Метафоризована флористична символіка в дисидентській поезії Василя Стуса й Тараса Мельничука

Размещено на http://www.allbest.ru/

Метафоризована флористична символіка в дисидентській поезії Василя Стуса й Тараса Мельничука

Ірина Зелененька,

кандидат філологічних наук (м. Вінниця)

Анотація

Вірші Василя Стуса й Тараса Мельничука, написані у 70-80-х роках ХХ століття, стали символами інтелектуального дисидентського спротиву. Образи рослин у цих віршах - традиційні образи-символи українського буття, вони стали основою колоритних метафор, кодами руху опору. Поезія в'язнів сумління, Василя Стуса й Тараса Мельничука, лавреатів Національної премії імені Тараса Шевченка, долі котрих були пов'язані з Поділлям та з Зоною 36, багата флористично, зацікавлює своєю екзистенційністю. Двоєдність "людина - природа" стала вдалою опозицією оспівуванню науково-технічного прогресу, у дискурсі тюремної поезії продублювала номен "Україна", стала її смисловою домінантою.

Ключові слова: образ, символ, флористична метафора, екзистенція, дисидентська поезія. стус вірш дисидентський

Summary

Key words: image, symbol, floristic metaphor, existential, dissident poetry.

Традиційні образи-символи українського буття стали основою колоритних метафор у поезії учасників руху опору, в'язнів сумління, Василя Стуса й Тараса Мельничука, лавреатів Національної премії імені Тараса Шевченка, долі котрих були пов'язані з Поділлям та з Зоною 36. Особливими серед корпусу образів ліричної імпрези двох поетів є флористичні символи (двоєдність "людина - природа" була традиційною опозицією оспівуванню НТР у дискурсі шістдесятників- конформістів та шістдесятників-нонконформістів), що в тюремній ліриці ставали дублетами України, її смисловими домінантами. Огляд метафоричної форми й міфосемантики образів природи у своїх розвідках про Василя Стуса й про Тараса Мельничука здійснили Микола Жулинський, Володимир Моренець, Святослав Кут, Євген Баран, а тому явище потребує конкретизації й опрозорення.

Корпус образів системи "людина - природа" є константною двоєдністю українського світогляду, символізація ландшафтних просторів України й фольклоризація окремих найпоширеніших видів флори у віршах дисидентів поступилася опозиціям: "людина - цивілізація" та "природа - цивілізація". Найуживанішими є ті флористичні метафори, які розбудовані навколо образів-символів поля, степу, лугу, саду, гаю, лісу, байраку, яру як градаційних флористичних сукупностей: "Хай життя - одне стернисте поле, / але перейти - не помину", "Гартуймося. Даремне віщунів шукати, мов чотири вітри в полі" [7, с.139] (Василь Стус); "... залишився в полі тільки стогін", "Попереду дике поле / а позаду яр...", "Ви ліси князеві..." [4, с.102] (Тарас Мельничук). Традиційні відфольклорні форми метафоричних образів й васальні постійні епітети властиві поезії Василя Стуса й Тараса Мельничука 60-х років, а екзистенційні - табірним віршам; найближчою до Стусової інтерпретації флори в контексті "самособоюнаповнення" є збірка Тараса Мельничука "Князь роси", відзначена Національною премію імені Тараса Шевченка.

Сад як сукупність вельми прикметний для опальних поетів, він стає пов'язаним із ініціаціями, із формами вираження: "Осінній сад / Свої обтрусить зорі...", "Карокорі сади / судомляться од земного крику...", "Посоловів од співу сад, / од солов'їв, і од надсад. / І од самотньої свічі, / і од жалких зірок вночі...", "... і кругла саду ліпота..." (Василь Стус) [7, с.51]. Вихід у сад перетворюється на магічну дію, враження якої підсилюють повтори: "... вона вийшла в сад / щоб я не побачив...", "Вийду вранці у сад / вийду ввечері в сад/ а саду наче нема" (Тарас Мельничук). Твірною формою метафори найчастіше є саме стрижнева в висловлюванні морфологічна форма, зокрема, морфологічно-семантична категорія дієслова, іноді вдало підсилена перелічуваннями: "Йде середина літа. / Якраз над нашим городом, / над яблунями. / над карликовим вишником,/ висадженим пару літ тому / над твоєю осамотілою голосовою" [7, с.49] (Василь Стус).

Твірною світу, в якому росте українець /геній /син у Василя Стуса є яблуня, а в Тараса Мельничука - груша: "Ти творишся, синочку мій, у світ. / Ти творишся і жебониш, як бджілка / на яблуні крислатій, що з причілка до тебе похиляє пасма віт. / Так тонко пахне яблуневий цвіт!" [7, с.133] (Василь Стус), "Іди-іди, бо ти є добра груша, / бо ти поранена осою в золоте, / бо під тобою скрушно й відчайдушно / малий Шевченко дніє і росте..." [3, с.35] (Тарас Мельничук).

Метафоричний образ поля в поезії дисидентів пов'язаний із ностальгійними явленнями свободи: "Я з вітром вирвусь - і на степ", і тут же: "Я вже на волі, раз почув, як в полі бродить круглий шурхіт / молочаїв, суріп і грициків і стежка геть до лісу стелеться" [7, с. 113] (Василь Стус). Стусове поле - виплекане в колористиці, синє, через яке передається семантика свободи (стійка асоціація тут простежується з небом, котре є недосяжним для режиму, що підтверджує поезія "У цьому полі, синьому, як льон."): "У цьому полі, синьому, як льон, / де тільки ти і ні душі навколо, / уздрів і скляк: блукало в тому полі / сто тіней. В полі, синьому, як льон. / стояти. Тільки тут. У цьому полі, / що наче льон. I власної неволі / спізнати тут, на рідній чужині" [7]. Поле сприймається як ініціація в позиціонуванні ідеї твору (у фіналі медитативної замальовки): "Здичавів дух і не впізнає тіла / у цьому полі, синьому, як льон" [7, с.145].

Поле Тараса Мельничука транслюється як символ свободи й ностальгії за рідним краєм покрізь образ-символ матері, котру ліричний герой просить у поезії "Мамо...": "Мамо, / підіть, будь ласка, у поле / зловіть за крильця / чи за ніжку / волю / і пришліть мені у конверті" [3, с.29]. Символ чорного поля в дисидентській поезії Василя Стуса "Безмежне, чорне, вигоріле поле." [7] - маркер насильницької смерті, війни, підсилений риторикою звернення до анімізованого простору поля, а також кільцем:

Безмежне, чорне, вигоріле поле, пооране, у вирвах і ярах.

Куди не глянеш - порожньо і голо: оце крайобраз твій, мій вічний шлях.

Оце, душе, твоя сумна арена, оце твій простір, пориве тугий.

Ти знову навертаєшся до мене, хоча вже з біса збридів, дорогий.

Ані душі, ні просвітку довкола, немов усесвіт смертю перепах.

Безмежне, чорне, вигоріле поле, прооране, у вирвах і ярах [7, с.83].

У віршах Тараса Мельничука знаходимо елементи загадки й відгадки про життя і смерть в оформленні ліричної оповіді про поле: "А чому роса червона на траві? / А чому замовкли косарі? / Бо не всі у поле вийшли до зорі, / бо не всі живі... Не всі живі..." [3, с.59]; "Ця стерня не коле - / стелить сизокрило. / Це прокволе поле / полином вродило. / Скільки збіжжя перевіять довелося!.. / Сіють чорнопері..." [4, с.49]. У "Князі роси" поле виступає символом фатуму: "Забудь своє поле і горе / і вези туман з України / поза синє море" [3, с.90], за цією символізацією з'являється інша, контрадикторна - поле (у значенні - степ) стає символом орди: "... наточили шанців / наварили куль / попереду дике поле / а позаду яр / і життя перекотиполе / і брат яничар" [3, с.68].

До поетикальних інструментаріїв Василя Стуса й Тараса Мельничука увійшли такі назви трав (літературні та діалектні): льон, рута, м'ята, полин, повій, пижмо, чебрець, кропива, ковила, сон-трава, осот, бур'ян, щириця, бугила, молочай, суріпа, курай, перекотиполе, тирлич та ін. Вони згадують такі квіткові рослини: ружа (троянда), ромашка, шовкова косиця (білотка, едельвейс), бриндушки (шафран), барвінок, чорнобривці, соняшник (сонях), фіалка, незабудка та ін. Серед назв кущових рослин: калина, афини, горобина, малина, бузок (без), шипшина, йошта, багульник, терен, глід; дерева - дуб (нелинь), верба (шелюга), модрина, кедр, липа, тополя (осокір), яблуня, сосна, вишня, каштан, трепета (осика), береза, осика, акація, клен, жерделя і мореля (абрикос), жостір (крушина), свидина (кизил) та ін.

Флористичні символи, які допомагають розширювати екзистенційну площину у віршах Василя Стуса, домінують над власне номенами флори, що ними насичені вірші Тараса Мельничука: "Цвітуть волошки в золотому житі", "До смертного дрожу бачу - тополя до мене біжить" [7, с.54], "І над смарагдом луки сяє мак" [7, с.125], "Ще й до жнив не дожив, / ані жита не жав, не згубив, не лишив. / І не жив. І не жаль", "На колимськім морозі калина / зацвітає рудими слізьми..." [7, с.109]., "Занадто далеко. Занадто ген-ген, / де в леготі-віті кучериться клен..." [7, с.39], "І в беззвучності глибокій / Мріє лілія струнка", "Ущухлим світлом сяють вишні / опівнічні." [7, с.71]. Найпитомішою для екзистенційно-спазматичної поезії Василя Стуса серед флористичних образів-символів є стигла калина (червона), вона інкрустує символ України, додана до образів емоційних станів (біль, туга, горе): "Ще видиться: чужий далекий край і серед степу, де горить калина - могила. / Там ридає Україна над головою сина: прощавай" [7, с.82].

Ботанічні назви, до яких, утворюючи метафору, апелює Тарас Мельничук, - родові та видові назви, що сприймаються як художні узагальнення: "сині трави", "затемнення дерев", "дерево Зорі", "залізне дерево", "симбір-деревце / то виринає / то потопає" [3, с.18]; "душа морозу плаче квітами", "ідуть по березі дерева" [3, с.54], "дзвіночків сині вії", "на ґратах / горицвіт зірок / у синьому горщику / несе янголам борщику" [3, с.27]. Серед флористичних символів у віршах Тараса Мельничука ступенево метафоризуються такі: вишня, тополя, трепета, верболіз, шипшина, хміль, калина, мак, ромашка, соняшник, ружа, волошка, рута, конюшина, ковил, лопух, нехворощ, перекотиполе, м'ята, жито, петрушка, картопля, цибуля, капуста, морель, яблуко, полуниця.

Ойкуменічне місце у флористичній картині Мельничукової України займає образ маку: він є місцем магічної дії, спогадом, кров'ю, знаком: "По червоних маках я читаю слід / тих, кого в байраках / загубили коні" [3, с.63], "Земля сидить під червоним маком / булавою / марить", "плачуть маки" [3, с.32]. Цікавими є метафори, пов'язані з образами злакових культур: образ зерна, колоска, пшениці переосмислені на основі семи росту, народження, появи життя, спорідненості з головним солярним символом, тут знову бере участь семантична опозиція макро-мікро: "комбайн не спить під колоском", "між двох чужих став колосок / пшеничний або житній і не замкнувся / у собі - заполовів і всі знайшли/ свою тут батьківщину" [3, с.45], "а з мене - ні дрібки пшона", "Трепетне пшеничне зерно / іде дитятком на руках", "не обпечешся ні пшеничним зерном" [4, с.104]. Отже, колосок, пшениця - не лише національна атрибуція, це формант батьківщини. Синонімізованими є номени пшениці, колоска, зерна, хліба. Флористична метафора допомагає портретувати та пейзажувати образи. Так з'являються "синьоволошковий скіф", "ці очі / зелені як трава (бо травою стануть)", "грона соборів" [5, с.123].

Флора включена в цілий дискурс смерті: "Убите зілля - /довге зілля ночі", "Калина не вернулася / чи то з весілля / чи з випроводин", "Квітами людей хоронять", "Нема коріння / нема насіння / нема пагіння", "...в зеленій нехворощі / спить козак з конем" (Тарас Мельничук) [3, с.102]. У поезії "Посадити деревце" зі збірки "Веселий цвинтар" Василь Стус описав "заходи по естетичному вихованню ув'язнених", де іронія - лише дошкульне тло системи, а квіткова флора - певний порятунок: "Посадити деревце - / залишити про себе найкращу пам'ять. / І вони стали висаджувати вздовж колючого дроту / квіти, кущі, дерева. / Дикий виноград обснував гострі шпичаки, / розвісив лапате листя / і навіть попускав синюваті грони, / повився повій, / трублячи в поблідлі сурми ніжності. / Коло горожі порозпускались / такі півники, півонії, жоржини, / що заберуть очі і не повернуть" [7, с.98].

Поєднання "макро" й "мікро", узалежнення більшого від меншого, неелементарного від елементарного - характерний прийом для поезії збірок "Веселий цвинтар" (Василя Стуса), "Князь роси" (Тараса Мельничука): Рушай вперед. І добротою хворий, / розтань росою димною між трав" (Василь Стус) [7, с.90], "...і заснула Україна в перекотиполю" (Тарас Мельничук) [3].

У флористичному просторі поезії Василя Стуса вирізняються хвойні породи дерев, найперше, сосна, а ще модрини (у світовій культурі вона є символом стійкості, безсмертя), вона екзистенційно явлена: "І куди не йду, куди не прагну - смерк сосновий мерзне угорі", "сосна із лісу випливла, мов щогла", "З горя молодою сосна спливає ніччю, ніби щогла...", "Виростає сосна зсередини, / Коле вітами в спину, в груди.. ./ Коле в скроні - / Напевно, буде / Вирувати душа розметана."; "Загойдалась сосна / Впала, плазує, / Нещасна і в снах / Загин свій чує..."; "І зголілі модрини кричали..."; "Горить сосна - од низу до гори". "Дві похнюплені сосни / смертну чують корч. / Кругом - мерці. І їхні сни / стримлять, як сосни, сторч" [7, с.87].

Вишня є індикатором зв'язку світів (цей образ, гадаємо, з'являється внаслідок відповідно етимології, походження слова: вишня - вишній). У першій збірці ключі образу - в межах українського міфосвіту: "Мене сонце несе, / мене вишні несуть на руках білосніжних, / бо я схожий на радість, бо я схожий на сум, / бо я вічно шукаю ніжності" [4, с.76]. На думку Тараса Мельничука - в'язня Зони 36, людина може перетворитися на статичну неживу природу - камінь, а далі (градаційно) - на дерево, боже дерево, а саме вишню: "А ти вже попіл / камінь / вишня" [3, с.88]. Донецьк у поезії Василя Стуса "Вся в жужелиці, поросі, вугіллі" постає в ретроспекція із акаціями, кленом, жерделями: "Старий колодязь, вичовгана корба,/ акація обтята, сохлий клен", "лише жерделі ветхі у дворі журливо поколихуються" [7, с.98]. Верба - також підкреслено жіночий символ у віршах Василя Стуса, емоційно амплітудний, основа якого - журба: "А верба пустила / гарячі брості - в крик-зело...", "І верби в шумі втоплені...", "Он бач - верба - димочком тінь./ Ти ж тіні тіні тіні тінь", "а берег віри в чорноталі скрес,/ лишивши тільки воду - тьмяну й голу", "Дві посестри - верби рясні - / зажуру плетуть кучеряву" [7, с.104].

У віршах Василя Стуса осика переосмислена в євангельському ключі: "На вітрі палає осика / і сяєвом сходить цвинтарним / (вільготна феєрія туги, / хаплива мелодія мук)" [7, с.77], а в Тараса Мельничука - у міфологічному коді: "дух суниць у джмеля на устах/ а може тут щось і не те / бо впало з трепети у став / сонця гніздо золоте..." [3, с.45]. Дуб пов'язаний із символікою козаччини: "Запорожець - нелинь-дуб / Край борів отаборився. / Дідьком гнаний, вітер нісся, / Шарпав крону, в дупла дув" "Кінь биту землю копирсає, / вітри у дубі шелестять, / нічна зірниця догоряє, / татари за горою сплять" (Василь Стус) [7, с.89]. Василь Стус персоніфікував діброву: "І в холоді зітха сумна діброва, / І невпізнанна бродить круговерть"; "Срібні тіні монотонні / Заколисують діброву..." [7, с.67]. А Тарас Мельничук тяжіє до контрастів: "Завмира в снігових обіймах / Чорний дуб при санній дорозі". ("В грудні гори - верблюди білі") [5, с.56]. Мельничукова метафора у міфологічному ключі, як протистояння смерті та життя, за допомогою кулеподібних рослинних символів (капусти, яблука), покладених на терези, має особливу дохристиянську естетику: "Мама на шальку до життя / кидають яблуко і голівку капусти / і життя переважує..." [3, с.35].

Використовуючи метафору, переносячи ботанічні назви, їхні частини на різні аспекти буття, на людину й навспак, Василь Стус і Тарас Мельничук окреслили нові лексико-семантичні зв'язки, новий ракурс художнього відображення дійсності, ступеневу експресивну оцінку подіям доби реакції й світу природи, що став символом неспотвореності й герметичності, опозицій та пручання. Фітоніми, зосібна флористичні сукупності, асоціативно пов'язуються у поезії дисидентів із образом Батьківщини, з образами рідної хати, Гуцульщини, Донеччини, Поділля, родини, інтимних переживань, із осяянням. Стійкий асоціативний зв'язок фітонімів із абстрактними поняттями трансформують простір дисидентської поезії в полісимволічне ткання.

Список використаних джерел і літератури

1. Войтович В. Українська міфологія / В. Войтович. К .: Либідь, 2005. 664с.

2. Мельничук Т. Із-за ґрат: Поезії / Передмова О.Зінкевича. / Т. Мельничук Балтимор: Торонто.: Смолоскип. Ім. В. Симоненка. 1982. 83с.

3. Мельничук Т. Князь роси: Поезії / М. Жулинський. Князь роси: передмова. / Т. Мельничук. К.:Молодь.1990. 152с.

4. Мельничук Т. Несімо любов планеті: Поезії. Післяслово П. Скунця / Ред. П.Скунць. / Т. Мельничук. Ужгород: Карпати. 1967. 42с.

5. Мельничук Т. Чаґа: Поезії / Передм. Я.Дорошенка / Т. Мельничук. Коломия: Вік.1994. 176с.

6. Словник символів культури України / За загальною редакцією В. Коцура, O. Потапенка, М.Дмитренка. К .: Міленіум, 2002. 260с.

7. Стус В. Палімпсест: Вибране. / Василь Стус. К .: Факт, 2003. 432 с.

8. References

9. Voitovych V. Ukrainska mifolohiia / V. Voitovych. K.: Lybid, 2005. 664s.

10. Melnychuk T. Iz-za grat: Poezii / Peredmova O. Zinkevycha. / T. Melnychuk Baltymor: Toronto .: Smoloskyp. Im. V. Symonenka. 1982. 83s.

11. Melnychuk T. Kniaz rosy: Poezii / M. Zhulynskyi. Kniaz rosy: peredmova. / T. Melnychuk. K.:Molod.1990. 152s.

12. Melnychuk T. Nesimo liubov planeti: Poezii. Pisliaslovo P. Skuntsia / Red. P. Skunts. / T. Melnychuk. Uzhhorod : Karpaty. 1967. 42s.

13. Melnychuk T. Chaga: Poezii / Peredm. Ya.Doroshenka / T. Melnychuk. Kolomyia:Vik.1994. 176s.

14. 6. Slovnyk symvoliv kultury Ukrainy / Za zahalnoiu redaktsiieiu V. Kotsura, O. Potapenka, M. Dmytrenka. K .: Milenium, 2002. 260s.

15. 7. Stus V. Palimpsest: Vybrane. / Vasyl Stus. K .: Fakt, 2003. 432 s.

Размещено на Allbest.ru