Аналіз сутності і генеза поняття "резильєнтність" у науковій літературі

Размещено на http://www.allbest.ru

Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького

Аналіз сутності і генеза поняття «резильєнтність» у науковій літературі

Стражник Юлія Ігорівна викладач кафедри психології, педагогіки та соціально-економічних дисциплін

Анотація

Стаття присвячена аналізу ґенези поняття «резильєнтність», з'ясуванню його сутності та характеристик. До типових характеристик резильєнсу віднесено такі: стабільність функцій психіки під час впливу стрес- факторів; повернення у короткий термін до норми після дії психотравмуючих факторів; набуття нової якості функціонування завдяки вдалому подоланню психологічної травми.

Автором зазначається на співвідношення україномовного терміну «резільєнтність» (resilience) зі стресостійкістю та життєстійкістю і пропонується використання терміну «резільєнтність» (resilience) для позначення динамічного процесу в контексті адаптації та саморегуляції .

Звертається увага, що у психологічній науці «резильєнтність» трактується як здатність до збереження в несприятливих умовах стабільного рівня психологічного функціонування та успішної адаптації до цих умов. Автор акцентує на історичних аспектах розвитку феномена. Наголошується, що у дослідженнях останніх років основним пріоритетом є не лише вивчення та опис чинників резильєнтності. резильєнтність стресостійкість термін

У вигляді таблиці наводяться деякі визначення резильєнтності, що містяться у науковій літературі і які варто брати до уваги у практичній роботі. За результатами аналізу підходів до тлумачення змісту резильєнтності вона поділяється вроджену (генетика) і набуту (середовище, досвід, навчання ), а також комбіновану. Вроджена резильєнтність як спадкова може виявлятися ще у ранньому дитинстві. Тому деякі люди легше переживають стрес та труднощі, виявляючи менше негативних емоцій, легше адаптуються до змін, швидше відновлюються після травматичних подій, без особливих зусиль переживають стан невизначеності. З іншого боку, резильєнтність можна розглядати як набуту під впливом життєвого та професійного досвіду рису.

Автор доходить висновків, що резильєнтність є психо-соціальним явищем, що містить особистісні, міжособистісні та суспільні складові і становить результат різних процесів розвитку протягом певного часу; вона характеризує здатність психіки до відновлення після несприятливих умов.

Резильєнтність варто розглядати і як певну характеристику особистості, і як динамічний процес.

Перспективними для подальших наукових досліджень визначено такі питання, як резильєнтність сім'ї, резильєнтність певної вікової чи професійної групи.

Ключові слова: резильєнтність, стрес, стресостійкість, стійкість до травми, психологічна стійкість, резильєнс, особистість, відновлення психіки.

Strazhnyk Juliya Igorivna teacher of the department of psychology, pedagogy and socio-economic disciplines, National Academy of the State Border Guard Service of Ukraine named after Bohdan Khmelnytskyi

ANALYSIS OF THE ESSENCE AND GENESIS OF THE CONCEPT "RESILIENCE" IN SCIENTIFIC LITERATURE

Abstract

The article is devoted to the analysis of the genesis of the concept of "resilience", to clarifying its essence and characteristics. Typical characteristics of resilience include the following: stability of mental functions under the influence of stress factors; returning to normal in a short period of time after the action of psychotraumatic factors; acquisition of a new quality of functioning thanks to successful overcoming of psychological trauma.

The author notes the correlation of the Ukrainian term "resilience" with stress resistance and vitality and suggests the use of the term "resilience" to denote a dynamic process in the context of adaptation and self-regulation.

Attention is drawn to the fact that in psychological science "resilience" is interpreted as the ability to maintain a stable level of psychological functioning in adverse conditions and to successfully adapt to these conditions. The author emphasizes the historical aspects of the development of the phenomenon. It is emphasized that in the research of recent years, the main priority is not only the study and description of resilience factors.

Some definitions of resilience contained in the scientific literature and which should be taken into account in practical work are given in the form of a table. According to the results of the analysis of approaches to the interpretation of the content of resilience, it is divided into innate (genetics) and acquired (environment, experience, training), as well as combined. Innate resilience as hereditary can manifest itself in early childhood. Therefore, some people experience stress and difficulties more easily, exhibiting less negative emotions, adapt to changes more easily, recover faster from traumatic events, and experience a state of uncertainty without much effort. On the other hand, resilience can be seen as acquired under the influence of rice's life and professional experience.

The author concludes that resilience is a psycho-social phenomenon that contains personal, interpersonal and social components and is the result of various development processes over a period of time; it characterizes the ability of the psyche to recover from adverse conditions. Resilience should be considered both as a certain personality characteristic and as a dynamic process.

Issues such as family resilience, resilience of a certain age or professional group have been identified as promising for further scientific research.

Keywords: resilience, stress, stress resistance, resistance to trauma, psychological resilience, resilience, personality, mental recovery.

Постановка проблеми. Стрес розглядається як сукупність реакцій організму людини у відповідь на сильні подразники, яка забезпечує адаптацію всіх його ресурсів до існуючих умов. Стресова реакція тяжіє до означення відповіді на когнітивне та емоційне напруження серед військовослужбовців, які стикаються зі складними ситуаціями. Результати аналізу стресорів та реакцій на стрес серед військовослужбовців засвідчують наявність негативного результату та зниження ефективності професійної діяльності. Тому важливою рисою є здатність відновитися після стресу - резильєнтність.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання стресу та супутніх психологічних явищ є в центрі уваги сучасних вітчизняних та зарубіжних вчених. Зокрема, тлумаченню та природі виникнення стресу присвячено праці Г. Балла, В. Клименка, М. Корольчука, В. Крайнюка, О. Лактіонова, Г. Сельє, О.Тімченко. Наслідки дії стресу на особистість, розлади психіки та девіантність поведінки досліджувались М. Бачериковим, А.Фоменком, С. Яковенко, ресурсний потенціал особистості - Г.Радчук, В.Рибалкою. Виченнню психологічної готовності до діяльності присвячено праці В. Моляки, В.Панка, М.Савчина, О. Сафіна, М. Томчука. Розвиток стресостійкості досліджувався Р. Шевченко, М.Марусинець. Саногенне мислення як чинник стрес-долаючої поведінки особи є предметом вивчення Н. Ярош. Особливості копінг-поведінки особистості вивчалися Р. Лазарусом, Е. Хеймом, Н. Ендлером, різні аспекти професійної життєстійкості вивчалися О.Кокуном, Т.Мельничук.

Протягом останніх років в науковому середовищі зростає увага до поняття резильєнтності (Е.Грішин, Г. Лазос, Гусак, Н., В. Чернобровкіна, В. Чернобровкін, А. Максименко, С. Богданов, О. Бойко). Учені та практики звертають увагу на необхідність опору стресам і активно розвивають положення, що містяться в доробку зарубіжних та вітчизняних науковців (Д. Ассонов та О.Хаустов), створюючи власні методики розвитку резилієнтності особистості. Однак ще низка аспектів цієї проблеми залишаються не достатньо дослідженими.

Метою статті є проаналізувати ґенезу поняття «резильєнтність», з'ясувати його сутність та характеристики.

Виклад основного матеріалу. «Термін «резильєнтність» походить від латинського «resilire» («відскакувати», «повертатися до форми»). У психологічній літературі існує низка підходів до розуміння резильєнтності.

Резильєнтність трактується як «здатність людини до успішного відновлення після стресу, здатність долати труднощі, впоратися з негативними ситуаціями і повертатися до стану психологічного добробуту та функціонування» [1].

Нині відомий близький термін «резилієнс» (resilience), або стійкість. Його протягом століть широко використовували і з часом «резилієнс» набув різноманітних значень. Однак лише в останні кілька десятиліть цей термін поширюється як психологічна категорія. В науковій літературі він вперше з'явився в 70-х роках минулого століття [2]. У сучасному науковому просторі поняття «резилієнс» стосується психології, медицини, біології та соціальних наук у зв'язку із «збереженням повноцінного функціонування людини під час та після впливу певних екстремальних, загрозливих чи стресових умов» [3, с. 5].

В україномовному контенті термін «resilience» перекладається як «стресостійкість», «життєстійкість», «життєздатність», «стійкість до травми», «психологічна пружність», «психологічна стійкість». Це призводить до певної плутанини у термінах. Відмінність між поняттями резилієнсу («resilience») та резильєнтності («resiliency») О. Кокун та Т. Мельник, посилаючись на Д. Ассонова та О.Хаустову [4], пояснюють тим, «що резилієнс є процесом, а резильєнтність - властивістю (здатністю) особистості» [3, с. 5]. У зв'язку з цим варто розрізняти резилієнс та резильєнтність. За визначенням Американської психологічної асоціації, «резилієнс варто розуміти водночас як процес і як результат успішної адаптації людини до складних обставин життя, завдяки розумовій, емоційно-поведінковій гнучкості, а також спроможності пристосуватися до вимог зовнішнього і внутрішнього змісту» [5].

Типовими характеристиками резильєнсу є такі:

стабільність функцій психіки під час впливу стрес-факторів;

повернення у короткий термін до норми після дії психотравмуючих факторів;

набуття нової якості функціонування завдяки вдалому подоланню психологічної травми.

Резилієнс - це «процес використання біологічних, психосоціальних, структурних і культурних ресурсів для підтримки психологічного благополуччя» [6]. Водночас, «резилієнс можна вважати багаторівневим процесом отримання кращих, ніж очікувалося, результатів перед або після негараздів» [7].

Серед вітчизняних дослідників не знаходить остаточної відповіді дискусійне питання щодо тотожності понять «стресостійкість» та «резилієнс». Хамініч О.М. звертає увагу на «проблему співвідношення україномовного терміну «резільєнтність» (resilience) зі стресостійкістю та життєстійкістю і

пропонує використовувати термін «резільєнтність» (resilience) для позначення динамічного процесу в контексті адаптації та саморегуляції» [8]. На думку інших науковців, доцільно розмежовувати стресостійкість та резилієнс, визначаючи «перше як відновлення після впливу стресу, а друге як опір стресу» [9]. Є вчені, чия наукова позиція зводиться до [10-13] того, що резилієнс і стресостійкість - це синоніми.

Відтак, в україномовній науковій літературі на сьогодні немає чіткого розмежування понять «резилієнс» та «резилієнтність». Хоча в англомовній літературі спостерігаються непоодинокі спроби розмежувати їх: резилієнс як процес і резильєнтність як властивість особистості [14-15]. Поділяємо думку, що «використання поняття «резилієнтність» для позначення певних властивостей особистості, що є факторами резилієнсу, чи певної точки фіксації резилієнсу в момент часу, а «резилієнс» - для позначення процесуальної, динамічної сторони питання може сприяти кращому розмежуванню цих конструктів» [4]. Також вважаємо доцільним визнати зв'язок життєстійкості з резилієнсом, однак не ототожнювати ці поняття. «Життєстійкість є характеристикою особистості, що може сприяти розвитку резилієнсу, будучи одним із захисних факторів (факторів резилієнсу)» [16-18].

Поняття «резильєнтність» прийшло у сферу психології з фізики. У площині фізики в прямому значенні воно тлумачиться як «здатність пружини (пружного тіла) до відновлення своєї форми після механічного тиску» [19], у психологічній науці - як здатність до збереження в несприятливих умовах стабільного рівня психологічного функціонування та успішної адаптації до цих умов.

Переважно, дослідники резильєнтності зосереджують увагу на «виявленні та описі характеристик особистості індивідів, успішних, попри життя у складних умовах, тобто тих, що вдало адаптувалися до потенційно травмуючих подій» [19]. Поняття «резильєнтність» є у центрі уваги представників позитивної психології [20]. Їхні перші наукові пошуки були проведені у 1970-ті роки, коли розпочалось «вивчення дитячої резильєнтності, виявленої у деяких дітей, чиї матері були хворі на шизофренію. Свідчення того, що частина дітей з групи ризику, всупереч складним і важким умовам, процвітала, викликали наростаючий інтерес і спроби емпірично зрозуміти індивідуальні відмінності особистості реагування на нещастя» [19].

Виникнення концепції резільєнтності в психологічній науці пов'язують із роботами Е.Вернер та її колеги R. Smith. У 1955 році дослідниці розпочали фундаментальне довготривале дослідження з резільєнтності. Ними і було запроваджено цей термін у психології.

За результатами дослідження 700-ти дітей з Гаваїв Е.Вернер була написана праця, у якій психолог виокремила негативні чинники, за якими діти зараховувались до групи ризику (психічні розлади батьків, скрутне соціально - економічне становище сім'ї, жорстокість у сім'ї, жорстокість у суспільстві, наявність хронічних захворювань, пережиті трагедії). Дослідниця з'ясувала, що несприятливі умови призводять до «деструктивної поведінки: хронічного безробіття, токсикоманії, раннього дітонародження. У дослідженні здійснювався підбір захисних механізмів, «щоб відрізнити дітей зі здоровою адаптацією від тих, хто адаптувався з певними труднощами у подібних обставинах. Пізніше було виокремлено три групи фактів, що мають вплив на розвиток резилентності: атрибути самих дітей, аспекти їхньої сім'ї та характеристики соціального середовища» [21].

Значним внеском у розвиток теоретичних та методологічних засад резильєнтності стали праці А.Мастен (1980-ті рр.-по теперішній час). Дослідниця виокремлює такі різновиди резильєнтності: індивіди, які схилні до ризику, які адаптувалися краще, ніж можна було очікувати; позитивна адаптація, попри стресовий досвід; швидке відновлення після психотравми [20].

У дослідженнях останніх років основним пріоритетом є не лише вивчення та опис чинників резильєнтності.

Як зазначає K. Болтон та Р. Річардсон, «наприкінці 1980-х років відбувся перехід від цієї медичної моделі до так званої міждисциплінарної (за Р. Річардсон -- «новий рух науки»). За результатами такого переходу науковці отримали можливість вивчення не тільки психічних наслідків від травмування, а й психологічних характеристик тих людей, які вдало адаптувалися до складних умов, зуміли пережити їх і навіть отримали психологічне зростання» [22; 23]. З тих пір перевага надається вивченню чинників, що сприяють подоланню труднощів, спричинених стресом.

Наведемо деякі визначення резильєнтності, що містяться у науковій літературі і які варто брати до уваги у практичній роботі (табл. 1).

Таблиця 1

Визначення резильєнтності різних авторів наведемо у таблиці

Розрізняють резильєнтність вроджену (генетика) і набуту (середовище, досвід, навчання ), а також комбіновану. Вроджена резильєнтність як спадкова може виявлятися ще у ранньому дитинстві. Тому деякі люди легше переживають стрес та труднощі, виявляючи менше негативних емоцій, легше адаптуються до змін, швидше відновлюються після травматичних подій, без особливих зусиль переживають стан невизначеності. З іншого боку, резильєнтність можна розглядати як набуту під впливом життєвого та професійного досвіду рису. Тож розвиваючи самосвідомість особистості, її емоційний інтелект, критичне мислення, навички міжособистісної комунікації, можна вплинути на розвиток її резильєнтності.

Нами взято до уваги наукову позицію Г. Лазос щодо «резильєнтності як здатності психіки людини відновлюватися після несприятливих умов». Дослідниця наголошує на важливості для психологів та психотерапевтів, працівників помічних професій розуміти, «яким чином деякі люди здатні вистояти, відновитися і навіть психологічно зрости, зміцніти після складних життєвих негараздів... Вивчення резильєнтності, на її думку, є важливим, ще й з тієї причини, що усвідомлення спроможності людини до психологічної адаптації у складних обставинах містить перспективу сприяння фахівцям з психічного здоров'я у розробленні спеціальних психотехнологій для

психопрофілактики та розвитку резильєнтності, життєстійкості, стресо - стійкості; розвитку здатності до самостійного подолання стресових ситуацій тощо» [24]. Нам імпонує думка щодо динамічності резильєнтності, зокрема, що «резильєнтність є динамічним процесом і навичкою, що розвивається впродовж життя... усі зусилля щодо розвитку резильєнтності матимуть обов'язковий ефект накопичення і накладатимуть відбиток на усі сфери життя» [1].

Щодо трактування резильєнтності доходимо таких висновків: резильєнтність є психо-соціальним явищем, що містить особистісні, міжособистісні та суспільні складові і становить результат різних процесів розвитку протягом певного часу; вона характеризує здатність психіки до відновлення після несприятливих умов.

Висновки

Отже, проведене дослідження надало можливість дійти висновку, що резильєнтність є психо-соціальним явищем, що містить особистісні, міжособистісні та суспільні складові і становить результат різних процесів розвитку протягом певного часу; вона характеризує здатність психіки до відновлення після несприятливих умов. Резильєнтність варто розглядати і як певну характеристику особистості, і як динамічний процес.

На сьогодні, як свідчать результати теоретичного аналізу наукової літератури, поняття «резилентність розглядається в різних контекстах, наприклад, резильєнтність сім'ї, резильєнтність певної вікової чи професійної групи. Зокрема, наш інтерес становить розвиток резильєнтності військовослужбовців. Це може бути перспективою подальших наукових пошуків.

Література

Резильєнтність як найважливіша навичка сучасного життя. https://yousuperwoman.com/ blog/psychology-resilientnist-yak-nayvazhlyvisha

Bonanno, G. A., & Diminich, E. D. (2013). Annual research review: Positive adjustment to adversity-trajectories of minimal-impact resilience and emergent resilience. Journal of Child Psychology and Psychiatry, 54(4), 378-401. https://doi.org/10.1111/jcpp.12021

Кокун О. М., Мельничук Т. І. (2023). Резилієнс-довідник: практичний посібник. Київ: Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України. 25 с.

Ассонов, Д., Хаустова, О. (2019). Розвиток концепції резилієнсу в науковій літературі протягом останніх років. Психосоматична медицина та загальна практика. 4 (4). https://uk.emedjournal.com/index.php/psp/article/view/219

American Psychological Association. (2023). Resilience. https://www.apa.org/topics/ resilience

Folke C. (2016). Resilience. Ecology and Society, 21 (4). С. 44. https://doi.org/ 10.5751/ES-09088-210444

van Breda, A. D. (2018). A critical review of resilience theory and its relevance for social work. Social Work, 54 (1), 1-18. https://dx.doi.org/10.15270/54-1-611

Хамініч О. (2016) Резиліентність: життєстійкість, життєздатність або резиліентність? Науковий вісник Херсонського державного університету Серія: Психологічні науки. 6 (2). С. 160-165.

Каплуненко Ю. (2018) Психологічна пружність і критичність: екзистенційно- аналітичний погляд. Психологія та психосоціальні інтервенції : науковий журнал. № 1. С.41-45.

Мешко Г., Мешко О. (2019). Формування професійної стресостійкості майбутніх керівників закладів освіти на етапі майстерської підготовки. Теоретико-методологічні основи розвитку освіти та управлінської діяльності. Херсон: Херсонська академія неперервної освіти. С. 38.

Гніда Т. (2019) Психолого-педагогічні практики розвитку стресостійкості батьків, сім'я яких опинилися у складних життєвих обстановках слідок військових дій. Український вимір Міжнародний збірник науково-педагогічних, методичних статей і матеріалів з України та діаспори. 16. С. 272-275.

Басенко О. (2019) Психологічні особливості стресу та життєвого тонусу у дітей та підлітків в умовах військового конфлікту. Теорія і практика сучасної психології. 5(2). С. 14-19.

Семигіна Т. (2018) Чому соціальна робота набуває зеленого кольору?. Вісник Академії праці, соціальних відносин і туризму. 2. С. 11-27.

Cosco T, Kaushal A, Hardy R, Richards M, Kuh D, Stafford M. (2016) Operationalising resilience in longitudinal studies: a systematic review of methodological approaches. J Epidemiol Community Health. 71 (1). С. 98-104.

Rudzinski K, McDonough P, Gartner R, Strike C. (2017) Is there room for resilience? A scoping review and critique of substance use literature and its utilization of the concept of resilience. Subst Abuse Treat Prev Policy. 12 (1).

Stainton A, Chisholm K, Kaiser N et al. (2018) Resilience as a multimodal dynamic process. Early Interv Psychiatry. 13 (4). С. 725-32.

Кравчук С. (2018) Особливості психологічної стійкості та витривалості особистості як фактори попередження негативних наслідків військового конфлікту. Психологічні виміри культури, економіки, управління : науковий журнал. 11. С. 156-164.

Puri R. (2016) Does hardiness improve resilience. International Journal of Engineering Technology Science and Research. 3 (4):47-49.

Психологічна резильєнтність. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%81

Masten A.S. (2011) Ordinary Magic. Resilience Processes in Development. American Psychologist. Vol. 56, No. 3. pp. 227-238.

Werner E. E. Vulnerable but invincible: a longitudinal study of resilient children and youth. New York: McGraw-Hill, 1989.

Bolton K. The development and validation of the resilience protective factors inventory: a confirmatory factor analysis. Kristin Whitehill Bolton. University of Texas at Arlington, 2013. 118 p.

Richardson G. (2002) The metatheory of resilience and resiliency. Journal of clinical Psychology. Vol. 58 (3). pp. 307-321.

Лазос, Г. П. (2018). Резільєнтність: концептуалізація понять, огляд сучасних досліджень. Актуальні проблеми психології. Том 3.: Консультативна психологія і психотерапія, Вип. 14, 26-64.

References

[Resilience as the most important skill of modern life] Rezylientnist yak naivazhlyvisha navychka suchasnoho zhyttia. https://yousuperwoman.com/blog/psychology-resilientnist-yak- nayvazhlyvisha [in Ukrainian]

Bonanno, G. A., & Diminich, E. D. (2013). Annual research review: Positive adjustment to adversity-trajectories of minimal-impact resilience and emergent resilience. Journal of Child Psychology and Psychiatry, 54(4), 378-401. https://doi.org/10.1111/jcpp. 12021 [inEnglish].

Kokun O. M., Melnychuk T. I. (2023). [Resilience handbook] Rezyliiens-dovidnyk: praktychnyi posibnyk. Kyiv: Instytut psykholohii imeni H.S. Kostiuka NAPN Ukrainy. 25 s. [in Ukrainian]

Assonov, D., Khaustova, O. (2019). [The development of the concept of resilience in

scientific literature in recent years] Rozvytok kontseptsii rezyliiensu v naukovii literaturi protiahom ostannikh rokiv. Psykhosomatychna medytsyna ta zahalna praktyka. 4 (4).

https://uk.emedjournal.com/index.php/psp/article/view/219 [in Ukrainian]

American Psychological Association. (2023). Resilience. https://www.apa.org/topics/ resilience [inEnglish].

Folke C. (2016). Resilience. Ecology and Society, 21 (4). С. 44. https://doi.org/10.5751/ ES-09088-210444. [inEnglish].

van Breda, A. D. (2018). A critical review of resilience theory and its relevance for social work. Social Work, 54 (1), 1-18. https://dx.doi.org/10.15270/54-1-611. [inEnglish].

Khaminich O. (2016) [Resilience: Viability, viability or resilience] Rezylientnist: zhyttiestiikist, zhyttiezdatnist abo rezylientnist? Naukovyi visnyk Khersonskoho derzhavnoho universytetu Seriia: Psykholohichni nauky. 6 (2). S. 160-165. [in Ukrainian]

Kaplunenko Yu. (2018) [Psychological resilience and criticality: an existential-analytic view] Psykholohichna pruzhnist i krytychnist: ekzystentsiino-analitychnyi pohliad. Psykholohiia tapsykhosotsialni interventsii: naukovyi zhurnal. № 1. S.41-45. [in Ukrainian]

Meshko H., Meshko O. (2019). [Formation of professional stress resistance of future heads of educational institutions at the stage of master training] Formuvannia profesiinoi stresostiikosti maibutnikh kerivnykiv zakladiv osvity na etapi maisterskoi pidhotovky. Teoretyko- metodolohichni osnovy rozvytku osvity ta upravlinskoi diialnosti. Kherson: Khersonska akademiia neperervnoi osvity. S. 38. [in Ukrainian]

Hnida T. (2019) [Psychological and pedagogical practices of developing stress resistance of parents whose families found themselves in difficult life situations as a result of military operations] Psykholoho-pedahohichni praktyky rozvytku stresostiikosti batkiv, simia yakykh opynylysia u skladnykh zhyttievykh obstanovkakh slidok viiskovykh dii. Ukrainskyi vymir Mizhnarodnyi zbirnyk naukovo-pedahohichnykh, metodychnykh statei i materialiv z Ukrainy ta diaspory. 16. S. 272-275. [in Ukrainian]

Basenko O. (2019) [Психологічні особливості стресу та життєвого тонусу у дітей та підлітків в умовах військового конфлікту] Psykholohichni osoblyvosti stresu ta zhyttievoho tonusu u ditei ta pidlitkiv v umovakh viiskovoho konfliktu. Teoriia i praktyka suchasnoi psykholohii. 5(2). S. 14-19. [in Ukrainian]

Semyhina T. (2018) [Why social work is turning green] Chomu sotsialna robota nabuvaie zelenoho koloru?. Visnyk Akademii pratsi, sotsialnykh vidnosyn i turyzmu. 2. S. 11 -27. [in Ukrainian]

Cosco T, Kaushal A, Hardy R, Richards M, Kuh D, Stafford M. (2016) Operationalising resilience in longitudinal studies: a systematic review of methodological approaches. J Epidemiol Community Health. 71 (1). С. 98-104. [inEnglish].

Rudzinski K, McDonough P, Gartner R, Strike C. (2017) Is there room for resilience? A scoping review and critique of substance use literature and its utilization of the concept of resilience. Subst Abuse TreatPrevPolicy. 12 (1). [inEnglish].

Stainton A, Chisholm K, Kaiser N et al. (2018) Resilience as a multimodal dynamic process. Early Interv Psychiatry. 13 (4). С. 725-32. [inEnglish].

Kravchuk S. (2018) [Peculiarities of psychological stability and endurance of the individual as factors of prevention of negative consequences of the military conflict] Osoblyvosti psykholohichnoi stiikosti ta vytryvalosti osobystosti yak faktory poperedzhennia nehatyvnykh naslidkiv viiskovoho konfliktu. Psykholohichni vymiry kultury, ekonomiky, upravlinnia : naukovyi zhurnal. 11. S. 156-164. [in Ukrainian]

Puri R. (2016) Does hardiness improve resilience. International Journal of Engineering Technology Science and Research. 3 (4):47-49. [inEnglish].

Psykholohichna rezylientnist [Psychological resilience]. https://uk.wikipedia.org/ wiki/%D0%9F%D1%81 [in Ukrainian]

Masten A.S. (2011) Ordinary Magic. Resilience Processes in Development. American Psychologist. Vol. 56, No. 3. pp. 227-238. [inEnglish].

Werner E. E. Vulnerable but invincible: a longitudinal study of resilient children and youth. New York: McGraw-Hill, 1989. [inEnglish].

Bolton K. The development and validation of the resilience protective factors inventory: a confirmatory factor analysis. Kristin Whitehill Bolton. University of Texas at Arlington, 2013. 118 p. [inEnglish].

Richardson G. (2002) The metatheory of resilience and resiliency. Journal of clinical Psychology. Vol. 58 (3). pp. 307-321. [inEnglish].

Lazos, H. P. (2018). [Resilience: conceptualization of concepts, review of modern research] Rezilientnist: kontseptualizatsiia poniat, ohliad suchasnykh doslidzhen. Aktualni problemy psykholohii. Tom 3.: Konsultatyvna psykholohiia i psykhoterapiia, Vyp. 14, 26-64.[in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru