Самобутність національної ідентичності у творчості Дніпрової Чайки (від минулого до сьогодення)

Рудник И.П. Самобытность национальной идентичности в творчестве Днепровой Чайки (от прошлого до настоящего)

В статье раскрывается сущность национальной идентичности в творчестве Днепровой Чайки. Выясняются причины и факторы, под влиянием которых формировались основные составляющие национальной самобытности писательницы. Изложено авторскую позицию относительно осознания национально-этнической принадлежности, отношения к истории и культуре своей национально-этнической общности, раскрыто патриотические чувства и патриотическое самосознание. Приоритетные ценности, взгляды, убеждения писательницы продемонстрировано в различных сферах деятельности: культурно-художественной, общественно-политической и литературной, что способствовало комплексному освещению рассматриваемой проблемы.

Анализ разножанрового наследия писательницы осуществлен в русле создания национальной специфики украинской литературы конца XIX начала XX века. Внимание акцентировано на выявлении характерных черт украинского этноса: ментальности, национального характера, этнопсихологических особенностей. Раскрыто влияние фольклора на творческое наследие писательницы, которое является одним из ключевых признаков культурной идентичности украинцев. Системный и сравнительный анализ произведений дал возможность выделить национально-специфические черты, которые обусловливают национальное своеобразие украинской литературы и творчества Днепровой Чайки, в частности.

Ключевые слова: феномен, национальная идентичность, традиции, культура, нация, менталитет.

Abstract

I. Rudnyk. The originality of national identity in the creativity of Dniprova Chaika (from past to present)

The article reveals the essence of national identity in the work of Dniprova Chaika, as well as the reasons and factors under the influence of which the basic components of the national identity of the writer were formed. This study aims to reveal the author's position on the awareness of national and ethnic affiliation, attitude to the history and culture of their national and ethnic community, patriotic feelings and patriotic self-consciousness. Priority values, views, beliefs of the writer are demonstrated in various fields of activity such as cultural, artistic, socio-political and literary, which contributed to a comprehensive coverage of the problem.

The analysis of the author's diverse genre heritage is carried out in line with the creation of the national specifics of Ukrainian literature of the late XIX early XX centuries. The attention is focused on identifying the most characteristic features of the Ukrainian ethnos: mentality, national character, ethnopsychological features. The influence of folklore on the literary heritage of the writer, which is one of the key features of the cultural identity of Ukrainians, is analyzed. The systematic comparative analysis of works made it possible to identify national-specific features that determine the national identity of Ukrainian literature, as well the works of Dniprova Chaika in particular.

Keywords: phenomenon, national identity, traditions, culture, nation, mentality.

Постановка проблеми

Проблема ідентичності в будь-якому її прояві на сьогодні набуває неабиякого актуального значення. Як категорії багатовекторної та різноаспектної, її осмислення перебуває на межі багатьох наук філософії, психології, соціології, культурології, історії.

Не оминають увагою означену проблему і філологи, репрезентуючи творчість українських письменників як феномен національної ідентичності. Саме такою знаковою постаттю в історико-літературному процесі кінця XIX початку XX століть є Дніпрова Чайка (літературний псевдонім Людмили Олексіївни Василевської) (дівоче прізвище Березіна) (18611927)), діяльність якої відбувалася на теренах півдня України.

Останні дослідження та публікації. У тогочасному соціокультурному середовищі письменниця відома як громадський діяч, педагог, фольклорист, етнограф. Проте, на жаль, на прижиттєве визнання Дніпровій Чайці не пощастило, хоча й високо була поцінована сучасниками: С. Єфремовим, П. Житецьким, М. Коцюбинським, І. Франком. Над дослідженням її творчості працювала не одна когорта відомих літературознавців, надзвичайними зусиллями яких здійснена спроба вписати постать письменниці в контекст доби помежів'я.

Розгляд питання національної ідентичності у творчості Дніпрової Чайки на сьогодні набуває подвійного характеру. По-перше, прикро, що ця проблема до цього часу недоотримала належної уваги з боку літературознавців. По-друге, її розгляд є назрілим, оскільки сьогодні, як ніколи, українська нація потребує захисту національних інтересів та утвердження як самостійної, суверенної держави зі своєю національною мовою, культурою, традиціями. Наше минуле це наше сьогодення, наші надбання це наша історія, культура, менталітет.

Варто зазначити, що до висвітлення означеної проблеми дослідники в різні періоди розвитку літературного процесу все ж таки звертаються, хоча й не маркують цим терміном. Зокрема, у наявних працях проливається світло на витоки етнічного походження письменниці (спогади А. Конощенка) (Конощенко, 1927), зазначається про вплив фольклору на поетичне формування авторки (Базилівський, 1987), вона позиціонується як дбайливий фольклорист (Дей, Пінчук, 1974), цитуються її біографічні відомості, у яких подається ставлення мисткині до української мови (Килимник, 1958) та її самоідентифікації щодо національно-етнічної належності (Немченко, 2002) або пропонуються дослідження щодо трансформації фольклорних зразків у творчі здобутки письменниці (Немченко, 1991; Рудник, 2012). Незважаючи на таку тривалу рецепцію осмислення національної ідентичності у творчості письменниці, порушене питання є досить актуальним і нині.

Мета статті з'ясувати, чому й під впливом яких факторів закладалися основи національної ідентичності у свідомості Дніпрової Чайки та її роль у визначенні національної специфіки української літератури, що обумовлюється низкою чинників: ментальністю народу, сукупністю етнопсихологічних ознак, визначальних рис національно-типових характерів, виявлених в індивідуалізованих персонажах.

Такий підхід поглибить осмислення духовного світу письменниці, її глибинного зв'язку зі своїм народом, з його національною самобутністю та ідентичністю.

Виклад матеріалу дослідження

Як відомо, майбутня письменниця народилася в сім'ї священника. Мати Наталка Угринович була вихідцем з козацького роду, а батько Олексій Березін великоросом. Цікаво про цей факт згадує А. Конощенко:

«Зросла вона в попівській сім'ї. Батько її був, мабуть, «зайда» в наших краях, здається, з Московщини; мати українка, попівна родом, з Олександрівського повіту, а дід по матері, мабуть з тих захожих поселенців «Нової Сербії», що в старі часи прийшли з Хорватом і розташувалися на півночі Херсонщини, від Синюхи до Дніпра, та на Катеринославщині» (Конощенко, 1927, с.122).

Сім'я була гостинною, тому там часто співали українських пісень, на свята звучали колядки та щедрівки, до виконання яких залучалися і діти. Саме батькові авторка завдячує прищепленню любові до перлин українського фольклору. В автобіографії, відомості яких цитують О. Дей та В. Пінчук, вона пише:

«Батько мій був <...> ходячим збірником фольклору. Од нього у мене напровесні життя з'явилася така охота до пісень, казок, усяких словесних узорів нашої мови»; з часом «книги, поезія, спів, усякий фольклорний матеріал зробилися моєю насолодою» (Дей, & Пінчук, 1974, с. 6).

На той час письменниця стає одним із талановитих носіїв української пісні.

«В її пам'яті, наголошує А. Конощенко, збереглися пісні з Нестерівки (Вершац, Олександрівського повіту), Мар'янівки Дяурової (Ананівського повіту), з околиць Збур'ївки й Голої Пристани (Дніпровського п.) і, особливо, з околиць Королівки (на Фастівщині)» (Конощенко, 1927, с. 124-125).

Вона мала гарний слух, а тому без фальші могла відтворити будь-яку почуту нею народну мелодію, крім того, знала безліч казок, дум, легенд, що є виявом етнічного та національного «я».

Зростаючи під благотворним впливом фольклору, Дніпрова Чайка глибоко пізнає життя і побут українського народу, його бажання та сподівання на кращу долю, закохується в красу, поетичність та мелодійність українського мови, що позначилося на процесі становлення її національної ідентичності, широти світогляду та художнього стилю.

«Усна поетична творчість народу, передусім пісенна, слушно зауважує М. Базилівський, була для письменниці не тільки одним з важливих джерел для власного творення, а й цінним ідейно-естетичним критерієм, тією основою, яка кристалізувала формування її художницького бачення» (Базилівський, 1987, с. 7).

У сімейному колі, зокрема від матері, авторка чула розповіді про історичне минуле українського народу, про козацьку вольницю, що мало колосальний вплив на її національну самосвідомість. А. Конощенко згадує: «...з усієї сім'ї справжньою українкою, крім матері, стала тільки Людмила Олексіївна; інші ж її рідні (батько, брати й сестри) і родичі (в Голій Пристані попував її рідний дядько по батькові, о. Петро Березін) до останніх часів зоставались звичайними сільськими «інтелігентами» з трохи українізованою російською мовою та з звичайним для сільської інтелігенції світоглядом» (Конощенко, 1927, с.122).

Дитинство та юність письменниці пройшли в селах і містечках півдня України, що обумовило її закоханість у рідний край, українське слово, національні традиції. З юних літ вона захоплюється творами Т. Шевченка, її цікавлять історичні праці В. Антоновича, П. Куліша, Д. Яворницького, вражають етнографічні розвідки В. Гнатюка, М. Драгоманова, М. Комарова, П. Чубинського. Досить швидко для себе вона усвідомлює, що є така нація як українська, а тому, не вагаючись, гордо себе позиціонує:

«Знаю тепер, що я українка, а не росіянка: ніякі лихоліття, слова й події Великої Росії не хвилюють мого серця так, як історія України, ніякий спів не знаходить такого відгомону в мене в душі, як український, ні за кого не болить так серце, як за її помилки, її виразки відлунюють стогоном у мене в душі. І чим більше бачу в її історії помилок, недоліків, тим палкіше люблю її» (Цит. за: Немченко, 2002, с. 99).

Це відверта промова людини-патріота, з якою вона йшла по життю, і це в ті часи, коли українське слово заборонялося (Валуєвський циркуляр, Емський указ), а про утвердження української державності і мови не велося. Усе своє життя Дніпрова Чайка мріяла бачити Україну вільною, а народ щасливим. їй боліла доля України, її майбутнє. У поезії «Сестрицям-українкам» знаходимо пристрасне зізнання:

Пала душа і думка в'ється,

Мов чайка в'ється та пита:

Коли ж крізь сльози усміхнеться

Вкраїна, матінка свята?

(Дніпрова Чайка, 1931b, с. 30).

національний ідентичність творчість дніпровий чайка

Авторка сміливо заявляє про права українців на гідне життя та їх славну історію, яка, на її думку, має пробудити у них гордість і національну свідомість. Такі поезії, як «Україно моя мила, краю пам'ятливий...», «Знову чайкою літаю», «Пізно!», «Молитва», пройняті безмежною любов'ю до рідного краю, свого народу, возвеличується Запорізька Січ як рушійна сила визвольного руху в Україні.

Подібної думки дотримується письменниця стосовно питання вибору мови спілкування. Як відомо, її перші літературні спроби написані російською мовою, проте пізніше авторка переходить до української мови, до якої мала неабияке особливе ставлення. О. Килимник цитує у своїх спогадах враження письменниці від учителювання в Одесі, де вона пише: «Тут і почалася моя молодість, моя вільна, дорога юність! Скільки перечитано, скільки перечуто, передумано! І скільки гарних людей на світі! Ще дужче захотілось писать не по-руські, як змалку писалося, а тією найлюбішою, наймузикальнішою мовою, до якої перше тягло і острах брав, що не до ладу скажу, споганю мову» (Килимник, 1958, с. 61).

І це, власне, в ті роки, коли українська мова, письменство, культура переслідувалися, і коли була реальна загроза самому існуванню українського етносу. У міру своїх можливостей Дніпрова Чайка стає на захист української мови, дбає про її відродження та функціонування. На учительських з'їздах вона порушує питання про необхідність навчання дітей рідною мовою, бере участь у аматорських гуртках, де ставилися вистави українською мовою, поширює твори Тараса Шевченка, займається активною пошуковою діяльністю, зокрема збирає фольклор у різних регіонах України, співпрацює з видавництвами відомих на той час збірників («Нива», «Степ», Перший вінок»), охоче друкується в різних галицьких журналах: «Дзвінок», «Правда», «Зоря», чернігівському літературному збірнику «Хвиля за хвилею», альманасі «Багаття», плідно співпрацює з М. Грушевським, П. Житецьким, М. Лисенком, Оленою Пчілкою, М. Старицьким. Вона твердо ішла по життю, ніколи не схибивши у своїх діях, поглядах стосовно України, її звичаїв, культури. Свою діяльність на літературній ниві вважала «мікроскопічно малою», проте щиро зізнавалася, що пропагувала українство, як могла.

Відмову від своєї мови письменниця вважала найтяжчим гріхом, такий злочин, на її думку, не дасть спокою грішнику навіть «й в труні», бо «не хтів служити Рідній стороні» («Пізно!») (Дніпрова Чайка, 1931b, с. 30).

«Та так чи інше, згадує А. Конощенко, під впливом людським, чи, може, стихійним, а вона стала українською письменницею, й після того як одружилася з Ф.О. Василевським і ввійшла до нашого херсонського гуртка, вона почала писати все більше і більше» (Конощенко, 1927, с. 122).

З-під пера Дніпрової Чайки з'являються різножанрові твори, що містять органічний зв'язок зі своїм народом, продовжують його традиції, звичаї, культуру. Вони пройняті глибоким фольклоризмом, ввібравши прикмети національної самобутності.

«Дніпрова Чайка, зауважує І. Немченко, розробляла різні лінії на шляху розв'язання проблеми засвоєння й трансформації кращих зразків безіменної творчості народу:

1) «Аплікувала» свої оповідання та віршовані п'єси-казки фольклорними фрагментами,

2) вдавалась до наслідування, або стилізації витворів народного генія,

3) дбала про органічне перетворення, художнє переосмислення народнопісенних, легендарних, казкових мотивів, образів тощо і застосовувала фольклорні прийоми як необхідний вдячний елемент у системі власних творчих експериментів» (Немченко, 1991, с. 71).

В епіцентрі зображення образ простої людини з народу, через призму якої передані найхарактерніші риси українського етносу в цілому: ментальність, національний характер, психологічні особливості, ідеали.

Особливу увагу письменниця зосереджує на розкритті людської душі, здатної до щирих переживань, страждань, що породжувало відповідні емоції, психічні реакції: біль, тугу, печаль, радість, ненависть. Саме так віддзеркалювалася психоемоційна сфера народного життя. Її героям, зокрема у таких поезіях, як «Пісня» («Закувала зозуленька...»), «Пісня» («Ой, чого я наробила.»), «Лиха моя недоленька», «На лимані»), написаних в жанрі ліричної пісні, властиво сумувати, песимістично роздумувати над майбутньою своєю долею, що почасти відтворено з надмірною гіперболізацією, з біллю в серці та іноді безнадією. Слідуючи фольклорним традиціям, такі психологічні стани письменниця подає на тлі чудових краєвидів, де людська душа раює, відпочиває, сповідається, а отже, перебуває в тісному взаємозв'язку з навколишнім світом. Змальовані пейзажі Причорномор'я насичені музичними образами, звуковими асоціаціями (плюскіт води, шум хвиль, спів соловейка, кування зозулі), що надає поезіям надзвичайного емоційного забарвлення, національного колориту. Відтак актуалізуються такі етнопсихологічні характеристики українського народу, як емоційність, чуттєвість, ліризм.

Ментальні риси українців та їхні пріоритетні цінності Дніпрова Чайка моделює виразними національно-типовими характерами, виявленими в індивідуалізованих персонажах. Такими рельєфно окресленими образами в її оповіданнях є, зокрема, волелюбний дід Охрім («Уночі»), сільський правдолюб Степан («Вольтер'янець»), вільнодумець Степан Хоменко («Знахарка»), щиросердечний солдат Карпо («Чудний»), сільська знахарка баба Терещиха («Знахарка») та інші, що уособлюють визначальні риси національного характеру, такі як волелюбність, працелюбство, м'якосердість, чуйність, релігійність, забобонність, культ сім'ї, родинні стосунки: вірність, взаємоповага, відповідальність.

На тлі українських реалій вони роздумують над сенсом людського життя, соціальної несправедливості, тому, зазвичай, дають оцінку подіям сучасності та історичної минувшини, звідси звучать заклики до боротьби, волі. Доволі часто вони перебувають у пошуках істини, дошукуються відповідей на болючі питання, проповідують основи християнської моралі, випробовуються на вірність пари одне перед одним, відповідальності перед сім'єю та її долею. Подеколи персонажі змальовані активними ініціаторами в залученні народних мас до прослуховування українських пісень, мелодій, музики Лисенка на слова Шевченка, що викликає спогади про козацьке минуле, пробуджує національні почуття, формує духовні та моральні цінності.

У висловленні своїх думок, почуттів вони почасти звертаються до джерел усної народної творчості, спадок якої передається з покоління в покоління, що сприяє збереженню генетичної пам'яті нашого народу. Крім того, демонструється національний тип мислення, гострота розуму, глибина думки, віртуозне володіння образним та лаконічним народним словом, що увиразнює ідентичність українського народу. Уживані зразки малих фольклорних жанрів несуть у собі значне смислове навантаження, що слугує подачі оцінки різних явищ навколишньої дійсності, характеристики вчинків людини, її зовнішності, рис характеру, соціального стану, дій, вчинків. Особливий підтекст закладений у прислів'ях та приказках, які герої творів майстерно вживають у своєму мовленні, наприклад:

«А хто сміється, тому не минеться...»,

«Та вже ж! молода та зелена, як у спасівку яглиця!»,

«... куди вже нам грішним з праведниками огірки їсти»,

«Що дорого досталося, за тим і серце болить»,

«Мертвому гріб, а живому хліб!» та інші.

Почасти для індивідуалізації мови персонажів використовуються фразеологічні звороти, які надають висловленим думкам влучності, образності. Наприклад:

«...як почне розказувать, так тільки вуха держи!»,

«...буханцями випроводив»,

«перебивається <...> з хліба на квас»,

«гостра на язик і на руку важка»,

«очі завше на солонці»,

«ні пари з вуст»,

«усе перевертав думку, що цвяшком засіла йому в голові» та інші.

З вуст героїв звучать народні прикмети та замовляння, що відображає демонологічні вірування народу. Знаходимо такі прикмети:

«на небі: чи ясні зірки то вже на мороз; чи моргають то на вітер; чи з вухами місяць то вже на люту зиму; чи ясна чумацька дорога, чи де змій огневий пролетить»

та замовляння:

«Їхав рудий на рудому шляху, рудим конем»,

«Місяцю-місяченьку, молодиченьку, срібні твої ніжки, золотії ріжки! Спитайся у старого місяця, чи не боліли в нього зуби? Як не боліли, не щеміли, то нехай так і в мене, раби божої, хрещеної, молитвеної, не болять, не щемлять»,

«Кукиш-кукиш! за кукиш коня купиш, кінь здохне, ячмінь пропаде».

Особливо наведені зразки широко вживає баба Терещиха («Знахарка»), що підкреслює її глибокі знання з ремесла знахаря, яким вона вправно володіла.

Подеколи зустрічаємо народні прозивалки, зокрема «П'яниця-буяниця собак дратує під тином ночує», а також фольклорні пісеньки: «Забіяка та не ночує вдома», «Гай зелененький», «Очеретом качки гнали», що виступають засобом викриття досить поширеної у суспільстві соціальної проблеми пияцтва («Хрестонос»).

Варто зазначити, що фольклор мав неабиякий вплив на творче експериментування письменниці, зокрема в царині поезій у прозі, що позначилося на тематиці, глибокій морально-етичній спрямованості, філософському чи дидактичному підтексті.

Такі твори, як «Дивний ткач», «Таємниця», «Скеля», «За душу», стилізовані під чарівну казку. Вони містять казкових персонажів (спляча царівна, кримська цариця, диво-майстер, цар Мідас, старий дід-віщун), які вирушають у подорожі, живуть далеко за синім морем, високо на кримській горі, тобто мають своє царство, яке існує за власними правилами. Для творів, як і для казки, характерні елементи композиції, зокрема категорії часу та простору, що становлять їхній хронотоп, який функціонує за певними законами. Вони мають тричленну структуру, тобто складаються із зачину, фабули та кінцівки. Крім того, наявні описові формули персонажів, а також предметів (клубочок, пряжа, килим, чарівна голка). Казковість, фантастика, перетворення сприяють наповненню творів вагомим символічним змістом, слугують засобом розгляду актуальних питань часу, зокрема боротьби за соціальне й національне визволення народу. Водночас підкреслюється його нескореність, волелюбність, незламність та мудрість, що відтворює ментальні детермінанти українців.

Низка поезій у прозі написані в руслі народного жанру легенди. За змістом вони поділяються на історико-героїчні («Тополі», «Дівчина-чайка», «Дві птиці»), міфологічні («Мара») та апокрифічні («Морське серце», «Білий чорт», «Певний притулок»). У цих творах спостерігається тісний зв'язок з історичним минулим українського народу, його прадавньої міфології. Крім того, проповідуються християнські закони добра і зла, засуджується антигуманність, гріхопадіння, лукавство, підступність. У їхню основу покладені історичні події, образи античного світу, біблійні сюжети. Великої ваги надається природі, символам, явищу метаморфози, що є типовим для фольклорної легенди. Будь-яке перевтілення людини в птаха, дерево, медузу є виявом возвеличення прекрасного, світлого, що сприймається як вічне, і навпаки потворне, жорстоке, егоїстичне карається навіки. У завуальованих підтекстах критикується інтелігенція, що мала нестійку позицію щодо вирішення суспільних питань на межі століть, чи прославляється митець у роки трагічної долі народу.

Подібна до народних зразків («Невольники на каторзі», «Про Олексія Поповича і бурю на Чорному морі», «Дума про Самійла Кішку», «Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі») й поезія в прозі «Буревісник», у якій відтворений драматичний епізод втечі козаків з турецької неволі. Твір насичений авторськими відступами, описами пейзажів, риторичними запитаннями, окликами, звертаннями (брати-товариство, орли-козаки), здрібніло-пестливими формами (неволенька, лялечка), що характерні для жанру думи.

У центрі уваги дві діаметрально протилежні постаті: старий, досвідчений козак-отаман Трохим та молодий осавул Гордій, безкомпромісність якого призвела до загибелі всіх невільників. За такий злочин його було перевтілено в буревісника, що в народі асоціюється з птицею нещастя, яка літає над морем, заглядаючи потопельникам у вічі.

«Благав він у бога, як милости, смерти і кинувся з скелі у море: скарав бог нового іуду, не дав йому скінчити муки, і море його не пожерло: пташинії крила на спині з'явились, легеньке маленьке зробилося тіло, до темного пір'я й вода не пристане, і птицею скинувсь отаман Гордій» (Дніпрова Чайка, 1931a, с. 196).

У такий спосіб засуджується зрада козацькому братству та викриваються норми моралі та поведінки заради власної користі чи задоволення.

Поезії в прозі «Собака», «Миша», «Шпаки» за своєю структурою та своєрідністю викладу подібні до притч. У їх основу авторка трансформує специфічні ознаки жанру: дидактичність, асоціативність, алегоричність образів, прихований філософсько-етичний підтекст. Для таких творів характерна стислість, влучність викладу, бракує описів пейзажу, інтер'єрів, персонажів. Крім того, багато монологів, риторичних запитань, діалогів. Такі стилістичні прийоми дають письменниці можливість провести аналогію між життям людей та тварин, культивуючи питання вірності, милосердя, честі, осмислення пошуків вічних істин, морально-етичних цінностей.

Висновки

Отже, наведені вище міркування переконують у тому, що Дніпрова Чайка належала до тих, хто, завдяки своїй стійкій позиції, активній громадській та літературній діяльності, проторували шлях українському слову, мові, що є своєрідним місточком від далекого минулого до сьогодення.

Їй не був притаманний комплекс меншовартості, навпаки Дніпрова Чайка гордо самоідентифікує себе українкою як представницею цієї національності. Для її національної ідентичності характерні такі національні почуття: любов до своєї Батьківщини, свого народу, національної культури, рідної мови. Вона є активним виразником у шануванні звичаїв, традицій, у збереженні історичної спадщини. Усупереч ідеологічним утискам вона популяризує українську мову, народну пісню.

Такі основи національної самобутності авторки, звісно, були закладені з дитинства в сімейному колі, в подальшому формувалися на ґрунті традицій рідного краю, зокрема півдня України, вивершувалися на духовному спадку народу, найкращих зразках українських письменників, праць істориків, розвідок етнографів, тісній та плідній співпраці з передовими діячами культури, мистецтва, фольклору.

Проте найбільший вплив на національну самосвідомість та своєрідність художнього мислення письменниці мав фольклор, що є одним з потужних носіїв культурної ідентичності українського народу. Він наскрізно пронизує її художні здобутки, надаючи їм національно-специфічних рис та особливостей.

Звертаючись до різних жанрів, Дніпрова Чайка охопила весь спектр проявів найсуттєвіших ознак українського етносу в цілому: його етнопсихологічні характеристики, національний характер та пріоритетні цінності. Водночас у творах надається великої ваги українській пісні, образному та лаконічному народному слову, символіці, що увиразнює ідентичність українського народу, зберігає його генетичну пам'ять.

Перебуваючи на перетині двох шарів культури, фольклору та літератури, мисткиня творчо експериментує, що сприяло розробці нових синкретичних жанрів: оповідання-казки, оповіданнялегенди, оповідання-думи, оповідання-притчі, доповнивши та оновивши цим жанрову систему історико-літературного процесу кінця XIX початку XX століття.

З огляду на це, без сумніву, самобутній і оригінальний художній спадок письменниці є органічною складовою загальномистецьких надбань українського народу.

Уже на схилі літ у листі до С. Єфремова Дніпрова Чайка щиро зізнається:

«Хотіла служити тільки Україні, яку гаряче любила ввесь мій вік» (Дніпрова Чайка, 1997, с. 22).

Ці слова звучать як прощальний акорд людини з нелегкою долею, проте з величезною жагою до життя та любов'ю до України.

Література

1. Базилівський, М. (1987, Січень 15). З різнобарвної китиці талантів. Літературна Україна. С. 7.

2. Дей, О., & Пінчук, В. (1974). Дніпрова Чайка збирач народних пісень. Народні пісні з голосу Дніпрової Чайки та в її записах. (С. 5-10). Київ: Музична Україна.

3. Дніпрова Чайка (Василевська, Л.). (1931a). Твори (Т 1. С. 193-196). Р Шевченко (Ред.). Харків: Рух.

4. Дніпрова Чайка (Василевська, Л.). (1931b). Твори (Т 2. С. 26-30). Р. Шевченко (Ред.). Харків: Рух.

5. Дніпрова Чайка, & Килимник, О. (Ред.). (1960). Твори. Київ: ДВХЛ.

6. Дніпрова Чайка. (1997). С. Єфремову. Епістолярна спадщина Дніпрової Чайки. (Листи до Сергія Єфремова). Слово і час, 2, 17-22.

7. Килимник, О. (1958). Дніпрова Чайка. Радянське літературознавство, 3, 61-75.

8. Конощенко, А. (1927). Дніпрова Чайка (спогади). Україна, 5, 121-125.

9. Немченко, І. (1991). Дніпрова Чайка і народна творчість. Народна творчість та етнографія, 2, 70-77.

10. Немченко, І. (2002). Пропагувала українство, як могла. Історія «Просвіти» Херсонщини (Т 1. C. 99-103). Київ Херсон: Просвіта.

11. Рудник, І. (2012). Художня трансформація фольклорних мотивів у творах Дніпрової Чайки. Література. Фольклор. Проблеми поетики. (Вип. 37. Ч. 1. C. 272-278). Київ: Київський університет.

References

1. Bazylivskyi, M. (1987, January 15). Z riznobarvnoi kytytsi talantiv [From a colorful brush of talents]. Literaturna Ukraina. Р. 7. (in Ukrainian)

2. Dai, O., & Pinchuk, V. (1974). Dniprova Chaika zbyrach narodnykh pisen [Dniprova Chaika is a collector of folk songs].

3. Narodni pisni z holosu Dniprovoi Chaiky ta v yii zapysakh (PP. 5-10). Kyiv: Muzychna Ukraina. (in Ukrainian) Dniprova Chaika (Vasylevska, L.). (1931a). Tvory [Writings] (Vol. 1. РР. 193-196). R. Shevchenko (Ed.). Kharkiv: Rukh.

4. Dniprova Chaika (Vasylevska, L.). (1931b). Tvory [Writings] (Vol. 2. РР 26-30). R. Shevchenko (Ed.). Kharkiv: Rukh. (in Ukrainian)

5. Dniprova Chaika, & Kylymnyk, O. (Ed.). (1960). Tvory [Writings]. Kyiv: DVKhL. (in Ukrainian)

6. Dniprova Chaika. (1997). S. Yefremovu. Epistoliarna spadshchyna Dniprovoi Chaiky. (Lysty do Serhiia Yefremova) [For S. Efremov. Epistolary heritage of the Dnieper Seagull. (Letters to Sergei Efremov)]. Slovo i chas, (2), 17-22.

7. Konoshchenko, A. (1927). Dniprova Chaika (spohady) [Dniprova Chaika (memories)]. Ukraina, (5), 121-125. (in Ukrainian) Kylymnyk, O. (1958). Dniprova Chaika [Dniprova Chaika]. Radianske literaturoznavstvo, (3), 61-75. (in Ukrainian) Nemchenko, I. (1991). Dniprova Chaika i narodna tvorchist [Dniprova Chaika and folk art]. Narodna tvorchist ta etnohrafiia, (2), 70-77. (in Ukrainian)

8. Nemchenko, I. (2002). Propahuvala ukrainstvo, yak mohla [She promoted Ukrainianness as best she could]. Istoriia "Prosvity" Khersonshchyny (Vol. 1. PP 99-103). Kyiv Kherson: Prosvita. (in Ukrainian)

9. Rudnyk, I. (2012). Khudozhnia transformatsiia folklornykh motyviv u tvorakh Dniprovoi Chaiky [Artistic transformation of folklore motifs in the works of the Dniprova Chaika]. Literatura. Folklor. Problemypoetyky. (Issue 37, Part 1. РР 272-278). Kyiv: Kyivskyi universytet. (in Ukrainian)

Размещено на Allbest.Ru