Аспекти лінгводидактичного аналізу жанрово-композиційної системи чарівної української казки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський торговельно-економічний університет, м. Львів

Національний університет «Львівська політехніка», м. Львів

Аспекти лінгводидактичного аналізу жанрово-композиційної системи чарівної української казки

Лисак Віра Миронівна

доктор філософії, кандидат педагогічних наук, доцент

Попадинець Мирослава Василівна

викладач кафедри української мови

Анотація

чарівний казка жанр персонаж

Наукова розвідка містить аспекти лінгводидактичного аналізу чарівної української казки в змістовій жанрово-композиційній системі. Проаналізовано історію виникнення, становлення та розвитку чарівної казки як жанру народної, її естетико-виховну роль у фольклорній традиції, композиційну специфіку, критерії класифікації персонажів і їх смислове навантаження, структуровану систему лексичних і синтаксичних художніх засобів.

Витоки чарівних казок - у міфологічному, анімістичному світогляді українців і в їхніх тотемних віруваннях. Однозначно, що кардинально протилежні персонажі чарівної казки містять пізнавальну інформацію про добро і зло, красиве та потворне, трагічне і комічне, бо саме тут сконцентрований життєвий досвід, сталі моральні традиції народу, його естетична світобудова.

Вигадка в чарівній народній казці ніколи не є абсурдною, а структурується законами художньої цілісності та дотепності, а мотиви та персонажі об'єднані в макроструктуру, яку дослідники називають «ядром сюжету». Семантичне ядро органічно пов'язане з хронотопом, що виходить за межі історичного часу, має невизначену модель буття, фіксує основні моменти сюжету, а в динаміці розгортання простежуються випробування героя-добротворця.

Чарівній українській казці, як і іншим жанровим різновидам, властиві усталені закони композиції, у яких сюжетні лінії розгортається динамічно, стрімко, у певній послідовності, де простежується чіткий хронотоп. Композиційні компоненти чарівної казки зазвичай повторювальні, разом з тим спостерігається кілька кульмінацій, які часто однотипні. Основні події чарівної казки зазвичай відбуваються в потойбіччі, а найпоширеніша кульмінація - двобій героя та антигероя. Система образів тут значно багатша, цілісніша, концептуальніша, ніж в інших жанрових різновидах.

Визначальною особливістю жанру української народної чарівної казки є система художніх засобів: тропів, стилістичних і синтаксичних фігур, лінгвокультурних символів. Аналізуючи цю лінгводидактичний компонент, варто відзначити унікальність народної мови, етнопсихологічну площину епосу та поетику українського фантастичного фольклору.

Ключові слова: чарівна казка, лінгводидактичний аналіз, жанрово-композиційна система, концепт, хронотоп.

Lysak Vira Myronivna Doctor of Philosophy, Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Lviv University of Trade and Economics, Lviv

Popadynets Myroslava Vasylivna Lecturer of the Department of Ukrainian Language, Lviv Polytechnic National University, Lviv

Aspects of linguistic and didactic analysis of the ganre-compositional system of the magical Ukrainian fairy tale

Abstract

The scientific research contains aspects of the linguistic and didactic analysis of the magical Ukrainian fairy tale in the content genre- compositional system. The article analyzes the history of the emergence, formation, and development of the magical fairy tale as a folk genre, its aesthetic and educational role in the folklore tradition, compositional specificity, criteria for classifying characters and their semantic load, and a structured system of lexical and syntactic artistic means.

The origins of magical tales lie in the mythological and animistic worldview of Ukrainians and their totem beliefs. Undoubtedly, the radically opposite characters of a magical fairy tale contain cognitive information about good and evil, beautiful and ugly, tragic and comic. It is here that the life experience, the established moral traditions of the people, and their aesthetic worldview are concentrated.

The fiction in a magical folktale is never absurd but is structured by the laws of artistic integrity and wit, and the motifs and characters are combined into a macrostructure that researchers call the “core of the plot.” The semantic core is organically linked to the chronotope, which goes beyond historical time, has an indefinite model of being, and captures the key moments of the plot, while the trials of the benefactor hero are traced in the unfolding dynamics.

A magical Ukrainian fairy tale, like other genre varieties, is characterized by established laws of composition, in which storylines unfold dynamically, rapidly, in a certain sequence, where a clear chronotope can be traced. The compositional components of a magical fairy tale are usually repetitive, at the same time there are several climaxes, which are often of the same type. A magical tale's main events usually occur in the afterlife, and the most common culmination is a duel between the hero and the anti-hero. The system of images here is much richer, more complete, and more conceptual than in other genres.

A structured system of artistic means that includes tropes, stylistic and syntactic figures, and linguistic and cultural symbols is a defining feature of the Ukrainian folk fairy tale genre. Analyzing this linguistic didactic component, it is worth noting the uniqueness of the national language, the ethnopsychological plane of the epic, and the poetics of Ukrainian fantastic folklore.

Keywords: magical fairy tale, linguistic and didactic analysis, genre- compositional system, concept, chronotope.

Постановка проблеми

У науковому дослідженні виокремлено жанрово-композиційну систему, проаналізовано лінгводидактичний компонент казки, виділено особливості змісту та форми, етнокультурні традиції та пізнавально-виховний сенс. Саме чарівна казка чітко показує особливості етнофілософії українського народу яка побудована на компоненті добра, що завжди перемагає зло.

Завдання наукової розвідки - спробувати проаналізувати жанрово-композиційну структуру чарівної казки, її лінгвостилістичні засоби, колективне авторське начало, природність фабули, поліадресність, зорієнтованість на естетико-виховну функцію та загальнонародну мову. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Глибоких наукових досліджень щодо змісту та форми української народної чарівної казки з початку ХХ ст. було надто мало. Натомість активно почали видавати збірки українських казок як особливої дидактичної сфери дитячого фольклору. Зокрема, цінними тогочасними публікаціями є: збірник О. Бодянського «Наські українські казки» (1828 р.), тексти казок в альманахах «Галатея» (1835 р.) і «Молодик» (1843 р.), казковий матеріал «Вінок русинам на обжинки» в «Записках о Южной Руси» П. Куліша (1847). Згодом до етнографічної діяльності збирання чарівних казок долучилися: І. Руданський, П. Чубинський, М. Драгоманов. Також варто виділити такі праці: «Українські народні байки» В. Гнатюка (1898 р.), «Казки та оповідання з Поділля» в записах А. Димінського та С. Руданського (1928 р.), «Українські народні казки» М. Возняка (1946-1948 рр.).

Перші аналітичні дослідження української чарівної казки помітні в теоретичних працях М. Цертелева (1820 р.), І. Срезневського (1834 р.), О. Бодянського, а вже М. Костомаров і П. Куліш почали узагальнювати та систематизувати зібраний фольклорно-етнографічний матеріал. Важливо, що М. Костомаров, який на той час був ознайомлений з міфологічною школою братів Грімм, зокрема із зібранням їхніх чарівних казок, спробував визначити роль і сутність української чарівної казки для побуту українців.

Лише з середини ХІХ ст. у загальному мовознавстві почали структуруватися конкретні школи, напрями та течії в дослідженні жанру, змісту та форм народних казок. Досліджуючи чарівну казку різних народів, різноаспектними були наукові підходи: структурний (А. Аарне, С. Швачко); структурно-типологічний (С. Апо, Л. Дунаєвська); синтаксичний (Л. Блум, В. Борковський, Н. Тищенко); фонетичний (Х. Джейсон, Ш. Нойгауз, М. Дворжецька, Т. Саєнко); стилістичний (О. Гронська, О. Лещенко, О. Тараненко), діахронічний (С. Апо, A. Aaрне, A. Дандес, Є. Мелетинський).

На основі досліджень українських філософів, літературознавців, етнографів і педагогів Л. Боровиковського, М. Драгоманова, Ф. Колесси, М. Костомарова, П. Куліша, С. Людкевича, М. Максимовича, А. Метлинського, Д. Мордовця, О. Потебні, М. Шашкевича, К. Шейковського цілком слушно визначити сутність змістової структури та художньої форми чарівного казкового епосу.

А сучасні лінгводидактичні праці українських вчених Л. Дунаєвської, В. Давидюка, О. Собецької, О. Таланчук, Л. Мушкетик назагал констатують, що в текстах народних казок, зокрема у чарівній, скомпоновані елементи міфологічності, ритуальної обрядовості, а також релігійні, історичні, соціальні ознаки того чи іншого часу, давні запозичення та перегуки з героїчними, соціально-побутовими чи неказковими жанрами. Також лінгводидактичний аналіз чарівної казки різноаспектно виконували Т. Вавринюк, С. Лавриненко, О. Леонтьєва, Н. Мастилко, С. Сотникова, С. Шевчук. Водночас вивчення жанрово-композиційної системи та лінгводидактичних особливостей чарівної української ще потребує наукового опрацювання.

Мета статті - проаналізувати жанрово-композиційну систему української чарівної казки та довести її дидактико-виховний та естетичний потенціал у народній епічній творчості.

Виклад основного матеріалу

Українська народна казка, зокрема чарівна, є цікавим дидактичним жанром усної словесності, де органічно поєдналося нашарування історичних епох від первісного емпіричного сприйняття дійсності до їх символічного й філософського переосмислення. Саме народна казка найповніше віддзеркалює особливості національного самоусвідомлення народу в динамічному розвитку свого стилістично маркованого мовлення. А жанрово-композиційні ознаки тексту чарівної казки ґрунтовно підкреслюють етнокультурні традиції, звичаєві та обрядові дійства на змістовому та формальному рівнях.

Українська чарівна казка пройшла чималий еволюційний шлях, збагатилася численними художніми та філософськими відкриттями, але лише в ХІХ ст. склалася як жанр. Згодом казка сформувалася у структурну систему, специфічною ознакою якої є неординарність композиції, різноманітність художніх форм, визначений тип сюжетів, специфічний композиційний ракурс компонування систем, сталість і подібність мотивів, своєрідна проблематика та типи героїв, що дають змогу виокремити їхню самобутність у загальному творчо-вербальному потоці.

Українські науковці вважають, що термінологічне поняття «казка» виникло ще в ХV ст. у давньонімецькій мові: «Marchen» («Marlein») як зменшувальна форма іменника «Mar» («Mare»). Ці іменні позначення, відповідно, походять від давньоверхньонімецького слова «mari», середньоверхньонімецького «mare», що в тлумачному словнику пояснюється як новина, повідомлення, оповідання, чутка. Таким чином, німецьке лінгвістичне поняття «казка» означає ніщо інше як розповідь, оповідка.

Важливою є думка німецького вченого Ф. Гетмана, що казка - це повідомлення, коротка розповідь. Зауважимо, що Й. Болте та Г. Полівка в заувагах до «дитячих та домашніх казок» братів Грімм саме так пояснюють зміст поняття «казка». Приблизно так само тлумачиться й український термін «казка», використаний вперше у граматиці Лаврентія Зизанія «Лексисъ…» (1596 р.), який рівнозначний фольклорному поняттю «баснь», «байка».

У пізнішому тлумачному словнику Памви Беринди «Лексикон славенороский і імен тлъкованіє» (1649 р.) термін «казка» ідентифікується з подібними словами: «баснь», «байка», «вимисел». На думку відомого українського фольклориста В. Гнатюка: «... казки належать до найдавніших витворів людського духу і сягають у глибину таких далеких від нас часів, якої не досягає жодна людська історія» [1].

Варто зазначити, що українські вчені прагнули систематизувати жанрово-композиційну систему та спробувати класифікувати народну казку, зокрема чарівну, за певними критеріями. Фольклористи, етнографи, літератори, мовознавці активно дискутували щодо цього. Зокрема, П. Чубинський, П. Куліш, І. Рудченко, І. Франко, М. Грушевський, а також маловідомий слобожанський дослідник П. Іванов пропонували свої типологічні системи відповідно до ідейно-змістового та формального рівнів.

Досліджуючи знане європейське вчення класифікації казок братів Грімм (міфічні, героїчні, пастуші, зооморфні, антропоморфні), український етнограф П. Чубинський поділив нашу казку лише на два види: міфічну та побутову.

Натомість П. Куліш у статті «Погляди на усну словесність українську» (1876 р.) спробував типізувати український казковий матеріал, виділивши у ньому три групи народного епосу: 1) казки з прасвіту про зміюк і людоїдів; 2) «розважливі» (медитативні, філософічні); 3) посміхові. Саме в казкових сюжетах, на думку П. Куліша, відображені моральні устої українського народу. А також, як він вважав, виходячи з антропоморфізації певних сил соціального характеру, виникали неймовірні загадкові фантастичні поняття, одним з яких є Доля. Ще в 60-их роках ХІХ ст. професор О. Потебня надрукував доволі обґрунтовану наукову статтю «Про Долю та споріднених про неї істот», у якій розглядав поняття «щастя», «лихо», «біда» як різновиди Долі.

Український дослідник І. Рудченко увесь казковий матеріал групував за тематичним принципом: казки про звірів, птиць, нечисту силу, зміїв, богатирів, про билицю, бувальщину. Спочатку автор виокремлював жанр за головними героями, а останні - за сюжетною лінією. Безперечно, що разом з казками в І. Рудченка були різножанрові оповідки (байки, небилиці, анекдоти тощо) [2].

Спроба поділу української казки на жанри ускладнювалась множинними сюжетами. До прикладу, у своїй класифікації І. Франко виділив: 1) казки звірині (за героєм); 2) казки властиві (за ознаками): а) чудесні (чарівні предмети, властивості, обставини); б) легендарного характеру (за жанровою подібністю до легенди); в) казки-новели (подібні до новели); г) казки про дурного чорта або велетня (за героєм); 3) анекдоти (за жанром). Як бачимо, способи чіткої диференціації казкового матеріалу були дещо спрощеними та емпіричними [3].

Відомий історик-науковець М. Грушевський критикував такі поділи, вважаючи, що потрібно виділяти головні казкові мотиви, образи або «мікротеми». За принципом головних казкових героїв М. Грушевський виділив: 1) космічні сили чи космогонічні образи; 2) образи Змія; 3) Баби-Яги; 4) Кощія; 5) тваринні персонажі тощо. Саме в казкових образах учений бачив єдність поділу на мікротеми [4].

Дослідник-аматор зі Слобожанщини П. Іванов, керуючись науковою інтуїцією, зібрані казкові тексти розподілив на три групи: тваринні, міфологічні та побутові, куди увійшли й анекдотичні розповіді (за визначенням фольклориста - «побрехеньки»). Збирач фольклору також вважав, що деякі казки не можуть підпорядковуватися жодному з цих видів [5].

З огляду на відомі жанрові класифікації народної казки, увесь епічний чарівний матеріал можна умовно поділити на дві групи: прозу казкову та неказкову (історичну). Перша група, на нашу думку, реалізує естетичну функцію - анекдоти, казки, небилиці, притчі; друга - інформативну: легенди, народні оповідання, перекази.

Під час свого розвитку функції чарівної казки поступово змінювались - первісно вона виконувалась з магічно-заклинальною метою, та з часом, втративши ритуальне призначення, набула виключно естетичного, рідше - повчального чи розважального характеру. Більшість дослідників переконана, що добро та справедливість - це обов'язкова умова казки. Проте у трактуванні добра і зла бачимо дохристиянський підхід: герой часто перемагає за допомогою обману, хитрості, здобуває певний предмет викравши його, і, попри це, його дії не засуджують. Такий ще язичницький принцип користі та шкоди спостерігається у багатьох казках - заважай чужому заради своєї користі. Чарівна казка ввібрала в себе чимало культурно-обрядових рис, які необхідно враховувати, щоб правильно трактувати жанрово-композиційну систему народної казки.

Отже, із зазначеного випливає, що композиція чарівної казки містить у собі тотемні вірування, які є основою для побудови казкової дії, а також простежуються в мотивах і вчинках усіх казкових персонажів. Зазвичай у чарівних казках є такі мотиви: уявлення про світове дерево («Казка про Кощія Безсмертного»); культ смерті, жертвоприношень, рослинності («Чарівний млинок», «Котигорошко»); оберіг померлих предків («Будеш мені братом»); возвеличення поклоніння землі («Ох»); культові обряди щодо печі, води та інших предметів і явищ («Івасик-Телесик»).

Наша чарівна казка має традиційну триступеневу складову, побудову сюжету на конкретних вчинках основних персонажів, навколо яких групуються помічники (добротворці) та вороги (злотворці). Українські чарівні казки виділяються з-поміж інших народних не лише концептом «чарівного», а й є складнішими за композицією, оскільки мають елементи надприродного, що відображає їх нехристиянське походження.

У казці завжди гармонійно поєднувалося реальне та фантастичне, а чарівний простір - величина умовна. Тут ніколи нема деталізованих описів природи чи житла, а дія завжди перебуває в центрі уваги. У багатьох творах простір ділиться на два виміри - цей світ і той світ - реальність і «тридесяте царство». Персонажі в казці є традиційно умовними, а центральні образи антагоністичні: один втілює добро, прекрасне, другий - зло, потворне. Відповідно до цього характер героїв розкривається через їхні дії, вчинки та наміри.

Наприклад, виділяють чарівні (героїчні) казки, де в центрі розповіді образ героя-богатиря або лицаря, завдяки доблесті та мудрості якого відбуваються всі описані події. Чимало героїко-чарівних казок має виразний історичний характер («Кирило Кожум'яка», «Ілля Муромець»), адже ці герої мали реальних прототипів. Так, вирішальною та обов'язковою ознакою чарівних казок є незвичайність описуваного, надприродність, таємничість, чудесність подій, динамічність їх розгортання. Водночас центральний мотив - змалювання мандрівки, конкретної подорож головного героя («Івасик-Телесик», «Котигорошко»). Жанрово-композиційна структура чарівних казок значно багатша, на відміну від казок про тварин, адже в них діє більша кількість образних типів. Дослідниця Л. Дунаєвська в чарівних українських казках виділяє три основні види персонажів: злотворці, добротворці, знедолені [6]. Важливим є те, що всі образи - статичні, тобто остаточно сформовані, проте ніколи не вказується, під впливом чого сформувалися риси їхнього характеру. Важливо, що жоден персонаж не змінює своєї належності до визначеної категорії.

У чарівних казках, як правило, усі персонажі - одновимірні, які мають суттєво протилежні риси: виключно позитивні або різко негативні. На відміну від літературних героїв, казкові персонажі не є психологічно структуровані, але вони часто з прямолінійними рисами переходять з однієї казки в іншу: хоробрий хлопець, красуня-дівчина, король, королевич, змій (песиголовець).

До образів-злотворців традиційно належать противники головного героя: змій, чорт, орел, розбійник, баба-чарівниця, мачуха, Баба-Яга, Ох - персонажі, які відображають гостро конфліктні мотиви українського звичаєвого права. До умовно-смислової групи добротворців в українській чарівній казці належать герої-богатирі (Дроздобород, Кожум'яка, Ілля Муромець, Мамарига); дівчата-розумниці (мудра дівчина, Марічка), жінки-наречені, домашні та лісові тварини, а також чарівні предмети побуту. Серед знедолених персонажів чарівної казки варто виділити: бідних селян, дітей-сиріт, старців, немічних бабусь, які у сюжетній структурі композиційно створюють концепт добра.

Таким чином, стабільність персонажів - характерна особливість народної чарівної казки, на відміну від літературної, де дійові особи - креативні, оригінальні з глибокими індивідуально-психічними особливостями.

Розглядаючи українську чарівну казку, важливо об'єктивно проаналізувати її жанрові параметри. Назагал тут чітко простежується колективне авторство, природність фабули, загальна поліадресність - як різновид дитячого та дорослого магічного фольклору зі збереженням естетичної функції та живої загальнонародної мови.

Зокрема, О. Потебня, обґрунтовуючи органічний взаємозв'язок мови та мислення, звертався до усного мовлення казки та спричинився до створення нового термінологічного поняття «концепт». Отже, внутрішня форма слова закономірно вважається праобразом концепта, оскільки його існування та вживання можливе за умови взаємодії його значення, звукової та внутрішньої форм, у якій почуттєвий образ входить у свідомість.

Проаналізувавши чимало українських чарівних казок, можемо констатувати, що в сюжетних оповідях добір лексичних засобів органічно поєднаний з міфічним, фантастичним і героїчним началом. Вважаємо, що вигадка в чарівній народній казці не може бути абсурдною, а структурується законами художньої цілісності та дотепності, а мотиви та персонажі об'єднані у макроструктуру, названу «ядром сюжету».

У визначенні «семантичного ядра» потрібно фокусуватися на властивостях ідилічного світу казки, який становить собою абстрактний вимір існування, де основні елементи сюжету зафіксовані у вигляді епізодичних моментів. У такому контексті події казки розгортаються через серію випробувань, які має пройти герой-добротворець.

Яскрава та неповторна образність чарівної казки формує морально-етичну та пізнавальну складову особистості української дитини. На чарівних сюжетах діти навчаються добра, оскільки чітко бачать, як казковим героям повсякчас допомагають звірі й птахи, а також чарівні предмети (цілюща жива вода, шапка-невидимка, чоботи-самоходи, килими-літаки) та інші фантастичні засоби.

Наочним прикладом цього є особлива чарівна казка «Красноцвіт», яку записав І. Павлик у с. Вижниця на Галичині (опублікована в журналі «Житє і слово», 1894 р.). У казці є космогонічні образи - природні явища: Вітер, Мороз, Місяць, які допомагають чарівному герою-юнаку, народженому з великоднього яйця. На його долю випадають тривалі випробування, які він долає різними способами, а також користується допомогою дружини-царівни. Український юнак стає володарем світла, перемагаючи тьму, і що прикметно: такого образу нема в інших східнослов'янських народів [6].

На думку авторитетної дослідниці народної казки Л. Дунаєвської, ініціальні, медіальні та фінальні формули, які виділив румунський вчений Н. Рошияну, притаманні також і нашим чарівним казкам. Зокрема, хронологічні («Колись давно жили собі…»); топографічні («Десь за горами, за лісами…»); фінальні («От вам і казка, а мені - бубликів в'язка»), медіальні (серединні) («Така прекрасна дівка, що не можна і здумати та згадати, хіба у казці сказати»; «Ідуть вони далі і зустрічають») [6].

Таким чином, казкові формули, на нашу думку, передусім пов'язані з кульмінаційними моментами та загальним розвитком дій, коли подвиги казкового героя бере собі псевдогерой, а основний персонаж наново здобуває перемогу. У чарівній казці добро завжди перемагає зло - традиційна та закономірна розв'язка. Саме такою є струнка сюжетна схема, що підтримується усталеними казковими формулами.

Можна цілком справедливо зазначити, що однією з визначальних особливостей жанру народної чарівної казки є об'ємна макроструктура художніх засобів - тропів, стилістичних і синтаксичних фігур, лінгвокультурних символів. Аналізуючи цю структуровану систему, варто відзначити етнопсихологічну площину епосу та поетику української фантастичної казки.

Тому чарівна казка, як ніяка інша, багата художньо-образною мовою: порівняннями, паралелізмами та синтаксичними тропами (анафорою (єдинопочаток) та епіфорою (єдинокінець)). Народні епітети здебільшого сталі: «білий світ», «дрімучий ліс», дуже часто трапляються такі метафори: «пішов, куди очі світять», «коли вона плакала, то перли з очей котились». Щодо гіперболи, то перебільшуються зазвичай характерні риси та дії головних героїв: «батько веде того коня за недоузок, а він гарцює, копитами землю вибиває!». Порівняння в чарівних казках нетрадиційні, чітко пов'язані з образною та композиційною системою. До прикладу, у казці «Ох» є такі порівняння: «в Оха мавки - такі зелені, як рута!», «такий кінь, як змій», «дід, увесь як молоко білий» [7].

У чарівній казці про тварин поширеною є персоніфікація, а типовим способом композиційної побудови - уповільнене розгортання сюжету, тобто ретардація - засіб для посилення емоційної напруги. Також важливим елементом є метаморфоза, яка інколи суміжна з метапсихозом - переходом душі померлого у звіра, рослину тощо («Золота яблунька», «Калинова сопілка»).

Важливо виділити також особливий символізм як частину художньо-образної структури чарівної казки. Символи кольору, числа, найменувань домінують у чарівній казці, бо допомагають передусім створити світоглядні ціннісні орієнтації для слухача чи читача. Загалом символіка чарівних образів має свою особливу магічну систему, проникає в загальномовний простір, який є важливою особливістю національної мовної картини світу, яка також потребує додаткового вивчення.

Отже, проаналізувавши жанрово-композиційну структуру чарівної казки, вважаємо, що вона бере свої витоки з первісних дохристиянських уявлень про світ, тому повно та гармонійно віддзеркалює етнокультурні традиції, звичаєві та обрядові дійства української спільноти. Чарівна казка з-поміж інших жанрів народного епосу відрізняється сталими законами будови, обов'язково містить семантичне ядро, яке чітко пов'язане з хронотопом, що безмежний в історичному вимірі і є певною моделлю буття. Хронотоп також відображає такі особливі моменти казкового сюжету, де в динаміці розгортання ускладнюються різноманітні випробування героя-добротворця.

У чарівній українській казці багата лінгвостилістична система художніх засобів та ініціальних, медіальних і фінальних формул. Тут особливо яскраво виражені епітети, метафори, уособлення, гіперболічне зображення дороги головного казкового персонажа.

Змістовна чарівна передусім виконує естетико-пізнавальну функцію, набуваючи дидактичного, розважального та мислетвірного характеру. Важливо, що в казковому епосі практично нема опису зовнішніх ознак героїв, інтер'єру, пейзажу, а також ліричних чи філософських відступів, натомість окремі формули виконують у казковому тексті їхню роль. Чарівна казка має зв'язок з українською демонологією, загадками, магією, закляттями, календарною обрядовістю, ворожінням та з іншими казковими компонентами. Особливостями героїки та драматизму, системою художніх засобів і прийомів чарівна казка органічно споріднена з героїчним епосом, а багатьма жанрово-композиційними елементами та реалістичними картинами - з народною неказковою прозою.

Література

1. Гнатюк В. Передмова до збірки народних казок «Баронський син в Америці» / В. Гнатюк // Вибрані статті про народну творчість. - К.: Наук. думка, 1966. - 204 с.

2. Карпенко C. Жанрово-видовий феномен української народної казки / С. Карпенко // Міфологія і фольклор, 2014. - № 1-2. - С. 58-67.

3. Франко І.Я. Дві школи в фольклористиці / І.Я. Франко // Збірник творів: У 50-ти томах. - К., 1981. - Т. 29. - С. 416-424.

4. Івановська О.П. Український фольклор: семантика і прагматика традиційних смислів / О. Івановська. - К.: ВПК «Експрес-Поліграф», 2012. - 335 с.

5. Неїло І.В. Народна проза Слобожанщини у науковій спадщині П. Іванова / І. Неїло // Народні казки Куп'янщини. - К.: Country Life, 2004. - 215 с.

6. Дунаєвська Л. Українська народна проза (легенда, казка): еволюція епічних традицій / Л.Ф. Дунаєвська. - К., 1997. - 435 с.

7. Українські народні казки: Для молодшого та середнього шкільного віку / [Передм. М.К. Дмитренка. Упоряд. О.С. Яремійчук]. - К.: Веселка, 1989. - 412 с.

References

1. Hnatyuk, V. (1996). Peredmova do zbirky narodnyh kazok “Baronskyi syn v Ameryci” [Preface to the collection of folk tales “Baron's son in America”]. Kyiv: Naukova Dumka [In Ukrainian].

2. Karpenko, S. (2014). Zhanrovo-vydovyy fenomen ukrayins?koyi narodnoyi kazky [The genre-specific phenomenon of Ukrainian folk tales]. Mifolohiya i fol?klor - Mythology and Folklore (Vol. 1-2), (pp. 58-67) [In Ukrainian].

3. Franko, I.YA. (1981). Dvi shkoly v fol?klorystytsi. Zbirnyk tvoriv: U 50-ty tomakh [Two schools in folkloristics Collection of works: In 50 volumes]. Kyiv (Vol. 29) (pp. 416-424) [In Ukrainian].

4. Ivanovs?ka, O.P. (2012). Ukrayins?kyy fol?klor: semantyka i prahmatyka tradytsiynykh smysliv [Ukrainian folklore: semantics and pragmatics of traditional meanings]. Kyiv: VPK “Ekspres-Polihraf” [In Ukrainian].

5. Neyilo, I.V. (2004). Narodna proza Slobozhanshchyny u naukoviy spadshchyni P. Ivanova [Folk prose of Slobozhanshchyna in the scientific heritage of P. Ivanov]. Narodni kazky Kup`yanshchyny - Folk tales of Kupyanshchyna. Kyiv: Country Life [In Ukrainian].

6. Dunayevs?ka, L. (1997). Ukrayins?ka narodna proza (lehenda, kazka): evolyutsiya epichnykh tradytsiy [Ukrainian folk prose (legend, fairy tale): evolution of epic traditions]. Kyiv [in Ukrainian].

7. Yaremiychuk, O.S. (1989). Ukrayins?ki narodni kazky: Dlya molodshogo ta seredn'ogo shkil'nogo viku [Ukrainian folk tales: For junior and middle school age]. Kyiv: Veselka [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru