Сакральність у мовотворчості М. Рильського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут української мови НАН України

Сакральність у мовотворчості М. Рильського

Коць Тетяна Анатоліївна, доктор філологічних наук, старший науковий співробітник відділу стилістики, культури мови та соціолінгвістики

Київ

Стаття присвячена аналізу мовних засобів сакральності як стильової категорії, що охоплює урочисто-піднесений, традиційно усталений регістр експресивних мовних засобів на позначення ціннісних домінант образних книжних синтагм релігійного стилю. Особливу увагу звернено на розкриття стилістичного потенціалу біблійних слів і висловів у ранній мовотворчості М. Рильського. Розкрито мовні механізми сакральності як засобу створення мовного колориту, урочистої, піднесеної тональності, естетичної довершеності, позитивнооцінного звучання поетичного слова. Виконуючи стилістичну, композиційну, прагматичну функції у художньому тексті, сакральні одиниці є виразниками індивідуально- авторської рецепції мови Святого письма і водночас виявом тяглості духовної пам 'яті нації.

Ключові слова: сакральність, сакральні засоби, біблійні слова, біблійні фразеологізми, церковнослов'янізми, ідіостиль.

Tetiana KOTS, Doctor of Philological Sciences, Senior Researcher of the Department of Stylistics, Language Culture and Sociolinguistics, Institute of the Ukrainian Language of National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv

SACREDNESS IN SPEECH-MAKING OF MAKSYM RYLSKYI

Keywords: sacredness, sacred means, biblical words, biblical phraseologisms, Church Slavonic vocabulary, individual style.

М. Рильський разом з іншими поетами-неокласиками (М. Зеровим, М. Драй-Хмарою, П. Филиповичем) творив у епоху українського відродження, виводячи українську літературу на новий культурний рівень. Поетична мова цієї когорти митців успадкувала ціннісні й естетичні надбання своїх попередників - класиків, романтиків і, абстрагуючись від соціально- ідеологічної реальності часу, збагатилася новим психологічно- символістським словесно-стильовим виявом світової культурної спадщини, провідне місце в якій займає Біблія.

Експресивні слова-символи і вислови зі Святого письма в українській поетичній творчості початку ХХ ст. розкривають нові семантико-стилістичні механізми словесно- естетичного колориту, розширюючи межі сакральності як стильової категорії мови. В. Агеєва наголошує, що, «... київські неокласики були найпослідовнішими в обстоюванні модерністських цінностей і перспектив. Вони хочуть творити високе, елітарне, урбаністичне мистецтво, закорінене в поважну культурну традицію, незмінно дбають про досконалість форми, відточеність стилю, «контур строгий» і вибудовують... ієрархію мистецьких вартостей, наголошують принцип відбору, а відтак і канонізації, продиктований естетичним смаком, а не ідеологічними переконаннями» [Агеєва 2012: 36]. сакральність мовотворчість рильський

М. Рильський починав свій творчий шлях у час, коли літературна течія символізму згасала, а в культурному просторі України наростала увага до естетики світу, гармонії людини й природи, умиротвореності, християнських традицій у контексті світової мистецької спадщини. Біблія як об'єднавчий еталон християнського віровчення та світоглядних, ціннісних, моральних, етичних принципів українців стала для поета живильним джерелом сакральності поетичного слова. В одному з листів 1913 року до найближчого гімназійного друга (котрому, до речі, присвячені й деякі вірші десятих-двадцятих років) Михайла Алексєєва поет писав: «...а цікавлять мене переважно питання релігійного і якоюсь мірою морального плану». Сакральність стала естетичним каноном перших десятьох збірок поезій М. Рильського, серед яких «Синя далечінь» (1923); «Крізь бурю і сніг» (1925), «Гомін і відгомін» (1929); «Де сходяться дороги» (1929), у яких виразним є усвідомлення й мовне осмислення присутності Бога, Божої руки, Божого промислу у всіх реаліях людського життя: Змовкне ріг далеким співом золотим, /Ми у темнім лісі, ми в яру яснім. /А над нами - Бог (Тут і далі цитуємо за виданням: Павло Тичина, Максим Рильський. Вибране. Харків: Фоліо, 2011: 289).

Традиційним художнім засобом вираження сакральності в мові М. Рильського є біблійні фразеологізми, які ввійшли до реєстрів не лише словників біблійних слів та виразів, а й до загальномовних фразеологічних і тлумачних словників, напр., до «Словника української мови» в 11-ти томах (К., 1970 - 1980): лепта вдовиці - «порівняно невеликий, убогий вклад у що- небудь спільне»; содом і гоморра: «а) крайнє безладдя; метушня, шум; б) крайня аморальність, розпуста, що панують де-небудь»; вавилонське стовпотворіння - «безладдя, гармидер, при якому люди не розуміють один одного». Набуваючи позитивного чи негативного звучання, афоризми зі Святого письма в поетичній мові семантично переосмислюються, збагачуючи фразеологію української літературної мови. Основою образно осмислюваних таких сталих одиниць в ідіостилі М. Рильського є влучні висловлення з Біблії, сюжети про «створення світу», «гріхопадіння і вигнання з раю», «всесвітній потоп», «вихід з Єгипетської неволі», «народження Ісуса Христа», «тайна вечеря», «хресна дорога», напр.: Чи ти моя, чи це омана? /1 звідкіля / Спливає знов обітована / Моя земля? (Рильський 2011: 231).

Їхнє вживання набуває виразного сакрального змісту в зіставленні з профанними явищами земного життя, напр.: Куди веде моя дорога? / Кому це листя шелестить? / Як небо полюбить без Бога? / Як без диявола прожить? / Содом шумить, і я в Содомі / Сміюсь, втопаючи в вині /1 голоси напівзнайомі / Кричать забуте щось мені. / В святій задимленій блакиті /Лице божественне тремтить... / Уста його напіврозкриті, / Та слово їх не долетить (Рильський 2011: 244); Блаженні будьте уші, що почули / Святого щастя золотий закон! / Воно - в вінку із виноградних грон / Мене в брудній таверні не минуло (Рильський 2011: 286).

Художнє осмислення біблійних сюжетів в ідіостилі поета пов'язане з його релігійним досвідом, з духовною атмосферою часу (відчуттям безпорадності людини в безбожному світі) і з вічною проблематикою поетів-модерністів - гріховності краси та естетизації зла. М. Рильський у вірші «Мислі», протиставляючи тьмі (до створення світу), світло, зірчастії дороги (після створення світу) метафорично осмислює відому біблійну подію - створення світу, напр.: У тьмі віків Господь творив, / Творив усе з нічого / В просторі зорі засвітив / І проложив у тьмі віків / Зірчастії дороги (Рильський 2011: 414). Сакральність мови вірша виявляється і у вживанні церковнослов 'янізмів (благословення, рождення), і у зверненні до Біблійного мотиву приреченості земного життя людини: Синам землі він душу дав /1 дав благословення, /Щоб кожен, хто живе, страждав, / Без цілі падав і вставав / До смерті од рождення (Рильський 2011: 414). Сему приреченості, слабкості, недосконалості земного життя посилює біблійне протиставлення оцінності добра і зла, Божих заповідей і гріха, на яких ґрунтується християнське віровчення: І на скрижалях кам 'яних / Він висік заповіти, - / Але не дав нам, як на сміх, / Снаги виконувати їх, / А дав снагу - грішити (Рильський 2011: 414), а також емоційні порівняння: І стало нас, немов зірок, / У вічному просторі, / Але дрібні ми - як пісок, / А наші молитви - чайок / Безсилий крик на морі (Рильський 2011: 414).

На початку ХХ ст., зазначає В. Агеєва, церква в Російській імперії була підпорядкована державі, що мало негативне сприйняття в суспільстві [Агеєва 2012: 48]. Реалії часу, безперечно, позначаються на тому, як світлий біблійний образ розп'ятого Христа як символу страждань і його воскресіння як символу перемоги життя вічного у вірші «Мислі» (Учитель учнями розп 'ятий, / Цар у терновому вінку, / Безсмертний, що прийшов попрати / Своєю смертю - смерть людську) змінюється риторичними питаннями з відчуттям тривоги за втрату безпосереднього релігійного почуття людини, за несумісні з вірою в Бога діяння церкви: Невже на те огнем любові / Він мертву віру окропив? / Невже на те вінок терновий / Чоло божественне повив, / Щоб нині ситий піп з амвона / Кадив злочинний фіміам. / Во ім 'я Божого закона / Богопомазаним катам? (Рильський 2011: 414).

Революційні події початку ХХ ст. мають у вірші виразну негативно-емоційну оцінку, адже вони приносять лише зневагу до Божих заповідей, втрату сакральних релігійних цінностей, напр.: Христе! Твої не згасли муки! / Там, де, вклоняючись Тобі, /Раби сплели криваві руки /В скаженій, п 'яній боротьбі, / Там, де людський потік шаліє, / - Там у незримій самоті / Син непорочної Марії / Конає вічно на хресті (Рильський 2011: 414).

Контраст фарисейства натовпу, юрби, що «брудні славила діла під назвиськом святого діла», і сакральності Божого світу, блаженних мук і неживих ідей, недосяжного ідеалу - і страшного, жорстокого світу, в якому дуже важко знайти навіть знаки Божої присутності є наскрізним у збірці «Під осінніми зорями». Засобом увиразнення протиставлення сакрального (високого) і низького є вжиті у сонеті «Бодлер» оксиморони: В раю блаженних мук, де на тонких стеблинах / Ростуть, звиваються химерні квіти зла, / Подібні до очей жіночих і звіриних, / В пекельному раю його душа жила (Рильський 2011: 314).

Протиставлення сакрального профанному є виразним виявом біблійної оцінності добра і зла, праведності і гріха, напр.: І в божім храмі чистоти/Дзвенить порочними чарками (Рильський 2011: 214); Є дивний чар - тоненьку паутину / Плести з гріха, отрути і вина, - / Хоч в той же час, годину і хвилину / В душі лице Мадонни вирина (Рильський 2011: 218).