Особливості рамкового тексту роману Стендаля "Червоне та чорне"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра германської та слов'янської філології

Алла Рубан, кандидат філологічних наук, доцент

Борис Маторін, старший викладач

Автори статті аналізують роман Стендаля «Червоне та чорне» з позицій інтертекстуальності. Основну увагу зосереджено на паратекстуальності твору, тобто на співвідношенні тексту із заголовками, епіграфами, передмовою та післямовою - його рамкою. У романі Стендаля наявні всі елементи рамки: заголовний комплекс, рамковий текст, поділ на частини, розділи.

Текст структурно поділений на дві частини та розділи (2 та 75 відповідно). Елементом рамки є зміст наприкінці тексту (як в оригінальному, так і в різних перекладах). Автори статті зазначають, зміст використовується Стендалем із традиційною метою. Елементами рамкового тексту в романі є «передмова» - «До читача» (пояснення щодо часу виходу і написання твору) та «післямова» - розділ L, примітки автора, що стосуються художнього вимислу. Саме «післямова» пов'язана з жанровим підзаголовком роману та основним епіграфом, вони утворюють додаткову рамку тексту.

Особливу увагу автори приділяють заголовкам - основному та до кожного розділу (назви мають 71 розділ із 75). Назви розділів у романі Стендаля «Червоне та чорне» різноманітні за змістовно-фактичною інформацією: вказують на героїв твору, передають хронотопну інформацію, називають тему, концентрують основну ідею твору, представляють сюжет твору або називають одну кульмінаційну подію, виражають авторську оцінку твору та його персонажів тощо. Аналізуючи назви, зазначено, що письменник використовує різні художні засоби для номінації розділів твору, що активізує читацьке сприйняття, створюючи певну перепону для розуміння, та викликає зацікавлення: назви-символи, заголовки-метафори, заголовки-епітети. У таких назвах значення переосмислюється, розширюється. Також використовується затекстова інформація, коли основою назви стає не тільки зміст твору, а його асоціативний зв'язок з іншими естетичними об'єктами.

У загальних рисах автори аналізують епіграфи до обох частин роману, 71 розділу та зазначають особливості використання письменником «своїх» та «чужих» цитат у написах перед текстом, їхнє мовне оформлення та функції.

Ключові слова: паратекстуальність, Стендаль, роман, заголовочний комплекс, заголовок, епіграф, передмова, післямова

Alla Ruban, Candidate of Philological Sciences (PhD), Associate Professor of the Department of Germanic and Slavonic Linguistics, Donbas State Teachers' Training University

Borys Matorin, Senior Lecturer of the Department of Germanic and Slavonic Linguistics, Donbas State Teachers' Training University

Special Features of the Framework Text in the Novel “The Red and the Black” by Stendhal

The authors of the article analyze Stendhal's novel “The Red and the Black” from the standpoint of intertextuality. The main attention is focused on the paratextuality of the work, that is, on the relationship of the text with the titles, epigraphs, preface and afterword - its frame. The novel has all the elements of a framework: a title complex, a framework text, a division into chapters, parts.

The text is structurally divided into two parts and chapters (2 and 75 respectively). The element of the framework is the content at the end of the text (both in the original and in various translations). The authors of the article note that the content is used by Stendhal with a traditional purpose. The elements of the framework text in the novel are "Preface" - "To the reader" (explanation about the time of publication and writing of the work) and "Afterword" - section L, the author's notes related to artistic fiction. It is the "Afterword" that is connected with the genre subtitle of the novel and the main Epigraph, they form the additional frame of the text.

The authors pay special attention to the headings - to the main one and to each chapter (71 of 75 chapters are titled). The names of the chapters in Stendhal's novel "The Red and the Black" are diverse in terms of substantive and factual information: they indicate the characters of the work, convey chronotopic information, name the theme, concentrate the main idea of the work, present the plot of the work or name one culm inating event, express the author's assessment of the work and its characters, etc. The headingss analyzed, the writer is noted to use various artistic means to nominate the chapters of the novel, which activates the reader's perception, creating a certain obstacle for understanding, and arouses interest: titles-symbols, titles-metaphors, titles-epithets. In such headings, the meaning is reinterpreted, expanded. Besides, extratextual information is used, when the essence of the heading is not only the content of the novel, but its associative connection with other aesthetic objects.

In general terms, the authors analyze the epigraphs to both parts of the novel, 71 chapters, and explain the writer's use of "own" and "other people's" quotations in the inscriptions before the text, their linguistic design and functions.

Key words: paratextuality, Stendhal, novel, title complex, heading, epigraph, preface, afterword

Вступ

У сучасному літературознавстві терміном «інтертекстуальність» позначається «загальна сукупність міжтекстових зв'язків, до складу яких входять не тільки несвідома, автоматична чи самодостатня ігрова цитація, але й спрямовані, осмислені, оцінені відсилки до попередніх текстів і літературних фактів» (пер. наш - А. Р., Б. М.) [11, с. 261]. Тому зміст будь-якого тексту складається із взаємодії і боротьби різних значеннєвих утворюючих сил. Кожен новий текст володіє відносною завершеністю і водночас «являє собою частку потоку людського досвіду, що безупинно рухається» (пер. наш - А. Р., Б. М.) [5, с. 275]. Знову створюваний текст, у свою чергу, виявляється інтертекстом у вузькому розумінні цього терміна. Ступінь інтертекстуальності твору (особливо у випадку свідомого діалогу з «підтекстом») залежить від багатьох чинників, серед яких - і його приналежність чи тяжіння до тієї чи іншої естетичної системи.

Термін «інтертекстуальність», як правило, використовують при аналізі літератури модернізму та постмодернізму, але й у реалістичних творах також наявні інтертекстуальні зв'язки. Вони можуть проявлятися через типологію текстових взаємодій, запропоновану Ж. Женеттом у праці «Палімсести: Література другого ступеня» (1982): інтертекстуальність, паратекстуальність, метатекстуальність, гіпертекстуальність і гіпертекст, архітекстуальність тощо.

Роман Стендаля «Червоне та чорне» не розглядався критиками саме з позицій інтертекстуальності, хоча «чужих» текстів у творі дуже багато. Насамперед нас цікавить паратекстуальність роману - «відношення тексту до свого заголовка, епіграфа, передмови, вставної новели, післямови та інших біля текстових елементів, які коментують сам текст» [цит. за 3, с. 250], тобто його заголовний комплекс.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченню паратекстуальності одним із першим приділив увагу Жерар Женетт у праці «Паратексти: пороги інтерпретації» (1987).

Надалі паратекстуальність була розглянута значною частиною літературознавців: Т. Шмельовою, С. Зенкіним, О. Мізінкіною та ін. У сучасній науці накопичений значний досвід вивчення заголовків, переважно з позицій літературознавства і лінгвістики тексту (І. Р. Гальперін, О. В. Джанджакова, С. Д. Кржижановський, Л. П. Юлдашева та ін.); розглядаються типологічні класифікації, роль у тексті, інші особливості епіграфів у ліричних та епічних творах різних епох (І. В. Арнольд, Т. А. Єщенко, М. П. Крупа та ін.).

При аналізі роману Стендаля «Червоне та чорне» в різні часи приділяли увагу тільки символічності загальної назви твору та змістовій складовій підзаголовку. Інші елементи пара тексту не були предметом спеціального дослідження.

Мета нашої статті - завдяки дослідження паратекстуальних елементів роману виявити особливості авторського стилю. Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань: 1) встановити, які паратекстуальні елементи наявні в романі «Червоне та чорне»; 2) визначити їхні функції у творі; 3) розглянути як вони узгоджуються між собою, підпорядковуючись інтенції письменника.

Виклад основного матеріалу дослідження

Літературний твір - це текст, мовленнєвий вислів, зафіксований як послідовність мовних знаків. Будь-який текст має свою рамку, або рамковий текст, що по-різному оформлюється залежно від літературного роду, жанру, національної традиції тощо.

До повного переліку компонентів рамки відносяться 1) заголовний комплекс, 2) рамковий текст (авторські примітки, передмова, післямова, зазначення місця й дати написання твору), 3) поділ на частини, розділи тощо (при цьому кожен розділ або частина твору можуть мати свою рамку - так виникає зміст як ще один компонент рамочного тексту).

У романі Стендаля наявні всі елементи рамки. Він структурно поділений на дві частини, які позначені тільки порядково (частина перша, частина друга). Кожна частина в свою чергу складається з тридцяти та сорока п'яти розділів відповідно. Вважаємо, що такий поділ у деякій мірі підтверджує підзаголовок твору - «Хроніка ХІХ століття», підтверджуючи його доволі великою кількістю фрагментів.

Елементом рамки є зміст наприкінці тексту (як в оригінальному, так і в різних перекладах). Зміст використовується автором з інформаційно-пояснювальною метою: дати читачеві інформацію про що книга, про її структуру, розкриті теми тощо. Це своєрідна анотація до роману.

Елементами рамкового тексту в романі Стендаля є «передмова» - «До читача» (пояснення щодо часу виходу і написання твору) та «післямова» - розділ L, примітки автора, що стосуються художнього вимислу («... щоб не зачепити ненароком приватного життя, автор і вигадав містечко Вер'єр, а коли йому потрібні були єпископ і суд присяжних, він переніс усе це в Безансон, де сам ніколи не бував» [10, с. 459]. Це зауваження доречне, бо в деякій мірі пояснює «неспівпадіння» змісту роману та жанрової характеристики (див. далі).

Заголовний комплекс роману «Червоне та чорне» складається з таких елементів: ім'я автора (псевдонім), загальна назва та назви розділів, жанровий підзаголовок, епіграфи.

Роман «Червоне та чорне» підписаний уже відомим читачу псевдонімом - Стендаль.

Назва (заголовок) - перший графічно виділений рядок тексту, що містить «ім'я» твору. «Називаючи» та ідентифікуючи, назва як відокремлює, відмежовує «свій» текст від інших, так і представляє його читачеві. Вкотре повторимо слова Р. Барта: «Заголовок повинен маркувати початок тексту, чим і подавати текст у вигляді товару» (пер. наш - А. Р., Б. М.) [1, с. 133].

Заголовок може повідомляти про головну тему, ідею чи моральний конфлікт твору, дійових осіб, сюжет, час і місце дії. У назві може міститися емоційна оцінка героїв або подій, що описуються. Навіть у зовні нейтральних заголовках присутність автора завжди відчутна. Саме тому назва стає для уважного читача першим кроком до інтерпретації твору. Але інформативність символічної назви роману Стендаля відносна. Над нею і досі б'ються вчені (існує понад сто її інтерпретацій). Традиційна інтерпретація: колір революцій, свободи, ідей рівності і братерства, колір крові людської, якою часто бувають оплачені ці ідеї, - червоний; а колір реакції і придушення, реставрації і гноблення - чорний. «Червоне» та «чорне» - два кольори цілої епохи, відбитої, як у дзеркалі, в одній країні - Франції XIX століття. «Даючи таку назву своєму твору, Стендаль прагнув, вочевидь, надати свободу своєму читачу, спрямовував його уяву на шляхи, близькі його власному розумінню життя, епохи і процесів, які в ній відбуваються. Символічна невизначеність назви зумовила її потужність, завдяки якій вона містить усі скарби, наявні в романі» (Д. Затонський).

Така інтерпретація посилюється жанровим підзаголовком - «Хроніка XIX століття». Він надає додаткові відомості про твір, розміщені безпосередньо після назви, перебирає функцію основного носія предметно-логічної інформації про текст. Авторський підзаголовок повідомляє читачеві про жанрово-стилістичні особливості твору та підкреслює новаторство новоствореного твору, його творчу «суперечку» з усталеним літературним каноном: поєднання художнього вимислу та історичної правди. Стилізуючи роман під хроніку, Стендаль, очевидно, прагнув додати достовірності подіям, які описані у творі.

Відомо, що Стендаль підійшов до створення «Червоного і чорного» озброєний величезними знаннями в царині історичної науки. Історичні матеріали критично сприймалися письменником з тими корективами, які вносили останні вияви класової та політичної боротьби в країні, а також спостереження художника, наділеного даром правильно осмислювати історичний процес. Звідси свідомий, підкреслений історизм його творчого методу, прагнення до цілковитої життєвої правдивості не в фабульних деталях, а в зображенні класових стосунків і сутичок, шляхів формування психіки та інтелекту героя в умовах чітко окресленого історичного періоду. Події, пов'язані з приватним життям, - художня вигадка (про що й повідомив автор у послямові - примітках наприкінці твору). Таким чином, підзаголовок та примітки утворюють додаткову рамку твору.

Посилює прагнення до правдивості зображення життєвих явищ і основний епіграф до роману слова політичного діяча часів Великої Французької революції Дантона - «Правда, сувора правда» [10, с. 4].

Окрім основного заголовку, в романі мають назву 71 розділ із 75. Назви розділів у романі Стендаля «Червоне та чорне» різноманітні за змістовно-фактичною інформацією:

- вказують на героїв твору («Пан Мер», «Батько і син», «Перший помічний мера», «Король у Вер'єрі», «Королева Маргарита», «Манон Леско», «Могутня людина»);

- передають хронотопну інформацію («Провінційне місто», «Вечір у маєтку», «Вечір», «Наступного дня», «Велике місто», «Семінарія», «Палац де Ла-Моль», «Перша година ночі», «Страсбург»);

- називають тему («Переговори», «Рід людський, або те, чого бракує багатію»);

- концентрують основну ідею твору - результат узагальнення його змісту («Мислити - значить страждати», «Нудьга», «Спокій»);

- представляють сюжет твору або називають одну кульмінаційну подію («Переговори», «Подорож», «Втіхи сільського життя», «Вступ у світ», «Бал», «Дебати», «Змова», «Суд»);

- називають деталь, важливу для концепції всього розділу («Ажурні панчохи», «Англійські ножиці», «Крик півня», «Анонімні листи», «Старовинна шпага», «Японська ваза»);

- виражають авторську оцінку твору та його персонажів («Благородне серце й малі статки», «Жорстокі хвилини», «Високоморальне кохання», «Найкращі церковні росади», «Розумна людина», «Сумні подробиці», «Могутня людина»).

Серед заголовків роману є такі, що включають одночасно декілька різних елементів текстової інформації: «Вечір у маєтку» (вказівка на час та місце дії), «Король у Вер'єрі» (указівка на героя і локальна вказівка), «Влада юної дівчини», «Думки молодої дівчини» (указівка на персонажа та сюжетний елемент) тощо.

Стендаль використовує художні засоби для номінації розділів твору, що активізує читацьке сприйняття, створюючи певну перепону для розуміння, та викликає зацікавлення. Це назви- символи («Гроза», «Тигр» тощо), заголовки- метафори («Спорідненість душ», «Відтінки вимови», «Царство доброчесності», «Пекло малодушності»), заголовки-епітети («Благородне серце й малі статки», «Жорстокі хвилини», «Високоморальне кохання», «Сумні подробиці», «Могутня людина»). У таких назвах значення переосмислюється, розширюється.

Стендаль використовує затекстову інформацію, коли основою назви стає не тільки зміст твору, а його асоціативний зв'язок з іншими естетичними об'єктами («Королева Маргарита», «Невже він Дантон?», «Італійська опера», «Манон Леско», «Мислити - значить страждати»). Використання імен відомих історичних осіб, знакових номінацій, афоризмів, цитат, культурних знаків підвищує інформативність заголовка, проте водночас формує умови для ускладнення сприйняття як самих розділів, так і змісту роману взагалі.

Наступний елемент заголовного комплексу роману Стендаля «Червоне та чорне» - епіграф (напис, поданий автором перед текстом або окремими його частинами, розділами). У науковій літературі його ще визначають як «передтекстова цитата» [3, с. 252]. Основна мета епіграфа «вказувати на основний зміст тексту, особливості розвитку сюжету, характери головних осіб», а також пов'язувати «текст із тим текстом, звідки було вилучено цитату» [6, с. 184-185]. Але саме епіграфи в романі Стендаля потребують докладного аналізу, викликають багато непорозумінь та суперечок.

Епіграфів у романі багато: епіграфи до кожної частини та до 71 розділу (4 заключні розділи не мають ні назви, ні епіграфів, бо це «епізоди» останнього фрагменту хроніки життя головного героя).

Правдивість і достовірність - принципи, яких беззаперечно дотримувався Стендаль -реаліст. Про це свідчить епіграф до першої частини роману - слова Дантона «Правда, сувора правда» [10, с. 4]. Епіграфом до другої частини стали слова Сент -Бева, французького літературознавця, критика, автора збірки поезій та автобіографічного роману - «Вона негарна, не нарум'янена» [10, с. 206]. Такий епіграф спрямовує читача до сприйняття іншої тематичної групи - особисте життя, кохання, психологічний бік подій.

Однією з проблем аналізу епіграфів у романі Стендаля є визначення їхнього авторства.

Наприклад, вісім епіграфів не мають вказівки на автора, зазначається тільки джерело:

«Попередник», «Еденбурзький огляд», «Глобус», «Листи португальської черниці», «Подорожі Узері» тощо.

Друга проблема - це достовірність цитат, що стали епіграфами. Більшість із них підписані фальшивими іменами (Стромбек, преподобний отець Малагріда тощо) або відомим письменникам, філософам, політичним діячам «висловлювання» придумав сам Стендаль.

Одним із чинників виявлення достовірності цитування вважаємо мовне оформлення епіграфів. У мовотворчості Стендаля епіграфи з реальних джерел передані мовою оригіналу (як у виданні французькою, так і в різних перекладах). Зокрема автор наводить епіграфи латиною (розділи 5 частина 1; розділ 1 частина 2), італійською (розділи 4, 6, 23 частина 1), англійською (1, 8, 10, 11, 16, 17, 20, 21 частина 1; розділи 17, 19, 26, 30 частина 2), німецькою (розділ 20 частина 2). Це титати Енннія, Вергілія, Гоббса, Макіавеллі, Дж. Байрона, В. Шекспіра. Як зазначає М. Крупа, епіграф, надрукований чужим шрифтом, є ознакою інтертекстуальності, вказуючи на «лектуру, уподобання впливи» автора. Крім того, «він зумовлює дослідження інтерпретатором вихідного тексту, звідки взято епіграф, творчість автора епіграфа, його внесок у розвиток світової культури та думки» [7, с. 104]. Усі інші епіграфи надано мовою тексту.

У романі Стендаля епіграфи як лаконічні, так і розлогі, епічні. Усі вони використовуються автором у традиційній функції: характеризують персонажів, визначають характер розділу, його проблематику або сюжет. Але докладний аналіз цього елементу рамки ще попереду. Попереднє дослідження епіграфів показує, що поновому осмислювані, вони стають диференційними ознаками індивідуального авторського стилю.

Висновки з дослідження

паратекстуальний роман стендаль

Отже, в романі Стендаля «Червоне та чорне» наявні такі паратекстуальні елементи: заголовок, підзаголовок, назви розділів, передмова та післямова тексту, зміст та епіграфи. Усі вони виконують концептуально - смислову роль, оскільки слугують для моделювання не тільки образу головного героя, а і основного задуму твору - правдиво зобразити сучасне авторові суспільство в цілому. Саме паратекстуальні елементи задають читачеві код, який в процесі читання треба розшифрувати.

Висвітленими питаннями не вичерпується проблема функціювання елементів паратексту роману Стендаля «Червоне та чорне». Цікавим аспектом у перспективі можуть стати порівняльний аналіз заголовків розділів твору в діахронному плані та характеристика епіграфів за походженням та функціональністю використання автоцитування.

Список використаної літератури

1. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика. Москва: Прогресс, 1989. 616 с.

2. Бойко О. Функції епіграфів у сучасному фентезі (на матеріалі романів Д. Корній «Гонихмарник» і М. петросян «Дом, в котором...». Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Випуск 1 (41). С. 13-17.

3. Будний В. В., Ільницький М. М. Порівняльне літературознавство: підручник. Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. 430 с.

4. Воробйова Т., Смалько Л. Назви художніх творів та заголовки як перекладацька проблема (на матеріалах англомовної літератури у перекладах українською). Лінгвостилістичні студії. 2018. Вип. 8. С. 140-151.

5. Гаспаров Б. М. Литературные лейтмотивы: Очерки по русской литературе ХХ века. Москва: Наука, 1993. 304 с.

6. Єщенко Т. А. Лінгвістичний аналіз тексту: навч. посібник. Київ: ВЦ «Академія», 2009. 269 с.

7. Крупа М. П. Лінгвістичний аналіз художнього тексту: посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів. Тернопіль: Підручники і посібники, 2008. 432 с.

8. Рарицький О. А. поетика заголовка в художньо-документальному тексті шестидесятників. Наукові праці Кам 'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Філологічні науки. 2018. Випуск 46. С. 4854.

9. Самойленко В. В. Функції та структура заголовків у сучасних творах для дітей. Науковий вісник ХДУ. Серія Германістика та міжкультурна комунікація. 2020. № 1. С. 245-249. https://doi.org/10.32999/ksu2663-3426/2020-1-38

10. Стендаль. Червоне та чорне. Хроніка XIX століття: роман / пер. з фр. Єлизавети Старинкевич. Київ: Знання, 2017.

463 с. (Класична література).

11. Хализев В. Е. Теория литературы. Москва: Высшая школа, 2000. 398 с.

12. Юлдашева Л. П. Заголовки сучасних художніх творів: структура, семантика, прагматика. Київ: Видавництво Київського міжнародгого університету, 2019. 225 с.

13. Юлдашева Л. П., Кобиліна Ю. М., Коломинська Т. Б. Прагматичні особливості заголовків сучасної української літератури. Вчені записки ТНУ імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Журналістика. Том 33 (72). № 1. Ч. 1. 2022. С. 83-90. https://doi.org/10.32838/2710-4656/2022.1-1/15

References

1. Bart, R. (1989). Selected Works. Semiotics. Poetics. Moskva: Progress. 616 p.

2. Boyko, О. Functions of epigraphs in modern fantasy (based on the novels by D. Kornii «Honikhmarnyk» and M. Petrosyan «House in which...». Scientific bulletin of Uzhgorod University. Series: Philology. Issue 1 (41). Р. 13-17.

3. Budnyi, V. V. & Ilnytskyi, M. M. (2008). Comparative literary studies: a textbook. Kyiv: Ed. house «Kyiv-Mohyla Academy». 430 p.

4. Vorobyova, T. & Smalko, L. (2018). Names of artistic works and titles as a translation problem (based on materials of English-language literature translated into Ukrainian). Linguistic studies. Issue 8. P. 140-151.

5. Gasparov, B. M. (1993). Literary leitmotifs: Essays on Russian literature of the 20th century. Moskva: Nauka. 304 p.

6. Yeshchenko, T. A. (2009). Linguistic analysis of the text: teaching. manual. Kyiv: PC «Akademiya», 2009. 269 p.

7. Krupa, M. P. (2008). Linguistic analysis of artistic text: a guide for students of philological specialties of higher educational institutions. Ternopil: Textbooks and manuals. 432 p.

8. Rarytsky, O. A. (2018). Poetics of the title in the artistic and documentary text of the sixties. Scientific works of Kamianets-Podilskyi National University named after Ivan Ohienko. Philological sciences. 2018. Issue 46. P. 48-54.

9. Samoilenko, V. V. (2020). Functions and structure of titles in modern works for children. Scientific Bulletin of KhSU. German studies and intercultural communication series. № 1. P. 245-249. https://doi.org/10.32999/ksu2663-3426/2020-1-38

10. Stendhal. (2017). Red and black. Chronicle of the 19th century: a novel / trans. from Fr. Elizaveta Starinkevich. Kyiv: Znannia. 463 p. (Classical literature).

11. Khalizev, V. E. (2000). Theory of Literature. Moskva: Vyshcha shkola. 398 p.

12. Yuldasheva, L. P. (2019). Titles of modern works of art: structure, semantics, pragmatics. Kyiv: Kyiv International University Publishing House. 225 p.

13. Yuldasheva, L. P. & Kobylina, Yu. M. & Kolomynska, T. B. (2022). Pragmatic peculiarities of titles of modern Ukrainian literature. Scientific notes of TNU named after V. I. Vernadskyi. Series: Philology. Journalism. Volume 33 (72). No. 1. Part 1. P. 83-90. https://doi.org/10.32838/2710-4656/2022.1-1/15

Размещено на Allbest.ru