Жіночі образи у новелах Гі де Мопассана

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

ЖІНОЧІ ОБРАЗИ У НОВЕЛАХ ГІ ДЕ МОПАССАНА

Марків Анастасія Іванівна здобувач вищої

освіти факультету української та іноземної філології

Манько Руслана Михайлівна старший викладач

кафедри зарубіжної літератури та полоністики

Анотація

У статті розглянуто індивідуально-авторський погляд на образ жінки у творах Мопассана; проаналізовано характери, риси, моделі поведінки героїнь новел, а також зробити висновки стосовно жіночих образів у творчості письменника.

Ключові слова: письменник, жінки, героїні, персонажі, моральні якості.

Виклад основного матеріалу

Новела «Пампушка» була створена Мопассаном наприкінці 1879 року, спеціально для збірки «Вечори в Медані». Події «Пампушки» відбуваються у воєнні часи, хоча в новелі відсутні описи бравих батальних сцен та героїчних битв, не відображено мужність та відданість у кровопролитній боротьбі, тобто немає і натяків на те, що романтизує війну та виправдовує безмежні людські жертви благородними намірами.

Ось як характеризує персонажів новели Кіра Шахова в своїх дослідженнях: «Мопассан змальовував дрібних службовців, буржуа, без значних вад та доброчесності, з їх корисливістю й негідністю, бідним, жалюгідним розумом. Письменник був народжений для того, щоб дивитися, добре бачити та передавати у творах те, що його вразило в житті [1].

Головна героїня новели - це «... жінка - з числа так званих осіб «легкої поведінки» - славилася своєю передчасною повнотою, за що й отримала прізвисько «Пампушка» [2]. Маленька, кругла, жінка, з пухкими пальцями, скутими на суглобах. як пучок коротеньких сосисок, з блискучою і підтягнутою шкірою, з величезними грудьми, що виступали під сукнею, вона все ще була апетитна, і за нею йшло багато людей, її свіжість так радувала очі. Цілком зрозуміло, що знатні люди не хочуть спілкування з людьми нижчого класу, але так сталося, що всі ці особи рушили у спільну подорож, намагаючись вибратись з окупованого німцями міста до порту.

У новелі письменник передає напружену обстановку, що панувала скрізь. На правах переможців пруські солдати поводили себе у Франції, як удома, а місцеві мешканці мали постійно вітати таке положення справ. Не всі містяни були задоволені таким станом речей, що змушувало їх брати участь у подібних подорожах. Саме цей факт пояснює неможливість відмови від подорожі будь - ким, незважаючи на те, що разом з ними подорожуватиме Пампушка.

Художній образ Пампушки - один із найколоритніших у новелі. Жінка виявляється щедрою та невибагливою. Вона не демонструє своєї переваги, адже лише вона запаслася провіантом, а щедро ділиться з іншими пасажирами їжею, якої б їй самій вистачило б на тривалий час. Письменник також демонструє патріотичні настрої своєї героїні - Пампушка біжить з Руана після того, як мало не задушила німецького солдата. Пампушка демонструє не лише щедрість, а й самовідданість, адже заради порятунку людей, з якими вона подорожує, але вони, по суті, ніким їй не доводяться, жінка погоджується пожертвувати власним тілом та моральними принципами. Ніч, проведена з пруським офіцером - це жертва в ім'я суспільства, яке її в подальшому не оцінить, а саму Пампушку буде зневажати.

Товариство не оцінило дійсного героїзму Пампушки, відразу вказавши їй на її соціальний статус. Дослідник О.Маркин так описує цю ситуацію: «Пампушка (а з нею і сентиментальний читач) очікувала, що вони відновляться не відразу, що сцена повернення героїчної діви буде виконана в тому ж дусі піднесеної патетики, як і прощання з нею напередодні, і Пампушка отримає якусь моральну компенсацію» [2].

Добропорядні жінки - графиня Юбер де Бревіль, фабрикантка Карре-Ламадон та дружина виноторговця Луазо - лише зовні дотримуються правил пристойності. Вони починають пліткувати відразу, як Пампушка піднімається нагору. Ці доволі порядні жінки смакують подробиці інтимного процесу, дозволяють собі вживати принизливі коментарі, не менш непристойні, ніж посмішки досвідчених чоловіків. Дві черниці в новелі також не виявляють себе взірцями духовної цноти та релігійності, адже приймають активну участь у підштовхуванні Пампушки до аморальних вчинків. Ці жінки прикриваються розповідями про духовні подвиги, а насправді переслідують лише власну вигоду.

Важливою художньою особливістю новели є реалістичні описи людей, характерів, пейзажів, предметів, подій. Вони насичені узятими з життя подробицями, Мопассан зображує жіночі образи саме такими, що притаманні сучасному йому французькому суспільству без вигаданих прикрас.

У новелі «Мадемуазель Фіфі» показано моральну урочистість публічної жінки, однієї з тих, що знаходиться на нижчому ступені суспільства. У сатиричних тонах зображує письменник німецьких офіцерів, які перебувають на постої в замку Урвіль. Вони зневажають мистецтво, культуру країни, куди прийшли, не вважають французів людьми [3]. Але від початку мешканці містечка, де перебувають французи, виявляють патріотизм, який виражається не в гучних словах. їхній патріотизм мовчазний. «Щойно прийшли пруссаки, на цій дзвіниці більше не дзвонили. То був, втім, єдиний опір, який зустріли завойовники в цьому краї. Кюре анітрохи не відмовлявся приймати на постій і годувати прусських солдатів; він навіть неодноразово погоджувався розпити пляшечку пива або бордо з ворожим командиром, який часто вдавався до його прихильного посередництва; але не було чого й просити його хоч раз ударити в дзвін: він скоріше дав би себе розстріляти. То був його особистий спосіб протесту проти навали, протесту мовчанням, мирного і єдиного протесту...» [1].

І далі автор пише: «Все село, натхнене цим опором, готове було до кінця підтримувати свого пастиря, йти на все: подібний мовчазний протест вони вважали порятунком народної честі [1]. новела мопассан жінка образ

Далі події розгортаються наступним чином: прусські офіцери вирішили влаштувати гулянку і запросити в замок жінок легкої поведінки. Але вони зіткнулися з таким проявом патріотизму, який раніше був їм незнайомим. У занепалих жінок, що здавалося б абсолютно втратили честь, що бенкетують з п'яними прусськими офіцерами, прокидається совість, прокидається гнів, народжується героїзм, коли загарбники дозволяють собі знущатися з їхньої батьківщини. Коли маркіз Вільгельм фон Ейрік на прізвисько «мадемуазель Фіфі», з нахабством став хвалитися своїми перемогами над Францією і ображати почуття національної гідності цих французьких жінок, його вбиває повія Рашель, яка навіть не француженка, а єврейка за національністю, але вважає Францію своєю батьківщиною.

Справді національний характер розкривається образ Рашель, у її відповідях прусському офіцеру. Вона сповнена гніву, коли чує слова Ейріка: «Нам належить вся Франція, усі французи, усі ліси, поля та всі будинки Франції. Нам належать і усі жінки Франції!». Вона кидає йому в очі: «Ні, брешеш, це вже ні; жінки Франції ніколи не будуть вашими!» [4]

Рашель, отримавши ляпас, що принижує її як жінку і який ще більше загострює її національну гордість, вбиває свого ворога. На похороні Еріка нарешті залунав дзвін на дзвіниці, але він «звучав якось весело, ніби його пестила дружня рука» [1] І з'ясовується, що на дзвіниці ховається Рашель і допомагає їй священик.

Завдяки почуттю національної самосвідомості, яка відкрила в серці цієї єврейської жінки такі несподівані глибини, вона стає на шлях істинний, кидає своє ремесло і виходить заміж за порядну людину, яка полюбила її «за цей прекрасний вчинок» [1].

Жіночі образи новел Мопассана доволі різноманітні. Не можна стверджувати, що він описує лише страждання прекрасної половини людства, у ставленні автора відбуваються різні почуття від співчуття до зневаги, від трагізму до іронічності. Серед якостей жінок, які у своїх новелах Гі де Мопассан підкреслював, можна виділити патріотизм під час війни, повагу та вірність. У деяких творах письменник підкреслює, що жінки легкої поведінки можуть бути вище за моральними якостями від дам порядного суспільства, виявлятися гіднішими і патріотичнішими за своїх респектабельних співвітчизниць. І навпаки, порядні матері та дружини можуть виявляти цинізм і меркантильність навіть у тих ситуаціях, коли оточуючі менш за все на них чекають.

Свої низовинні цілі жінки можуть маскувати високими спонуканнями. Турбота про власний добробут ставиться вище, ніж моральні якості. В частині новел у занепалих жінок, що здавалося б абсолютно втратили честь, прокидається совість, прокидається гнів, народжується героїзм, формуються патріотичні якості тощо.

У новелах Мопассана багато жіночих образів є жінками легкої поведінки. До таких новел належить твір «Заклад мадам Тельє». Головна героїня цього оповідання - власниця борделя, яка сама не заплямована такими послугами, що надають дівчата, які перебувають у її підпорядкуванні.

Таких дівчат п'ятеро, але Мопассан описує їх життя сумісно, не виділяючи окремих з них.

Оскільки мадам Тельє не може довірити підкореним їй повіям життя без нагляду, вона змушена взяти їх із собою в поїздку до маленького містечка, щоб бути присутньою на першому причасті своєї племінниці. Саме в церкві відбувається кульмінація новели, де повії, одержимі невидимими силами, коли релігійні потяги поглинають їх, жалкують про спосіб та умови свого існування. Однак замість того, щоб відмовитися від такого проти морального заняття, всі вони відразу повертаються до роботи. В той же час, між цими жінками виникає нове почуття сестринства та взаєморозуміння, а напруга та драматизм, що панували раніше у закладі, розсіюються. Повії не змінили свого грішного способу життя, але все ж таки духовність увійшла до закладу, де вони продовжують працювати.

На думку К. Глущенко «У новелі відсутні як засудження клієнтів, так і показне співчуття жінкам: автор віддає перевагу жартівливій тональності, описуючи різні цікаві ситуації: так, панянки на пікніку схожі на «пансіонерок, що вирвалися на волю: вони бігали, як божевільні, грали, як діти, веселилися, п'яні вільним повітрям свободи» [4].

Серед жіночих образів новел Мопассана дійсно багата кількість «жриць кохання». Дослідники відмічають, що письменник ще за свого життя отримував докори у тому, що він паплюжить гідність своїх співвітчизниць, акцентувавши у новелах та романах їхню продажність. Адюльтери, брехня, цинізм панують в суспільстві. Вдова пані Бондеруа, лицемірна ханжа, заводить одразу двох коханців-драгунів у новелі «Заступник». Дружина голови суду, відома благодійниця, у вільний від богоугодних діянь час віддає безладному коханню у новелі «Кімната № 11».

Молода дівчина з новели «Подруга Поля». Вона своїм розпутством доводить чоловіка, що її кохає, до самогубства. Попри багато подробиць, автора цікавить не еротика сама по собі і не фізіологізм у чистому вигляді, а людські відносини, психологія та характери, соціальні умови, в яких вони діють, що зображуються ним критично. Замість розважальних пікантностей зображення продажних жінок у новелах часто створюється з найвищою мірою людяності. Ці знедолені суспільством жінки зберегли людські почуття або сумують за ними, вони кращі й чесніші за буржуа, що купують та розбещують їх.

В той же час, Мопассан звертається у своїх новелах до жінок, що ведуть порядний сімейний спосіб життя. Хоча зображує їх письменник також під власним кутом зору, демонструючи їх бажання бути коханими, красивими, потрібними у своєму соціумі. Цікавим є образ графині де Маскаре з новели «Марна краса».

Головна героїня новели є однією з тих жінок, якими не перестає дивуватися автор. Чарівна графиня де Маскаре в урочистій храмовій обстановці дає клятву чоловікові, що той не є батьком одного із їхніх сімох дітей. Батьком вона називає таємничого заїжджого молодця, ім'я якого жінка категорично відмовляється назвати. Чоловік стає одержимий ідеєю з'ясувати, хто з дітей насправді не його, але графиня вперто та категорично відмовляється розголошувати цю інформацію.

Зрештою, героїня розкриває правду, що збрехала насамперед для того, щоб бути коханою чоловіком за свою особистість, а не як виробник потомства. На розповідь про несправжню зраду її штовхає не пристрасне кохання, навіть не хвилинна слабкість, а єдине бажання - щоб чоловік, прийшовши в законне обурення, перестав виконувати свій подружній обов'язок. Графиня бажає жити світським життям, а не «... бути жертвою огидної тортури материнством» [5]

Розрахунок графині виявився вірним, чоловік покидає своє родинне помешкання, а графиня нарешті стає, «.як і всі ми, жінки цивілізованого світу», переставши вагітніти та почавши підкорювати оточуючих своєю незгасною красою. В цьому образі Мопассан втілює підступні моральні якості так званих жінок порядних. Графиня не наважилась на відверту розмову з чоловіком, маючи від нього вже сімох дітей, натомість прирікши його на справжні страждання. Лише наприкінці твору графиня наважується пощадити його: «Я не зраджувала вам ніколи» [1]. Але життя чоловіка вже зруйноване, і подружжя, не зважаючи на велику родину, навряд чи буде щасливим.

Головна героїня новели «Мати-дикун» - французька вдова, що залишилася одна після того, як її син вирушив на війну проти Пруссії. Під час його відсутності вона змушена дати притулок чотирьом прусським солдатам і згодом дізнається, що її син убитий. Хоча врешті-решт її застрелює інший солдат, вона вмирає з почуттям помсти, вбивши розташованих вояків у своєму будинку після того, як підпалила його.

У подібних новелах критичний погляд письменника на розбещених респектабельних дружин буржуа має сатиричний характер і свідчить про те, що іноді саме такі порядні та високоморальні жінки виказують спотворене відношення до світу. Нездійсненність романтичної мрії про справжнє безкорисливе та прекрасне кохання у суспільстві, де все продається, створює елегійний настрій багатьох новел Мопассана.

Перспективу дослідження вбачаємо у подальшому, більш детальному, аналізі жіночих образів у новелах Гі де Мопассана та подальшого їх відображення у світовій літературі.

Список використаних джерел

1. Волощук Є. (2014) Зарубіжна література. Київ: Генеза.

2. Яцків Н. Структурно-стильові домінанти новелістики Гі Де Мопассана. (2015) Вилучено з: http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2015/11/27.pdf

3. Соловцова Ірина. Мопассан - неперевершений майстер реалістичної новели другої половини XIX ст. (2004). Вилучено з: http://ekhsuir.kspu.edu/bitstream/handle/123456789/7357/%D0%93%D1%96%20%D0%B4 %D0%B5%20%D0%9C%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D1 %81 %D1 %81 %D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%B5%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%8 8%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BC%D0%B0%D0%B9%D1%81%D1%82% D0%B5%D1 %80%20%D1 %80%D0%B5%D0%B0%D0%BB%D1 %96%D1 %81 %D1 %82%D0% B8%D1%87%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%BB %D0%B8%20%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%B3%D0%BE%D1%97%20%D0%BF%D0%BE %D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8%20%D0%A5%D0%86%D0%A5%20 %D1%81%D1%82.pdf?sequence=1&isAllowed=y

4. Творчість Мопассана. (2021). Вилучено з: https://lib.misto.kiev.ua.

5. Найвидатніший майстер новели. (2020). Вилучено з: http://www.tsatu.edu.ua/biblioteka/najvydatnishyj-majster-novely.

Размещено на Allbest.ru