Чужі та самотні: національно-культурна ідентичність у романі Крістофера Ішервуда "Візит туди"

Ключові слова: дискурс самотності, автобіографічний роман, мотив подорожі, міжкультурні контакти, полікультурне середовище, англо-американська література.

Роман Ішервуда "Візит туди" побудований у формі оповіді від першої особи в щоденниково-мемуарному ключі. Він зображує чотири епізоди з життя героя на ім'я Крістофер Ішервуд. У межах цього дослідження не аналізується зв'язок між двома іпостасями, які Л. М. Швердт номінує "наратор- автор" і "наратор-протагоніст" [І2, с. 140], але варто відзначити важливість такого дуалістичного рефлексивного характеру нарації, оскільки він відображає динаміку розвитку і трансформацій ідентичності. Проблема самотності інтенціонально закодована в авторському задумі "Візиту туди", адже сам Ішервуд зазначав: феноменологічний ідентичність самотність

Основна ідея - щось на кшталт екскурсії з гідом, подібної до Дантової подорожі Пеклом. Але це Пекло - радше Чистилище, адже ніхто в ньому не приречений навічно - лише сам тимчасово обирає собі вирок... Усі ці тимчасово «приречені» є чужинцями: вигнанцями, експатріантами та перманентними туристами (курсив наш - А. Д.) [цит. за 12, с. 136].

У самій назві ("down there" - "там / туди") прочитується самоспоглядання й пошук, ідея подорожі людини у приховані глибини себе самої: "місце самотності, відчуження та ненависті (курсив наш - А. Д.). Тут люди замкнені у власноруч створених пеклах, присвячуючи себе довічній ворожнечі з Іншими" [цит. за 8, с. 209]. Метафора вигнанців і туристів, мотиви втечі з дому та його пошуку, втрати коріння, перетинання кордонів актуалізують у загальному дискурсі самотності твору саме національно-культурний аспект.

Чотири розділи роману присвячені, за визначенням Кароли М. Каплан, персонажам-антигероям, які уособлюють певну узагальнену світоглядну позицію: "догматик містер Ланкастер, анархіст Амброуз, гедоніст Вальдемар та цинік Пол" [9, с. 143]. Суттєвим для цього дослідження є той факт, що дія в кожній із частин відбувається в різних (подекуди кількох) країнах, - а отже, роман охоплює широкий полікультурний контекст. Саме в цьому гетерогенному, постійно змінюваному середовищі реалізується національно-культурна ідентичність людини, яка почувається самотньою, перебуваючи на батьківщині чи, частіше, за кордоном: сюди відносимо як самого Ішервуда-гомодієгетичного наратора, так і багатьох інших персонажів, що по-різному взаємодіють, адаптуються чи, навпаки, противляться ідентичнісним трансформаціям у відмінних культурних парадигмах. Кожен із них втілює окремий модус національно й культурно детермінованої самотності.

Ключова фігура першого розділу, містер Ланкастер - догматик, який на все має власну (неодмінно єдино правильну) думку. Він веде бізнес, цитує античних філософів мовою оригіналу, рибалить і намагається "зробити чоловіка" із Крістофера. Його любов до дисципліни на межі аскетизму, жага контролю, характерне зверхнє ставлення до представників інших національностей не лише викликають у головного героя відразу, але й роблять із цього персонажа уособлення стереотипних рис "класичного англійця": "Ланкастер - <...> втілення задушливого, владного, зарозумілого британського джентльмена, який ставиться до інших так, неначе особисто керує імперією" [8, с. 210]. Навіть інтер'єр будинку, у якому він мешкає, несе на собі відбиток характеру свого власника: "Кімнати з високими стелями були потворні та просторі. <...> Похмурі, кутасті форми стільців, столів, шаф і книжкових полиць, здавалося, виражали ненависть до комфорту та непохитний пуританізм" [5, с. 23]. У цьому описі легко відчитується щось більше за банальний мінімалізм смаків - атмосфера ізольованості, відчуження, непристосованості.

Саме догматизм зумовлює виняткову, хоча на перший погляд непомітну, самотність містера Ланкастера, адже він не дозволяє йому повноцінно адаптуватися до іноземного середовища, незважаючи на тривалий час перебування в ньому. Він двічі не вписується в загальний національно-культурний ландшафт. З одного боку, він англієць у Німеччині, що апріорі відводить йому роль Іншого в бінарному зіткненні з національною множинністю місцевого населення. З іншого - йому також не вдається вибудувати адекватні стосунки з рештою іноземців, які ведуть свій бізнес у тому ж місті. Він має серед них авторитет, навіть викликає в них певний страх ("він-бо англієць!"), однак залишається стороннім відносно цього маленького, але тісно згуртованого кола спілкування. Отже, всередині самої опозиції Свій - Чужий (німці - іноземці) містер Ланкастер порушує гомогенність другого елементу, розщеплює його і стає Чужим навіть серед Чужих (іноземців). Зрештою, історія цього персонажа закінчиться трагічно - одного вечора він застрелиться в порожній квартирі, де його знайдуть лише наступного дня. Відсутність фінансових труднощів чи проблем зі здоров'ям вказує на те, що причиною такого радикального акту стала глибоко приховувана самотність, не в останню чергу пов'язана з неможливістю вибудувати значущі міжособистісні стосунки в європейському культурному полі.

У другому розділі Крістофер в компанії молодого німця Вальдемара полишає Німеччину через прихід до влади Гітлера та їде до Греції, де зустрічає не лише місцевих жителів, але й одразу двох співвітчизників. Отже, відбувається безпосередній контакт одразу кількох культур і світоглядів, які формують складний і багатогранний дискурс. Насамперед варто відзначити постать ексцентричного Амброуза, іменем якого названий розділ. Свої соціально-політичні погляди сам персонаж характеризує як анархістські, але реалізуються вони радше шляхом пасивного уникнення будь-яких суспільних конвенцій, ніж відкритого опору ним. Саме з цією метою Амброуз хоче купити власний острів, на якому він міг би організувати, посутньо, мінімодель соціуму на свій смак (Крістофер називає її "королівством"). Парадоксальною виглядає втеча англійця з одного острова на інший - у цьому безперечно прочитується жага усамітнення, за якою зрештою відкриваються глибокі переживання на рівні екзистенційної кризи. Національно-культурний досвід Амброуза виявляється травматичним: причиною, яка змусила його полишити Англію, став жахливий погром, влаштований групою студентів-спортсменів у його естетично мебльованих кімнатах у Кембриджі (хоча експліцитно про це не згадується, із розвитку його бесіди з протагоністом цілком зрозуміло, що мотивом цього акту вандалізму була гомофобія). Через це англієць налаштований щодо батьківщини вкрай радикально, адже вона є тим культурним простором, у який, на відміну від майже дикої природної свободи грецького острова, він себе вписати не може: "Я помер для Англії та всіх, хто там живе ... Я ніколи не повертався туди. Я ніколи туди не пишу. Я не читаю їхні мерзенні газетенції. Мені немає більше до них жодного діла. Я помер" [5, с. 114]. У фіналі розділу Амброуз залишається на острові в компанії кількох місцевих юнаків, які, утім, жодним чином не позбавляють його почуття самотності, адже, як він каже Крістоферу, "людина завжди самотня".

Центральна постать третього розділу, Вальдемар, прототипом якого, за консенсусом дослідників, є реальний партнер Ішервуда, Хайнц Недермайєр, у той чи інший спосіб фігурує в усіх частинах роману. Д. Г. Іззо зауважує, що в цьому втілюється принцип циклічності та тяглості ("із Вальдемара він [Крістофер] починає та Вальдемаром закінчує" [8, с. 209]), який дає змогу простежити динаміку розвитку головного героя. Хоча Каплан і характеризує Вальдемара як гедоніста, таким він виступає не завжди, і ключова його роль у цьому епізоді пов'язана з міжнародними історичними подіями в серпні - вересні 1939 р., відомими як Мюнхенська криза. Із розгортанням оповіді зростає відчуття напруги в Європі, у Крістофера посилюються тривожні настрої "кінця історії": .Мені постійно згадується одна бальзаківська фраза - un jour sans lendemain, день, що не має завтра. Цей час, який ми наразі проживаємо, це важке від приреченості літо і є un jour sans lendemain. Або принаймні, як нашіптує мені мій страх, це може ним бути. І все, що ми робимо, здається, несе на собі певний відбиток беззавтрашності [5, с. 142-143].

Повертаючись на батьківщину, Ішервуд-герой випадково зустрічає на кораблі Вальдемара, який намагається знайти в Англії прихисток. Конфлікти в національно-культурному полі цілком передбачувано починаються вже на кордоні, адже міграційна служба з недовірою ставиться до представника німецького робітничого класу, який навіть не може пояснити, із якою метою приїхав до країни. Не в змозі залишитися в Англії чи поїхати в Америку разом із Крістофером, Валь- демар у відчаї змушений повернутися до Німеччини. Водночас він усвідомлює власну національно-культурну приналежність із усіма її соціально-політичними імплікаціями, однак чіпляється за ілюзорне почуття дому: "Дім - це дім. Я не нацист. Я ніколи не буду нацистом. Ти це знаєш. Але я німець, а дім - це дім" [5, с. 185].

Концепт дому в аспекті пошуку певної соціокультур- ної приналежності актуальний і для протагоніста, який не відчуває особливої радості від повернення. У своїх рефлексіях про природу англійської ідентичності він помічає, як навіть пейзаж відбиває стереотипно негативні, шовіністські риси "острівного" світосприйняття:

О, як безкомпромісно, незмигливо витріщається уся ця звичність! Цей галасливий, грубий крик чайок!

Як компактно влаштувалися англійці супроти своїх гостей: ось вони ми, приймайте нас такими, як є, або забирайтеся геть - тут вам доведеться робити все по- нашому, а не по-вашому <...> Вони нездоланні, невиправні та настільки самовдоволені, що вже навіть не мають потреби підвищувати голос, звертаючись до представників нижчих порід (курсив наш - А. Д.). На будь-яку вашу критику в них є одна незаперечна відповідь: тримайтеся подалі від нашого острова [5, с. 139].

Цей натовп "нездоланних, невиправних та самовдо- волених" Інших, якому кидає виклик молодий максималіст Ішервуд, акумулюється в узагальнений образ міністра Чемберлена, "джентльмена, що протистоїть не-джентльмену", себто "класичного" британця, що протистоїть нацистській Німеччині. Для Крістофера, проте, магістральні національно-культурні орієнтири зібрані в постаті Е. М. Форстера, письменника-модерніста, який був близьким другом, наставником і однодумцем Ішервуда:

Ну, а моя "Англія" - це Е. М., антигероїчний герой, із його ріденькими солом'яними вусиками, його по- дитячому світлими, веселими блакитними очима і старечою сутулістю. <...> У той час як інші кажуть своїм послідовникам бути готовими померти, він радить нам жити так, наче смерті немає. І сам він так і робить, хоча тривожиться і боїться не менше за кожного з нас, і ні на мить не вдає, ніби це не так. Він, його книги і те, що вони обстоюють, - це й усе, що дійсно варто рятувати від Гітлера; а переважна більшість людей на цьому острові навіть не знає про його існування [5, с. 162].

Така візія англійської національної свідомості, позбавленої імперських тонів, але натомість сповненої спокійної віталістичної енергії, цілком суголосна поглядам пацифіста-Ішервуда. Парадоксальна "антигероїчна героїчність" Е. М. [Форстера] відрізняє його від квартету інших антигероїв, адже увиразнює певний універсально позитивний вимір дискурсу самотності: у химерному й невротичному світі передвоєнної Європи ця індивідуальна, глибоко особистісна укоріненість у бутті, що протиставляється страху смерті та жазі руйнування, дарує людині надію на порятунок.

За інтегративною моделлю самотності В. Садлера і Т. Джонсона, саме література іммігрантів і про іммігрантів особливо чітко окреслює категорію, яку вони називають культурним виміром самотності [11]. Ця проблематика в романі не обмежується лише образом Вальдемара як "типового" іммігранта-біженця, що шукає безпечне місце в часи війни. Як і Амброуз, герой- наратор поступово усвідомлює своє відчуження від англійського соціуму та вирішує іммігрувати до Сполучених Штатів. Зауважимо, що такий жест із боку реального Ішервуда напередодні Другої світової викликав очікувану хвилю обурення серед співвітчизників. Через це в західних літературознавчих студіях спостерігається певний дисбаланс думок щодо постаті та художнього доробку цього автора: за слушним зауваженням ішервудознавця Дж. Берга, більшість британських дослідників ігнорує американські праці письменника, тоді як американські критики відмовляються вписувати в канон власної національної літератури прозаїка- англійця [6, с. 15]. Саме специфіку взаємодії концептів англійського та американського, зокрема в контексті мультикультуралізму, Ішервуд детальніше розглядає в своєму наступному романі "Самотній чоловік".

Антигерой четвертого розділу, американець Пол - людина різких контрастів і крайнощів: від кар'єри професійного жиголо до суворої аскези постів і медитацій, від альтернативної служби в лісозаготівельному таборі до майже фанатичного бажання отримати освіту психо- аналітика і, зрештою, до опіумної залежності. На перший погляд, національно-культурний вимір самотності для нього менш актуальний, ніж для інших антигероїв. Утім, у чомусь, як і містер Ланкастер, він почувається настільки ізольованим і непотрібним, що готовий піти на суїцид. Так само парадоксально, як у випадку Амброуза з Англією, Пол не належить культурному полю своєї батьківщини: Крістофер навіть зауважує, що його життя в Америці - лише своєрідний тимчасовий субститут: "це життя в Європі було, зрештою, його справжнім життям, у яке він органічно поринув, щойно випала нагода" [5, с. 307]. Справді, подібно до представників втраченого покоління, Пол повертається в богемний Париж, щоб наново пережити свій попередній досвід. Там він помирає в самий розпал вечірки в оточенні натовпу гостей, покинутий, проте, небагатьма справжніми друзями.

Дискурс американськості, утім, не лімітований самою лише постаттю Пола, позаяк Сполучені Штати постають у романі як потужний трансформативний простір, що уможливлює експерименти у площині духовного досвіду. Саме тут і реальний Ішервуд, і Ішервуд- персонаж починають своє знайомство із філософією та практиками ведантизму: американський лібералізм сприяє особливому сплеску популярності східних релігій, зокрема, у середині ХХ ст. "Стара добра Англія" була налаштована до подібних зацікавлень доволі скептично, у чому криється ще одна з причин неоднозначного ставлення до Ішервуда - навіть його близький друг В. Г. Оден називав учення веданти не інакше як "поганською нісенітницею" ("heathen mumbo jumbo"). Людина, до якої сам письменник і його герой звертаються за наставництвом у спіритуальній подорожі (знову відзначимо метафоричність подорожей у творі) - це теж британець в Америці, Август Парр (прообразом якого став Джеральд Херд, філософ і духовний наставник багатьох видатних діячів у 1950-60-ті рр.), тобто особистість певною мірою трансгресивна і транзитивна, така, що перетинає кордони - географічні, духовні, національно- культурні. Ішервуд, який виховувався в дусі англіканської традиції, замолоду сприймав спадок едвардіан- ського минулого як репресивний і відкидав "снобістське англіканство" матері, проголошуючи себе атеїстом. У трансцендентних пошуках і пізнішому наверненні до веданти, яке стало однією із ключових подій у його житті, теж прочитується певний національно-культурний аспект, адже для Ішервуда було важливим перевід- найти себе - не лише духовно, але і творчо - саме в американському контексті. У щоденникових записах можна побачити, що таке бажання мотивувалося прагненням відійти від власної "англійськості", зокрема довести валідність свого рішення про еміграцію:

Він мав довести англійцям, що його еміграція була серйозним кроком, що він пустив тут коріння і став, принаймні частково, американцем. (Довести, іншими словами, що він свідомо змінив країну, а не просто втік із дому). Крістофер, будучи тим, ким він був - природженим актором, - міг висловити все це, лише вважаючи себе певним англо-американським персонажем, створеним спеціально для англійської аудиторії, у комплекті з відповідним акцентом і манерами [7, с. 86]. Окремої уваги заслуговує також те, як національно-культурна ідентичність актуалізується в лінгвістичному аспекті. Здебільшого володіння та використання мови персонажем відображає форму та ступінь його інтеграції в полікультурний ландшафт. Так, містер Ланкастер як бізнесмен, що працює за кордоном, хоча й говорить кількома мовами, одначе не відчуває їх індивідуальної, живої природи: "Він розмовляв по телефону англійською, французькою, німецькою та іспанською. Усіма цими мовами він говорив, абсолютно не змінюючи інтонації та наголосів" [5, с. 21-22]. Для нього, отже, мова є не ідентифікаційним маркером культури, а радше другорядним, допоміжним інструментом підприємницької діяльності. Інакшою видається ситуація з Амброузом, який не просто володіє грецькою та німецькою, але й органічно почувається в мультилінгвальному середовищі. Утім, навіть цей персонаж, який, здавалося б, за визначенням своїх анархістських симпатій повинен чинити опір системі, не позбавлений певних рис британської імперської свідомості: перекладаючи Кріс- тоферу розмови місцевих жителів, він відчуває майже власницький інстинкт, через мову апропріюючи не лише культуру, але й ідентичність: "Амброуз говорить про це з гордістю - гордістю власника. Він почувається так, ніби володіє цими людьми - їхнім шармом, їхньою ненадійністю, їхнім божевіллям: їхнім усім. І в якомусь сенсі так і є, адже саме він тлумачить їх для нас" [5, с. 92]. Для самого ж Крістофера питання комунікації не є проблематичним: так, під час поїздки у трамваї, фізично близько контактуючи з німецькою молоддю, він відчуває, як бар'єр національності ("nationality barrier") між ними зникає. Ішервуд-герой, як і Ішервуд-автор, відкритий до нового досвіду, швидко знаходить спільну мову (як метафорично, так і в лінгвістичному сенсі) і з німцем Вальдемаром, і з угорським бізнесменом, якого випадково зустрічає на бенкеті, і з румункою Марією Констан- тінеску, що потрапляє на острів Амброуза. Як письменник Ішервуд особливо чутливий до слова і тих потужних ментальних пластів, що криються за ним. Так, працюючи над творами вже у Штатах, він свідомо переходить на американську орфографію - жест, на перший погляд, радше символічний, однак насправді такий, що сигналізує про прірву відмінностей між двома національними світоглядами, які начебто єднає спільна мова. Можливо, саме здатність не лише до формальної комунікації, а й до сприйняття та розуміння автентичності культури, відрефлексованої в мові, і дає змогу Крістоферу не перетворитися на п'ятого "антигероя" роману.

Висновки

Отже, самотність як один із ключових для художнього доробку Ішервуда дискурсів найбільш репрезентативно актуалізується в романі "Візит туди" в національно-культурному аспекті. Спроба інтерпретації назви твору з огляду на його зміст і джерела автобіографічного матеріалу дає підстави говорити про свідому авторську метафоризацію фізичних подорожей як концепції постійного самопошуку, конструювання та трансформацій ідентичності. Аналіз образів наратора- автора та чотирьох "антигероїв" допомагає виокремити втілені в них модуси самотності: усі персонажі постають як мандрівники, номади, іноземці, біженці - буквально і фігурально - у різних національно-культурних середовищах. Проте мотиви втечі, вигнання, пошуку дому чи прихистку, перетинання кордонів, імміграції, міжкульту- рних контактів, рефлексії культури в мові формують проблемне поле самотності, яку людина не в змозі подолати, залишаючись перманентним Іншим як на батьківщині, так і за кордоном.

Список використаних джерел

1. Козловець М. А. Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації: монографія / М. А. Козловець - Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009.

2. Bound Alberty F. A Biography of Loneliness: The History of an Emotion / Fay Bound Alberty. - Oxford: Oxford University Press, 2019.

3. Greenfeld L. Nationalism: Five Roads to Modernity / Liah Greenfeld. Cambridge: Harvard University Press, 1992.

4. Greenfeld L., Eastwood J. National Identity / Leah Greenfeld, Jonathan Eastwood // The Oxford Handbook of Comparative Politics / edited by Carles Boix and Susan C. Stokes / Leah Greenfeld, Jonathan Eastwood. Oxford: Oxford University Press, 2007. - Рр. 256-273.

5. Isherwood C. Down There on a Visit / Christopher Isherwood. - New York: Farrar, Straus and Giroux, 2013.

6. Isherwood C. Isherwood on Writing / edited by James J. Berg; foreword by Claude J. Summers / Christopher Isherwood. - Minneapolis: University of Minnesota Press, 2007.

7. Isherwood C. Lost Years: A Memoir 1945-1951 / ed. and introduced by Katherine Bucknell / Christopher Isherwood. - URL: https://onlinereadfreenovel.com/christopher-isherwood/page,11,52934-lost_ years_a_memoir_1945_-_1951 .amp

8. Izzo D.G. Christopher Isherwood: His Era, His Gang, and the Legacy of the Truly Strong Man / David Garrett Izzo. - Columbia, SC: University of South Carolina Press, 2001.

9. Kaplan C. M. Rereading Down There on a Visit: The Christopher Who Was Encounters the Christopher Who Might Have Been / Carola M. Kaplan // Isherwood in Transit / ed. by James J. Berg and Chris Freeman, foreword by Christopher Bram / Carola M. Kaplan. - Madison: University of Minnesota Press, 2020. - Pp. 143-153.

10. Moran A. Identity, race and ethnicity / Anthony Moran // Routledge Handbook of Identity Studies / ed. by Anthony Elliott / Anthony Moram. - London and New York: Routledge, 2011. - Pp. 170-185.

11. Sadler W. A., Johnson T. B. From loneliness to anomie / W. A. Sadler, T. B. Johnson // The Anatomy of Loneliness / ed. by J. Hartog, J. R. Audy & Y. A. Cohen / W. A. Sadler, T. B. Johnson. - New York: International Universities Press, 1980. - Pp. 34-64.

12. Schwerdt L. Isherwood's Fiction: The Self and Technique / Lisa M. Schwerdt. - New York: Palgrave Macmillan, 1989.

References

1. Kozlovets M. A. (2009). Fenomen natsionalnoi identychnosti: vyklyky hlobalizatsii [The Phenomenon of National Identity: The Challenges of Globalisation]. - Zhytomyr: Vyd-vo ZhDU im. I. Franka. (In Ukr.).

2. Bound Alberty F. (2019). A Biography of Loneliness: The History of an Emotion. - Oxford University Press.

3. Greenfeld L. (1992). Nationalism: Five Roads to Modernity. - Harvard University Press.

4. Greenfeld L., Eastwood J. (2007). National Identity. In C. Boix & C. Stokes (Eds.), The Oxford Handbook of Comparative Politics (pp. 256-273). Oxford University Press.

5. Isherwood C. (2013). Down There on a Visit. - New York: Farrar, Straus and Giroux.

6. Isherwood C. (2007). Isherwood on Writing (James J. Berg, Ed.). University of Minnesota Press.

7. Isherwood C. (2000). Lost Years: A Memoir 1945-1951 (Katherine Bucknell, Ed.). - URL: https://onlinereadfreenovel.com/christopher-isherwood/ page,11,52934-lost_years_a_memoir_1945_-_1951 .amp

8. Izzo D. G. (2001). Christopher Isherwood: His Era, His Gang, and the Legacy of the Truly Strong Man. University of South Carolina Press.

9. Kaplan C. M. (2020). Rereading Down There on a Visit: The Christopher Who Was Encounters the Christopher Who Might Have Been. In James J. Berg and Chris Freeman (Eds.), Isherwood in Transit (pp. 143153). University of Minnesota Press.

10. Moran A. (2011). Identity, race and ethnicity. In Anthony Elliott (Ed.), Routledge Handbook of Identity Studies (pp. 170-185). Routledge.

11. Sadler W. A., Johnson T. B. (1980). From loneliness to anomie. In J. Hartog, J.R. Audy & Y.A. Cohen (Eds.), The Anatomy of Loneliness (pp. 34-64). International Universities Press.

12. Schwerdt L. (1989). Isherwood's Fiction: The Self and Technique. Palgrave Macmillan.

Размещено на Allbest.ru