"Проклятий антихрист": стереотипізація єврейської ідентичності в романі "Михайло Чарнышенко, или малороссия восемьдесят лет назад" П. Куліша

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Проклятий антихрист»: стереотипізація єврейської ідентичності в романі «Михайло Чарнышенко, или малороссия восемьдесят лет назад» П. Куліша

Д.Ч. Чик

Анотація

Метою статті є дослідження відтворення стереотипів єврейства в першому романі П. Куліша «Михайло Чарнышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад» (написаний - 1842, надрукований - 1843) в образі полковника Антона Крижановського. Цей образ розглядається у тривимірній площині: ставлення до євреїв-вихрестів у часи описуваних письменником подій 2-ї половини XVIII ст., а також відому з історичних, і нову, з сучасних джерел, інформацію про козацького полковника А. Крижановського, та, зрештою, кореспондування історичної правди з моделюванням відповідного образу в даному романі. У статті простежується те, як використовував письменник відомі йому історичні джерела та як тогочасні народні уявлення про євреїв знайшли місце у художньому творі.

Ключові слова: стереотип, єврей-вихрест, Хмельниччина, «Готторпське питання», міфологема.

Abstract

D. Chyk

«The cursed antichrist»: stereotyping of Jewish identity in the novel «Mykhailo Charnyshenko, or little Russia eighty years ago» by P. Kulish

The article aims to study the representation of Jewish stereotypes in P. Kulish's first novel «Mykhailo Charnyshenko, or Little Russia Eighty Years ago» (written - 1842, printed - 1843) in the characterof the Cossack Colonel Anton Kryzhanovsky. The literary image is considered in a three-dimensional plane: the attitude towards the Jewish converts during the events described by the writer in the 2nd half of the 18th century, as well as information known from historical sources and new facts from modern sources about Colonel A. Kryzhanovsky, and, finally, correspondence of historical truth with modeling of the literary image in the novel «Mykhailo Charnyshenko, or Little Russia Eighty Years ago». The article traces how the writer used the historical sources known to him and how the widespread ideas about the Jews of that time found a place in his novel. Colonel Anton Kryzhanovsky, who is the only prototype of a real historical person in P. Kulish's novel, is devastatingly described in the anonymous treatise «History of Ruthenians or Little Russia» and fully corresponds to the literary image in the text of the novel. The article shows how P. Kulish, using the completely false information of the «History of Ruthenians or Little Russia», repeats the factual errors of the treatise author, since its text combines information about the conversion of Anton Kryzhanovsky's father with the historical fact of the recruitment of Ukrainian «Holsteinians» by Colonel Anton Kryzhanovsky. However, the same inaccuracy can be traced in the works of Ukrainian scientists of the 19th century, for example, the historian-genealogist O. Lazarevsky and the historian D. Miller.

The paradox of Kryzhanovsky's image in the novel lies in the fact that being a consolidating character for others and an impetus for the unfolding of events, he almost always remains aloof as if deliberately emphasizing his mysteriousness and insidiousness, which are reinforced by a characteristic portrait. P. Kulish ignores the real history of the conversion of Jews in the Cossacks when with a change of religion yesterday's Jew became a «Cossack's friend» and had all the prospects for successful integration. In his first novel, P. Kulish produces the mythologeme of a Jewish convert, who selfishly and deliberately integrates into the Ukrainian Cossack community and gradually emancipates himself to the extent that he obtains a high military position thanks to the patronage of the Russian Emperor Peter III and irreparably harms the Cossacks, who are trying to balance thoughts about the glorious past and the present colonial time. However, this author's position is at odds with real historical facts, including biographical data about Cossack colonel Anton Kryzhanovsky.

Key words: stereotype, a Jewish convert, the Khmelnytsky Uprising, the Gottorp question, mythologeme.

Основна частина

Постановка проблеми у загальному вигляді та зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Як відомо, рання романна творчість П. Куліша є докладно проаналізованою в сучасному літературознавстві. Перші проби П. Куліша у прозі, мабуть, найбільше привертають увагу дослідників, а особливо його ранній роман - opusmagnum «Чорна рада» (написано - 1844-1846 рр., рік першої публікації повного тексту - 1857). Трохи осторонь цих досліджень залишається перший роман письменника «Михайло Чарнышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад» (написаний - 1842, надрукований - 1843). На відміну від «Чорної ради», цей роман не мав тривалої публікаційної історії та й не здобувся на численні переробки тексту автором. Утім, саме цей текст є важливим для розуміння того, як формувалося романне мислення письменника-початківця та як він намагався знайти власні «схеми» для репрезентації віх із історії України, щоб зрештою відбутися як самостійний історичний романіст.

Цікавим і малодослідженим питанням є проблема відтворення стереотипів єврейства в романі П. Куліша «Михайло Чернишенко…» в образі полковника Антона Крижановського, що й зумовлює актуальність даної проблематики. Попри, здавалося б, позірну малозначущість для динаміки подій, саме полковник стає рушійною причиною для розвитку всіх сюжетних ліній, будучи для них тригером. Тут ставлю за мету розглянути зазначений образ у тривимірній площині, проаналізувавши наступне: ставлення до євреїв-вихрестів у час описуваних П. Кулішем подій 2-ї половини XVHIст., а також відому з історичних, і нову, з сучасних джерел, інформацію про козацького полковника А. Крижановського, та, зрештою, кореспондування історичної правди з моделюванням відповідного образу-характеру в романі. Цікавим буде також з'ясування того, чи корегував письменник відомі йому історичні джерела з особистих причин, перебуваючи під їхнім впливом, чи з метою досягнення відповідності тогочасним народним уявленням про євреїв.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Як ішлося вище, творчість раннього П. Куліша є докладно проаналізованою, але перший роман письменника не надто здобувся на увагу дослідників. Як правило, літературознавці намагалися дати загальну характеристику роману, часто наголошуючи на його пропедевтичній ролі по відношенню до «Чорної ради», або ж з'ясовували рівень впливу В. Скотта на поетику письменника. З огляду на обраний нами фокус дослідження, з вагомих праць, які були опубліковані за останні три десятиліття, варто найперше назвати монографії «Становлення українського історичного роману» А. Гуляка (Гуляк, 1997), «Український роман: теоретичні проблеми і жанрова еволюція» Н. Бернадської (Бернадська, 2004), монографія Р. Багрій «Шлях сера Вальтера Скотта на Україну («Тарас Бульба» М. Гоголя і «Чорна рада» П. Куліша в світі історичної романістики Вальтера Скотта)» (Багрій, 1993), «Художня, літературознавча і фольклористична парадигма ранньої творчости Пантелеймона Куліша» В. Івашківа (Івашків, 2009), його ж стаття «Становлення історично-романного мислення Пантелеймона Куліша: роман «Михайло Чарнышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад» у контексті його ранньої романтичної творчости» (Івашків, 2000), другий том ґрунтовної синтетичної праці Є. Нахліка (Нахлік, 2007, с. 99-104), а також нещодавні розвідки « `TisEightyYearsSince: PanteleimonKulish'sGothicUkraine» В. Соболь (Sobol, 2019), Д. Айдачича (Айдачич, 2016), Л. Задорожної (Задорожна, 2010), Т. Матвєєвої (Матвєєва, 2019), автора цієї статті (Чик, 2014; 2017). Загалом, окрім статті В. Соболь, образ Крижановського розглядався принагідно. Також досі не втратила свого значення стаття В. Петрова «Вальтер-Скоттівська повість з української минувшини» (Петров, 2013), яка, попри піонерський характер у даній проблематиці й час першої публікації (1928 р.), і є досі ґрунтовним і порівняно актуальним дослідженням першого роману П. Куліша.

Виклад основного матеріалу. У романі П. Куліша «Михайло Чернишенко…» образ козака-вихреста - полковника Антона Крижановського - є чи не єдиним утіленням реальної історичної особи. Відомим для літературознавців є також джерело, з якого почерпнув інформацію про полковника-вихреста П. Куліш: про Крижановського згадується в історично-політичному й почасти публіцистичному трактаті «Исторія Русовъ, или Малой Россіи». Саме ця праця є одним із головних історичних джерел, яким послуговувався П. Куліш і яке часто цитує в романі: «При всіх незвичайних явищах майже завжди проявляються характери народні або їх нахили, і так, наприклад, при бажанні малоросіян до військової служби проявилась охота іудейська до підрядів. Один з євреїв, полковник гадяцький Крижановський, природний жид і свіжий перехрест, що постійними орендами своїми та відкупами дійшов багатства і чину полковничого, побачивши незвичайний успіх при вербунку гольштинців, одразу взявся за підряд і звернувся з тим до государя, обіцяючи поставити їх цілий полк кінний своїм коштом. Государ, поважаючи запопадливість Крижановського, але не знаючи його рахунків, у яких, по совісті іудейській, завше виставляв він усякий обрончик вчетверо дорожче від його ціни, призначив Крижановського для початку бригадиром. І він справді із козацьких дітей свого полку та з стадників і чабанів заводської та всякої іншої наволочі сформував був полк, названий підцабольським» (Історія русів, 2003, с. 308).

Вважається, що інкорпорація єврейства саме в козацьку старшину починається з правління гетьмана Івана Мазепи (Томазов, 1998, с. 63). Втім, помилкою є вважати, що пом'якшення заборон щодо включення євреїв у козацький реєстр відбувається лише з часів гетьманування І. Мазепи на тлі тогочасних вщухаючих антагоністичних протиріч на етнічно-релігійному ґрунті (Томазов, 1998, с. 63). Зрештою, як зауважує відомий дослідник козацької доби України Ю. Мицик, ще навіть до Хмельниччини серед повстанців під проводом Криштофа Косинського (1591-1593) та Семена (Семерія) Наливайка (1594-1596) були євреї (Мицик, 1998, с. 72).

Доведеним є факт, що й у Хмельниччину вихрестів радо приймали в ряди козаків, позаяк вважалося, що, на відміну від поляків-католиків, єврея можна «виправити», навернувши у християнство, що, за спостереженням дослідників, не було рідкісним явищем, а, до певної міри, і масовим (Плохій, 2006, c. 257, 260, 267). Зміна конфесії парадоксальним чином гарантувала неофіту безпеку з боку козацтва, яке з моменту навернення сприймає досі Іншого та Чужого як Свого, тож не дивно, що лінгвістичний аналіз прізвищ із Реєстру Війська Запорозького 1649 року підтверджує велику кількість євреїв-вихрестів, які складали відповідно чималу етнічну групу (Рожченко, 2004).

Нищівно описаний у трактаті гадяцький полковник Антон Крижановський цілком суголосний літературному образу в тексті роману П. Куліша. Парадокс полягає в тому, що П. Куліш, цілковито взоруючись на працю «Исторія Русовъ, или Малой Россіи», повторює фактологічну помилку її автора, оскільки в тексті трактату поєднано інформацію про вихрещення Крижановського-батька з історичним фактом вербування найманців із українського населення до так званого Гольштинського (Гольштейнського) корпусу у 1762 р. Крижановським-сином. Втім, цю ж неточність можна простежити і в працях відомих українських учених, наприклад, історика-генеалога О. Лазаревського й історика-краєзнавця Дм. Міллера.

У нарисах «Люди старой Малороссии» О. Лазаревський вважає, що найповніше біографію Антона Крижановського виклав яготинський сотник П. Купчинський у доносі 1742 р. на генерального писаря А. Безбородька. Тож історик переповідає цей донос, за яким Антон (який до переходу в християнську віру називався, нібито, Мойсеєм (Мошком)) Крижановський ще в 1730 році служив у білоцерківського рабина, а потім перебрався в одне з сіл Київщини, де одружився, а пізніше був вихрещений двома польськими чиновниками (sic!) (Лазаревский, 1885, с. 7). Переїхавши в миргородське містечко Городище, вихрест Крижановський вигідно для себе почав збирати податки (тобто займався відкупами за дорученням у відповідних козацьких полках - Лубенському, Миргородського і Гадяцькому) й орендою в гетьманській адміністрації, а вже в 1742 році стає глинським сотником у Лубенському полку. Як прискаржує П. Купчинський, несподіване сотництво та горілчаний відкуп у Лубенському і Миргородському полку ще «вчорашній єврей» отримує завдяки хабарам А. Безбородьку (нібито було передано 260 червінців писарю і прикрас вартістю на 300 рублів його дружині), встигши перед тим побувати так званим «вакантним сотником» (Лазаревский, 1885, с. 9-10).

О. Лазаревський зауважує, що вказаним деталям у цитованому доносі П. Купчинського можна вірити, позаяк на А. Крижановського справді «сипалися милості» у вигляді маєтностей, збільшення полків на відкуп тощо (Лазаревский, 1885, с. 10-11). Набувши багато маєтностей до скасування системи відкупів, яка вже не могла вдовольняти потреб гетьманської адміністрації (з початку 1755 р.), сотник тим не менш не зазнає втрат, і в 1760 р. стає полковником першого компанійського полку та отримує чин колезького асесора. За іменним указом Петра ІІІ від лютого 1761 року він отримує посаду бригадира Шлезвіґ-Голштейнського і під час підготовки до майбутньої війни з Данією за так звану «Готторпську спадщину» (відоме в історіографії також як «Готторпське питання») вербує кінний полк. Невдовзі за протекції К. Розумовського він буде призначений гадяцьким полковником, і, що цікаво, після імператорського перевороту, навіть без опіки високого покровителя, Крижановський залишався на цій посаді щонайменше ще десять років (Лазаревский, 1885, с. 12-13).

Дм. Міллер зауважує, що перше розпорядження про вербування українців для майбутньої військової кампанії було здійснене не раніше кінця січня 1762 року. 31 січня гетьман отримав відповідний сенатський наказ, де поряд із вказівкою щодо набору найманців у Малоросії, були вказані й Естляндія (історична назва північної частини Естонії, а на час описуваних подій - Ревельська губернія) та Ліфляндія (тут - історичний регіон північної частини Латвії, а на час описуваних подій - частина Ліфляндської губернії). Цікаво, що спершу в Малоросії записуватися до Гольштинського корпусу дозволялося лише полякам і волохам, але через малу кількість охочих із цих категорій, наказ було пізніше змінено та розширено перелік до всіх бажаючих (Миллеръ, 1892, с. 297).

О. Лазаревський сприймає на віру текст скарги П. Купчинського і фіксує це у своїх нарисах, при цьому не бере до уваги пояснення А. Безбородька, який не заперечив єврейське походження Крижановського, але наголосив, що той не вихрест, а син (sic!) вихрещеного єврея (Лазаревский, 1885, с. 7). Тож очевидно, що біографії Крижановського-батька та Крижановського-сина й справді були синтезовані П. Купчинським у безуспішному намаганні скинути всевладного писаря А. Безбородька, а згодом невідомий автор праці «Исторія Русовъ, или Малой Россіи» робить той самий зумисний чи незумисний синтез. Можна також припустити, що цей анонім міг послуговуватися текстом скарги П. Купчинського, що, ймовірно, спричинило «запозичення» відповідного антисемітського акценту. Про Крижановського як «недавнього вихреста з юдеїв» пише і сучасник О. Лазаревського Дм. Міллер, який так само посилається на працю «Исторія Русовъ, или Малой Россіи» (Миллеръ, 1892, с. 298, 304).

Зрештою, як і майже сто років тому (Рибинський, 1928, с. 12), так і досі сучасні українські історики використовують текст скарги яготинського сотника за посередництва О. Лазаревського як гідне довіри джерело (Грабовський, 2013, с. 80). Цікаво, що П. Купчинський, окрім «вихреста» Крижановського, також звернув увагу на походження й об'єкта скарги - А. Безбородька, вказавши, що його батько був посполитим селянином, якого записали у козаки, що, знову ж таки, як вказує дослідниця життя та наукової творчості О. Лазаревського Н. Герасименко, наразі однозначно не підтверджується (Герасименко, 2012, с. 123).

Варто зауважити, що через більш ніж три десятиліття після публікації роману «Михайло Чернишенко…» П. Куліш у праці «История воссоединения Руси» не шкодує в'їдливих слів на адресу трактату «Исторія Русовъ, или Малой Россіи». Письменник наголошує на тому, що своєю правдоподібністю вона спричинила чимало шкоди українській інтелігенції та її взаєминам із поляками. У полемічному пафосі автор звертає увагу на те, що національне піднесення 1840-х років, яке набуло висоти у творчості Т. Шевченка, ґрунтувалося на фантазійних подіях праці «Исторія Русовъ, или Малой Россіи», псевдонародних думах про Хмельниччину із «Запорожской старины» тощо (Кулиш, 1874, с. 149-150). Щоправда, П. Куліш «забуває» при цьому згадати про те, що і він, на час написання першого роману, перебував під сильним «гіпнотичним» впливом трактату «Исторія Русовъ, или Малой Россіи».

Намагаючись з'ясувати особу автора роботи «Исторія Русовъ, или Малой Россіи»,

С. Плохій спробував пояснити обставини негативної характеристики Антона Крижановського в цьому тексті. Позаяк у цитованій вище характеристиці міститься очевидно особистісний випад, який є доволі антисемітичним за стилістикою, історик припустив, що це могло нести додаткове семантичне навантаження. Як йшлося вище, вихрести серед козацької старшини, як і їхня карколомна кар'єра, не були чимось надзвичайним (С. Плохій наводить приклади відомих старшинських родин Герциків і Марковичів, заснованих вихрестами, порівняно з якими Крижановські хронологічно були «найновішими» у світській і церковній еліті Гетьманату (Плохій, 2018, с. 314)). Тож С. Плохій припускає, що антисемітський випад проти Антона Крижановського міг бути зумисним, бо був опосередковано спрямованим проти його нащадків - зокрема, проти маршалка Новгород-Сіверського намісництва Петра Івановича Борозни (1765-1820), який був у 1790-х роках і перших десятиліттях ХІХ ст. доволі впливовим дворянином, обіймав численні високі посади й користувався великим авторитетом. Справді, родинні зв'язки Петра Борозни з Антоном Крижановським були такими, як їх описує С. Плохій, і як це підтверджують інші сучасні історики: батько Петра Борозни, Іван Іванович Борозна (помер до 1784 року), був одружений із донькою А.С. Крижановського Анастасією (Наталією) (Заруба, 2011, с. 54, 712). Але тут також важливим є і той факт, що автор праці «Исторія Русовъ, или Малой Россіи», попри виразну спекуляцію антисемітськими стереотипами (Крижановський зображується зажерливим і схильним до збагачення через етнічний чинник: через те, що був євреєм), також наводить неправдиві дані. Якщо це було зроблено свідомо, то зростає ймовірність, що це було спрямовано супроти нащадків або родичів Крижановського (Плохій, 2018, c. 314).

Як ми зауважували вище, у трактаті «Исторія Русовъ, или Малой Россіи» біографічна «довідка» про Антіна Крижановського з тих чи інших причин є, м'яко кажучи, хибною. За даними В. Заруби, засновником старшинської династій Крижановських був сам батько Антона Крижановського Степан, вихрещений єврей, який пізніше став у 1742 році сотником Глинської сотні за хабар в 260 червонців і дорогоцінностей на 300 рублів (Заруба, 2011, с. 245, 712). Тож майбутній бригадир Антон Крижановський стає сотником на місці батька після його смерті, де й перебував до грудня 1752 р., а пізніше стає полковником Першого компанійського полку (1752-1762) і полковником Гадяцького полку (1762-1772).

У романі П. Куліш завершує життєвий шлях Крижановського ганебною смертю від руки Радивоя через застосування характерного для романтизму літературного прийому «випадкової» драматичної зустрічі. Читачеві залишається лише здогадуватися, що злого міг псевдо-Крижановський вчинити гоноровому сербському банові та яким «дивовижним» чином опинитися на високій посаді.

На відміну від літературного твору, життєвий шлях справжнього Крижановського був набагато довшим, хоча і не менш драматичним. Відповідно до інформації сучасного краєзнавця М. Назаренка, який відшукав могилу полковника та його дружини (Україна Інкогніта, 2022), полковник Антон Крижановський народився 1722 р., прожив до 1802 р. і був похований у селі на Одещині, яке тепер носить назву Крижанівка. Ймовірно, заснований полковником хутір пізніше дав назву і селу. Цікаво, що на фото гробу можна розгледіти, окрім військового звання Антона Крижановського, і дворянський титул барона. Втім, у відомому довіднику «Малороссийский гербовник» В. Лукомського та Вл. Модзалевського, де опис герба Крижановських подано за «Общим гербовником…», зазначено, що [на початок ХХ ст.? - Д.Ч.] цей рід - нащадки полковника Антона Крижановського - згас (Лукомский та Модзалевський, 1914, c. 87). В обох гербовниках про наявність в А. Крижановського титулу барона нічого не зазначено.

Дм. Міллер зауважував, що успішне вербування українців для майбутньої військової кампанії, очолюване А. Крижановським, після двірцевого перевороту було призупинене Сенатським наказом від 1 липня 1762 року (тобто майже негайно), а набране військо кавалеристів-гольштинців, яке встигло прибути до Москви, було розпущене та навіть частково арештоване. Однак для самого А. Крижановського петербурзькі перипетії, пов'язані з раптовою зміною імперської влади та подальшими розслідуваннями щодо витрати державних грошей на вербунок, не мали жодних наслідків, позаяк набір він здійснював неофіційно, за власний кошт, маючи намір у майбутньому компенсувати витрати за рахунок казни. Тож полковник А. Крижановський дав роз'яснення, що набору до майбутнього експедиційного корпусу він як такого не проводив, що і задовольнило гетьманську канцелярію (Миллеръ, 1892, с. 308-309). Цікаво, що дозвіл на вербунок мав не лише А. Крижановський - Дм. Міллер називає також імена офіцерів-голштинців Берліра, Гофмана та Стефані, які отримали відповідний патент від генерал-майора Гольштейнського корпусу І.-Х. фон Ферстера. Дм. Міллер вказує, що А. Крижановський потрапив до переліку довірених вербувальників тому, що сам був колишнім гольштинцем і, до того ж, «не встиг ще втратити комерційної кмітливості, властивої цьому племені», тому, мовляв, і отримав окремий патент від імператора (Миллеръ, 1892, с. 298). І якщо антисемітський випад Дм. Міллера щодо вродженої кмітливості Крижановського ще можна пояснити відповідним впливом тексту роботи «Исторія Русовъ, или Малой Россіи», то цілковито незрозумілим є твердження про колишню приналежність полковника до гольштинців - по суті, до іноземного контингенту військ, які були сформовані у Шлезвіг-Гольштейні ще в 1755-1756 рр. (власне, за володіння Гольштейн - Готторпськими землями, які були приєднані Данією до Шлезвіг-Гольштейну, і збирався воювати Петро ІІІ в 1762 р.).

На жаль, недостатність архівних даних не дозволяє з упевненістю простежити, як саме розгорталася доля Антона Крижановського після зруйнування Запорізької Січі 1775 року. Найімовірніше, полковник належав до тієї частини козацької старшини, які переселилися на територію сучасної Одещини й активно розбудовували південноукраїнський край. Як вказують одеські історики-архівісти, про колишніх запорізьких козаків на теренах Одещини наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст. відомо лише те, що певна невизначена кількість їхніх представників жила переважно в селах і хуторах. Відповідно до тогочасної складної структури Одеського градоначальництва, колишні козаки не виокремлювалися в окремий стан, а вважалися одеськими міщанами або купцями, попри те, що жили не в місті (Сапожников та Сапожникова, 1998, c. 88-89). Утім, існування гробниці Крижановських підтверджує те, що полковник доживав віку саме на Одещині.

Як зауважувалося вище, парадоксальність образу Крижановського в романі «Михайло Чарнышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад» полягає в тому, що, будучи консолідуючим персонажем для інших і спонукою для розгортання подій, він майже завжди залишається осторонь, ніби навмисно підкреслюючи свою таємничість і підступність. Автор все ж чітко окреслює цю постать, наділяючи її виразними портретними характеристиками. Так, наприклад, описуючи його зовнішність, зауважено нібито про «типові» фізіогномічні риси для євреїв: «Суворий і неприємний на вигляд був цей гість, хоч, видима річ, і удавав з себе люб'язного. Та яке діло було судді до його булькатих жидівських очей або неприємного виразу вуст?» (Куліш, 2008, с. 211).

Крижановський оповитий ореолом власного загадкового минулого - як застерігає Катерина коханого Михайла від спільних справ із бригадиром: «Не зв'язуйся ти з цим проклятим Крижановським! Він, кажуть, великий грішник. Він, кажуть, увесь світ уже пройшов і не одну безневинну душу занапастив» (Куліш, 2008, с. 222). Дозволю собі не погодитися, що дескрипція фігури Крижановського наснажена виключно готичною поетикою, як то стверджується у згадуваній вище статті В. Соболь (Sobol, 2019, p. 402). Якщо, скажімо, брати для порівняльного аналізу згадуваний авторкою образ Вічного Жида із відомого готичного роману «TheMonk: ARomance» М. Ґ. Льюїса, то той представляє собою проклятого Богом і людьми вигнанця, який щиро розкаюється в своєму гріху та прагне позбутися свого прокляття й нарешті померти звичайною смертю. Вічний Жид М. Ґ. Льюїса невразливий і має велику владу над безтілесними істотами. Більше того, він навіть здатний на добрі вчинки: так, він допомагає дону Раймонду звільнитися від прокляття Кривавої Черниці. Вічний Жид свідомий свого великого гріха, щиро розкаюється і навіть, здається, є своєрідним християнином: принаймні використовує Святе Письмо у своїх обрядах і молитвах (Lewis, 2022). Пристрасті Вічного Жида не є суголосними земним турботам та пристрастям Крижановського - П. Куліш наголошує на пристрасті до збагачення та на хтивості бригадира. Втім, як постійно зауважується в тексті, ниці риси Крижановського є нібито питомо національними рисами євреїв. Полемізуючи з молодим Михайлом Чарнишенком, суддя «розважливо» вбачає саме в походженні бригадира і головну причину йому не довіряти та захоплюється винищенням євреїв у часи російського царя Івана Грозного (тут мова йде про відоме винищення полонених євреїв-містян після капітуляції Полоцька перед московитами в 1563 р.): «Що з жида може бути путнього, у яку віру його не перехрести? Недарма сказано: жида перехрести, да й голову одотни. А московський цар Іван Мучитель такої - таки їм і втяв, спасибі йому. Зібрав їх кілька тисяч, позв'язував їм руки й ноги, а як примусив їх сказати, що вірують вони Богу Отцеві, й Синові, й Святому Духові, то й звелів їх усім повкидати у воду… Отак би треба було зробити й з нашим Крижановським, як його вихрещували» (Куліш, 2008, с. 214). Як ми зауважували вище, вихрещення євреїв навіть у часи Хмельниччини не було чимось незвичайним і, зрештою, у своєму різкому випаді суддя висловлює конкретну антисемітську риторику, яка, зрештою, суміжна і з поглядами батька Чарнишенка, який страшенно був розлючений, коли дізнався, що «якогось жида настановили на полковника» (Куліш, 2008, с. 251). П. Куліш не зважає на справжню історію вихрещення євреїв у козацькому середовищі, яка, як йшлося вище, зводилися до того, що зі зміною віросповідання вчорашній юдей ставав «своїм» козаком і мав усі перспективи для успішної інтеграції. Проте на побутовому рівні стереотипи очевидно мали місце і живилися антисемітськими вигадками та чутками.

Так, наприклад, пояснення того, що євреї входять у козацьку старшину, легко «тлумачиться» їхньою диявольською натурою, яка здатна очарувати людей і підкорювати їх своїй волі: Крижановський є «проклятим антихристом», який знається з нечистою силою й постійно приносить нещастя, але над ним тяжіє гнів Божий, бо ж він «ворог роду людського» (Куліш, 2008, с. 267). Єврейське походження Крижановського як пояснення його диявольської натури (не в романтичному, а в метафоричному значенні) цілком суголосне стереотипам про євреїв, які, на переконання П. Куліша, були ще тривкими в описувані часи. Так, почувши про ув'язнення свого друга-судді всевладним Крижановським, сотник Чарниш виголошує палку промову, яка містить повний перелік незабутих кривд і згадок про жорсткі розправи часів повстань до і під час Хмельниччини: «Невже жиди й ляхи знову на Україні? Так ти, батьку Хмельницький, даром воювався цілих десять років? Невже проклята унія прийшла до нас оп'ять по Наливайок, Павлюків та Остряниць? Гей, Семене! Брате мій рідний! Дай мені ту саму шаблю, що нею рубав предок мій Павло Чарниш під Збаражем! Я не стерплю, щоб жиди держали на одкупі православні церкви! Я не стерплю, щоб нечестиві ксьондзи їздили з села в село на священниках православних! Я не стерплю, щоб кровожадні звірі-ляхи жарили нас у мідних биках та варили у казані дітей козацьких» (Куліш, 2008, с. 346). У промові сотника проступає конспірологічна теорія, що утворення Руської унійної церкви було свого часу підлим злочином, який буцімто вчинили спільно поляки та євреї супроти православних українців. У набагато пізнішому нарисі «Хмельнищина: історичне оповідання» (1861) П. Куліш яскраво описує подібні звірства, які нібито мали місце і стали причиною для Хмельниччини. Показово, що тут знову ж таки «союз» єзуїтів і євреїв: «Тоді-то єзуїти по Вкраїні ликували; тоді-то жиди-орендарі на орендах що хотя витворяли. Хто насупився на католика, або слово пробовкнув, вже його в суд тягли, що на католицьку віру ніби-то хулу розверзає; вже його в кайдани кували, в темницю закидали і всякими муками правди допитувались. Котрий козак перед жидом-орендарем шапки не зняв, вже його хапали, судили й голову йому за той бунт стинали, або перед жидівською орандою вішали» (Куліш, 1861, с. 40).

Зрештою, сучасні дослідники наголошують, що часто повторюване уявлення про взяття в оренду євреями як православних, так і католицьких церков, могло виникнути внаслідок конфліктів під час збору податків. Відповідальними за збір податків на користь орендодавців-магнатів були, як правило, євреї, тож цілком імовірними могли бути і випадки закриття церков у разі несплати, які й стали підґрунтям для постання образу ворожого союзу «єзуїтів, уніатів і жидів» у системі «свій - ворог» тогочасного українського населення та пізніше інкорпорації відповідного стереотипу в фольклорні, художньо-літературні та навіть історичні джерела (Шкандрій, 2019, с. 32-34). Цікаво, що у поемі «Україна», яка була опублікована, як і «Михайло Чарнышенко…», в 1843 р., П. Куліш висловлює суголосне тональності та лексикону промови сотника Чарнишаокреслення подій у Речі Посполитій після повстання Наливайка (1594-1596):

Потративши Наливайка й свояка, його Лободу,

Що хотя робили.

В церквах святії антиминси да требники православнії палили,

За велику плату християнам править Божу службу позволяли,

Гойською її називали (Куліш, 1843, с. 72).

Цікаво, що П. Куліш у своєму баченні співпраці між польською шляхтою та євреями до Хмельниччини та змалюванням фактичного захоплення полкового Гадяча Крижановським проводить певні (не) свідомі паралелі. Інший персонаж роману, пан Бардак, описує полковницьке місто як казкове царство зла, яке могло постати лише внаслідок взаємовигідної співпраці «мерзенного жида» та російського імператора Петра ІІІ: «Проклятий анцихрист сидить, немов паук, у своєму Гадячі та й заплутує у своє павутиння усі наші слободи. Його шпигуни так і шмигають по всіх закутках, немов дияволи на спокусу роду людського. Ми знаємо, чого він добивається, та не прийдеться й самому пекельному дідькові…» (Куліш, 2008, с. 315).

Отже, у своєму першому романі П. Куліш продукує міфологему, яка постала на основі простонародних стереотипів та некритичного використання історично - публіцистичного трактату «Исторія Русовъ, или Малой Россіи» - міфологему єврея - вихреста, який корисливо та з умислом інтегрується в українську козацьку спільноту й поступово емансипується настільки, що здобуває високу військову посаду завдяки покровительству російського імператора та непоправно шкодить козацтву, яке намагається балансувати між помислами про славетне минуле та теперішнє колоніальне сьогодення. Карколомна кар'єра полковника Антона Крижановського, з погляду козацьких «неписаних» законів, на думку П. Куліша, є немислимою та недопустимою, бо єврей завжди «залишається» «ворогом» та «іновірцем», тож йому не місце серед козаків. Втім, ця позиція йде врозріз із реальними історичними фактами, зокрема й біографічними про полковника Антона Крижановського, які доводять нетривкість релігійного антисемітизму серед козаків, адже чимало представників єврейських родин після прийняття православ'я, а також відповідної соціальної інкорпорації, потрапили в козацьку адміністрацію. Справжня біографія козацького полковника Антона Крижановського, що окреслена у даній статті лише частково, слугує тому зайвим доказом.

Перспективи подальших розвідок. Пропоноване дослідження є лише вступом до аналізу того, як П. Куліш упродовж творчого шляху в художніх, публіцистичних, історичних і епістолярних текстах змінював свої оціночні судження щодо єврейської спільноти в України та щодо проблемних епізодів українсько-єврейських взаємин.

Бібліографічний список

куліш крижановський єврей роман

1. Айдачич, Д., 2016. Образ сербів у історично-пригодницькій повісті «Михайло

2. Чарнишенко» Пантелеймона Куліша. Дриновський збірник, ІХ, с. 92-96.

3. Багрій, Р., 1993. Шлях сера Вальтера Скотта на Україну («Тарас Бульба» М. Гоголя і «Чорна рада» П. Куліша в світі історичної романістики Вальтера Скотта). Переклад з англ. Київ: Редакція журналу «Всесвіт».

4. Бернадська, Н. І., 2004. Український роман: теоретичні проблеми і жанрова еволюція. Київ: Академвидав.

5. Герасименко, Н., 2012. Олександр Лазаревський: життя і творчість (1834-1902 рр.). Київ: Інститут історії України НАНУ.

6. Гановер, Н., 2010. Глибокий мул. Хроніка Натана Гановера. Київ: ДУХ І ЛІТЕРА.

7. Грабовський, С., 2013. «Політичні українці»: хто і коли був найпершим? Мандрівець, 1, c. 78-81.

8. Гуляк, А.Б., 1997. Становлення українського історичного роману. Київ: Міжнародна фінансова агенція.

9. Задорожна, Л.М., 2010. Художня концепція історії в романі П. Куліша «Михайло Чарнишенко». Літературознавчі студії, 29, с. 153-159.

10. Заруба, В.М., 2011. Козацька старшина Гетьманської України (1648-1782):

11. персональний склад та родинні зв'язки. Дніпропетровськ: Ліра.

12. Івашків, В., 2000. Становлення історично-романного мислення Пантелеймона Куліша: роман «Михайло Чарнышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад» у контексті його ранньої романтичної творчости. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці філологічної секції, ССХХХІХ, с. 58-79.

13. Івашків, В., 2009. Художня, літературознавча і фольклористична парадигма ранньої творчости Пантелеймона Куліша. Львів: ВЦ ЛНУ ім. Івана Франка.

14. Історія русів, 2003. Український переклад І. Драча. Передм. В. Шевчука. 2-ге вид. Київ: Веселка.

15. Кулиш, П.А., 1874. От начала столетней казацко-шляхетской войны до восстановления в Киеве православной иерархии, в 1620 году. В: История воссоединения Руси: в 3-х томах. Санкт-Петербург: Изд. т-ва «Обществ. Польза». Т. 2.

16. Кулиш, П., 1843. Михайло Чарнышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад: в 3 ч. Киев: В Университет. тип.

17. Куліш, П.О., 2008. Чорна рада. Михайло Чарнишенко. Київ: Персонал.

18. Куліш, П., 1843. Украйна: Од початку Вкрайны до батька Хмелницького. Зложив П. Куліш. Киев: Унив. тип.

19. Куліш, П., 1861. Хмельнищина: Историчнє оповідання П. Куліша. Коштом Ф.І. Чорненка. Петербург: (В друк. П.А. Куліша).

20. Лазаревский, А.М., 1885. Люди старой Малороссии. 8. Крыжановские. Киевская старина: ежемесяч. ист. журн., 5, Май, с. 7-13.

21. Лукомский, В.К. та Модзалевский, В.Л., 1914. Малороссийский Гербовник. Санкт - Петербург: Издание Черниговского дворянства.

22. Матвєєва, Т.С., 2019. Ірраціональне як змістотвірна й формотвірна домінанта в романі П. Куліша «Михайло Чарнишенко, або Малоросія вісімдесят років тому». Вісник Маріупольського державного університету. Серія: Філологія, 20, с. 115-121.

23. Миллеръ, Д., 1892. Голштинские наборы в Малороссии. Киевская старина: ежемесяч. ист. журн., 38, сентябрь, с. 293-312.

24. Мицик, Ю., 1998. Євреї-козаки. Хроніка - 2000,21-22, с. 72-76.

25. Україна Інкогніта, 2022. На цвинтарі під Одесою знайдені могили видатних діячів краю [онлайн]. Доступно: <https://ukrainaincognita.com/na-tsvyntari-pid-odesoiu-znaydeni - mohyly-vydatnykh-diiachiv-kraiu>(Дата звернення 15 листопада 2022).

26. Нахлік, Є. К., 2007. Світогляд і творчість Пантелеймона Куліша. В: Пантелеймон Куліш: особистість, письменник, мислитель: наукова монографія у 2-х т. Київ: Львів. відділення Ін-ту л-ри ім. Т.Г. Шевченка, Міжнар. фонд Пантелеймона Куліша. Т. 2.

27. Петров, В., 2013. Вальтер-Скоттівська повість з української минувшини. В: Розвідки. Т. 1. Київ: Темпора, с. 272-293.

28. Плохій, С., 2018. Козацький міф = Cossackmyth: історія і націєтворення в епоху імперій. Переклад з англ. Микола Климчук. Відп. за вип. А.В. Альошичева. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля».

29. Плохій, С., 2006. Наливайкова віра: козацтво та релігія в ранньомодерній Україні = TheCossacksandReligioninEarlyModernUkraine. Авториз. пер. з англ. та ред. укр. тексту С. Грачової. Вид. 2-ге, випр. Київ: Критика.

30. Рибинський, В., 1928. До історії жидів на лівобережній Україні в полов. XVIII ст. В: І. В. Галант (ред.). Збірник праць жидівської історично-археографічної комісії: у 2 ч. Київ: Всеукр. акад. наук, 73. 1. с. 1-97.

31. Рожченко, З., 2004. Єврейські імена серед українських козаків. Орет Slavica, XIV. 2, c. 11 -19.

32. Сапожников, И.В. та Сапожникова, Г.В., 1998. Запорожские и черноморские казаки в Хаджибеи и в Одессе (1770-1820-е годы). Одесса: ОКФА.

33. Томазов, В., 1998. Вони служили Україні: З історії козацьких родів єврейського походження. Хроніка-2000, 21-22, с. 62-71.

34. Чик, Д.Ч., 2014. «Михайло Чарнышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад» П. Куліша та романи В. Скотта: проблеми рецептивної та компаративної поетики. В: П.І. Білоусенко (ред.). Вісник Запорізького національного університету: Філологічні науки, 2, с. 265-275.

35. Чик, Д., 2017. Longosedproximusintervallo: жанрові системи української та англійської прози кінця XVIII - середини ХІХст. Хмельницький: ФОП Цюпак А.А.

36. Шкандрій, М., 2019. Євреї в українській літературі: зображення та ідентичність. Пер. з англ. Н. Комарової. Київ: Дух і Літера.

37. Lewis, M. TheMonk. Available at: http://www.feedbooks.com/book/331/the-monk (Accessed 15 August 2022).

38. Sobol, V., 2019. `Tis Eighty Years Since: Panteleimon Kulish's Gothic Ukraine. Slavic Review, 78 (2), pp. 390-409. doi:10.1017/slr.2019.94

References

1. Aidachych, D., 2016. Obraz serbiv u istorychno-pryhodnytskii povisti «Mykhailo

2. Charnyshenko» Panteleimona Kulisha. [The image of Serbs in the historical-adventure story «Mykhailo Charnyshenko» by Panteleimon Kulish]. Drynovskyi zbirnyk, IX, s. 9296. (in Ukrainian).

3. Bahrii, R., 1993. Shliakh sera Valtera Skotta na Ukrainu («Taras Bulba» M. Hoholia i «Chorna rada» P. Kulisha v sviti istorychnoi romanistyky Valtera Skotta). [Sir Walter Scott's path to Ukraine («Taras Bulba» by M. Gogol and «The Black Council» by P. Kulish in the linght of historical novels by Walter Scott)]. Translated from English. Kyiv: Redaktsiia zhurnalu «Vsesvit». (in Ukrainian).

4. Bernadska, N.I., 2004. Ukrainskyi roman: teoretychni problemy i zhanrova evoliutsiia. [Ukrainian novel: theoretical problems and genre evolution]. Kyiv: Akademvydav. (in Ukrainian).

5. Chyk, D. Ch., 2014. «Mykhailo Charnyshenko, yly Malorossyia vosemdesiat let nazad» P. Kulisha ta romany V. Skotta: problemy retseptyvnoi ta komparatyvnoi poetyky. [«Mykhailo Charnyshenko, or Little Russia eighty years ago» by P. Kulish and novels by V. Scott: problems of receptive and comparative poetics]. In: P.I. Bilousenko (ed.) Visnyk Zaporizkoho natsionalnoho universytetu: Filolohichni nauky, 2, s. 265-275. (in Ukrainian).

6. Chyk, D., 2017. Longo sed proximus intervallo: zhanrovi systemy ukrainskoi ta anhliiskoi prozy kintsia XVIII - seredyny XIX st. [Longo sed proximus intervallo: genre systems of Ukrainian and English prose of the late 18th - mid 19th centuries]. Khmelnytskyi: FOP Tsiupak A.A. (in Ukrainian).

7. Hanover, N., 2010. Hlybokyi mul. Khronika Natana Hanovera. [Deep mud. Chronicle of Nathan Hanover]. Kyiv: DUKH I LITERA. (in Ukrainian).

8. Herasymenko, N., 2012. Oleksandr Lazarevskyi: zhyttia i tvorchist (1834-1902 rr.). [Oleksandr

9. Lazarevskyi: life and literary work (1834-1902)]. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NANU. (in Ukrainian).

10. Hrabovskyi, S., 2013. «Politychni ukraintsi»: khto i koly buv naipershym? [«Political Ukrainians»: who and when was the first?]. Mandrivets, 1, s. 78-81. (in Ukrainian).

11. Huliak, A.B., 1997. Stanovlennia ukrainskoho istorychnoho romanu. [Formation of the Ukrainian historical novel]. Kyiv: Mizhnarodna finansova ahentsiia. (in Ukrainian).

12. Istoriia rusiv, 2003. Ukrainskyi pereklad I. Dracha. [History of the Rusiv. Ukrainian translation by I. Drach]. Peredm. V. Shevchuka. Prym. Ya. Dzyry, I. Dzyry; il. O. Shhanka. 2-he vyd. Kyiv: Veselka. (in Ukrainian).

13. Ivashkiv, V., 2000. Stanovlennia istorychno-romannoho myslennia Panteleimona Kulisha: roman «Mykhailo Charnyshenko, ili Malorossyia vosemdesiat let nazad» u konteksti yoho rannoi romantychnoi tvorchosty. [The formation of Panteleimon Kulish's historical - novelistic thinking: the novel «Mykhailo Charnyshenko, or Little Russia eighty years ago» in the context of his early romantic work]. Zapysky Naukovoho tovarystva imeni Shevchenka. Pratsi filolohichnoi sektsii, ССХХХІХ, s. 58-79. (in Ukrainian).

14. Ivashkiv, V., 2009. Khudozhnia, literaturoznavcha i folklorystychna paradyhma rannoi tvorchosty Panteleimona Kulisha. [Artistic, literary and folkloristic paradigm of Panteleimon Kulish's early literary work]. Lviv: VTs LNU im. Ivana Franka. (in Ukrainian).

15. Kulish, P.A., 1874. Ot nachala stoletnei kazatsko-shliakhetskoi voiny do vosstanovleniia v Kiieve pravoslavnoi yerarkhii In: Istoriia vossoedyneniia Rusi [The history of the reunification of Rus]: in 3 volumes. Sankt-Peterburh: Izd. t-va «Obshchestv. Polza». Vol.

16. hodu. (in Russian).

17. Kulish, P.O., 2008. Chorna rada. Mykhailo Charnyshenko. [Black council. Mykhailo Charnyshenko]. Kyiv: Personal. (in Ukrainian).

18. Kulish, P., 1843. Mykhailo Charnyshenko, ili Malorossiia vosemdesiat let nazad. [Mikhailo Charnyshenko, or MaloRossia (Little Russia) eighty years ago]: in 3 parts. Kiiev: V Unyversitet. typ. (in Russian).

19. Kulish, P., 1843. Ukraina: Odpochatku Ukraiiny do batka Khmelnytskoho. [Ukraine: From the beginning of Vkrainy to father Khmelnytsky]. Zlozhyv P. Kulish. Kiiev: Unyv. typ. (in Ukrainian).

20. Kulish, P., 1861. Khmelnyshchyna: Istorychni opovidannia P. Kulisha. [Khmelnyshchyna: The historical story of P. Kulish]. Koshtom F.I. Chornenka. Peterburh: (V druk. P.A. Kulisha). (in Ukrainian).

21. Lazarevskyi, A.M., 1885. Liudy staroi Malorossyy. 8. Kryzhanovskyie. [People of old Little Russia. 8. Kryzhanovskie]. Kiievskaia starina: ezhemesiach. ist. zhurn., 5. Mai, s. 7-13. (in Russian).

22. Lewis, M. The Monk. URL: http://www.feedbooks.com/book/331/the-monk

23. Lukomskyi, V.K. and Modzalevskyi, V.L., 1914. Malorossyiskyi Herbovnyk [Little Russian Heraldry]. SPb.: Izdaniye Chernihovskoho dvorianstva. (in Russian).

24. Matvieieva, T.S., 2019. Irratsionalne yak zmistotvirna y formotvirna dominanta v romani

25. P. Kulisha «Mykhailo Charnyshenko, abo Malorosiia visimdesiat rokiv tomu». [Irrational as a content-creating and form-creating dominant in P. Kulish's novel `Mykhailo Charnyshenko, or Little Russia eighty years ago']. Visnyk Mariupolskoho derzhavnoho universytetu. Seriia: Filolohiia, 20, s. 115-121. (in Ukrainian).

26. Miller, D., 1892. Holshtynskiie nabory v Malorossii. [Holstein sets in Little Russia]. Kiievskaia starina: ezhemesiach. ist. zhurn., 38, sentiabr, s. 293-312. (in Russian).

27. Mytsyk, Yu., 1998. Yevrei-kozaky. [Cossack Jews]. Khronika-2000, 21-22, s. 72-76. (in Ukrainian).

28. Ukraina Inkohnita, 2022. Na tsvyntari pid Odesoiu znaideni mohyly vydatnykh diiachiv kraiu.

29. [The graves of prominent figures of the region were found in the cemetery near Odessa]. [online]. Available at: <https://ukrainaincognita.com/na-tsvyntari-pid-odesoiu-znaydeni - mohyly-vydatnykh-diiachiv-kraiu> (Accessed 15 November 2022). (in Ukrainian). Nakhlik, Ye. K., 2007. Svitohliad i tvorchist Panteleimona Kulisha. In: Panteleimon Kulish: osobystist, pysmennyk, myslytel [Panteleimon Kulish: personality, writer, thinker]: in 2 volumes. Kyiv: Lviv. viddilennia In-tu l-ry im. T.H. Shevchenka, Mizhnar. fond Panteleimona Kulisha. Vol. 2. (in Ukrainian).

30. Petrov, V., 2013. Valter-Skottivska povist z ukrainskoi mynuvshyny. [Walter Scott's story about the Ukrainian past.]. In: Rozvidky. Vol. 1. Kyiv: Tempora, 2013, s. 272-293. (in Ukrainian).

31. Plokhii, S., 2006. Nalyvaikova vira: Kozatstvo ta relihiia v rannomodernii Ukraini = The Cossacks and Religion in Early Modern Ukraine. Avtoryz. per. z anhl. ta red. ukr. tekstu S. Hrachovoi. Vyd. 2-he, vypr. Kyiv: Krytyka. (in Ukrainian).

32. Plokhii, S., 2018. Kozatskyi mif = Cossack myth: istoriia i natsiietvorennia v epokhu imperii. [history and nation-building in the era of empires]. Translated from English Mykola Klymchuk. Vidp. za vyp. A.V. Aloshycheva. Kharkiv: Knyzhkovyi Klub «Klub Simeinoho Dozvillia». (in Ukrainian).

33. Rozhchenko, Z., 2004. Yevreiski imena sered ukrainskykh kozakiv. [Jewish names among Ukrainian Cossacks]. Opera Slavica, XIV.2, s. 11-19. (in Ukrainian).

34. Rybynskyi, V., 1928. Do istorii zhydiv na livoberezhnii Ukraini v polov. XVIII st. [To the history of the Jews on the left bank of Ukraine in the 18th century]. In: I.V. Halant (ed.). Zbirnykprats zhydivskoi istorychno-arkheohrafichnoi komisii: in 2 parts. Kyiv: Vseukr. akad. nauk, 1928. 73. 1. s. 1-97. (in Ukrainian).

35. Sapozhnikov, Y.V., and Sapozhnikova, H.V., 1998. Zaporozhskiie i chernomorskiie kazaki v Khadzhybei v Odesse (1770-1820-e hody). [Zaporozhian and Black Sea Cossacks in Khadzhibey and in Odessa (1770-1820)]. Odessa: OKFA. (in Russian).

36. Shkandrii, M., 2019. Yevrei v ukrainskii literaturi: zobrazhennia ta identychnist. [Jews in Ukrainian literature: image and identity]. Translated from English N. Komarovoi. Kyiv: Dukh i Litera. (in Ukrainian).

37. Sobol, V., 2019. `Tis Eighty Years Since: Panteleimon Kulish's Gothic Ukraine. Slavic Review, 78 (2), pp. 390-409. doi:10.1017/slr.2019.94 (in English).

38. Tomazov, V., 1998. Vony sluzhyly Ukraini: Z istorii kozatskykh rodiv yevreiskoho pokhodzhennia. [They served Ukraine: From the history of Cossack families of Jewish origin]. Khronika-2000, 21-22, s. 62-71. (in Ukrainian).

39. Zadorozhna, L.M., 2010. Khudozhnia kontseptsiia istorii v romani P. Kulisha «Mykhailo Charnyshenko». [The artistic concept of history in P. Kulish's novel «Mykhailo Charnyshenko»]. Literaturoznavchi studii, 29, s. 153-159. (in Ukrainian).

40. Zaruba, V.M., 2011. Kozatska starshyna Hetmanskoi Ukrainy (1648-1782): personalnyi sklad ta rodynni zviazky. [Cossack chieftain of Hetman Ukraine (1648-1782): personal and family ties]. Dnipropetrovsk: Lira. (in Ukrainian).