. та Ф. Лазаревських, М. Костомарова, дослідження М. Чалого й О. Кониського. Також учений заперечив відоме тоді твердження М. Лободовського про поему «Марія», яку Шевченко нібито написав на підпитку [22]. Ще М. Сумцов указав на твори поета, де той використав 2-3 п'яницькі пісні, взяті з усної словесності.

Важливою складовою біографії митця є тема «Шевченко та його сучасники». Серед поетового оточення М. Сумцов звернув увагу на постать В. Жуковського та його активну позицію у викупі юнака з кріпацтва [20]. На переконання літературознавця, на той час російський поет мав широкі та різнобічні зв'язки в Російській імперії; для багатьох він став товаришем, наставником, порадником, у 1830-х 1840-х рр. очолював «Общество вспомоществования нуждающимся литераторам». Покликаючись на М. Чалого й О. Кониського, М. Сумцов нагадав, що завдяки Є. Гребінці Шевченко познайомився з О. Венеціановим, К. Брюлловим, В. Жуковським та М. Вієльгорським усі вони відіграли визначальну роль у підготовці та викупі поета з кріпацтва. Також М. Сумцов спробував з'ясувати роль царської родини у тому викупі [20, 3-4]. Якраз науковець уперше назвав прізвище графині Юлії Баранової, яка була залучена В. Жуковським до згаданого заходу. Зокрема, М. Сумцов покликався на матеріали, що прояснювали причетність Ю. Баранової до організованої лотереї: йшлося про 12 листів і записки російського поета до графині (Русская старина. 1902. Апрель. С. 24-126). Зауважимо, що в академічній «Біографії...» Шевченка (К., 1984) прізвище Ю. Баранової відсутнє.

М. Сумцов нагадав про роль В. Рєпніної в житті поета, з якою він познайомився в Яготині влітку 1843 р. Адже вона зберігала товариські взаємини з Шевченком і підтримувала його під час заслання, доклала багато зусиль, щоб полегшити його долю, надсилала книжки, листувалася з ним. Відомо, що критик готував розлогу статтю про княжну й поета [21,313].

У 1910-х рр. дослідники Шевченкової біографії не лише опублікували матеріали з його життєпису, але й художні твори про нього, написані сучасниками митця. Серед них М. Гершензон, який у п'ятому розділі 2-го тому альманаху «Русские Пропилеи» [3] зібрав, упорядкував і видав за оригіналами рукописів архівні матеріали (французькою та російською мовами). Він систематизував історико-літературні тексти й супроводив їх розвідкою «Т. Г. Шевченко и кн. В. Н. Репнина», де зокрема розповів про перший та другий приїзди поета в Яготин улітку та восени 1843 р. і прокоментував уміщені там листи й «[Повесть]» авторства княжни. За твердженням російського вченого, надруковані ним тексти вперше висвітлювали історію їх взаємин [3, 185]. Тож не випадково П. Богацький запропонував усім, хто цікавився «роллю в житті поета княжни Репніної» [2, 57], прочитати «незвичайно цікавий матеріал» [2, 58] до Шевченкової біографії в студії М. Гершензона [3]. За спостереженням В. Смілянської, його праця вирізнялася серйозним дослідницьким характером [16, 46]. Серед архівних матеріалів літературознавець умістив докладний лист-сповідь (за висловом П. Богацького) В. Рєпніної до Шарля Ейнара від 27 січня 1/13 березня 1844 р., також інші п'ять її листів до свого духівника від 19/31 березня 1844 р., червня серпня 1844 р., 15 вересня 1844 р., 4 листопада 1845 р., ще уривки з листів швейцарського філантропа до княжни від 25 травня 1844 р. і 15 вересня 1844 р. (всі французькою мовою; подано їх і в перекладах російською). Зазначимо, що в переписці В. Рєпніної прослідковуємо пояснення окремих деталей та фактів, уточнення певних дат, коли восени 1843 р. поет мешкав в Яготинського маєтку. Отже, оприлюднення М. Гершензоном «[Повести]» та її складових оповідання «Девочка» та записки Шевченка, істотно додали інформації до листа-сповіді княжни від 27 січня 1/13 березня 1844 р. Уважаємо, що в її повісті докладно розкрито окремий епізод із біографії поета, де йшлося про відвідання ним родини Рєпніних під час першої подорожі Україною в 1843 р., почасти суб'єктивно висвітлено психологічні риси митця та його сучасників.

Акцентуючи увагу на оточенні Шевченка, О. Грушевський спробував відтворити факт першої зустрічі та знайомства поета з П. Кулішем у Києві, їхнє захоплення українським фольклором, етнографією, пам'ятками минулого. Так, дослідник підкреслив, що в історії літератури взаємини між двома письменниками «трагічний епізод їх спілкування» [7, 17]: від глибоко щирих симпатій і пошани Куліша перед поетом, згодом менш щирих, але приятельських, до образ на адресу Шевченка, ще пізніше виправдання Куліша. На думку О. Грушевського, Шевченко щиро товаришував з Кулішем, відверто ділився з ним своїми планами, прислухався до його порад. Автор розвідки спростовував тезу про надмірний вплив останнього на митця. Саме тому критик уважав, що Шевченків світогляд формувався з різних джерел: наприклад, на оцінку про українське минуле вплинули дитячі спогади про розповіді діда Івана, народні перекази, пізніше відомості з «Історії русів», «Історій...» М. Бантиш-Каменського та М. Маркевича, спілкування з Є. Гребінкою та Я. Кухаренком, П. Кулішем і М. Костомаровим, які вказували йому на прогалини та пояснювали їх [7, 18]. За спостереженнями О. Грушевського, Кулішів план укласти «Описание старинных церквей и зданий, утварей, домашних принадлежностей, ремесла и пр. в древнем и новом состоянии Малороссии» міг спонукати Шевченка до видання «Живописной Украины» [7].

На основі листування між Шевченком і Кухаренком О. Грушевський реконструював зближення обох письменників у Петербурзі, коли перший був учнем Академії мистецтв, а другий в урядових справах приїздив до столиці Російської імперії. Дослідник висловив гіпотезу, що їх познайомив або О. Бодянський (як стверджував О. Кониський), або петербурзькі українці. За О. Грушевським, Шевченко та Кухаренко підтримували дружнє спілкування від першого знайомства в Петербурзі: «Поет завсігди з глубокою симпатією згадував “доброго щирого кошового” і навіть катастрофа 1847 р., що розбила життє Кобзаря, не зіпсовала отсих гарних приятельських відносин. Кухаренко не знав спочатку докладно про долю поета і тільки пізнійше довідався, де саме перебуває він. Дізнавшися про се, Кухаренко зараз же написав до поета лист, який дуже втішив його змучену душу» [8, 47].

Так само в окремих розвідках В. Щурат загострив поодинокі факти Шевченкової біографії. Наприклад, літературознавець, покликаючись на твердження М. Чалого й О. Кониського про перебування поміщика П. Енгельгардта у Варшаві, а з ним і Шевченка, припускав, що останній міг брати уроки в майстерні художника Ф. Лампі. Зазначимо, що в такий спосіб В. Щурат визначив «бодай для здогадів основу» [32, 104], позаяк у той період указаний факт ще не досліджували [32, 104-105]. Водночас зауважимо, що про перебування Шевченка в 1830 р. у Варшаві та про навчання в когось із братів Лампі Йоганна Батіста (1775-1837) чи Франциска (1783-1852) документальних свідчень немає.

Також В. Щурат був з-поміж тих шевченкознавців, хто з'ясував участь поета в «Товаристві мочемордія» та походження їх вільнодумних тостів. За критиком, про Шевченкову дружбу з членами гуртка із застереженнями висловлювалися: княжна В. Рєпніна в листі до Шевченка від серпня 1844 р., П. Куліш до М. Костомарова від 2 травня 1846 р., перші біографи поета М. Чалий та О. Кониський. На думку науковця, М. Чалий негативно охарактеризував товариство як пиятико-гультійське [27, 33], тимчасом як О. Кониський [10, 136-139] убачав у них «лиш продукт пригніченості життя й духу в кругах української інтелігенції за царя Миколи, коли безпечно можна було справляти хіба одно “мочемордіє”» [31, 43]. В. Щурат констатував, що були дослідники, які виправдовували «Товариство мочемордія» [31, 43]. Очевидно, йшлося про М. Драгоманова, який симпатизував його учасникам і розгледів у них ідеї українського національного відродження ХІХ ст. [9, 350], й О. Кониського, який виявив поміж ними відгуки західноєвропейського радикалізму [10, 616]. Звісно, що частина «Товариства мочемордія» була опозиційно налаштованою до російського самодержавства, іноді його учасники об'являли вільнодумні тости. За В. Щуратом, на одному з зібрань гуртка показовою стала історія з виголошенням тосту «Да здравствует французская республика!», «Да здравствует украинская республика!». Нагадаємо, що в 1848 р. за доносом пирятинського повітового маршалка Д. Селецького за вказаний тост до слідства притягували братів Закревських і С. де Бальмена [31,46-49]. Отже, В. Щурат спільно з іншими критиками наблизився до осмислення такого неординарного явища в культурному житті України першої половини ХІХ ст., як «Товариство мочемордія», з членами якого був знайомий Шевченко.

Відомо, що М. Сумцов упорядкував тематичний покажчик [23] із метою допомогти педагогу чи науковцю в просвітницьких справах або дослідницьких проєктах, зокрема й у вивченні проблем життєпису митця. Так, учений уклав перелік «Біографічних тем». У підрозділі «Автобіографія Шевченка» він порадив об'єктивно проаналізувати якраз текст у редакції поета, акцентував увагу на ролі П. Куліша в переробці автобіографії, вказав на доповнення останнього, рекомендував порівняти Шевченкове «Письмо...» з повістю «Художник». Ще літературознавець запропонував вистудіювати вже відомі життєписи митця, підкреслив призначення бібліографії та труднощі при її упорядкуванні. За його спостереженнями, попри вже нагромаджені матеріали про Шевченка гостро постало питання укласти повний життєпис із докладним представленням його батьківщини (історичні відомості, географічний, етнографічний стан, спогади про ту місцевість) і родоводу. М. Сумцов уважав, що питання освіти й самоосвіти, світоглядних орієнтирів, малярського хисту, взаємодії мистецтва й літератури у творчості поета важливі для сприйняття його біографії. За твердженням науковця, окремого дослідження потребували теми «Кохання в житті і творах» і «Шевченко як людина», які б висвітлювали його особистісні риси.

Про морально-ціннісні орієнтири світогляду митця йшлося у студіях В. Щурата («Святе Письмо в Шевченковій поезії», 1904; «Шевченків “Буквар”», 1911; «Встане Україна», 1913; та «Культурна ідея в поезії Шевченка», 1914). Так, критик уважав, що без лицемірства й обману поет обстоював віру в Бога, побудовану на основі релігії любові один до одного, кохання, поваги та щирості в стосунках між подружжям. За його спостереженням, Шевченкова оцінка «релігії любові» перегукувалася зі схожим тлумаченням у Г. Сковороди, який так само засуджував окремі людські емоції, як-от, ненависть, гордість, помсту, заздрість, ненаситність, обидва вважали щастям мати родину. Тому, на думку В. Щурата, Шевченку імпонували сільські громади, де «менше потоптана ще релігія любови, там і люде є людьми» [30, 2].

О. Грушевський так само розмірковував про окремі складові світогляду митця. Так, літературознавець розкрив складний шлях формування переконань Шевченка: історичних поглядів та його взаємини з братчиками, про освіту та його лектуру. За критиком, чимало часу поет присвятив самоосвіті: за 2-3 роки після викупу з кріпацтва він осягнув чимало інформації, зокрема спілкувався з К. Брюлловим, Є. Гребінкою й О. Бодянським, які мали власні бібліотеки та допомагали рекомендаціями щодо прочитання тих чи інших книжок. Якраз О. Грушевський окреслив Шевченкову лектуру: Біблія, дослідження з історії Греції та середніх віків, «Історія русів», праці М. Маркевича, М. БантишКаменського, М. Максимовича, М. Костомарова, П. Куліша, твори Гомера, Й. В. Гете, Й.-Ф. Шиллера, В. Скотта, І. Котляревського та ін. На думку науковця, після звільнення з кріпацтва митець активно почав цікавитися джерелами минувшини, двічі відвідав Україну, відтак його романтичні погляди [4, 18-19] зазнали змін: «Після цього поет відрікся зовсім від деяких своїх оцінок минулого і почав триматися інших поглядів на минуле» [5, 25]. Отже, у біографічних нарисах О. Грушевський спробував реконструювати творчий процес Шевченка за періодами його життя.

Міркування про світогляд Шевченка та його взаємини з членами Кирило-Мефодіївського братства висловив і М. Марковський [13]. Він застеріг від неточного розуміння кількох тез, які панували в критиці кінця ХІХ початку ХХ ст.: поет був співцем тих ідей, які витворено в товаристві, а деякі з них розроблено не самим Шевченком, відтак спростував їх. Тож М. Марковський полемізував із П. Зайцевим щодо авторства «Книг буття українського народу», проте частково погоджувався з опонентом: «Є в цьому творі дещо таке, що вніс в нього Костомаров од себе, як складач, але головний настрій, яким перейнято “Книги битія українського народу”, суто демократичний, революційний, належить не Костомарову» [13, 49]. На переконання М. Марковського, якраз Шевченко був ідейним натхненником документа братчиків і залишився вірним тим переконанням, що в ньому прописані [13, 51]. За науковцем, М. Костомаров і П. Куліш «аж до моменту заснування Кирило-Методіївського товариства, не висловлювали навіть приблизно таких думок, які ми знаходимо в “Книгах битія”, а потім вони навіть зреклися де-в-чому дуже важливому й од своїх попередніх поглядів» [13, 51]. Зазначимо, що раніше схожу думку виклав і М. Петров [14, 235]. Тож М. Марковський уважав, що якраз у ранніх Шевченкових творах розкрито основні тези програми кириломефодіївців: ідея братерства всіх слов'ян («Гайдамаки», «Іван Гус»), неприйняття поглядів Папи Римського («Іван Гус»), інтерес до Псалмів, до Євангелія («Давидові Псалми»), проблема «Україна Росія» («Розрита могила», «Сон» («У всякого своя доля...»), «Великий льох»), історичне минуле («Іван Підкова», «Тарасова ніч» та ін.), ідея самостійності України у великій федерації ін. слов'ян (ранні історичні вірші, «Розрита могила»). Тому дослідник висновував, що й після заслання митець залишився щирим у своїх переконаннях (наприклад, у поезіях «Пророк», «Саул» та ін.), проголошених ще до арешту 1847 р. [13, 55].

У популяризаторському нарисі «Розмови про українських письменників» (1918) В. Щепотьєв так само приділив увагу взаєминам поміж кириломефодіївцями, сформулював власне сприйняття їх програми та просвітницької роботи у відродженні української мови, культури й освіти для народу. За його спостереженнями, серед братчиків постраждали найкращі: Шевченко, Куліш і Костомаров, арешти й заборона київського братства в 1847 р. спричинили занепад літератури й наклали табу на все українське. На думку вченого, яскравою постаттю в українському письменстві першої половини 19 ст. був Шевченко, який вголос заговорив «про лихе життя українського народу, про минулу славу України, яку вже почали забувати» [28, 42]. Тож цілком логічно, що в дванадцятому розділі «Розмов про українських письменників» йшлося про Шевченка, де вчений виклав основні факти його біографії, підкріплював їх прикладами з поезій. Однак зауважимо, що автор праці допустив кілька неточностей: наприклад, не доведеним залишається перебування Шевченка у Варшаві, де він, імовірно, міг навчатися малювати в одного художника (мова про братів Лампі); там само юнак познайомився з Я. Гусиковською (насправді у Вільні 1830 р.); помилково вказав час закінчення навчання в Академії мистецтв (насправді березень 1845 р.), а вже наступного дня поет поїхав в Україну. Також дещо схематичними видаються міркування науковця про безпосередню участь Шевченка в Кирило-Мефодіївському братстві.

Водночас зазначимо зусилля В. Щурата спростувати деякі хибні твердження щодо окремих біографічних фактів, які критики намагалися поширити про поета. Так, ішлося про вигаданий епізод, коли якийсь генерал хотів перекупити його в поміщика П. Енгельгардта. Як стверджував автор замітки «Шевченко в малярськім анекдоті» (1913), приводом до появи такої легенди стали мемуари П. Мартоса «Эпизоды из жизни Шевченка» (Вестник Юго-западной и Западной России. 1863. Т 4. № 4) та стаття М. Чалого «(Новые) материалы для биографии Т Г. Шевченка» (Основа. 1861. № 5). За спостереженнями В. Щурата, В. Маслов почув про міфічного генерала від Л. Жемчужнікова, згодом і від княжни В. Рєпніної. Тоді ж М. Чалий прийняв згаданий анекдот як факт і повторив вигадку Мартоса, проте покликався на Маслова. За В. Щуратом, саме О. Кониський критично підійшов до спогадів П. Мартоса та використав «Споминки про Шевченка» (1876) М. Костомарова, де сам поет заперечував таку подію [11, VII].

В. Щурат, обговорюючи тему «Шевченко й Галичина», покликався на твердження К. Студинського, за яким іще в 1843 р. поет мав «слабкі сліди якихось відомостей про австрійських українців у переписці Пл. Лукашевича з Ів. Головацьким. Лукашевич обіцяв львівський літопис передати через Шевченка в цензуру» [17, 94]. Літературознавець констатував, що 21 вересня 1846 р. за дорученням «Комиссии для разбора древних актов» поет вирушив описувати пам'ятки Волинської та Подільської губерній, зокрема відвідав Кам'янець і Почаїв, а відтак мав нагоду наблизитися до кордонів Галичини, проте не відвідав її [29, 201].

Ймовірно, усвідомлюючи всю складність написати науковий життєпис поета, О. Багрій мріяв укласти хронологічну канву його біографії. Він упорядкував її за роками, подекуди з точними датами, почасти використовуючи відомі на той час джерела біографічних відомостей. У примітках автор наголосив, що не претендував на вичерпність висвітлення фактів життєпису Шевченка, а покликався на записи в щоденнику, на листи, спогади його сучасників, публікації в тодішній пресі, попередні розвідки О. Кониського, М. Новицького, М. Плевако та ін. [1,204]. Отже, О. Багрій був одним із перших учених, хто спробував створити літопис життя і творчості митця [16, 63]. Очевидно, що згодом П. Жур продовжив справу дослідника та в 1996 р. опублікував ґрунтовну працю під назвою «Труди і дні Кобзаря».

Уважаємо, що певні біографічно-психологічні та світоглядні аспекти особистості Шевченка, джерела відомостей з його біографії осмислено в дослідженнях М. Сумцова, В. Щурата, В. Щепотьєва, М. Марковського, О. Грушевського, М. Гершензона й О. Багрія. Вони не лише збагатили тогочасне шевченкознавство новими матеріалами до біографії поета, але й прагнули ті факти чи документи осмислити. Відзначимо, що в розвідках траплялися й окремі неактуальні тоді припущення або недостатньо аргументовані суб'єктивні потрактування окремих подій певного періоду Шевченкового життя. Наголосимо, що їх автори почасти усвідомлювали, що згодом певні положення їхніх праць можуть бути уточнені та доповнені. Акцентуємо, що М. Сумцов указав на необхідність ретельного вивчення листів і «Журналу» як документів внутрішнього світу поета.

Констатуємо зусилля В. Щурата загострити тогочасні теми про Шевченкове оточення та місця його перебування, спростувати деякі хибні твердження окремих мемуаристів щодо певних періодів життя митця. Убачаємо спроби О. Грушевського реконструювати перший петербурзький період, коли відбувалося становлення та розвиток його творчого таланту. Зазначимо, що в студіях В. Щепотьєва та М. Марковського обговорено взаємини Шевченка з братчиками, його творчий і психологічний стан після розгрому товариства російським урядом, оригінальність його поезій всупереч тогочасним обставинам. Зауважимо важливість матеріалів М. Гершензона, який представив один із різновидів художньої біографістики, опублікувавши не закінчену «[Повесть]» княжни В. Рєпніної як сучасниці та свідка тогочасних подій. Підкреслимо значення зусиль О. Багрія укласти літопис життя поета. Очевидно, що в такий спосіб М. Сумцов, В. Щурат, М. Марковський, О. Грушевський, О. Багрій, М. Гершензон і В. Щепотьєв сформулювали коло концептуальних проблем і завдань для подальшої розробки теми й спонукали інших учених до написання наукової біографії Шевченка.

шевченко наукова біографія

Список використаної літератури

1. Багрій О. В. Т. Г. Шевченко. Харків: ДВУ, 1931. Т. 2: Етюди про творчість Шевченка. Шевченківська студія. 271 с.

2. Богацький П. Т. Г. Шевченко и кн. В. Н. Репнина // Книгар. 1917. Ч. 2. Жовтень. С.57-60.

3. Гершензон М. Т. Г. Шевченко и кн. В. Н. Репнина // Русские Пропилеи. Москва: Издание М. и С. Сабашниковых, 1916. Т. 2: Материалы по истории русской мысли и литературы. С.179-263.

4. Грушевський О. Історичні погляди Т. Г. Шевченка // ЦДІАК. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 1176. 20 арк.

5. Грушевський О. Історичні твори Шевченка на лекціях історії. Київ: Друкарня Акціонерного товариства «Петро Барський», 1918. 35 с.

6. Грушевський О. Життє і творчість Т. Г. Шевченка: 1814-1838. Київ: Акціонерне товариство «Петро Барський», 1918. 32 с.

7. Грушевський О. Шевченко і Куліш // Шевченківський збірник. Петербург: Друкарня бр. В. та І. Линників, 1914. Т. 1. С. 17-47.

8. Грушевський О. Шевченко і Кухаренко // Збірник пам'яті Тараса Шевченка. Київ: Друк 2-ї артілі, 1915. С. 40-47.

9. Драгоманов М. Шевченко, українофіли й соціалізм // Драгоманов М. П. Вибране («...мій задум зложити очерк історії цивілізації на Україні»). Київ: Либідь, 1991. С. 327-429.

10. Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя / Упоряд., підгот., тексти, передм., приміт., покажч. В. Л. Смілянської. Київ: Дніпро, 1991. 702 с.

11. Костомаров Н. Споминки про Шевченка // Шевченко Т. Кобзарь, з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина. Прага: Nakladem knihkupectvi dra Gregra a Ferd. Dattla, 1876. С. VI-XII.

12. Лазаревський О. Матеріали для біографії Т. Г. Шевченка // Спогади про Тараса Шевченка. Київ: Дніпро, 1982. С. 20-26.

13. Марковський М. Шевченко в Кирило-Мефодієвському братстві // Записки історичнофілологічного відділу ВУАН. 1924. Кн. 4. С. 49-57.

14. Петров Н. И. Очерки истории украинской литературы ХІХ столетия. Киев: В типографии И. и А. Давиденко, 1884. 474 с.

15. Росовецький С. Шевченко. Сучасна біографія. Київ: ДУХ І ЛІТЕРА, 2020. 472 с.

16. Смілянська В. Шевченківська біографістика 1860-1980-х рр. // Смілянська В. З поля шевченкознавства: Збірник наукових праць. Київ: ФОП Маслаков Р О., 2019. С. 38-72.

17. Студинський К. Кореспонденція Я. Головацького в лїтах 1835-1849 рр. Львів: Накладом НТШ, 1909. 463 с.

18. Сумцов Н. Кладбище рукописей // Наука на Украине. 1922. № 2. С. 127-128.

19. Сумцов М. Ф. Лист до Б. Д. Грінченка від 1 травня 1901 р. // Т. Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів [АН Української РСР]. Київ: Наукова думка, 1966. С. 215.

20. Сумцов Н. Ф. Отношение В. А. Жуковского к Г. Ф. Квитке, Т. Г. Шевченко и М. А. Максимовичу. Харьков: Тип. Губерн. Правления, 1902. 7 с.

21. [Сумцов Н. Ф.] Памяти кн. В. Н. Репниной // Киевская старина. 1892. Т. 36. № 2. С. 312-313.

22. Сумцов Н. Ф. Причина смерти Т. Шевченко: (К 51-й годовщине смерти Шевченко) // Южный край. 1912. 26 февраля.

23. Сумцов М. Теми для студій над Т. Шевченком: (150 тем з бібліографією) // Сумцов М. Ф. Хрестоматія по українській літературі. Харків: Державне видавництво України, 1922. T 1. Додаток. С. 1-38.

24. Сумцов Н. Шевченко (Тарас Григорьевич) // Энциклопедический словарь: В 86 т. Санкт-Петербург: Тип. Акц. Общ. Брокгауз-Ефрон, 1903. Т. 39. Полутом 77. С. 355-361.

25. Сумцов Н. Этюды о Т. Г. Шевченко // Южный край. 1914. 25 февраля.

26. Уманець М. (Комаров М.) Дещо з історії українського письменства ХІХ віку // Діло. 1885. 2 березня. С. 1-2.

27. Чалий М. Життя і твори Тараса Шевченка: (звід матеріалів до його біографії) / Пер., післямова та коментарі В. Л. Смілянської. Київ: Веселка, 2011. 263 с.

28. Щепотьєв В. Т. Г. Шевченко // Щепотьєв В. Розмови про українських письменників. Полтава: Видання Полтавського товариства «Просвіта», 1918. Ч. 1: Від найдавніших часів до 60-х років ХІХ століття. С. 42-89.

29. Щурат В. Вибрані праці з історії літератури. Київ: Вид-во АН Української РСР, 1963. 433 с.

30. Щурат В. Встане Україна / В. Щурат // Діло. 1913. Ч. 57. 14 березня.

31. Щурат В. З життя і творчости Тараса Шевченка. Львів: Накладом автора, 1914. 68 с.

32. Щурат В. Літературні начерки. Львів: Накладом автора; З друкарні Наукового Товариства ім. Шевченка, 1913. 105 с.

33. Щурат В. Світла й тіні. IV // Зоря. 1896. Ч. 5. 1 (13) березня. С. 98-100.

Размещено на Allbest.ru