Факт як основа спогадового письма у книзі про поета "Маршал Вінграновський"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький національний університет, м. Запоріжжя

Факт як основа спогадового письма у книзі про поета «Маршал Вінграновський»

Проценко Оксана Анатоліївна

кандидат філологічних наук, доцент

кафедра української літератури

Анотація

вінграновський поет книга кінематографічний

Стаття присвячена книзі «Маршал Вінграновський. Книга про поета» (упорядкована Павлом Вольвачем за ініціативи Олени Білінкевич-Вінграновської - дружини М. Вінграновського) в якій на основі фактів, спогадів, інтерв'ю, фрагментів розмов, нарисів, листів, які раніше не публікувалися, розкрито особисту долю, творчий шлях видатного українського письменника, кінорежисера другої половини ХХ століття Миколи Степановича Вінграновського.

У сучасному літературному процесі чільне місце належить документальній прозі, яка прагне правди про національних героїв, складні історичні процеси, проблеми державотворення тощо. Художня література не може повною мірою задовольнити такі потреби, тому розвиток сучасної документальної (нефікційної) літератури є явищем закономірним.

Документальна проза, особливо її жанрова специфіка і стильові особливості, залишаються предметом активних обговорень науковців. Із часом змінюються як твори (структура, змістова наповненість, герої та події, ідейно-смислове навантаження), так і підходи до їх вивчення. У полі зору сучасних українських літературознавців (О. Галича, Н. Колошук, І. Савенко, Т. Черкашиної) перебувають питання еволюції, внутрішньої структури, поетики документального письма.

Мета статті розкрити на основі фактів, представлених у книзі «Маршал Вінграновський. Книга про поета», кінематографічну діяльність М. Вінграновського. Спогади людей, які особисто знали митця, відкривають «яскраву й живу частку» М. Вінграновського.

Зокрема, мова йде про навчання, акторський дебют М. Вінграновського, взаємини з О. Довженком. Основна увага зосереджена на спогадах очевидців, а саме: Т. Салиги, Й. Струцького, Є. Рудих, М. Циби про режисерську роботу М. Вінграновського на Одеській та Київській кіностудіях; Р. Дідули, Т. Салиги, М. Слабошпицького, О. Різників, В. Шевчука про задум і створення документального історичного кінопроєкту «П'ятнадцять столиць України» та інші фільми: «Климко», «Довженко. Щоденник», «Дума про Британку».

Акцентовано на листуванні М. Вінграновського з І. Чернецьким та В. Біляївим, яке допомагає уявити задум, процес народження кінофільмів, безпосередні моменти зйомок. Наголошено, що фактичний матеріал книги збагачено експресивними висловлюваннями та ліричними роздумами М. Вінграновського, влучними художніми засобами та цитуванням поезій.

Книга про поета «Маршал Вінграновський», упорядкована П. Вольвачем, - цінна для осмислення кінематографічної діяльності М. Вінграновського.

Ключові слова: документальна проза, кінопроєкт, кінорежисер, кінофільм, листи, спогади, факт.

Protsenko Oksana Anatolyivna, Candidate of philological sciences, associate professor, department of Ukrainian literature, Zaporizhzhia National University, Zaporizhzhia

Fact as the basis of the memorial letter in the book about the poet «Marshal Vingranovsky»

Abstract

The article is dedicated to the book «Marshal Vingranovsky. A book about the poet» (edited by Pavel Volvach on the initiative of Olena Bilinkevich-Vingranovska - M. Vingranovsky's wife) in which, based on facts, memories, interviews, fragments of conversations, essays and letters that were not published before, personal fate and creative path of outstanding Ukrainian writer, film director of the second half of the 20th century, Mykola Stepanovych Vingranovsky are revealed.

In the modern literary process, a prominent place belongs to documentary prose, which strives for the truth about national heroes, complex historical processes, problems of state formation, etc. Fiction literature cannot fully satisfy such needs; therefore the development of modern documentary (non-fiction) literature is a natural phenomenon.

Documentary prose, especially its genre specificity and stylistic features, remain the subject of active discussions among scientists. Over time, both works (structure, content, characters and events, ideological and semantic load) and approaches to their study are changing. Issues of evolution, internal structure and poetics of documentary writing are in the field of view of modern Ukrainian literary critics (O. Halycha, N. Koloshuk, I. Savenko, T. Cherkashina).

The purpose of the article based on the facts presented in the book «Marshal Vingranovsky. A book about a poet» is to reveal cinematographic activity. The memories of people who knew the artist personally show M. Vingranovsky's «bright and living part».

In particular, we are talking about training, M. Vingranovsky's acting debut, relationship with O. Dovzhenko. The main focus is on the memories of eyewitnesses, namely: T. Saliga, Y. Strutskyi, E. Rudykh, M. Tsyba about M. Vingranovsky's directorial work at film studios in Odesa and Kyiv; R. Didula, T. Saliga, M. Slaboshpytskyi, O. Riznyk, V. Shevchuk about the idea and creation of the documentary historical film project «Fifteen Capitals of Ukraine» and other films: «Klymko», «Dovzhenko. Diary», «A thought about British».

Emphasis is placed on M. Vingranovsky's correspondence with I. Chernetsky and V. Bilyaev, which helps to imagine the idea, the process of the birth of motion pictures and the immediate moments of shooting. It is focused that the factual material of the book is enriched with expressive statements and M. Vingranovsky's lyrical reflections, accurate artistic means and quotation of poetry.

The book about the poet «Marshal Vingranovsky», edited by P. Volvach, is valuable for understanding M. Vingranovskyi's cinematographic activity.

Keywords: documentary prose, film project, film director, film, letters, memories, fact.

Постановка проблеми

У сучасному літературному процесі чільне місце належить документальній прозі, покликаній зберегти правду про національних героїв, складні історичні процеси, проблеми державотворення тощо. Художня література не може повною мірою задовольнити такі потреби, тому розвиток сучасної документальної (нефікційної) літератури є явищем закономірним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Документальна проза, особливо її жанрова специфіка і стильові особливості, залишаються предметом активних обговорень науковців. Із часом змінюються як твори (структура, змістова наповненість, герої та події, ідейно-смислове навантаження), так і підходи до їх вивчення. У полі зору сучасних українських літературознавців (О. Галича [1], Н. Колошук [2], І. Савенко [3], Т. Черкашиної [4] та ін.) перебувають питання еволюції, внутрішньої структури, поетики документального письма.

Об'єкт цієї розвідки - книга про поета «Маршал Вінграновський», упорядкована П. Вольвачем, в якій на основі фактів, спогадів, інтерв'ю, фрагментів розмов, нарисів, листів, які раніше не публікувалися, розкрито особисту долю, творчий шлях видатного українського письменника, кінорежисера другої половини ХХ ст. Миколи Степановича Вінграновського. Ідея книжки належить дружині М. Вінграновського - Олександрі Іванівні Білинкевич-Вінграновській.

На думку П. Вольвача, спогади людей, що особисто знали митця, дуже цінні, бо саме вони можуть відкрити іншу «частку» Миколи Вінграновського, «... яскраву й живу» [5, с. 8].

Мета статті розкрити на основі фактів, представлених у книзі «Маршал Вінграновський. Книга про поета», кінематографічну діяльність М. Вінграновського.

Виклад основного матеріалу

М. Вінграновський - випускник Всесоюзного державного інституту кінематографії у Москві (творча майстерня О. Довженка), письменник, актор і режисер. Пошуки митця-кінематографіста - вражаюча сторінка його творчої біографії: «кіномистецька доля М. Вінграновського лишається в нашій вітчизняній історії фактом винятковим. Він - професіонал найвищого ґатунку, чий професіоналізм ґрунтується на природному таланті і здібностях та на чудовій кінематографічній школі Олександра Довженка, учнем якого М. Вінграновський не просто вважає себе, а таки насправді є» [5, с. 336].

Відомий факт, що акторським дебютом М. Вінграновського (третьокурсника Інституту кінематографії) стала роль Івана Орлюка у фільмі О. Довженка та Ю. Солнцевої «Повість полум'яних літ», який отримав нагороди міжнародних кінофестивалів у Каннах, Лондоні та Лос-Анджелісі. Іван Орлюк, виписаний великим кіномитцем Олександром Довженком і відтворений його учнем, молодим кіноактором Миколою Вінграновським, «. справжнє уособлення сили і мужності нашого воїна» [5, с. 110].

Із асоціативно-ретроспективних згадок у книзі постають взаємини М. Вінграновського з О. Довженком, «. учителем і хресним батьком в літературі й кіномистецтві» [5, с. 32]. Зі спогадів М. Шалати у статті «Поезія національної честі й самоповаги» дізнаємося, що О. Довженко часто запрошував М. Вінграновського на московську свою квартиру, «. радив, що читати», «... слухав і благословляв Миколині вірші» [5, с. 32]. Вміщені уривки з листа В. Симоненка від 11 жовтня 1962 року також свідчать про взаємини вказаних митців. Та й сам М. Вінграновський зізнавався, що він - «від Довженка».

Сьогодні М. Вінграновський відомий не лише як актор, а ще й як режисер-постановник 10 художніх та документальних кінострічок. Українське поетичне кіно митець розумів «... як прорив самовідданих людей крізь цензуру. Це був їхній зоряний час. Хлопці (Юрій Іллєнко, Леонід Осика, Іван Миколайчук - О. П.) рвонули і почали битися об цю кам'яну стіну - знімати кіно з нормальними кадрами, звичайними нормальними словами, почуттями - без ідеологічних болванок» [5, с. 412] - із інтерв'ю Л. Голоти «Я - Миколай осінній. ».

У книзі є чимало свідчень про роботу митця на Одеській та Київській кіностудіях: «Якщо товариство Одеської кіностудії сподобалося Вінграновському, то і він приглянувся колективу й дирекції» [5, с. 153]. На кіностудії М. Вінграновського «... прийняли прекрасно, як мало кого з навіть відомих режисерів, поселили в знаменитому «Куряжі» - двоповерховому студійному готелі у дворі навпроти кіностудії на Французькому (тоді Пролетарському) бульварі [5, с. 117] - зі спогадів М. Циби «Українець, талант, людина» (роздуми про втраченого друга). А от Й. Струцький («Вітер часу і наші вітрила») зауважує, що Одеська кіностудія «стала місцем заслання» для М. Вінграновського.

Т. Салига, наприклад, згадує, що в Київській кіностудії «. вирував дух українофобії, особливо серед редакторок, котрим доручалось українські кіносценарії перекладати російською мовою» [5, с. 56]. М. Вінграновський виступав проти цього, не мовчав. У кіно «... головним героєм М. Вінграновського було українське Слово, що вміло воскрешати нашу історію, будити і зміцнювати наш дух, виступати в ролі архітектора й будівничого нового українського світогляду і світовідчуття» [5, с. 271].

У книзі відтворено факти про демонстрацію режисерської кінороботи «Климко» (кінофільм знятий за однойменною повістю Григора Тютюнника); про написання М. Вінграновським епізодів війни з турками і заснування Одеси для фільму «Хаджибей» (поставити фільм завадили політичні мотиви); про зйомки художнього фільму «Ескадра повертає на Захід», документального фільму «Довженко. Щоденник». Наприклад, Є. Рудих передає враження від зйомок фільму «Гнівний Стратіон» (за повістю В. Земляка) і «рятування» цього фільму М. Вінграновським як другим режисером: «... з нього фонтанували різні думки і пропозиції, оригінальні рішення, метафоричні образи й поетичні символи та деталі» [5, с. 152]. І. Дзюба друкує фрагмент розмови, в якій М. Вінграновський жалкує, що взявся ставити 5-ти серійний фільм за «Роксоланою» П. Загребельного, не читавши її: «... а прочитав - і розчарувався: самі балачки... слова... Пливе все... От посадив я себе. на самосад» [5, с. 303].

За переконаннями М. Циби, поставлені М. Вінграновським фільми «... стоять у добротному професійному ряду <...> на пристойному мистецькому рівні, але не «ах» (тут я не згадую про документальні стрічки). Художні фільми були б його другим крилом на високій висоті, але слабка драматургічна складова далася взнаки» [5, с. 119]. Не замовчує Є. Рудих і той факт, що 1964 року Одеська кіностудія запропонувала М. Вінграновському співпостановку з досвідченим режисером Мироном Бєлінським фільму на історичному матеріалі «Ескадра повертає на Захід», за сценарієм Олександра Левади, але фільм не став для режисера М. Вінграновського помітною сторінкою творчої біографії, хоча знято його було на хорошому режисерському рівні.

За слушним спостереженням Г. Клочека «М. Вінграновський фактично не реалізував себе як кіномитець <...> його творча фантазія була настільки буйною, настільки несподівано вибуховою, що могла реалізуватися лише в суто авторському експериментальному кіно, - а це в тогочасних умовах було справою цілком неможливою» [6].

У спогадах В. Шевчука оприявлено міркування про М. Вінграновського-кінорежисера. Про один зі сценаріїв (В. Шевчук не пригадує якого саме), висловився гостро негативно та й на «переглядах фільмів більше страждав, ніж насолоджувався - це була кондова, соцреалістична, а відтак, для мене фальшива, довженківщина. Зрештою, своїми фільмами, на мою суб'єктивну думку, Микола слави собі не додав. Добре пам'ятаю перегляд його «Думи про Британку» за Ю. Яновським: і п'єса погана, і фільм» [5, с. 96]. В. Шевчук захоплюється «національним обличчям» та «національною свідомістю» М. Вінграновського. Все ж вважає, що «довженківщина його талант дещо здеформувала, тож тільки коли виривався з тих пут, його Муза підводилася на повний зріст, і він ставав великим, незрівнянним Вінграновським» [5, с. 97].

Т. Салига відзначив режисерську роботу митця над документальним історичним кіно у 80-ті рр., наголосивши на неперевершеному таланті й патріотичному пафосі М. Вінграновського, який створив серію вражаючих фільмів, як от: «Чигирин - столиця гетьмана Богдана Хмельницького», «Батурин - столиця Івана Мазепи», «Галич - столиця князя Данила Галицького», «Гетьман Сагайдачний», хоча вони давалися нелегко через спад кіновиробництва.

Українська історія у творчому дискурсі митця «посідала якщо не домінуюче, то надто посутнє місце, тому важко судити, де М. Вінграновський починається як історик - у поезії, прозі чи кінематографії» [5, с. 59]. Переконуємося, що схвальні відгуки отримав кінопроєкт М. Вінграновського «П'ятнадцять столиць України».

Цінними є роздуми М. Вінграновського щодо перспектив знімання вказаного кінопроєкту, записані для газети «Чорноморські новини» (м. Одеса), які оприлюднені О. Різників: «Це буде хрестоматія для мого народу. Я розкажу в зоровому ряду на кіноекрані, хто ми є, який ми шлях пройшли <...> П'ятнадцять віків. П'ятнадцять епох. П'ятнадцять характерів. П'ятнадцять кривд. П'ятнадцять ідеалів. П'ятнадцять армій. П'ятнадцять всього. Такої густої історії, як Україна, ніхто не мав» [5, с. 180].

Листування (а «Микола Степанович листами не розкидався» [5, с. 341]) допомагає розкрити творчу лабораторію митця. Зокрема, у розділі «З обіймів дружби» оприлюднено тридцять листів М. Вінграновського до В. Біляїва (письменника і журналіста, громадсько-політичного та культурного діяча української діаспори), а в розділі «Три зустрічі й чотири листи» - епістолярій М. Вінграновського до І. Чернецького (письменника).

Листи допомагають уявити задум, процес народження кінофільмів, безпосередні моменти зйомок: «я знімаю фільм за його (Олександра Довженка - О. П.) «Щоденником» - фільм про націю, про народ - грізний і пророчий . я хочу в цьому фільмі дати Довженка, яким він був... У зв'язку з цим фільмом голова в мене пухне від думок, сни сняться кольорові, знову почав уві сні літати» [5, с. 349].

Прочитуємо у листах радість М. Вінграновського від можливості зняти «фільм-читанку», «фільм-буквар», «кінематографічну зорову оповідь» про історію нації «П'ятнадцять столиць України» від сарматів і скіфів і до часів президенства Леоніда Кравчука; особливі сподівання зняти фільм про УПА, «... бо в Україні нашу національну армію, завдяки радянській пропаганді, або ж проклинають, або ж ніхто про неї не чув і не знає» [5, с. 352], «потрясаюче сприймання» фільмів «Мазепа», «Довженко» та жаль щодо неможливості через брак державних коштів зняти проєкт із 42 фільмів (зняв лише 5): «... історію нашого народу доведеться поховати! Я ніби присутній на власних похоронах!» [5, с. 362]. Листи хоча й приватні документи, не були розраховані на публікацію, проте стають джерелом важливої інформації.

Варто констатувати, що представлений у книзі фактичний матеріал синтезовано експресивними висловлюваннями («Що могло бути ближчим письменникові-патріоту Миколі Вінграновському? Хіба це не сучасні питання? Не вічне і святе у свідомості й душі українця!» [5, с. 407], «... я знову воскрес до того максималізму, який ти мусиш вимагати не від історії, не від сучасності, а лише від себе, себе судити за найвищими критеріями! Через те - для мене наш час - не розхристаний. Не злий. Не радикальний. Для мене цей час - це час реалізації себе» [5, с. 411]); цитуванням поезій (як от, дружні рядки І. Чернецького: «Дві музи поселилися в Миколи / І вже не розлучаються ніколи. / - То як вам, панни? / - Нам обом вінгранно! / Все робить пан Микола філігранно» [5, с. 129]); ліричними роздумами (як наприклад, роздуми про втраченого друга письменника і сценариста, М. Циби).

Книга збагачена художніми засобами, серед яких - влучні епітети («кінематограф холодний», «сценарій безхребетний», «екран ревнивий» «Наливайко (фільм - О. П.) - «дуже конкретний»), метафори («фільми слабували», «екран вимагає повної віддачі й посвяти», «голос і режисура пройшли крізь Довженкову суть», Наливайко (актор - О. П.) «заряджений християнською енергією»), сентенції, висловлені М. Вінграновським («Ніщо так не може переламати хребет нації, як голод», «Україна лише ставить свій голос як держава», «Ворожнеча й ненависть лежать на поверхні, любов - у глибині!», «Коли любиш - боїшся», «Смерті нема і самотності нема», «Людське життя більше як вічність!»).

Візуалізувати образ митця та уявити процес знімання фільмів допомагає опублікований уперше фотоматеріал із родинного архіву. Світлини зафіксували зовнішність майстра різних років («Микола Вінграновський», «Микола Вінграновський. Вступ до театрального інституту», «На дозвіллі. 60-ті роки», «Микола Вінграновський. Середина 60-х рр.») та зберегли інформацію про зйомки («У кінокартині «Ескадра повертає на Захід», «Під час зйомок фільму «Ескадра повертає на Захід», «На зйомках кінострічки «Ескадра повертає на Захід», «Під час роботи над фільмом «Гетьман Сагайдачний»).

Висновки

У спогадах, інтерв'ю, фрагментах розмов, нарисах, зібраних П. Вольвачем» у книзі про поета «Маршал Вінграновський», представлена цінна інформація для осмислення кінематографічної діяльності М. Вінграновського. Книга містить фактичний матеріал, роздуми митця, що сприяє створенню якнайповнішого портрета М. Вінграновського-кіномитця. Візуалізувати образ допомагає фотоматеріал, а уявити процес знімання фільмів - листування. У подальшому дослідженні можливий розгляд, на основі зібраних і опублікованих П. Вольвачем фактів, життєвої сторінки М. Вінграновського-письменника.

Література

1. Галич О. Українська документалістика на зламі тисячоліть: специфіка, ґенеза, перспективи: монографія. Луганськ: Знання, 2001. 246 с.

2. Колошук Н. Нефікційна література (документалістика) як маргінальне явище мультикультурного процесу сучасності : українська ситуація. Питання літературознавства: науковий збірник. 2009. Вип. 78. С. 215-223. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/18489 (дата звернення: 09.09.2022).

3. Савенко І. Основні проблеми документального письма в контексті літературознавчого дискурсу межі століть. Вісник Львівського університету: серія філологічна. Львів, 2008. Вип. 44. Ч. 2. С. 127-137.

4. Черкашина Т. Мемуарна, автобіографічна, мемуарно-автобіографічна проза: термінологічний аспект. Вісник Житомирського державного університету. Серія: Філологічні науки. 2014. № 1 (73). С. 210-214.

5. Маршал Вінграновський: книга про поета (спогади, есеї, листи, інтерв'ю)/ передм., упорядкув. П. Вольвача. Київ: Ярославів Вал, 2011. 480 с.

6. Клочек Г. «Кінематографізм» Тараса Шевченка в контексті інтерактивних стосунків: Література й кіно: матеріали Всеукраїнської наукової конференції (04-07 квітня 2012 р.). Наукові записки. Серія: Філологічні науки (Літературознавство). 2012. Вип. 110. С. 3-15. https://www.cuspu.edu.ua/images/nauk_zapiski/filology/v110.pdf (дата звернення: 15.09.2022).

References

1. Galich, O. (2001). Ukra'ins'ka dokumentaUstika na zl-аші tisjacholW: specifika, teneza, perspektivi: monografija [Ukrainian documentary at the turn of the millennium: background, genesis, perspectives: monograph]. Lugans'k: Znannia [in Ukrainian].

2. Koloshuk, N. (2009). Nefikdjna hteratura (dokumentaUstika) jak margmal'ne javishhe mul'tikul'turnogo procesu suchasnosti: ukra'ins'ka situacija [Non-fiction literature (documentaries) as a marginal phenomenon of the modern multicultural process: Ukrainian situation]. Pytannia literaturoznavstva: naukovyi zbirnyk, 78, 215-223. Retrieved from http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/18489 [in Ukrainian].

3. Savenko, І. (2008). Osnovrn problemi dokumental'nogo pis'ma v konteksti Uteraturoznavchogo diskursu mezM stoUt' [The main problems of documentary writing in the context of literary discourse at the turn of the century], Vhnik L'vrvs'kogo umversitetu : serija filologwhna, (Vols. 44), (No 2), (рр. 127-137) [in Ukrainian].

4. Cherkashina, T. (2014). Memuarna, avtobіografіchna, memuarno-avtobіografіchna proza: termіnologіchnij aspect [Memoir, autobiographical, memoir-autobiographical prose: terminological aspect], Vhnik Zhitomirs'kogo derzhavnogo umversitetu, Senja: Fіlologіchnі nauki, (Vols. 1 (73)), (рр. 210-214) [in Ukrainian].

5. Vol'vach, Р. (Eds.). (2011). Marshal Vmgranovs'kij: knigapropoeta (spogadi, esei, listi, mterv'ju), [A book about the poet (memories, essays, letters, interviews)], Kyiv: Yaroslaviv Val [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru