Реінтерпретація: рецепція пандемії у часи війни (особливості сприйняття "Декамерону" Дж. Бокаччо сучасними студентами)

Размещено на http://www.allbest.ru

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Реінтерпретація: рецепція пандемії у часи війни (особливості сприйняття «Декамерону» Дж. Бокаччо сучасними студентами)

Тичініна Альона Романівна кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури

Анотація

Розглянуто специфіку змін рецептивного поля літератури, зумовлених такими суспільними потрясіннями нашого часу, як пандемія та війна. Проблема простежується на прикладі однієї з найуразливіших ланок суспільства, а саме студентів, що як і решта української молоді, сформувалися в період кількох кризових і, відповідно, травматичних станів, які суттєво вплинули на їхнє сприйняття світу в цілому і на декодування мистецтва зокрема. У якості зразка для аналізу постала збірка новел Джованні Боккаччо «Декамерон». Крізь призму аналізу інтерпретаційних версій студентів філологічного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича спеціальності «Середня освіта. Українська мова та література» 2018 р.н. (допандемійний, передвоєнний час) і 2023 р.н. (постпандемійний, воєнний час) зафіксовано, виокремлено й проаналізовано зроблені акценти у процесі сприйняття. Простежено відмінні рецептивні фокуси і тематичні домінанти в рецепції читачів «Декамерону» із врахуванням специфічної наративної структури тексту. Позаяк опитана молодь групи 1 у момент сприйняття книги перебувала у стані латентного стресового стану, спровокованого спочатку коронавірусною пандемією COVID-19, а затим - повномасштабною війною, їхня рецептивна увага фокусується здебільшого на пережитій раніше травматичній події, аналогічно описаній у оповідці-обрамленні першого дня «Декамерону». Студенти 2 групи, спираючись на свої залишкові знання і враження, концентруються насамперед на різноманітті окреслених історій усередині означеної «рамки». На основі опитувань виокремлюються провідні екзистенціали, спровоковані пандемією і загострені війною, як-от страх, тривога, відчай, відчуження, самотність, ностальгія, ненависть та ін. Досвід українських читачів у такому разі визначено як унікальний: аперцепційний фон сприйняття мистецтва сучасної молоді стрімко змінюється, позаяк іншими стають цінності і, відповідно, аксіосфера адресатів. Унаслідок, як доводить анкетування, для свідомості сучасних реципієнтів актуальними перлокуційними ефектами все частіше стають сугестія, катарсис та емпатія. Пандемію та війну визначено почерговими кризовими етапами, що зумовлюють зміну сучасної епістеми. Це засвідчує залежність рецепції тексту від історичної ситуації, у якій перебуває реципієнт у момент сприйняття. Враховуючи це, в освітньому процесі варто активніше звертатися не лише до інтелектуальних регістрів, але й апелювати до емоційного інтелекту читачів. рецепція пандемія війна декамерон

Ключові слова: зарубіжна література, поетика, жанр, новела, пандемія, війна, аперцепційний фон, аксіологічне поле.

Tychinina Alyona Romanivna Candidate of philological sciences, associate professor of the department of World Literature and Literary Theory, Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University

REINTERPRETATION: RECEPTION OF THE PANDEMIC DURING THE WAR (THE PECULIARITES OF PERCEVING

BOCCACCIO'S “THE DECAMERON” BY TODAY'S STUDENTS)

Abstract

The article under studies regards the specifics of changes in the receptive field of literature that have been caused by such social upheavals of our time as the pandemic and war. The issue is revealed on the example of one of the most vulnerable segments of society - students, whose consciousness (like that of the rest of Ukrainian youth) was formed during several crises and, accordingly, traumatic conditions that significantly affected their perception of the world in general and the decoding of art in particular. Giovanni Boccaccio's short story collection “The Decameron” was used as a model for analysis. In terms of analyzing the interpretive versions of the students of the Faculty of Philology of Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University majoring in “Secondary Education. Ukrainian Language and Literature” born in 2018 (pre-pandemic, pre-war) and 2023 (post-pandemic, wartime), the accents made in the process of perception are recorded, highlighted, and analyzed. Different receptive focuses and thematic dominants in the readers' reception of “The Decameron” are traced with due regard to the specific narrative structure of the text. Since the interviewed young people of Group 1 were in a state of latent stress at the time of reading the book (provoked first by the COVID-19 coronavirus pandemic and then by a full-scale war), their receptive attention is focused mainly on the previously experienced traumatic event, similarly described in the narrativeframe of the first day of “The Decameron”. Students of Group 2, relying on their residual knowledge and impressions, focus primarily on the variety of stories within the specified “frame”. The surveys make it possible to outline the leading existentiells provoked by the pandemic and exacerbated by the war. These are fear, anxiety, despair, alienation, loneliness, nostalgia, hatred, etc. In this case, the experience of Ukrainian readers appears to be unique: the apperceptual background of contemporary youth's reception of art is rapidly changing, as the values and, accordingly, the axiological field of the recipients are becoming different. Consequently, the survey proves that suggestion, catharsis, and empathy are increasingly becoming relevant perlocutionary effects in the minds of contemporary recipients. The pandemic and war are determined as successive crisis stages that lead to a change in the modern episteme. This indicates the dependence of text reception on the historical situation, in which the recipient is at the time of perception. Given this, the educational process should more actively address not only intellectual registers but also appeal the emotional intelligence of readers.

Keywords: world literature, poetics, genre, story, pandemic, war, apperceptual background, axiological field.

Постановка проблеми. На жаль, з 24 лютого 2022 року визначальною екзистенційною ситуацією для України та українців постала війна, вплинувши на всі сфери й аспекти життя, у тому числі на створення, сприйняття й інтерпретацію мистецтва. Особливо актуальною ця проблема постає у досвіді студентів, чия вразлива рецептивна свідомість, спочатку перебуваючи під емоційно- психологічним тиском пандемії й ізоляції, затим потрапила у стрес війни. Відтак унаслідок зміни оптики сприйняття спостерігається модифікація параметрів аксіологічного поля.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Варто зазначити, що досвід пандемії та інтерпретація цієї теми у мистецтві досліджений доволі ретельно. Приміром, у монографії Ш. Воттса «Epidemics and history: disease, power, and imperialism» (1997) окреслено зв'язки між рухом епідемій та проявами імперської влади [11]. Дж. Кук у праці «Legacies of plague in literature, theory and film» (2009) висвітлив історію епідемії чуми та конвертацію цієї теми у потужну метафору у літературі та кіно, екстраполюючи її на критику фашизму, антисемітську риторикою, психоаналіз [6]. Звісно, з'явилася низка досліджень про пандемію коронавірусу, як зокрема праця С. Жижека «Pandemic!: COVID-19 shakes the world» (2020), у якій відомий інтерпретатор Ж. Лакана окреслює причини виникнення й історію цієї епідемії, дихотомію свободи й ізоляції, емоційно-психологічні стани хворого і страхи «контактних осіб», що трансформується у т.зв. глобальний страх, що приводить до травм і криз: «Тривале поширення епідемії викликало масштабну епідемію ідеологічних вірусів, які дрімали в наших суспільствах: фейкові новини, параноїдальні теорії змови, вибухи расизму» [12, р.37].

Варто звернути увагу також на тематичні конференції, симпозіуми й воркшопи, результатами яких постали колективні монографічні видання: «Covid Pandemic: Theoretical and Practical Issues» (Італія, 2020), «Literature and pandemic. historical and thematic experience» (Грузія, 2021), «Великий бард у контексті пандемії: Shakespeare and/as Medicine» (Україна, 2021), «Рік пандемії: виклики, можливості, рішення» (Україна, 2021), «International E-Conference on «Literature in the Pandemic Era: A Continuum» (Індія, 2021), «Plague Literature: Pandemic Writing and Covid-19 Fear» (Німеччина, 2023) та ін.

Концептуально наближеними до концепції нашої статті постають розвідки, що комплексно осмислюють явища пандемії та війни. Першорядними тут виступають дослідження Е. Оутк «Viral Modernism: The Influenza Pandemic and Interwar Literature» (2020), де проінтрпретовано історичну логіку цих суспільних лих і дотичні до них мистецькі парадигми [9]. У розвідці Ф. Давуан «Pandemics, Wars, Traumas and Literature» (2022) осмислено феномен пандемійної і воєнної травми у психоаналітичному та культурологічному вимірах [7]. А. Вагенер у статті «Crushed by the wheels of industry: War, heroes, and domestic recolonization in the time of COVID-19» (2020) розглядає явище війни у дотику до проблем героїзму та внутрішньої реколонізації під час пандемії [10]. Окремі роботи присвячено порівняльній метафориці «пандемія» і «війна», зокрема варто відзначити монографії С. Зонтаг «Хвороба як метафора» [2], М. Бензі «Metaphors we Lie by: our `War' against COVID-19» [5]. Звісно, вплив посттравматичного стану на зміну аксіологічного поля рецепції мистецтва ми розробляємо, посилаючись на відому книгу К. Карут «Почути травму. Розмови з провідними спеціалістами з теорії та лікування катастрофічних досвідів» (2022).

Мета статті -у межах навчальної дисципліни «Історія зарубіжної літератури» для студентів філологічного факультету 2018 і 2023 років навчання Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича спеціальності «Середня освіта. Українська мова та література» за допомогою опитувань, розроблених на основі аналізу збірки новел Джованні Боккаччо «Декамерон», окреслити специфіку зміни аксіологічного поля рецепції літератури сучасною українською молоддю. Йдеться про сприйняття пандемійної тематики текстів під впливом історичної ситуації війни.

Виклад основного матеріалу. Кризові ситуації особливим чином впливають на науку й мистецтво, нерідко постають каталізаторами нових ідей, віянь і тенденцій, виступають невідворотними точками біфуркації, тобто стимулюють зміну епістеми. Проте, кількашаровий комплекс суспільних лих, з якими має справу сучасна людина, - екологічні катаклізми, техногенні аварії, зміна клімату, пандемія, а, особливо, війна, не лише радикально впливають на життя, мислення і долю людини, вони переформатовують взаємини з Іншим, Інакшим, Чужим, а й навіть змінюють ставлення до мистецтва (як до сприйняття, так і до створення). Не випадково етимологія слова «катастрофа», чим власне постає війна як для країни в цілому, так і для кожного громадянина зокрема, уміщує такі конотації як «кінець», «загибель», «знищення», «руйнування», «різкий поворот», «несподівана подія». Досі в українській гуманітаристиці проблематизовані у розвідці аспекти не вивчалися, хоча митецькі зразки відповідної тематики вже активно з'являються, приміром, романи М. Кідрука «Колонія» (2022) та Х. Муракамі «Місто та його невизначені стіни» (2023).

Аналізуючи інтерпретацію пандемій, як суспільних катастроф певного історичного часу, у літературному дискурсі (мор - «Іліада» Гомера; чума -«Кентерберійські оповідання» Дж. Чосера, «Щоденник чумного року» Д. Дефо, «Чума» А. Камю, «Книга судного дня» К. Вілліса; іспанка - «Блідий кінь, блідий вершник» К.Е. Портер; вірус - «Я - двері» С. Кінга, «Очі темряви» Д. Кунца, «Сліпота» Ж. Сарамаго, «Лавіна» Н. Стівенсона; епідемія - «Історія гордині» Л. Дзоя, «Рік потопу» М. Етвуд; пандемія - «Станція одинадцять» Е.С.- Дж. Мандела та ін.) дослідники підкреслюють, що література «не тільки активно реагує на глобальні суспільні проблеми на кшталт пандемії, але й часто передбачає їх» [8, р.229].

Унаслідок такого посттравматичного досвіду у всіх видах мистецтва ословлюються нові наративи, теми й ідеї, оприявнюються проблеми, з'являються новітні чи актуалізуються пасивні жанрові форми. Більше того, як демонструє нинішній український досвід, цінності активізовані, по-перше, пандемійною ізоляцією (довіра, свобода, комунікація), а по-друге, повномасштабним російським вторгненням (безпека, віра, надія, сміливість, героїзм, мужність, патріотизм), остаточно змінюють аксіологічне поле сприймачів мистецтва, виводячи їхню рецептивну оптику із фази постправди. У такому разі аксіосфера сучасних сприймачів ґрунтується на яскраво вираженій дихотомійності буттєвих цінностей: самотність - єдність, близькість - дистанція, монолог - діалог, добро - зло, свій - чужий, безпека - небезпека, свобода - залежність тощо. Відповідно виникають нові (інакші) рецептивні акценти, які потрібно враховувати у студентоцентрованому процесі викладання літературознавчих і мистецтвознавчих дисциплін [див. 4].

З метою вивчення специфіки змін аксіологічного поля рецепції літературних текстів сучасною українською молоддю проведено ряд компаративних опитувань у межах навчальної дисципліни «Історія зарубіжної літератури» для студентів 2 курсу 2018 і 2023 років навчання на філологічному факультеті Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (спеціальності «Середня освіта. Українська мова та література»). Об'єктом рефлексії студентів стала збірка новел представника флорентійського Ренесансу Джованні Боккаччо (1313-1375) «Декамерон» (написана 1349-1352, вперше опублікована - 1620).

Обраний зразок світової літературної класики не постає випадковим, позаяк його жанрова специфіка - 100 оповідань, об'єднаних наративною «рамкою», що деталізує відомості про епідемію чуми. Відзначимо, що саме такий жанровий формат (новели, оповідання, притчі, пісні) видається доволі вдалим і зручним для викладення історій на всілякі життєві теми «під час минулої смертоносної чуми». До того ж, автор використовує різні форми і прийоми гумору - іронія, сатира, сарказм, стимулюючи реципієнта до власних дидактичних висновків: «У тих повістках буде мова про веселі й сумні любовні пригоди та про інші химерні оказії, що скоїлися чи то в нові часи, чи то в старосвітщину; ласкаві читальниці знайдуть у них і забаву - бо сила тут усяких цікавих речей, і добру пораду - бо узнають, чого їм треба цуратися, а чого держатися» [1, с.30]. Варто відзначити, що письменникові вдається утримувати постійний контакт з нарататором (той, до кого спрямована оповідь) та потенційними адресатами і реальними читачами.

Окрім того, важливого значення набуває декодування паратексту збірки, що виконує функцію специфічного «інтерпретаційного порогу». Зокрема підзаголовк «Prencipe Galeotto» апелює до легендарної історії з артуріани про принца Ґалегаута, історію кохання якого згадує у «Божественній комедії» Данте Аліг'єрі (Боккаччо був біографом Данте): «Зачинається книга, іменована Декамерон, прозвана Принц Галеотто, в якій міститься сто оповідок, що розказали за десять день семеро дам і троє кавалерів» [1, С.29]. У такий спосіб у передмові Боккаччо піднімає гендерне питання, ословлює передусім співчуття до жінок, які у той час дійсно позбавлені багатьох свобод та були заручницями своїх домівок і «жіночих» обов'язків: «Вони-бо, несміливі та сором'язливі, у ніжних грудях своїх пломінь любовний ховають, а тайна жага дужча од явної - всім воно відомо, хто того дознав; а ще ж до того в'яже їх воля, і ласка, і влада батьків і матерів, братів і чоловіків, і сидять вони найбільше в тісному крузі своїх покоїв, а сидячи отак сливе без діла, і хотячи й не хотячи думають собі усякі думки, і не все вони, ті думки, веселі бувають» [1, С.29-30]. Чоловіки у тексті італійського гуманіста, навпаки, мають багато способів відпочити і розвіятись, навіть у кризові часи: «вільно-бо їм ходити де хотя, дивитися і слухати усячину, пташки ловити, полювати, рибалчити, верхи їздити, грати чи торгувати» [1, С.30].

Аналогічно в одавторській післямові Боккаччо звертається до своїх адресаток, аргументує сюжетику «розказаних» оповідок, що можуть бути для реципієнта водночас «і шкідливими, і корисними»: «Ласкавії мої читальниці, юнії дами, що вам на догоду піднявся я на такий довгий труд! Здається мені, що з Божої ласки, дарованої мені радше молитвами вашими, а не моїми заслугами, довершив я нарешті те, що обіцяв зробити наприпочатку; складу ж я дяку спершу Богові святому, а потім вам, яко ґречним, та й дам спочинок перу і притомленій руці моїй» [1, С.617]. Наші студенти з цього приводу зазначають: «Люди шукають у літературі не лише джерело розваги, але й засобу осмислення свого становища та знаходження сенсу у хаосі. Вони також користуються літературою як способом комунікації з іншими людьми, яким подобається читати або писати. Хочуть поділитися своїми думками, почуттями та ідеями з іншими, хто знаходиться у подібній ситуації. Прагнуть почути голоси інших, хто має інші перспективи та досвіди».

Показовим «Декамерон» виступає передусім у наративному ключі, позаяк оповідачами виявляються молоді люди семеро жінок (Пампінея, Ф'ямметта, Філомена, Емілія, Лауретта, Неїфіла, Еліза) і троє чоловіків (Панфіл, Філострат, Діоней), що становлять осердя персоносфери твору. Унаслідок такої наративної стратифікації у рецепції сучасних читачів спостерігається близька ідентифікація з персонажами (див. про це праці Р. Яусса), що на два тижні ізолювалися від хвороби на покинутій віллі Ф'єзоле поблизу Флоренції. Кожен із десяти героїв-розповідачів фігурують у якості Королеви чи Короля групи протягом одного «оповідного» дня, а інші виконують інші функції «при дворі».

До нашого експерименту було залучено дві групи студентів. Перша група (50 осіб) - студенти 2 курсу філологічного факультету денної форми навчання 2023 року. До другої групи (30 осіб) респондентів увійшли студенти філологічного факультету денної форми навчання, які у 2018 році були другокурсниками і також прослухали аналогічний курс з «Історії зарубіжної літератури». В процесі опитування визначено, що суттєвого значення набуває специфіка апперцепційного фону студентів - зумовленість сприйняття попереднім досвідом, емоційним та психологічним станом у момент рецепції. Відмінності спостерігаються насамперед у розставленні рецептивних акцентів та виокремленні тематичних домінант.

Позаяк опитана молодь групи 1 у момент сприйняття «Декамерону» перебувала у стані латентного стресового стану, спровокованого спочатку коронавірусною пандемією, а затим - війною, їхня рецептивна увага фокусується здебільшого на пережитій раніше травматичній події, аналогічно описаній у оповідці-обрамленні першого дня збірки Боккаччо. Студенти 2 групи, спираючись на свої залишкові знання і враження, концентрується насамперед на різноманітті окреслених історій усередині означеної «рамки».

Результати опитування відображено в діаграмах (Рисунок 1, Рисунок 2). Як бачимо, 95% опитаних із 1 групи (студенти 2023 року) тематичною домінантою книги визначають вплив пандемії чуми на життя і долю людей. 2% вважають, що у «Декамероні» йдеться про розваги людей на заміській флорентійській віллі. По 1% респондентів акцентують передусім антиклерикальний, гумористичний та любовний наративи збірки новел. Студенти, що читали текст у допандемійний і довоєнний час ідентифікують тематичні домінанти інакше. Так, лише 15% опитаних головною темою вважають вплив пандемії чуми на життя флорентійців. Найбільше респондентів, 30%, визначили, що у «Декамероні» йдеться про розваги молоді у заміському маєткові. 15% студентів зауважують домінування антиклерикальної і релігійної проблематики. 25% філологів виокремлюють гумористичні наративи як провідні, а 10% - любовні й еротичні компоненти. Не можуть визначити тематичну домінанту, або погано пам'ятають текст у 1 групі - 1% осіб, а в 2 групі - 5% респондентів.

Рисунок 1

Рисунок 2

Так, наратив першого дня боккаччівського «Декамерона» апелює до конкретних адресатів-нарататорів, апелюючи із песимістичним пафосом до спогаду про пандемію як пережиту колективну травму: «Як іздумаю я собі, прекрасні дами, які ви всі зроду жалісливі, то бачу вже загодя, що сумним та невеселим здасться вам почин отсієї книги, таким- бо справді є поставлений на чолі її скорбний спомин про минулу чумну пошесть, печальний для кожного, хто був її самовидцем чи іншим яким робом спізнав її» [1, С.31]. Варто відзначити, що оповідь ведеться від дієтетичного наратора, який був безпосереднім учасником і свідком окреслених подій: «Дивовижні то речі, що маю казати; якби не бачили того стільки людей і я сам на власні очі, то не наважився б я тому й повірити, не те що писати, хоч би й чув те од чоловіка, віри годного» [1, С.31]. Це моделює «ефект присутності» оповідача у момент меморіалізації наратованої події. Однак, далі автор застерігає, що таку зав'язку можна порівняти крутою горою (пор. «принцип айсберга»), якою піднімаються подорожні (читачі), а відтак на них чекатиме «прегарна долина». Без цього спогаду («короткої журби»), на думку оповідача, неможливо «з'ясувати причину, з якої постали події, що про них ви читатимете; рад не рад, мушу про се писати» [1, С.31].

У першій оповідці чітко зафіксовано хронотоп окреслених подій - Флоренція 1348 року, що активізує спогади читачів про свої місця пам'яті епідемії коронавірусу COVID-19. Прикметно, що спалах чуми Боккаччо називає чумною морвицею, помором, грізною пошестю, яка постала наслідком гріховного життя людини: «Минуло вже після благодатного втілення Сина Божого років тисяча триста й сорок вісім, коли в преславнім городі Флоренції, краснішім над усі міста італійські, прокинулася чумна моровиця; чи то вже була така дія планет небесних чи Господь за діла наші неправеднії напуст такий напустив на смертних» [1, С.32]. Окрім того, Дж. Боккаччо акцентує увагу на надзвичайно швидкому темпі поширенню хвороби, масштабах і смертельних наслідках чуми, від якої не рятували ні ліки, ні мудрість, ні обачність, ні молитва: «Не пособляли проти неї ні мудрість, ані обачність людська, хоч місто було очищене од усякого бруду нарочито настановленими служебниками, недужим заборонялося входити в город, усім давалися поради, як шанувати здоров'я; не помагали й смиренні молитви, що не раз та й не два творили богобоящі люди, чи то з хрестами ходячи, чи іншим яким чином» [1, С.32]. Студенти, що читали текст у 2023 році, відзначили, що ці описи викликали у них схожі спогади про страх і паніку людей під час епідемії нашого часу. Зокрема, зазначається: «На мою думку, цей текст є актуальним в плані відношення до епідемії та втоми від неї, адже персонажі не турбуються про те, як вижити, а просто ігнорують небезпеку. Чума йде фоном і становить ту атмосферу, потрібну для розповіді історій. Мені здається., що це дуже схоже на те, як під час пандемії 2020-х більшість людей намагались скритись від неї, ігнорували новини, натомість займались надмірним споживанням контенту, літератури тощо».

У «Декамероні» наводиться навіть доволі детальний опис симптомів хвороби, які навіть відрізнялися на Сході і Заході країни - в одних регіонах спостерігалася кровотеча з носа, що була ознакою неминучої смерті, то в інших з'являлися по всьому тілу пухлини: «Невдовзі обкидало тими смертяними ґулями все тіло, а далі прикмети недуги одмінялися в чорні або синяві плями, що в багатьох виступали на руках і на стегнах, та й на інших частинах тіла, у кого буйні та рідкі, а в кого дрібні та густі. Як і спершу ґулі, так потім і плями, у кого вони виходили, були нестеменною ознакою близької смерті» [1, С.32]. При цьому, звісно, усі зусилля лікарів видавалися марними і хвороба так чи інакше завершувалася смертю. Сучасні студенти також пригадують свій досвід епідемії: «Пам'ятаю, коли сама злягла від недуги, один з найважчих місяців у житті! Жмені таблеток тричі на день - червоненькі, великі/маленькі, біленькі... єдине, чим вони були подібні - це жахливий смак, але відчувала його не довго. Через день в мене зник смак і нюх, спочатку було навіть кумедно, смакувала лимон наче яблуко і ні разу не скривилась. Потім стало моторошно, а якщо не відновиться? А потім бажала аби знову зникло, адже абсолютно все мало нестерпний запах».

Читачі 2023 року дали відповідь на питання: чи активізувала перша оповідка «Декамерону» у них спогад чи відчуття страху пережитої пандемії (Рисунок 3). 60% опитаних вважають, що так, 30% - ні, а 10% студентів не можуть визначитися.

Рисунок 3

Дж. Боккаччо фокусує свою увагу на швидких темпах зараження чумою, яка дуже стрімко передавалася від хворих до здорових - «пошесть переходила не лише на тих, що з недужими діло мали чи з ними розмовляли, а й до тих чіплялася, що тільки торкались до одежі чи ще якоїсь речі, хворим уживаної» [1, С.33]. Більше того, зараження віддувалося навіть через речі та предмети: «Така чіпка була та чума, що не тільки од людини до людини, було, пристає, а й таке часто лучалося, що річ, яка належала болящому або померлому од сієї хвороби, коли до неї дотикалась яка жива душа не людської породи, не лише заражала її пошестю, а і вбивала не в довгім часі» [1, С.33]. Наратор фіксує власну точку зору, ілюструючи конкретною спостереженою ним історією. Характеризуючи жахи чумної моровиці, Боккаччо акцентує відмежування, ізоляцію і навіть страх перед хворими людьми: «стали нападати всякі страхи та химороди на тих, що при життю лишалися, і мало не всі вони до одної жорстокої мети поривалися - обминали недужних, гидуючи ними та речами їхніми, тим-бо сподівалися зберегти власне здоров'я» [1, С.33]. 25% опитаних нами студентів зазначають, що цей епізод суголосний із їхнім страхом контактувати з оточуючими у часи пандемії коронавірусної хвороби. Як і в нашому суспільстві, у новелі «Декамерону» в ситуації паніки і стресу люди поводили себе по-різному. Одні збиралися і невеликі колективи, у яких розповідали історії і слухали музику, і у жодному разі не було говорили про реальні події в місті, про хворобу і смерть. Інші лікувалися тим, що насолоджувалися усіляко життям, жартували, співали, сміялися, випивали, чинили розпусту. На питання про те, чия модель поведінки більше імпонує сучасним читачам, 75% вважають, що варто проводити час в ізоляції та безпеці, а 25% студентів воліють жити у звичайному ритмі, нічим себе не обмежуючи.

В цілому Боккаччо доволі ретельно описує поведінку людей у цей кризовий час: «Були й такі, що мали суворішу думку (а може, вона була й вірніша), кажучи, що проти пошесті немає луччого способу, як утеча од неї; думаючи ж так і ні про що, крім себе, не дбаючи, множество чоловіків і жінок покидали рідне місто, одбігали домів своїх і осель своїх, родичів своїх і скарбів своїх та й пускалися за город, у свої чи чужі маєтності, нібито гнів Божий, що побивав неправедників сією моровицею, не спостигне їх, де б вони не обернулися, а впаде на тих тільки, що полишилися в мурах міста; чи, може, думали, що ніхто в нім живим не зостанеться, що прийшла на нього остатня година» [1, С.34].

При цьому увага реципієнтів фокусується на дистанціюванні людей один від одного: «Шкода й казати, що один городянин сахався другого, сусіди сливе не дбали одне про одного, родичі або зовсім не родичалися, або бачились у рідку стежку, та й то оддалеки; лихо такого жаху нагнало в серця людські, що брат цурався брата, дядько небожа, сестра брата, а часто-густо й жінка чоловіка, ба й гірше ще од того, що й віри не йметься, - батьки та матері гидували за дітьми рідними ходити, ніби вони не їхні були. Через те чоловікам і жінкам, котрі захворювали (а було їх безліченна безліч), не лишалося іншої ради, як сподіватись на милосердя друзів, яких було не густо, або на корисливість слуг, що надились на велику аж надто платню, - та й тих уже ставало обмаль, і були то люди грубої вдачі, незвиклі до такої служби; вміли хіба що подати щось там слабому та смерті доглянути, і дослужувались вони часто своєї погуби» [1, С.36]. Більше того, 80% опитаних студентів, екстраполюючи описаний Боккаччо досвід на себе, вважають, що дистанціювання від друзів, близьких та родичів у часи пандемії та війни негативно позначилося на їхній подальшій комунікації. В одному із коментарів зазначається: «Обидві епідемії породили моральні дилеми та питання етики. Вони вимагали вибору між інтересами громади та індивідуальними потребами, а також ставили під сумнів соціальні норми і цінності».

І пандемія, і війна породжують у людей танатофобію - страх смерті. Більше того, епідемії загострюють боязнь захворіти, ба навіть контактувати з іншим. У «Декамероні» читаємо: «Од усього цього, і од недостатнього догляду за болящими, і од сили пошесті, таке велике множество люду помирало день у день і ніч у ніч, що сумно було й слухати, не те що дивитися. А серед тих городян, що при життю лишалися, повелись мимоволі такі звички, що передше їх і не чути було» [1, С.35]. Нинішні читачі зауважують у своїх репліках: «Аналогічно, пандемія COVID-19 призвела до загального почуття страху та невизначеності, і багато людей використовували розповіді, мистецтво та культурні засоби як засіб втечі від реальності. Ці ситуації підкреслили важливість співпереживання та підтримки спільноти. Пандемія також підкреслила важливість спільності, допомоги один одному та розуміння. Люди виражали солідарність та співпереживання через віртуальні платформи та соціальні мережі. Пандемія також суттєво вплинула на спосіб, яким ми розглядаємо гігієну, міжособистісні відносини та робочу культуру». Інша студентка додає: «Пандемія, перший випадок в Чернівцях, люди мов сказились... Жінка, яка сидить в чотирьох стінах і натовп, який готовий заживо спалити її, тільки тому, що вона перша інфікувалась Covid19. Відчула розчарування, чому ми такі жорстокі до інших людей?».

Як підтверджує опитування, у декого з молоді виник страх не лише перед іншими людьми, а навіть перед мертвими. Поведінка флорентійців у «Декамероні» транслюється аналогічно. Наприклад, зображується зміна традицій і обрядів поховання померлих через поширення хвороби: «Як же чума почала вбиватися в силу, сі обряди були занедбані цілком або почасти, а натомість настали інші. Люди вже помирали без тужільниць, а часом то не було кому й душі доглянути, не то що. Рідко кому випадали на долю жалібне квиління та гіркі сльози рідних, їх місце заступили реготи, жарти і поспільні веселощі; сей звичай найкраще засвоїло, заради здоров'я свого, жіноцтво, зовсім майже забувши свою жалісливу вдачу. Мало було таких мерців, щоб за ними йшло до церкви більше, як десять чи дванадцять чоловіка» [1, С.35-36]. Позаяк померлих було в рази більше, ніж місць на кладовищах, іноді траплялися навіть братські могили. Смерті людей Боккаччо описує з особливим болем: «Скільки бравих чоловіків, скільки вродливих жінок, скільки гарних молодиків, що їх би не хтось такий, а самі Гален, Гіппократ і Ескулап визнали були б за здоровісіньких, уранці снідали ще з своїми родичами, друзями й товаришами, а ввечері трапезували вже на тому світі з пращурами!» [1, С.37]. Особливо складно доводилося просим людям, які не маючи жодних ресурсів, занедужавши, швидко згасали. Проте, покинутими залишалися і великі палаци зі скарбами, що належали вельможним родинам. Перед цією хворобою усі стали рівними, ніхто не мав імунітету.

Будь-яка хвороба залишає надію на зцілення, на винайдення ефективних ліків чи нові альтернативні терапії. Війна, навпаки, руйнує усі сподівання та мрії, змінює горизонти очікувань, цілі і цінності. Проте, на запитання, чи відчували студенти більший страх після початку пандемії коронавірусної хвороби, студенти відповідають одноголосно «Так». Найбільшим стресом у їхньому житті стала війна - повномасштабне російське вторгнення в Україну. У відповіді студентки, що рефлексує про боккаччівського«Декамерона» читаємо: «Як показує нам життя та стверджує сам автор, деякі події, які супроводжують нас у житті, були вимушені, і дарма ми нарікаємо та проклинаємо весь білий світ. Якби можна було оминути чуму та Covid19 іншою дорогою та дійти до знаменної мети, а не такою тернистою стежиною, то життя, доля, Бог - так би й вчинили. Всі події не випадкові, вони загартовують нас, роблять сильнішими, навчають дивитись на ситуацію під різними кутами нахилу. І певно, без цих випробувань і цієї сумної сторінки історії, ми б не пережили найгірших обставин сьогодення. Війну!».

Відтак, осмисливши жах і травму війни на фоні попередніх травматичних досвідів, опитані нами студенти акцентують на відсутності страху перед початком нової пандемії.

Висновки

Пандемія та війна постають почерговими кризовими етапами, що зумовлюють зміну сучасної епістеми. Досвід українських читачів постає унікальним. Це засвідчує залежність рецепції тексту від історичної імплікації (зміна естетичного досвід першої інтерпретації твору в історичному часі доповнюється іншими рецепціями). Аперцепційний фон сприйняття мистецтва сучасної молоді стрімко змінюється, позаяк іншими стають цінності і, відповідно, аксіосфера сучасного адресата. Унаслідок, як доводить анкетування, для свідомості реципієнтів актуальними перлокуційними ефектами все частіше постають сугестія, катарсис, емпатія. Відповідно в освітньому процесі, приміром в процесі інтерпретації літературного тексту, варто активніше звертатися не лише до інтелектуальних регістрів, але й апелювати до емоційного інтелекту читачів. Перспективою подальших розвідок у даному напрямі є виявлення нових ефективних методик аналізу літератури, які би враховували і оприявнювали (пост) травматичні досвіди читачів.

Література

Боккаччо Дж. Декамерон. пер. з італ. М. Лукаша. Харків: Фоліо, 2017. 671 с.

Зонтаґ С. Хвороба як метафора. Київ: Видавництво Жупанського, 2012, 160 с.

Карут К. Почути травму: Розмови з провідними спеціалістами з теорії та лікування катастрофічних досвідів. Київ: Дух і Літера, 2022. 496 с.

Тичініна А. Рецепція тексту через тисячу років: тема війни у «Пісні про Роланда» (досвід студентів ЧНУ імені Юрія Федьковича). Молодіжна наука заради миру та розвитку : зб. матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції. Чернівці : Чернівец. нац. ун-т. ім. Ю. Федьковича, 2023. С.179-183.

Benzi M., Novarese M. Metaphors we Lie by: our `War' against COVID-19 / History and Philosophy of the Life Sciences, №44 (18), 2022. https://doi.org/10.1007/ s40656-022-00501-2

Cooke J. Legacies of Plague in Literature, Theory and Film. London: Palgrave, 2009. 256 p.

Davoine F. Pandemics, Wars, Traumas and Literature: Echoes from the Front Lines. Taylor & Francis Limited, 2022, 128 р.

Nikoryak N., Tychinina A. Actualization of the Pandemic Theme in I. Bergman Cinematic Narrative (intermedial cut of theparable film “The Seventh Seal”) / Sjani, 2022. Р. 229-243.

Outka Е. Viral Modernism. The Influenza Pandemic and Interwar Literature, New York: Columbia University Press. 2020, 326 p.

Wagener A. Crushed by the Wheels of Industry: War, Heroes, and Domestic Recolonization in the Time of Covid-19. Postdigit Sci Educ. 2020;2(3):576-80. doi: 10.1007/s42438-020-00140-5.

Watts S. Epidemics and History: Disease, Power and Imperialism. New Haven, Yale University Press.1997, 416 p.

Zizek S. Pandemic!: COVID-19 Shakes the World. New York and London : OR Books, 2020. 140 p.

References

Bokkachcho, Dzh. (2017). Dekameron [Decameron]. Kharkiv: Folio. [in Ukrainian].

Zontag, S. (2012). Khvoroba yak metafora [Illness as a metaphor]. Kyiv: Vydavnytstvo Zhupanskoho. [in Ukrainian].

Karut, K. (2022). Pochuty travmu: Rozmovy z providnymy spetsialistamy z teorii ta likuvannia katastrofichnykh dosvidiv [Hear the Trauma: Conversations with Leading Experts on the Theory and Treatment of Catastrophic Experiences]. Kyiv: Dukh i Litera. [in Ukrainian].

Tychinina, A. (2023). Retseptsiia tekstu cherez tysiachu rokiv: tema viiny u «Pisni pro Rolanda» (dosvid studentiv ChNU imeni Yuriia Fedkovycha) [The Text reception after a thousand years: the theme of war in the «Song of Roland»(Chernivtsi national Universityby Yuriy Fedkovich Students' experience)]. Molodizhna nauka zarady myru ta rozvytku . Chernivtsi : Chernivets. nats. un-t. im. Yu. Fedkovycha. рр.179-183.

Benzi, M., Novarese, M. (2022). Metaphors we Lie by: our `War' against COVID-19. History and Philosophy of the Life Sciences, №44 (18). https://doi.org/ 10.1007/s40656-022-00501-2

Cooke, J. (2009). Legacies of Plague in Literature, Theory and Film. London: Palgrave. 256 p.

Davoine, F. (2022). Pandemics, Wars, Traumas and Literature: Echoes from the Front Lines. Taylor & Francis Limited.

Nikoryak, N., Tychinina, A. (2022). Actualization of the Pandemic Theme in I. Bergman Cinematic Narrative (intermedial cut of theparable film “The Seventh Seal”). Sjani, Р. 229-243.

Outka, Е. (2020). Viral Modernism. The Influenza Pandemic and Interwar Literature. New York: Columbia University Press.

Wagener, A. (2020). Crushed by the Wheels of Industry: War, Heroes, and Domestic Recolonization in the Time of Covid-19. Postdigit Sci Educ.; 2(3):576-80. doi: 10.1007/s42438-020-00140-5.

Watts, S. (1997). Epidemics and History: Disease, Power and Imperialism. New Haven, Yale University Press.

Zizek, S. (2020). Pandemic!: COVID-19 Shakes the World. New York and London : OR Books.

Размещено на Allbest.ru