Психохронотоп межі болю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психохронотоп межі болю

Михида Сергій Павлович доктор філологічних наук, професор, Заслужений працівник освіти України, професор кафедри української філології та журналістики, Центральноукраїнський державний університет імені Володимира Винниченка, м. Кропивницький

Анотація

Меншовартість корелює з безпам'ятством. Пам'ять і повернення втраченого - з самодостатністю. Орієнтир на носія зла - ще один крок від самоствердження. Орієнтир на цінності - шлях до здобуття належного місця у світовій спільноті. життя поема біль

Роздуми над цими проблемами привели до явища сумірного з найяскравішими зразками світового письменства, одного з унікальних в українській літературі перших десятиліть ХХ століття твору, який вияскравлює трагічну сторінку І світової війни крізь призму фізичних і психічних страждань сімох полонених вояків. Водночас повість-поема галицького письменника Осипа Турянського "Поза межами болю", яка стала об'єктом аналізу, утверджує оптимістичну ідею перемоги життя над смертю, духу над втратою людської подоби, гуманістичних цінностей над бездуховністю й аморальністю.

У статті осмислюються окремі аспекти психопоетики твору. Домінувальна лірична стихія повісті потребує особливого підходу при аналізі, що не можливо без використання здобутків психології. Із цієї метою в літературознавчий обіг пропонується введення поняття "психохронотоп", яке окреслює природу психічного буття людини в динаміці як часовій, так і просторовій. Крім цього, приділяється увага зміні психічних станів персонажів, зумовлених різними фазами емоційного стресу.

Взаємопроникнення динаміки психічних процесів, станів, топосу їхнього буття у фізичних та віртуальних вимірах стало призмою наближення до розуміння художніх смислів та композиційних прийомів їхнього втілення. Зокрема, до вже означених автором і окреслених у науковій площині "Переднього слова" та власне розділів виокремлюється позасюжетний елемент "ліричний зачин", у якому закладені основи композиції у творі: кореляція факту з його рецепцією, події і її психічного відповідника.

Стаття спрямована на дослідників літератури модернізму, учителів української літератури.

Ключові слова: психохронотоп, психопоетика, емоційний стрес, загальнолюдські цінності, життя, смерть, ліричний зачин.

Mykhyda Serhii Pavlovich Босїог of Philological Sciences, Professor, Professor of the Department of Ukrainian Philology and Journalism, Volodymyr Vynnychenko Central Ukrainian State University, Kropyvnytskyi

PSYCHOLOGICAL CHRONOTOPE OF PAIN LIMITS

Inferiority correlates with amnesia. Memory and the retrieval of lost possessions correlate with self-sufficiency. Focusing on the bearer of evil means making one more step away from self-affirmation. Emphasis on values is the right way to gaining a proper place in the world community.

Reflections on these problems led to a phenomenon comparable with the world's most outstanding literary works and one of the unique masterpieces of Ukrainian literature of the first decades of the 20th century, which represents the tragedy of World War I through the prism of the physical and mental suffering of seven captured soldiers. At the same time, the poetic novel "Beyond the Limits of Pain" by the Galician writer Osyp Turiansky, which is the object of the present analysis, affirms the optimistic idea of life's victory over death, the triumph of spirit over the loss of human identity and the win of humanistic values over immorality and lack of spirituality.

The paper considers certain aspects of psychopoetics of the given literary work. The dominant lyrical element of the novel requires a special approach to analysis, which would not be possible without relying on the achievements of psychology. For this purpose, the concept of "psychological chronotope" is introduced to literature studies in order to outline the nature of a person's mental being in both temporal and spatial dynamics. In addition, the paper deals with changes in the characters' mental states as caused by different phases of emotional stress.

The interpenetration of dynamic mental processes, states, and the topos of their existence in physical and virtual dimensions contributed to understanding of literary meanings and compositional methods of their embodiment. In addition to the "Foreword" and the sections already defined by the author and outlined scientifically, the concept of "lyrical introduction" is singled out as an element not belonging to the plot. It lays the foundations of the composition of a literary work: the correlation of a certain fact with its reception and the link between an event and its mental counterpart.

Keywords: psychological chronotope, psychopoetics, emotional stress, universal values, life, death, lyrical introduction.

Постановка проблеми. В умовах дискурсу ще не подоланого безпам'ятства, орієнтації на північ сходу в усіх його виявах на шкоду орієнтації на кращі світові зразки, укупі з наявністю комплексу меншовартості не лише у побутовому повсякденні, а й у науковому, здавалося б високогнітивному полі, не зайве нагадати про унікальність (не просто непересічність чи талановитість) окремих художніх феноменів. Серед них зірка, якій за життя не довелося сяяти на небосхилі національної культури. А після переходу в засвіти й поготів - ніяк не уписувався Осип Турянський, про якого йтиметься у цій студії, у межі дискурсу: ні соціальним статусом, адже попри походження, народився в родині тесляра, належав до інтелігенції, ні соціальною позицією, вірніше, її відсутністю, ні життєвим матеріалом творчості, ні його художньою трансформацією.

І не хочеться вкотре ворушити sovetikus, себто soviet literature and soviet literary studies щодо залучення до сонму пропагованих і вивчуваних письменників, але доля високохудожніх і високоінтелектуальних художніх явищ національної літератури, зорієнтованих на формування загальнолюдських цінностей і нині на 32-му році незалежності продовжує залишатися скоріше безталанною, аніж щасливою. Можна, звичайно, похвалитися поверненням із забуття могутньої когорти блискучих митців слова та віддавання їм шани: від модерністів початку ХХ століття, представників "розстріляного відродження", письменників діаспори, шістдесятників. Можна, і треба, і є чим! Ще й голову схилити перед дослідниками за їхню одержимість і прагнення повернути та возвеличити своїх візаві. У багатьох випадках це вдалося і вдається, навіть до державного рівня дійти і вибити дату чи ювілей для носіїв духовних засад і основ нації. А от зазирнеш у шкільну програму... Там справді зірки - яскраві, самобутні, вишукані, глибокі. А от картини по-справжньому українського неба, так щоб олією - і остаточно, а не "на гвіздочок" повісити, а потім знову в шухляду. Як, скажімо, з "Бояринею" Лесі Українки, чи "Україною в огні" О. Довженка. І цей ряд, на жаль, довшає... А ще, подивишся на очікування від держави залишкових знань, які мали б виявлятися в тестах ЗНО, а нині, в умовах війни, й повного ігнорування літератури... і розумієш, що в клубі професіоналів - все ОК, а назагал...

Може й задовгий ліричний відступ, але співмірюю його з об'єктом дослідження, повістю-поемою, у якій ліричне істотне, а то й визначальне, і розумію, що недаремно. Бо ж ідеться про високе й вічне, те що формує й залишається на десятиліття, а без емоції, емпатії, внутрішнього цілісного осягнення явища це неможливо.

Власне, усвідомлення цього й визначає предмет цієї студії: художній феномен цінностей. Він сформульований у назві статті як "хронотоп межі болю". Це окреслює водночас і об'єкт, апелюючи до назви повісті-поеми: "Поза межами болю", і визначальну художню сутність твору, аспект, який засвідчує його непроминальність, місце вже у читацькому часопросторі. Адже психосвіт особистості, термін, який використовує психопоетика [1], це ланка єднання між естетичним, художнім світом і власне людиною як визначальним єством буття, сутністю, без якої неможливе мистецтво і реакція на нього, призмою, у якій заломлюється космос. А особистість - людина у її найповнішому конгломераті істотностей [2], як і її художня трансформація у літературному творі, не існує поза часом і простором, вона виявляється, реалізується, постає саме в них.

І тут хочеться посперечатися із сентенцією, закладеною у вже згадуваній "Програмі для загальноосвітніх навчальних закладів 10-11 класи", де в уступі, який досить пафосно окреслює коло проблем щодо вивчення твору Осипа Турянського, йдеться про "умовність зображення (події поза конкретним часом і простором)" [3] (курсив мій - С. М). Чи можливі вони (події) у такому вияві? Чи торкнуться вони душі випускника сучасної школи абстрактно, без координування у зрозумілій локації і на прикладі конкретних сутностей? І, найголовніше, чи відриває Осип Турянський своїх персонажів від ґрунту, страдницького шляху конкретними горами, їхнього тут-і-тепер страждання, їхнього там-і-колись буття? Відповідь давати учителеві, до якого також / чи передусім звернена ця стаття.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Інтерес до постаті й творчості Осипа Турянського з різною інтенсивністю виявляється з кінця 80-х років ХХ століття, коли з'явилося найповніше видання творів [4] та вийшов на екрани художній фільм "Поза межами болю" (1989; режисер Я. Лупій), раз у раз виникає у вчителів при підготовці до уроків, тож, як бачимо, не зникає досі.

Інтенсивність наукового осмислення, якщо не враховувати 1920-ті, припадає на початок ХХІ століття. Серед знаних досліджень (подаю за роками виходу): кандидатська дисертація і на її основі монографія А. Печарського, присвячена поетиці творчості письменника [5], стаття Л. Лебедївни [6] та її ж дисертація, компаративна студія Н. Мафтин [7] та її ж монографія із акцентом на особливостях стилю митця [8], публікація М. Нестелєєва [9], післямова до повісті-поеми та упорядкування її до друку А. Землянської [10] та ін.

Мета статті. Автори названих студій привідкривали сторінки біографії Осипа Турянського, визначали його внесок у розвій української та світової літератури, окреслювали особливості стилю й місце у модерному дискурсі, зосереджувалися на смислових аспектах і гуманістичному та антивоєнному пафосі повісті-поеми "Поза межами болю". При цьому, попри визначеність домінантних акцентів твору, його рецептивної сили і значимості, а нині, вчергове у нашій непростій історії, актуальності (не хотілося б, але майбутнім дослідниками буде матеріал для компаративного зіставлення життєвого матеріалу повісті і звірств російських нелюдів у Великій війні проти України), значної уваги потребує осмислення глибин художності твору, його поетикальної унікальності. Своєю метою вбачаю введення в літературознавчий обіг поняття "психохронотоп", як найбільш актуальний для осмислення глибини психічних явищ у текстах на межі епіки й лірики, та окреслення закономірностей авторського задуму, сутність якого полягає в розкритті глибини психічної кризи людини в умовах на межі життя і смерті.

Виклад основного матеріалу. Осипу Турянському пощастило за часи незалежності України потрапити і, головне, не втратити свого місця у шкільній програмі і на рівні стандарту й у профільному її варіанті. У першому випадку, разом із Богданом-Ігорем Антоничем як "перлині західноукраїнської літератури" [3] (скільки ж бо іще розриватимемо її на схід і захід!), у другому - без "перлиновості" уже серед модерністів в цілому, після М. Рильського. Здається, не зовсім про програму йдеться, але саме звідти йде імпульс стати на стежку розуміння і, головне, формування надзвичайно важливого феномену - людини в людині, того, що називаємо гуманістичними цінностями.

Шлях цей непростий. У психологічній повісті-поемі "Поза межами болю" він сумірний із Христовою дорогою на Голгофу, що водночас вмонтовує твір у парадигму надбань людства, долучаючи таким чином українську літературу до світової не за формальними ознаками - "ми частина Європи", а за сутнісними - "ми сповідуємо загальнолюдські цінності". Осип Турянський усвідомлює свою місію у цьому процесі. Свідченням цьому є одна з авторських інтенцій, прямо висловлена у "Передньому слові": "Хай ясна ідея, що в цім оповіданні промінням блискає з цвинтарища й хаосу стихій і з безмежного болю й божевілля людей, розгориться полум'ям у душі молодого українського покоління й веде його все вище й вище на сонячний шлях волі і щастя великого українського народу й до вселюдського братерства й любові" [11, С. 171]. (Курсив мій - С. М.).

Реакція на повість, яка вийшла друком 1921-го, як уже знаємо, не забарилася. За А. Печарським, котрий посилається на відгуки тодішньої європейської критики, твір став справжнім бестселером двадцятих років, свідченням чому стали відгуки віденських рецензентів, які надавали перевагу романові О. Турянського над "Вогнем" А. Барбюса, "Червоним сміхом" Л. Андреєва, "Vae victis" А. Віванті [5, С. 38]. Глибоке порівняльне осмислення творів О. Турянського і Л. Андреєва спостерігаємо і у вищеозначеній статті Н. Мафтин.

Чи не парадоксально звучить це у контексті згадуваної на початку статті зорієнтованості / озирання на росію й російське, чи не це є причиною, яка четверте століття поспіль не дає можливості бути суб'єктом культурного піднесення, а не об'єктом, який сумірний обов'язково зі сусідом із півночі сходу, чи не данина це впливу "великого и могучего", чи не російська імперська сутність визначила саме Л. Андреєва мірилом навіть для мешканців вчорашньої Австро- Угорської імперії?! Згадаймо й В. Винниченка, утвердження якого стикалося / узгоджувалося з іменами Г орького, того ж Андреєва. І лише потім (слава Богу таки сталося!) із К. Гамсуном, Г. Ібсеном, Ст. Пшибишевським та іншими представниками літературного поступу початку ХХ століття, як рівного з рівними.

Твір О. Турянського гідний стояти в ряду, який можна продовжити й іменами Еріха Марії Ремарка ("На Західному фронті без змін", 1929), Ернеста Гемінгвея ("Прощавай зброє", 1929) та ін.. І причина не лише у глибині драматизму в розкритті однієї зі сторінок трагедії І світової війни. Її, як і у визнаних світом текстах, варто шукати в поетиці розкриття цієї трагедії, художній досконалості її представлення. Пересічний читач відчуває цю досконалість підсвідомо, спираючись на досвід та імпульси, які текст надсилає до реципієнта, а вибагливий читач і дослідник потребує препарування поетикальних можливостей цього тексту.

Хронотоп у цьому разі, як на мене, вдячний аспект, призма для аналізу. Методологічно доцільним при цьому уважаю розширення конотації цього терміну уведенням до обігу складнішого - "психохронотоп", долучаючи здобутки психопоетики задля глибшого розуміння предмета дослідження. При цьому йдеться не просто про додавання змісту категорії "психічне" до змісту категорії "часопростір". Як і у випадку із вже звичним для використання терміном "хронотоп" ідеться про взаємопрникнення сутностей поєднуваних явищ, про "взаємозв 'язок часових і просторових характеристик зображених у художньому творі явищ" [12, С. 726]. (Курсив мій - С. М.).

Поняття "психохронотоп" у моєму формулюванні окреслює природу психічного буття людини в динаміці як часовій, так і просторовій. Простіше кажучи, йдеться про осягнення виявів психічного буття персонажа / дійової особи / ліричного героя, у випадку з аналізованим твором - персонажів та оповідача-ліричного героя, упродовж певного часу в певних обставинах у певній географічній точці / точках, в русі чи в статиці. Таке трактування цілком логічне, оскільки усталений термін словниково і енциклопедично, попри розуміння нелінійності часу і простору, не завжди передбачає рухливість психічних явищ, зображення яких притаманне літературі і є її здобутком. Особливо в добу модернізму, коли є усі підстави говорити про внутрішній або ж психологічний сюжет, на відміну від його зовнішньої іпостасі, засвідченої як "подія" в літературі реалістичній. Цитую літературознавчий словник-довідник: "Час у художньому світі (творі) постає як багатовимірна категорія, в якій розрізняють фабульно- сюжетний час і оповідально-розповідний (нараційний) час. У такий спосіб виявляють розбіжність між тим, коли згадані, описані події відбулись і коли про них повідомив оповідач або розповідач як свідок і учасник цих подій чи тільки інформатор, який певним чином довідався про них. Художній час твору залежить від його наповненості важливими подіями та їх просторової осяжності. Художній простір у творі також не збігається з місцем розгортання подій чи перебування персонажів: локальний інтер'єр, пейзаж розмикаються у широкий світ засобами ретроспекції (згадки, спогади, сни, марення) [12, С. 726]. Як бачимо, акцентування на події у визначенні очевидне.

А що робити зі зміною психічних явищ упродовж певного часу у певній / певних локаціях? Тим більше, що у тому ж таки словнику, щоправда у статті "Сюжет" така динаміка чітко прописана: "У творі відбувається розгортання дії у всій її повноті, розвиток характерів та їх взаємовідносин, характерів і обставин, людських переживань, почуттів, психологічних порухів, рух емоційного стану, настрою, тобто внутрішня дія. Тому С. у ліричному творі називають ліричним С., бо йдеться про ланцюг опредмечених мовленням душевних порухів, які мають свої вузли і свій розвиток у художньому тексті" [12, С. 666]. (Курсив мій - С. М.).

Така невідповідність навіть у загальновизнаному, авторитетному виданні (не кажучи про наукові дискусії навколо цього питання, які, зважаючи на жанр публікації, залишимо за кадром) створює проблеми з розумінням, адже учень має чітко розуміти різницю між власне зображенням подій і тих чи тих психічних явищ, які перебувають у динаміці. Тому введення зрозумілого, бодай на рівні використаних у ньому понять, терміну може стати помічним в осягненні художніх явищ, їхньої естетичної цінності і психологічної глибини, що по- особливому важливо, коли йдеться про формування ціннісних орієнтирів.

І саме тут настає час кореляції літературознавчого знання із науковим осмислення внутрішнього світу людини. Загальна психологія, як наука, своїм предметом визначає психічні процеси, психічні стани, психічні феномени. Саме ці явища розкривають сутність психічного буття людини, саме зображення їхньої зміни та перебігу вияскравлюються у творі Осипа Турянського, надаючи йому ліричного характеру і дають підстави стверджувати унікальність його жанру - повість-поема, із, за логікою сказаного вище, ліричним із епічним підсиленням сюжетом. Усі дослідники, як зауважує Н. Мафтин, "одностайні щодо акцентування в його жанровій природі сильного ліричного струменя (ритмізована мова, сильно виражене особистісне начало)" [7, С. 26]. Підтвердження цьому бачимо передусім в

О. Турянського у передмові до твору: "І коли я мав силу бодай у мільйонній частині зобразити людським словом їхні страждання і збудити в душі людини одну теплу сльозу спочуття до них, то я сповнив супроти них обов'язок їхнього брата і свідка їхнього болю і смерті" [11, С.170]. Курсив мій - С. М.

Як бачимо, авторський задум - зобразити не події, а "страждання", що принципово змінює і уявлення про час і простір, переводить їх у площину психічного, що зобов'язує упродовж аналітичної процедури рухатися саме цим, окресленим автором шляхом. Зазначу, що текст твору рясніє поняттями, які виявляють глибоке розуміння письменником не просто звичного, але абстрактного "внутрішній світ людини", а власне психологічних знань. При цьому розуміння митцем складності психічного апарату хронологічно сумірно зі здобутками, якими вже володіла наука. Йдеться про зміни, які торкнулися психології на межі ХІХ - ХХ століть, коли формувався студент філософського факультету Віденського університету, а пізніше доктор філософії Осип Турянський. Поставання психодинамічного підходу, власне психоаналізу З. Фройда, активний розвиток психоаналізу в Україні, зокрема, у Львові - це ті чинники, які не могли не впливати на прогресивну молодь, до якої безсумнівно належав і наш візаві. До речі, відомий український психолог С. Балей, як і О. Турянський, також 1907 року завершив філософський факультет, щоправда Львівського університету, і в той же час захищає докторську дисертацію. Хоча відомостей про знайомство двох науковців із Австро-Угорської імперії наразі немає, але ймовірність спільності інтересів надзвичайно висока. У Степана Балея це реалізовано у фундаментальній праці "З психольоґії творчости Шевченка" (1916), де Фройдівські ідеї проходять крізь призму життя і творчості Тараса Шевченка, піддаються певній ревізії і виявляють власне бачення вченого. У Осипа Турянського - вони художньо трансформовані в аналізованій повісті.

При цьому вражає майже наукове осмислення автором категорій свідоме, несвідоме, підсвідоме (зауважу, що і сьогодні їхня конотація часто зміщується в науковій літературі). Понад це, вони корелюють із поняттям дійсності як індикатора причетності до життя. Розкриваючи у Передньому слові загальну картину жаху: "І тоді остання життєва сила, остання туга розбиває кайдани дійсності. / Свідомість бунтується проти безтямного болю й нужденності буття й западає в сон. / Замучені голодом, морозом і безсонними ночами, вони попадають у сумерк півсвідомості, яка хвилями зникає, то знов деколи переходить у повну несвідомість" [11, с. 175], автор представляє своє уявлення про структуру особистості.

І якщо свідомість трактується Іваном Думкою (у цьому випадку, як на мене, псевдонім виправдовується уповні) в традиційній парадигмі причетності до дійсності, можливості реагувати на неї - вона "бунтується", а несвідомість, як синонім забуття, втрати зв'язку із дійсністю - вона "повна", то підсвідомість цілком сумірна із її Фройдівським розумінням - "хвилями зникає". У випадку з останньою, наступним етапом буде її (свідомості) повернення. Як бачимо далі в тексті, це, як і має бути в психоаналітичній студії, відбувається у снах, мареннях персонажів, які переживають неймовірний стрес.

Зважаючи на поставлене завдання, спробуємо виявити закономірності художнього втілення авторського задуму на рівні структури твору. Окреслена у передньому слові картина психічного виснаження і болю десятків тисяч людей в кожному з розділів набуває свого втілення у болях та стражданнях сімох бранців. Композиційно це сумірно зі Стефаниковою "Новиною", в котрій прочитується два сюжети: умовно документальний, із фіксацією фактів, які сталися в родині Гриця Летючого, і власне художній - експресіоністично насичений, у якому розкривається трагізм внутрішнього конфлікту героя, коли межа його психічного болю виливається магмою в "огневий пас на грудях". Власне "Переднє слово" О. Турянського теж можна вважати публіцистично-ліричним сюжетом, спроможним до самостійного існування, але таким, що має надихаючу рецептивну силу для всього тексту.

Саме рецептивну, спрямовану на читача, яка налаштовує на одну хвилю з митцем. Як відомо, воно написане через три роки після основного тексту, у вересні 1920 року, і серйозною мірою підсилює ліричний зачин, завершений, вочевидь, ще на Єльбі. Саме так, як на мене, можна трактувати позасюжетний елемент, який передує власне п'ятьом розділам твору. Саме в зачині закладені основи композиції у творі: кореляція факту з його рецепцією, події і її психічного відповідника.

Ось чому простежуємо нетрадиційний для реалізму, але характерний для модерної літератури композиційний прийом фрагментування тексту, ось чому не можна говорити про звичний набір елементів сюжету, скоріше, про наростання, спадання психічної напруги, перехід психічних станів від емоційної стабільності до зривів, які змінюються теж критичною, але стабільністю. І все це для кожного з персонажів окремо. Адже стрес, а саме цей стан опановує кожним із героїв, кожен із них переживає особисто, по-своєму, відповідно до психотипу, темпераменту, вольових якостей. Під пером автора вони набувають своє окресленості і визначають поведінку Сабо, Добровського, Пшилуського, Ніколича, Бояні, Оглядівського. Окремішньо серед них постає лише Штранцінгер, осліплий і онімілий, він "замкнув увесь біль у темряві свої очей і своєї душі і скам'янів" [11, С. 180], глибоко в душі переживаючи жах навколишнього. "Їхній сліпий товариш не чує тепер ні голоду, ні холоду, ні туги... ні бажання розмовляти, бо його душа живе вже в [...] новому світлі сонця, який його сліпі очі бачать, а якого вони, видючі, не видять, не чують." [11, С. 254]. Він з'являється раз у раз в тексті мірилом людяності і оптимізму, втілюючи "невмирущу силу людської душі" [11, С. 253].

О. Турянський, немовби-то випереджаючи наукові дослідження цього явища, представляє його у своїх персонажах. Емоційний стрес, на думку психологів, "пов'язується з ситуаціями загрози, небезпеки, образи і т.ін. При емоційному стресі мають місце певні зміни в стихійній сфері особистості, а саме зміни протікання психічних процесів, емоційні зрушення, трансформація мотиваційної структури діяльності, порушення рухової та мовної поведінки" [13, С. 179].

Повість-поема дає можливість простежити цю динаміку аж до нюансів, у психологічній парадигмі - фаз стресу: "тривоги та мобілізації", коли "здійснюється мобілізація захисних сил організму, що підвищує його стійкість. Організм функціонує зі значною напругою. В більшості людей на початку цієї фази спостерігається збільшення працездатності", через фазу "резистенції (стабілізації)", коли настає "максимально ефективна адаптація, яка характеризується збалансованістю витрат адаптаційних резервів організму", до фази виснаження, коли "адаптація організму до умов зовнішнього середовища і діяльності здійснюється за рахунок непоправних енергетичних ресурсів організму, що скінчується виснаженням" [13, С. 180].

Кожна сторінка тексту повісті-поеми - це зображення поруч із неймовірними, нелюдськими фізичними стражданнями метаморфоз психічного буття персонажів. Сабо, Добровський, Ніколич у межовій ситуації чинять спротив обставинам аж до трагічного фіналу (у вчителя безмір матеріалу в тексті для підтвердження їхнього опору [див.: 11, С. 263-275]). Пережита психічна травма, пов'язана зі зрадою дружини, разом із голодом і холодом, що "вичерпують енергетичні ресурс організму", послаблює психічний спротив Пшилуського. Нещасний чоловік і батько, діти якого стали свідком адюльтеру, втрачає зв'язок із реальністю, божеволіє і помирає. Штранцінгер до останнього подиху й останнього незрячого погляду "в далину на сонце" [11, С. 278] підтримує товаришів своїми спокоєм і вірою. Складніший, драматичніший, з чергуванням фаз емоційного стресу, але, на щастя, оптимістичніший психохронотоп болю переживає оповідач/ ліричний герой / Оглядівський / і, звичайно, Осип Турнський, психоавтобіографзм образу якого втілено у повісті. Опір його психіки підсилюється "незбагнутою загадкою життя дружини і сина" [11, С. 279] - непереборним бажанням повернутися до сімейного щастя, реальні й гадані картини якого супроводжували й підтримували героя в лабіринтах між життям і смертю. Марево зустрічі - остання уявна картина перед клінічною смертю і перша - після повернення з небуття.

Таким чином психохронотоп повісті розширюється від жахів у албанських горах 1915-го, емпатійного для автора 1917-го на Ельбі, коли і де підписано останню сторінку, 1921-го, коли твір вповні було опубліковано, до розчиненого слізьми ліричного героя льоду холоду, смерті й розпуки, до надії, яка втілена однією фразою його друга й спасителя Василя Романишина: "Вони живуть і ждуть тебе" у фіналі повісті-поеми [11, С. 282]. Оптимістична трикрапка, яку ставить автор у творі: метафорично - це розтоплений сльозами лід, смислово - перемога гуманістичного начала, життя над смертю, сили, передусім духовної, над болем, безнадії над оптимізмом. "Нараз із моїх очей, - чуємо із уст ліричного героя / оповідача / учасника подій заключні слова зболеної, але переможної душі, - продерлися дві великі, важкі сльози, гарячі, наче кров. / І покотились по знуждованім обличчі, мов два камені по висохлій, бурею битій, громами розритій землі. ... / І тихо щезли під ледом" [11, С. 282].

Висновки

Меншовартість корелює з безпам'ятством. Пам'ять і повернення втраченого - з самодостатністю. Орієнтир на носія зла - ще один крок від самоствердження. Орієнтир на цінності - шлях до здобуття належного місця у світовій спільноті.

Роздуми над цими проблемами привели до явища сумірного з найяскравішими зразками світового письменства, одного з унікальних в українській літературі перших десятиліть ХХ століття твору, який вияскравлює трагічну сторінку І світової війни крізь призму фізичних і психічних страждань сімох полонених вояків. Водночас повість-поема Осипа Турянського "Поза межами болю", яка стала об'єктом аналізу, утверджує оптимістичну ідею перемоги життя над смертю, духу над втратою людської подоби, гуманістичних цінностей над бездуховністю й аморальністю.

Уведення в літературознавчу площину поняття психохронотоп на такому матеріалі надало ще одну можливість осягнути складність і багатство поетики повісті-поеми. Взаємопроникнення динаміки психічних процесів, станів, топосу їхнього буття у фізичних та віртуальних вимірах стало призмою наближення до розуміння художніх смислів та композиційних прийомів їхнього втілення.

Спостереження над твором дають усі підстави говорити про можливість глибшого проникнення у таїни його поетики. Зокрема, ще один зримий і перспективний аспект дослідження - інтертекстуальність. Широта залучень, близькості мотивів, алюзій вражає: В. Винниченко, В. Стефаник, Тит Макцій Плавт, М. Яцків та багато інших. Але то вже предмет наступної студії.

Література

1. Михида С. Психопоетика українського модерну: Проблема реконструкції особистості письменника. Кіровоград: "Поліграф-Терція", 2012. 352 с.

2. Михида С. Мегатекст і особистість письменника // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. 2006. Випуск 26. С. 58-62.

3. Програма. Українська література. 10-11 класи. Профільний рівень. Рівень стандарту. 2017. С. 35-36. Режим доступу: https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna- serednya-osvita/navchalni-programi/navchalni-programi-dlya-10-11-klasiv

4. Турянський О. Поза межами болю: повість-поема; Син землі: роман; оповідання. К.: Дніпро, 1989.

5. Печарський А. Поетика творчості Осипа Турянського. Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. 202 с.

6. Лебедївна Л. "Українське обличчя війни (повїсть-поема О. Турянського "Поза межами болю. Картина з безодні" // Слово і Час. 2004. № 12. С .50-56.

7. Мафтин Н. Поетика експресіонізму в романі Осипа Турянського "Поза межами болю" та повісті Леоніда Андреєва "Червоний сміх" // Слово і час. 2011. №10. С. 24-32.

8. Мафтин Н. У пошуках "grand" стилю: західноукраїнська та еміграційна проза міжвоєнного двадцятиліття: Монографія. Івано-Франківськ: ЛІК, 2011. 336 с.

9. Нестелєєв М. "Поза межами й у межах: Осип Турянський і його найвідоміший твір" // Слово". №11. 2012. С. 50-56.

10. 10.Землянська А. Повернені з небуття // Домонтович В. Доктор Серафікус: роман. Турянський О. Поза межами болю: повість-поема. Харків: Фоліо, 2013. С. 283-289.

11. Домонтович В. Доктор Серафікус: роман. Турянський О. Поза межами болю: повість-поема. Післямова та примітки А. Землянської. Харків: Фоліо, 2013. 311 с.

12. Літературознавчий словник-довідник. Під ред. Р. Гром'яка. Київ: ВЦ "Академія", 1997. 752 с.

13. Крюкова О., Лефтеров В., Рогозіна М. Психологія в схемах, таблицях, коментарях. Навчальний посібник. Донецьк: ДонНУ, 2009. 198 с.

14. References:

15. Mykhyda S. (2012). Psykhopoetyka ukrainskoho modernu: Problema