Українське козацтво у творчості Самуеля Твардовського

Размещено на http://www.allbest.ru

Українське козацтво у творчості Самуеля зі скрипни Твардовського

Володимир Пилипенко

Pylypenko Volodymyr - candidate of historical sciences, doctoral student at the M.S. Hru- shevsky institute of Ukrainian archaeology and source studies of the National academy of sciences of Ukraine.

UKRAINIAN COSSACKS

IN THE WORKS OF SAMUEL OF CKRYPNA TVARDOVSKYI

Purpose of the study. The aim of the study is to analyze the image of the Ukrainian Cossacks in the works of the Polish poet of the mid-17th c. Samuel Twardowski. Tasks of the research. To determine what terms Twardowski used to describe the Ukrainian Cossacks, what these terms meant to educated readers of the 17th c., how the descriptions of the Cossacks in Twardowski's works changed. Actualization of the topic. The Ukrainian Cossacks remain one of the most popular themes in Ukrainian historiography. But in addition to researching the history of the Cossacks themselves, it is interesting to look at the Cossacks from another angle - to understand how the Polish intellectual elite saw Cossacks and what ways they proposed to resolve conflicts. Samuel Twardowski was one of the most famous writers of the 17th c. His influence on the development of Polish literature was already recognized by his contemporaries. He turned to the topic of Ukrainian Cossacks rather late, at a time when there was no point in ignoring it. In my opinion, the «absence» of Cossacks in Twardowski's texts in 1630-1640 is explained by the fact that the poet did not want to anger his benefactors and potential patrons once again. The poem «Wojna domowa» was a work in which the poet showed his own attitude to Cossacks, the uprising, and Cossack leaders. The main features of Cossacks in the poem were: large numbers, facelessness (he hardly mentions the names of the leaders, except for Bohdan and Tymofii Khmelnytsky, M. Kryvonos, and I. Bohun), cruelty, and treachery. The characterization of B. Khmelnytsky as a tyrant should be noted separately.

Conclusions. Samuel Twardowski's vocabulary included both quite common terms and concepts for characterizing Cossacks and complex concepts of classical political theory. For example, the term tyrant, which had a double meaning for the poet.

Key words: Polish literature, poem, socio-political thought, uprising, Cossacks.

Метою роботи є проаналізувати образ українського козацтва у творах польського поета середини XVII ст. Самуеля Твардовського. Завдання роботи: визначити, якими термінами користувався Твардовський для опису українського козацтва, що ці терміни означали для освічених читачів XVII ст., як змінювалися описи козацтва в творах Твардовського. Актуалізація теми. Українське козацтво лишається однією з популярних тем в українській історіографії. Але окрім досліджень історії власне козацтва, цікаво поглянути на козацтво з іншого боку - зрозуміти, як бачила козаків польська інтелектуальна еліта, які способи вирішення конфліктів вони пропонували.

Самуель Твардовський був одним із відомих письменників сер. XVII ст. Його вплив на розвиток польської літератури визнавали вже сучасники. До теми українського козацтва він звернувся досить пізно, тоді, коли вже не було сенсу її ігнорувати. На мою думку, «відсутність» козаків у текстах Твардовського протягом 1630-1640 рр. можна пояснити тим, що поет не хотів зайвий раз злити своїх покровителів і потенційних меценатів. Твором, в якому поет проявив власне ставлення до козаків, до повстання та козацьких ватажків, була поема «Wojna domowa». Головними ознаками козаків у поемі стали: велика кількість, безликість (майже не нотує імена ватажків, окрім Богдана та Тимофія Хмельницьких, М. Кривоноса, І. Богуна), жорстокість, зрадливість. Окремо слід відмітити характеристику Б. Хмельницького як тирана.

Висновки. Вокабуляр Самуеля Твардовського мав як досить поширені терміни й поняття для характеристики козаків, так складні поняття класичної політичної теорії. Наприклад, термін тиран, який у поета мав подвійне значення. українське козацтво твардовський

Ключові слова: польська література, поема, суспільно-політична думка, повстання, козаки.

Самуель зі Скрипни Твардовський - один із найвідоміших польських поетів та хроністів першої пол. XVII ст. Він є автором історичних епічних творів, з-поміж яких на українських землях найбільшу популярність мала «Woyna Domowa Z Kozaki y Tatary Moskwq, potym Szwedami y z W^gry Przez lat Dwanascie toczqca si^ dotqd». Саме цю поему активно використовували козацькі хроністи кінця XVII - поч. XVIII ст. для написання власних історичних творів. Майбутній поет отримав гарну освіту, мав військовий та дипломатичний досвід. Усе це відобразилося в його історичних творах.

Творчість Твардовського останніми роками стала предметом досліджень польських істориків літератури. У першу чергу Міхала Курана, Романа Кживого, а також Ренати Риби, які здійснили критичну едицію більшості творів Твардовського. А Міхал Куран Kuran Michai. Retoryka, historia i tradycja literacka w tworczosci okolicznosciowej Samuela Twardowskiego. Lodz: Wydawnictwo Uniwersytetu Lodzkiego, 2008. 477 s. та Рената Риба Ryba Renata. «Ksiqz^ Wisniowiecki Janusz» Samuela Twardowskiego na tle bohaterskiej epiki biograficznej siedem- nastego wieku. Katowice: Wydawnictwo Uniwersytetu Slqskiego, 2000. 157 s. присвятили монографії окремим творам Твардовського. З-поміж українських істориків слід виділити дослідження Інни Тарасенко. Предметом її дисертаційного дослідження став лише один твір Самуеля Твардовського - «Wojna domowa». За матеріалами дисертаційного дослідження було видано монографію, у якій поему проаналізовано з погляду інформаційного потенціалу для дослідження Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. Тарасенко І. «Wojna Domowa» польського хроніста С. Твардовського як історичне джерело та пам'ятка істо-ричної думки. Київ, 2011. 207 c.

Метою розвідки є проаналізувати образ українського козацтва в історичних творах С. Твардовського. Джерельною базою є історичні твори Твардовського. Найперше, «Woj- na Domowa» та «Wladyslaw IV, krol polski i szwedzki». Хоча окрім цих творів поет писав й інші історичні поеми, але до козацької тематики звертався не завжди. Переживаючи військову, політичну кризу, яку викликало в Речі Посполитій повстання Б. Хмельницького, на власному досвіді, Твардовський, очевидно, не міг ставитися до козаків позитивно чи навіть нейтрально. Тому, ще до початку роботи з джерелами, можна досить впевнено стверджувати, що образ українського козацтва в творах Твардовського негативний. Проте мене будуть цікавити терміни та поняття, які використовує поет для опису козаків, чому автор використовує саме такі терміни, на яких рисах козацтва закцентовано увагу, а які заретушовані, «політологічний код», яким користується автор. Для цього в хронологічній послідовності визначимо вокабуляр поета. Це дасть можливість проаналізувати зміни в описах козаків. Потім вокабуляр Твардовського достосуємо до політичної термінології Речі Посполитої сер. XVII ст., що дасть можливість відкрити «політичний код» поем.

Не буду зупинятися на біографії поета, позаяк це не є темою цієї розвідки. Із життєвим шляхом С. Твардовського можна детально ознайомитися в публікаціях І. Тарасенко, М. Курана та Р. Кживого. Але головні віхи біографії окреслю, оскільки це важливо для аналізу творчості поета. Самійло Твардовський, на думку більшості дослідників, народився близько 1600 р. Спочатку навчався вдома, потім в єзуїтському колегіумі в Каліші. Згодом розпочав службу у війську, де набув бойового досвіду, про який згадував у своїх поезіях. Після Хотинської війни Твардовський брав участь у дипломатичній місії князя Кшиштофа Збаразького до Стамбула. С. Твардовський був свідком, а, можливо, й учасником польсько-козацького протистояння сер. XVII ст. Не дивно, що автор неодноразово звертався до «козацької теми» в своїй творчості.

Нещастям, яке постійно переслідувало поета, були проблеми із меценатами. Замолоду Твардовський пов'язував свою кар'єру з Кшиштофом Збаразьким, але той досить швидко помер. Невдовзі помер і старший брат Кшиштофа - Єжи. Поет шукав підтримки у Яреми Вишневецького, короля Владислава IV. Їм він адресував свої твори, що вплинуло на те, як автор відгукувався про козаків.

Твардовський досить пізно почав друкуватися. Його першим опублікованим твором є «Przewazna legacja jasnie oswieconego ksiqz^cia Krzysztofa Zbaraskiego...» (1633 р.), який, за слушною характеристикою І. Тарасенко, зробив автора відомимТарасенко І. «Woina Domowa». C. 61.. І тут слід виокремити два зауваження: про адресата й про дату. Поему було присвячено князеві Яремі Вишне- вецькому, який славився не лише своїм непростим характером, а й складними стосунками з козаками. По-друге, друк припав на період козацьких повстань, коли ставлення до козаків у польському суспільстві різко погіршилося. Уже минув період легкої ейфорії після Хотинської війни, коли навіть польські державні діячі та публіцисти припускали можливість співпраці з українським козацтвом та визнавали їхні заслуги у війні з Османською імперією. Стосунки Варшави й запорожців знову повернулися в звичне русло напруженого протистояння. На мою думку, такі обставини впливали на те, що і як писав Твардовський про козаків. Тож нічого дивного немає в тому, що в «Легації...» участь козаків у Цецорській та Хотинській битвах оминули увагою. Це було б недоречно з огляду на адресата поеми й завданням знайти мецената, яке стояло перед автором.

Така ж ситуація повторюється й у наступному творі Твардовського «Szcz^sliwa Moski- ewska Expedicya. Naiasnieyszego Wladyslawa IV [...]», який побачив світ 1634 р. На думку дослідників, цей вірш можна віднести по епінікіїв (епінікіонів) - давньогрецьких привітальних пісень на честь переможців змагань, які виконувалися на батьківщині переможця під час його поверненняKuran Michal. Retoryka, historia... S. 156-157.. Він був написаний Твардовським, щоб вшанувати перемогу польського війська під Смоленськом та, ймовірно, пошукати підтримки двору. В усьому творі про козацтво не згадується взагалі, хоча участь і реєстрових козаків, і запорожців у війні була досить значною. На мою думку, причиною «відсутності козаків» у «Szcz^sliwa Moskiewska Expedicya.» стало небажання автора створювати провокаційний контент, який міг не сподобатися королівському двору.

Черговим за хронологією твором Твардовського, у якому він мав би торкнутися проблеми козаків, хоча б з огляду на тему твору, є «Ksigze Wisniowiecki Janusz...», який був надрукований 1646 р. Але в ньому, як і в попередньому, ми не зустрічаємо згадок про козаків. Поет, вихваляючи дім Вишневецьких та особисто князя Ярему, на мою думку, свідомо уникав козацьких сюжетів. Автор не міг не згадати про Дмитра Корибута Вишневецького, відомого предка князя Яреми, але при цьому повністю замовчав його роль у розвитку козацтва й побудові Січі на Хортиці. Бо для Яреми Вишневецького згадка про предка - це одна, а от демонстрація його зв'язку з бунтівливими козаками - зовсім інша справа.

Узагалі, читаючи ранні твори Твардовського, складається враження, наче автор намагався максимально довго не чіпати козацьку тему. Можливо так і було. Адже від 1638 р., після того, як Варшава нав'язала козакам «Ординацію», особливих проблем із козацтвом у Речі Посполитої не було, повстання припинилися, козацькі напади на Крим майже зникли. Наслідком цього стало те, що тема козацтва та пов'язана з нею тема татарсько-турецької загрози майже зникли із суспільно-політичного дискурсу. Підтвердженням може слугувати єдина згадка про козаків у творі Твардовського «Satyr na twarz Rzeczypospolitej w roku 1640». Головний герой вірша - Сатир, - критикуючи порядки Речі Посполитої, зазначає:

«Козацтва маю трохи й шуму з ним трохи»6 (тут і далі переклад наш - В.П.)

Така характеристика чітко вказує на те, що козацтво перестало створювати проблеми для Варшави й поступово зникало з публічного простору, перетворюючись на вирішену проблему. Але «десятиліття золотого спокою» досить швидко минуло.

Ситуація кардинально змінилася після початку козацького повстання. Козаки із небезпеки, яка, мабуть, видавалася прирученою, упокореною, одразу перетворилися на небезпеку актуальну. На початок повстання, який був дуже вдалим для козаків, відгукнулися письменники. Не стояв осторонь і Твардовський.

За оцінками Михала Курана, першим твором Твардовського, у якому автор висловився на темту козацького повстання, є «Pobudka wychodzqcemu wojsku pod Ofykq pro 1 Maii anno 1649» Twardowski S. Satyr na twarz Rzeczypospolitej w roku 1640. C. 2. Kuran Michal. Retoryka, historia... С. 271. Twardowski S. Pobudka wychodzqcemu wojsku pod Olyk^ pro 1 Maii anno 1649, [b.m. 1649], wiersz 53-54 (Kto Krzywonosa? Albo si^ w tym czasie // Spodziewa widziec Chmiela w alt^basie?).. Його написано до конкретної події - збору польського війська у травні 1649 р., після того, як закінчився період польсько-козацького перемир'я.

Упродовж бойових дій 1648 р. польське військо зазнало низки невдач, з-поміж яких особливо прикрою була поразка під Пилявцями, звідки шляхетське військо почало втікати ще до початку бою. Оскільки головним завданням твору було надихнути польську шляхту на боротьбу із козаками, то автор концентрується саме на цьому. Відтак він майже на згадує козацтво в тексті, хоча козаки, як ворог, як небезпека, присутні у творі. Твардовський згадує козацьких ватажків Б. Хмельницького та М. Кривоноса у досить неочікуваній ролі: як антипод до марнотратської шляхти. Поет риторично запитує:

«Хто Кривоноса, або Хмеля у такий час

Сподівався побачити одягнутим у альтебас ?»й

Дорогий одяг польської шляхти (альтебас - різновид дорогої парчі), яка збиралася на війну проти козаків, був для Твардовського символом морального занепаду шляхти та не- готовності її до виконання обов'язку захисту держави. Тож автор іронізував над цим. Водночас у «Побудці» поет ще ра звертається до теми одягу, коли зображує шляхту, яка була змушена перевдягнутися зі свого дорогою одягу в просту сермягу, щоб мати можливість сховатися від переслідування козаками й добратися додому.

У такий спосіб Твардовський докоряв шляхті за те, що вона не виконала свій обов'язок. У цьому контексті козацтво виступає в тексті в ролі морального антипода польської шляхти. На перший погляд, таке порівняння неочікуване, але насправді у польській політичній публіцистиці можна знайти досить багато прикладів, коли автори порівнюють польське військо чи шляхетське ополчення із ворогом (козаками, татарами, турками) та доходять висновків про переваги ворогів над поляками Пилипенко В. Ідеалізація Османської імперії у політичній публіцистиці Речі Посполитої сер. XVI - сер. XVII ст. Сіверянський літопис. 2015. № 1. С. 32-38.. Хоча це не впливає на загальний висновок, що польське військо обов'язково переможе. Тож і Твардовський далі натяку не йде, він навіть жодного разу не вживає слово «козак», заміняючи його «виузданими гуль- тяями» С ~ - * -

Слово «виуздании» означає коня, який вирвався із уздечки, у переносному значенні - хтось, хто вийшов з-під

контролю..

1649 р. Самуель Твардовський друкує новий великий за обсягом твір «Wladyslaw IV, krol polski i szwedzki». Загалом твір, присвячений польському королеві Владиславу IV, виявився посмертним панегіриком монархові. У ньому поет вперше детально торкнувся козацької теми. На той час ігнорувати її вже не було ні можливості, ні сенсу. Життя Владислава Вази було тісно пов'язане з українським козацтвом. Але Твардовський і надалі продовжує використовувати перевірену тактику: де можна замовчати про козаків - він мовчить, а де не вдається промовчати - говорить лише негативні речі. Наприклад, успішні походи на турецькі чорноморські фортеці змальовані як заслуга Владислава:

«Niedlugoz siq i na sam wielki Wschod obrocil, otomanskq gdzie hydrq tak przez syna skrocil, ze tyle lbow i rogow hardych pomiatala, a - na kark przydeptana - przed nim siq czolgala, skqd przyjqwszy z pokorq pokoj wymuszony, dotqd nie smie przestqpic progu tej Korony.

Jego szczqsciem wschodowe dojechane zorze, pustoszona Tauryka i Czarne gdzies Morze po Dziurdzistan i Kolchy...

... okurzony dymem

nie raz Konstantynopol, nie raz mury drzaly i w okna az cesarskie luny uderzaly» Я користувався новим критичним виданням твору: Twardowski Samuel. Wiadysiaw IV, krol polski i szwedzki. Wydai Roman Krzywy. Warszawa: Instytut Badan Literackich PAN; Stowarzyszenie «Pro Cultura Litteraria», cop. 2012. 526 s. S. 33..

Як бачимо, у цьому пасажі взагалі відсутня згадка про козаків. Однак згадки про козацькі напади на татар і турків ще кілька разів будуть з'являтися у тексті.

Так, описуючи виникнення українського козацтва, Твардовський діє відповідно до усталеної польської традиції, описуючи козаків, як утікачів, що «з батьківщини назавжди вигнані», та селян, яким не вистачає землі. Ці «селяни» та «вигнанці» організовують численні напади на Кримське ханство та Османську імперію:

«A tam kiedy posluzq wiatry im zyczliwe, nie tylko pomorszczyzny i blizsze Kilije, ale i Trapezonty, i Teodozyje,

Tauryki, Chersonezy bez odporu burzq, az i pod nos samemu cesarzowi kurzq prqdkosciq nieslychanq, bo i morskie czaty, i wszytkie ubiegajq klasy i armaty wschodowej karadyni, i nie sni siq komu - oni juz gdzie w pol morza i znowu wnet w domu».

Напади стали великою проблемою, «бичем та блискавкою на поган», адже козаки здобували міста й села, де «обидві статі з бридкою кров'ю та попелом змішували» Twardowski S. Wiadysiaw IV... S. 85-86.. У такому описі козацтва немає нічого негативного, а згадку, що козацтво є небезпекою для татар, можна обережно потрактувати як визнання козацьких заслуг в обороні степового кордону Речі Посполитої. Цікаво, що опис убивств, які чинять козаки, майже дослівно співпадає з аналогічними описами «татарської жорстокості» стосовно населення Речі Посполитої, але, звісно, без негативної конотації.

Позиція автора змінюється, коли він розповідає про турецькі погрози у відповідь на козацькі напади. Козаки одразу перетворюються на «гультяїв», яким неможливо заборонити виходити в море Ibid., а польські делегати на переговорах погоджуються на те, щоб турки громили й били козаків, де їх наздоженуть, - «тим нас найменше розгнівають» Ibid..

Цікавим є опис участі козаків у Хотинській битві та вокабулярій поета. Спочатку автор лише згадує, що козаки є. Але згодом зупиняється на цій темі детальніше. Так, прихід козаків до польського війська на Дністрі порівнює зі сходженням снігової лавини з Карпатських гір, яка затопила усі прилеглі долини:

«Szlo ich, jako ogromne trzqsly o tym wiesci, do obozu naszego tysiqcy czterdziesci.

Gdzie kinqli, wszqdy strach, popioly i zbiegi» Ibid. S. 138..

Сам опис Хотинської битви займає значну частину твору. Він вказує на потужну атаку турків на козаків, які витримали натиск ворога, а відтак контратакували:

«Turcy jako pioruny z gory Jowiszowe uderzq na Kozaki, wprzod wywarszy dziala, z ktorego az rumoru ziemia zahuczala, wyjqc zewnqtrz straszliwie, a pole z plomieni rozswiecilo.

...dopieroz i Kozacy na nie tak wjechali, jako chmury burzliwe,»

Звісно, війна неможлива без загиблих, й автор визнає значні втрати, як козацького, так і польського війська. Але при цьому він не вдається до перерахунку козацьких втрат, як

робить це в описі польського війська. Можливо, через незнання ватажків запорожців, можливо, через те, що для нього козаки були всі «на одне лице».

Підсумовуючи поему «Владислав IV», можна сказати, що у тексті немає виразно негативної оцінки козацтва. Описи козаків у творі я б назвав нейтральними, адже автор подекуди навіть визнає їхні заслуги. Причину такого опису козаків у поемі Твардовського я вбачаю в тому, що текст писався до повстання Хмельницького й підстав жорстко критикувати і звинувачувати козаків у Твардовського не було.

Усе інакше в найвідомішому творі «Wojna domowa». Поема написана після вибуху козацького повстання, укладання Зборівського договору й переосмислення того, що відбулося. У творі автор не приховував негативної оцінки козаків. Описуючи козацтво, поет найчастіше вживає слово «гультяйство» та «виуздане гультяйство». Така характеристика вказує на нешляхетське, низьке походження, що було лише частиною правди, адже в лавах козацького війська опинилося багато представників української шляхти. Твардов- ський звертався до повсталих селян із запитанням: звідки стільки злості до своїх панів? На думку поета, краще вони б використали свою силу для нападу на ворогів і визволили християнські народи, ніж повстали проти держави й короля Twardowski S. Woyna Domowa Z Kozaki y Tatary Moskwq, potym Szwedami y z W^gry Przez lat Dwanascie tocz^ca si^ dot^d [...] Krakow, 1660. 114 s. S. 1.. Трактування повстанців, як селян, що збунтувалися, було характерним для польської політичної думки першої половини XVII ст. й завдяки історичним трактатам сер. XVII ст. закріпилося в наступних поколіннях. Спочатку в тексті автор не розділяє військо повстанців на селянське та козацьке, але згодом додає окремі розповіді про козаків, які свавільно жили на Дніпрі, промишляли розбоєм, рибальством та грабували турків і татар. А для турків не було нічого страшнішого за козаків.

Цікавою є згадка, що козаки «стримували передмур'я» Ibid. S. 4.. Концепція «передмур'я християнства» (antemurale christianitatis) набула великої популярності серед польської шляхти й навіть використовувалася польськими дипломатами в міжнародних відносинах. У межах цієї концепції Польща трактувалася як передмур'я християнського світу, яке захищає християн (Європу) від турецької загрози Докл. про концепцію польського передмур'я див.: Tazbir J. Polska przedmurzem Europy. Warszawa: Twoj Styl, 2004. 215 s., Tazbir J. Polskie przedmurze chrzescijanskiej Europy: mity a rzeczywistosc historyczna. Warszawa: Inter-press, 1977. 156 s.. Наприклад, польський публіцист Кшиштоф Варшевіцький (Krzysztof Warszewicki) писав, що «Річ Посполита - башта всієї Європи, мур цілого християнства. Якщо поганці її здобудуть, то будуть скакати по полю битви в шляхетській крові й те буде їм забавкою»⁹ Warszewicki Krz. Chrysztofa Warszewickiego po smierci krola Stefana na pierwszym i glownym zjezdzie Mazowiec- kim mowa. Dwie mowy pogrzebowe ks. Krzysztofa Warszewickiego kanonika Krakowksiego. Wyd. Kazimierza Jozefa Turowskiego. Seria (Biblioteka Polska). Krakow: Wydaw. Biblioteki Polskiej, 1757. S. 34.. Іноді польські автори передмур'ям називали українські землі. Так, Вацлав Кіцький (Waclaw Kicki) називав українські землі «щитом і муром» Польщі, писав, що за колоніями «Польща сидить ... неначе за муром» Kicki W. Dialog о obronie Ukrainy у pobudka z przestrog^ dla zabiezenia incursiom tatarskim. Dobromil, 1615.

₂S₁. B4., а Бартош Папроцький (Bartosz Paprocki) - польський хроніст, поет та перекладач, у вірші «Historya zalosna о pr^tkosci у okrutnosci tatarskiey...» (1575 р.) зобразив Україну, як мур Польщі:

«Placzq Ruskie Krainy swey druiyny wierney

Z ktorych niedawno mieli mur tak mowiq pewny.

Ten teras rozwalili okrutni Poganie.

A iuz czym oni zwali/ to przechody nanie.

Twoy to dzis Mur Cna POLSKO alec barzo slaby

Radzqc bqdz ostroznieysza dodaway mu rady» Вирський Д.С. Околиця Ренесансу: річпосполитська історіографія України (XVI - сер. XVII ст.) Київ: Інститут історії України НАН України, 2007. Ч. 2. С. 227..

Але концепцію передмур'я не використовували для описів козацтва. Тим цікавіший текст Твардовського.

В описі війська Б. Хмельницького я б виділив кілька головних характеристик. По-перше, С. Твардовський описує козацьке військо, як поєднання козаків, збунтованих селян та татарських загонів. Треба наголосити, що в публіцистичних текстах др. пол. XVII ст. з'явився новий топос козацько-татарського союзу. Цього не було в першій пол. XVII ст. і він відбивав реальний стан речей. Козацько-татарська співпраця була й раніше. А в 1624 р. запорожці навіть уклали міжнародну угоду з претендентами не кримський трон Брехуненко В.А. Дипломатія українського козацтва й Кримський ханат: невідомі сторінки укладення першого козацько-кримського договору 1624 р. Козацька спадщина. 2005. Вип. 2. С. 50-54., і ця співпраця вийшла на новий рівень за часів Хмельниччини. Козацько-татарське військо поет порівнює із Гідрою, мабуть, натякаючи на наявність кількох голів у об'єднаному війську23. Твардовський постійно вказує на наявність у війську повстанців селян. Селяни не повинні воювати, їхня функція в суспільстві - працювати й коритися своїм панам. Участь селян у війні проти Речі Посполитої є порушенням порядку речей, що загрожує руйнуванням усієї держави. На непідготовленість селян вказує зброя, якою вони користуються під час бойових дій - в основному це перекована коса («наставлена догори коса»24). Це, з одного боку, справді відповідало дійсності, з іншого - вкотре маркувало військо повстанців як низьке, не шляхетне, адже існувало поняття благородної лицарської зброї та зброї плебейської. Коса була плебейською.

Іншою ознакою війська повстанців є його жорстокість. Це - звична характеристика, яку завжди використовують для опису військ неприятеля. При цьому самі описи часто кочували від одного автора до іншого. Для прикладу, звернімося до вже згадуваного тексту Бартоша Папроцького 1575 р. Український історик Д. Вирський зазначає, що цей вірш «у вітчизняній історіографії може п2р5етендувати на статус класичного опису вдалого татарського набігу на українські землі25.

«Чинячи за своєю думкою / так людей вибраковував /

Діток малих розтинав / і голови знімав Старим, котрі не могли за ним прудко ходити /

[З тими] Котрих, як псів, на смиках так волів водити.

Узявши [ґвалтом] жінку перед [очима] чоловіка / нецнотливі забави Плодив і з панянками / і мучив [свійську] худобу.

Здер шкіру на хребті бідному волові /

І там же руки, ноги в 'язав чоловікові.

Дитя, яке плакало / взявши за ноги /

Зараз вдарив об землю / там же при дорозі.

Коли йшов негідник /лежало їх багато /

Котрих ще живих / їли пси сміливо» Twardowski S. Woyna Domowa Z Kozaki... S. 6. Ibid. S. 62. Вирський Д. Околиця Ренесансу. Ч. 1. C. 250. Подаю текст Папроцького у перекладі Д. Вирського: Вирський Д. Околиця Ренесансу. Ч. 2. С. 271. Paszkowski M. Bitwy znamienite... W roku teraznieyszym 1620 [.] przez [.] Marcina Paszkowskiego spisane. B. m. dr., 1620..

За моїми спостереженнями, цей опис майже без змін переписав при складанні вірша «Bitwy znamienite... W roku teraznieyszym 1620... spisane» М. Пашковський27. Подібні описи в кількох місцях знаходимо й у «Wojna domowa». Автор вказує на жорстокість, дикість збунтованих селян і виносить цей підпис на маргінес сторінки. В описі Твардовського повстанці убивають усіх без розбору, заливають усе кров'ю:

«Dziateczki przed oczyma Matek rozdzerali Y wbyiali na Krzyze. Panienkom wprzod kwiaty Splugawiwszy rozane/ O nad wszytkie katy Toz ich wpul rozcinali» Twardowski S. Woyna Domowa Z Kozaki. S. 13. Twardowski S. Woyna Domowa Z Kozaki i Tatary Moskwq, potym Szwedami, i z W^gry, Przez lat Dwanascie Za Panowania [...] Iana Kazimierza [...] Toczqca si^. Na cztery podzielona Xi^gi Oyczystq Muzq / Od Samvela z Skrzypny Twardowskiego Opus Posthumum - [War. A] Calissii 1681. S. 51..

І як тут не згадати про «мальчіка в трусіках» від російської пропаганди?! Що вкотре демонструє живучість таких стереотипів для опису ворога.

Ще однією важливою рисою війська повстанців є його кількість. Твардовський, говорячи про козаків, завжди вказує, що їх багато. Поет не виокремлює загони, як він це робить для польського війська. Останнє постає в поемі персоналізованим, ватажків названо на ім'я, загони - прізвищами їхніх керівників. У козацькому війську згадано лише Богдана та Тимофія Хмельницьких і Кривоноса. Отже, повстанці постають безликою, але значною масою. Козацького війська «без ліку», до Збаража прибуває «сто тисяч прибуло підмоги / гультяйства...» [WD II, 79]. Описуючи повстанців, Твардовський порівнює їх із сараною або хмарами29. Боротьба з незліченною кількістю ворогів додає польському війську слави, показує масштабність трагедії й героїзм польського війська, яке протистоїть такому ворогові. В описі Твардовського це протистояння набуває екзистенційного забарвлення. Уже на початку першої частини поеми автор пише, що «жорстокішої ніколи у Польщі не бувало війни»[WD I, А].

«... Що зараз

Знищена Україна і пів усієї Польщі

По Сян і далі до Вісли все вкрите бридким попелом» [WD I, 2].

І ця пожежа, що охопила Вітчизну й майже цілий світ, розпочалася з маленької іскорки [WD I, 5]. До цієї ідеї автор повернувся наприкінці першої частини поеми, де стверджував, що

«Ця війна страшна закінчилася,

Що не лише Польщі, а усьому Християнству загрожувала.

Tak wojna ta straszliwa tedy siq skonczela /

Ktora Polszcze nietylko, ale spot groziela Krzescianstwu wszystkiqmu...» [WD I, 95].

Для підтримки козаки навіть вдаються до нечистої сили та чарів. Твардовський переповідає історію про сестру одного з козацьких ватажків, яка за допомогою чарів намагалася захистити брата [WD I, 44], а в другій частині звинуватив у чарах самого Хмельницького. Але це не допомогло козакам, адже на захисті польського війська стояли Богородиця та Архангел Михаїл [WD II, 30-31]. У такому описі козацько-польське протистояння набувало ознак релігійної боротьби, що, зрештою, відбивало реалії того часу. Згадати хоча б відому промову Хмельницького на переговорах у Переяславі в лютому 1649 р., яку занотував у своєму щоденнику Войцех Мясковський. На добру обізнаність Твардовського з цим джерелом вказує І. Тарасенко Тарасенко І. «Wojna Domowa»... C. 88.. Тоді гетьман заявив: «... а що перше я воював за шкоду і кривду свою, тепер буду воювати за нашу православну віру». Або згадку про те, що з-поміж трофеїв, які поляки захопили в таборі козаків, був меч, висланий від патріарха до Б. Хмельницького на війну [WD II, 43]. На вирішальну роль православних священників у розпалюванні повстання вказував й автор анонімного памфлета 1648 р. «Dyskurs o terazniejszej wojnie kozackiej albo chlopskiej», там, зокрема, був прямий заклик знищувати православні церкви та монастирі Dyskurs o teraznieiszei wojnie kozackiej albo chlopskiej, 1648. Pisma polityczne z czasow panowania Jana Kazimier- za Wazy 1648-1668. Т. 1, 1648-1660. S. 10.. Хоча варто наголосити, що Твардовський надавав релігійному факторові у війні меншого значення.

Самуель Твардовський, описуючи війну, вказував на зраду Хмельницького та селян. Це - постійний мотив твору й головний термін для пояснення причини війни. Хмельницький зрадив короля. Він відмовився покоритися й уклав угоду з татарами: склав нову присягу ханові на шаблі [WD I, 6]. Хоча варто вказати, що поет згадував «кривду», яку завдав Хмельницькому Чаплинський, пограбувавши володіння майбутнього гетьмана. Проте опис війни відбувається в категоріях зради й покути за неї. Хмельницький зрадив свого правителя, а селяни його підтримали (Duma chlopska, Zeby iey nie dostqpila 11 Zadna Panska powaga [WD II, 7]). Тож поет ставить питання: як пробачити його зради та хитрощі (na iego zdrady i fortele || Nic siq nie odlqdaiqc) [WD II, 8]?

Виходячи з поняття зради, Твардовський оповідає про закінчення «першої війни» - укладання Зборовського договору. Так, автор говорить про необхідність «упокорити» Хмельницького [WD I, 37], а коли гетьман таки прибуває на переговори до короля, то:

«W drogim widzq Namiecie padno na kolana Grzech swoy znaiqc, a tylko milosierdza proszqc,

Woyska przytym wszystkiego supplikq przunoszq Ypod nogi porucq» [WD I, 85].

У другій частині поеми теж є опис переговорів козаків із королем: вони стоять на колінах, не підводячи очей, і просять прощення в монарха [WD II, 40]. Звісно, що кроль вибачає, адже він милостивий до своїх підданих. Особливо, якщо вони розкаюються в своїх вчинках.

У вокабулярі Твардовського, яким поет користується, описуючи козацьке повстання, кілька разів зустрічається слово «тиран» для характеристики Хмельницького. На мою думку, таке використання термінів є цікавим, адже виводить нас у іншу площину розуміння тексту. Бо це відображає ставлення Твардовського до Хмельницького як до правителя певної території. Адже терміни, які поет використовував для характеристики козаків: бунтарі, повстанці, злодії, гультяї не стосуються політичної влади. Вони лише вказують на те, що козаки порушили існуючі правила, зламали порядок. Натомість, «тиран» - це поняття політичної теорії, яке стосується влади, способу її отримання та реалізації. Оскільки Твардовський отримав гарну для свого часу освіту, то немає сумнівів, що він добре знав античних класиків політичної теорії. Платон, Ксенофонт, Полібій і особливо Аристотель були обов'язковою лектурою в тогочасних колегіумах. Саме на їхніх роздумах про політичний устрій ґрунтувалися теоретики та практики політики Речі Посполитої. Усі перераховані класики визначали тиранію негативною формою правління, адже правитель дбає лише про власний інтерес і про те, щоб лишитися при владі. Характерною ознакою тиранії є незаконний спосіб отримання влади - захоплення влади силою в результаті перевороту, бунту тощо. Саме тираном називає Хмельницького Твардовський. Цікаво, що окрім Хмельницького поет називає тиранами московських правителів Twardowski S. Wladyslaw IV... S. 37, 40.. Саму ж владу Хмельницького поет називає тиранською. Питання тирана та його влади було одним із тих, які провокували жваву відповідь у середовищі польської шляхти. Навіть сама згадка якогось політика в одному реченні зі словом «тиран» на довго псувала репутацію.

Те, що Твардовський використовує однаковий термін для характеристики влади московських царів і Богдана Хмельницького, не означає, що він ставить цих діячів на один щабель. На мою думку, тут ми маємо справу із двома значеннями терміна «тиран», які існували ще від часів античності. Стосовно московського царя, то йдеться про тирана як правителя, що дбає лише про власний інтерес. Така характеристика була дуже поширеною в польській суспільно-політичній думці XVI-XVII ст. Зазвичай вона поєднувалася з інформацією, що в Московії немає свободи й усе населення є холопами царя. Найчастіше такі описи московських царів «виринали» за часів безкоролів'я, коли шляхта активно обговорювала можливих кандидатів на корону Речі Посполитої. Польський дослідник Ігор Конколевський (Igor Kqkolewski) звертає увагу на ще один цікавий аспект польської політичної думки, пов'язаної із проблемою тиранії: на виборність польського монарха й суверенність права. Свої роздуми він підтверджує посиланням на творчість Станіслава Орі- ховського: «знаний зі своєї емфази та схильності до шляхетської мегаломанії найславні- ший польський публіцист XVI ст. Станіслав Оріховський у “Розмові або Діалозі про екзекуцію польської корони" (1563) стверджував, що завдяки елекційності монархічної влади та суверенності права над правителем та підданими, жодна інша держава не може порівнятися із Польщею у “свободі"» Kakolewski Igor. Melancholia wladzy: problem tyranii w europejskiej kulturze politycznej XVI stulecia. Warszawa: Wydawnictwo Neriton, 2007. S. 253..

Коли йдеться про Хмельницького, то все інакше. Термін «тиран» стосовно гетьмана означав незаконний спосіб отримання влади. І тоді характеристика гетьмана як «зрадника», постійне акцентування уваги читача на тому, що Хмельницький порушив свою присягу, порушив угоду з королем, не суперечать одна одній, а навпаки, доповнюють образ ватажка повстанців.

У характеристиці Хмельницького поет йде далі й звинувачує гетьмана в тому, що той хоче стати монархом [WD II, 77]. Щоправда, слід зазначити, що Твардовський писав поему не під час Хмельниччини, а міг поглянути з певної відстані. Тому закиди гетьману щодо створення власної держави не можна назвати пророчими. Проте вони цілком відповідають баченню ситуації та політичної мети повстання частиною польської шляхти. Таке звинувачення набуло поширення одразу після перших успіхів козацького виступу, коли стало зрозуміло, що це не чергове повстання, яке Варшава звично придушить. У політичному дискурсі почали з'являтися переважно анонімні тексти («дискурси», «роздуми», «трактати»), в яких автори виказували такі побоювання. Про це писав великий коронний гетьман Миколай Потоцький у листі до короля Владислава IV вже на початку 1648 р., згодом таку само думку виказували великий коронний стражник Самуель Лящ та коронний підчаший Миколай Остророг. І навіть прихильник ідеї примирення з козаками Брацлав- ський воєвода Адам Кисіль погоджувався з такою оцінкою ситуації Drozdowski M. Polityczne przyczyny powstania Chmielnickiego w opiniach szlachty Rzeczypospolitej. S. 69-71. Stu- dia Polsko-Ukrainskie Warszawa: Wydzial Lingwistyki Stosowanej. Eksperymentalne Laboratorium Literaturoznawcze, 2014. T. 6 (2019). S. 67-81.. В анонімному творі «Dyskurs o terazniejszej wojnie kozackiej albo chlopskiej, 1648» йдеться про те, що козаки зухвало зовсім вибиваються з підданства Корони Польської й собі нове козацьке або Князівство Руське закладають Dyskurs o terazniejszej wojnie kozackiej albo chlopskiej. Pisma polityczne z czasow Jana Kazimierza. T. 1. S. 9..

Але одна справа - захопити владу, і зовсім інша - цю владу узаконити та перетворитися на законного правителя. Прагненням легітимізації власної влади Твардовський пояснював нав'язування з боку Хмельницького союзу з Молдовою:

«Так Хмельницький зробивши ту Лігу Волоську

І союз із Господарем, не лише Запорозької

Черні буде гетьманом, не лише єдиного краю,

Але цілого Князівства Удільного,

Русі усієї Монархом і Найвищим Правителем» [WD II, 77].

Отже, у характеристиці Хмельницького Твардовський поєднує два значення терміну «тиран»: як людини, що прийшла до влади незаконним шляхом, але при цьому лишається правителем і навіть прагне легітимізувати свою владу через укладання династичних союзів.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що С. Твардовський досить довго уникав козацької теми в своїх творах. На мою думку, це було пов'язано з небажанням зайвий раз дратувати своїх потенційних меценатів. Але від початку повстання ігнорувати козаків було неможливо, та й не було сенсу. То ж у епічній поемі «Wojna domowa» поет зобразив козаків та їхнього ватажка Б. Хмельницького клятвовідстуниками та зрадниками. Визначними їхніми рисами в творах Твардовського стали кількість (безмірна, як сарани, сто тисяч) та безособовість. Окрім самого Хмельницького, його сина Тимофія та М. Кривоноса інших ватажків у тексті майже не згадано. Це разюче контрастує з описами польського війська, у якому перераховані ватажки окремих підрозділів, автор поіменно згадує загиблих. Найцікавішим, на мою думку, є використання терміна «тиран» для характеристики Богдана Хмельницького, адже Твардовський поєднує в ньому два значення: людини, яка отримала владу силою, та правителя, який намагається легалізувати свою владу через міжнародні угоди.

References

Brekhunenko, V. (2005). Dyplomatiia ukrainskoho kozatstva y Krymskyi khanat: nevidomi storinky ukladennia pershoho kozatsko-krymskoho dohovoru 1624 r. [Diplomacy of the Ukrainian rassacks and the Crimean Khanate: unknown pages of the first cossack-crimean treaty of 1624]. Kozatska spadshchyna - Cossack heritage, 2, P. 50-53.

Pylypenko, V. (2015). Idealizatsiia Osmanskoi imperii u politychnii publitsystytsi Rechi Pospolytoi ser. XVI - ser. XVII st. [Idealization of the Ottoman Empire in the political journalism of the Polish-Lithu- anian Commonwealth in the middle 16th - the middle 17th c.]. Siverianskyi litopys - Siverian chronicle, 1, P. 32-38.

Tarasenko, I. (2011). «Wojna Domowa» polskoho khronista S. Tvardovskoho yak istorychne dzherelo ta pamiatka istorychnoi dumky [«Wojna Domowa» by the Polish chronicler S. Twardowski as a historical source and a monument of historical thought]. Kyiv, Ukraine.

Vyrskyi, D. (2007). Okolytsia Renesansu: richpospolytska istoriohrafiia Ukrainy (XVI - ser. XVII st.) [The suburb of the Renaissance: The Polish-Lithuanian Commonwealth historiography of Ukraine (16th - the middle 17th c.)]. Kyiv, Ukraine.

Размещено на Allbest.ru