Літературно-критичний доробок шістдесятників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Ізмаїльський державний гуманітарний університет

Кафедра української мови та літератури

Реферат

на тему

Літературно-критичний доробок шістдесятників

Виконала:

студентка IV курсу, 444 гр. факультету української філології та соціальних наук

Петрова Інна Вячеславівна

Викладач: канд. філол. наук, проф. Райбедюк Г.Б.

Ізмаїл - 2021

Зміст

Молоде покоління жадало оновлення не тільки мистецького життя, а і суспільного. Та верхівка радянської влади бачила у шістдесятництві та її представниках лиш зародки опозиційності. В результаті творчий порив молоді завершився двома хвилями арештів. Це стало причиною розколу всередині спілки шістдесятників. Представники 1965 року сформували офіційне шістдесятництво. Їх активно публікували, але напротивагу цьому вони мали уступати владі в багатьох питаннях. Ті, що лишилися у 1972 сформували інший рух - їх називали дисидентами. Останні не мали бажання догождати владі у будь-якому прояві, тому їх массово арештовували та ув'язнювали. Ще були треті, які породили таке поняття як "внутрішня еміграція". Цей термін характеризував аполітичну позицію. Так, вони змушені були мовчати десятиліттями та писати "у шухляду".

Актуальність даних зумовлена тим, що творчий внесок Михайлини Коцюбинської як представниці руху шістдесятників недостатньо оціненний сучасними дослідниками-літературознавцями. Рівень її упізнаваності не має бути меншим за інших поетів та письменників цієї епохи.

Відповідно метою і завданням реферату є розгляд її творчості та впливу на інших поетів та становлення літератури загалом.

Нині на літературній арені одним з тих, хто працює задля осмислення діяльності шістдесятників, об'єднує науковців та готує видання на цю тему, є видавництво "Смолоскип". Окрім вибраних творів шістдесятників важливим є також публікація мемуаристики - спогади української поетеси Ірини Жиленко, правозахисника й дисидента Миколи Плахотнюка та інших, які дають змогу відчути атмосферу тієї доби. Нещодавно з'явилося друге доповнене видання книги "Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління (історико-літературний та поетикальний аспекти)" доктора філологічних наук, професора Людмили Тарнашинської. Вона також є авторкою праць про сутність творчого доробку Михайлини Коцюбинської. Її стаття "Михайлина Коцюбинська: честь імені", розкриває життєвий і творчий шлях письменниці [7].

1. Особливості літературних творів шістдесятництва

У світогляді даного періоду висвітлено свободу у всій своїй різноманітності. Як приклад: свобода слова, мислення, нації та совісті. Вже звичний тоді культ особи переростає в дещо нове - у культ особистості, і будь-яка людина-трудівник стає неповторним витвором мистецтва. Також основою стають ідеї антропоцентризму (людина - центр всесвіту). Національна свідомість цього покоління досягає найвищої точки. Патріотизм і любов до рідної Батьківщини стали невід'ємною частиною тодішнього суспільства.

Одним із провідних напрямків шістдесятництва був український фольклор, зазвичай митцями часто запозичувалися та переосмислювалися різні мотиви і образи. Взірцем тодішніх письменників булла творчість митців Розстріляного Відродження. Також шістдесятники усвідомлювали важливість долучення української літератури до світового процесу, тому активно вивчали зарубіжних письменників та їхню творчість. Перекладалися твори кращих митців світового письменства. Літературне шістдесятництво внесло чималий внесок у розробку таких жанрів, як балада, притча, сонет, етюд, рубаї, роман у віршах та химерна проза. Помітно розширилася тематика художньої літератури: підкорення космосу й етична правомірність, науково-технічної революції та тема голодомору [6].

Поняття "літературне покоління", загалом, увійшло до української літератури з появою шістдесятників. Характер молодої критики визначали праці І. Дзюби, І. Світличного, Є. Сверстюка та ін., які підходили до літературного процесу з критеріями дуже високої вимогливості і були проти вульгарного соціологізму. Література стала показником ідей, настроїв, почуттів всього покоління, вона зривала з себе фальш тієї безсловесності, що підмінювала думки та почуття й вийшла за рамки, які раніше ніхто не смів переступити. Вона проголосила своїм кредо правду, своїм героєм - людину, заговорила про складні "парадокси доби", болі народу, спричинені кривдою, несправедливістю, приниженням національної та людської гідності.

Основним об'єктом творчості молодих поетів початку 60-х років була людина на складних перехрестях історії, а ідеалом - борця за гуманістичний прогрес та гідне людини мирне мистецьке життя. Увага до конкретної особистості й буденного факту вводилася у проблем планетарного змісту, а життєвий факт підносився до філософської проблематики. У творчості молодих поетів того часу спільним був пафос соціальної активності ліричного героя, прагнення збагнути складні проблеми часу. Але в кожного поета ця проблематика вирішувалася по-різному, відповідно до його творчої індивідуальності.

Література виступила передовсім протии національно-духовної нівеляції людини й стандартизації особистості, захоплення ширвжитковою, масовою культурою, технократичних, нігілістських настроїв, безпам'ятства і бездуховності. Шістдесятники шукали нових форм вираження, нових тем, експериментували зі стилями й художніми засобами письма.

Ще, досить поширеною було явище соц-арту. У час занепаду брежнєвізму у своїй культурі письменники сповна відчули відстороненість тодішньої офіційної мови від мистецького простору, який вони могли заповнювати за своєю волею - зовсім не виходячи за межі тоді вже розхитаної ідеології. Так, будь-який поет, відкриваючи для себе принадність офіціозної штампованої мови, знаходився стосовно неї на дистанції вільного вибору, оскільки пануюча мова була під ту пору невідворотно відчужена від суспільства. Навіть езопова мова сучасників витворювалась на передвісника соц-артизму: надзвичайно велемовну й абсолютно безгучну водночас, позбавлену усякого сенсу офіційну "совєтську" мову. Тодішній соц-арт нікого не пародіював і ні над чим не сміявся, навпаки, він пристрасно розв'язував внутрішні стильові проблеми, домагаючись координації між світом та мистецтвом [3].

2. Постать Михайлини Коцюбинської. Біографічна довідка

Михайлина Коцюбинська народилася у Вінниці у 1931 році. Письменниця закінчила філологічний факультет Київського держуніверситету. В період навчання була "рожевою" комсомолкою, а згодом стала членом партії. Разом із І. Світличним, Ю. Бадзьом працювала в Інституті літератури ім. Шевченка. Там познайомилася з В. Стусом [5].

Після XX з'їзду партії виявилося, що Михайлина мала багато прогалин у знаннях. Після цього дуже великий вплив на неї мали Є. Сверстюк, І. Світличний та інші шістдесятники, які були об'єднані довкола Клубу Творчої Молоді. Вперше її помітили як активну представницю, коли вона виявила протест під час перегдяду фільму С. Параджанова "Тіні забутих предків" проти арештів 1965 серед української інтеліґенції. Після цього у 1966 році її виключили з партії та перевели в інший відділ Інституту. Їй відмовляли публікувати навіть статті про творчість Т. Шевченка. В 1968 її звільняють з Інституту. Причиною стає непроходження конкурсу на посаду, хоча акція була вчинена під тиском влади. Вона рік ніде не працювала, згодом через знайомих її приймають на роботу у видавництві "Вища школа", яке тоді створювалося. У цьому видавництві Михайлина Коцюбинська пропрацювала редактором 18 років [1].

Своїми духовними наставниками в 60-70-х роках вважає, літератора й відомого перекладача Г. Кочура та письменника Б. Антоненка-Давидовича. При цьому вплив першого виявлявся насамперед у сфері культурно - естетичній, а другого - в політичній. Попри свою активну культурну й громадську діяльність, письменниця не вважає себе диссиденткою. Бо ж вони мислять політикою, а вона доходила тільки через мистецтво й певні етичні критерії (вона формально не перебувала в жодних правозахисних організаціях). При цьому Коцюбинська брала участь у протестах (завжди підписувала листи протесту, петиції), писала листи в неволю своїм друзям. Під час другої хвилі арештів впродовж кількох місяців Коцюбинську регулярно викликали на допити в КДБ, проводили обшуки, вилучили з редакції готові публікації. Вона не ламалася на допитах, бо мала власну мету - дискредитувати рух шістдесятників. КДБ хотів публічного каяття Коцюбинської, але нічого не вийшло У 1983 році вона доглядала овдовілого Б. Антоненка-Давидовича, який запропонував їй узяти шлюб і Михайлина погодилася. Однак влада, використовуючи сина Антоненка-Давидовича, який перебував у неволі, або скасовувала, або переносила дату реєстрації шлюбу [5].

Після 1987 К. активно повернулася в літературу. 1990 вийшла друком написана ще в кінці 60-х монографія "Етюди про поетику Шевченка", опубліковано цілу низку літературно-критичних статей. Зараз Коцюбинська працює в Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України й очолює творчий колектив, який підготував до друку і завершив у 1999 видання багатотомного наукового зібрання творів Василя Стуса.

Також Михайлина Коцюбинська - член Спілки письменників України з 1989 року. Вона є авторкою книги "Образне слово в літературному творі", "Література як мистецтво слова", "Етюди про поетику Шевченка", "Мої обрії". Михайлина Коцюбинська була упорядником багатотомника творів Василя Стуса. Останнім часом працювала над десятитомником творів В'ячеслава Чорновола. Померла 7 січня 2011 року на 80-му році життя [1].

Михайлина Хомівна Коцюбинська - спадкоємиця знатного роду Коцюбинських - дочка молодшого брата Михайла Коцюбинського Хоми Михайловича, який був відомим літературознавцем й одним з когорти шістдесятників, чий духовний світ створювався й розвивася в умовах тоталітарного суспільства. Проходячи через роки й жорсткі випробування він оволодівав тим духом, який приносив його до творчих доробків. Якось в одному інтерв'ю Михайлина скаже: "Я виростала з відчуттям всеприсутності Коцюбинського".

"Вже сама належність Коцюбинської до шістдесятників засвідчувала спадкоємність традиції і значила багато. А коли з цим іменем приходила реальна впливова сила, здатна ферментувати і творити навколо себе культурне середовище, то їй ціни не було. Патріотизм у Михайлини був органічний, інтернаціоналізм - розумний, не вдаваний, знання не приблизні. Але в основі всього лежав естетизм, як надійний імунітет проти фальшу і зовнішньої імітації" [2]. Народжена в інтелігентній родині, вона все життя гідно несла свою інтелігентність, або, кажучи словами Є. Сверстюка, "коцюбинськість", зберігаючи при цьому не тільки високість духу, а й людську простоту, толерантність та відкритість у спілкуванні, готовність почути й зрозуміти іншого. А найважливіше - повагу до чужої індивідуальності. Це й рятувало Михайлину Хомівну від рутинної роботи, тривожних відчуттів і депресивних станів, адже дарували ні з чим не зрівнянні враження її ліричній душі, переконували, що в цьому світі є заради чого жити й любити життя. До того ж, вона ще й мальовничо описувала свої враження ув'язненим друзям, скрашуючи своїми поетичними листами й листівками їхні одноманітні таборові будні, що особливо важливо для людини ізольованої, позбавленої емоційних вражень через брак пересування й спілкування. Попри все М. Коцюбинська залишалася сама собою: працювала там, де веліла їй доля, товаришувала з тими, до кого "лежала" душа й хто також зберігав власну гідність. Вірність побратимам виявлялася насамперед у листуванні - регулярно писала до табору й на заслання В. Стусові, І. Світличному, Є. Сверстюку. Так фактично від спадщини В. Стуса М. Коцюбинська прийшла до наукового осмислення епістолярію як жанру. Цим вона значно розвинула цей жанр в Україні, який до того був тут не відомий. Михайлина виявляла гідну повагу, дослідницьку прискіпливість і максимальну охопність теми. Безліч терпіння, такту - художнього й просто людського, - смаку й відчуття міри потрібно було, аби підготувати до друку ґрунтовну наукову розвідку ""Зафіксоване і нетлінне". "Роздуми про епістолярну творчість" (2001) з додатком - розділом листів, де "дійовими особами" виступають сотні представників українського культурного материка. шістдесятництво літературознавець коцюбинський

Наукове дослідження М. Коцюбинської - це ніби трактат, ода жанру, який в епоху "всесвітньої павутини" - інтернетизації й глобалізації відходить у забуття, і з цього погляду зібраний, глибоко осмислений нею матеріал є неоціненним для нащадків. Широкою ретроспекцією, неперевершеною ерудицією в цьому жанрі, вмінням увести зразки епістолярію в контекст й належно та науково коректно їх прокоментувати, вона заявила про себе як про чільного дослідника цього жанру [4].

Треба відзначити, що Михайлина Коцюбинська тонко відчуває метафізичну присутність як автора послань від душі до душі, від серця до серця, так і адресата, вміє прочитувати не лише тексти, а й підтексти, тонко й коректно їх прокоментувати, перекидаючи містки й місточки між різними епохами, постатями, епістолярним волевиявленням тих чи тих авторів.

Висновки

Ціле покоління опинилося у ситуації "відсутньої присутності", наче відійшовши від художньої свідомості своєї доби. Але вони все ж існували в глибинах літературного процесу, недосяжних безцеремонному втручанню "патріотів" соцреалізму. Пишучи "в стіл", читаючи свої твори у вузькому колі друзів, працюючи двірниками та прибиральниками, друкуючи й читаючи заборонені тексти на цигарковому папері, саме ці люди створювали літературу, саме вони керували літературним процесом кінця 60 -х - початку 80-х років, та саме вони стали першим поколінням 80 -х, розпочавши з того, чим закінчили шістдесятники. Тому, модерністський проєкт літератури, реабілітований шістдесятниками, завдяки своїй незавершеності лишився більш ніж актуальним у новій літературній ситуації 80-90-х рр. [6]

У системі шістдесятництва кожен мав власне місце, і Михайлина Коцюбинська зокрема. Її творчість еволюціонувала в міру її духовної роботи, вона створювала себе тихо та спокійно, з почуттям власної гідності й належною скромністю, за якою ховалася її драматична "коцюбинськість". Михайлина Хомівна активно працює над новими творчими задумами - за будь-якої "погоди", не покладаючи рук. Вона вірить, що література знайде "золотий розтин" - і настане нова гармонія, нова якість, новий синтез".

Список використаних джерел

1. Л.Б. Тарнашинська. Коцюбинська Михайлина Хомівна // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014.

2. Сверстюк Є. Михайлина Коцюбинська. Слово і честь імени // Сверстюк Є. На святі надій

3. Бовсунівська Н. Основи теорії літературних жанрів. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2008.

4. Коцюбинська М. Література як мистецтво слова: Деякі принципи літ. аналізу худож. мови. - К., 1965. - С. 33-34.

5. КОЦЮБИНСЬКА МИХАЙЛИНА [Електронний ресурс]. - 2016.

6. Лекція 2. Українська література 60-70-х рр. - 2017. Література 40-60-х рр. ХХ ст. Воєнна та повоєнна література. Шістдесятництво - 2017.

Размещено на Allbest.ru