"Шістдесятництво як соціокультурне явище"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Семінарське заняття № 3

1. Подати (письмово) тези розділу "Шістдесятництво як соціокультурний феномен" посібника: Райбедюк Г.Б. Вивчення творчості українських поетів - дисидентів

Н. Зборовська зазначала, що "українське шістдесятництво як феномен літератури і феномен політики розпочинається в середині 50 -х років стихійним національно-визвольним протестом проти імперської тоталітарної системи з метою символічного відновлення пошкодженого материнського об'єкта, яким стала колоніальна Україна за часів сталінізму". Л. Мороз підкреслює, що "попри всі несприятливі історико-політичні обставини, українська література завжди була частиною життя свого суспільства, своєї нації. Але ця її особливість недостатньо осмислюється нашими дослідниками, частіше помітна схильність до комплексування, мало не каяття. Тим часом такі риси, як громадянськість, патріотичність, високий гуманізм нашої літератури не мусять вважатись ані причиною, ані підставою для тверджень про нібито "другосортність"^.

Саме такий тип світоглядно-гносеологічного виміру національного буття спостерігаємо у творчості шістдесятників. Їхню поезію можемо вважати складовою національної літератури в тому сенсі, в якому її свого часу означив еміграційний дослідник В. Державин. Він, зокрема, вважав національною ту літературу, котра "формує націю духово, тривало позначаючись на її ментальності"^. Для більшості шістдесятників означений напрям художнього мислення визначив органічний зв'язок таких тематичних домінант, як "пам'ять" - "батьківщина" - "духовність". Як підкреслює А. Ткаченко, "непідробна громадянська напруга, високий художній рівень творів здобули їм широку читацьку аудиторію, їхні перші збірочки вмить зникали з полиць книгарень, окремі вірші переписувалися від руки, усні виступи у вузах, колгоспах, військових частинах, на заводах збирали силу- силенну вдячних слухачів [...] Усе це сприяло зростанню інтересу до рідної мови, історії, культури"^.

Унікальним джерелом вивчення різних аспектів шістдесятництва стала книга спогадів І. Жиленко "Homo feriens", що побачила світ у видавництві "Смолоскип" 2011 року. Тут подано зріз тодішнього історичного часу, образ доби загалом і її репрезентантів зосібна крізь призму власного "Я" авторки, її персональної ідентифікації. І. Жиленко "передає відчуття напруженої, задушливої суспільної атмосфери кінця 60-х - початку 80-х, існування в умовах "заблокованої культури", тиск держави на приватність особи, нищення в різний спосіб ідеологічно незаангажованих митців, особливості політики денаціоналізації і способи протистояння їй. Вона не лише ретельно фіксує події, а й пропонує їхнє осмислення в контексті прожитого й пережитого, окреслює своє місце в суспільному житті й літературному процесі"' Традиційно шістдесятництво розглядають як добу всезагального морального й духовного піднесення в країні, викликаного докорінними змінами у внутрішній політиці влади, що їх реальним наслідком стало нетривале повернення суспільству ясного бачення загальнолюдських цінностей. Про шістдесятництво говорять і як про певний соціально - психологічний тип свідомості (поведінки, чину), властивий значній частині суспільства, насамперед інтелігенції. Шістдесятництво трактують як національно свідому молоду національну еліту, котра відверто протиставила себе тоталітарному режимові унітарного суспільства з його політикою денаціоналізації та придушення прав людини, культивуванням провінційності й меншовартості української культури, категорично не прийняла "фальші, демагогії, оказенювання людських стосунків і літератури". Відомий культуролог-шістдесятник Р. Корогодський назвав це явище одним із найцікавіших в українському громадсько-політичному та культурно-духовному житті другої половини ХХ століття. Однак, на його думку, в суспільстві й досі не просто немає одностайної оцінки ролі шістдесятників у процесі становлення в Україні державності. Розбіжні, часом протилежні погляди висловлюють і самі шістдесятники. Є. Сверстюк вважає, що це "велике явище другої половини ХХ століття, дивне своєю появою в непевну пору відлиги і стоїчним протиставленням неосталінізмові та живучою енергією в пору лібералізації. Може, найвидатніше явище в Одіссеї нашого відродження"' Еліта 60-х, за словами М. Лановик, "розколола художнє життя СРСР на дві частини: з одного боку - бездуховний, безликий стиль маси, яка весь час поповнювалась людьми, що не мали чому себе присвятити; з іншого - глибоко філософські, високомистецькі художні стилі, в кожному з яких відбилась людська особистість". В. Яременко підсумовує роздуми про естетичні уроки шістдесятників такими словами: "Без сумніву, "шістдесятництво" залишиться у літературознавчій та історичній термінології як "неповторність", як поняття містке, що включає в себе не тільки часові рамки, а й численні характеристики, які вказують на явища, що стали визначальними і дали напрямок літературного розвитку на майбутнє"^' Т. Гундорова дефініює шістдесятництво як "рід інтелектуалізму.

Саме на основі морально-етичної консолідації та ідентифікації в когорті шістдесятників дедалі помітніше виформовується генерація подвижників і каменярів на шляху до вільної України в самій Україні, котрі в своїй творчості щільно пов'язували національну та екзистенційну проблематику. Кряжевою для них стала ідея самоцінності людського життя. О цій порі народжується концепція нової особистості - вільної, величної духом і прагненням "своїм життям до себе дорівнятись" (Леся Українка). Ця титанічна концепція потверджується творчою долею дисидентів, їх безкомпромісною, незламною життєвою позицією. І це була "не лише поетична декларація, а й прискіпливо виконана програма життя".

Громадсько-культурна й творча діяльність дисидентів полягала не в простому змаганні літературно-мистецьких чи суспільних ідей. У двобої зійшлися "чоловіцтво зі звірством", сказав би І. Франко, і могутніша звіряча сила зламала сотні і тисячі людських доль, понівечила молодий цвіт нації. Але не зламала цілого покоління". Сьогодні очевидно, що це високоталановите, одержиме національною ідеєю літературне покоління "в'язнів сумління" знайшло "свій дім і сотворило своє ім'я" в "силовому просторі шістдесятництва".

2. Виписати з "Літературознавчого словника-довідника" значення терміну "шістдесятництво"

Шістдесітники - творче молоде покоління 60-х XX ст., сформоване в період тимчасового "потепління" радянського режиму, осудження сталінізму та часткової реабілітації деяких представників "розстріляного відродження". Шістдесятництво - літературно-мистецька та суспільно-політ. течія серед укр. інтелектуальної еліти наприкінці 1950-х - на поч. 1970-х рр. Передумовою виникнення Ш. та шістдесятників були політ. новозміни, які мали місце в період десталінізації та супроводжувалися викриттям і засудженням масових репресій, демократизацією суспільно -політ. і культ. життя в Україні. Внаслідок відносної лібералізації рад. сусп-ва, знайомства із сучасними напрямами в зх. мист-ві, літ. спадщиною представників "Розстріляного відродження" частина молодих митців та літераторів поступово у своїй творчості відійшли від усталеної системи художньо - естетичних координат соцреалізму. В основі світоглядних засад покоління шістдесятників, яке складалося з окремих індивідуальностей, лежали визнання свободи в усіх її проявах, ідеї гуманізму та антропоцентризму.

3. Законспектувати статті: - Зборовська Н.В. Шістдесятники. Слово і час. 1999. № 1. С.74-80

Н. Зборовська висвітлює центральні концепти творчості культурних діячів 60-х: "Ліна Костенко продовжувала естетизм неокласиків з їх глибокою повагою до культурної традиції, витонченістю і ясністю поетичної мови, витворивши в своєму часі нову форму "поезії глибини і рівноваги". Поряд із поетесою, Н. Зборовська згадує й про двох поетів-шістдесятників. Стосовно художнього світу Івана Драча авторка зауважує, що "революційним явищем 60-х постала дисгармонійна, бунтівливо- експресивна, ускладнено метафорична поезія" останнього. Вдавшись до порівняння доробку попереднього автора з творчістю М. Вінграновського, побачимо таку картину: "Якщо І. Драч активно творив себе як мистця в 60 -х, а вже в 70-і значною мірою самознищився як поет, М. Вінграновський послідовно аполітизувався, свідомо ізолюючись від реального світу у створений світ краси". Тобто однією з основоположних рис поезії Ліни Костенко є традиційність; Івана Драча - градаційне тяжіння до проблем державності, що обростає більшою заполітизованістю; Миколи Вінграновського - служіння світу природи й краси, який нерозривно пов'язаний із любов'ю до рідної землі, народу. Подібним чином творчість Ліни Костенко та двох її сучасників розмежовує й Г. Клочек: "Ліна Костенко вже сформувалась як митець традиційного поетичного напряму, в той час як Драч і Вінграновський привертали всезагальну увагу до себе незвичною для тогочасного читача асоціативно-метафоричною образністю. Їхня творчість справедливо вважалась новаторською". Цю тезу підтверджує й Л. Тарнашинська, виділяючи такі основні риси художнього світу поетів: у Ліни Костенко - "трагедійність" світогляду, у Миколи Вінграновського - "жагуча вітальність", в Івана Драча - "рвійне сонцепоклонництво". Тобто такі характеристики можна назвати одними з найгрунтовніших, адже вони хоч і лаконічно, проте чітко відображають сутність мистецького світогляду трьох провідних репрезентантів покоління шістдесятників - Рарицький О.А. Епістолярій шістдесятників: текст і контекст.

Українська художньо-документальна проза особливого збагачення набула в епоху шістдесятництва (60-ті рр. ХХ ст.) і постшістдесятництва.

Вітчизняні та зарубіжні дослідники (О. Галич, М. Коцюбинська, В. Пустосвіт, І. Шайтанов та ін.) указують, що саме в цей період накреслився поступ у розвитку такої літератури, пов'язаний насамперед із суспільними демократичними процесами, утворенням на пострадянському просторі суверенних держав, що дало змогу письменникам зі зняттям ідеологічних шлюзів позбутися тоталітарного пресингу й вільно висловлювати свою, довгий час, замовчувану мистецьку позицію.

До появи художньо-документальної прози долучилися українські письменники-шістдесятники, учасники руху опору, дисиденти, колишні в'язні сумління, репресовані автори, інші свідки доби, передусім люди творчих професій, а то й пересічні громадяни.

У найважчих умовах літературної праці активізувалася епістолярна творчість українських шістдесятників.

Незважаючи на вкрай несприятливі умови творення і безповоротні втрати, епістолярій шістдесятників доволі добре зберігся. Сьогодні багато що з його корпусу видруковано в Україні (насамперед той масив, який став доступним із розсекречення архівів КДБ) і доступним дослідникові. Проте чимала частина епістолярію залишається не опрацьованою, зберігаючись у відсторонених від наукового доступу державних, приватних та родинних архівах. шістдесятництво поет дисидент

Епістолярний массив в 1960-х років, попри деяку недовпорядкованість, ґрунтовно висвітлений низкою літературознавчих досліджень, що з'явилися в останнє десятиліття - після виходу друком того чи того листування. Методологічною основою для таких наукових розробок є глибокі праці польської дослідниці С. Скворчинської, наших учених М. Коцюбинської, В. Кузьменка, Г. Мазохи, Л. Вашків. Ці монографічні видання засновують термінологічну базу, яка дозволяє проводити подальше наукове вивчення епістолярію.

За переконаннями дослідників, листи шістдесятників - повноцінний генологічний різновид художньо-документального метажанру. Хоч досі не втратило наукової уваги твердження, що епістолярій - це один із жанрів мемуаристики. Зокрема, В. Пустоцвіт, спираючись на попередні напрацювання О. Галича й інших учених наполягає на тому, що "українська мемуаристика складається не лише з листів із щоденникових записів, письменницьких записників, нотаток, літературних портретів та некрологів", а втім, "саме листи цікавлять дослідників найбільше".

Разом із тим епістолярна творчість українських шістдесятників - це "метажанрова цілісність", яка повною мірою виявляє себе завдяки тому, що в розрізі авторського мислення взаємодіють і належним чином функціонують прозові та поетичні уривки з художніх творів (власних та інших авторів); уводяться в цей контекст вірші-оригінали з різних мов і зразки поетичних перекладів, зрідка залучаються нехудожні елементи, як-от рисунки, схеми, креслення тощо. Увесь цей матеріал, тим не менш, постає цілісною мистецькою змістовою формою, що дозволяє розглядати епістолярій як генологічний різновид художньо-документального метажанру. У своїй сукупній репрезентації епістолярій шістдесятників чітко вигранює такі пошукові запити, як особистість митця-адресанта, його творчий набуток, слугує головним чинником корекції наукової біографії автора, водночас скеровуючи до залучення відомостей із психології творчості, вирізнення індивідуальних особистісних і творчо-стильових ознак.

- Сверстюк Є. Шістдесятники і Захід // Українське слово: хрестоматія української літератури та літературної критики: у 4 кн. Київ: АКОНІТ, 2001. Кн. 4. С. 262-271.

У доповіді "Шістдесятники і Захід", прочитаній в Урбані та Ґарварді в 1991, Сверестюк говорив про історичні зміни, що відбулися: "Загрозлива для світу, затята і наступальна комуністична потуга --раптом відмовилась від своєї манери виклику і погрози. Вона поникла, повернулась на 180 градусів

— і прийняла мову своїх замучених і недозамучених жертв із карними нумерами. Це була вічна тиха мова правди - її струмок плине через усю історію. Комуністи не змогли пересушити його, перекрити своєю "правдою", і зрозуміли, що спільною мовою світу може бути лише та тиха мова гнаних і переслідуваних за правду, яка йде від священних джерел".

Публіцистика шістдесятників розпочинається самвидавом і в цій видавничо-поширювальній формі існує протягом певного часу, становлячи, за незначними винятками, третій після т. зв. літературного (1960-1963 рр.) й публіцистично-анонімного (1963-1965 рр.) етап його функціонування за періодизацією В. Чорновола та упорядників Енциклопедичного довідника "Рух опору в Україні: 1960-1990-ті рр.". Дослідники одноголосно пов'язують з вищезгаданою подією - арештами 1965 року - докорінну еволюцію самвидаву, що, порівняно зі "слабким літературно, часом поверховим, бідним на конструктивні ідеї політичним самвидавом першої половини 60 -х років", якісно "політизується". З анонімного і часто не інтелігентського чи, по крайній мірі, інтелектуального, він стає продуктом високоерудованих, виходить за рамки хоч гострої, та все ж декларативної критики. Про це свідчить уже перший текст нового періоду самвидаву - "Інтернаціоналізм чи русифікація?^ І. Дзюби, що постав миттєвою (протягом вересня - грудня 1965 року написаний на майже дві сотні сторінок) реакцією 48 на "перший покіс" шістдесятників. Ця праця змінила не тільки усе життя автора, як сам стверджує в інтерв'ю, вона по праву є засадничою у публіцистиці шістдесятників і поворотною у їхній діяльності: саме через публіцистику пролягає межа між культурницьким і політичним у шістдесятництві. Якщо остання досі маскувалася під літературно-критичні виступи (виняток становить анонімний памфлет "З приводу процесу над Погружальським" 1964 року авторства Є. Сверстюка), то "Інтернаціоналізм чи русифікація?^ І. Дзюби є, по-перше, - формально - власне журналістським продуктом - глибокою аналітикою тодішньої дійсності, що постала на базі потужного фактичного матеріалу, доступного завдяки професійному використанню автором усіх методів збору інформації. Й, по-друге, - змістовно - "...це вже пряма політична постановка питання про українське національне становище, принципова критична оцінка національної політики влади" [362, с. 6]. Тому "Інтернаціоналізм чи русифікацію?^ можна вважати дисидентським поворотом у шістдесятництві (".першим видатним програмним документом українського дисидентства.", за І. Лисяком-Рудницьким) та його поворотом від літератури 8 до журналістики (".це своєрідна політична програма шестидесятництва.^, - стверджує Ю. Курносов [424, с. 88]). "Коли після падіння Хрущова прочинені двері було зовсім зачинено, - у спогаді "Шістдесятники і Захід" писав Є. Сверстюк, - настала пора суворіших випробувань. На перший плян виходить критика та публіцистика і зухвало йде в самвидав".

- Тарнашинська Л.Б. Українське шістдесятництво в "духовній ситуації" своєї доби: синергетичний вимір.

Українське шістдесятництво найперше пов'язується зі свободою вибору - чільним концептом екзистенціальної філософії. "У філософії свободою називається внутрішня необхідність. Необхідність самого себе", - наголошував М. Мамардашвілі.

За К. Ясперсом, ключове поняття при аналізі людської екзистенції - це поняття "ситуації". Саме воно формує поведінкові мотивації та поведінкові моделі особистості, адже будь-який вибір завжди здійснюється всередині тієї чи тієї ситуації, яка постає умовою усвідомлення власного Я, "умовою можливості явищ". Це поняття apriori онтологічне. Ситуація не залишає нікого в дистанційованому, нейтральному стані. Її неможливо уникнути, вона завжди віднайде і спровокує до того, аби реагувати на те, що в ній відбувається, і вже самим цим фактом виявити й визначити свою присутність у ній. Поняття ситуації абсолютно темпоральне, воно забезпечує зв'язок між подіями минулого й майбутнього, адже саме "ситуація з її неповторною констеляцією подій, які визначають історичну унікальність певної людської долі, що формує її больові точки, її радощі і надії, її горе і її вину, - це і є зміст того, що Ясперс пов'язує зі словом "час", "епоха"."

З огляду на те, що "духовна ситуація" кінця 1950 - 1960-х років була в певному сенсі "пороговою", можна досліджувати її в термінах синергетики - учення про складноорганізовані системи, згідно з яким вони розглядаються не як статичні й замкнуті лінійні структури, розвиток яких "зумовлений зовнішніми причинами", а як "структури-процеси" . Шістдесятництво, кожен із репрезентантів якого був наділений певним "ступенем свободи", можна за всіма підставами розглядати як відкриту систему з певною мірою незалежності. Синергетика як міждисциплінарний напрямок наукового дослідження, мета якого полягає у вивченні природних явищ і процесів на основі принципів самоорганізації систем (оприявнена як трансдисциплінарна теорія Пригожина-Хакена), належить до т. зв. Комплексу складних/нелінійних досліджень Nonlinear science, які створили сприятливі умови для парадигмальних світоглядних зрушень, оскільки підважує основи панівної ідеології тотального детермінізму лінійних досліджень.

Ключові поняття синергетичного підходу, як-то "самоорганізація", "нерівноважність", "біфуркація", "нестабільність" тощо, дають можливість пояснити зумовленість і механізм виникнення явища шістдесятництва, котре (як відкрита система) повністю належить до мультиверсуму процесів самоорганізації соціуму. Шістдесятники якраз і пішли супроти, активізувавши в "духовній ситуації" часу внутрішні активи - порив до свободи, відчуття самодостатності, незалежності від наявних ідеологем та моделей поведінки. Висока міра внутрішньої свободи й визначила їхній відрив від тоталітарної соціокультурної моносистеми.

Дослідник українського шістдесятництва перебуває в ситуації хронологічної розмитості "духовної ситуації" й "духовної доби". Оскільки поняття "доба шістдесятництва", як і саме поняття "шістдесятництво" - явище передусім соціокультурного рангу, уже також укорінилися в суспільній свідомості та в історії українського духу, варто, скориставшись аргументами Д. Чижевського, не вкладати їх у прокрустове ложе точних хронологій, а дотримуватись усталеної умовності, прийнятної для визначення "сюжету Доби" (С. Андрусів) (що інтерпретується тут як розгорнута соціокультурна колізія) у контексті "духовної ситуації" ХХ ст. Явище голографічності культурно-історичних подій передбачає гармонізацію "культурно-історичних процесів, завдяки якій справжня культурна цінність має відповідати закономірностям, принципам духу та ідеалам культурного розвитку в масштабі всесвітньої історії".

Тільки включена в "духовну ситуацію" часу напруга волі здатна обернути запропоновану історичним поступом атмосферу на користь людини й суспільства, зреалізувати ймовірні можливості. Для цього потрібна не лише воля, а й певна інтуїція, що дає можливість "фактично схоплювати ситуацію в моєму бутті". У соціокультурній атмосфері кінця 1950 - початку 1960-х років першими "схопили ситуацію" поети, оскільки саме вони найбільше наділені інтуїцією, внутрішнім горінням, а часто здатні не тільки вчасно актуалізувати волю, а й повернути її в найдоцільнішому напрямку. Ідеться спершу про інтуїтивне, потім - усвідомлене осягнення ситуації, яке "вже змінює ситуацію", тобто розвиває її, наповнює новими сенсами, апелюючи до "можливого діяння й поведінки".

Синергетика враховує спільне для різних дисциплін, а саме: "Наявність критичних значень параметрів, при яких раптово змінюється стан системи, подібність залежностей властивостей від параметрів поблизу критичних значень, залежність параметрів від зовнішніх впливів поблизу критичних значень". Береться до уваги те, що структурування таких систем відбувається довкола певних точок притягання загальних цільових орієнтацій, ідеалів і тенденцій розвитку, що особливо виразно проектується на явище шістдесятництва. Саморозвиток складної структури відбувається завдяки резонансності окремих, досить малих (порівняно з усією системою, як-от усією структурою тогочасної української літератури, а ще ширше - усією радянською літературою, складовою якої de facto була українська література) локусів, до котрих належала нова літературна генерація, які починають розширювати свої межі й заряджають своєю пасіонарністю систему. Тож передана цим "організаційним імпульсом" енергія починає діяти "як поле притягання і може зорієнтувати на такий принцип упорядкування всю систему.

4. Обґрунтувати власне бачення проблеми: "В чому полягає історичний сенс шістдесятництва?"

A. Відлига

B. Застій

C. Відбудова

2. З якою епохою порівнюють шістдесятництво?

A. Постмодернізм

B. Ренесанс

C. Просвітництво

3. Що першим з'явилося у шістдесятництві?

A. Поезія

B. Проза

C. Драматургія

4. Ознакою шістдесятництва є...

A. Трагізм світосприймання

B. Прагнення гуманності

C. Яскравий історизм

5. Хто з перелічених НЕ став дисидентом?

A. Іван Світличний

B. Опанас Заливаха

C. Іван Драч

6. Яким з письменників було вигадано термін "витіснене покоління"?

A. Володимир Моренець

B. Іван Андрусяк

C. Олег Лишега

7. Хто з перелічених є представником постшістдесятництва?

A. Григорій Чубай

B. Дмитро Павличко

C. Алла Горська

8. Типовими рисами поетів "витісненого покоління" є.

A. Гра нервів, мінімізовані спостереження, тонкі емоційні порухи

B. Мінімізовані спостереження, людина - центр, прагнення краси

C. Гра нервів, глибокі безсвідомі рефлексії, людяність

9. В якому рядку перелічено перекладачів художньої літератури?

A. В. Зарецький, В.Кушнір, І.Остафійчук

B. Ю.Іллєнко, Л.Танюк, Л.Грабовський

C. М.Лукаш, А.Содомора, Г.Кочур

10. Який твір розкриває правду про минуле українського народу?

A. "Чорнобильська Мадонна" І.Драча

B. "Маруся Чурай" Л.Костенко

C. "Манускрипт з вулиці Руської" Р.Іваничука

11. Які клуби творчої молоді стали центрами громадської діяльності шістдесятників ?

A. "Сучасник", "Пролісок"

B. "Сучасник", "П`ятірне гроно"

C. "Празька школа", "П`ятірне гроно"

12. Хто з представників був ув'язнений радянською владою?

A. В 'ячеслав Чорновіл, Іван Дзюба, Сергій Параджанов

B. В'ячеслав Чорновіл, Сергій Параджанов, Алла Горська

C. Василь Симоненко, Іван Дзюба, Сергій Параджанов

13. Кому присвячені рядки поезії Василя Симоненка "Ради тебе перли в душі сію, Ради тебе мислю і творю"?

A. Коханій

B. Україні

C. Природі

14. Хто носив звання "Сонячного поета"?

A. Микола Вінграновський

B. Іван Огієнко

C. Іван Драч

15. Вірші Василя Стуса "Господи, гніву пречистого..." та "Крізь сотні сумнівів я йду до тебе..." належать до... лірики.

A. Громадянської

B. Філософської

C. Інтимної

16. Неоромантизм, сюрреалізм, екзистенційне світобачення належать.

A. Василю Стусу

B. Григору Тютюннику

C. Валерію Шевчуку

17. Авангардизм, імпресіоністична манера творчості притаманна...

A. Дмитру Павличко

B. Миколі Вінграновському

C. Василю Голобородько

18. Іван Дзюба, Іван Світличний, Євген Сверстюк є

A. Критиками

B. Малярами

C. Публіцистами

19. Який поет-шістдесятник продовжив традиції І. Франка у стильовому й тематичному аспектах?

A. Євген Гуцало

B. Дмитро Павличко

C. Володимир Дрозд

20. Учасники відновили комунікативну функцію культури завдяки новій ролі.

A. Слова

B. Літератури

C. Поезії

6. . Підготувати реферат (до 10 сторінок) на тему: "Літературно-критичний доробок шістдесятників" (на вибір одну постать: Іван Дзюба, Михайлина Коцюбинська, Євген Сверстюк, Іван Світличний).

Размещено на Allbest.ru