Особливості художнього мислення Василя Симоненка

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Семінарське заняття

Тема:

Особливості художнього мислення Василя Симоненка

1. Константи художнього стилю. Фольклорна закоріненість поетики

Творчість В. Симоненка розвивалася у руслі шістдесятництва. Це значною мірою вплинуло на формування його художнього стилю. Але й сам поет приніс чимало нового у літературу. Він не встиг написати багато, але те, що залишив у спадок, вражає особливою любов'ю до людей і до батьківщини, що й зумовило естетичні основи творчості митця.

Український фольклор становить основу для стилю багатьох українських митців слова. Не став винятком і В. Симоненко. Народно-пісенна традиція насичує лірику поета. Однак він уміло поєднував традиційну поетику з індивідуально-авторською, вносячи новаторські елементи. Так, важливою специфікою стилю В. Симоненка був зв?язок із традицією українського письменства. Незважаючи на поширення модерних течій в українському мистецтві в період шістдесятництва, поет залишався вірним класичним традиціям. Він навіть говорив про те, що «є в мені щось від діда Тараса і прадіда Сковороди». І дійсно, у поезіях автор зазвичай торкається сакральних для українців тем кохання, материнської любові, патріотизму, дружби тощо. Він відчував свою приналежність українській землі, єдність із предками, і про це свідчить не один вірш поета, зокрема, «Я чую у ночі осінні»: «Вростає туге коріння / У землю глевку із ніг»; «Зі мною говорять могили / Устами колишніх людей, / І їх нерозтрачені сили / Пливуть до моїх грудей». Єдність із землею, її оспівування є притаманним і українському фольклору, а тому метафорична образність Симоненка тут виявляється особливо пронизливою.

Ніжним звучанням фольклорних пісень насичена інтимна лірика поета. Так, він використовує традиційний для усної народної творчості прийом паралелізму: «Ходить вітер п'яний і голосить / Між замерзлих кленів на горбі.../ Що вам треба, золотисті коси?/ Що вам треба, очі голубі?» («Ходить вітер п'яний і голосить»); «Ой зім'яли-потоптали / На вгороді лободу... / Ой засватали й забрали / Дівчиноньку молоду» («Не діждалась»)

Фольклорні засоби допомагають поету розкрити внутрішні переживання ліричного суб?єкта поезій. Така близькість до усної народної творчості зумовила легкість музичного переспіву деяких творів Симоненка, найпопулярнішою піснею-поезією автора, звичайно, є наскрізь народні «Лебеді материнства».

Отже, художній стиль В. Симоненка глибоко закорінений в усній народній творчості, постать поета можна беззастережливо поставити поруч із такими метрами, як Т. Шевченко та І. Франко.

У ролі стильової константи творчості В. Симоненка є його індіостиль. На мою думку, його авторський стиль репрезентують такі культурологічні концепти: Батьківщина, Україна, мати, світ, душа, земля. Найчастотнішим серед них виявився лейтмотив Україна.

Слід зауважити, що у творчості В. Симоненка поетична техніка має особливості стилю. Поет прагнув, щоб його почули, він не повторює того, що вже було сказано. Помітне розширення в поезії В. Симоненка лексичного простору. Митець постійно відкривав для себе безмежні можливості мови.

Одним із моральних проявів максималізму поета є виділення кришталевого, “чистого” почуття у філософській оцінці. Це одна з форм вираження пристрасності в поетиці В. Симоненка. Поет прагне виразити саму суть людських взаємин і суспільне буття.

В. Симоненко тяжіє до сконцентровано-афористичних виразів, стаючи своєрідною “мораллю” та “силою” художнього твору. Поет постає переважно ліриком в своїх епічних спробах. Він був ліриком, що має свою не просто улюблену чи головну - вистраждану тему, громадянську.

Отже, константами художнього стилю В. Симоненка є елементи його авторського стилю, зокрема використання таких концептів, як Батьківщина, Україна, мати, світ, душа, земля.

Поетика В. Симоненка характеризується фольклорною закоріненістю. Змістове спрямування, ідейне напруження в поезіях митця витікає із народних джерел, із нашого життя. Часто народно-поетичне начало у нього невіддільне від оригінального елемента, внесеного індивідуальним поетичним мисленням.

Фольклорна традиція плідно служила активізації поетичної думки, яка проникала в різні сфери людського життя, відображалася передусім в ідейно-тематичних пошуках В. Симоненка. А його досвід був живим прикладом творчого використання народних скарбів.

2. Гуманістичний потенціал творчості митця

"Любити все прекрасне і земне і, говорити правду..." - так писав В. Симоненко про своє громадянське покликання. Безсумнівно, його чесне і щире слово несло людям художню правду про людину і світ, тому й тривожать душу його вірші.

Як доволі принциповий поет, В. Симоненко мав власний погляд на речі, своє розуміння існування людини на противагу загальноприйнятому в радянські часи погляду на людину як на гвинтик у "загальнопролетарському механізмі". В одній з найкращих своїх поезій В. Симоненко запитує читача: «Ти знаєш, що ти людина?» На перший погляд, це питання видається риторичним, але це тільки на перший погляд. Звісно, всі ми люди, але мало хто з нас може дати хоча б приблизне визначення цьому поняттю, можна навіть сказати, - цій філософській категорії.

В. Симоненко акцентує увагу на унікальності кожної людини та її неповторності. Поет також роздумує над швидкоплинністю життя людини. Він вважає, що потрібно цінувати кожну мить життя, адже вона неповторна.

Людина у розумінні В. Симоненка - талановита, неординарна. Така особистість постає у вірші "Перехожий". Ліричний герой - творчий, працьовитий, цілеспрямований, веселий, оптимістичний.

Як відомо, вірш "Перехожий" присвячено відомій поетесі Ліні Костенко. Однак, він стосується усіх, хто наділяє чимось новим це життя. В образі перехожого простежується особистість самого поета. Як правило, таких не люблять, так як вони виділяються з натовпу "сірих" особистостей. Натовп не вибачає ніяких помилок.

Митець мріяв про те, щоб майбутнє було за сміливими, творчими, натхненними особистостями. Він і сам таким був. А ще він був справжнім патріотом з палкою синівською любов'ю написані його поезії "Лебеді материнства", "Україні", "Задивляюсь у твої зіниці" та багато інших. Образ України майже завжди невід'ємний у поета від образу матері, адже Батьківщина, як і мати, одна-єдина.

Він завжди гостро реагував на несправедливість, про що свідчать вірші «Курдському брату», «Де зараз ви, кати мого народу?». Важко переживав поет і смерті безневинних людей, особливо, його вразила історія розстрілу в Биківнянському лісі. Тоді він написав пронизливі рядки: «Ми топчемо і ворогів, і друзів…/ О бідні йорики, всі на один копил. / На цвинтарі розстріляних ілюзій / Уже немає місця для могил».

Про близькість до людей, повагу до простої селянської праці свідчить безліч віршів, присвячених діду, тіткам та дядькам, бабусі, які представляли людей важкої праці, але широкого серця. А скільки пронизливих творів поет присвятив матері! «Першим був - простий чоловік», - говорив Симоненко. Лейтмотивом творчості митця проходить думка про цінність життя людини, яка міцно переплітається з ідеєю любові до батьківщини і українського народу. Поезії «Я», «Мій родовід», «Моя мова», «Древній, обкрадений народе!..», «Грудочка землі», «Верби й тополі, діброви й гаї...», «О земле з переораним чолом...», «Нашої заслуги в тім не бачу...», «Україні» та інші, бо насправді, цей перелік можна доповнювати ще довго, свідчать про справжнє захоплення і віру в народ.

За щирість і правдивість творів, які подекуди обеззброювали читачів та слухачів його поезій, він заслужив повагу колег і своєї читацької аудиторії, про що свідчить успіх першої і єдиної прижиттєвої збірки В. Симоненка «Тиша і грім». Влучність слова поета забезпечувалася тим, що пафос його творів дійсно відрізнявся справжнім, а не декларованим гуманізмом. Гострі питання, які він ставив у віршах, змусили радянську цензуру пильно придивитися до митця, що позначилося на його житті й посмертній долі віршів. А проте час розставив усе по місцях, і сьогодні така актуальна поезія В. Симоненка знайшла свій шлях до читачів і звучить із новою силою.

Отже, особистість у творчості В. Симоненка наділена гідністю, порядністю, відповідальністю за все, що відбувається довкола. Митець намагався переконати у цьому своїх сучасників. Та його думки і прагнення є актуальними й у наші дні.

3. Чому літературознавець Богдан Тихолоз назвав В. Симоненка «метеором щирості»?

художній гуманістичний естетичний народний симоненко

«Метеор щирості» - влучна метафора для постаті справжнього сина свого народу Василя Симоненка. Доля відвела йому небагато років життя, але навіть це не завадило митцю пролетіти метеором на небосхилі української літератури. Він прагнув горіти, а не тліти («Та краще в тридцять повністю згоріти, / Ніж до півсотні помаленьку тліть»), і зміг здійснити власний задум, ніби наврочивши собі ранню смерть. Поет дожив до 28 років, недогорів, недолюбив, як сам і писав: «я для тебе горів, / український народе, / тільки, мабуть, / не дуже яскраво / горів». До того ж він сам нерідко порівнював себе із небесними тілами: («Упаду я зорею,/ Мій вічний народе, / На трагічний і довгий / Чумацький твій шлях»). Напевно, саме через таке яскраве і швидке життя назвав його Б. Тихолоз метеором.

Чому ж саме метеор щирості? Тут теж досить просто пояснити, адже важко знайти в українській літературі більш щирого і близького до людей звичайної селянської праці поета, ніж В. Симоненко. Він тонко відчував проблеми свого часу, намагався не замовчувати гострі питання й часто у поезіях прямо ставив їх, не лякаючись цензури («Де зараз ви, кати мого народу?»). Байдужість для нього була неприпустима («Мріяти й шукати, доки жити, / Шкварити байдужість на вогні»), в усьому він був максималістом і не терпів конформізму, який обрали для себе деякі його товариші письменники. Оголена щирість його серця змушувала говорити на повен голос, але вона, можливо, і стала причиною раннього падіння з небосхилу життя.

Про щирість творчого слова митця свідчить і музичність та широка популярність його поезій серед читачів навіть сьогодні. Людей не обдуриш, вони відчувають фальш і ніколи не будуть переспівувати несправжні, пафосні твори. А от, наприклад, про «Лебедів материнства» Симоненка так сказати неможна, вони настільки прийшлися до душі й вразили щирою любов?ю, що швидко стали піснею. І сьогодні не кожен зможе відрізнити її від народної, а це вища ознака визнання для поета, вища ознака щирості слова.

Б. Тихолоз називав В. Симоненка “метеором щирості”. Він пише, що митець прагнув зігріти людські душі. Тому й згорів, мов метеор.

Метеор - це маленька грудочка. Симоненкове серце - грудочка землі української. Він сам казав, що в його грудях стукотіла «грудочка любимої землі», почував себе сином матері-Вітчизни.

У час, коли його літературні ровесники-шістдесятники «брали небо за зорі», він своїм поетичним словом вихоплював з полум'я життя під зорями жаринки людяності. Був гострий і лагідний, добрий і гнівний, веселий і сумний, юний імудрий. Він був жартун і шибеник, філософ і - поет. Поет насамперед. Умів ловити сіттю слова людські душі.

Прозора простота його віршів причарувала й причаровує. Від часів Шевченка наша словесність не знала другого поета, якого б так любив і шанував народ.

В. Симоненко любив життя. Був жадібний до нього. Поспішав жити й любити, немов прочуваючи свою скоролетну долю Він передбачав свою смерть, і від того ще жагучіше прагнув - жити! «А жити... хочеться страшно, бо ще ж мозок у мене світлий, і дещо... зробив би ще, аби тільки хоч трохи сил вернулося», - писав Симоненко в листі до двоюрідного брата Олексія Щербаня 22 листопада 1963 року.

Він був на землі недовго, але пам'ятатимуть його завжди. Адже «життя - немов п'єса в театрі: не те важливо, як довго вона триває, а те, наскільки добре зіграна», - сказав римський філософ-стоїк, драматург і поет Луцій Антей Сенека. А український поет-мудролюб Григорій Сковорода в останній пісні «Саду божественних пісень» переформулював цю давню максиму так: «Не красна долготою, но красна добротою как песнь, так и жизнь».

В. Симоненко поставав за великий, праведний гнів проти приниження людини, знищення її людської гідності. Він був щирим у своїй патріотичній любові до України, її народу. Митець щиро вірив у світле майбутнє, де будуть вічно жити радість і кохання.

13 грудня його не стало. Метеор щирості сліпучо зблиснув - згаснув за обрієм. Тільки залишив по собі слід - нетлінну жменьку до болющирих слів:

Люди - прекрасні.

Земля - мов казка.

Кращого сонця ніде нема.

Загруз я по серце

У землю в'язко ...

Ліричне слово Василя Симоненка - справжнє коштовне надбання, воно сяє всіма мальовничими гранями. Поет не думав про літературну славу - вона прилита до нього посмертно і утвердилася навіки.

3. Виявити тропи у вірші «Лебеді материнства». Письмово з'ясувати їх ідейно-естетичну функцію у творі

Вірш В. Симоненка “Лебеді материнства” характеризується різноманітними тропами, зокрема:

1. Епітети: лебеді рожеві; зорі сургучеві; сивими очима; рожевим пір'ям; золотим сузір'ям; хмільні смеркання; мавки чорноброві; хлопців чорночубих.

2. Метафори: сиплють ночі у лимани; заглядає в шибу казка; ласкав неї за плечима; припливайте до колиски, лебеді; танцювали лебеді; лоскотали марево; будуть мандрувати очі материнські і білява хата; прийдуть з України верби і тополі.

3. Порівняння: лебеді, як мрії.

4. Синекдоха: темряву тривожили (замість ніч).

5. Метонімія: очі материнські і білява хата (замість Батьківщина).

6. Образи-символи: лебеді, білява хата, верби, тополі, мати-Вітчизна.

Тихі зорі, лебеді, як мрії, сади зелені, білява хата, диво-наречені - художні засоби, які нагадують читачеві пісню. А ці художні засоби є несподіваними, навіть оригінальними: зорі сургучеві, казка з сивими очима; за тобою завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата.

Темряву тривожили криками півні,

Танцювали лебеді в хаті на стіні.

Лопотіли крилами і рожевим пір'ям,

Лоскотали марево золотим сузір'ям.

Простежуємо використання алітерації, повторюються р, л, які допомагають створити враження зачудування, таємничості.

Темою поезії «Лебеді материнства» є зображення любові до дитини та турботи за її долю, любові до Батьківщини.

Головною ідеєю вірша є возвеличення любові до дитини і до рідної землі.

Композиційно вірш містить в собі декілька спільних мотивів. Вірш розгортається з мотиву казкового дивосвіту, у якому живе дитина завдяки піклуванню батьків. Материнська ніжність та батьківська опіка - це основа щасливого дитинства, яке неможливе без колискової, народної казки, загадки тощо.

Тему казкового дивосвіту В. Симоненко пов'язує з символом рідної хати, яка охоплена «материнською доброю ласкою». Ще однією важливою темою поезії є дорога як вибір дитиною життєвого шляху, адже він неминуче стане самостійним. А також йде мова про вибір моральних засад, якими слід керуватися.

Благословення матері у вірші В. Симоненка - це необхідність та можливість пізнати дружбу, кохання, родинне щастя. Вибір їх повністю залежить від людини. Однак, як вважає автор, є величини незмінні, духовні, сталі - це Батьківщина та мати: вибирати чи зрікатися їх - великий гріх.

Лебеді материнства

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,

Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибу казка сивими очима,

Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,

Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,

Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,

Танцювали лебеді в хаті на стіні.

Лопотіли крилами і рожевим пір'ям,

Лоскотали марево золотим сузір'ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмільні смеркання мавки чорноброві

Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені

Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

У цьому вірші поет, ідучи від перших вражень дитинства і пам'яті про материнську любов, виводить ідею синовнього обов'язку перед рідною матір'ю і перед батьківщиною. При першому читанні ми сприймаємо вірш напівсвідомо, інтуїтивно визначаємо його образи. Сприйняття твору набуває більшої повноти через поступове заглиблення в його зміст. Адже за перлами треба пірнати на глибину. Головні за змістом афористичні строфи прості й доступні:

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

*********************************

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

У кожний рядом вкласти душу - ось творче кредо Василя Симоненка.

Провідні мотиви лірики В. Симоненка - громадянські, патріотичні; романтичний пафос.

Думки про творчість Василя Симоненка

«Двадцять вісім - це дуже мало.

Двадцять вісім - це наче й не жив.

І поклали поета в хмари -

І до хмари немає стежин» (А. Кравченко).

«Щось у мене було від діда Тараса і від прадіда Сковороди» (В. Симоненко).

«Я - українець. Оце і вся моя автобіографія» (В. Симоненко).

«Казати правду - це мистецтво мужніх. Симоненко володів цим мистецтвом навіть тоді, коли у його віршах декларативність заступає художність» (А. Шевченко).

«У його простоті ви відчуваєте людину високої інтелектуальної культури - масштабний розум, який уміє відсівати дрібниці й оголювати суть...» (Є. Сверстюк). «Витязь молодої української поезії» (Олесь Гончар).

«З глибин народного життя вийшла поезія Василя Симоненка. З мужності народу, з горя його і його звитяжної боротьби виспівалась вона. Звідси той дух непоборний, яким вона пройнята, звідси та розпашіла пристрасть, яка буяє в ній. Вітер часу не остудив Симоненкових поезій, вогнем душі жаріють вони й сьогодні, як і тоді, коли вперше так жагучо й неповторно вибурхнулись в нашому красному письменстві...» (Олесь Гончар).

Твори Василя Симоненка наповнені юнацьким моральним максималізмом: чорне завжди залишається чорним, якої б подоби воно не набувало. Поетові боліли страждання кожної, як тоді казали, «маленької людини». Для нього «маленьких» не було. Турбували його проблеми майбутнього, можливість виродження людини, але він завжди вірив у людські сили («Кирпатий барометр»).

Вірші Василя Симоненка завдяки гостроті своєї проблематики і зараз залишаються актуальними.

Размещено на Allbest.Ru