"Десь в далині лишились рідні ниви": мотиви збірки "100 поезій" Бориса Олександрова-Грибінського

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Десь в далині лишились рідні ниви": мотиви збірки "100 поезій" Бориса Олександрова-Грибінського

Валентина Біляцька

Національний технічний університет "Дніпровська політехніка", Дніпро

Людмила Ромас

Національний технічний університет "Дніпровська політехніка", Дніпро



Анотація

Актуальність дослідження зумовлена потребою осмислення и переосмислення творчості поетів української діаспори, а саме творчості Бориса Олександрова-Грибінського. Предметом дослідження є своєрідність звучання мотивів у збірці "100 поезій". Мета цієї статті - виявити розмаїття мотивів збірки "100 поезіи" Бориса Олександрова- Грибінського і дослідити специфіку звучання ностальгішних мотивів, пов'язаних із зовнішньою та внутрішньою еміграцією поета. Особливий акцент робиться на складності виходу за межі сильної меланхоліиності та нового осмислення поетом-емігрантом старшого покоління історії и України в історії. Борис Олександрів-Грибінськии залишив на батьківщині частину свого життя, близьких людей, тому и з'являлися тужливі, чуттєво-емоційній вірші. Уможливили дослідження біографічнии і культурологічнии методи, завдяки яким було з'ясовано генезу мотивів та оцінено їхню художню своєрідність.

Результатом дослідження є висновки про те, що лірика Б. Олександрова-Грибінського зі збірки "100 поезіи" демонструє одночасно як оптимістичні, так і песимістичні настрої автора, а також те, що поет уміє захопити і романтичним віршем, і віршем громадянського звучання, і віршем-спогадом про повсякдення рідного краю, про причини, через які він торував нелегкии шлях еміграції. Трагічною для поета стала "туга за сонцем", розлука з Україною. Живучи в Канаді, він так і не зміг остаточно відокремитися від батьківщини, тому иого ностальгіина лірика часом уподібнюється до любовної. У збірці переважають ностальгіині мотиви, у їхніи основі - враження від пережитого під тягарем радянської системи, почуття туги и печалі, оприявлені в снах і спогадах, розлука з рідною землею і родиною (в автора - з матір'ю). Наиголовнішим прииомом у поета є антитеза, яка увиразнює відтворення тієї боротьби, що точилася в душі автора и була зумовлена вимушеним виїздом за кордон.

Із такого ракурсу поезії збірки ще не розглядалися, у цьому и полягає новизна розвідки. У перспективі варто дослідити и інші мотиви збірки, можливо, не такі виразні.

Ключові слова: лірика; ностальгія; Україна; мотив; еміграція; інтимна лірика. поет діаспора мотив



Valentyna BiUatska

National Technical University "Dnipro Polytechnic", Ukraine

Liudmyla Romas

National Technical University "Dnipro Polytechnic", Ukraine

"SOMEWHERE IN THE DISTANCE THERE ARE NATIVE FIELDS REMAINED": MOTIFS OF THE COLLECTION "100 POEMS" BY BORYS OLEKSANDRIV-HRYBINSKYI

The relevance of the study is determined by the need to understand and rethink the literary works by poets of the Ukrainian diaspora, namely the works by Borys Oleksandriv - Hrybinskyi. The subject of the study is the originality of the motifs in the collection "100 Poems". The purpose of this article is to determine the variety of motifs in the collection "100 Poems" by Borys Oleksandriv-Hrybinskyi and to investigate the specifics of the nostalgic motifs related to the reasons for the poet's external and internal emigration. Special emphasis is placed on the difficulty of going beyond strong melancholy and a new understanding of history and Ukraine in history by the emigrant poet from an older generation. Borys Oleksandriv-Hrybinskyi left a part of his life, and people close to him in his homeland, which is why sad, sensual and emotional poems appeared. The study was made possible by biographical and cultural methods, thanks to which the genesis of the motifs was clarified, and their artistic originality was assessed.

The result of the research is the conclusion that the lyrics of B. Oleksandriv-Hrybinskyi from the collection "100 Poems" demonstrate both the optimistic and pessimistic moods of the author, as well as the fact that the poet is able to captivate with both a romantic poem and a civil-sounding poem, and a poem - a memory of the everyday life of his native land, about the reasons that led to the difficult path of emigration. The "missing the sun" and separation from Ukraine became tragic for the poet.

Living in Canada, he was never able to completely separate from his homeland. Therefore, his nostalgic lyrics are sometimes likened to love lyrics. The collection is dominated by nostalgic motifs, based on the impression of what was experienced under the burden of the Soviet system, feelings of longing and sadness manifested in dreams and memories, and separation from the native land and family (the author's mother). The most important device that the poet uses is antithesis, which expresses the reproduction of the struggle that was going on in the soul of the author and was caused by the forced departure abroad.

The poetry of this collection has not yet been considered from this perspective, and that is the novelty of the investigation. In the future, other motifs of the collection, perhaps not so expressive, can be explored.

Key words: lyrics; nostalgia; Ukraine; motive; emigration; intimate lyrics.



Збагнути в усій повноті неповторнии мистецькии почерк, оригінальну художню реальність і мріиливість Б. Олександрова-Грибінського не допоможуть навіть поетичні настанови його збірок "Мої дні" (1946), "Туга за сонцем" (1967), "Коло- круг" (1972), "Каміннии берег" (1975), "100 поезіи" (2003) - "Як складати вірші", "Перетворення", "Кредо". Слушним є визначення Г Костюка:

Увіити в поетичний світ поета справа не легка. Не легка навіть для людини, що все своє життя читає і любить поезію. Надто це складна, не- постійна у формах і вередлива в настроях галузь людської творчої психіки. Поезії надають великого значення в пізнанні людини, у формуванні людської свідомости і самопізнання. (Костюк, 1982)

Ім'я Б. Олександрова-Грибінського, українського поета, редактора, автора гумористичних оповідань, члена ОУП "Слово", досі мало відоме широкому читацькому загалові, але в літературному процесі українського зарубіжжя він посідає чільне місце. І. Качуровськии зазначає, що на початках своєї творчості цеи поет "стояв десь посередині між Рильським та Сосюрою", а потім створив власнии стиль із розумінням "єдності європеиської культури" (Качуровськии, 1992). Його літературні зацікавлення багатожанрові и багатопредметні, ми ж зосередимо увагу на одному з головних аспектів творчості поета, додамо деякі штрихи до иого літературного портрета, спробуємо "увіити в його поетичний світ".

Завдяки дружині Б. Олександрова-Грибінського, письменниці Світлані Кузьменко, його творчість повернулася в Україну и усе частіше стає об'єктом досліджень науковців. Потребують вивчення також Його журналістська, редакторська, наукова, перекладацька, бібліотечна діяльність. Справді, сьогодні поет "повертається" в Україну після фізичної смерті, а колись він і Його батько виїжджали за кордон, побоюючись нових репресій, точніше, рятуючись від неминучої загибелі. Переїхали вони в Канаду вже з табору переміщених осіб в Австрії, оскільки батька репресували 1937 року, протримали в підвалах НКВД цілих два роки, а потім відпустили, бо справа про анти- радянську діяльність так і не була доведена до кінця. Поет писав:

В незнании світ пливе міи вутлии човен,

А моря глиб за валом котить вал...

У світі хвиль заплівся місяць повен,

То засія, то згасне, як опал.

Граи, море, граи! Коти зелені гриви, Благослови - на втіху чи на згин!

Десь вдалині лишились рідні ниви,

А чужина гіркава, як полин.

(Олександрів, 2003, с. 31)

До вивчення творчої спадщини Б. Олександрова-Грибінського долучилися В. Базилевськии, М. Гарасевич, І. Качуровськии, Ю. Клен, М. Слабошпицькии, Н. Солонська, Л. Череватенко, Ю. Шерех та інші. Мотиви ж збірки "100 поезій", яка виишла 2003 року, перебувають поза науковою рефлексією. Є згадка лише про поезію "Мрія" із цієї збірки в статті І. Накашидзе "Мотив ностальгії в україномовніи поезії Канади" (Накашидзе, 2020).

Наскрізна и болюча тема творчості Б. Олександрова-Грибінського - любов до Батьківщини, любити яку довелося на відстані. Основними мотивами його поезіи є "туга за сонцем" і віра в повернення на Батьківщину. "Спершу поет намагався переконати себе, що вони повернуться і помстяться за всі свої біди, кривди, болі, - так вірилося. Але з часом ця віра занепадає, зникає і на зміну їи приходить нова філософія буття" (Череватенко, 2003, с. 138). Цей мотив починає звучати в його поезіях уже з 1944 року, тим більше, поет знає, що вже ніколи не повернеться в Україну:

А тепер - весна. До мого краю Повертають знову журавлі.

Тільки я сіромою блукаю По чужіи нерадісніи землі.

Чи вернусь? Чи знову буревієм Час розіб'є ніч оцю глуху?

Все мовчить. Лиш тихо вітер віє

Та дроти сумують при шляху. (2003, с. 35)

У віршах поет постійно протиставляє Батьківщину и чужину. Навіть коли автор розуміє, що в тій країні, яку вони з батьком залишили, не все так добре, усе одно вона краща від тої, у якій тепер перебувають. Вони мріяли обов'язково повернутися на Батьківщину, але реальність була іншою. І про це йдеться в поезії "В морок ночі":

І я бачу: блакиттю заимається ранок,

І незламною вірою - звага в очах.

Ми вернемося! Чуєте - кличе світанок І запалює сонце на дзвінких мечах?! (2003, с. 34)

Поет був закоханий у рідний край, і тому тема України, рідної землі є для нього сферою глибоко особистого, а поезії, присвячені рідніи землі, безумовно, є ключовими для всієї творчості, тому и особливе місце відведене образу України, стражденної і прекрасної, у якіи він проживав своє уявне життя:

Десь поміж зір сіяли добрі очі,

І голоси роздзвінливі, пророчі Мені давали силу знов і знов.

Ось у думках я бачу рідні лиця.

А з далини забагнена столиця

Мені світила банями церков. (2003, с. 35)

Осмислюючи поняття обов'язку, зради, вірності, Б. Олександрів-Грибінськии доходить висновку, що Україна назавжди залишиться в пам'яті чи мрії:



Буде чутно вслухатися днина - За морями, за зблисками криг.

Ти - жива, незамінна, єдина

Чи у мріях принесена з книг? (2003, с. 121)

Слова Людмили Сірик про творчість Євгена Маланюка і иого візію України можна накласти и на бачення Батьківщини Б. Олександровим-Грибінським:

Попри критику деяких негативних рис національного характеру, поет сповнении любові до свого народу, мріє про иого кращу долю. Цеи факт, мабуть, вплинув на виразнии дидактизм і профетизм иого творчості. Україна як втрачена вартість - це не лише часопростір реального в минулому, це не лише джерело страждань, це також народнии, історичнии і водночас иого власнии міф, яким проиняте все життя ліричного героя. (Сірик, 2004)

Поет мріє про повернення додому, але розуміє и те, що, можливо, більше ніколи вже иому не побачити рідної землі:

Мов у білому сні,

Мої думи розмаяні,

Помарнованих сил Нізащо не вернуть.

І пливуть мої дні,

То сумні, то осяяні,

Без керма і вітрил Чужиною пливуть. (2003, с. 21)

Поета весь час супроводжує почуття самотності. Але якщо в юності автор шукав самотності, трохи пізніше любив самотність, у зрілому віці він уже її боявся, то насамкінець стверджував:

Я б не зніс самоти! Не кохав би вечірні заграви, У далеких полях не леліяв би душу святу...

Ні, я б серце моє від безсилої муки скривавив, У просторах чужих я б навіки прокляв самоту.

(2003, с. 14)

Самота цвинтаря, відчуженість смерті - над цим замислювався поет, однак даремно його звинувачували в песимізмі, бо більшість його поезій - це спротив, а не відчаи. Муза поета живилась спогадами, але з минулим він прощався по-філософськи, з якимось сковородинівським настроєм:

О не плач, моє серце! Крізь марево днів Понеси мою тугу за грані і межі!

Знову чайкою рветься душа до степів, Неспокійною думкою далі мережить.

(2003, с. 29)

1. Накашидзе, досліджуючи мотив ностальгії в україномовніи поезії Канади, зазначила, що образ України - центральнии у творчості україномовних поетів третьої хвилі еміграції. Здебільшого він зреалізовании через вираження почуттів, психічного стану ліричного героя: "Провідним при цьому є почуття ностальгії, туги, печалі, що насамперед оприявнюються у формах снів, спогадів. При всій різниці поетичних систем, ідіостилів авторів різних поколінь діаспори "незмінним залишається зображення України як ідеалу, далекої мрії, про яку можна лише снити"" (2020, с. 54).

Б. Олександрів-Грибінськии, маючи нерозривнии зв'язок із Батьківщиною, прагнув з'ясувати причини трагедії як особистої, так і загальноукраїнської. Поступово, у процесі творчості, він виробляв власну громадянську позицію і намагався вижити в чужому иому світі. Свідчення цьому - поезія "Кредо":

Крізь падіння, і зльоти, и поразки,

Крізь невіру, і святість, і гріх --

Я шукав незбагненної казки,

До якої немає доріг.

І непевнии, вагальнии, понурии --

Не меткии на шляху до мети --

Я щораз натикався на мури,

Де, здавалося, легко проити. (2003, с. 55)

Хоч би як гарно, затишно и заможно було за океаном, та ніщо не могло замінити поетові Батьківщину. У иого характеристиках і чужини, і українських полів відчувається запах і смак полину, але в першому випадку чужина гірка, наче полин, а в другому - сухі полини гірко пахнуть, але нагадують поетові юність: "Гіркота. І на серці - нудьга полинева, / І незбулих надіи на душі осідаюча муть." (2003, с. 15). Ностальгіинии мотив поєднується із журливим мотивом незворотності:

Буду сльози ронить,

буде вітер сніжинки мести.

Молодих моїх днів

не знайти, не знаити, не знаити. (2003, с. 67)

Б. Олександрів-Грибінськии безмежно любив Україну, її ліси, степи, поля. Колись ця краса надихнула иого на перші поетичні твори, а пізніше, згадуючи її, він так само, як і будь-якии вимушении емігрант, хотів хоча б померти на рідніи землі. Тому з такою любов'ю писав:

Там небосхили ясні --

Неба і золота гра.

Плинуть між кручами,

Цвітом квітучими,

Води Славути-Дніпра. (2003, с. 44)

"В українськіи еміграціиніи поезії система духовних вартостеи трактується як психічна опора людини, як крила, що не дають їи упасти до здеморалізованого світу - світу утилітаризму та прагматизму" (Сірик, 2004). Любов до Батьківщини і знання власної історії допомагали вимогливому до своїх творів поету оприлюднити тяжку тугу за Україною:

Завершилася путь. Наче пісня - сувора і славна.

Відпливає поет - залишає хвалу і хулу.

І затужить, заплаче за ним Ярославна,

Україна заплаче на древнім козацькім валу.

(2003, с. 50)

Інколи в поезіях Б. Олександрова з'являються песимістичні нотки:

Я вже дуже старии.

Мої очі вже чітко не бачать.

У померклих зіницях димить, догоряє міи вік.

Десь не дуже здаля

наді мною вже ворони крячуть.

Але я ще живии. Але я ще цілии чоловік.

(2003, с. 51)

Після кількох хвиль еміграції дуже багато українців опинилося за кордоном. Оскільки Б. Олександрів-Грибінськии вів досить активнии спосіб життя, то був знаиомии із багатьма, знав їхні настрої, саме тому він писав про своїх друзів емігрантів. Так створена людина, що сенсом її життя була, є і буде любов до Батьківщини, матері, дитини, і ця любов відображається у творах художньої літератури. У поезіях "Залишена", "1933" рідна мати поета, яка в некошене, столочене жито "впала підбитою птицею", асоціюється з усіма матерями України, які страждали за своїх дітей через владу:

Матінко! Образе горя народного!

Он над тобою вже круки багрянії!..

От і діждалися гніву Господнього,

Лютого дня, що в Святому Писанії...

(2003, с. 39)

Об'єктом нашого дослідження є збірка "100 поезіи", яка містить багато віршів про кохання. Часом дуже важко відмежувати їх від поезіи, у яких звучить мотив любові до Батьківщини, мотив любові до матері. Яскравии приклад - "Сонет", де ліричнии герои, що пережив вигнання, розмірковує над плинністю людського життя і згадує ту єдину и неповторну, яка залишилася далеко в Україні. Дуже важко визначити, про кого говорить поет - про Батьківщину чи про кохану дівчину:

"Але в думках - як дивнии самоцвіт / Мені гориш. І в сіріи чужині / Тебе зову, творю тобі пісні" (2003, с. 19).

У кожніи поезії Б. Олександрова-Грибінського особлива увага відведена мікрообразу очеи, що є дзеркалом людської душі:

Я за те полюбив твої очі ясні,

Що задуму степів прочитав у зіницях,

Що бездонну блакить, а не далі сумні В їх побачив криницях. (2003, с. 23)

Оскільки поет дуже любив творчість Володимира Сосюри, то можна віднаити деяку схожість у їхніх віршах, зокрема в образах і ритміці:

Я за те полюбив твої тихі пісні,

Що в них чую любов - молоду, безкорисну.

Що ці звуки і вечір цеи знову мені Нагадали Вітчизну. (2003, с. 23)

У триптиху "Музика", використовуючи музичну термінологію, поет пише про ті почуття, що сповнюють його душу і серце: біль, жаль, самотність. Перша частина триптиха - це пейзажна картина, яка виникає в уяві ліричного героя під час звучання музики и дуже нагадує тихий теплий літій вечір в Україні:

Це буде так: вечірні тихі луки.

А вдалині - зелені хвилі порт.

Ось: припадуть до клавіш білі руки І продзвенить розпукою акорд. (2003, с. 27)

У першіи частині триптиха ліричнии герои начебто налаштовании ще оптимістично, бо скрізь літо, буяють трави, пташки літають, а от друга частина, де перед читачем постає осінніи пеизаж, уже не така життєрадісна:

Осипаються віти клена,

Гасне день за вікном.

А ти граєш мені Шопена --

Безгоміння кругом. (2003, с. 28)

І в першіи, і в другіи частинах наявнии образ птахів. У першіи це "чорні птиці" (тіні на заході сонця), що можуть повернутися в Україну, а в другіи автор із птицями порівнює людські руки, що спадають у безвиході. Третя частина триптиха породжує в читача асоціації, пов'язані із зимовим холодом, із кінцем життя, хаи не фізичного, але духовного. Уриваються звуки музики, німіє душа, гасне каганець на столі, змикається "хвилею темінь". Трагізм ситуації, у якіи опинився ліричнии герои, - головна умова виникнення трагічних тем і образів у поезіях Б. Олександрова-Грибінського. Думається, що саме від них треба відштовхуватися, аналізуючи иого твори. Вчитуючись у поезії емігранта, можна помітити, що об'єктом трагічного є сам ліричнии герои без імені або сам автор чи трагічне почуття. У ліриці Б. ОлександроваГрибінського трагічне - це безпосереднє відображення участі ліричного "Я" в зіткненні з новими умовами життя на чужині. Але кожна нова поезія автора - то новии настріи, нове бачення світу. Ще живе в душі надія на якусь приготовану Богом зустріч, що змінить усе життя на краще:

І піду по панелях бродить,

А в вікні, у готичнім вікні,

Хтось чекатиме, може, в цю мить,

Усміхнеться нежданно мені. (2003, с. 30)

І таки зустрів поет свою кохану "в місті чужому", виховану на "чужих берегах, у просторах суворого світу", та и перестав нарікати на "долю круту", що иого "на розпутті забула". Хоча приинято вважати, що любов приходить весною, коли все квітне і пробуджується до життя, до Б. Олександрова-Грибінського вона прийшла восени, осяявши все в його житті "золотінню", червіньково-ясним світлом, хоча и трохи притіненим чужиною. Ліричний герой готував свою душу прийняти, обігріти майбутню єдину, велику і вірну любов, тому не хотів розпорошуватися и розмінюватися, він жадав справжньої, а не фальшивої любові:

То була золотінь, червіньково-ясна,

Синя далеч, переткана млою.

Але в тузі німіи золота чужина Не здавалась мені золотою. (2003, с. 40)

Вірші Б. Олександрова-Грибінського за характером ліро-епічні, бо поєднують емоціинии (ліричнии) і розповіднии (епічнии) рівні. У них епічнии рівень - це зображення подіи, героїв і ситуаціи, а ліричнии - вираження почуття ліричного героя або оповідача. Наиголовнішим прииомом у поета є зіткнення-протиріччя, тобто антитеза, яка увиразнює відтворення тієї боротьби, що точилася в душі автора и була зумовлена вимушеним виїздом за кордон. Мотив розлуки звучить і в поезії "Ну от і все". Як останніи спогад про проминулу любов, ліричнии герои спалив листи коханої в надії на те, що все забудеться:

Спали мої... І будем знову ми,

Як мандрівці, що стрілися на мості.

Нехаи пливуть твої і мої дими

І, може, десь зіидуться в високості.

(2003, с. 41)

Багато поезіи у творчіи спадщині Б. Олександрова-Грибінського присвячено дружині, яка важила в иого житті надзвичаино багато і без якої иому не сила було ступити и кроку:

Пелюстками звіваються дні.

Але ти в моїм серці - промінна.

Бо я знаю, що ти - при мені.

Бо я знаю, що ти - незамінна. (2003, с. 43)

У житті бувають різні ситуації. Інколи здається, що ти зробив неправильнии вибір, бо чекав від своєї коханої людини набагато більше, і тоді приходить гірке розчарування, після якого людям треба або розлучитися, або знаити в собі сили и побачити тільки наикращі риси в супутникові життя. Мабуть, подібна ситуація спіткала и Б. Олександрова-Грибінського. У поезії "Над морем" звучить саме цеи мотив, мотив розчарування:

Запах моря гіркии,

Несподіваних бризків навала.

Певно, я не такии,

Як мене ти у мріях бажала. (2003, с. 89)

Мотив розчарування лунає і в поезії "Ноктюрн". Життя дало всьому свої оцінки. Ту, за яку колись хотів віддати все: небо, сонце, світ, - тепер ліричнии герои бачить зовсім іншими очима и роздумує, чи варто повертатися в минуле:

І ось, німа, крадеться темнота.

Це листя, трави, квіти - все проснеться,

Засяє знов. Та тільки ти не та,

І я не тои - хоч нам не так здається.

(2003, с. 110)

Світ кохання у творчості Б. ОлександроваГрибінського сповнении гами почуттів - від радісно-збентежених до сумно-елегіиних. Своєрідним продовженням мотиву розчарування є поезія "Так ці слова." Справді, повернути не можна нічого. Можна згадати, можна пожалкувати, але вороття назад немає:

О листопад, сумнии порожніи сад!

О ви, бліді, холодні виднокола!

Як мало що вертається назад!

Як часто не вертається ніколи. (2003, с. 109)

У поезіях про кохання ліричнии герои Б. Олександрова-Грибінського постає то романтичним і закоханим юнаком, як, наприклад, у вірші "Листоноша", де юнии хлопець ніяк не може зважитися на зізнання у своїх почуттях:

Цеи провулок глухим кутом Упирається в огорожу.

Я до тебе прийду з листом,

Бо інакше приити не можу (2003, с. 68);

то зрілою людиною з великим життєвим досвідом, здатною до філософських узагальнень. За довгі роки, прожиті разом, люди добре пізнають одне одного, але коли кохання справжнє, то воно вимагає шанобливого ставлення до коханої людини и через сто років. В одній зі своїх поезіироздумів автор намагається вирішити, як сказати "Іи" про те, що зморшки біля очеи не мають значення для тої людини, яка любить посправжньому:

Як сказати тобі, що для тебе я трави стелю,

В пісні золото ллю,

наші будні прикрашую в шати? Як сказати тобі, що тебе я незмінно люблю,

Як сказати тобі, що не треба нічого казати?

(2003, с. 58)

Красу цього почуття применшує хіба що туга, яка робить погляд коханих очеи дещо сумнішим, але водночас від того и ласкавішим. Це почуття проніс ліричнии герои через усе життя, але залишилися в пам'яті и спогади про миттєві зустрічі:

Довгі вії. Ліхтар за плечима.

Реклямові вогні голубі.

Ти мене просвердлила очима,

Посміхнулась - і зникла в юрбі.

Промаинула. І більше ніколи Не зоріли ні очі, ні сміх.

Тільки спомини душу кололи,

Неспокіині і звабні, як гріх. (2003, с. 70)

Дуже часто Б. Олександрів-Грибінськии у поезіях використовує епіграфи, взяті з творів відомих у світовіи літературі авторів. Роздумуючи над проблемою щастя, як колись це робив Г. Сковорода, він використовує слова з поезії "Блукаючі зорі" Шолом Алеихема про те, що щастя людини полягає в самому прагненні иого відшукати. Автора цікавить питання, чи було щастя в иого житті:

Що мені з цього неба, такого широкого,

Що на ньому хмарини, мов ті кораблі,

Коли я вже не тои --

юнака вже нема кароокого, Коли щастя проишло --

чи иого и не було взагалі? (2003, с. 80)

Підсумовуючи, можна зацитувати слова Мирона Левицького, друга поета, із передмови "Про автора" до збірки, яку поет підготував до друку, обрав свої наикращі твори, здав до друку, але не дочекався її виходу через трагічну загибель:

Поезії Б. Олександріва не належать до спонтанно-емоціиних виявів поетичних настроїв чи вражень, иого творчість це глибоко пережита и передумана лірика, сповита спокіиною мудрістю і зодягнута у філігранну форму поетичних картин, з дотриманням усіх норм поетики и літературної мови. Основним мотивом иого поезіи є туга за сонцем, тобто за батьківщиною. Поет знає, що ніколи не повернеться на Україну, і саме тому він думкою завжди "на тіи межі, якої не дшти". (2003, с. 6)

Під час дослідження мотивів збірки "100 поезіи" Б. Олександрова-Грибінського з'ясовано, що цілісне її вивчення досі не було проведене. У збірці переважають ностальгіині мотиви, у їхніи основі - враження від пережитого и побаченого під тягарем радянської системи, почуття туги и печалі, оприявлені в снах і спогадах, розлука з рідною землею і родиною (у автора - з матір'ю).

Логічним продовженням цієї студії може стати розгляд інших поетикальних аспектів збірки и усієї творчості письменника української діаспори.



Покликання

1. Качуровськии, І. (1992). Гумор української еміграції. Сучасність, 10, 152-162.

2. Костюк, Г (1982). Поетичнии світ Марти Тарнавської. Нові дні, 12(394), 9-13.

3. Левицькии, М.(2003). Про автора. У Б. ОлександрівГрибінськии, 100 поезій: Вибрана лірика (1943-1979) (с. 57). Юніверс.

4. Накашидзе, І. (2020). Мотив ностальгії в україномовніи поезії Канади. Канадознавство: філологічні візії. Кн. 2 (с. 54-73). Вежа-Друк.

5. Олександрів-Грибінськии, Б. (2003). 100 поезій. Вибрана лірика (1943-1979). Юніверс.

6. Сірик, Л. (2004). Моральні аспекти української еміграціиної поезії. Слово і час, 2, 20-24.

7. Солонська, Н. (2022). Поети української діаспори: Борис Олександрів (цикл: "Художня література українських діаспор"). Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. http://www.nbuv.gov.ua/node/5892

8. Череватенко, Л. (2003). "Зуміи життя новим налити змістом..." У Б. Олександрів-Грибінськии, 100 поезій: Вибрана лірика (1943-1979) (с. 136-149). Юніверс.

9. References (translated and transliterated)

10. Cherevatenko, L. (2003). "Zumii zhyttia novym nalyty zmistom..." In B. Oleksandriv-Hrybinskyi, 100 poezii: Vybrana liryka (1943-1979) (pp. 136-149). Universe.

11. Kachurovskyi, I. (1992). Humor ukrainskoi emihratsii [Humor of Ukrainian emigration]. Suchasnist, 10, 152-162.

12. Kostiuk, H. (1982). Poetychnyi svit Marty Tarnavskoi [Poetic world of Marta Tarnavska]. Novi dni, 12(394), 9-13

13. Levytskyi, M.(2003). Pro avtora [About the author]. In B. Oleksandriv-Hrybinskyi, 100 poezii: Vybrana liryka (19431979) (pp. 5-7). Universe.

14. Nakashydze, I. (2020). Motyv nostalhii v ukrainomovnii poezii Kanady [The motif of nostalgia in the Ukrainian-language poetry of Canada]. Kanadoznavstvo: filolohichni vizii. Vol. 2 (pp. 54-73). Tower-Druk.

15. Oleksandriv-Hrybinskyi, B. (2003). 100 poezii. Vybrana liryka (1943-1979) [100 poems. Selected lyrics (1943-1979)]. Universe.

16. Siryk, L. (2004). Moralni aspekty ukrainskoi emihratsiinoi poezii [Moral aspects of Ukrainian emigration poetry]. Slovo i chas, 2, 20-24.

17. Solonska, N. (2022). Poety ukrainskoi diaspory: Borys Oleksandriv [Poets of the Ukrainian diaspora: Borys Oleksandriv] (series: "Fiction of the Ukrainian Diaspora"). V I. Vernadsky National Library of Ukraine. http://www.nbuv.gov.ua/node/5892.

Размещено на Allbest.ru

...