Мотивна організація збірки оповідань Дж. Джойса "Дублінці"

Размещено на http://www.allbest.ru

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

Мотивна організація збірки оповідань Дж. Джойса «Дублінці»

Конєва Тетяна Михайлівна

канд. філол. наук, доцент, доцент кафедри світової літератури

Анотація

У статті теоретично розглянуто літературознавчу категорію «мотив» у сучасному науковому дискурсі (праці П. Білоуса, О.Бойченка, Л. Гармаша, Р. Гром'яка, Ю.Коваліва та інших), зокрема зазначено, що мотив - це відносно стійкий формально- змістовий складних художнього твору. Проте сучасне розуміння цього поняття характеризується недостатньою теоретичною визначеністю, через що воно вживається в різноманітних значеннях.

У статті доведено, що структурну мотивну організацію збірки оповідань «Дублінці» Дж.Джойса складають мотиви самотності, страху, безнадії, розчарування, духовного параліча, внутрішнього дискомфорту, розриву між мрією та дійсністю, смерті, які передають враження, спостереження та думки письменника стосовно проблем сучасної людини, відчуження її від суспільства, від самої себе, від власного духовного потенціалу, тобто нереалізація себе як особистості.

Мотив у творах існує на декількох рівнях, а тому водночас виконує принаймні три постійні функції: конструктивну, динамічну та семантичну; він входить до складників сюжету, виступає як організований момент сюжетного руху та несе свої значення, від яких залежить зміст сюжету.

Ключові слова: мотив, тема, сюжет, персонаж, імпульси художньої свідомості автора, функції. мотив джойс розчарування

Дж. Джойс - яскрава сторінка в історії розвитку європейського мистецтва. Висвітлюючи найменші рухи людської душі, заглиблюючись у світ підсвідомості, письменник створює своєрідну психологічну реальність, не менш значущу за навколишню дійсність. Художній метод Дж. Джойса відкрив у європейській літературі новий шлях до художнього бачення духовного життя людини.

І хоча в наш час існує низка наукових розвідок зарубіжних та вітчизняних літературознавців, у поле зору яких потрапляє творчий доробок Дж. Джойса (праці І. Гаріна, Н. Жлуктенко, Є. Попова, С. Хоружого, К Шахової та ін.), виникає потреба у більш детальному аналізі його малої форми епосу, адже свій творчий шлях письменник розпочав саме з жанру оповідіння, якщо не брати до уваги віршову форму. Мета статті: дослідити мотивну організацію та визначити функції мотиву у збірці оповідань Дж. Джойса «Дублінці».

Категорія «мотив» - одна з ключових у літературознавстві. її всебічно теоретично обгрунтовують у своїх наукових працях такі дослідники, як П.Білоус, Л.Гармаш, Ю.Ковалів, Т.Кушнірова та ін. Зокрема, український літературознавець П.В. Білоус у «Вступі до літературознавства» пропонує визначення терміну «мотив» й показує тісний зв'язок мотиву з темою та іншими компонентами художнього твору. На думку П.В. Білоуса, мотив - це «найпростіша розповідна (епічна) одиниця, формально-змістового складника літературного твору, який характеризується певною самостійністю і може стосуватися зображеної ситуації, дії або художнього образу» [1, с. 323]. Тема в літературному творі, - продовжує свої міркування науковець, - «скріплює всю його текстуальну структуру, виражає його зміст», а мотиви становлять окремі враження, спостереження та думки письменника, які можуть мати як самостійне, так і змістотворче значення - «імпульси художньої свідомості, зумовлені прагненням охопити якнайширше коло сприйнятої інформації про реальний світ, впорядкувати її і надати певної значущості у творі» [1, с. 101].

Спорідненість мотиву із темою художнього твору визначає Л.В. Гармаш. Він вважає, що загальним для мотиву й теми є їхня підвищена семантична значущість у художньому творі, зафіксована у вигляді ключових слів. Водночас, вказує науковець, мотив може виконувати у художньому творі якусь локальну функцію, наприклад, виступати в якості характеристики того чи іншого персонажа, створювати певну атмосферу в творі і т. ін. У подібних випадках окремий мотив чи система мотивів служить для втілення теми твору в цілому, як засіб її розвитку, розширення і поглиблення [2, с. 12].

У «Літературознавчому словнику-довіднику» мотив визначається як «тема ліричного твору або неподільна смислова одиниця, з якої складається фабула (сюжет): мотив відданості вітчизні, жертовності, зради коханого тощо» [6, с. 469].

Автори видання зазначають, що мотиви рухають вчинками персонажів, збуджують їх переживання й роздуми, особливо тонко динамізують внутрішній світ ліричного суб'єкта, а роль і художньо-виражальні функції мотиву реалізуються у фабулі й сюжеті конкретного твору, в структурі ліричного вірша, циклу, у контексті творчості письменника чи в групі типологічно споріднених творів різних письменників» [6, с. 469].

Як видно із тлумачень, мотив розглядається як найпростіша розповідна (епічна) одиниця, що тісно пов'язана з сюжетом, темою та художнім образом твору; мотив передає враження, спостереження та думки письменника; мотив - смислова одиниця ліричного твору.

Розглянемо більш детальніше систему мотивів у збірці Дж. Джойса «Дублінці» (1914), до якої увійшли оповідання 1903 - 1905 рр., і яка стала визнаним етапом в історії розвитку ірландської та англійської малої прози. Обстоюючи право письменника на правдиве зображення дійсності, автору довелось вести десятирічну боротьбу за те, щоб надрукувати їх без редакторської правки. Усі твори об'єднує мотив «духовного параліча», властивий дублінцям з раннього віку.

Людина в зображенні Дж. Джойса - жертва бездуховності, соціально недосконалого суспільства, трагічних обставин. У формуванні такого світогляду письменника велику роль відіграли атмосфера духовної кризи початку XX ст. і модерністська (Г. Ібсен, Г. Гауптман, П. Верлен, М. Метерлінк) література, в основі якої - ідеї внутрішнього дискомфорту особистості, прагнення її до гармонії з самою собою та навколишнім світом.

У листах до лондонського видавця Г. Річардса Дж. Джойс розкриває ідейний задум збірки: «Моїм наміром було написати главу духовної історії своєї країни, і я обрав місцем подій Дублін, тому що це місто видається мені центром паралічу. Я спробував показати його байдужій публіці в чотирьох аспектах: люди в дитинстві, в юнацькі роки, у зрілому віці, суспільне життя... Оповідання розташовані саме в такій послідовності» [5, с. 58].

Наскрізний мотив оповідання «Аравія» - розрив між мрією та дійсністю. У хлопчика-підлітка це слово (назва благодійного базару) викликає химерні мрії. Він уперше чує його від сестри свого товариша, яку потай кохає. Хлопчик мріє про те, як купить їй в «Аравії» щось на згадку. Але коли нарешті увечері, надто пізно отримавши від дядька обіцяні гроші, він потрапляє до «Аравії», майже всі кіоски вже зачинено, і в залі починають гасити світло: «Дивлячись угору, у темряву, я побачив себе, принижену істоту, якою керує марнославство, і очі мої обпекли образа і гнів» [3, с. 2].

У цих думках хлопчика (оповідь ведеться від першої особи) відчувається дещо більше, ніж розчарування. Уже в ранньому дитинстві він пережив відчуття безнадії, зневіри.

Безнадія звучить і в добу юнацтва («Евелін»), і в зрілі роки («Прикрий випадок»).

Гострою іронією сповнені три оповідання збірки, в яких висвітлено різні сторони суспільного життя Дубліна: експлуатація мистецтва заради матеріального зиску і кар'єри («Мати»), релігія (« Милість божа»), політика («У день плюща»).

«Мертві», останнє оповідання, написане пізніше і тому не згадується в окресленій Дж. Джойсом схемі послідовного розташування творів. Але за майстерністю побудови і психологічною глибиною воно -- краще в збірці, її своєрідний епілог. Герой твору Габріель Конрой, педагог і журналіст, постає перед читачем на вечірці у своїх незаміжніх тіток як людина, яка накинула на себе броню самовпевненості. Він відчуває себе душею товариства, моральною опорою господинь. Сидячи на чільному місці, Габріель виконує відповідальну місію: майстерно розрізає різдвяну гуску. Він виголошує наперед продуману тривалу і зворушливу промову на честь своїх тітоньок та ірландської гостинності з екскурсами в міфологію.

Разів зо два протягом вечора його броня тріщить. Це особливо відчувається, коли одна його знайома, очевидно, учасниця «Ірландського відродження», дорікає йому за те, що на канікули він їздить до Франції та Бельгії, щоб відновити знання мови, і не подорожує рідною країною. Тут ми відчуваємо інтонації самого письменника, його подвійне ставлення до Ірландії. Проте душевна рівновага Габріеля відновлюється.

Нищівного удару, від якого розсипається вщент його броня, він зазнає вже після гостювання, коли дізнається від своєї дружини Грети причину її пригніченого настрою. Почута старовинна ірландська пісня викликала в її пам'яті образ Майкла Ф'юрі, юнака, який колись кохав Грету і помер після того, як захворів, стоячи під дощем біля її вікна у вечір прощання.

Автор показує фази душевного стану, крізь які проходить Габріель. Спочатку, не відаючи про трагічний кінець Майкла Ф'юрі, він сповнений іронії стосовно невідомого юнака. Потім ним опановує глибоке роздратування, і він починає ревнувати до людини, яка володіє помислами його дружини, а та, можливо, порівнює чоловіка з ним. Зненацька Габріель бачить себе збоку, і це викликає в ньому відчуття сорому. Ілюзією видається йому тепер колишня тверда впевненість у тому, що він добре знає Грету, їх роз'єднує збережена назавжди згадка про людину, яка у вечір розлучення сказала, що не хоче більше жити. На думку Габріеля, сам він відіграє незначну роль у житті своєї дружини.

Краса справжнього почуття, образ великого кохання, що давно розвіялось, примушують Габріеля пережити мить духовного прозріння. Ним оволодіває співчуття до Грети, незнайоме йому почуття, яке, мабуть, і є справжнім коханням. Але в той же час образ померлого юнака неначе наближує його до царства мертвих, приводить до думки, що смерть незабаром наздожене їх усіх: «Його власне «я» розчинялось в їх сірому, недотикальному світі. Матеріальний світ, який ці мертві свого часу будували і в якому жили, танув і щезав» [4, с. 9]. Дж.Джойс, продовжуючи традиції А. Чехова, фіксує увагу на душевних зрушеннях Габріеля. Відмінною особливістю авторського письма є так звані «єпіфанії», тобто моменти відвертого і раптового прозріння героя.

Фінал оповідання, написаний в повільному темпі, звучить як реквієм. «Почувши легке постукування в шибку, він (Габріель) повернув голову до вікна. Знову падав сніг. Сонними очима він дивися на сніжинки, сріблясті й темні, що косо летіли вниз у світлі ліхтарів. Настав час і йому рушати в свою подорож на захід. Авжеж, газети мали рацію: сніг падає по всій Ірландії. Він падає над кожним акром великої центральної рівнини й над лисими пагорбами, він м'яко лягає на Алленські болота і - далеко на заході - тихо поринає в бурхливі води Шеннона. Сніг падає над самотнім церковним цвинтарем на пагорбі, де похований Майкл Ф'юрі. Сніг густо намело на похилені хрести й надгробки, на шпичасті ворота, на висохлі будяки. Ґабріелева душа поволі омлівала, коли він дослухався, як сніжинки, кружляючи, несуться через усесвіт і тихо падають, наче вирок неминучої долі, на всіх живих і мертвих» [4, с. 9].

Головна думка твору відчувається передусім у його «підводній течії»: мертві - не лише ті, хто помер фізично; смерть залишає свій слід на всьому живому.

Як бачимо, структурну організацію оповідання «Мертві» складають мотиви самотності, розчарування, духовних мерців та смерті.

Так автор показав своє розуміння проблем сучасної людини. Спостерігаючи за подіями у суспільстві, його турбувало відчуження особистості від суспільства, відчуження людини від самої себе, від власного духовного потенціалу, тобто нереалізація себе як особистості.

Із джойсівським оповіданням «Мертві» перегукується своєю ідейною спрямованістю і морально-психологічною характеристикою «духовних мерців» новела Дж. Селінджера «Тупташка-невдашка» (збірка «Дев'ять оповідань»). Можливо, автор її залишив спеціально «ключ» для цієї паралелі: адже ім'я внутрішньо спустошеної героїні «Тупташки-невдашки» Мері Джейн те саме, що й ім'я однієї з героїнь оповідання Дж. Джойса «Мертві».

«Дублінці» вирізняються високою майстерністю: автору вдалося передати характерні ознаки бездуховної дійсності, відтворити атмосферу

безперспективності, розкрити психологію ірландців (часто через підтекст), викликаючи у читачів стосовно них різні почуття - гнів, іронію, співчуття.

Висновки. Отже, мотив як відносно самостійна формально-змістова складова художнього твору у збірці «Дублінці» Дж. Джойса існує на декількох рівнях, а тому водночас виконує декілька функцій. По-перше, як змістова одиниця, що фіксує динамічні відрізки сюжету, мотив пов'язаний з просторовими та значущими часовими переміщеннями персонажів, з їх активністю, дією у творі; по-друге, як складова теми мотив фіксує смисловий рух в оповіданні, по-третє, як одиниця наративу - організує сюжетну структуру твору, по-четверте, як імпульси художньої свідомості автора - упорядковує інформацію про реальний світ у творі та значущість його окремих аспектів.

Список використаних джерел

Білоус П.В. (2011). Вступ до літературознавства: навчальний посібник. Київ: ВЦ «Академія». (336).

Гармаш Л.В. (2014). Теория мотива в литературоведении. Наукові записки ХНПУ імені Г.С. Сковороди. Вип. 1 (77), частина друга. (10-23).

Джойс Дж. Аравия Інтернет ресурс/ Режим доступу:

https://www.rulit.me/books/araviya-read-137041 -1.html

Джойс Дж. Мертві. Інтернет ресурс/ Режим доступу:

https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=272&page=9

Зарубіжна література. (1998). За ред. О.М. Ніколенко, Н.В. Хоменко, Т.М.Конєвої. К.; Видавничий центр «Академія». (320).

Літературознавчий словник-довідник (2007). За ред. Р.Т. Гром'яка, Ю.І. Коваліва,

В.І. Теремка. К.: ВЦ «Академія», (752).

Размещено на Allbest.ru