Мовний образ Великодня в епістолярних текстах Лесі Українки та її родини

Вивчення особливостей функціонування назв релігійних свят - геортонімів - у сучасному мовознавстві було представлене донедавна в основному працями, в яких ці назви досліджено як елемент лексичної системи певної мови, зокрема онімної ([Бочарова 1999], [Бочарова, Червінська 2011]). В останні десятиліття активізувалися наукові студії, зосереджені на аналізі концептуальних і дискурсивних властивостей цих номенів як основи формування концептуального простору [Космеда, Плотнікова 2010] чи національно-мовної картини світу різних етносів та окремого ідіостилю [Бочарова 1999], [Бугакова 2013].

Геортоніми як об'єкт лінгвостилістичного вивчення, хоч і не частотний, але від того не менш важливий і цікавий для дослідження найрізноманітніших аспектів їх актуалізації у функційно-стильовій парадигмі української мови. Хоча в коло дослідницьких інтересів в основному потрапляють, щоправда, лише художні тексти, незважаючи на те, що властиво саме епістолярні, за нашими спостереженнями, є тим простором, у якому їх актуалізація завжди передбачувана й органічна (див., зокрема: [Богдан 2019]). Власне це й зумовило вибір листовних текстів Лесі Українки та її родини для з'ясування специфіки функціонування одного з найбільш шанованих свят християнського світу - Великодня. Матеріалом дослідження слугували насамперед епістолярії Лесі Українки, Михайла Косача та їхніх батьків і братів-сестер.

Найменування рокового свята Христового Воскресіння, яке віряни вважають одним із найвеличніших у релігійному календарі, узвичаєно називають перифрастично святом над святами, торжеством із торжеств, має в епістолярних текстах Лесі Українки двоваріантний вияв: Великдень і Пасха з виразним домінуванням першого (37 разів і 1 - відповідно), що стверджує його безперечну нормативність і узвичаєність, а також регулятивність використання в її індивідуальному мовленні. Не менш ймовірно, що і в епістолярному спілкуванні всієї родини, якщо взяти до уваги порівняльні контексти вживання цього геортоніма в листах інших членів Косачівської сім'ї, зокрема Лесиних братів і сестер, пор.: «Спасибі вам, що запрошуєте нас на Великдень до себе, але ми певне не приїдемо, бо скоріш всього ми і на Великдень (тут і далі вирізнення моє. - С. Б.) тут зостанемось, щоб не перебивать Лілі учення» (Леся Українка до Драгоманової Є. І., Київ, 16 (28).ІІ.1894) (УЛ-1) і «Дорогий Клімент Вас[ильович]! /Дуже врадувала нас звістка від Вас, ще й прийшов лист якраз на 1-ий день Великодня! Правдива вийшла „писанка”!» (Олена Пчілка до Климента Квітки, 10.04.1923 Могилів [-Подільський]) (Листи): 183]; «З роковим днем - Великоднем вітаю і міцно-міцно обнімаю і цілую вас, любиї мама і папа! Сподіваюсь, що вже Великдень цей пройде весело і хороше, не так, як минуле Різдво. Шкода, Ліля на самоті тепер свій Великдень справлятиме, - ну та зате ж вона думає на цілий місяць чи ще раніш з Петербургу дістатись у свої краї» (Михайло до батьків, [Дерпт] 7. IV. 00) (КМ); «Тож прошу тебе, дуже прошу, мамо, зроби мені теє свято, напиши хоч ради Великодня, щоб я таки правдиве свято на чужині мав» (до матері) (Михайло до батьків) [Dorpat. [...] IV. [18] 97] (КМ).

Спостережено, що в листах, скажімо, Михайла Косача паралельно використано як варіант - синонімічну діалектну назву цього свята - Паска, а частотність використання обох геортонімів в його епістолярних текстах кількісно майже зрівноважена (пор.: Паска - 15 разів, Великдень - 13). Варіант Паска для найменування цього свята використовувала також в епістолярних діалогах і мати, Ольга Косач-Драгоманова: «План твій їхати на Паску до Колод[яжного] і одразу мені здавався неудачним, а тепер, коли Бобрик [син Кривинюків Михайло] знов був слабий, тим більше. Звісно, їдь просто в Київ. Ми зважили напевне святкувать тут (себто я і Леся). З певністю і папа на св[ята] буде в Києві» (до доньки Ольги, 06.03. [1906]) [Листи):170].

Фонетично співзвучну до одного з варіантів назви цього свята омонімійну лексему паска Леся Українка використовує як номінацію святкового обрядового хліба: паскі / паски (4 рази), 1 раз актуалізовано навіть демінутив пасочки.

Особливий емоційно-експресивний вимір мають ці лексеми в ситуації першої їхньої фіксації в її епістолярній комунікації - в листі до бабусі Є. І. Драгоманової (Колодяжне, 2 (14).V.1884) (УЛ-1), в якому відтворено фрагмент родинного приготування до свята - випікання пасок: «Наші паскі булы дуже гарні, ліліньїх тры малыхъ пасочки трошкы попереверталысь, але то мъ нічого не помішало». Ця номінація узвичаєно поєднана в Лесиних епістолярних текстах з двома лексемами, які мають сему 'освяченість': свячена й святити. Лексема паска в листах сестри Ольги, подібно до епістолярного слововжитку сестри, використана лише як загальна назва обрядового хліба, а не як власна [Листи: 231].

До речі, про традиції випікання пасок у Косачівській і в Драгоманівській родинах маємо згадки в споминах Лесиних сестер - Ізидори Косач-Борисової та Ольги Кривинюк. У них йдеться про певні родинні уподобання щодо рецептури пасок, зокрема в Ольжиних споминах є згадка про особливу «бабущину» паску (тобто рецепт матері Ольги Драгоманової- Косач - Єлизавети), яка й має цей атрибутив як диференційний маркер «авторства». В одному з листів Олени Пчілки до матері, за свідченням Тамари Скрипки, йдеться про випікання мереживної паски.

Найменуванням Пасха найбільш регулярно послугувався в листовній комунікації батько, Петро Косач, що зумовлено, найімовірніше, мовою його повсякденного спілкування (російською) не лише в офіційному вжитку, а й у родинному [Листи: 193, 200, 201]. Принагідно зауважимо: лексеми Пасха і пасхальний в епістолярії Лесі Українки вжито лише в російськомовних текстах до Климента Квітки (УЛ - 3) й до Ф. С. Карпової (УЛ - 3). У листі до матері чоловіка вона використала також узвичаєний стереотипний перифраз- назву цього свята (у контексті побажального висловлення) - СвЪтлый Праздник («Дорогая Феоктиста Семеновна! Вероятно, эта открытка получится на Светлый Праздник, а потому - Христос Воскрес! Желаю Вам много праздников встретить здоровой и благополучной» (Хелуан, 27.ІІІ ([9.IV]).1911) (УЛ -3)).

Однак жодного разу лексему Паска не вжито в структурі святкових вітань, що стверджує її чітко окреслений функційний статус, до того ж - факультативність уживання в тогочасній мовноетикетній системі Косачів, що співвіднесене водночас і з сучасними поведінковими стереотипами розмовного спілкування українців.

Натомість номінація Великдень належить до продуктивних елементів святкових вітань в епістолярному ідіостилі Лесі Українки, її брата Михайла, матері. Частотність її використання спостережена в листах Косачів до різних адресатів, як-от в епістолярії Михайла Косача: «Люба Ліля, з Великоднем будь здорова й весела» (до сестри Ольги, Dorpat. Marienhofstrasse, № 5) [29. ІІІ. [18]93]] (КМ); «Поцілуй за мене папу й Кахоту з Дорою та Зорю, привітай з великоднем» (до матері» [2. IV. [18]98]); «Христос Воскрес! Милиї мама і папа! З Великоднем будьте здорові та веселі» (до батьків [Дерпт] 19. IV. 99) (КМ). епістолярій українка великодень паска святочний

У вітальному дискурсі Косачівської (і Драгоманівської) родини лексема Великдень - узвичаєно безваріантна, єдино можлива. До того ж, нерідко зі стереотипною актуалізацією цього свята як «рокового» (подібно до Різдва, див. детальніше [Богдан 2019]): «P. S. Поздоровляю з Великоднем тебе, папу, Микося, Зорю і Дору. Чі не було б ласкаве молоде паньство написати до мене по слову хоч для рокового дня - Великодня?» (до Косач О. П. (матері), Ялта, 30.ІІІ (11. ГУ).1898) (УЛ -2). Пор. з епістолярниими текстами Михайла Косача: «Христос Воскрес! / Люба мамочко. З Великоднем, роковим днем вітаю тебе і міцно, міцно цілую. З весною, з літом новим будь здорова, з новими улітами, новими п 'єсами. Поцілуй за мене усіх тігрив» (Михайло до матері, Dorpat. [...] IV. [18] 97) (УЛ -1); «Христос Воскрес! / Мої любі Зеїску, Ліля і Оксануль! З роковим днем Великодня будьте здорові на чужій стороні, в країні бусурменській, в землі [нрзб.], над морем синім» (Михайло до сестер Лесі, Ольги (Лілі) й Оксани, 2. IV. [18] 98) (УЛ -2); «Христос Воскрес! / З роковим днем - Великоднем вітаю і міцно-міцно обнімаю і цілую вас, любиї мама і папа! Сподіваюсь, що вже Великдень цей пройде весело і хороше, не так, як минуле Різдво. Шкода, Ліля на самоті тепер свій Великдень справлятиме» (Михайло до батьків, [Дерпт] 7. IV. 00) (КМ). Ця ж структурно-семантична модель фіксована і у Великодніх поштівках родини Драгоманових, пор.: «Щиро поздоровляю Вас з Великоднем и також бажаю повного счастья» (Людмила й Світозар Драгоманови - Ользі й Михайлові Кривинюкам, з Києва у Прагу, 1905 р) [Листи]; «З Великоднем, дорогий. Бажаю Вам здоровля и всього найгарнішого, чого тільки Ви самі собі бажаєте. Хоч і не пишу до Вас, але часто згадую Вас з великою приємністю. Зі всею щиростю Ваша Л. Драгоманова» (Людмила та Аріадна Драгоманови - Ользі та Михайлові Кривинюкам, з Києва у Прагу, 1903 р.) [Листи].

Іноді у вітальних контекстах листів Лесі Українки вказівка на свято відсутня, її семантичним еквівалентом виступає лексема празник, пор.: «Так я Вас і з Великоднем не поздоровила, але все одно, я й без свята завжді бажаю Вам всього найкращого, як би ж тілько мої бажання мали яку небудь силу!» (до Макарової А. С., Колодяжне, 2 (14).V.1894) (УЛ -1) і «Христос воскрес! / Милая бабушка! Поздоровляю Вас з празником, бажаю Вам здоровья і всього доброго, щоб нам з Вами весело провести час, як будемо літом у Вас. Ви ж не сердитесь, я думаю, на нас за те, що ми не приїхали до Вас на Великдень? Давно ми не були дома, то наші всі вже за нами заскучали, а ми за ними, і хотілося нам сі свята дома побути» (до Драгоманової Є. І., Колодяжне, перед 17 (29)4V.1894) (УЛ -1).

Факультативно в епістолярних текстах Лесі Українки фіксовано опис Великодніх приготувань, святкувань та домінувальних частувань. Зокрема в листі до матері з Ялти вона пише про специфіку частувань (розговіни), які, за місцевими вірменськими звичаями, розпочиналися в страсну суботу, а також про малювання писанок разом із Оксаною (Ліля й Оксана приїхали до неї на свято в гості): «Певне вони (Ліля й Оксана. - С. Б.) тобі описували, як ми тут розговлялись у страсну суботу. Розговіни сі були найбільш похожі на шабаш, - якось тиї свічки перед кожною тарілкою, тая риба... щось досить восточне. Ми з Уксусом писали писанки і тим справили певний ефект серед товариства» (до Косач О. П. (матері), Ялта, 7 (19).IV.1898) (УЛ -2).

Цей лист дає можливість реконструювати також одну прикметну деталь передсвяткових приготувань (очевидно, традиційних і звичних у Косачівській родині) - «писання писанок» разом із сестрою Оксаною (Уксусом), що спричинило, за твердженням Лесі Українки, виразне емоційне схвалення ялтинського товариства. До речі, номінацію писанка вжито в її епістолярії ще лише один раз у контексті прохань від імені Товариства «Просвіта» до Осипа Маковея (Київ, 17 (30).І.1907). Леся була тоді, як зазначено у формулі прихильності, товаришем (тобто заступником) голови товариства): «2) Товариство просить присилати до музею всякі речі, які мають інтерес: а) етнографичний (напр[иклад], народні вишиванки, тканки, убрання, посуд, музичні струменти, писанки, моделі хат, возів, струментів і т. и.». Водночас один раз експліковано також лексему крашанка в описі мандрівних вражень у час її повернення з Єгипту 1913 року (як елемент паралелізму: жнива в Єгипті й крашанки на Юрія в Україні): «Колиб хтось дорогий міг бачити той золотий Єгипет тоді, як хтось виїздив звідти! От уже був золотий та щирозлотий! На горизонті золоті піски без краю, а попри залізниці понад водою золота пшениця хвилює-хвилює і наче тече в пустиню, як золоте море. Сеж у Єгипті жнива починаються, а в нас оце через два дні люде вийдуть на поле качати крашанки по молодих рунах збіжжя на Св[ятого] Юрія» (до Кобилянської О. Ю. (Мармурове море, 20.rV (3.V).1913) (УЛ-3)). Як відомо, качання крашанок на Юрія (6 травня) й закопування там їх до жнив - поширені магічні дії, які, за віруваннями наших пращурів, мали сприяти пробудженню плодотворної сили землі й забезпечити прийдешніх урожай.

У цитованому фрагменті листа до матері фіксуємо ще один важливий оцінний акцент: святковості Великодню 1898 року надав саме приїзд сестер, що слугує додатковим ствердженням домінування й щодо Великодня (подібно до Різдва) передусім семи 'родинності', а не релігійної маркованості свята: «Люба мамочко! Пишу просто так, щоб привітати тебе. Ліля і Оксана роскажуть тобі про все живими словами, то що ж описувати? Ще раз дякую тобі і папі, що пустили гусів до мене, а то не було б мені свято святом» (до Косач О. П. (матері), Ялта, 10 (22).ІУ.І898) (УЛ-2).

Важливим підґрунтям для реконструкції цього Великоднього святкування 1898 року слугує також квітневий лист сестри Ольги, який відтворює подібні диференційні ознаки початку святкування, а також експлікує основні обрядові страви - яйця, слоїстий («слойоний») пиріг і рибу (до речі, Ольга використовує для найменування періоду святкових пригощань дієслово одного й того ж словотвірного ряду, що й у листі сестри, - розговлялись, часто вживане, до речі, і в сучасному діалектному мовленні поліщуків): «Христос воскрес, усілюбиї! /Бажаю вам щасливих свят і всього хорошого та гарного! Ото ми тільки що розговлялись, але зовсім не так, як звичайне досі розговлялись, бо не в неділю, а в суботу вечором, в сім годин, се вже по-армянськи, у них так завше розговляються не паскою, а яйцями і слойоним пирогом з рибою. /На кожній тарілці була у нас приліплена свічечка, і, не вам кажучи, було трохи похоже на жидівський шабас, особливо як поглянуть на всі чорні та носаті фізіономії, що були кругом нас» (до батьків, [квітень 1898] Суббота, 4-го) [Листи: 231].

Великодні частунки в Дерпті, за свідченням Михайла Косача, також вирізнялися особливістю обрядового хліба: замість пасок у німецьких родинах використовували слоїсті пироги з начинкою (на противагу українським «настояним» і «варистим паскам») і мазурки: «У Дорпаті у послідні дні тепло і ясно. Німота так не натішиться, усе гуляють та походжають. Паску справляють німці куди не так урочо; як у нас, пасок нема, а лише пироги великі слоєні печуть. І мені хазяйка спекла два середніх таких пирога, з дуже смачною начинкою. Пасок великих настояних я ні у кого не бачив тута навіть у росіян, бо печей тут нема таких, як наші варисті. Усе маленькі пасочки. У Дегенів були дуже добрі мазурки. Але ми їх внеть з 'їли» (до сестри Ольги, Dorpat. Marienhofstrasse, № 5. 29. № 5. 29) (КМ).

До речі, номінацію мазурки знаходимо і в листі Лесі Українки до сестри Ольги: «Ходила я і на базар, пекла мазурки» (Київ, 14-15 (26 -27).ІУ.1900) (УЛ-1). Адресантка зауважує, що вона «пекла» їх напередодні Великодніх свят. Як стверджує Словник української мови, «МАЗУРОК, рка, чол. Вид солодкого сухого печива з мигдалем. Ходила я і на базар, пекла мазурки, шила, прибирала (Леся Українка, V, 1956, 304); Коли гості впоралися з ними [стравами], подали десерт - фрукти, горіхи, мигдаль і фісташки в меду, всякі солодкі тістечка, мазурки (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 98)» (СУМ ІУ: 596). Щоправда, в цьому словнику відсутнє тлумачення щодо цієї номінації як обрядової випічки, хоч перша ілюстрація, як бачимо, й представлена текстом Лесі Українки. Однак із контексту абсолютно незрозуміло, з яким часовим виміром пов'язана ця дія. Натомість Словник Грінченка виокремлює саме цю сему 'святкове' як домінувальну, про що стверджує перше значення цього слова пор.: «Мазурок, -рка, м. 1) Сладкое печеніе, приготовляемое преимущественно к пасхЪ.» (Сум ІІ: 397). СУМ, до того ж, виокремлює як диференційну видову ознаку - наявність мигдалю, тоді як у словнику Грінченка його кваліфіковано як будь-яке солодке печиво. Принагідно нагадаємо, що саме ж слово запозичене в українську мову з польської (mazurek), а кулінарні тексти й рецепти називають традиційними мазурки зі сливами та яблуками, зазначаючи, що це печиво-пиріг. А тому гіпотетично можна припустити, що випікання мазурок напередодні Великодня навряд чи можна вважати загальноукраїнською традицією, але однозначно одне (з огляду на фіксацію цього слова в мовленні двох старших дітей Косачів): приготування мазурок належало до стереотипних елементів частувань у їхній родині на Великдень.

Крім однослівної назви Великдень, Леся Українка послугувалася також факультативно і словосполученням Великодні Свята (УЛ -1: 334). До речі, похідний прикметник від геортоніма Великдень має в її листах анормативну для сучасного мовлення граматичну форму твердої групи в поєднанні з іменниками жіночого роду: великодну на противагу узвичаєній сьогодні великодню («Жалко було мені Вас, читаючи про Вашу тугу після великодної заутрені, хоч мушу сказати, що я б далеко спокійніше віднеслась до сього всього, бо я не бачу великої біди в тому, що служителі церкви гублять так свій авторитет, тай вообще я мало думаю про всякі авторитети, стане ще їх на наш вік доволі» (до Макарової А. С., Колодяжне, 2 (14).V.1894) (УЛ-1)). Пор. із двоваріантною граматичною формою чоловічого роду: «Я думала виїхати звідси на великодному тижні, бо дальше либонь неварто зоставатись: „сезон” кінчиться, пансіон наш роз'їдеться, в инших пансіонах теж буде недбальство і втома, властива всім, хто живе „сезоном”» (до Косач О. П. (сестри), Хелуан, 6 (19).ІІІ.1913) (УЛ-3); «....Починаю вже думати про поворіт додому, та раніш великодного або й провідного тижня навряд чи виберусь» (до Комарової Г М., Хелуан, 9 [22].ІІІ 1913) (УЛ-3) і «Певне, прийдеться десь на великодньому тижні на море пуститись (се дуже вигідно, бо тоді на російських пароходах дуже мало публіки, в каютах просторно, тай харч іде ліпше ніж звичайно)» (до Петруненка Ф. Г., Хелуан, 20.ІІ (5.ІІІ).1913) (УЛ-3).

Геортонім Великдень (він має в листах і правописний варіант - великдень) в основному позбавлений власне конфесійної маркованості. Функційно актуалізація цієї назви передбачає здебільшого її співвіднесеність із тривимірністю часо-простору перебігу подій і є своєрідною точкою їхнього відліку (подібно до інших дванадесятих свят православного календаря). Серед граматичних варіантів найчастотнішим виявився локус на Великдень (15 разів), малопродуктивними - по Великодні (4), з Великоднем (4), до Великодня (3), а непродуктивними - перед Великоднем (1), до Великодня (1). Актуалізація цього геортоніма в листах Лесі Українки пов'язана здебільшого з семантикою переміщення, наприклад: «Сподіваюсь на Великдень бути вже в Києві у мами, а там і на Кавказ чвалати» (до Кибальчич Н. К., Хелуан, 1 (14).ІІІ.1911) (УЛ-3); «Явже зібралась в дорогу: маю білета до Одеси, забрала гроші з банку і 12IV(на третій день Великодня) маю їхати» (до Косач О. П. (сестри), Хелуан, 7 (20).IV.1911) (УЛ-3).

Привертає увагу архаїчний синонім до слова готуються для номінації процесу святкових приготувань (узвичаєно - готуватися до свята) - ладяться («італьянці вже до великодня ладяться» (до Драгоманової-Шишманової Л. М., Сан-Ремо, 8 (21).ІІІ. 1902) (УЛ-2)), який належав, очевидно, до стереотипних у мовній практиці українців кінця ХІХ - поч.

ХХ ст. та в індивідуальному мовленні Лесі Українки, якщо зважити на регулярність використання інших лексем цього словотвірного ряду в її епістолярному спілкуванні, зокрема лад, до ладу, ладиться / не ладиться, наладити, наладиться, уладиться, зладити, зладиться тощо.

Коло атрибутивних словосполучень із прикметником великодній обмежене типовим рядом опорних лексем: свято, ніч, заутреня, тиждень, гості. Щоправда, в листах, як уже зазначалося, частіше вжито ненормативну для сучасної мови граматичну форму великодну, а не великодню ніч (пор. у листі Михайла Косача - Великодних канікул). Вирізняє цей стереотипний ряд хіба що словосполучення великодня картка (поштівка, листівка): «Хтось просить дякувати всім, підписаним на спільній великодній картці, а кождому з окроме не пише, бо не знає адрес (і зрештою, unter uns sei gesagt (між нами кажучи (нім.)), не має що багато писати!)» (до Кобилянської О. Ю., Сан-Ремо, 19.ІУ (2.V).1902) (УЛ-2). Принагідно зауважимо, що частина таких поштівок збереглася, однак приступна для споглядання й вивчення лише обмеженого кола дослідників. Деякі з листівок, нещодавно оприлюднених Тамарою Скрипкою на сторінках газети «День», не лише стверджують традиційність такої комунікації в родинах Косачів-Драгоманових та їхнього товариського кола, а й увиразнюють словесну площину гетерогенними елементами, зокрема візуалізацією узвичаєних святочних малюнків, з-поміж яких українська «поштівкова» традиція надавала переваги зображеннюписанок. ЯкзауважуєТ. Скрипка, «Косачізамовляли індивідуальні поштівки із портретними зображеннями, краєвидами власних садиб на Волині й Полтавщині, які донині збереглися у колекції родинного епістолярію. Олена Пчілка - одна з небагатьох українських аристократок, яка полюбляла етнографічний стиль. Відтак, друкувала листівки накладом „Рідного краю”, модифікуючи вибір сюжету в етнографічному напрямі. Саме на її великодніх листівках вперше з'являються автентичні українські писанки. Зв'язок Пасхи з яйцем, як символом життя, відомий у європейських країнах ще з часів Середньовіччя. Українцям - значно раніше» [Скрипка 2020]. Крім писанок, «великодні листівки, що їм надавали перевагу в тогочасній Україні, відображали символіку, ідентичну з європейською, - зайчиків, курчат, незабудьки» [Скрипка 2020].

Великодні вітання Христос воскрес! (шість фіксацій) у листах Лесі Українки (варіант: Христос воскресъ!) адресовані обмеженому колу адресатів: бабусі, сестрі Ользі, Є. Чирикову, братові Михайлові із дружиною, Ф. Карповій (традиційно мають визначену позицію - початок епістолярного тексту, до того ж, дистанційно виокремлені від основного тексту). Пор. з Великоднім «поштівковим» вітанням Лесі від родини Кривинюків: «Кохана Зея! Христос воскрес!» (Ольга і Михайло Кривинюки, з Києва в Каїр, 1910 р.) [Скрипка 2020].

Один із контекстів експлікації лексеми Великдень (він відтворює скрутну ситуацію, пов'язану з виданням творів Михайла Драгоманова) актуалізує сему 'воскресіння' й щодо лексеми - доля: «Я думаю, що до того не може дійти, щоб Ви самі ще мусіли виручати свого видавця. Нехай він трохи потерпить, ачей не розірвуть кредитори, дадуть хоч Великодня діждати та паски свяченої попробувати, а там дивись, може і доля воскресне» (до Драгоманова М. П., Київ, 5 (17).ІУ.1894) (УЛ-1). У цьому епістолярному фрагменті імпліковано почасти семантику узвичаєного в мовній поведінці українців стереотипного вислову-відповіді на Великоднє привітання - Хай воскресне й Україна!

Деякі контексти вживання цього геортоніма слугують елементом автопортретування адресантки, виконуючи ідентифікувальну функцію: «У нас тепло і гарно, весна настояща, я люблю такий пізній Великдень. Тілько мені скучно, що Міша не приїхав до нас, але щож робить, коли не можна» (до Драгоманової Є. І., Колодяжне, перед 17 (29). ГУ.1894) (УЛ-1). Важливо й те, що цей фрагмент є одним із непоодиноких листовних аргументацій про родинну традицію Косачів: святкувати основні рокові празники разом.

А отже, в листах Лесі Українки та її найближчої родини геортонім Великдень (рідко - Великодні Свята) відзначається регулярністю функціонування на противагу лексичному варіанту Пасха, який найчастіше використовував в епістолярному спілкуванні як онім лише батько, Петро Косач. Факультативно для найменування цього свята Косачі послугувалися розмовним варіантом Паска, паралельно вживаючи цю лексему як загальну назву в значенні обрядового хліба.

Експлікація цього найменування в епістолярії Лесі Українки здебільшого зумовлена двома основними чинниками:

Великдень, подібно до найменувань інших «рокових свят», виконує хронотопійну функцію і слугує елементом вербалізації різних часо-просторових характеристик; ця лексема визначальна в привітальних висловленнях із нагоди Воскресіння Христового. Крім номінації Великдень, в епістолярному спілкуванні актуалізовано похідні прикметникові лексеми, щоправда, з нетиповою для сучасного українського літературного мовлення двоваріантністю жіночого роду: великодня і великодна (частіше). До того ж, за нашими спостереженнями, семантика цього найменування мала в родинному спілкуванні радше світський, а не релігійний вияв. Суттєво увиразнюють мовний образ Великодня в епістолярії Лесі Українки та Михайла Косача диференційні ознаки його святкування в різних етносів.

Бібліографія

Богдан С. «Рокові» свята в епістолярних текстах Лесі Українки: Різдво. Культура слова. 2019. Вип. 90. С. 176-189.

Бочарова І. В. Лексико-семантичні та граматичні параметри назв релігійних свят у сучасній українській мові: автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01. Київ, 1999. 17 с.

Бочарова І. В. Геортоніми як темпоральні синтаксеми. Система і структура східнослов'янських мов: зб. наук. праць / редкол.: В. І. Гончаров (відп. ред.) та ін. Київ: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2011. Вип. 3. С. 3-9.

Бочарова І. В., Червінська Л. М. Геортоніми-мультитемпори як база утворення партитивних геортонімів. Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 9: Сучасні тенденції розвитку мов. 2015. №. 12. С. 10-17.

Бугакова Н. Б. К вопросу об индивидуально-авторской специфике лексической объективации религиозных концептов в романе И. С. Шмелева «Лето Господне» (на примере концепта «Пасха»). Актуальные вопросы современной филологии и журналистики. 2013. №11. С. 109-113.

Космеда Т. А., Плотнікова Н. В. Лінгвоконцептологія: мікроконцептосфера Святки в українському мовному просторі [текст]: монографія. Львів: ПАІС, 2010. 408 с.

Скрипка Т. Великодні листівки Косачів. День. 2020. 18 квітня.