"Такі свої чужіші чужини" (виражальні можливості морфологічних категорій у романі Ліни Костенко "Берестечко")

«Taki svoyi chuzhishi chuzhyny» (expressive possibilities of morphological categories in Lina Kostenko's novel «Berestechko»)

Oksana Dilna, PhD in Philology, Docent of the Humanities Education Department of Lviv Regional Institute of Post Diploma Pedagogical Education

The article analyzes the expressive possibilities of the words belonging to different parts of speech (nouns, adjectives, pronouns, verbs) in Lina Kostenko's novel «Berestechko». The main focusis on the stylistic role of grammatical non-normatives used in the text of the novel in question: non-standard forms of the number of nouns, irregular forms of comparative degrees of adjectives and non-normative pronouns. Such forms are evaluated according to the norms of the literary language regarding their semantics and stylistics hades of meaning (solemnity, familiarity, diminutive form, intimacy, colloquialism, etc.) given to the utterance. There is a detailed description of the metaphoricuse of one morphological form instead of another: singular form of noun instead of plural and viceversa, one pronoun instead of the other one, one tense form and mood of the verb instead of another. The article emphasizes the technique of nounstring (the same noun in different cases and pronouns of different categories). Stylistic aim of metaphoric form usageis clarified; the description is provided how the meaning of the utteranceis changed, what stylistic shades of meaning appearine very separate case and how they influence the communicative aim of the utterance.

Keywords: expressive possibilities, stylistic function, morphological category.

Геніальність поетичного таланту Ліни Костенко виявляється не лише у вдалому виборі сюжетів для своїх творів, майстерно виписаних характерах персонажів, строгому дотриманні законів віршування (рима, ритм, розмір), але й в умілому використанні вже наявних мовних засобів і пошуку власне авторських, які й створюють індивідуальний стиль письменника.

Дослідники мовотворчості Ліни Костенко звернули увагу на неологічні експерименти (Г. Вокальчук, В. Статєєва), роль фразеологізмів (Г. Віват), метафору (Н. Слобода), але всебічна і повна характеристика авторського стилю передбачає аналіз мовних засобів усіх рівнів, адже в процесі творення художнього тексту «взаємодіють усі мовні засоби - лексика, фразеологія, словотвір, синтаксис...» [Єрмоленко 2018: 13].

Виражальні можливості мовних засобів граматичного рівня по-різному виявляються в художньому стилі мовлення. Вони з'яскравлюють мову поетичного твору тоді, коли письменники вдаються до граматичних анормативів, які спочатку сприймаються як «поетична вільність» [Пономарів 2000: 157], а згодом стають вдалим стилістичним засобом чи навіть нормою літературної мови.

У романі «Берестечко» Ліна Костенко, за словами І. Дзюби, пропонує власний погляд на події під Берестечком. «У неї Берестечко - узагальнений образ національної історичної поразки, проектований і на минулі, і на майбутні часи. З осягненням її причин, наслідків, уроків. І самий програний бій, і наступний реванш залишаються поза межами роману, вони немовби винесені за дужки. Ми бачимо і чуємо самого Хмельницького. в розпачливому становищі, наодинці зі своїми тяжкими думками» [Дзюба 2010: 186]. Тому варто врахувати психологічний стан головного героя, який одночасно є оповідачем у творі, бо всі описані в романі події подано крізь призму його суб'єктивного сприймання і переживання. Мова твору заслуговує на особливу увагу, адже це суцільний внутрішній монолог героя, у якому, завдяки різноманітним мовним засобам, якнайкраще виявляються емоції мовця, його ставлення до когось і до чогось.

Для детального стилістичного аналізу морфологічних категорій художнього тексту виділимо два типи авторських прийомів: новотвори морфологічного рівня та вживання однієї граматичної форми замість іншої. Проаналізуємо частини мови з найбільшими виражальними можливостями, тобто ті, що становлять основу тексту будь-якого стилю, - іменники, прикметники, займенники і дієслова.

Особливістю авторського стилю є вживання форми одного числа іменника замість другого. Приміром, використання однинного іменника у формі множини суперечить літературній нормі, але створює потрібний стилістичний ефект. Передовсім це стосується абстрактних іменників: а) Богдан Хмельницький, хуторянець, домодержавець, власник дібр (КЛ Костенко Л. Берестечко. Роман.: 31): ненормативна форма множини іменника добро, з одного боку, підкреслює кількість, наголошує на матеріальних статках особи, а з другого боку, слугує доречним засобом стилізації під високе урочисте мовлення, адже побутує в конфесійному стилі, а саме - в Молитві до Святого Духа; б) ...розхриставшись в своїх святих обуреннях, я кинув серце, як чирвовий туз (КЛ: 30): форма множини віддієслівного однинного іменника обурення наголошує на інтенсивному вияві названої дії - обурення особи; в) Чи ми вже здобич для чужих сваволь? (КЛ: 40): форма множини іменника сваволя не лише підкреслює високий ступінь свавілля, що його виявляють стосовно українського народу, але й наголошує, що таке ставлення українці відчувають з боку різних народів; г) І звичка, звичка, спадок всіх неволь (КЛ: 62): форма множини іменника неволя зосереджує увагу на тривалості й повторюваності названого становища в різні періоди історії українського народу; ґ) Він був людина - не із чемних і не співав мені осанн (КЛ: 77): у цьому разі ненормативна форма множини знижує загальний тон висловлювання і позбавляє це слово застарілого й урочистого відтінків.

Цікаві стилістичні прийоми з'являються в результаті переосмислення й узагальнення значення власних назв (антропонімів і топонімів). Використовуючи назву міфічного персонажа або історичної особи у множині, автор влучно й лаконічно характеризує героя твору, адже виникають відповідні асоціації. Форма множини підкреслює, що мовець у цьому разі абстрагується від названої особи, наголошує на позитивних чи негативних рисах, які властиві багатьом, наприклад: Вони ж ніколи не були скупими на тридцять срібних для іуд (КЛ: 6); ... були преславні наші козаки - як ті Ахіли і як ті Геракли (КЛ: 96). Написання з великої літери підкреслює позитивні конотації, пов'язані з цими іменами, а мала літера і форма множини наголошують на негативному ставленні мовця до згаданих осіб.

Трапляється в романі авторське переосмислення географічних назв. Форму множини утворено від топонімів, що вживаються лише в однині:

1. Але ж він був, той Корсунь, та Пилява! Я виграв би ще тисячу Пиляв! (КЛ: 85). Форму множини утворено від власної назви Пилява й ужито, щоб наголосити на важливості цієї перемоги в історії українського народу і на можливості її повторення за інших умов. Прикметно, що в історичній науці частіше вживають назву «битва під Пилявцями». Окрім цього, невідомо, де саме відбулася битва, адже існує три географічні назви, з якими можна її пов'язати: Пилява, Пилявці, Пилявка [Козак 2008: 3]. Поетеса обрала назву Пилява, яка, на відміну двох інших здрібнілих назв, надає висловлюванню більш урочистого звучання і більш доречна для опису величної перемоги.

2. Коли ж віднімуть у людей і мову, коли в сибірах закатруплять їх (КЛ: 110 - 111): у цьому разі форма множини поширює географічну назву в просторовому плані, аби підкреслити значну кількість тих місць, де були знищені українці. Написання з малої літери надає такій власне авторській граматичній формі негативної конотації.

Трапляється стилістичний засіб протилежний до попередніх, а саме - використання форми однини іменника замість множини: Хоч би й від турка чи від москаля, хоч би там що, - посли недоторканні (КЛ: 80); Зівсюди все під Берестечко пхалось... І наймані полки. І навіть німець Страус мені у саме центро поціляв. Там був француз, розчесаний на проділь. І влох, і угрин, і литвин, і сакс (КЛ: 56). Тут прийом синекдохи (одна форма числа замість другої) вжито для узагальнення.