Вивчення проблематики поетичних творів Михайла Драй-Хмари у сучасному ракурсі

Размещено на http://allbest.ru

Національний авіаційний університет

Навчально-науковий інститут неперервної освіти

Вивчення проблематики поетичних творів Михайла Драй-Хмари у сучасному ракурсі

Черіпко Сергій Іванович завідувач навчально-науковою лабораторією

інноваційних технологій управління,

м. Київ

Анотація

У статті розглядаються та аналізуються сучасні підходи щодо особливостей вивчення проблематики поетичних творів Михайла Драй-Хмари, звертається увага на сучасний наліз спроби розв'язання митцем проблем розвитку духовної культури в українському суспільстві 30-х років ХХ століття а також з'ясування причини трагедії втілення авторських ідей та задумів. Розглядаються теоретичні аспекти, пов'язані з особливостями художності та проблемами співвідношення між семантикою поетичного тексту Михайла Драй-Хмари й позатекстовою реальністю.

Проаналізовано елегійний і трагічний модуси художності творів українського поета. З'ясовано, що у його поезії елегійна модальність превалює над трагічною. простежено світоглядні домінанти і тематично-смислові парадигми лірики М.Драй-Хмари. Серед них виділено найбільш виразні константи авторського стилю.

Дослідження й аналіз поетичних домінант і тематично-смислових парадигм у поезії М.Драй-Хмари довело, що вони виконують власне стилетвірну функцію: дозволяють поетові втілювати глибинний філософський сенс і розставляти чіткі ідеологічні акценти, передають оцінкові й експресивні відношення, виступаючи маркером емоційного стану суб'єкта; стають базою для оформлення стійких асоціацій, символічних інновацій, формують онтологічно важливі опозиції; виявляють приналежність твору до того чи іншого напряму, течії.

У висновках підсумовуються й узагальнюються результати дослідження поетичної спадщини М. Драй-Хмари в контексті літературного процесу й культурного життя 20-х років ХХ століття.

Лірика М. Драй-Хмари з її універсальною семантикою і національним типом мислення, масштабними філософськими проблемами та жанрово-строфічними характеристиками віршування значно розширила інтелектуальні й естетичні можливості української літератури першої половини ХХ століття, зумовила відповідні зміни в естетичній свідомості письменників другої половини ХХ століття.

Ключові слова: проблематика, поетика, духовність, трагізм, розвиток, сучасні підходи, авторський задум.

Abstract

Study of the problems of poetic works Mikhaila Dry Khmara in a modern perspective

Cheripko Serhii Ivanovych Head of the Educational and Scientific Laboratory of Innovative Management Technologies, National Aviation University Educational and Scientific Institute of Continuing Education, Kyiv,

The article examines and analyzes modern approaches to the peculiarities of studying the problematics of Mykhailo Dry-Khmara's poetic works, draws attention to the modern analysis of the artist's attempts to solve the problems of the development of spiritual culture in Ukrainian society in the 1930s of the 20th century, as well as to the clarification of the cause of the tragedy of the embodiment of the author's ideas and thoughts. The theoretical aspects related to the peculiarities of artistry and problems of the relationship between the semantics of the poetic text of Mykhailo Dry-Khmara and extratextual reality are considered. The elegiac and tragic artistic modes of the works of the Ukrainian poet are analyzed. It was found that in his poetry the elegiac modality prevails over the tragic one. worldview dominants and thematic and semantic paradigms of M. Dry-Khmara's lyrics are traced. Among them, the most expressive constants of the author's style are highlighted. The study and analysis of poetic dominants and thematic and semantic paradigms in the poetry of M. Dray-Khmara proved that they perform a proper stylistic function: they allow the poet to embody a deep philosophical meaning and place clear ideological accents, convey evaluative and expressive relations, acting as a marker of the emotional state of the subject object; become the basis for the design of stable associations, symbolic innovations, form ontologically important oppositions; reveal the work's belonging to one or another direction, trend. The conclusions summarize and generalize the results of the research of the poetic heritage of M. Dry-Khmara in the context of the literary process and cultural life of the 20s of the 20th century. The lyrics of M. Dry-Khmara with its universal semantics and national type of thinking, large-scale philosophical problems and genre-strophic characteristics of poetry significantly expanded the intellectual and aesthetic possibilities of Ukrainian literature of the first half of the 20th century, caused corresponding changes in the aesthetic consciousness of writers of the second half of the 20th century.

Keywords: problematics, poetics, spirituality, tragedy, development, modern approaches, author's idea.

Вступ

Постановка проблеми. В існуючих на сьогодні ґрунтовних дослідженнях дискурсу українського поетичного модерну початку ХХ ст. детального й глибинного аналізу творчого внеску в розвиток національної літератури такого поета, як Михайло Драй-Хмара, немає. Визначальним критерієм понадчасовості його поезії є художність, що дає найчіткіше уявлення про специфіку словеснообразної творчості. Із нею безпосередньо пов'язані явища самобутності, авторської оригінальності, творчої свободи, відчуття естетичного смаку митця, які виявляють себе в його художньому метатексті. Михайло Драй-Хмара, будучи прихильником строгих класичних форм у ритміці і строфіці, як і кожен митець, шукає власний стиль, власний образний світ і можливості його вираження.

На сучасному етапі розвитку української літератури, особливо, коли реалії воєнного стану у державі наштовхують сприймати творчість багатьох українських митців по-іншому, практика висуває нові вимоги до аналізу та сприйняття поетичних творів, написаних у часи саме трагічних періодів історії українського суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. До аналізу творчості письменника свого часу зверталися С. Крижанівський, В. Іванисенко, І. Дзюба, М. Жулинський, О. Ашер, Є. Сохацька, В. Моренець [3], Ю. Лавріненко [6], С Павличко [8], О Піскун [9], Ю. Шерех [10] та інші літературознавці. Проте ми й досі не маємо всебічного ґрунтовного наукового дослідження про життя, наукову й творчу діяльність цього геніального майстра. Недостатньо висвітлена його постать як перекладача, дослідника слов'янознавства. Хоча на славістичних зацікавленнях ученого частково акцентувалася увага у передмові відомого українського літературознавця Г. Костюка до книги “Михайло Драй-Хмара. З літературно-наукової спадщини” [1].

Найповніші досі уявлення про М. Драй-Хмару як фахівця- славіста, з'ясування його внеску в українське новітнє слов'янознавство здійснив у своїх працях (“Славістична спадщина Михайла Драй-Хмари” та “Перший український підручник зі слов'янознавства Михайла Драй- Хмари”) відомий львівський дослідник-славіст В. Чорній [2]. Відтак, ми можемо констатувати, що сьогодні ім'я, донедавна забороненого поета й науковця, хоч і поволі, та повертається українському читачу.

Актуальність дослідження його художньої й наукової творчості диктує вимогу подальших інтерпретацій багатогранної спадщини ученого, що сприятиме збереженню світлої пам'яті про М. Драй-Хмару та належній оцінці його доробку.

Мета статті. Розглянути проблематику поетичних творів Михайла Драй-Хмари у сучасному ракурсі.

Виклад основного матеріалу

Михайло Опанасович Драй-Хмара народився 10 жовтня 1889 року у козацькій родині в селі Малі Канівці на Золотонощині (нині -- Чорнобаївський район Черкаської області). Рано залишився без матері. Початкову освіту здобув у Золотоноші, потім -- чотири класи Черкаської гімназії. Блискучі знання дали змогу перемогти у конкурсному іспиті до престижної Колегії (коледжу) Павла Галагана у Києві, де він навчався разом з П. Филиповичем. Під час навчання (1908-1910 рр.) виявив схильність до філологічних наук, опанував французьку, німецьку, латинську й грецьку мови. лірика література поетичний український

У 1910-15рр. навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету. 1912 року за відрядженням Київського відділу Слов'янського Товариства їде за кордон, де збирає матеріали про хорватського письменника А. Качіча-Міошича. Михайло Драй-Хмара працює у бібліотеках та архівах Львова, Будапешта, Загреба, Бєлграда, Бухареста. За цінну наукову роботу отримав золоту медаль Товариства. У Києві відвідував семінар професора В. Перетца. Закінчивши університет, почав готуватися до професури, однак закінчувати цю підготовку доводиться в Петербурзі, адже у зв'язку з першою світовою війною університет евакуйовано до Саратова [3].

Після заснування урядом УНР університету в Кам'янці-Подільському, молодий учений, прагнучи активно включитися в процес відродження й становлення молодої держави, повертається на батьківщину і стає професором славістики нового університету. Одночасно керує лінгвістичною секцією кафедри історії та економіки Поділля (19181923 рр.), редагує "Записки Кам'янець-Подільського університету".

1923 року Драй-Хмара повернувся до Києва, де працював професором мови і літератури в Медичному інституті. В цей час активно співпрацює з рядом науково-дослідних та культурно-освітніх організацій [5].

Блискуче знання західно-європейської літератури мало вплив на формування Драй-Хмари як поета. Він належить до групи "неокласиків". Робить вагомий внесок у підготовку антології французької поезії.

Перший оригінальний поетичний твір Драй-Хмари з'явився у 1920 році в Кам'янці-Подільському (журнал "Нова думка"). Перша книга віршів -- збірка поезій "Проростень" (Київ, "Слово", 1926) -- вийшов порівняно пізно. Зате в ній перед читачами постає вже зрілий поет зі сформованим світоглядом, складним естетичним та глибоким філософським змістом. Світ поезії Драй-Хмари складний, що частково зумовлено впливом французького символізму (передусім -- Верлена). Складна символіка -- характерна риса поезій М. Драй-Хмари. Найчастіше вживані символічні образи -- вітер, у якому свобода, прогресивний поступ та імпульс творення діалектично поєднуються з незатишністю, незбагненністю, передчуттям раптових фатальних змін...

Для образно-символічного світу Драй-Хмари характерна природна стихійність, можливо, навіть, певна "недисциплінованість", що промовляє про химерність соціального буття. "Поезія Драй-Хмари належить до найбагатших своєю мовою, з її запашними архаїзмами і сміливими життєздатними новотворами. В цілому Драй-Хмара репрезентує типовий для людей 1920-х років волюнтаристичний гуманізм культури і високої етики, що вміє битися за своє" [3].

В час тотального винищення інтелектуального генофонду українського народу М. Драй-Хмара також не зміг оминути гільйотини більшовицького безумства. Плідна праця на терені науки і літературної творчості раптово обривається після опублікування його славнозвісного сонету "Лебеді", в якому цензори в символічному образі лебедів -- "грона п'ятірного нездоланих співців", які відважно боролися проти сірого обледеніння маленького чистого озерця, -- "впізнали" групу неокласиків.

У 1933 р. вченого і поета позбавляють можливості нормально жити й працювати. Після тримісячного ув'язнення його випускають (слідчим так і не вдалося "переконати" Драй-Хмару, що він належить до контрреволюційної націоналістичної організації), але звільняють з інституту мовознавства при ВУАН, забороняють читати лекції в ряді інших інститутів, виключають із Спілки наукових працівників, забороняють друкуватися і навіть вилучають його книги з бібліотек. Проте інтелектуальне знищення людини -- лише початок репресій. Фізичне і психічне знищення почалося 5 вересня 1935 року, коли Драй-Хмару кинули до Лук'янівської в'язниці як терориста [2].

30 жовтня 1935 року його справу об'єднують зі справою П. Филиповича, друга з юнацьких літ, під N 99. Але згодом і цю справу приєднують до справи N 1377, по якій проходили всі неокласики на чолі з М. Зеровим. Проте вчений не здається, і саме тому через відсутність доказів його передають до Москви, де 28 березня 1936 року Особлива нарада ухвалює ув'язнити поета на 5 років в північно-східних концтаборах. Не знав Драй-Хмара й того, що його унікальний переклад "Божественної комедії" Данте також конфіскований. Так і не вийшла друга книга його поезій "Сонячні марші", яку він готував у 1933-35 рр. На засланні Драй-Хмара працював або в шахті, або промиваючи золотий пісок у крижаній воді. Про тортури, які він пережив, можна судити за листами "Працюю на Бурарі, дерев'янім кориті, що міститься високо, де промивають метал, працюю вночі, -- з 9 години вечора до 7 години ранку..." Останні листи та телеграми свідчать, що Микола Опанасович втратив надію повернутися додому, що він уже був практично знищений сталінською машиною: "Я не можу тобі писати. Якщо я не спочину, я падаю на роботі, і тоді мене підвішують. Ноги опухли." Можливо, М.Драй-Хмара й спромігся б витримати надлюдську напругу, але більшовицька влада завдала нового удару по політичних в'язнях: під час "десяткування" (розбиття на десятки) кожного десятого в'язня вбивали... Це тривало з 1937 по 1938 рік. За цей час було вбито більше одного мільйона людей [3].

З 17 квітня до 30 травня 1938 року поет перебував в таборі Ортукан, де, за даними очевидців, було зібрано в'язнів, призначених для знищення. Спецпостановою УНКВС по Дальбуду (Колима) від 27 травня 1938 року йому додають ще 10 років за участь в антирадянській організації і антирадянську пропаганду. Помер М. Драй-Хмара 19 січня 1939 року "від ослаблення серцевої діяльності", як вказано в документах. За іншою версією, у квітні 1939 року письменник добровільно зглосився стати на місце смертника під час чергового "вибіркового" розстрілу кожного п'ятого, рятуючи тим самим життя молодої людини.

Життя Михайла Драй-Хмари (1889-1939) - талановитого українського поетанеокласика, перекладача, літературознавця, вченого-славіста обірвалося на п'ятдесятому році. Знищене комуністичним режимом, його ім'я, тривалий час замовчувалося. Лише в період хрущовської “відлиги” воно було частково повернене в українську культуру. У 1969 р. читачі отримали книжку вибраних віршів та перекладів поета. Однак повною мірою очистити його від нашарувань необ'єктивних кліше радянської доби стало можливим лише після проголошення незалежної Української держави. Тривала заборона, а потім і байдужість до трагічної долі М. Драй-Хмари призвели до того, що про нього і сьогодні пишуть головним чином як про поета, перекладача і знавця історії української літератури, малодослідженою залишається його вагома й цікава славістична спадщина [4].

До 24 лютого 2022 року будь-які поетичні твори, у яких ліричні герої боролися із проблемами агресії у будь-якому її вияві, сприймалися багатьма читачами як загальна трагедія, що мала місце в історії нашого народу (наслідки роздроблення Київської Русі, боротьба проти монголо- татарської орди та польської шляхти, визвольні та громадянські війни, непокора фашизму та більшовицькому терору, революції за суверенітет та демократію тощо), у сучасному житті та у рамках сучасного літературного процесу сприймається як трагедія особиста. Адже абсолютна більшість із нас, пам'ятаючи трагізм, відображений українськими поетами, бачить сучасне життя, у якому одним із його трагічних, нажаль, компонентів є невиправдане російське вторгнення з метою знищення нас як нації. Але такому знищенню ми, як нація, завжди протистояли, боролися проти нього, всіляко доводячи власну ідентичність та неможливість знищення.

Тож нині постає проблема по-новому сприймати трагічні поетичні сторінки, бо коли правильно сприймаємо, то, як наслідок, - правильно розуміємо і обираємо правильний шлях боротьби. Це, як на нашу думку, є метою даної статті.

Повне і всебічне осмислення феномену ХХ ст. у долі українського народу завжди відбудеться при розкритті її художнього сприймання і виразу в творчості митців трагічної пори. Процес дослідження змісту мистецьких творів доби розстріляного відродження окреслюється все повніше. Значно менше уваги приділяється тому, щоб осмислити тодішні події через художнє відтворення їх митцем як людиною, котра потрапила в обставини моторошного антилюдського часу, на те, щоб розказати через призму сучасності, як протистоїть високе, людське - нелюдському.

Творчість М. Драй-Хмари подає в цьому контексті надзвичайно виразні приклади, оригінальні у своєму мистецькому виразі. Юрій Шерех, аналізуючи художній вираз доби, говорить про те, що найповніший синтез її він бачить у «Вертепі» Аркадія Любченка. Критикові бачиться художній образ тієї пореволюційної доби в кольорах «нестримних палахтінь». Щоправда, в оцінці українського ренесансу він виходить із означення його як наслідку подій 1917 року і так званого процесу українізації, котра нібито відбувалася при підтримці тоталітарної влади.

Короткий період семи літ після жовтневого перевороту Юрій Шерех називає ерою розвитку української духовності. Він зазначає, що “...в ті проміжні роки ніби всі сили нації зосередилися на її духовому житті, сублімувалися в її культуру, в творення культурних цінностей” [10; с. 459].

Тож маємо дійти висновку, що зосередження і подальше єднання нації навкруги певної проблеми і є одним із ракурсів розуміння поетичних творів патріотичного спрямування.

У найрізноманітніших ситуаціях та страшних реаліях того та нашого часу ми повинні прагнути осягнути безмір світу, його духовні параметри, велич світової культури. У ліричних героях поезій М. Драй-Хмари ми спостерігаємо безперервне прагнення - сходження до вершин людського духу, де визначається його правдива вартість. Не випадково під час останнього побачення з дружиною, як пише Віктор Петров, він сказав: «Я пройшов через усе, але не сказав нічого ні на себе, ні на інших» [8; с. 65]. Те, що вмістило в собі коротке, але таке свинцево важке слово «усе», становить у творчості М. Драй-Хмари особливу, мало досліджену сторінку. Вірші, в яких передане відчуття доби або де вона постає у страшних видіннях сну, в образах, що передають її жахливу сутність, займають у загальному поетичному масиві його творчості порівняно небагато місця, але за силою художньої правди, точністю означення вони сублімують усю антилюдську сутність доби і є її художнім свідченням-звинуваченням, документом потужної сили, виразності і глибини.

Тож говорячи про сучасний ракурс вивчення поетичних творів, маємо вкотре підкреслити те, що уміння боротися із труднощами - одна із основних рис української нації, і саме таке уміння гартує стійкість.

Характеризуючи трагічну добу 30-х років ХХ століття, науковець Віктор Петров у книзі «Діячі української культури - жертви більшовицького терору» зазначав: «Але ніде і ні в чому знищувальні тенденції більшовизму не виявилися так гостро, з такою, сказати, невідхильною остаточністю, як в ставленні до української інтелігенції» [9; с. 31]. Масові розстріли були ознакою часу. Кожна політична подія обов'язково супроводжували масштабні арешти та розправи. Багатьох представників українського народу нищили систематично і послідовно, «з точністю вдосконаленого механізму гігантська кремлівська м'ясорубка перемелювала в криваве місиво тисячі, десятки, сотні тисяч людей, що втілювали в собі дух, розум і сумління українського народу» [9; с. 31].

Отже, на нашу думку, маємо завжди, а особливо зараз, проводити паралелі як трагічних обставин, так мужності і стійкості.

Страшну візію цього періоду, художньо сублімований образ доби подає Драй-Хмара у вірші «Кошмар» [7], точним виразним словом означає її сутність. У цьому творі використано образ сну, ніби навіяного авторові безсонної ночі миготливими плямами на сусідньому мурі («строкатий мур тремтить, як махаон...» і «тінь на ньому в'ється, як змія») [6], глухими звуками нічного міста, задушливо-важкими пахощами жасмину.

У літературі мало є творів, де так лаконічно, з такою силою художньої виразності показане змагання людини за життя, де б такими жахливими, але точними дефініціями і в такій досконалій алегорії передавалася картина жорстокої підкомуністичної доби. Ось уже людина перемагає почвару, здавалося, може передихнути, та раптом напівпрозора мла розкриває неосяжну страшну глибину. Упавши «на труп скривавленого душмана» [6], приречена людина, охоплена жахом, летить разом із ним у безодню, геєну, «де небуття, де темний хаос спить» [6].

У парадигмі пекельної сутності доби М. Драй-Хмара малює реальний і знайомий йому світ, який утратив якості людського, перетворився в щось моторошно-ірреальне, страшне і незрозуміле, перестав бути світом живих - став страшнішим від пекла. У ньому гинуть праведні, а грішні поки що розкошують на бенкеті сатани, та вони приречені, бо сила правди незнищена і вічна, вона постане з руїни і оновить світ. Жаль тільки, що гинучі потвори його затруять, затоплять смородом бездуховності, і довго ще доведеться воскреслим праведним шукати свій Арарат та виглядати голубку з пальмовим віттям.

Як бачимо, М. Драй-Хмара ніби поглянув у наші дні, побачивши так само і трагедію, і незнищеність українського народу.

Якщо взяти до уваги, що і візія Арарату знайшла своє відображення в одному з віршів Драй-Хмари («Під блакиттю весняною» [6]), де ліричний герой, як Ной біблійний, виглядає голубки, то збагнемо остаточно картину справжньої авторської рецепції тодішнього світу як суспільного замкненого простору в його художньо-образній моделі. З її найхарактерніших ознак виокремимо дві. По-перше, ліричний герой добровільно обирає свій шлях; раз упізнавши Україну, відчув у собі її брата і сина і «положив святий зарік - не розлучатися навік»; по-друге, в ньому поєднані здатність ніжно любити життя, впиватися його красою і незламна мужність людини, гідної цього високого звання.

А незламність українського народу - це ще один ракурс осягнення вже написаних поетичних творів і тих, що будуть написані сучасністю.

Контраст між крижаним світом і гордою мужністю ніжного лебедя-митця найдосконаліше малює читачеві високомистецький сонет Драй-Хмари «Лебеді», в якому автор вивів себе і своїх побратимів по духу - неокласиків, поставив на їх захист від суспільства крижаної ночі прекрасне і сильне слово. Давно приборкані, лебеді не скоряються зимі. Вони ламають ніжними крилами скло крижаних ланів озера. Крізь бурю й сніг гримить їх переможний спів, що розбиває «лід одчаю і зневіри» [6].

Українській людині не властиво затуляти себе від сприймання чужого болю. Мистецтво ж здатне завдавати душі благородного болю, викликати синтонію, оживити і наблизити на відстать людського серця чужі страждання, давно відчуті і пережиті. У поезії Драй-Хмари можна все прочитати, якщо аналізувати її уважно, від тексту, а не приписових означень. Тільки так можна не тільки пізнати, але й відчути страшну правду нашої історії через сучасне сприяняття.

Формування творчої манери М. Драй-Хмари простежено через національні джерела, зосереджувані у “філософії серця”, - основному напрямові української філософії ХУШ століття. Окреслено риси світобачення митця, природа яких базується на всебічному переосмисленні усталеного тематичного кола і світоглядних домінант, властивих творчості Г. Сковороди. Для київських “неокласиків” і передусім М. Драй-Хмари доробок українського поета й філософа епохи бароко визнано культурологічним підґрунтям. Цю лінію тяглості лірики “неокласиків” від концепції Г. Сковороди зазначають більшість дослідників української “неокласики” (З. Геник-Березовська, В. Державин, М. Ласло-Куцюк, М. Неврлий, М. Орест, В. Сарапин, Е. Соловей, О. Томчук). З цього слід зробити висновок про спорідненість драй-хмарівської модерної поезії і барокового світовідчуття, що зумовили своєрідні модифікації його творчої манери, помітно вирізнили художню спадщину поета на загальному “неокласичному” тлі.

Водночас у реферованій праці окреслено характерні ознаки стильових тенденцій модернізму (символізму, акмеїзму, експресіонізму та сюрреалізму), наявні у творчості “неокласика”, засвідчені сугестивністю й ірраціоналізмом, ясністю та предметністю, трагічним світовідчуттям і сновидністю. Вирізнено характерну рису естетичної системи М. Драй-Хмари - “непрочитанність”, близьку до художньої специфіки поезії П. Филиповича, М. Рильського, почасти Юрія Клена. Власне, українська “неокласика” завжди була внутрішньо відкритою як для романтичних, так і модерністських художніх форм.

Окремої уваги вимагають оригінальні думки М. Драй-Хмари стосовно міжслов'янських взаємин. Закликаючи до їх вивчення, вчений застерігав від надмірного перебільшення ролі слов'янської єдності, оскільки, на думку вченого, “слов'янські народи не мають ні спільної культурної спадщини, ні антропологічної тотожності, ні однакових етнографічних рис” [2]. Тому, досліджуючи міжслов'янські зв'язки, “треба пам'ятати, що неслов'янські впливи часом сильніші за слов'янські.

Наприклад, романо-германські впливи на слов'янські літератури більшу мають вагу, ніж впливи слов'янські” [3]. Тому М. Драй-Хмара робить висновок, що найголовніше в галузі слов'янських взаємин, з'ясувати, який внутрішній зміст має запозичення, і як саме обробляє система запозичений матеріал. Без цього “наука про впливи - звичайнісінька каталогізація запозичень, купа мертвого матеріалу” [4]. Безумовно, що цими думками М. Драй-Хмара закладав основоположні теоретико-методологічні засади вивчення міжслов'янських взаємин у майбутньому.

Вчений окреслив основні завдання, які, на його думку, необхідно було виконати найближчим часом. Багато з них не втратили актуальності до сьогодні. Зокрема, М. Драй-Хмара наголошував, що необхідно створити в Академії наук комісію для вивчення культурного та соціально-економічного життя слов'янських народів, де б вивчали мови, літератури, етнографію та історію західних слов'ян не тільки з генетичного, а й функціонального погляду; зорганізувати систематичне видання слов'янської перекладної белетристики; налагодити тісний зв'язок української науки та літератури з наукою та літературою західних слов'ян, відряджаючи науковців до слов'янських країн [5].

Ідея наукового та культурного обміну з метою вивчення зарубіжного слов'янства, запропонована М. Драй-Хмарою, була нереалістичною. За тодішніх обставин, що знаменувалися масовими політичними репресіями, будь-яке зацікавлення, а тим більше поїздка до якої-небудь зарубіжної країни викликали підозру відповідних органів влади, яка, зрештою, жорстоко розправилася з ініціатором розширення міжслов'янських взаємин, а очолюваний ним слов'янський відділ було закрито. Трагічно загинувши в розквіті творчих сил, М. Драй-Хмара залишив помітний слід в українській славістиці, а його невелика за обсягом стаття “Проблеми сучасної славістики” стала першою в українській науці публікацією, що стосувалася слов'янознавства в цілому. Вона свідчила про незадовільний стан цієї ділянки знань в СРСР, у тому числі й в Україні [3].

Якби доля була інакшою, чи період, у котрий жив і творив М. Драй-Хмара, очевидно, він ще багато зробив би і на ниві науки, і в царині поезії. Але не забарилося те, що він відчував уже давно: “...я бачу, що моя прийшла черга”. За Косинкою, водночас із Зеровим і Филиповичем. “І клаптик неба, розп'ятий на ґратах, / І нездріманне око у вовчку./ Ні, ні, на вороних уже не грати: / Я в кам'янім, у кам'янім мішку!” - цей приголомшливої сили вірш залишився чи не єдиним одзвуком його страждань тих часів [1].

Отже, в українській літературі 20-х років ХХ століття складалася традиція “нової”, високої класики, що була запрограмована через універсальний художній стиль, базований на ідейно-естетичних засадах класичної літератури, поєднати з ідейно-художньою системою модерної літератури. Для цього поет послідовно розвивав художні принципи “неокласики”, означені у серії статей М. Зерова “Ad fontes!”, творчо трансформував їх відповідно до власних поетичних уявлень, виробляючи таким чином власну стильову манеру.

Висновки

Отже, поезія М. Драй-Хмари, яскраво відображаючи свою епоху в її позитивних і негативних ознаках, одночасно своїм вітаїзмом еволюціонує над часом у позапростір, проектована, як справжнє мистецтво, у вічність. Це дозволяє трактувати поетичний стиль М. Драй-Хмари як своєрідне й неповторне явище, яке складає оригінальну сторінку в історію української літератури, дозволяє їй вести на рівних діалог із сучасністю та світовою культурою загалом.

Одночасно в процесі аналізу поезії М. Драй-Хмари формується стійке враження обірваності на злеті розквіту таланту, проглядається багатство її нездійсненого розквіту, а дозволяє усе це зрозуміти саме контекстуальний аналіз творчості: філософський, літературний, історичний та біографічно-побутовий.

Безумовно, що передчасна смерть цього здібного поета і науковця не дала йому змоги повністю розкрити свій творчий потенціал, багато залишилось не написаним. Літературознавці надзвичайно високо оцінюють його поетичний талант, внесок в українську літературу.

Література

1. Драй-Хмара М. Поезії. Черкаси : Брама, 2004. 108 с.

2. Тюпа В. И. Художественный дискурс (Введение в теорию литературы). Тверь : Твер. гос. ун-т, 2002. 80 с.

3. Моренець В. Національні шляхи поетичного модерну першої половини ХХ ст.: Україна і Польща. К. : Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2001. 327 с.

4. Теория литературы: учеб. пособие для студ. филол. фак. высш. учеб. заведений: в 2 т./ под ред. Н.Д. Тамарченко. Т. 2. : Бройтман С.Н. Истор. поэтика. 3-е изд., стер. М. : Издат. центр “Академия”, 2008. 368 с.

5. Стильові тенденції української літератури ХХ століття: Зб. К. : ПЦ “Фоліант”, 2004. 284 с.

6. Лавріненко Ю. Розстріляне Відродження. Антологія 1917 - 1933. Поезія - проза - драма - есей. К. : ВЦ “Просвіта”, 2005. 798 с.

7. Історія української літератури ХХ ст.: У 2-х кн.. - Кн 1.Ч.1 : 1910--1930-і роки: Навч. Посібник. К.: Либідь, 1993. - 784 с.

8. Павличко С.Д. Методологічна ситуація в сучасному українському літературознавстві. Теорія літератури. К.: Вид. С. Павличко Основи, 2002. - С. 483-489.

9. Піскун О. Українське письменство початку ХХ століття: роздвоєння душі і соціальний перелом. Українське літературно-мистецьке відродження ХХ-х років ХХ столітт: питання стил., проблематики, поетики, мови. Зб. Праць

Всеукраїнської наукової конференції 11-12 травня 2005 року. Черкаси: Брама- Україна, 2005. - 288 с.

10. Шерех Юрій. Літ Ікара (Памфлети Миколи Хвильового). Пороги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології. Три томи. - Харків: Фоліо, 1998.- Т.2.- С. 136-184.

References

1. Drai-Khmara, M. (2004). Poezii. [Poetry]. Cherkasy: Brama [In Ukrainian].

2. Tyupa, V. (2002). Literaturnyi diskurs (Vvedenije v teoriju literatury) [Literary Discourse (Introduction into Theory of Literature)]. Tver: Tverskoj universitet. [In Russian].

3. Morenets, V. (2001). Natsional'ni shliakhy poetychnoho modernu pershoji polovyny XX stolittia [National pathways of the poetical modern of the first half of the XX century]. Kyiv: Osnovy. [In Ukrainian].

4. Tamarchenko, N. (Ed.). (2008). Teorija literatury [Theory of Literature]. (Vol. 2). Moscow. [In Russian].

5. Donchyk, V. (Ed.). (2004). Styliovi tendetsii ukrajins'koji literatury XX stolittia. [Stylistic tendencies in ukrainian literature of the XX century]. Kyiv: Foliant. [In Ukrainian].

6. Lavrinenko, Yu. (2005). Rozstriliane Vidrodzhennia. Antolohiia 1917 - 1933. Poeziia - proza - drama - esei [The Shot Rennaisance. Antology 1917-1933. Poetry- prose-drama-essay]. Kyiv: Prosvita [In Ukrainian].

7. (1993). Istoriia ukrainskoi literatury ХХ st [History of Ukrainian literature of the 20th century] : U 2-kh kn. Kn 1.Ch.1 : 1910--1930 roky: Navch. Posibnyk. Kyiv: Lybid,784

8. Pavlychko S.D. (2002). Metodolohichna sytuatsiia v suchasnomu ukrainskomu literaturoznavstvi [The methodological situation in modern Ukrainian literary studies]. Teoriia literatury - Theory of literature. Kyiv: Vyd. S. Pavlychko Osnovy, 483-489.

9. Piskun O. (2005). Ukrainske pysmenstvo pochatku ХХ stolittia: rozdvoiennia dushi i sotsialnyi perelom [Ukrainian literature of the beginning of the 20th century: the splitting of the soul and social upheaval]. Ukrainske literaturno-mystetske vidrodzhennia ХХ-rokiv ХХ-stolitt: pytannia styl., problematyky, poetyky, movy - Ukrainian literary and artistic revival of the 20th years of the 20th century: issues of style, problems, poetics, language. Zb. Prats Vseukrainskoi naukovoi konferentsii 11-12 travnia 2005 roku. Cherkasy: Brama-Ukraina. 288.

10. Sherekh Yurii. (1998). Lit Ikara (Pamflety Mykoly Khvylovoho). Porohy i zaporizhzhia [The Flight of Icarus (Pamphlets of Mykola Khvylovy)]. Literatura. Mystetstvo. Ideolohii - Thresholds and Zaporozhye. Literature. Art. Ideologies. Try tomy. Kharkiv: Folio, T.2.136-184.

Размещено на Allbest.ru