Відображення простору дитинства в ліричних творах Збігнєва Герберта

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дрогобицький державний педагогічн університет імені Івана Франка

Манько Ілона Андріївна здобувач вищої освіти факультету історії, педагогіки та психології

Манько Руслана Михайлівна старший викладач кафедри зарубіжної літератури та полоністики

Україна

Анотація

Ключові слова: письменник, місто,, простір, мати, дитинство, Львів.

Відомий польський літературний критик Єжи Квятковскі у свій час зауважив, що Герберт є тим ліриком, чия поезія приваблює і примиряє людей з полярними поглядами на неї: симпатію старшого покоління забезпечує сильний зв'язок зі світом традиційних цінностей гуманістичних культур, а визнання серед молодих - нова поетична техніка та інтерес до сучасних течій у мистецтві [1]. львів герберт дитинство

Його високоінтелектуальна поезія, позначена простотою викладу, лаконічністю, дає нам ключ до розуміння категоріального розмежування сутності світу і місця людини у ньому. Все своє творче життя Герберт шукав нові підходи, поетичні шляхи до поєднання традицій минувшини із сучасністю. У одному із своїх чисельних інтерв'ю Збігнєв Герберт зазначає: «Хоч мені й закидають порпання у минувшині, але я думаю, що відкопування традицій те саме, що здобуття майбутнього»[2].

Поетичні образи Герберта цікаві і багатогранні. Вони виникають не з тимчасового досвіду, з чуттєвої спраги чи нав'язливих ідей. Від першої збірки «Струна світла» до останньої - «Требника» - вони є витвором витонченої поетичної архітектоніки, високого інтелекту.

На весь світ відомий поет, Збігнєв Герберт, народився у Львові, Цей урбаністичний простір стає його Аркадією, місцем спокійним, тихим та коханим. Тут пройшли дитячі роки поета і, хоча, він змушений покинути місто, міфічний Львів із Високим замком і камінними левами на вулицях міст, що, здається, бережуть їх спокій, завжди з ним. Образ міста проходить майже крізь усі твори письменника, чи то поезія, есеїстика, драматичні твори, чи навіть графіка, як червона нитка пам'яті, що поєднує минуле й майбутнє.

У творах поета місто виступає синонімом культури і уособлює первинні цінності та ототожнюється із затишком, спокоєм, безпекою, домівкою. Підтвердженням цього є вірш «Пупок» (збірка «Епілог бурі», який слід читати у контексті із віршем «Мати» (збірка «Пан Когіто»), де початок життя - час безпечний.

Owijala na palec serdeczny jak

pierscionek, chciala uchronic.

Це метафоричне змалювання часового коловороту. Символічно замкнуте коло нівелюється поетом. Втрату зв'язку із матір'ю показано у специфічних антиноміях досконалості, у падіннях і підйомах («ToczyJ sip po ostrych pochylosciach, czasem pipl sip pod gorp» / «Котився по гострих похилостях, часом пнувся до гори»). Неможливим є повернення («Nigdy juz nie powroci na slodki tron jej kolan» / «Вже ніколи не повернеться на солодкий трон її колін»), показане у простягнутих руках, що «світять у темноті, як місто». Завдяки цьому порівнянню, місто бачимо як простір, що возвеличує тілесне, а у цьому вірші і духовне, оскільки, вийшовши із лона матері, людина розпочинає свій фізичний і духовний розвиток. Отже, місто, що виступає смисловим синонімом матері, дитинства, становить первинний простір у розвитку людини, тобто є основним ядром. Власне вірш «Пупок», вже згаданий нами, синтезує і підсумовує всі значеннєві процеси, що асоціюються із лексемою місто.

To najbardziej wzruszajpce miejsce miasto ciala

przez dziewipc miesipcy slepa luneta na swiat

az wreszcie przybyla w ostatniej chwili straz pozarna

nagle cipcie

i juz jest osobne skazane na milosc

przedluzenie milosci przyjazni i sluzba Conradowi krzyzyk z chleba

slowa marszalka o pieczpci panstwie miescie wszystko koluje

kolo historii miazdzy

zostaje on jeden wierny

zwinipty w pppek haft ciala

pppek koniec warkocza

Вплетений у змінне коло історії, урбаністичний простір є метафорично відірваний від матері, що символізує рідну землю, вітчизну. Використані у вірші такі образи, як пупок, продовження любові, місто тіла, поєднані значеннєво і творять образ пам'яті про місто дитинства.

Втрата зв'язку із «своїм» містом, вихід із дитинства є остаточною точкою, з якої починається бачення «нового» світу Гербертом. Він відхиляє всі можливості повернення до точки виходу, що є логічним, і ця риса становить особливість світобачення поета, стилетворчий чинник.

Gdybym tam wrocil

pewnie bym nie znalazl

ani jednego cienia z domu mego

ani drzew dziecinstwa

ani krzyza z selaznp tabliczkp

lawki na ktorej szeptalem zaklpcia

kasztany i krew

ani zadnej rzeczy ktora nasza jest («Pan Cogito mysli o powrocie do rodzinnego miasta»)

Або:

Pan Cogito

postanowil wrocic

na kamienne lono

ojczyzny (...)

wipc po co wraca

- do wody dziecinstwa

- do splptanych korzeni

- do uscisku pamipci

- do rpki twarzy

spalonych na rusztach czasu («Pan Cogito - powrot»)

Як бачимо, у вірші «Пан Когіто - повернення» автор, аби надати смислового і емоційного значення образу міста дитинства, використовує оксиморонне сполучення кам'яне лоно. Воно виступає як першоджерело життя, ототожнюється із материнським лоном і набуває сакрального змісту, оскільки камінь є символом буття, міцності, примирення із самим собою (у християнстві - один із символів Ісуса Христа, у фольклорі, літературі - символ непорушності, твердості, водночас жорсткості, суму, душевного болю, відчаю, основи світу, Місяця). Оксиморон кам'яне лоно близьким є образу пупок і як наслідок - образу- поняттю пуп землі , тобто середині всесвіту, що є місцем зіткнення трьох світів, точкою розвитку простору, а отже, і всякого зародження. Вважається, що омфал (пуп землі) є символом катарсису. І. Федь доводить, що поняття «катарсис» не вичерпується прямим його тлумаченням, як тільки «очищення»[3]. Арістотель в «Поетиці» тлумачить його ще й як «зцілення». Розуміння катарсису не лише як «очищення», а і як «зцілення» дає можливість залучити його до більш глибокого аналізу сакрального мистецтва взагалі.

Виходячи з цього можна стверджувати, що гербертове сполучення кам'яне лоно складає одну смислову паралель із пупком, пупом землі, центром землі і набуває значення місця очищення та зцілення людини. Львів, який для автора є простором дитинства - місце «зародження» людини, «очищення» і «зцілення», які прагне знайти у водах дитинства, заплутаному корінні, утиску пам'яті, руці обличчя, спалених на руштах часу («Пан Когіто - повернення» (зб.«Рапорт з оточеного міста»)).

Урбаністичний простір виступає символом людської екзистенції. Тональність реляцій щодо Львова відповідає таким характеристикам - ідеалізований світ дитинства, тепло дому, де завжди затишно і приємно.

W domu zawsze bezpiecznie

ale zaraz za progiem

gdy rankiem Pan Cogito

wychodzi na spacer

napotyka - przepasc («PrzepasC Pana Cogito»)

Яцек Лукашевіч зауважує, що у поезії Герберта безпосередній образ Львова з'являється рідко, та все, що стосується дитинства, хлопчачих років та ранньої юності - є звідти [4].

[...] w moim miescie ktorego niena na zadnej mapie [...]

swiata jest taki chleb co zywic moze

cale zycie czarny jak dola tulacza

kamien, woda, chleb, trwanie wiez o swicie («W miescie»)

Оповідь Герберта про місто має ретроспективний характер, це погляд із середини із «пуделка, що зветься уявою». Він має здатність змінюватися, виступаючи то з боку спогадів, то - спостереження. Внаслідок цього повстає міфологічне місто, місто, що лише існує у його уяві, це:

miasto

z jednp wiezp

szczerbatym murem

i domkami zoltymi

jak kostki do gry («Pudelko zwane wyobraznip»)

Воно:

[,..]miasto stoi nad wodp

gladkp jak pamipc lustra

odbija sip w wodzie od dna

i leci na gwiazdp wysokp

gdzie pozar pachnie odlegle

jak karta Iliady («Trzy wiersze z pamipci»)

Важливим моментом у творенні образу «міста дитинства» є виведення його із сфери міста без імені. Впровадженням власної назви «Львів» автор з одного боку гіпотетично встановлює категоріальне розмежування між містом реальним та містом явним, з іншого - у своїй пам'яті увіковічнює його в обох сферах, ховаючи у реальному місті уявне або навпаки («Пан Когіто. Лекція каліграфії» та «Високий замок» із збірки «Епілог бурі»).

У світлі зазначених творів Збігнєва Герберта відображенням образу дитинства є Львів. що постає як містичне місто, місто початку, зародження життя, простором його екзистенції, яке стало міцним фундаментом формування світобачення поета.

Список використаних джерел

1. Kwiatkowski J. (1964) Imiona prostoty, klucz do wyobrazni. Warszawa.

2. Taranienko Z. (1976) Rozmowy zpisarzami. Warszawa.

3. Федь І. (2002) Творчість і здоров'я. Слов'янськ.

4. Lukaszewicz J. (2002) Herbert. Wroclaw.

Размещено на Allbest.ru