Концептосфера сакрального у збірці "Сад божественных пъсней" Григорія Сковороди

Основна частина

Вступ. Постать Григорія Сковороди має особливе значення для української культури. Його творча спадщина лишається актуальною, незважаючи на зміну століть, а філософські ідеї продовжують надихати все нові й нові покоління письменників. Так, особистість мислителя настільки багатогранна, що він стає «персонажем» у класичних і сучасних текстах культури: подекуди можемо говорити про інтертекстуальні вкраплення, пов'язані з періодами життя чи сентенціями українського філософа, а інколи й сам Сковорода стає «дійовою особою», що вже дає підстави говорити про формування й інтерпретацію в художнього літературному просторі філософської категорії «концептуальний персонаж». Невичерпним джерелом для наукових досліджень лишається і метафізична лірика українського барокового митця, як от збірка «Сад божественных пЪсней»: вічні онтологічні та екзистенційні питання, високоморальний, а значить християнський, штиб життя, споглядальна обсервація всього сущого і прагнення увіковічнитись, принісши користь всьому людству - ось неповний перелік проблем, спосіб розв'язання для яких усе життя шукав мандрівний філософ.

Методологія дослідження. Ставимо собі за мету дослідити основні ідеї та окреслити базові концепти й концептуальні метафори в метафізичній ліриці Григорія Сковороди, послуговуючись, на нашу думку, модерними, але справді релевантними для такого літературного жанру методами - герменевтичним аналізом (зважаючи на провідну роль біблійної герменевтики для вивчення творів з опертям на змістоформу й образно-символічну систему Святого Письма), а також концептуальним аналізом (коли авторська свідомість трансформує набутий особистісний досвід і знання у певний набір універсальних конструктів - концептів, на що впливає і загальна ментальна картина світу етносу, й окрема культурно-історична епоха). Предметом дослідження виступає концептосфера сакрального в поетичних творах Григорія Сковороди, яка репрезентує ядро епістеміоло - гічних та екзистенційних пошуків барокового письменника, реалізуючись у вигляді художніх інтенцій, викликаних усвідомленням цінності «зерен» (цитацій) з Біблії як для самого автора, так і Людини (Читача) загалом. Об'єктом студії є поетична збірка Григорія Сковороди «Сад божественных пЪсней», повна назва якої і спрямовує нас на використання вище зазначених методів дослідження - «Сад божественных пЪсней, прозя - бшій из зерн Священнаго Писанія».

Історія дослідження питання. Уважно вивчаючи особливості доби українського Бароко, Д. Чижевський писав, що «барокова людина або втікає до усамітнення зі своїм Богом, або, навпаки, кидається у вир політичної боротьби. Проте обидва шляхи ведуть до однієї і тієї ж мети: пізнати Бога» [11, с. 251]. Григорій Сковорода, як потім зазначав Д. Чижевський у науковій розвідці про філософію українського мислителя, «є останній представник українського духовного бароко» [13, с. 340]. Втеча від усього мирського, нехтування славою і можливими високими посадовими регаліями, відкидання світських утіх, а натомість - заглиблення у світ символів (Святе Письмо), ґрунтовне вивчення античної філософської спадщини, бідність, і мандрівний спосіб життя назавжди визначили ціннісний орієнтир письменника - свобода понад усе, а свобода і є щастям для творчої особистості. Ось чому мислитель так і не погодився прийняти чернечий постриг: звичайно, це гарантувало б йому життя в достатку, постійне місце роботи і, так би мовити, кар'єрне зростання, але обмеження, які покладаються на монахів, відсікання своєї волі та цілковите підкорення священ - ноначалію аж ніяк не могли привабити філософа. Певно, це жахало, хоч і викликало повагу до осіб, які «офіційно» присвячували своє життя Богові, що ми помітимо в декількох поезіях зі збірки (Пісні 26, 27, 28). Сковорода, як і свого часу Клим Смолятич, прагнув не лише сприймати розтлумачену біблійну істину через посередництво священників, але й пізнавати Істину Буття самостійно - серцем і розумом. Так з'явилось вчення про три світЬ й дві натури. За спостереженнями І. Бондаревської, Сковорода заглиблювався у світ сакрального через самопізнання. Переживаючи акт феноменального досвіду, «осмислюючи» сакральне серцем, він долучався до процесу ієрофа - нії, що і ретранслював у своїх художніх текстах [1, с. 103].

Дослідниця сакрального у філософсько-культурологічному руслі В. Головей наголошує на тому, що феномен сакрального значно ширший від сфери релігійного. Сакральне проявляється скрізь, де виявляється граничний інтерес і де відповідно окремі явища наділяються абсолютним статусом і найвищою цінністю [2, с. 95-96]. Цікаво, що В. Головей відзначає декілька аспектів наукового осягнення сакрального: соціологічний (Е. Дюркгайм і М. Мосс), онтологічний (М. Еліаде), феноменологічно - естетичний (Р. Отто), онтологічний, екзистенціальний і гуманістичний сукупно (М. Гайдеггер), культурологічний (П. Тілліх). Отож маємо справу з метакатегорією, яка органічно входить у мультикультуральний простір й ініціює навколо себе творення концептів, формуючи цілісне уявлення про ядро та периферію концептосфери сакрального з його матеріальним і абстрактним вираженням. Так, П. Мацьків підкреслює, що поняття святості в Біблії виступає в мовних знаках у системі семантичної опозиції трансцендентне / іманентне, згідно з якою священними є особи, предмети, дія, місце, час, що позначають величне, високе, яке перебуває поза межами профанного і є освяченим і недоторканним [7, с. 200].

Над проблемою визначення сакрального як сутніс - ного поняття міркувало чимало вчених із різних галузей знань: філософії, літературознавства, лінгвістики, культурології, релігії, однак більшість має висновки, подібні до тих, які формулює Р. Горбань: «Сакральне створює аксіологічну систему координат у межах національних картин світу, власне, структурує світ ціннісно й естетично та закладає підмурок релігійної свідомості народів» [4, с. 173]. Тобто сфера сакрального (матеріально виражена й абстрактна - у вигляді сакральних знань / досвіду) тісно взаємопов'язана зі специфікою певної етнокультури із притаманним лише їй духовним змістом і визначає її неповторність й особливу цінність. Відповідно, Біблія для християн є тим «Великим Кодом Мистецтва - Кодом Історії та Культури, Кодом Буття», осмислити яку, за спостереженнями дослідниці З. Лановик, означає долучитися до «розуміння більшості світових мистецьких шедеврів» [5, с. 43]. Окрім зазначених вище аспектів сакрального, В. Токман акцентує увагу на проблемі священного (сакрального) як «проблемі морального вибору й відповідальності». Адже для інтелектуально розвиненої й духовно збагаченої людини є нормою замислюватися над метафізичними питаннями. Дослідник підкреслює: «Сам факт їхньої наявності спричинений інтенцією до пошуку деякого ціннісного центру - священного, яке спроможне стати моральніс - ним орієнтиром для особистості» [9, с. 324]. До речі, В. Шелюто, аналізуючи творчий доробок Р. Отто, помітив, що той визначає сутністю будь-якої релігії переживання саме священного misteriumtremendumetfascinans («містерія жахаюча та чаруюча»). Цікаво, що переживання священного проходить певну градацію почуттів: власне жах (tremendum), велич (majestas), відчуття божественної енергія (energicum), усвідомлення таємниці (mysterium). Сакральне, за твердженнями Р. Отто, - духовне, вічне, трансцендентне, надчуттєве. Воно є вищою цінністю у шкалі релігійних цінностей [15].

Якщо ж ідеться про аксіологічну складову феномену сакрального, то варто звернутись до визначення слова «концепт» і їхнє відношення до цього явища. За визначенням Т. Вільчинської, концепти, відображаючи людські знання і досвід у межах певної структурованої цілісності - концептосфери, є одиницями мовно - концептуальної картини світу із властивою їй єдністю лінгвального, концептуального й аксіологічного аспектів. Саме така картина репрезентує індивідуальне світобачення, яке формується в координатах народнопоетичного сприйняття дійсності [2, с. 51]. Уточнимо, що означає мати здатність концептуалізувати дійсність. Як стверджує М. Скаб, концептуалізація - це осмислення нової інформації, важливої для утворення концепту, тобто процес формування концептів у свідомості [8]. Ще більше заглиблюється у структуру концепту й можливість цих конструктів породжувати особливу сферу образності - концептуальну метафору - Л. Кравець. Дослідниця виокремлює два види метафор: художню й концептуальну. Художні поділяє на індивідуально - авторські і традиційні. Крім того, означує і поняття «метафоричний архетип». Для нас важливо, що Л. Кравець визначає концептуальну метафору як стійке, зафіксоване в мовній і культурній традиції етносу, а отже, і в мисленні людей, використання мовного знака одного концепту на позначення іншого, що передбачає розуміння сутності позначуваного за аналогією до познача - льного [5, с. 138]. Отже, традиційна біблійна метафора може трансформуватись у периферійний спектр індивідуально-авторських варіацій, а потім, відповідно, формувати чітке ядро смислу концептуальної метафори, як ми це можемо спостерігати у Григорія Сковороди. Цитати з Біблії, які він називає «зернами», власне, і підштовхують його здійснити задум - написати вірші, тобто власні художні інтерпретації інваріантного змісту СЛОВА БОЖОГО, декодуючи глибинний сенс віковічної пам'ятки за допомогою виокремлення базових концептів і концептуальних метафор. Звернімо увагу, що у збірці метафізичних віршів «Сад божественных пЪсней», відбувається ніби накладання двох концептосфер сакрального (концептосфера, у нашому розумінні, - базовий концепт у сукупності з периферійними концептами, що формують певну ідейну цілісність). З одного боку, епіграфи, дібрані до кожного вірша з Біблії, уже містять базові концепти, які ніби дублюватимуться й декодуватимуться автором, репрезентуючи художню інтерпретацію ідеї, вміщеної в цитаті зі Святого Письма. З іншого боку, Григорій Сковорода формує індивідуально-авторську концептосферу сакрального, оскільки концептуальні метафори тісно співдіють із авторськими художніми метафорами, а концепти набувають статусу концептів-образів, осмислених саме цим письменником із позицій барокового світосприйняття так званої «об'єктивної дійсності» й алегорично - символічного універсуму Святого Письма.

Щодо назви збірки Григорія Сковороди, то образ саду не є оказіональним з'явищем ані в назві збірки віршів, ані в самих художніх текстах поезій Так, відомий дослідник творчості Григорія Сковороди Л. Ушкалов зазначав про «неабияку популярність цього образу в літературі українського бароко». Серед барокових пам'яток можна зустріти плеяду письменників, які активно розробляли вище зазначений образ: Антоній Радивиловський («Огородок Марії Богородиці»), Симеон Полоцький («Барвистий вертоград»), Данило Домецький («Духовний вертоград»), Стефан Яворський («Виноград») і Митрофан Довгалевський («Поетичний сад») [10, с. 165].

Результати дослідження. Представимо наші спостереження щодо виокремлення ідей, базових концептів і концептуальних метафор у збірці метафізичних поезій Григорія Сковороди «Сад божественных пЪсней» у вигляді таблиці:

Висновки. Як бачимо, концептосфера сакрального у збірці «Сад божественных пЪсней» Григорія Сковороди формується з абстрактного уявлення про сакральне. Концепт як перманентний конструкт свідомості - варіація процесу осягнення істин Святого Письма. Серед базових концептів можемо назвати такі: ГРІХ І СПОКУТА, БОГ (ХРИСТО, ДУХ СВЯТИЙ), СПАСІННЯ, ДУХОВНЕ ПРОЗРІННЯ, НЕПОРОЧНІСТЬ, ЩАСТЯ, СВОБОДА, ХРЕСТ (у значенні - життєва дорога). Усі базові концепти, що стосуються сфери сакрального, відзначаються позитивною конотацією смислу, чого неможна сказати про добірку образів (символів) для земного світу й побутування в ньому людських пристрастей (гріхів, спокус). Основні концептуальні метафори: СЛОВО БОЖЕ (ХРИСТОС, БОГ) - СВІТЛО, ХРИСТОС (БОГ, СЛОВО БОЖЕ) - СПАСІННЯ, НЕБЕСНИЙ СВІТ - ВІЧНА РАДІСТЬ (БЛАЖЕНСТВО, СПОКІЙ, СВОБОДА, ЩАСТЯ, ЗЦІЛЕННЯ. Отже, збірка поезій Григорія Сковороди, як, напевно, переважна більшість філософсько-художніх творів барокового письменника, - це не що інше, як чергова інтерпретація концепції щастя, що була провідною у вченні самого автора.

Список використаних джерел

1. Бондаревська І. Сакральне і профанне в проекціях людського життя (досвід Григорія Сковороди) / І. Бондаревська // Наукові записки НаУКМА. - Серія 018: Філологічні науки. - 2000. - Т. 18. - Ювілейний випуск. - С. 101-106.

2. Вільчинська Т. Концептуалізація сакрального в українській поетичній мові ХУІІ-ХУІІІ ст.: монографія / Т. Вільчинська. - Тернопіль: Джура, 2008. - 424 с.

3. Головей В. Концепт сакрального у контексті філософсько - культурологічного дискурсу / В. Головей // Вісн. Львів. нац. ун-ту «Львівська політехніка». Філософські науки. - 2013. - № 750. - С. 91-97.

4. Ісіченко І. Сакральний простір «Саду божественних пісень» Григорія Сковороди / І. (архієпископ) Ісіченко // Слово і час. - 2013. - № 1. - С. 52-63.

5. Кравець Л. Концептуальна метафора в мові української поезії ХХ ст./ Л. Кравець // Слов'янські мови. - Вип. 1 (13). - 2о1в. - С. 136-147.

6. Лановик З. HermeneuticaSACRA: монографія / З. Лановик. - Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ Тернопіл. нац. пед. ун-ту імені Володимира Гнатюка, 2006. - 587 с.

7. Мацьків П. Концептосфера Бог в українському мовному просторі: монографія / П. Мацьків. - Київ; Дрогобич: Коло, 2007. - 330 с.

8. Скаб М. Закономірності концептуалізації та мовної категоризації сакральної сфери: монографія / М. Скаб. - Чернівці: Рута, 2008 - 560 с.

9. Сковорода Г. Повне зібрання творів: у 2_х т. - К.: Наук. думка, 1973. - Т. 1. - С. 60-90.

10. Токман В. Феномен священного: його сутність і світоглядна природа: автореф. дис. на здоб. канд. філос. наук. - К., 2001. - 16 с.

11. Ушкалов Л. Григорій Сковорода: семінарій / Л. Ушкалов. - Харків: Майдан, 2004. - 774 c.

12. Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму) / Д. Чижевський. - Нью-Йорк: УВАН у США, 1956. - 511 с.

13. Чижевський Д. Філософія Г.С. Сковороди / Д. Чижевський. - Харків: Прапор, 2004. - 272 с.

14. Шелюто В. Проблема сакрального як світоглядна проблема / В. Шелюто // Наука. Релігія. Суспільство. - 2010. - № 4. - С. 94-101.

15. Шелюто В. Концепція сакрального в творчості Р. Отто / В. Шелюто. - Вид-во «Новий Акрополь». - Електронний ресурс. - Режим доступу: newacropolis.org.ua/theses/ac02526d_5c6d_40a9_ee2b_4eea5237e0ca

References

1. Bondarevska, I. (2000). Sakral'ne i profanne v proektsiyakh lyuds'koho zhyttya (dosvid Hryhoriya Skovorody). [Sacred and profane in the projections of human life (the experience of Hryhorii Skovoroda)]. Naukovi zapysky NaUKMA, Tom 18, Yuvileynyy vypusk, pp. 101-106. (In Ukr.).

2. Vil'chyns'ka, T. (2008). Kontseptualizatsiya sakral'noho v ukrayins'kiy poetychniy movi ХVII_ХVIII st. [Conceptualization of the sacred in the Ukrainian poetic language of the 17^th-18^th centuries]. Ternopil: Dzhura. (In Ukr.).

3. Holovey, V. (2013). Kontsept sakral'noho u konteksti filosofs'ko - kul'turolohichnoho dyskursu. [The concept of the sacred in the context of philosophical and cultural discourse]. Visnyk L'vivs'koho natsional'noho universytetu «L'vivs'ka politekhnika», 750, pp. 91-97. (In Ukr.).

4. Isichenko, I. (2013). Sakral'nyy prostir «Sadu bozhestvennykh pisen'» Hryhoriya Skovorody. [The sacred space of the «Garden of Divine Songs» by Grigory Skovoroda]. Slovo i chas, 1, pp. 52-63. (In Ukr.).

5. Kravets', L. (2018). Kontseptual'na metafora v movi ukrayins'koyi poeziyi XX st. [Conceptual metaphor in the language of Ukrainian poetry of the 20^th century]. Slovyans'ki movy, 1 (13). - pp. 136-147. (In Ukr.).

6. Lanovyk, Z. (2006). Hermeneutica SACRA. Ternopil. (In Ukr.).

7. Mats'kiv, P. (2007). Kontseptosfera Boh v ukrayins'komu movnomu prostori. [Conceptosphere of God in the Ukrainian language space]. K.; Drohobych: Kolo. (In Ukr.).

8. Skab, M. (2008). Zakonomirnosti kontseptualizatsiyi ta movnoyi katehoryzatsiyi sakral'noyi sfery. [Patterns of conceptualization and linguistic categorization of the sacred sphere]. Chernivtsi: Ruta. (In Ukr.).

9. Skovoroda, H. (1973). Povne zibrannya tvoriv: u 2_kh t. - T. 1. [Complete collection of works: in 2 volumes. Volume 1]. Kyiv, pp. 60-90.

10. Tokman, V. (2001). Fenomen svyashchennoho: yoho sutnist' i svitohlyadna pryroda. [The phenomenon of the sacred: its essence and worldview nature]. Kyiv, pp. 1-16. (In Ukr.).

11. Ushkalov, L. (2004). Hryhoriy Skovoroda: seminariy. [Hryhoriy Skovoroda: seminary]. Kharkiv: Maydan. (In Ukr.).

12. Chyzhevs'kyy, D. (1956). Istoriya ukrayins'koyi literatury (vid pochatkiv do doby realizmu). [History of Ukrainian literature (from the beginning to the age of realism)]. N-York. (In Ukr.).

13. Chyzhevs'kyy, D. (2004). Filosofiya H.S. Skovorody. [Philosophy of G.S. Skovorody]. Kharkiv. (In Ukr.).

14. Shelyuto, V. (2010). Problema sakral'noho yak svitohlyadna problema. [The problem of the sacred as a worldview problem]. Nauka. Relihiya. Suspil'stvo, 4, pp. 94-101. (In Ukr.).

15. Shelyuto, V. Kontseptsiya sakral'noho v tvorchosti R. Otto. [The concept of the sacred in the work of R. Otto]. «Novyy Akropol». - URL: http://newacropolis.org.ua/theses/ac02526d_5c6d_40a9-882b_48ea523780ca (In Ukr.).

Размещено на Allbest.ru